Дексалгін® ін’єкт — 20 років на ринку України* | Український Медичний Часопис

Післяопераційний біль, напади мігрені, ниркова колька та нетравматичний м’язово-скелетний біль є частими формами гострого болю, які потребують ефективного та швидкого контролю. Дексалгін^® (декскетопрофену трометамол) — сучасний нестероїдний протизапальний препарат, що забезпечує потужну анальгезію завдяки поєднанню периферичної та центральної дії, а також швидкому початку знеболювального ефекту. У післяопераційний період Дексалгін^® дозволяє зменшити потребу в опіоїдних анальгетиках, зокрема після ортопедичних втручань, що сприяє кращій переносимості лікування та зниженню ризику ускладнень. Препарат демонструє високу ефективність при нападах мігрені, дозволяючи швидко усунути біль та знизити ризик хронізації. Також він є дієвим засобом при нирковій кольці завдяки швидкому знеболювальному ефекту. Декскетопрофен має сприятливий профіль безпечності при короткотривалому застосуванні, що робить Дексалгін^® оптимальним вибором при лікуванні гострого болю різного генезу в клінічній практиці.

Актуальність проблеми гострого болю та його найчастіші причини

Гострий біль — це раптове інтенсивне відчуття, що виникає як відповідь на ушкодження або загрозу для організму. Зазвичай він має чітку причину, таку як травма, хірургічне втручання, захворювання чи медична процедура. Гострий біль, як правило, триває від кількох хвилин до 6 міс і зникає після лікування або усунення основної причини [1].

За результатами систематичного огляду, поширеність болю серед пацієнтів у стаціонарі коливалася в широких межах — від 37,7 до 84%, тоді як поширеність сильного болю становила 9–36%. Такий розрив у показниках зумовлений різною якістю та гетерогенністю проаналізованих досліджень. Вищі показники поширеності болю відзначають серед хірургічних пацієнтів, які перенесли оперативне втручання (65,2%) [2], порівняно з терапевтичними, хоча до 55% пацієнтів терапевтичного профілю також повідомляли про біль [3]. Трьома найчастішими типами гострого болю, пов’язаного з наданням медичної допомоги в стаціонарі, є біль від уколів (44,2%), біль при перев’язках (22,2%) та біль при зміні положення або перкусії грудної клітки (17,4%) [2].

Гострий біль є однією з найпоширеніших причин звернення хворих по медичну допомогу. У відділеннях невідкладної допомоги він часто є основною скаргою пацієнтів. Дослідження демонструють, що понад 70,7% осіб, які зверталися до таких відділень, повідомляли про гострий біль. Серед них 30,5% відчували помірний біль, 61,3% — сильний, і лише 8,2% — слабкий [4]. Основними причинами звернення по медичну допомогу були такі:

біль внаслідок травматичних ушкоджень — 40,4%;
біль, зумовлений урологічною патологією, — 13,5%;
абдомінальний біль — 13,4%;
нетравматичний м’язово-скелетний біль — 7,1% [4].

Лише третина пацієнтів (32,46%), які звертаються з больовим синдромом, отримують фармакологічну терапію [4], а 46,5% хворих продовжують відчувати біль на момент виписки з лікарні [5]. Це свідчить про недостатній ступінь контролю болю, підкреслює його багатофакторну природу та актуальність індивідуалізованого підходу до оцінки й лікування. Аналіз чинників, що впливають на больовий синдром, є ключовим для підвищення ефективності знеболення та загальної якості медичної допомоги.

Механізми формування гострого болю: роль периферичних і центральних чинників

Гострий біль є складною біологічною відповіддю на ушкодження тканин, що включає низку як периферичних, так і центральних нейрофізіологічних механізмів. Його основна функція — слугувати сигналом тривоги, який вказує на потенційну або наявну шкоду для організму.

В основі периферичного механізму виникнення гострого болю лежить активація рецепторних закінчень ноцицепторів у відповідь на ушкодження тканин або потенційно шкідливі стимули. Цей процес зумовлений функціонуванням специфічних іонних каналів та рецепторів, розташованих на вільних нервових закінченнях, які реагують на хімічні, механічні або термічні подразники [6, 7].

У зоні ушкодження внаслідок посиленого кровотоку та проникнення імунокомпетентних клітин формується локальна запальна реакція. Вона супроводжується вивільненням арахідонової кислоти з фосфоліпідів клітинних мембран. Під впливом ферменту циклооксигенази арахідонова кислота метаболізується до простагландинів — медіаторів, які активують ноцицептори та зумовлюють розвиток первинної гіпералгезії. Активація ноцицепторів призводить до деполяризації їхньої мембрани внаслідок відкриття натрієвих і кальцієвих каналів, що ініціює потенціал дії. Цей електричний імпульс поширюється по аксонах периферичних сенсорних нейронів до спинного мозку, де й починається центральна обробка больового сигналу (рис. 1) [8].

