До питання оптимізації системи надання первинної медико-санітарної допомоги

ВСТУП

Проведені дослідження присвячені обґрунтуванню оптимізації надання первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) населенню (на моделі Львівської обл.) на фоні сучасного стану розвитку суспільства України, що характеризується складними соціально-політичними процесами державного становлення, переходом економіки до ринкових відносин та її інтеграції у світову економічну систему.

Мета роботи — медико-соціальне обґрунтування оптимізації системи надання ПМСД населенню.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У роботі застосовані наступні методи: бібліосемантичний, структурно-логічний, системного аналізу, гігієнічний, соціально-гігієнічний, соціологічний (анкетування), епідеміологічний, економічний, аналітичний, експертних оцінок. Отримані дані оброблені з використанням методу ­кореляції, коефіцієнтів Стьюдента, Фішера, Пірсона для оцінки вірогідності результатів дослідження.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Враховуючи дані літератури щодо стану здоров’я населення, яке залежить від цілого ряду екологічних, соціально-гігієнічних, соціально-економічних, демографічних та медико-біо­логічних факторів (Молчанова Л.Ф., 1990; Програма розвитку ООН, 2000; Онищенко Г.Г., 2003; Хижняк М.І., Бідненко Л.І., 2003; Гребняк Н.П., Витрищак С.В., 2004; Иванова С.В., 2004; Сердюк А.М., Бердник О.В., 2004), ми спочатку проаналізували медико-демографічну і екологічну обстановку та ресурси охорони здоров’я у Львівській обл. Комплексне вивчення вказаних факторів на конкретній території, на нашу думку, дозволяє визначити їх місце та співвідношення у формуванні здоров’я населення та розробити заходи ефективного впливу на них, включаючи поліпшення надання ПМСД.

Як показали результати дослідження, щільність населення в області сягає 124 особи на 1 км², що в 1,5 раза вище за середнію величину по Украї­ні (82 особи на 1 км²). За цим показником Львівсь­ка обл. поступається лише Донецькій (185 осіб на 1 км²). Як відомо, цей фактор суттєво впливає на показники здоров’я населення.

У загальній структурі населення області частка людей похилого віку становить 18,8%, з них у сільській місцевості — 27%.

Природний рух населення характеризується несприятливими особливостями, зокрема низьким рівнем народжуваності (9,6 на 1000 населення) та високою смертністю (13,5 на 1000 населення). Низький рівень народжуваності означає негативні перспективи у майбутньому стосовно чисельності населення та його структури, що вже констатується сьогодні — збільшується питома вага осіб пенсійного віку (1993 р. — 14,9%, 2003 р. — 18,8%), і, як наслідок, — постаріння населення.

Оцінка екологічної характеристики Львівської обл. свідчить, що за показниками соціально-економічного розвитку, ступенем індустріалізації та урбанізації цей регіон входить до числа найбільш розвинених областей України, що й обумовлює проживання більшості населення в умовах забрудненого та дуже забрудненого навколишнього середо­вища.

За непрямими показниками забруднення, до яких належать валове споживання окремих видів палива (вугілля, природного газу та пального), а також валові викиди шкідливих речовин в об’єкти довкілля (повітря, ґрунт та водне середовище), Львівська обл. входить до 10 найбільш забруднених областей України.

За прямими показниками рівня забруднення різних об’єктів навколишнього середовища (відсоток проб, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам) рівень екологічної небезпеки в районах області з дуже забрудненим довкіллям на 69% переважав рівень забруднених районів і в 3,7 раза — рівень малозабруднених.

Загальновідомо, що стан здоров’я населення, у тому числі й рівень його захворюваності, залежить не тільки від екологічного стану довкілля, а й від рівня забезпеченості медичною допомогою (Лупандин В.М., 1989; Молчанова Л.Ф., 1990).

Мережа медичних закладів, що надають медичну допомогу населенню області, в тому числі й ПМСД, досить розвинена. Разом з тим, як показали наші дослідження, Львівська обл. забезпечена лікарями на 13,8%, а лікарняними ліжками — на 2,5% менше, ніж у середньому по Україні. В області є суттєва диспропорція у забезпеченості як сільського, так і міського населення медичною допомогою: 40% районів та 50% міст мають сумарний рівень забезпеченості населення медичною допомогою відповідно на 38% та 20,2% нижче середнього показника по області.

