Психолого-психіатричний погляд на лікування хронічного болю

З метою вивчення найбільш ефективних терапевтичних підходів, для подальшої розробки та впровадження персоналізованих програм лікування хронічного болю (ХБ) проведений контент-аналіз з використанням україно- та англомовних публікацій за останні 15 років. Пошук проводили за базами даних Pubmed, CrossRef, Scopus. Використовували такі ключові слова: «хронічний біль», «лікування», «найбільш ефективні методи», «інноваційні методи», «дулоксетин», «прегабалін», «когнітивно-поведінкова терапія», «VR-технології», «транскраніальна магнітна стимуляція (ТМС)» та ін.

Обрані статті критично переглянуті, щоб отримати інформацію про різні механізми болю, різноманітні методи лікування, сучасні інноваційні підходи, їх ефективність та недоліки, а також переваги в розв’язанні комплекс­них проблем, пов’язаних із ХБ. Огляд був зосереджений на психолого-психіатричних нефармакологічних і фармакологічних методах, інноваційних підходах та не включав методи фізичної терапії.

Дані, отримані з обраних статей, узагальнено, щоб забезпечити огляд прогресу в лікуванні болю за психосоматичного підходу. Висновки структуровано та обговорено відповідно до ефективності, недоліків та потенціалу для подальших досліджень у сфері контролю болю.

Обмеження цього огляду літератури включають потенційну упередженість публікації, виключення досліджень, опублікованих поза межами зазначеного періоду. Незважаючи на ці обмеження, стаття містить достатній огляд останніх досягнень у діагностиці та лікуванні ХБ з урахуванням психосоматичного підходу в медицині та висвітлює напрямки майбутніх досліджень у галузі медицини болю.

Мультимодальний та мультидисциплінарний підхід до лікування ХБ

ХБ є складною медичною проблемою, яка турбує мільйони людей у всьому світі та залишається непростою задачею для громадського здоров’я, що призводить до знач­ного рівня захворюваності та смертності. Оптимальне управління ХБ потребує мультимодальної та мультидисциплінарної методології з використанням психотерапевтичної, фармакологічної та фізичної терапії. Крім того, ефективне лікування ХБ передбачає співпрацю професійних команд медичних працівників, яка включає лікаря первинної медичної допомоги / лікаря інтерніста, фізичного терапевта, медичного психолога / психіатра [1]. За відсутності комплексного мультидисциплінарного підходу та відповідних терапевтичних втручань ХБ може знач­но погіршувати якість життя пацієнтів.

Запропоновано поєднати мультидисциплінарний та проактивний психолого-психіатричний підхід до лікування ХБ, що дозволить вчасно виявляти важливі психологічні та соціальні фактори, які можуть як викликати, так і підтримувати ХБ та надавати комплексну допомогу, адаптовану до індивідуальних потреб пацієнтів [2].

Проактивний персоналізований психолого-психіатричний підхід до лікування ХБ може значно покращити не тільки фізичне функціонування, психічне здоров’я та якість життя, а й знизити ризик хронізації болю [3–5].

Клінічні рекомендації та настанови рекомендують починати терапію з консервативного лікування, такого як фізіотерапія, фізичні вправи та/або психологічні втручання, включаючи психотерапевтичні втручання (когнітивно-поведінкову терапію (КПТ) / терапію прийняття) [6].

Основні підходи до терапії ХБ

Нефармакологічні:

1. Побудова довірливих терапевтичних відносин з пацієнтом.

2. Освіта та психоосвіта: комунікація з пацієнтом зрозумілою для нього мовою, без використання медичної термінології.

3. Нормалізація / декатастрофізація хвороби (болю).

4. Формування реалістичних очікувань від лікування.

5. Оцінка когнітивного фокусу болю, прояснення принципу «фокус болю», зміна фокусу болю.

6. Поведінкова активація в різних сферах життя. Вплив на гармонізацію якості життя у сфері роботи, дозвілля, відносин (сімейних, соціальних), здоров’я, духовності.