Рисунок 1. Шлях передачі болю у відповідь на шкідливі стимули у висхідному та низхідному напрямках [8]

ПАГ — нейрони періакведуктальної сірої речовини, РВМ — ростральна вентральна медула, ДПТ — дорсолатеральний понтинний тектум, SNARE-протеїни — білки системи розчинних рецепторів, чутливих до N-етилмалеїміду.

На цьому етапі до процесу приєднуються центральні механізми, які відіграють важливу роль у модуляції болю. Одним із ключових таких механізмів є центральна сенсибілізація — форма нейропластичності, що виникає у відповідь на інтенсивну або тривалу ноцицептивну стимуляцію. Вона проявляється підвищенням збудливості нейронів спинного мозку та посиленням їх відповіді на аферентні сигнали. Цей стан є визначальним у розвитку гострого болю, зокрема після хірургічних втручань чи травм, і пояснює такі феномени, як алодинія (біль від нешкідливих стимулів) та вторинна гіперальгезія (підвищена чутливість за межами зони ураження) [9]. Ці явища частково зумовлені підвищеним рівнем простагландину E2 у задньому розі спинного мозку внаслідок активації циклооксигенази, а також змінами в гальмівних нейрональних шляхах [8].

Розуміння механізмів центральної сенсибілізації має критичне значення для запобігання хронізації болю, що виникає через стійкі функціональні та структурні зміни в центральній нервовій системі. Раннє та ефективне знеболення дозволяє знизити ризик формування так званої больової пам’яті та переходу гострого болю в хронічний [9].

Роль НПЗП у мультимодальній анальгезії гострого болю

Менеджмент гострого болю в умовах надання невідкладної допомоги залишається актуальним клінічним викликом, особливо коли йдеться про біль помірної та високої інтенсивності. Своєчасне та адекватне знеболення відіграє ключову роль у поліпшенні клінічних результатів, зниженні рівня стресу в пацієнтів і запобіганні переходу гострого болю в хронічну форму [10].

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) посідають провідне місце серед лікарських засобів, рекомендованих при болю помірної інтенсивності (оцінка за шкалою Numerical Rating Scale (NRS) — 4–6) [11]. Їхній механізм дії полягає у блокуванні циклооксигенази (ЦОГ), що пригнічує синтез простагландинів — ключових медіаторів болю та запалення. Завдяки цьому НПЗП не лише знижують інтенсивність болю, а й усувають запальні прояви, що особливо важливо при травматичних, ортопедичних і післяопераційних больових синдромах [12].

У випадках сильного болю (NRS ≥7) НПЗП застосовуються як частина мультимодальної анальгезії, зокрема у поєднанні з опіоїдами. Такий підхід дозволяє досягти адекватного знеболення і водночас мінімізувати дози опіоїдів, що знижує ризик розвитку побічних ефектів, зокрема седації, нудоти, пригнічення дихання та потенційної залежності [13].

У клінічній практиці доцільне широке впровадження стандартів та алгоритмів, що передбачають рутинне застосування НПЗП при помірному та сильному гострому болю, із врахуванням протипоказань і суміжних патологій. Такий підхід дозволяє значно поліпшити якість медичної допомоги, зменшити кількість випадків недостатнього знеболення та запобігти хронізації болю [10, 14].

Історія розробки декскетопрофену трометамолу

Арилпропіонові кислоти — хімічний клас НПЗП, до якого належать кетопрофен, ібупрофен та флурбіпрофен. Усі ці сполуки є хіральними і представлені двома енантіомерами, які зазвичай застосовуються у вигляді рацемічних сумішей. Водночас енантіомери відрізняються за фармакодинамічними та фармакокінетичними характеристиками. Зокрема, кетопрофен — один із найпотужніших інгібіторів синтезу простагландинів, і його основна активність, як і у більшості похідних арилпропіонової кислоти, зумовлена саме S(+)-енантіомером. Саме ця форма відповідає за протизапальну та знеболювальну дію, тоді як R(–)-енантіомер не виявляє клінічно значущої активності [15].