Встановлені нами негативні чинники навколишнього середовища Львівської обл. (висока щільність населення, низька народжуваність, висока смертність, постаріння населення, екологічний стан довкілля, недостатня забезпеченість населення медичною допомогою), як свідчать численні дані літератури (Тархов П.В., Пликус И.И., 1990; Стешенко В. и соавт., 2000; Артеменко Т., Горбаніс Л., 2002), негативно впливають на стан здоров’я населення.

Зважаючи на наведене вище та з метою обґрунтування нових підходів до організації медичної допомоги населенню на регіональному рівні, ми вважали за необхідне проаналізувати стан захворюваності різних категорій населення Львівської обл.

Отримані результати дослідження засвідчили наявність високого рівня захворюваності серед різних вікових груп населення Львівської обл.

Так, незважаючи на деякі особливості загалом та за більшістю хвороб захворюваність серед дорослого населення Львівської обл. та дорослого населення України за останні роки мала спільні тенденції — вона підвищувалась.

Але, як показують розрахунки за методом найменших квадратів, темпи приросту були різні: загальна захворюваність населення Львівської обл. підвищується більше ніж у 2 рази, а за окремими хворобами і в 3 рази інтенсивніше, ніж по Україні. У середньому захворюваність населення Львівської обл. на 18,6% переважала середньоукраїнський показник.

У структурі захворюваності дорослого міського й сільського населення області перше рангове місце посідають хвороби органів дихання. Що стосується інших рангових місць, то друге, третє і наступні місця серед сільського населення посідають хвороби шкіри та підшкірної клітковини, травми та отруєння, хвороби органів травлення, інфекційні та паразитарні хвороби відповідно, міського населення — хвороби ока та придаткового апарату, органів травлення, нервової та кістково-м’язової си­стеми; серед жителів Львова — хвороби системи крово­обігу, кістково-м’язової, нервової системи та органів травлення.

Отримані нами матеріали до деякої міри збігаються з дослідженнями інших авторів (Корнієць Н.Т., 2000; Галдеєва І.А., 2005), які вказують на те, що існує різниця в структурі захворюваності міського і сільського населення залежно від умов проживання, побуту та віку.

Захворюваність серед дитячого населення Львівської обл. упродовж 1993–2003 рр. також розвивалась за тією ж тенденцією, що і захворюваність усіх дітей України — вона підвищувалась (з 933,9‰ у 1993 р. до 1227,3‰ у 2003 р.). При цьому захворюваність дитячого населення та поширеність хвороб серед дітей Львівської обл. за рівнем і структурою близька до середніх показників по Україні. Проте темпи приросту їх за більшістю класів хвороб в області вищі, ніж по Україні. Розрахунки за методом найменших квадратів показали, що в Україні щорічне підвищення захворюваності становило 4,2%, а у Львівській обл. — 4,7%. В середньому за ці роки захворюваність дітей Львівської обл. перевищувала середній показник по Україні на 6,1%.

Певні негативні зміни у стані здоров’я встановлено і для підлітків Львівського регіону. Аналіз динаміки фізичного розвитку підлітків області за 1993–2003 рр. показав, що виявлені зміни подібні таким в Україні. Разом з тим відсоток підлітків з оцін­кою стану фізичного розвитку «добрий» і «недостатній» переважав подібні показники в цілому по Україні.

Захворюваність підлітків Львівської обл. підвищилася з 408,0‰ у 1993 р. до 752,3‰ у 2003 р., тобто на 84,0%, поширеність захворювань — відповідно з 673,0‰ до 1244,1‰ або на 84,8%.

Слід відзначити, що частка і рангові місця окремих класів хвороб у структурі захворюваності підлітків Львівської обл. подібні до розподілу захворюваності в цілому серед підліткового населення України. Разом з тим темпи приросту за більшістю класів хвороб у досліджуваний період були значно більшими, ніж по Україні.

Такі виражені негативні зміни в захворюваності населення Львівської обл., особливо її дитячого та підліткового контингенту, потребують визначення чинників, що зумовлюють зазначене явище.

Результати проведених в цьому напрямку досліджень (Федоренко В.І. та співавт., 2004; Климчук М.А., 2005) показали, що на захворюваність населення Львівсь­кої обл. впливають рівень медичної допомоги, рівень постаріння та урбанізації населення, фактори навколишнього середо­вища тощо, що й встановлено нами. Найбільш чутливими групами населення регіону до впливу чинників навколишнього середовища є діти та підлітки.

Ці особливості формування захворюваності зазначених контингентів стали підставою для аналізу амбу­латорно-поліклінічної допомоги, визначення пріоритетних напрямків її оптимізації.