7. Відмова від шкідливих звичок; формування корисних звичок, спрямованих на покращення здорового способу життя (дозовані фізичні навантаження, здорове харчування, зменшення маси тіла за потреби, зменшення впливу стресових чинників, надання рекомендацій щодо покращення сну).

8. Навчання окремих КПТ-технік менеджменту болю (фокус уваги, прийняття майндфулнес, релаксації дихання).

9. Впровадження сучасних технологій: ТМС, технологій віртуальної реальності (VR).

10. Мультидисциплінарна взаємодія з лікарем-інтерністом та лікарем фізичної реабілітації (акупунктура, масаж, лікувальна фізкультура, інші фізіотерапевтичні методи).

Фармакологічні:

1. Фармакологічне лікування болю (нестероїдні протизапальні препарати — НПЗП).

2. Фармакологічне лікування супутніх психічних розладів.

3. Фармакологічне лікування (психотропні препарати: селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, ліганди α₂-рецепторів).

4. Нейромодулятори (канабіноїди).

5. Препарати останнього вибору — опіоїди, в мінімальній можливій кількості.

6. Корекція лікування з суміжними фахівцями.

Нижче детальніше представлено окремі терапевтичні методи фармакологічного та нефармакологічного підходів.

Побудова довірливих терапевтичних відносин із пацієнтом

Будь-яке ефективне лікування починається з побудови довірливих відносин, що має важливе значення для формування міцного терапевтичного альянсу та покращення терапевтичних результатів.

ХБ за своєю суттю є складним через його суб’єктивну природу та різноманітний особистісний досвід пацієнтів. Емоції та поведінка можуть бути тими бар’єрами, які заважають одужанню і можуть робити пацієнта складним для курації [7]. Крім того, ефективне спілкування може допомогти подолати комунікаційні бар’єри, які можуть виникати між медичними працівниками та пацієнтами, гарантуючи, що пацієнти відчувають розуміння та підтримку. Тому важливо враховувати нижченаведені ключові компоненти ефективних комунікаційних стратегій.

Активне та емпатичне слухання має важливе значення для валідизації відчуття болю пацієнта, що може допомогти створити терапевтичний альянс та надати пацієнтам можливість впоратися зі своїм станом. Активне слухання та емпатичне спілкування можуть змінити динаміку взаємодії від залежних відносин до партнерських, де пацієнти відчувають більше контролю над своїм болем [8].

Побудова довірливих відносин критично важлива, оскільки це допомагає пацієнтам відчувати себе комфортніше та більш відкрито під час консультацій, а лікарю — краще зрозуміти внутрішню картину хвороби (болю) пацієнта. Крім того, використання сучасних знань когнітивно-поведінкової психології може покращити діалог, гарантуючи, що обидві сторони відчувають себе почутими. Цього можна досягти шляхом послідовного, відкритого та довірливого спілкування [9]. Довіра та відкритість сприймаються пацієнтами як ключові фактори позитивних відносин «лікар — пацієнт», що може якісно покращити управління болем [10].

Основа ефективних професійних відносин між лікарем і пацієнтом базується на взаємній повазі. Очевидно, що деякі лікарі дійсно виявляють повагу до своїх пацієнтів. Тим не менш, у складних обставинах лікарі непослідовно дотримуються цього принципу. Лікар може відчувати гнів та розчарування, потенційно піддаючись цим емоціям. Однак для лікаря важливо визнати цю емоційну реакцію та розвивати внутрішню стійкість, необхідну для ефективного управління своїми іноді негативними почуттями [11].

Освіта пацієнта відіграє вирішальну роль у посиленні дотримання терапевтичних схем та ефективному управлінні захворюваннями. Це надає пацієнтам знання та навички, необхідні для розуміння їх стану та важливості дотримання призначених методів лікування. Це розуміння може сприяти покращенню здоров’я пацієнта, зменшенню витрат на охорону здоров’я та підвищенню задоволеності пацієнта. Вплив освіти пацієнтів на прихильність до лікування є багатогранним, включаючи різні освітні стратегії та втручання, адаптовані до конкретних захворювань та потреб пацієнтів [12].