У 1992 р. в Дослідницькому центрі Menarini (Menarini Research Centre Laboratory) було розпочато розробку нової лікарської форми на основі водорозчинної солі активного S(+)-енантіомеру кетопрофену — декскетопрофену трометамолу [16]. Для досягнення високої стереоселективності в процесі розділення рацемічної суміші кетопрофену було використано біотехнологічний метод, що базується на застосуванні ферменту, здатного розпізнавати лише активний енантіомер. Цей фермент отриманий шляхом клонування та експресії гена, виділеного з гриба Ophiostoma novo-ulmi в бактерії Escherichia coli, що дозволило виробляти фермент у промисловій кількості. У результаті ферментативного розподілу рацемічної суміші вдалося виділити активний енантіомер — декскетопрофен — з чистотою понад 99,9% [17, 18]. Оскільки S(+)-кетопрофен (декскетопрофен) у формі вільної ліпофільної кислоти має низьку розчинність у воді [19], його поєднали з трометамолом, утворивши сіль, яка має поліпшені фізико-хімічні властивості, забезпечує вищу біодоступність та швидший початок знеболювального ефекту порівняно з вільною кислотою декскетопрофену (рис. 2) [20–22].

Рисунок 2. Хімічна структура декскетопрофену (A) та трометамолу (B), які разом утворюють сіль декскетопрофену трометамолу [22]

† — асиметричний атом вуглецю, ММ — молекулярна маса.

Таким чином, завдяки інноваційним біотехнологічним підходам і ретельним дослідженням компанія Менаріні створила ефективний та швидкодіючий анальгетик — декскетопрофен трометамол, який стали широко застосовувати в лікуванні болю різного генезу.

Дексалгін^® ін’єкт: перший парентеральний препарат декскетопрофену трометамолу в Україні*

Оригінальний декскетопрофен, призначений для парентерального введення, став доступним в Україні з 2005 р., коли було зареєстровано перший лікарський засіб з цією діючою речовиною — Дексалгін^® ін’єкт у дозі 50 мг виробництва «A. Menarini Manufacturing Logistics and Services S.r.L.» (Італія)*. Препарат забезпечував потужний знеболювальний ефект при гострому болю середньої та високої інтенсивності, зокрема післяопераційному болю, нирковій кольці або м’язово-скелетному болю [23].

Дексалгін^® ін’єкт став першою офіційно зареєстрованою парентеральною формою декскетопрофену на українському фармацевтичному ринку. Згідно з даними системи дослідження ринку «PharmXplorer»/«Фармстандарт» компанії «Proxima Research» (2003–2025 рр.), протягом багатьох років цей препарат залишався єдиним представником на ринку з молекулою декскетопрофену трометамолу в групі М01A «Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби», й досі залишається лідером серед препаратів для парентерального введення з діючою речовиною декскетопрофену трометамол. Він став основою для формування первинного клінічного досвіду щодо застосування декскетопрофену в медичній практиці України.

Фармакологічні особливості дії декскетопрофену

Рацемічний кетопрофен демонструє спектр дії, у якому знеболювальний ефект виражено переважає над протизапальним, хоча протизапальна активність також є очевидною. Це може бути наслідком складної взаємодії між периферичними та центральними механізмами дії, а також різних процесів, не пов’язаних із пригніченням синтезу простагландинів на периферії [24].

Основний периферичний механізм дії декскетопрофену, як і інших НПЗП, полягає в інгібуванні ферментів циклооксигенази (ЦОГ-1 та ЦОГ-2), що є ключовими в каскаді перетворення арахідонової кислоти, яка вивільняється з клітинних мембран під дією лізосомальних ферментів, у низку ейкозаноїдів — зокрема, простагландини, простацикліни, тромбоксани та лейкотрієни. Простагландини, особливо ПГЕ₂ та ПГF₂α, відіграють важливу роль у формуванні запальної відповіді та сенситизації ноцицепторів, що спричиняє розвиток больового відчуття. Зниження концентрації простагландинів призводить до зниження чутливості периферичних больових рецепторів, що супроводжується зменшенням вираженості болю, набряку та запалення [25–27]. Дослідження in vitro також продемонстували, що S(+)-кетопрофен інгібував утворення тромбоксану В₂ в тромбоцитах, що пригнічує агрегацію тромбоцитів і чинить додатковий позитивний вплив на мікроциркуляцію [28].

Окрім добре вивченого периферичного механізму дії, дедалі більше доказів свідчить про участь центрального компонента в анальгезивному ефекті декскетопрофену. Зокрема, встановлено, що декскетопрофен є потужним і стереоселективним інгібітором синтезу простагландину F₂α (PGF₂α) в мозковій тканині, а також модулює серотонінергічну нейротрансмісію, переважно через 5-HT-рецептори, без участі оксиду азоту або ендогенної опіоїдної системи [29, 30]. Крім того, декскетопрофену трометамол швидко гідролізується в плазмі крові, що забезпечує відновлення ліпофільних властивостей декскетопрофену та полегшує його проникнення через гематоенцефалічний бар’єр до центральної нервової системи [24].

Подвійний механізм дії — периферичне пригнічення синтезу простагландинів у тканинах і центральна модуляція больових сигналів — забезпечує високу ефективність декскетопрофену в контролі гострого болю, дозволяючи застосовувати нижчі дози препарату та знижувати ризик виникнення побічних ефектів.