Аналіз роботи міських та сільських поліклінік, поліклініки Львівської обласної клінічної лікарні (ЛОКЛ) як складової системи дозволив виявити суттєві недоліки. Зокрема, це значна частота госпіталізації непрофільних хворих у 1993 р., яка становила 18,2±2,1%, низький рівень відвідувань лікарів поліклініки у 1993–­1998 рр. — 2,9–3,5 на 1 жителя в рік, високий рівень госпіталізації у Львівській обл. (315,9 на 1000 осіб у 1997 р.), висока частота звертань до лікарів-фахівців, наднормативне завантаження лікарів (невропатолога — 6400–6600, отоларинголога — 6300–6500, окуліста — 6400–6500, уролога — 6500–6700 відвідувань на рік відповідно), надання загальномедичної допомоги лікарями-терапевтами без дотримання територіального принципу, неефективне використання ліжок денного стаціонару (на 10 ліжках у 1993 р. проліковано 458 хворих, у 1998 р. — 358), відсутність достатньої наступності між поліклінікою та стаціонаром (частота повторної госпіталізації становила 14%), недостатній обсяг амбулаторної допомоги (74,2% у 1997 р.), недос­коналість нормативно-правового забезпечення об’єднаних лікувально-профілактичних установ.

Це підтвердило необхідність наукового обґрунтування і розробки системи оптимізації медичної допомоги населенню, зокрема її амбулаторно-поліклінічної ланки.

Досвід, набутий в процесі реформування системи медичного обслуговування Львівської обл., свідчить, що найперспективнішим його напрямком сьогодні слід вважати надання первинної медичної допо­моги лікарем загальної практики. На відміну від моделі амбу­латорно-поліклінічної допомоги, що існувала раніше, в основу нової моделі покладене впровадження посад лікарів загальної практики — сімейної медицини; формування лікарських дільниць, надання спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної допомоги лікарями-фахівцями ЛОКЛ; впровадження нових форм позастаціонарної медичної допомоги; поєднане використання лікувально-діагностичної бази лікарень і поліклінік; оптимізація кількості посад медичного й іншого персоналу шляхом їх об’єднання; перерозподіл обсягу медичної допомоги між лікарями загальної практики та лікарями-фахівцями.

Впровадження нового підходу дозволило сфор­мувати модель якісно нової системи надання амбу­латорно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги в ланці поліклініка — ЛОКЛ — установи для соціальної реабілітації, що грунтується на принципах пріоритетності, етапності, наступності, достатності, економічної доцільності.

В умовах дії оптимальної системи пріоритетною стала розробка диференційованих програм роботи з кад­рами, нових професійно-посадових вимог до фахівців, розрахунків необхідної кількості посад лікарів-фахівців та чисельності закріпленого населення. При цьому доведена менша на 1,075 від нормативної потреба в спеціа­лістах та чисельність обслуговуваних на одного лікаря загальної практики в межах 650–950 осіб, а його функція обґрунтована як 5200–5400 відвідувань на рік, що дало можливість щорічно забезпечувати 4–5 відвідувань поліклініки і 1,5–2,0 — лікарів-спеціалістів на 1 особу.

Застосування удосконаленої системи надання амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги неможливе без відповідного медико-еконо­мічного обґрунтування.

У цьому плані одним із суттєвих напрямків оптимізації медичної допомоги в області стало обґрунтування необхідності формування бюджету в сучасних економічних умовах на якісно нових засадах. Цього вимагали результати аналізу бюджетного фінансування за 1997–2003 рр., під час якого виявлено не тільки його недостатність (45–50% від потреб) та структурну недосконалість, коли видатки на заробітну плату та комунальні платежі досягали 71,5%, а на медикаменти — тільки 10,2%, а й відсутність можливості забезпечення гарантованого обсягу надання медичної допомоги, відтворення й розвитку основних фондів (асигнування на капітальні вкладення становили всього 4,9%, інші витрати — 8,1%).

Для оптимізації встановленої диспропорції нами застосована модель консолідованого фінансування амбу­латорно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги відповідно до загального принципу впровад­ження багатоканального фінансування. Її основою є фінансування медичної допомоги за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів (55–60%) і позабюджетних надходжень (спонсорська та гуманітарна допомога, доброчинні внески громадян та інші джерела, незаборонені чинним законодавством) з метою забезпечення необхідного гарантованого обсягу медичної допомоги.

Реалізація моделі консолідованого фінансування сприяла збільшенню надходжень коштів тільки в ЛОКЛ з позабюджетних джерел з 0,76 млн грн. у 1997 р. до 5,55 млн грн. у 2003 р., а загалом по медичній службі області — з 101,0 до 162,9 млн грн.

