Сучасні міжнародні стандарти хірургічного лікування пахвинних гриж (огляд літератури)

Огляд літератури присвячено хірургічному лікуванню пахвинних гриж. Надано рекомендації щодо методів хірургічного лікування дорослих хворих з пахвинними грижами. Показано сучасні стандарти хірургічного лікування пахвинних гриж.

Вступ

Кожного року в усьому світі проводять близько 20 млн операцій при пахвинній грижі. Герніологія в нашій країні, як і в усьому світі, стала однією з найважливіших галузей хірургії. Це пов’язано з високою частотою виявлення гриж, зокрема пахових, частка яких становить 70–80%. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, пахові грижі відмічають у близько 3–6% населення [1–4, 24, 25].

За всю історію розвитку герніології запропоновано велику кількість методів хірургічного лікування гриж. На сьогодні, за даними різних авторів, налічується 80–350 способів пластики пахвинного каналу місцевими тканинами [1–3, 25, 26]. Однак результати традиційного оперативного лікування пахвинних гриж визнані незадовільними через високий рівень рецидивів, що становить 10% при простих і до 30% при великих і рецидивних грижах [4, 26]. У той самий час в окремих центрах, що спеціалізуються на лікуванні гриж, кількість рецидивів зменшилася до 1% [2, 4, 7, 17].

Останніми роками в герніології відбулися серйозні зміни. Вони зумовлені організаційними перебудовами та впровадженням нових технологій. Серед перших слід відмітити створення спеціалізованих герніологічних центрів, таких як Український центр хірургічного лікування гриж живота, Leading Hernia Center в Європі, об’єднання хірургів у міжнародні товариства герніологів — Європейська асоціація герніологів (European Hernia Society), Американське товариство гриж (American Hernia Society) зі своїм журналом «Journal of Hernia and Abdominal Wall Surgery». Європейську асоціацію герніологів створено у Франції, вона займається вивченням та впровадженням стандартів у хірургічне лікування гриж і об’єднує понад 1000 членів у 38 країнах, включаючи 19 національних осередків разом з українським (Українська асоціація хірургів-герніологів, створена у 2003 р.). За ініціативою Європейської асоціації герніологів проводяться з’їзди хірургів-герніологів у різних містах Європи. У 2018 р. такий з’їзд вперше відбувся в Україні у Львові. Останній проходив у Празі у 2024 р. [2, 7, 35].

Усе це викликало розвиток нових хірургічних технологій лікування пахових гриж і в кінцевому підсумку — зменшення кількості рецидивів і ускладнень.

Для кращого розуміння особливостей лікування пахвинних гриж слід виділити основні ключові моменти та відмінності основних оперативних втручань. Довгий час існувала точка зору, згідно з якою хірурги повинні використовувати ті чи інші способи операцій залежно від форми грижі. Вважалося достатнім, якщо при косих пахвинних грижах мають використовуватися методи, спрямовані на укріплення передньої стінки пахового каналу, а при прямих — задньої. Типовими операціями називались у першому випадку — спосіб Girard, у другому — спосіб E. Bassini чи P. Postempski (з ліквідацією пахового каналу). Однак вказаний алгоритм вибору методу операції не забезпечував достатніх результатів. Рецидиви грижі виявилися досить частими (до 20% і більше), особливо після операцій, що укріплюють передню стінку пахвинного каналу. Стало очевидним, що в генезі гриж слабкість передньої стінки пахвинного каналу далеко не завжди має вирішальне значення. Підтвердилися думки про провідну роль ослаблення задньої стінки пахвинного каналу при формуванні гриж. Сьогодні більшість хірургів при всіх формах пахвинних гриж надають перевагу операціям, спрямованим на укріплення задньої стінки пахвинного каналу. Укріплення передньої стінки використовується рідко при невеличкій косій пахвинній грижі шляхом удвоєння апоневрозу зовнішнього косого м’яза живота. Такі операції виконують лише в неспеціалізованих центрах. У той же час укріплення задньої стінки за E. Bassini в її класичному варіанті також використовується все рідше та не забезпечує достатньою мірою ефективності лікування. Причиною цього є значна кількість рецидивів грижі через те, що захоплені в шви м’язи атрофуються та втрачають міцність, викликаючи рецидив грижі, а натяжіння тканин підвищує негативний вплив на ці процеси [2, 23, 26, 50].