Клінічна ефективність декскетопрофену в контролі гострого болю різного генезу

Декскетопрофену трометамол — швидкодіючий, ефективний та добре переносимий нестероїдний анальгетик для контролю гострого болю різного генезу. У дослідженнях він неодноразово демонстрував перевагу над іншими знеболювальними засобами як за швидкістю дії, так і за вираженістю анальгезії, знижуючи потребу в опіоїдах. Його ефективність підтверджено при післяопераційному болю, нирковій кольці, мігрені, а також у пацієнтів із гострими м’язово-скелетними розладами [31].

Перевищує ефективність традиційних анальгетиків

У контексті підвищених вимог до ефективності, швидкості дії та безпечності знеболювальних засобів декскетопрофену трометамол має доведені переваги над традиційними НПЗП. Дані клінічних досліджень свідчать, що він не лише забезпечує швидке і потужне знеболення, але й має сприятливий профіль безпечності, що дозволяє застосовувати його в широкому спектрі ситуацій — від гострого м’язово-скелетного болю до післяопераційної анальгезії.

Однією з ключових переваг препарату декскетопрофену трометамолу є його вища анальгезивна ефективність. Це підтверджено при порівнянні з такими широко застосовуваними препаратами, як парацетамол, диклофенак і лорноксикам.

Внутрішньовенне введення декскетопрофену в дозі 50 мг шляхом швидкої інфузії забезпечувало статистично достовірно ефективніше зниження інтенсивності нетравматичного гострого м’язово-скелетного болю порівняно з парацетамолом у дозі 1000 мг, незалежно від локалізації болю, за шкалами NRS та VAS (Visual Analogue Scale) (p=0,001) [32].

Дані літератури свідчать, що внутрішньовенне введення декскетопрофену трометамолу в дозі 50 мг як складової мультимодальної анальгезії протягом перших 24 год після операції ефективно знижувало інтенсивність післяопераційного болю (p=0,01), зокрема в пацієнтів після планової дискектомії поперекового відділу хребта. Натомість парацетамол у дозі 1000 мг не продемонстрував статистично значущої переваги порівняно з плацебо (p=0,21). Кумулятивне застосування морфіну, а також частота пов’язаних із ним побічних реакцій (нудота, блювання) не відрізнялися достовірно між досліджуваними групами [33].

У проспективному дослідженні за участю пацієнтів після герніопластики порівнювали анальгезивну ефективність одноразового внутрішньом’язового введення декскетопрофену (50 мг) та диклофенаку (50 мг). Група декскетопрофену продемонструвала достовірно більш виражене зниження середнього балу за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ) порівняно з диклофенаком (p=0,003). Також показники зниження інтенсивності болю (Pain Intensity Difference — PID) та сумарного знеболювального ефекту за 8 год (Sum of Analogue of Pain Intensity Differences — SAPID₀–₈) були вищими у групі декскетопрофену (p=0,02 та p<0,0001 відповідно). Окрім того, анальгезія в групі декскетопрофену наставала значно раніше — в середньому на 18 хв швидше, ніж у групі диклофенаку (p<0,0001), а тривалість знеболювального ефекту також була достовірно довшою — приблизно на 50 хв (p=0,003). Разом з тим профіль безпечності иобох препаратів є подібним. Частота побічних реакцій у групі декскетопрофену становила 26,3%, у групі диклофенаку — 20,4% (p=0,41) [34].

Аналогічні результати продемонстровано і при внутрішньовенному введенні декскетопрофену (50 мг) одразу після завершення операції та повторному введенні через 12 год (загальна добова доза 100 мг) у пацієнтів після тотального ендопротезування кульшового або колінного суглоба під загальним знеболенням. У цьому випадку декскетопрофен забезпечував достовірно кращий знеболювальний ефект порівняно з лорноксикамом (8 мг 2 рази на день) як у стані спокою, так і під час руху впродовж першої післяопераційної доби (p<0,05–0,001) [35].

Знижує потребу в опіоїдах

Концепція безопіоїдної анестезії, яка передбачає мінімізацію або повну відмову від застосування наркотичних анальгетиків у періопераційний період, активно впроваджується в сучасній хірургічній практиці. Як один із компонентів мультимодального знеболення Дексалгін^® ін’єкт продемонстрував здатність суттєво знижувати потребу в засобах цієї групи.

Зокрема, при внутрішньом’язовому введенні декскетопрофену (50 мг двічі з інтервалом 12 год) після ендопротезування суглобів середня кумулятивна доза морфіну була знижена на 25 мг порівняно з плацебо (p≤0,0003; 95% довірчий інтервал (ДІ) −35…−14). Окрім цього, відзначено зниження інтенсивності болю та поліпшення якості сну (p=0,0001), причому частота побічних ефектів не перевищувала аналогічні показники в контрольній групі [36].