Спільне ухвалення рішень. Спілкування, орієнтоване на пацієнта (пацієнтоцентричне спілкування), передбачає спільне ухвалення рішень, цілісний погляд на стан здоров’я, що також може сприяти формуванню довіри між клініцистом та пацієнтом. Цей підхід наголошує на розумінні точки зору пацієнта та адаптує спілкування відповідно до індивідуальних потреб, тим самим покращуючи терапевтичні відносини [13].

Виклики та міркування. Хоча ці стратегії ефективні, проблеми залишаються в їх послідовному впровадженні в різних установах охорони здоров’я. Суб’єктивний характер болю і різноманітні переживання пацієнтів потребують гнучкого підходу до спілкування. Крім того, складність лікування ХБ вимагає постійного навчання та підтримки медичних працівників для вдосконалення своїх комунікативних навичок. Незважаючи на ці проблеми, використання підходу, орієнтованого на пацієнта, та моделей спілкування, що ґрунтуються на доказах, може значно підвищити якість допомоги пацієнтам із ХБ.

КПТ

КПТ є широко використовуваним психотерапевтичним втручанням для лікування ХБ, його ефективність зумов­лена різними нейробіологічними механізмами. Ці механізми передбачають структурні та функціональні зміни в головному мозку, особливо в ділянках, пов’язаних з обробкою больових сигналів, емоційною регуляцією та когнітивним контролем.

Нейробіологічні основи ефективності. У рандомізованому нейровізуалізаційному дослідженні продемонстровано, що КПТ змінює функціональні зв’язки в нейромережах головного мозку, пов’язаних із болем, особливо з катастрофізацією болю та емоційною обробкою. Так, після 8-тижневої КПТ відзначали зменшення зв’язку між вентральною задньою поясною корою (ключовою структурою мережі пасивного режиму роботи головного мозку), соматосенсорною / моторною корою та помітними мережевими ділянками, що корелює зі зниженням катастрофізації болю та покращенням клінічних результатів [14]. В іншому нейровізуалізаційному дослідженні продемонстровано, що КПТ може змінювати дезадаптивні поведінкові риси, пов’язані з ХБ, потенційно впливаючи на когнітивну обробку болю через зміни в мікроструктурі білої речовини. Однак специфічні нейробіологічні механізми, що лежать в основі цих змін, залишаються невизначеними, що потребує подальших досліджень [15].

Ефективність. КПТ є ефективним терапевтичним методом у лікуванні різних типів ХБ. Наприклад, біль в опорно-руховому апараті, включаючи такі стани, як ХБ у попереку та біль у шиї, широко вивчали в контексті ефективності КПТ. Дослідження показують, що КПТ ефективна для зниження інтенсивності болю та зменшення впливу психологічних факторів, таких як кінезіофобія, тривога та депресія у пацієнтів з опорно-руховим болем [16]. У метааналізі показано значне поліпшення соціальної участі та сприйнятливості болю у пацієнтів з ХБ у попереку після КПТ, але не виявлено переваг в управлінні негативними емоціями [17]. Нейропатичний біль (НБ), що характеризується пошкодженням або дисфункцією нервів, часто стає серйозною проблемою в лікуванні через свою складну природу. Однак КПТ може допомогти впоратися із психологічним дистресом, тривогою та депресією, пов’язаними з НБ, які можуть опосередковано впливати на сприйняття болю та якість життя [18, 19].

Недоліки та обмеження. Хоча КПТ ефективна в лікуванні психологічних аспектів ХБ, його прямий вплив на інтенсивність болю, особливо при НБ, менш виражений. Потрібні додаткові дослідження для вивчення персоналізованих підходів у КПТ, які стосуються конкретних механізмів та ефективності окремих технік при різних типах болю [18].

Інтеграція КПТ з іншими терапевтичними методами може підвищити її ефективність, особливо при складних больових станах, таких як НБ або нейропластичний біль.