Зусилля хірургів із вдосконалення існуючих методів пластики задньої стінки пахового каналу з максимальним зменшенням чи виключенням натяжіння тканин увінчалися розробкою способу американського хірурга Chester Mak — Vey. Окрім висічення розволокненої поперечної фасції, він виконував послаблювальний розріз апоневротичної піхви прямого м’яза живота. Зшивання внутрішнього косого та поперечного м’язів з верхньою лобковою зв’язкою в цих умовах виконуєтьcя без особливого натяжіння тканин [52].

У практиці хірургів нерідко використовується операція P. Postemoski. Згідно з цією методикою, пахвинний канал ліквідується, а сім’яний канатик виводиться під шкіру. Під сім’яним канатиком до пахвинної зв’язки підшивається одразу 4 шари тканин. В один шов захоплюються апоневроз зовнішного косого м’яза, внутрішній косий та поперечний м’язи з поперечною фасцією. Таким чином, сім’яний канатик опиняється під шкірою. При цій операції порушуються принципи реконструкції пахвинного каналу, але досягається найбільша механічна стійкість черевної стінки, хоча б на перший час після операції. Однак віддалені результати цієї пластики також бажають бути кращими.

Сьогодні найбільш популярною в усьому світі стала багатошарова глибока пластика задньої стінки пахового каналу, запропонована E. Shouldice. У Німеччині вона названа золотим стандартом грижосічіння і залишається такою протягом останніх 20 років. Укріплення задньої стінки виконують шляхом створення дублікатури поперечної фасції зшиванням її нахлистом безперервним швом. При цьому медіальний край поперечної фасції підшивають до пахвинної зв’язки. Окрім того, двома рядами безперервних швів до пахвинної зв’язки підшивають апоневроз внутрішнього косого та поперечного м’язів живота. Завершують операцію створенням дублікатури апоневрозу зовнішнього косого м’яза живота над сім’яним канатиком. Метод рекомендується як найкращий при неможливості використання сітки при герніопластиці [2, 34, 54].

Cлід також відмітити, що в літературі однозначно відмічається, що при обробці грижового мішка немає необхідності обов’язково його висікати. Допускається занурення його в черевну порожнину (особливо при прямих пахвинних грижах), що сприяє зменшенню вираженості болю в післяопераційний період. Сучасні навчальні сайти, такі як Webop, в навчальних відеоматеріалах пропонують обидва варіанти обробки грижового мішка.

Новий етап у розвитку ідеї зниження натяжіння тканин при пластиці пахового каналу настав при створенні сучасних алопластичних сітчастих імплантів для закриття грижових воріт. Француз Don Eugиne Acquaviva у 1944 р. вперше використав сітку з нейлону, Francis Usher у 1959 р. виконав ненатяжну герніопластику за Bassini із використанням поліетилену. У 1989 р. американець I. Lichtenstein опублікував техніку ненатяжної пластики пахвинного каналу без попередньої його реконструкції за допомогою поліпропіленової сітки. Він заснував Інститут грижі у Лос-Анджелесі (США), який пізніше став носити його ім’я. Співробітники Lichtenstein Hernia Institute розробили концепцію «tension-free» герніопластики, яка попереджає надмірне натягнення тканин по лінії шва при традиційній герніопластиці. Операція L. Lichtenstein передбачає імплантацію сітчастого ендопротезу, який викроюється за формою задньої стінки пахового каналу. Імплант укладають під сім’яний канатик та фіксують швами до лонної лобкової кістки, пахової зв’язки та з’єднаного сухожилля внутрішнього косого та поперечного м’язів. Грижовий мішок розтинають, відділяють від елементів сім’яного канатика та занурюють у черевну порожнину (з накладанням кисету чи без нього) [2, 6, 36].