Крім того, при внутрішньовенному введенні декскетопрофену (50 мг одразу після операції та повторно через 12 год) після тотального ендопротезування кульшового або колінного суглоба середня потреба в морфіні за допомогою системи контрольованої пацієнтом анальгезії була достовірно нижчою — 11,5 проти 14,6 мг у групі лорноксикаму (16 мг/добу) (p<0,001) [35].

Надійна та швидка дія при нирковій кольці

При нирковій кольці важливе значення мають не лише сила аналгезії, а й швидкість її настання. У цьому контексті Дексалгін^® ін’єкт демонструє переконливі переваги як над опіоїдними, так і неопіоїдними анальгетиками.

Так, при внутрішньовенному введенні декскетопрофену в дозі 50 мг його анальгезивна дія вже через 30 хв достовірно перевищувала ефекти парацетамолу (1000 мг), фентанілу (2 мкг/кг маси тіла) та меперидину (p<0,005), а частота повного купірування болю на момент виписки була значно вищою (p=0,001) [37, 38]. Клінічна ефективність препарату також підтверджується зниженням потреби в додаткових анальгетиках: лише 31% пацієнтів потребували рятівного знеболення порівняно з 53% у групі парацетамолу (p=0,006). Крім того, саме декскетопрофен трометамол найчастіше обирався як препарат додаткового знеболення (p=0,001), що опосередковано підкреслює його високу клінічну ефективність. Профіль безпечності препарату Дексалгін^® також був кращим: у групі фентанілу значно частіше виявляли побічні ефекти (p=0,008), що додатково обґрунтовує доцільність застосування декскетопрофену в умовах невідкладної допомоги [37].

Крім того, навіть при внутрішньом’язовому введенні в нижчій дозі 25 мг, декскетопрофен забезпечував швидке зниження інтенсивності болю вже протягом 15 хв у пацієнтів з нирковою колькою, перевершуючи метамізол натрію в дозі 2 г (p<0,05), при цьому демонстрував хорошу переносимість [39].

Таким чином, швидкий початок дії препарату вже в перші хвилини після введення робить його оптимальним засобом вибору для купірування гострого болю при нирковій кольці.

Декскетопрофен при мігрені: ефективний контроль болю та запобігання хронізації перебігу

У лікуванні гострих нападів мігрені особливо важливо досягти швидкого й вираженого знеболювального ефекту, щоб зменшити страждання пацієнта, запобігти хронізації болю та скоротити тривалість перебування у відділенні екстреної медичної допомоги. З огляду на це доцільним є застосування препарату Дексалгін^®ін’єкт, який забезпечує потужну анальгезивну дію, перевершуючи як плацебо, так і окремих представників інших груп препаратів — зокрема, ібупрофен і метоклопрамід — за швидкістю дії, ефективністю та профілем безпечності.

Внутрішньовенне введення декскетопрофену в дозі 50 мг продемонструвало високу ефективність у зменшенні вираженості мігренозного болю вже через 30 та 45 хв після застосування (p<0,0001 порівняно з плацебо) при хорошій переносимості препарату. Необхідність у додатковому знеболенні виникала у 22,3% пацієнтів після застосування декскетопрофену, тоді як у групі плацебо цей показник становив 55,4% (різниця — 33,1%; 95% ДІ 8–52%). Крім того, терапія декскетопрофеном сприяла скороченню тривалості перебування пацієнтів у лікарні: медіана часу у відділенні невідкладної допомоги становила 60 хв у групі декскетопрофену проти 90 хв у групі плацебо (p=0,01) [40].

Також декскетопрофен у дозі 50 мг переважав ібупрофен (800 мг) і метоклопрамід (10 мг) за ефективністю зниження інтенсивності мігренозного болю вже в перші 15 хв після введення (p<0,0001; медіана зниження болю — 6,0 см; IQR — 4,0–6,0). При цьому частота побічних реакцій була подібною в усіх трьох групах (p=0,56), однак метоклопрамід асоціювався з вищою частотою екстрапірамідних ускладнень — акатизії та дистонії, що є важливим клінічним застереженням [41]. Це додатково підкреслює швидкий терапевтичний ефект препарату Дексалгін^® ін’єкт та його потенціал у зниженні навантаження на систему екстреної медичної допомоги.