Антидепресанти

Різні класи антидепресантів, зокрема трициклічні антидепресанти та інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, показані при больових розладах з різними больовими механізмами.

Дулоксетин — інгібітор зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, все частіше визнають як препарат 1-ї лінії для лікування різних хронічних больових станів. Його ефективність продемонстрована в численних дослідженнях, особливо при таких станах, як діабетична периферична нейропатія, фіброміалгія, ХБ в опорно-руховому апараті [20–22]. На вибір дулоксетину поміж іншими препаратами впливає його здатність забезпечувати знач­не полегшення болю, покращувати фізичне та психоемоційне функціонування та його відносно легкий профіль побічних ефектів [23].

Дулоксетин пригнічує зворотне захоп­лення серотоніну та норадреналіну, підвищуючи їх рівень у синаптичній щілині. Ця дія має вирішальне значення для його антидепресивного та анксіолітичного ефекту, оскільки ці нейромедіатори відіграють значну роль у регуляції настрою та реакції на стрес [24].

На вибір дулоксетину може впливати його подвійна дія на серотонінові та норадреналінові рецептори, що не тільки усуває біль, але й покращує настрій та робить його особливо привабливим для призначення пацієнтам із супутніми психічними розладами [26]. У метааналізі 10 із 12 досліджень продемонстрували ефективність дулоксетину в зменшенні вираженості болю порівняно з плацебо [27]. Він особливо ефективний для забезпечення клінічно значущого поліпшення болю, причому близько 50–60% пацієнтів відчувають зменшення вираженості болю на 30%, що вважають значним покращенням стану хворих [26].

Переносимість. Побічні ефекти, пов’язані з дулоксетином, що виникають під час лікування, як правило, легкої або середньої тяжкості і, якщо виникають, то зазвичай на початкових етапах прийому та тривають тимчасово [30]. Метааналізи не показали значної різниці в частоті серйозних побічних явищ між дулоксетином та плацебо, що свідчить про сприятливий профіль безпеки [31].

Недоліки та обмеження. Хоча дулоксетин є сильним кандидатом для вибору лікування в якості препарату 1-ї лінії для лікування ХБ, важливо враховувати індивідуальні особливості пацієнтів, включаючи наявність супутніх соматичних та психічних станів та потенційних лікарських взаємодій. Зазначимо, що дулоксетин є ефективним препаратом, але не слід залишати без уваги нефармакологічні втручання, особливо у випадках, коли вони можуть бути однаково ефективними. Потрібні подальші дослідження для вивчення довгострокових результатів та взаємозв’язку між психологічними станами та ХБ, що може уточнити критерії вибору дулоксетину серед інших методів лікування.

Протиепілептичні препарати (габапентиноїди)

Серед протиепілептичних препаратів габапентин та прегабалін успішно застосовують для лікування хронічних нейропатичних больових станів, включаючи постгерпетичну невралгію, діабетичну периферичну нейропатію та травму спинного мозку.

Механізм дії прегабаліну пов’язаний зі зв’язуванням з α_2δ-субодиницями кальцієвих каналів, що регулюється напруженням, зменшуючи вивільнення нейромедіаторів та гіперзбудливість нейронів, що сприяє його знеболювальним ефектам [32, 33].

Також прегабалін продемонстрував ефективність при лікуванні генералізованого тривожного розладу, де він також був ефективним у керуванні супутніми симптомами, такими як тривога та порушення сну [37].

У систематичному порівняльному огляді виявлено, що прегабалін ефективний у зниженні показників ХБ, хоча його ефективність не порівнювали безпосередньо з усіма іншими фармацевтичними втручаннями [38].

Переносимість прегабаліну. Вважають, що прегабалін має високий профіль безпеки з мінімальними взаємодіями лікарських засобів, що робить його придатним для пацієнтів із множинними супутніми соматичними захворюваннями [39].