У подальшому метод доповнено використанням другої сітки, скрученої у вигляді конуса, — методика «plug». Після обробки грижового мішка в грижові ворота вводять спеціальну поліпропіленову пробку (рlug), яку фіксують 4 швами до вади задньої стінки, створюючи перепону для рецидиву грижі. Пломбування закінчується фіксацією сітки до країв внутрішнього пахового кільця. Згідно з інформацією, розміщеною на навчальному сайті Webop, ці операції відповідно називають L.Lichtenstein-1 та L. Lichtenstein-2.

У 1996 р. автори опублікували результати використання пластики за L. Lichtenstein-1 у 4000 хворих, яким виконано 5000 герніопластик. 99% хворих виписано з клініки через 2–3 год. Рецидиви виникли у 4 (0,1%) хворих, серед них у 3 оперованих — у ранній період дослідження (тобто період впровадження методики) [36]. На сьогодні у світі ця операція є найбільш розповсюдженою і потрапила в рекомендації Європейського товариства герніологів 2014 р., де вказується про необхідність застосування сітчастих протезів при пластиці вад черевної стінки більше 2 см або рецидивуючих килах будь-якого розміру [6].

Сьогодні досить популярними стали способи преперитонеальної пластики, при яких сітка розміщується перед очеревиною. A. Gilbert запропонував безшовне пломбування внутрішнього пахового кільця проленовою пластинкою, загорнутою у вигляді зонтика (Prolen Hernia System), який назвали безрецидивним [25, 28]. У клініках США та Європи досить популярним став метод Trabucco, який передбачає одночасне закриття глибокого пахвинного кільця та укріплення задньої стінки шляхом використання спеціально підготовленої пластинки із сітки з вирізом для сім’яного канатика, доповнені проведенням пластики за L. Lichtenstein-1 з обов’язковою фіксацією обтуратора до лонного горбика [34]. За L.M. Nyhus після передочеревинного усунення грижової вади викроєний у вигляді плаща шматок сітки підшивають до зв’язки Купера і поперечної фасції [37, 39, 40]. За Rignault через доступ за Пфанненштилем після грижосічіння протезний матеріал із дакрону вводять у передочеревинний простір без фіксації. Сім’яний канатик проводять через спеціальний розріз у сітці (keyhole defect). Цей матеріал є гнучким і добре проростає сполучною тканиною [17, 18].

Сьогодні у провідних хірургічних клініках лікування пахвинних гриж здійснюється переважно з використанням лапароскопічних методик. Вони, незважаючи на затратність, мають багато переваг: мала травматизація тканин черевної стінки, надійна пластика, можливість ранньої активації рухового режиму хворого, значне скорочення термінів перебування хворого в стаціонарі і майже повна відсутність рецидивів.

Трансабдомінальна преперитонеальна пластика пахвинних гриж (ТАРР) стала сьогодні золотим стандартом і передбачає закриття грижових воріт спеціальними сітчастими алотрансплантатами, що розташовуються між очеревиною і передньою черевною стінкою. Після мобілізації очеревини і виділення анатомічних утворень у паховій ділянці в черевну порожнину через троакар діаметром 12 мм вводять згорнуту в трубку поліпропіленову сітку відповідних розмірів (зазвичай 10×8 см). Сітку розміщують у сформоване вікно очеревини і розпрямлюють за допомогою затискача так, щоб вона повністю перекривала грижову ваду і «слабкі» місця в черевній стінці, та фіксують за допомогою герніостеплера. Після цього відновлюють цілісність парієнтальної очеревини для того, щоб петлі кишечнику не підпаялися до зони фіксації сітки. Після фіксації сітки очеревина над нею ретельно ушивається, що запобігає розвитку спайкового процесу в черевній порожнині. Нині вона широко застосовується в США і Західній Європі [11, 12, 17, 18].

