Вступ
Вистаюча за контур голови та мушлеподібна форма зовнішнього вуха (ЗВ) — результат онтогенезу людини, що сприяє покращеному сприйняттю звуків. У той самий час таке розташування вушної раковини (ВР) робить її надзвичайно вразливою до механічних пошкоджень [1–3]. Війни, збройні конфлікти, дорожньо-транспортні пригоди, спорт тощо є причинами травмування ЗВ — від порізів шкіри до часткових шкірно-хрящових вад і його ампутації [3–5]. Понівечене травмою вухо і особливо його відсутність істотно погіршують вигляд і сприйняття людини, що є причиною глибокого і довготривалого дистресу [3, 4, 6].
Відновна хірургія травми ЗВ має багатовікову історію [7, 8]. Перші спроби виготувати і застосувати протези ВР належать Амбруазу Паре в XVI ст. [9]. Посттравматична корекція вушної мушлі залишається складною і дотепер нерозв’язаною проблемою пластичної і щелепно-лицьової хірургії та отоларингології [6, 10]. Тривимірність органа та вимога пацієнта не тільки відновити пошкоджену ВР, а й забезпечити її симетричність з протилежною — складні, хоча й не єдині проблеми отовульнерології. Загальновизнаних міжнародних клінічних настанов не існує й дотепер, хоча розуміння їх необхідності і спроби створення на засадах доказової медицини з’являються у фахових виданнях [1, 4, 11, 13]. В умовах бюджетного недофінансування галузі розв’язання згаданих проблем залишається на субоптимальному рівні.
Мета дослідження: з’ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим з травмою ЗВ.
Об’єкт і методи дослідження
В опікове відділення Львівського обласного госпіталю ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи упродовж 2006–2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами ЗВ. Незначно переважали чоловіки — 28 (51,9%). Вік постраждалих: 18–25 років — 18 (33,3%), 25–40 — 26 (48,1%), 40 і більше — 10 (18,6%) осіб. Згідно з даними опитування, обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортна пригода — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — 6 (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання травми до госпіталізації знаходився в межах 1–23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1–3 — 12 (22,2%), 3–12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%) пацієнтів.
Відповідно до універсальної міжнародної класифікації пошкодження поділяли на вади верхньої, середньої і нижньої 1/3 вушної мушлі [6, 13, 17, 19]. Рутинно виконували фотодокументацію пошкоджених вух з правових міркувань. Ваду верхньої 1/3 ВР підтверджено у 24 (44,4%) постраждалих, середньої — у 18 (33,3%), нижньої — у 12 (22,3%) пацієнтів (рис. 1–2).
Результати та їх обговорення
Після проведення лабораторних та інструментальних досліджень усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1%), 2–4 год — 15 (27,8%), 5–8 год — 13 (24,1%). Хірургічні втручання виконано під наркозом (ендотрахеальним — 28 (51,9%), внутрішньовенним — 15 (27,8%)), місцевою анестезією (лідокаїн, адреналін) — 11 (20,3%). Одноетапні операції проведено у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,4%) випадках. Тривалість операцій була в межах 36,5–113,4 хв (в середньому — 51,3±9,6 хв).
Тривалість перебування у стаціонарі — 21±8,6 дня (з них у відділенні інтенсивної терапії — 2,1±1,2 доби). Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів: нагноєння рани — 3 (5,5%), флегмона — 2 (3,7%), некроз клаптя — 2 (3,7%). Летальних випадків не зафіксовано.
Вухо відіграє центральну роль в естетиці обличчя, що пояснює велику увагу клініцистів до відновних операцій у світовому вимірі [3]. Проведене дослідження в більшості зіставне з повідомленнями авторів. Отож, за отриманими нами даними, травми вуха найчастіше виникають під час дорожньо-транспортних пригод, здебільшого в чоловіків [3, 4, 9, 14, 15]. Ми також цілком погоджуємося з тим, що хірургічна тактика повинна бути індивідуалізованою для досягнення бажаного естетичного результату операції [3, 16, 17].
Однак найбільш складним аспектом проблеми є якомога швидше доправлення постраждалих у спеціалізовані медичні установи — відділення пластичної хірургії, отоларингології з огляду на відносну короткотривалість ішемічного періоду та зростання ризику трансформації мікробної контамінації у гнійну інфекцію [7, 18]. Саме там можуть бути реалізовані всі зусилля для максимально можливого естетичного результату відновної операції [12, 17, 19–21]. Однак за невеликим винятком ці центри спеціалізованої медичної допомоги працюють лише в плановому режимі і є нечисельними.