Поширені побічні ефекти прегабаліну включають запаморочення, сонливість та периферичні набряки, як правило, легкі та середньої тяжкості та залежні від дози, що дозволяє контролювати їх за допомогою коригування дози [40].

Порівняння з іншими ліками. Прегабалін має інший механізм дії порівняно з НПЗП та опіоїдами, які також використовують для лікування ХБ. Хоча НПЗП ефективні при лікуванні болю, викликаного запальними процесами, прегабалін особливо ефективний при НБ, при якому традиційні знеболювальні можуть бути менш ефективними [38].

Також прегабалін часто порівнюють з іншим габапентиноїдом — габапентином. Прегабалін має більш передбачуваний фармакокінетичний профіль з кращою абсорбцією та вужчим терапевтичним діапазоном, що може сприяти його ефективності та переносимості [40].

Недоліки та обмеження. Хоча прегабалін ефективний при НБ і має сприятливий профіль безпеки, він не позбавлений недоліків. Деякі пацієнти відчувають значні побічні ефекти, що призводять до припинення прийому. Крім того, його ефективність порівняно з іншими специфічними препаратами від ХБ, такими як опіоїди або НПЗП, може відрізнятися залежно від типу болю та особливостей пацієнта. Подальші порівняльні дослідження можуть дати більше уявлення про його відносну ефективність та переносимість при різних хронічних больових станах.

Канабіноїди

Канабідіол (КБД) став перспективною альтернативою для боротьби з ХБ, пропонуючи потенційні переваги порівняно з традиційною фармакотерапією, яка часто виявляється недостатньо ефективною у багатьох пацієнтів. Ефективність КБД у зменшенні вираженості ХБ підтверджується як клінічними, так і доклінічними дослідженнями, що підкреслюють його знеболювальні та протизапальні властивості. Механізми дії КБД є складними і включають кілька шляхів, у тому числі взаємодію з ендоканабіноїдною системою організму людини.

Ефективність КБД у зменшенні ХБ. Доклінічні дослідження підтверджують знеболювальні ефекти КБД, демонструючи його здатність модулювати біль за допомогою різних біологічних систем [41]. Дослідження на тваринах показали, що КБД може полегшити біль, взаємодіючи з ендоканабіноїдною, запальною та ноцицептивною системами [42].

Клінічні дослідження показали, що КБД може значно зменшити вираженість ХБ, при цьому в різних випробуваннях біль зменшується в межах 42–66% [43]. У систематичному огляді виявлено, що КБД забезпечує значне полегшення ХБ порівняно з плацебо з мінімальними побічними ефектами [44].

У порівняльних дослідженнях КБД порівнювали з іншими канабіноїдами, такими як тетрагідроканабінол. Виявлено, що КБД був ефективним у боротьбі з ХБ без психоактивних ефектів, притаманних тетрагідроканабінолу [45]. Це робить КБД кращим варіантом для пацієнтів, які шукають полегшення болю без психотропних побічних ефектів [46].

Механізми дії. КБД модулює біль через ендоканабіноїдну систему організму, яка відіграє вирішальну роль у сприйнятті болю та запаленні. Він діє як зворотний агоніст канабіноїдних рецепторів 2-го типу (CB2-R), впливаючи на больові шляхи [47].

КБД взаємодіє з кількома рецепторами, включаючи TRPV-1, 5HT-1A та CB1, які беруть участь у модуляції болю та запаленні [41]. Ці взаємодії сприяють його знеболювальній та протизапальній дії.

На молекулярному та клітинному рівнях КБД впливає на запальний процес, оксидативне пошкодження та біологічну стійкість клітин, які мають вирішальне значення в патофізіології ХБ [45]. Окрім безпосередньо знеболювальних властивостей, він також впливає на розширення судин і збудливість клітин, що додатково сприяє знеболенню.