Декскетопрофен у контексті профілю безпечності НПЗП

У клінічних дослідженнях найчастіші побічні реакції, пов’язані із застосуванням декскетопрофену, стосувалися травної системи. Зокрема, нудота та блювання становили основні скарги, однак їхня частота не перевищувала 5–10% і була порівнянною з такою при застосуванні плацебо та інших активних препаратів. З боку нервової системи найчастіше відзначали головний біль і сонливість, але й тут не виявлено статистично достовірної різниці з контрольною групою (p>0,05). У випадку парентерального введення препарату повідомляли про біль у місці ін’єкції, що траплявся в межах 5–10% випадків, однак у жодному з досліджень не зафіксовано реакцій гіпотензії навіть при болюсному введенні протягом 15 хв [24].

Серед пацієнтів, які зверталися по первинну медичну допомогу з приводу гострого болю, відносний ризик (ВР) розвитку побічних реакцій при монотерапії декскетопрофеном був достовірно нижчим порівняно з диклофенаком (ВР=0,36; 95% ДІ 0,26–0,50; p<0,001) (таблиця). Водночас профіль побічних реакцій відповідає очікуваному для НПЗП: найчастіше відзначалися порушення з боку травної (83,7%) та нервової систем (8,5%). Крім того, тяжких побічних реакцій при застосуванні декскетопрофену не зареєстровано [42].

Таблиця. Ризик виникнення побічних реакцій при мототерапії декскетопрофеном порівняно з іншими анальгетиками [42]

Тип порівняння	ВР (95% ДІ)	Інтерпретація ризику
Декскетопрофен проти диклофенаку	0,36 (0,26–0,50)	Достовірно нижчий ризик*
Декскетопрофен проти ібупрофену	0,94 (0,57–1,56)	Подібний ризик
Декскетопрофен проти парацетамолу	0,94 (0,56–1,58)	Подібний ризик
Декскетопрофен проти метамізолу	2,11 (0,68–6,53)	Можливий вищий ризик, не підтверджено**
Декскетопрофен проти ацеклофенаку	3,30 (0,47–23,36)	Можливий вищий ризик, не підтверджено**

*p<0,001; **p>0,05.

Кровотеча з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ), спричинена застосуванням НПЗП, є однією з частих причин госпіталізації. Її ризик визначається не лише наявністю виразкової хвороби в анамнезі, а й типом препарату, його дозою і супутньою терапією.

Декскетопрофен продемонстрував помірний ризик розвитку кровотеч із верхніх відділів ШКТ з відносним ризиком 4,9 (95% ДІ 1,7–13, 9) при застосуванні впродовж тижня до виникнення події. Цей показник був нижчим, ніж у кеторолаку (ВР=24,7; 95% ДІ 8,0–77,0), мелоксикаму (ВР=5,7; 95% ДІ 2,2–15,20) та рофекоксибу (ВР=7,2; 95% ДІ 2,3–23,0). Водночас різко зростав ризик кровотечі при комбінованому прийомі НПЗП з антитромбоцитарними засобами — до ВР=16,6 (95% ДІ 11,3–24,2). Особливо високий ризик відмічали в пацієнтів з анамнезом виразкової хвороби або попередніх епізодів шлунково-кишкової кровотечі (ВР=12,9) [43].

З огляду на відносно низький ризик шлунково-кишкової кровотечі, швидкий знеболювальний ефект та відсутність тяжких побічних реакцій у клінічних спостереженнях, декскетопрофен може вважатися безпечним варіантом серед неселективних НПЗП, особливо при короткотривалому застосуванні та за відсутності факторів високого ризику.

Висновок

Гострий біль залишається однією з провідних причин звернення пацієнтів по медичну допомогу та є серйозним клінічним викликом у практиці лікаря будь-якого профілю. Його патофізіологія включає складну взаємодію периферичних та центральних механізмів, де ключову роль відіграють запальні медіатори, зокрема простагландини. Адекватне та своєчасне купірування болю є критично важливим для запобігання хронізації больового синдрому, зменшення стресової відповіді організму та поліпшення якості надання медичної допомоги.

Оригінальний декскетопрофен для парентерального введення демонструє високу клінічну ефективність у лікуванні гострого болю завдяки швидкому початку дії, комбінованому (центральному та периферичному) механізму знеболення, хорошій переносимості та прогнозованому профілю безпечності. Його застосування дозволяє зменшити потребу в опіоїдних анальгетиках, особливо в післяопераційний період (зокрема після ортопедичних втручань), що знижує ризик пов’язаних із ними ускладнень.

У пацієнтів із нирковою колькою Дексалгін^® ін’єкт забезпечує швидке полегшення болю, а при нападах мігрені — ефективно усуває симптоми та сприяє запобіганню хронізації. Окремо варто підкреслити сприятливий гастроінтестинальний профіль декскетопрофену: при дотриманні рекомендованих доз і тривалості застосування ризик шлунково-кишкових кровотеч є помірним і нижчим порівняно з деякими іншими НПЗП, що робить його доцільним вибором у пацієнтів з факторами ризику.