Найбільш популярною технікою хірургічного лікування пахвинних гриж сьогодні стала лапароскопічна позаочеревинна герніопластика (TEP). Метод полягає в імплантації сітки в передочеревинному просторі після створення простору для сітки шляхом тупої дисекції газом або рідиною в спеціальному балоні, що здійснюється від пупка до пахової ділянки. ТЕР виключає ризик пошкодження внутрішніх органів і формування спайок. Однак метод трудомісткий, оскільки робочий простір є невеликим, що викликає технічні труднощі в орієнтації з можливим пошкодженням очеревини, особливо у пацієнтів із попередніми операціями на органах черевної порожнини. Хірурги повинні приступати до цієї операції після досконалого опанування ТАРР-операції, щоб вільно орієнтуватися в анатомії передочеревинного простору пахової ділянки. Метод стає все більш популярним, і сьогодні у світі близько 50% ендоскопічних герніопластик виконується повністю позаочеревинним доступом [32, 39].

Після лапароскопічної герніопластики також можливі ускладнення та рецидиви, однак вони значно менші, ніж після «натяжних» методів герніопластики. Це гостра кишкова непрохідність, сечові свищі і камені внаслідок пролежнів імплантату, пошкодження порожнистих органів і великих судин, тяжкі невралгії, атрофія яєчка. Найважливішими причинами цих ускладнень є технічні помилки: пропущені грижі, занадто мала сітка, неадекватна дисекція тканин, залишені ліпоми і міграція сітки). Кількість цих помилок зменшується з досвідом хірурга [28, 29, 30].

Висновки

Аналіз літератури, присвяченої проблемам хірургічного лікування пахвинних гриж, свідчить про відсутність єдиної доктрини при виборі операції, суперечливість їх переваг та недоліків. Значною перспективою в покращенні результатів лікування вважають створення спеціалізованих герніологічних центрів, в яких повинні працювати сертифіковані хірурги-герніологи.

Сьогодні великою популярністю користуються «ненатяжні» методи герніопластики порівняно з «натяжними» [7, 8, 32, 37, 40, 45, 51].

За даними літератури, основними методами лікування пахових гриж залишаються операція за Ліхтенштейном та герніопластика з використанням лапароскопічної техніки (TAPP та TEP). Зменшенню вираженості післяопераційного болю сприяє методика лапароскопічної герніопластики без фіксації сітчастого ендопротезу. Лапароскопічний метод відновлення пахової грижі має ряд переваг, таких як нижча частота післяопераційних ускладнень, менш виражений післяопераційний біль, зменшення термінів госпіталізації, зменшення витрат на лікування пацієнта та тривалості його непрацездатності.