Перша медична допомога нашим пацієнтам надана швидкою медичною допомогою — асептична та гемостатична пов’язка, після чого потерпілих доставлено у травмпункти лікарень вторинної медичної допомоги. Ми цілком солідарні з переконанням клініцистів щодо важливості первинної хірургічної обробки рани [5, 14, 15]. Так само, як і з думкою, що різані рани та невеликі крайові вади вушної мушлі можуть бути зашиті і не потребують жодної стандартизації підходів [1, 6, 18, 22, 23]. У складніших випадках первинна обробка рани ВР має бути виконана обов’язково з врахуванням тих чи інших способів закриття вад, що потребує досвіду не тільки загальної, але й пластичної хірургії.
Найбільша складність визначення тактики лікування виникає при травматичній ампутації ЗВ [15, 21, 24]. Навіть якнайшвидша реплантація відчленованої ВР приречена на невдачу [6]. Вміщення ампутованої вушної мушлі в «кишеню» зі шкіри в сосцеподібній ділянці — спосіб J. Baudet (1972) — у 40% оперованих настають її зморщення та деформація, що значно погіршує естетичний результат лікування [4, 6, 11, 14].
Істотним кроком у розв’язанні проблеми стало залучення мікрохірургії у реплантацію ЗВ [4, 6, 8]. Запропонована тактика є перспективною, однак має низку об’єктивних та суб’єктивних моментів, які стоять на заваді її широкому впровадженню. Тож центри мікрохірургії є нечисельними та функціонують, як правило, у плановому режимі. Накладання мікросудинних анастомозів (діаметр артерій та вен близько 1–2 мм) потребує відповідних практичних навичок та досвіду. У післяопераційний період, крім аплікації нітрогліцеринової мазі, необхідні сеанси гіпербаричної оксигенації [12]. Навіть успішне анастомозування не гарантує отримання бажаного естетичного результату [20, 28, 29].
Подальші кроки в розв’язанні проблеми пов’язані з використанням штучних протезів (силіконових, пористих поліетиленових та ін.) [13]. Ідеальна форма та симетричність щодо протилежного вуха стали перевагами методу, особливо при застосуванні 3D-біопринтингу [25]. Однак фіксація протезів до сосцеподібного відростка, включно з титановими імплантами, не дала можливості тривалого їх утримання в первісному положенні [9].
Генна інженерія та бурхливий розвиток біотехнологій відкрили нові перспективні можливості в докорінному розв’язанні проблеми естетичної посттравматичної корекції ЗВ [21, 22, 29, 30]. Реконструкцію ВР культивованими власними хондроцитами можна вважати новітнім та багатообіцяючим підходом до розв’язання названої проблеми [31].
Висновок
Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами ВР є запізніле звернення в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв’язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Список використаної літератури
|
Інформація про авторів:
Бохонко Роман Любомирович — кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Львів, Україна. ORCID: 0000-0003-3859-0635. E-mail: [email protected] Савчин Василь Степанович — кандидат медичних наук, асистент кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, лікар-комбустіолог, завідувач відділення реконструктивної та пластичної хірургії Львівського обласного госпіталю ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи, Львів, Україна. ORCID: 0000-0002-0931-1628 Матвійчук Олег Богданович — доктор медичних наук, професор кафедри загальної хірургії, Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Львів, Україна. ORCID: 0000-0002-5864-1535Тузюк Наталя Василівна — пластична хірургиня Львівського обласного госпіталю ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи, Львів, Україна. ORCID: 0000-0002-7635-7511 Бочар Володимир Тарасович — кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, Львів, Україна. ORCID: 0000-0002-5100-8657 |
Information about the authors:
Bokhonko Roman L. — PHD, docent Department of Surgery, Plastic Surgery and Endoscopy Danylo Halytsky Lviv National Medical University faculty of Postgraduate Education, Lviv, Ukraine. ORCID: 0000-0003-3859-0635. E-mail: [email protected] Savchyn Vasyl S. — PHD, assistant Department of Surgery, Plastic Surgery and Endoscopy Danylo Halytsky Lviv National Medical University faculty of Postgraduate Education, Surgeon, Yuriy Lypa Lviv Regional Hospital for War Veterans, Lviv, Ukraine. ORCID: 0000-0002-0931-1628 Matviychuk Oleh B. — Doctor of Medicine, professor, Department of General Surgery Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Lviv, Ukraine. ORCID: 0000-0002-5864-1535Tuzyuk Natalia V. — Surgeon, Yuriy Lypa Lviv Regional Hospital for War Veterans, Lviv, Ukraine. ORCID: 0000-0002-7635-7511 Bochar Volodymyr T. — PHD, docent, Department of Surgery, Plastic Surgery and Endoscopy Danylo Halytsky Lviv National Medical University faculty of Postgraduate Education, Lviv, Ukraine. ORCID: 0000-0002-5100-8657 |
Надійшла до редакції/Received: 13.03.2025
Прийнято до друку/Accepted: 09.04.2025