Отже, Дексалгін^® ін’єкт є сучасним, ефективним та безпечним варіантом терапії гострого болю, який відповідає вимогам мультимодального підходу і може бути рекомендований при широкому спектрі клінічних ситуацій, де важливі як швидкість дії, так і доведений профіль безпечності.

Список використаної літератури

1. International Association for the Study of Pain (2023) Acute Pain — IASP. http://www.iasp-pain.org/resources/topics/acute-pain/.
2. Wu C.L. (2020) Pain prevalence in hospitalized patients at a tertiary academic medical center: Exploring severe persistent pain. Plos One, 15(12): e0243574.
3. Gregory J., McGowan L. (2016) An examination of the prevalence of acute pain for hospitalised adult patients: a systematic review. J. Clin. Nurs., 25(5–6): 583–598.
4. Mura P. (2017) Prospective study on prevalence, intensity, type, and therapy of acute pain in a second-level urban emergency department. J. Pain Res., 10: 2781–2788.
5. Lin L.Y. (2021) Pain control and related factors in hospitalized patients. Medicine (Baltimore). 100(30): e26768. DOI: 10.1097/MD.0000000000026768.
6. Bell A. (2018) The neurobiology of acute pain. Vet. J., 237: 55–62.
7. Nijs J. (2015) Low back pain: guidelines for the clinical classification of predominant neuropathic, nociceptive, or central sensitization pain. Pain Physician, 18(3): E333– E346.
8. Yam M.F. (2018) General pathways of pain sensation and the major neurotransmitters involved in pain regulation. Int. J. Mol. Sci., 19(8): 2164.
9. Latremoliere A. (2009) Central sensitization: a generator of pain hypersensitivity by central neural plasticity. J. Pain, 10(9): 895–926. DOI: 10.1016/j.jpain.2009.06.012.
10. Chou R. (2016) Management of Postoperative Pain: A Clinical Practice Guideline From the American Pain Society, the American Society of Regional Anesthesia and Pain Medicine, and the American Society of Anesthesiologists’ Committee on Regional Anesthesia, Executive Committee, and Administrative Council. J. Pain, 17(2): 131–157. DOI: 10.1016/j.jpain.2015.12.008.
11. World Health Organization (2012) Persisting pain in children package: WHO guidelines on the pharmacological treatment of persisting pain in children with medical illnesses. iris.who.int/handle/10665/44540.
12. Moore A. (2013) Expect analgesic failure; pursue analgesic success. BMJ, 346: f2690.
13. Wheeler M. (2002) Adverse events associated with postoperative opioid analgesia: a systematic review. J. Pain, 3(3): 159–180. DOI: 10.1054/jpai.2002.123652.
14. Mezei L., Johns Hopkins Pain Curriculum Development Team (2011) Pain education in North American medical schools. J. Pain, 12(12): 1199–208.
15. Barbanoj M.J. (2001) Clinical pharmacokinetics of dexketoprofen. Clin. Pharmacokinet., 40(4): 245–262. DOI: 10.2165/00003088-200140040-00002.
16. Mauleón D. (1996) Preclinical and clinical development of dexketoprofen. Drugs, 52 (Suppl. 5): 24–45. DOI: 10.2165/00003495-199600525-00005.
17. Warneck J.B.H. (1993) EP0693134B1 — Arylalkanoic acid resolution — Google Patents. patents.google.com/patent/EP0693134B1/pl.
18. vans C.T. (1991) US5516690A — Ketoprofen resolution by ester hydrolysis using Trichosporon laibacchii — Google Patents. patents.google.com/patent/US5516690A/en.
19. Barbanoj M.J. (1998) Pharmacokinetics of dexketoprofen trometamol in healthy volunteers after single and repeated oral doses. J. Clin. Pharmacol., 38(S1): 33S–40S.
20. Barbanoj M.J. (2001) Clinical pharmacokinetics of dexketoprofen. Clin. Pharmacokinet., 40(4): 245–262. DOI: 10.2165/00003088-200140040-00002.
21. Bermejo M. (2019) Exploring Bioequivalence of Dexketoprofen Trometamol Drug Products with the Gastrointestinal Simulator (GIS) and Precipitation Pathways Analyses. Pharmaceutics, 11(3): 122. DOI: 10.3390/pharmaceutics11030122.
22. Walczak J.S. (2011) Analgesic properties of dexketoprofen trometamol. Pain Manag., 1(5): 409–416. DOI: 10.2217/pmt.11.42.