Список використаної літератури

1. Скиба В.В., Іванько О.В., Войтюк Н.В. та ін. (2021) Післяопераційний стан пацієнтів у результаті лікування пахових гриж лапароскопічним та відкритим методами. Дитяча хірургія, 3(72): 30–35.
2. Скиба В.В., Кучин Ю.В., Іванько О.В. та ін. (2022) Грижі. Сталь, Київ, 297 с.
3. Шапринський В.О., Горовий В.І. (2023) Історичні аспекти хірургічного лікування пахвинних гриж. Хірургія. Ортопедія. Травматологія. Інтенсивна терапія, 4–5: 56–57.
4. Bendavid R. et al. (2001) Abdominal wall hernias. Principles and management, Springer, 792 p.
5. Al-Dhaheri Mubarak R., Alwali A., Al-Yahri O. (2022) Robotic-assisted inguinal hernia repair: a historical review. Yemen J. Med., 1: 62–64.
6. Amid P.K., Shulman A.G., Lightenstein I.L. (1996) Open «tension-free» repair of inguinal hernias: the Lightenstein technique. Eur. J. Surg., 162: 447–453.
7. Bay-Nielsen M.K.H. (2006) Inguinal herniorrhaphy in women. Hernia, 10(1): 30–33.
8. Beitler J.C., Gomes S.M., Coelho A.C. et al. (2009) Complex inguinal hernia repairs. Hernia, 13(1): 61–66.
9. Basile F., Biondi A., Donati M. (2013) Surgical approach to abdominal wall defects: history and new trends. Int. J. Surgery, 11: 20–23.
10. Beltrán M.A., Villar R.A., Cruces K.S. (2008) Abdominal compartment syndrome in patients with strangulated hernia. Hernia, 12(6): 613–620.
11. Berger D., Bientzle M. (2010) Acute and Chronic Pain After Laparoscopic Incisional Hernia Repair. Hernia Repair Sequelae, 3: 233–237.
12. Berrevoet F., Fierens K., De Gols J. et al. (2009) Multicentric observational cohort study evaluating a composite mesh with incorporated oxidized regenerated cellulose in laparoscopic ventral hernia repair. Hernia, 13(1): 23–27.
13. Bittner R., Arregui M.E., Bisgaard T. et al. (2011) Guidelines for laparoscopic (TAPP) and endoscopic (TEP) treatment of inguinal hernia. International Endohernia Society (IEHS)] Surg. Endosc., 25(9): 2773–2843.
14. Bittner R.R., Felix E.L. (2021) History of inguinal hernia repair, laparoendoscopic techniques, implementation in surgical praxis, and future perspectives: considerations of two pioneers. Int. J. Abdom. Wall and Hernia Surg., 4: 135–155.
15. Bose S., Mukherjee R., Sengupta S., Mukhopdhyay G. (2017) Eponyms in hernia surgery. J. Evolution Med. Dent. Sci., 6: 4272–4275.
16. Fischer E., Wantz G.E. (1994) Traditional preperitoneal approach to inguinal hernias. Seminars in Laparoscopic Surgery, 1: 86–97.
17. Chelala E., Baraké H., Estievenart J. et al. (2016) Long-term outcomes of 1326 laparoscopic incisional and ventral hernia repair with the routine suturing concept: a single institution experience. Hernia, 20(1): 101–110.
18. Corbitt J.D. Laparoscopic herinorrhaphy (2004) Surg. Laparosc. Endosc., 1: 23–25.
19. Dickinson K.J., Thomas M., Fawole A.S. et al. (2008) Predicting chronic post-operative pain following laparoscopic inguinal hernia repair. Hernia, 12: 597–601.
20. Drs A., Horák P., Chlupáč J., Froněk J. (2019) The most recent recommendations for the surgical treatment of inguinal hernia. Rozhl. Chir., 98(7): 268–272.
21. Eriksen J.R., Poornoroozy P., Jørgensen L.N. et al. (2009) Pain, quality of life and recovery after laparoscopic ventral hernia repair. Hernia, 13(1): 13–21.
22. Fitzgibbons R.J., Ramanan B., Arya S. et al. (2013) Long-term results of a randomized controlled trial of a nonoperative strategy (watchful waiting) for men with minimally symptomatic inguinal hernias. Ann. Surg., 258(3): 508–515.
23. Jones D.B. et al. (2013) Hernia. Wolters Kluwer, 420 p.
24. Hori T., Yasukawa D. (2012) Fascinating history of groin hernias: сomprehensive recognition of anatomy, classic considerations for herniorrhaphy, and current controversies in hernioplasty. World J. Methodol., 11: 160–186.
25. Golaszewski1 P., Wozniewska P., Dawidowska J. et al. (2018) History of inguinal hernia surgery. Post. N. Med., 30: 292–295.
26. Johnson J., Roth J.S., Hazey J.W. et al. (2004) The history of open inguinal hernia repair. Curr. Surg., 61: 49–52.
27. Karatas А., Makay O., Salihoğlu Z. (2009) Can preoperative diagnosis affect the choice of treatment in Amyand’s hernia? Rep. Case. Hernia, 13(2): 225–227.
28. Komorowski A.L. (2014) History of the inguinal hernia repair. Intech, Chapt. 1. dx.doi.org/10.5772/58533.
29. Kuber S. (2013) Hernia surgery simplified. Jaypee Brothers Med. Publ., 220 p.
30. Kurashima Y., Feldman L.S., Al-Sabah S. et al. (2011) A tool for training and evaluation of laparoscopic inguinal hernia repair: the Global Operative Assessment of Laparoscopic Skills-Groin Hernia (GOALS-GH). Am. J. Surg., 201(1): 54–61.