Недоліки та обмеження. Докази, що підтверджують ефективність КБД у лікуванні ХБ, є багатообіцяючими, але є певні обмеження, які слід вирішити. Коротка тривалість ефекту в різних дослідженнях свідчить про необхідність стандартизованих рецептур і режимів дозування [46]. Крім того, довгострокові наслідки застосування КБД не до кінця вивчені, що потребує подальших досліджень для підтвердження його безпеки та ефективності [47]. Міжнародна асоціація з вивчення болю (International Association for the Study of Pain — IASP) наразі утримується від схвалення застосування КБД для полегшення болю, підкреслюючи необхідність більш надійних клінічних випробувань [42]. Але слід зазначити, що КБД є життєздатною альтернативою для лікування ХБ з доказами, що підтверджують його ефективність та безпеку. Однак коротка тривалість терапевтичного ефекту та необхідність впровадження стандартизованих протоколів лікування підкреслюють важливість подальших досліджень для повного розуміння його потенціалу та обмежень.

НПЗП

НПЗП є ефективними препаратами для зменшення вираженості запалення та болю, що робить їх важливим компонентом мультимодальної анальгезії. У поєднанні з іншими анальгетиками вони можуть забезпечити хороший ефект у полегшенні болю порівняно з монотерапією. Цей підхід особливо корисний для лікування ХБ в опорно-руховому апараті та післяопераційного болю, що зменшує потребу в тривалому застосуванні опіоїдів [48]. Включаючи НПЗП в комбіновану терапію, залежність від опіоїдів може бути зменшена, тим самим знижуючи ризик побічних ефектів, пов’язаних з опіоїдами, таких як толерантність та гіпералгезія. Це має важливе значення для запобігання переходу від гострого до ХБ [48, 49].

Механізм дії. НПЗП пригнічують активність ферментів циклооксигенази (ЦОГ), зокрема ЦОГ-1 і ЦОГ-2, які відповідають за перетворення арахідонової кислоти в простагландини та тромбоксани. ЦОГ-1 експресується і бере участь у підтримці фізіологічних функцій, таких як захист слизової оболонки шлунка та агрегація тромбоцитів, тоді як ЦОГ-2 індукується і першочергово пов’язана із запаленням та болем. Інгібуючи ЦОГ-2, НПЗП знижують синтез прозапальних простагландинів, тим самим зменшуючи вираженість запалення та болю [50].

Ефективність. Деякі НПЗП, такі як ацетилсаліцилова кислота та целекоксиб, вважають перспективними у зниженні ризику розвитку раку шляхом пригнічення ангіогенезу, викликаного запаленням, та генетичних мутацій. Ця потенційна протиракова користь додає ще один вимір їх застосування в комбінованій терапії, особливо у пацієнтів із хронічними станами, пов’язаними із запаленням [51].

Обмеження та недоліки. НПЗП, особливо неселективні, пов’язані зі значними побічними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи виразку шлунка та дванадцятипалої кишки й кровотечу. Застосування селективних інгібіторів ЦОГ-2, таких як целекоксиб, може пом’якшити деякі з цих ризиків, але вони все ще потребують ретельного моніторингу, особливо у пацієнтів із високим профілем ризику з боку шлунково-кишкового тракту [52]. Деякі інгібітори ЦОГ-2 пов’язані з підвищеним ризиком серцево-судинних побічних реакцій. Однак показано, що целекоксиб має кращий профіль безпеки порівняно з іншими НПЗП, що робить його кращим вибором у пацієнтів із підвищеним ризиком серцево-судинних розладів [52]. Крім того, НПЗП можуть негативно впливати на ниркову функцію, особливо у пацієнтів з вже наявними нирковими захворюваннями. Це потребує обережного застосування та регулярного моніторингу функції нирок під час терапії.