23. МОЗ України (2023) Інструкція для медичного застосування лікарського засобу Дексалгін® ін’єкт (№ UA/3764/01/01). Державний реєстр лікарських засобів України. mozdocs.kiev.ua/likiview.php?id=3932.
24. Rodríguez M.J. (2008) Dexketoprofen trometamol: clinical evidence supporting its role as a painkiller. Expert Rev. Neurother., 8(11): 1625–1640.
25. Hardikar M.S. (2008) Chiral non-steroidal anti-inflammatory drugs–a review. J. Indian Med. Assoc., 106(9): 615–618, 622–624.
26. Rainsford K.D. (2007) Anti-inflammatory drugs in the 21st century. Subcell. Biochem., 42: 3–27. DOI: 10.1007/1-4020-5688-5_1.
27. Slater D. (2010) Pharmacology of nonsteroidal antiinflammatory drugs and opioids. Semin. Intervent. Radiol., 27(4): 400–411. DOI: 10.1055/s-0030-1267855.
28. Hayball P.J. (1992) Enantioselective pharmacodynamics of the nonsteroidal antiinflammatory drug ketoprofen: in vitro inhibition of human platelet cyclooxygenase activity. Chirality, 4(8): 484–487. DOI: 10.1002/chir.530040805.
29. Carabaza A. (1997) Stereoselective inhibition of rat brain cyclooxygenase by dexketoprofen. Chirality, 9(3): 281–285.
30. Díaz-Reval M.I. (2004) Evidence for a central mechanism of action of S-(+)-ketoprofen. Eur. J. Pharmacol., 483(2–3): 241–248. DOI: 10.1016/j.ejphar.2003.10.036.
31. Hanna M. (2019) A review of dexketoprofen trometamol in acute pain. Curr. Med. Res. Opin., 35(2): 189–202. DOI: 10.1080/03007995.2018.1457016.
32. Demirozogul E. (2019) Intravenous dexketoprofen versus paracetamol in non-traumatic musculoskeletal pain in the emergency department: A randomized clinical trial. Am. J. Emerg. Med., 37(12): 2136–2142.
33. Tunali Y. (2013) Efficacy of intravenous paracetamol and dexketoprofen on postoperative pain and morphine consumption after a lumbar disk surgery. J. Neurosurg. Anesthesiol., 25(2): 143–147. DOI: 10.1097/ANA.0b013e31827464af.
34. Jamdade P.T. (2011) Efficacy and Tolerability of Intramuscular Dexketoprofen in Postoperative Pain Management following Hernia Repair Surgery. Anesthesiol. Res. Pract., 2011: 579038. DOI: 10.1155/2011/579038.
35. Sivrikoz N. (2014) Perioperative dexketoprofen or lornoxicam administration for pain management after major orthopedic surgery: a randomized, controlled study. Agri, 26(1): 23–28. DOI: 10.5505/agri.2014.09821.
36. Hanna M.H. (2003) Comparative study of analgesic efficacy and morphine‐sparing effect of intramuscular dexketoprofen trometamol with ketoprofen or placebo after major orthopaedic surgery. Br. J. Clin. Pharmacol., 55(2): 126–133.
37. Al B. (2018) Comparison of IV dexketoprofen trometamol, fentanyl, and paracetamol in the treatment of renal colic in the ED: A randomized controlled trial. Am. J. Emerg. Med., 36(4): 571–576. DOI: 10.1016/j.ajem.2017.09.019.
38. Ay M.O. (2014) Comparison of the analgesic efficacy of dexketoprofen trometamol and meperidine HCl in the relief of renal colic. Am. J. Ther., 21(4): 296–303.
39. Sánchez-Carpena J. (2003) Dexketoprofen Renal Colic Study Group. Comparison of dexketoprofen trometamol and dipyrone in the treatment of renal colic. Clin. Drug Investig., 23(3): 139–152. DOI: 10.2165/00044011-200323030-00001.
40. Gungor F. (2016) Intravenous dexketoprofen vs placebo for migraine attack in the emergency department: A randomized, placebo-controlled trial. Cephalalgia, 36(2): 179–184. DOI: 10.1177/0333102415584604.
41. Karacabey S. (2018) Which is more effective for the treatment of Acute Migraine Attack: Dexketoprofen, Ibuprofen or Metoclopramide? Pak. J. Med. Sci., 34(2): 418–423. DOI: 10.12669/pjms.342.13815.
42. Vallés J., Artigas R. (2003) Perfil de seguridad del dexketoprofeno trometamol oral en asistencia primaria [Poster presentation]. IV Jornadas Nacionales de Farmacovigilancia, Valencia, Spain, 115: 91.
43. Laporte J.R. (2004) Upper gastrointestinal bleeding associated with the use of NSAIDs: newer versus older agents. Drug Saf., 27(6): 411–420.

*Перша реєстрація лікарського засобу Дексалгін ін’єкт від 09.11.2005 р. № 589.

Дексалгін® ін’єкт — 20 років на ринку України*