31. Lakdawala M., Chaube S.R., Kazi Y., et al. (2009) Internal hernia through an iatrogenic defect in the falciform ligament: a case report. Hernia, 13(2): 217–219.
32. Bittner R. et al. (2018) Laparo-endoscopic hernia surgery. Evidence based clinical practice. Springer, 484 p.
33. Lightenstein I.L., Shulman A.G., Amid P.K., Montilor M.M. (1989) The tension-free hernioplasty. Am. J. Surg., 157: 188–193.
34. LeBlanc K.A. et al. (2018) Management of abdominal hernias. Springer, 542 p.
35. Miserez M., Peeters E., Aufenacker T. et al. (2013) Update with level 1 studies of the European Hernia Society guidelines on the treatment of inguinal hernia in adult patients. Hernia, 18(2): 151–163.
36. Messias B.A., Nicastro R.G., Mocchetti E.R. et al.(2024) Lichtenstein technique for inguinal hernia repair: ten recommendations to optimize surgical outcomes. Hernia, 28(4): 1467–1476.
37. Nyhus L.M., Pollak R., Bombeck C.T., Donahue P.E. (1988) The preperitoneal approach and prosthetic buttress repair for recurrent hernia. The evolution of a technique. Ann. Surg., 208(6): 733–737.
38. Fitzgibbons R.J., Greenburg A.G. (2002) Nyhus and Condon`s hernia. Philadelphia: Lippincott Williams and Wilkins, 856 р.
39. Nyhus L.M., Pollak R., Bombeck C.T., Donahue P.E. (1988) The preperitoneal approach and prosthetic buttress repair for recurrent hernia. The evolution of a technique. Ann. Surg, 208(6): 733–737.
40. Peitsch W.K.J. (2019) Laparoscopic transperitoneal inguinal hernioplasty (TAPP) after radical open retropubic prostatectomy: special features and clinical outcomes. Hernia, 23(2): 281–286.
41. Piccoli M., Attinà G.M., Marchi D.V. (2012) Incarcerated Hernia. Updates in Surgery. The Role of Laparoscopy in Emergency Abdominal Surgery: 105–116.
42. Read R.C. (2011) Crucial steps in the evolution of the preperitoneal approaches to the groin: an historical review. Hernia, 15: 1–5.
43. LeBlanc K.A. et al. (2019) Robotic assisted hernia repair. Curr. Pract., Springer, 520 p.
44. Saidi H. (2012) Endoscopic anatomy of the groin; implication for transabdominal preperitoneal herniorrhaphy. Anat. J. Africa, 1: 2–10.
45. Sanders D.L., Kingsnorth A.N. (2012) From ancient to contemporary times: a concise history of incisional hernia repair. Hernia, 16: 1–7.
46. Sanders D.L., Shahid M.K., Ahlijah B. et al. (2008) Inguinal hernia repair in the anticoagulated patient: a retrospective analysis. Hernia, 12(6): 589–592.
47. Shiwani M.H., Gosling J. (2009) Variations in the quality of consent for open mesh repair of inguinal hernia. Hernia, 13(1): 73–76.
48. Simons M.P., Aufenacker T., Bay-Nielsen M. et al. (2009) European Hernia Society guidelines on the treatment of inguinal hernia in adult patients. Hernia, 13: 343–403.
49. Soler M. (2017) The minimal open preperitoneal (MOPP) approach to treat the groin hernias, with the history of the preperitoneal approach. Annals of Laparoscopic and Endoscopic Surgery, 2: 133–148.
50. Tan W.P., Lavu H., Rosato E.L. et al. (2013) Edoardo Bassini (1844–1924): father of modern-day hernia surgery. The American surgeon, 79: 1131–1133.
51. Tien T., Pucher P.H., Sodergren M.H. et al. (2014) Differences in gaze behaviour of expert and junior surgeons performing open inguinal hernia repair. Surg. Endosc. Other Interv. Tech., 29(2): 405–413.
52. Voboril Z. (1999) Inguinal hernioplasty according to Lotheissen and McVay. Acta Medica, 42: 25–28.
53. Wang X.J., Fei T., Xiang X.H. et al. (2024) World Potential applications of single-incision laparoscopic totally preperitoneal hernioplasty. J. Gastrointest. Surg., 16(7): 2202–2210.
54. Weyhe D., Conze J., Kuthe A. et al. (2018) HerniaSurge: international guidelines on treatment of inguinal hernia in adults: Comments of the Surgical Working Group Hernia (CAH/DGAV) and the German Hernia Society (DHG) on the most important recommendations. Chirurg, 89(8): 631–638.
55. Yip K.F., Tam P.K.H., Li Yip M.K.W. (2004) Laparoscopic flip-flap hernioplasty: an innovative technique for pediatric hernia surgery. Surgical Endoscopy, 18(7): 1126–1129.
56. Zendejas B., Onkendi E.O., Brahmbhatt R.D. et al. (2011) Contralateral metachronous inguinal hernia in adults: role for prophylaxis during the TEP repair. Hernia, 15(4): 403–408.
57. Zendejas B., Cook D.A., Hernández-Irizarry R. et al. (2012) Mastery learning simulation-based curriculum for laparoscopic TEP inguinal hernia repair. J. Surg. Educ., 69(2): 208–214.