Хоча НПЗП пропонують значні переваги в комбінованій терапії при ХБ, їх застосування повинно бути ретельно адаптовано до індивідуального профілю пацієнтів, щоб мінімізувати ризики. Фармакогеномне тестування та підходи до персоналізованої медицини можуть допомогти оптимізувати терапію НПЗП, враховуючи генетичні варіа­ції, які впливають на метаболізм та реакцію на лікарські препарати [53]. Крім того, інтеграція місцевих НПЗП може забезпечити локалізоване полегшення болю зі зменшенням вираженості системних побічних ефектів, пропонуючи більш безпечну альтернативу для деяких пацієнтів. Загалом рішення щодо застосування НПЗП в комбінованій терапії має керуватися, з одного боку, всебічною оцінкою факторів ризику для пацієнта, з іншого — терапевтичною потребою.

Опіоїди

Застосування опіоїдів при лікуванні ХБ завжди потребує зважання на переваги та недоліки. Хоча опіоїди можуть забезпечити значне полегшення болю та покращити якість життя деяких пацієнтів, їх застосування загрожує потенційними ризиками та ускладненнями. Рішення про застосування опіоїдів повинно бути ретельно продумано, зважуючи переваги та можливість розвитку несприятливих наслідків, зокрема залежності. Нижче наведено ключові переваги та недоліки застосування опіоїдів у лікуванні ХБ.

Механізм дії. Основний механізм дії опіоїдних анальгетиків зумовлений впливом на опіоїдні рецептори, які є класом рецепторів, пов’язаних з G-білком (GPCR), розташованих у центральній та периферичній нервовій системі. Основний механізм включає зв’язування опіоїдів з цими рецепторами, особливо з μ-опіоїдним рецептором, що запускає каскад внутрішньоклітинних реакцій та забезпечує знеболення. Ця взаємодія не лише зумовлює полегшення болю, але й викликає побічні ефекти [54].

Ефективність знеболення. Показано, що опіоїди забезпечують ефективне полегшення болю у деяких пацієнтів із хронічним неонкологічним болем, покращуючи їх якість життя та функціональність у короткостроковій перспективі [55, 56]. Крім того, короткочасне застосування опіоїдів пов’язане з покращенням якості сну та щоденного функціонування, які часто порушуються через ХБ [57]. Для пацієнтів з вираженим ХБ опіоїди можуть бути препаратами вибору, забезпечуючи полегшення, коли інші методи лікування виявилися неефективними [55].

Недоліки та обмеження. Існує значний ризик розвит­ку залежності від вживання опіоїдів [56]. Поширені побічні ефекти включають запор, седацію та ендокринну супресію. Існує також ризик розвитку серйозних побічних явищ, таких як передозування та підвищена смертність, особ­ливо при застосуванні більш високих доз. Докази довгострокової користі опіоїдів обмежені, крім того, дослідження показують, що їх ефективність з часом знижується [55]. Поєднане призначення опіоїдів з іншими ліками, такими як бензодіазепіни, підвищує ризик передозування [58].

Хоча опіоїди важливі для боротьби з ХБ, їх застосування є суперечливим через пов’язані з цим ризики. Для пом’якшення цих ризиків часто рекомендують не­опіоїдну терапію або мультимодальну стратегію управління болем. Можливість виникнення потенційних ризиків підкреслює необхідність ретельної оцінки та моніторингу пацієнтів для запобігання неправильному застосуванню та розвит­ку несприятливих наслідків, таких як передозування та залежність [59].

Інноваційні технології в лікуванні ХБ

TМС та VR-технології при лікуванні ХБ є предметом зростаючого інтересу в медичній спільноті. Обидва методи пропонують як нефармакологічні альтернативи традиційним стратегіям боротьби з болем, кожна з яких має унікальні механізми та потенційні переваги. TMС насамперед спрямована на нейронні шляхи за допомогою магнітної стимуляції, тоді як VR забезпечує захопливий досвід, який може змінити сприйняття болю. Ця стаття досліджує ефективність обох методів лікування на основі наданих дослідницьких робіт.

Ефективність VR-технологій у лікуванні ХБ. VR показала перспективність у зниженні інтенсивності болю та покращенні якості життя пацієнтів із ХБ. Дослідження свідчать, що втручання за допомогою VR-технологій можуть зумовити значне поліпшення змінних, пов’язаних із болем, особливо щодо зниження інтенсивності болю та покращення загального функціонування [60–62]. Доведено, що втручання на основі VR-технологій відволікають пацієнтів від больових подразників, знижують інтенсивність відчуття болю та покращують функціональність у пацієнтів із різними неврологічними розладами та порушеннями в опорно-руховому апараті [63].

Механізм дії. VR працює, забезпечуючи відволікання та змінюючи когнітивні та афективні процеси, пов’язані з болем. Показано, що ці технології покращують функціональність мережі головного мозку, наприклад мережу режиму за замовчуванням, та зменшують мережу значущості, що може сприяти зменшенню вираженості болю. Як пасивні, так і активні взаємодії з VR визнані ефективними. Залучення до діяльності у VR може забезпечити негайне полегшення болю, тоді як спостереження за розслаблювальним вмістом може мати тривалі наслідки поза сеансом VR [64].

Специфічна VR-терапія, що інтегрує принципи нейронауки, продемонструвала ефективність у зниженні інтенсивності болю, при цьому при подальшому спостереженні ефекти зберігаються. Цей підхід також має вторинні позитивні результати, такі як зменшення інвалідизації та покращення якості сну [61].

Ефективність TМС в лікуванні ХБ. ТМС є ефективним методом у зменшенні сприйняття та інтенсивності болю при різних хронічних больових станах, включаючи стійкий соматоформний больовий розлад та ХБ у попереку. Він також впливає на супутні симптоми, покращує настрій та знижує тривожність [66]. Дослідження продемонстрували безпеку та ефективність ТМС зі значним покращенням показників болю та якості життя. Однак варіації протоколів дослідження та невеликі розміри вибірки свідчать про необхідність більшої вибірки та більш стандартизованих випробувань [65].

Механізми дії. ТМС модулює нервову активність, стимулюючи специфічні ділянки головного мозку, що може призвести до тривалих змін коркової збудливості. Вважається, що ця нейромодуляція полегшує біль, змінюючи дисфункціональні нейронні мережі [66].

Обмеження. Хоча як VR, так і TMС демонструють потенціал у боротьбі з ХБ, вони діють за допомогою різних механізмів і можуть бути придатними для різних груп пацієнтів. Сучасна природа VR пропонує неінвазивний захопливий досвід, який можна адаптувати до індивідуальних потреб, тоді як TMС забезпечує більш прямий нейромодулюючий підхід. Вибір між цими методами терапії може залежати від уподобань пацієнта, конкретних больових станів та наявності ресурсів. Потрібні подальші дослідження для вдосконалення цих технологій, вивчення їх довгострокових наслідків та визначення їх місця в комплексних стратегіях управління болем.

Інтегративні підходи

Доцільним може бути також поєднання дієтичних добавок з такими препаратами, як габапентин або диклофенак, що може посилити знеболювальний ефект та знизити дози токсичніших препаратів, але для підтвердження цих переваг потрібні додаткові дослідження [67].

Висновок

Огляд літератури висвітлює важливість впровадження психолого-психіатричного підходу до лікування ХБ та розглядає найбільш ефективні фармакологічні та нефармакологічні методи лікування ХБ — від традиційних, таких як опіоїди та НПЗП, до більш інноваційних, таких як VR-технології та ТМС, а також підкреслює важливість розробки персоналізованих лікувальних програм з урахуванням індивідуальних потреб задля досягнення більш ефективних результатів та покращення функціонування пацієнтів з ХБ. Докази, представлені в огляді, свідчать про необхідність використання мультимодальних стратегій лікування та комбінування різних методів, які можуть бути найбільш ефективними в управлінні болем. Подальші наші дослідження будуть спрямовані на розробку нових ефективних підходів до лікування ХБ з урахуванням результатів проведеного дослідження. Освіта в галузі медицини болю має вирішальне значення для подальшого підвищення ефективності та доступності можливостей у лікуванні ХБ.

UA-DULO-PUB-022025-104

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 05.02.2025
Прийнято до друку/Accepted: 06.02.2025