Інформація про авторів:

Скиба Володимир Вікторович — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії Інституту післядипломної освіти Національного медичного університету (НМУ) імені О.О. Богомольця, КНП «Київська міська клінічна лікарня (КМКЛ)» № 1, Київ, Україна.

Стадник Володимир Ярославович — кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О. Богомольця, КНП «КМКЛ» № 1, Київ, Україна. E-mail: Drstadnyk@ukrnet.

Яцишин Ігор Вікторович — кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О. Богомольця, КНП «КМКЛ» № 1, Київ, Україна.

Іванько Олександр Вікторович — кандидат медичних наук, доцент кафедри хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О. Богомольця, КНП «КМКЛ» № 1, Київ, Україна.

Войтюк Наталія Вікторівна — асистентка кафедри хірургії, анестезіології та інтенсивної терапії Інституту післядипломної освіти НМУ імені О.О. Богомольця, КНП «КМКЛ» № 1, Київ, Україна.

Information about the authors:

Skyba Volodymyr V. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Head of the Department of Surgery, Anesthesiology and Intensive Care of the Institute of Postgraduate Education of the Bogomolets NMU, KNP Kyiv City Clinical Hospital № 1, Kyiv, Ukraine.

Stadnyk Volodymyr Ya. — Candidate of Medical Sciences, Аssociate Professor of the Department of Surgery, Anesthesiology and Intensive Care Institute of Postgraduate Education of the Bogomolets NMU, KNP Kyiv City Clinical Hospital № 1, Kyiv, Ukraine. E-mail: Drstadnyk@ukrnet.

Yatsyshyn Ihor V. — Candidate of Medical Sciences, Associate Professor of the Department of Surgery, Anesthesiology and Intensive Care Institute of Postgraduate Education of the Bogomolets NMU, KNP Kyiv City Clinical Hospital № 1, Kyiv, Ukraine.

Ivanko Oleksandr V. — Candidate of Medical Sciences, Associate Professor of the Department of Surgery, Anesthesiology and Intensive Care Institute of Postgraduate Education of the Bogomolets NMU, KNP Kyiv City Clinical Hospital № 1, Kyiv, Ukraine.

Voytyuk Natalia V. — Assistant of the Department of Surgery, Anesthesiology and Intensive Care Institute of Postgraduate Education of the Bogomolets NMU, KNP Kyiv City Clinical Hospital № 1, Kyiv, Ukraine.

Надійшла до редакції/Received: 03.04.2025
Прийнято до друку/Accepted: 10.04.2025