Залучення позабюджетних коштів для фінансування закладів охорони здоров’я області дозволило знач­ною мірою оптимізувати статті видатків. З урахуванням аналізу використання бюджетних та позабюджетних коштів протягом 1997–2003 рр., а також прогнозного рівня фінансування ми вважаємо, що оптимальною структурою фінансування лікува­льно-профілактичних закладів, яка забезпечує сталий рівень медичної допомоги населенню, є витрати в таких межах: заробітна плата — до 40–42%, медикаменти та перев’язувальні матеріали — 10–12%, комунальні послуги — 12–15%, придбання медичного обладнання та предметів три­валого використання — 22–24%, інші витрати — 6–15%.

Особливістю запровадженої моделі стало пропорційне, оптимальне за структурою і прогнозоване за рівнем і обсягом фінансування, що поряд з розробкою механізмів ціноутворення і взаєморозрахунків за надання медичних послуг сприяло оптимізації надання медичної допомоги без зниження її гарантованого обсягу.

Новий господарчий механізм дозволив розширити права головних лікарів лікувально-профілактичних установ, відшукати додаткові джерела фінансування у вигляді укладання договорів на проведення профілактичних оглядів, лікування співробітників окремих підприємств, банків.

Аналіз рентабельності діяльності медичних установ області з надання медичних послуг у 2001–2003 рр. свідчить про її стабільно високі показники.

Медико-соціологічні дослідження в охороні здоров’ я мають велике значення для оцінки діяльності галузі. Особливої актуальності проблема медико-соціальних досліджень як один з найбільш індикаторних методів оцінки якості медичної допомоги в галузі охорони здоров’я набуває сьогодні, коли в державі здійснюється перебудова системи охорони здоров’я.

Завдяки проведеному нами соціологічному дослідженню серед пацієнтів можна констатувати наступне: по-перше, інститут сімейного лікаря набуває все більшого поширення в системі охорони здоров’я у Львівській обл.; по-друге, при порівнянні з традиційно існуючою системою дільничних терапевтів населення віддає перевагу введенню посади сімейного лікаря. Респонденти відзначають, що їх приваблює рівень та різнобічність знань сімейних лікарів, підвищення уваги до всіх членів сім’ї, окрім того, відвідування одного й того ж лікаря викликає менше психоемоційне напруження. Останнє з позицій клінічної психології можна пояснити тим, що атмосфера довіри, яка встановлюється у стосунках сімейного лікаря і пацієнта, зменшує психологічний дискомфорт (почуття страху та тривоги) у хворого.

Одним з найважливіших питань для нас було ставлення лікарів до реформування ПМСД у медичній службі. При опитуванні лікарів терапевтичного профілю області з’ясувалося, що їх погляди, як і думки пацієнтів щодо сімейного лікаря, збігаються. Більшість респондентів-лікарів позитивно оцінили медико-організаційні та медико-економічні заходи оптимізації амбула­торно-поліклінічної допомоги населенню на засадах лікаря загальної практики — сімейної медицини, віддавши перевагу медико-економічним аспектам, що свідчить про правильний вибір напрямків оптимізації медичноі допомоги. Разом з тим опитані лікарі вважають, що рівень їх заробітної плати не відповідає збільшенню обсягів, складності та напруженості праці порівняно з дільничними терапевтами.

Реалізація системи оптимізації медичної допомоги населенню області дозволила ефективно використовувати наявні медичні ресурси.

Про економічну ефективність реалізованої системи оптимізації медичної допомоги міському та сільському населенню свідчить щорічне заощадження в консолідованому бюджеті понад 600 тис. грн. за рахунок скорочення управлінського апарату та підрозділів лікувально-профілактичних закладів, а економія кош­тів за рахунок використання ліжок денного стаціонару за 1999–2003 рр. становила 2573,3 тис. грн. І як результат проведених медико-організаційних заходів, загальна сума економії в області за період 1997–2003 рр. становила 23769,6 тис. грн.

Реорганізація стаціонарної допомоги дозволила раціонально використовувати високовартісні спеціалізовані ліжка, а вивільнені в результаті цього бюджетні кошти направити на збільшення обсягів фінансування ПМСД.

Так, видатки на фінансування лікарень широкого профілю (у тому числі відновного лікування, денних стаціонарів) у 2002 р. збільшились до 163,6 млн грн., а питома вага у загальному обсязі фінансування закладів охорони здоров’я області зросла з 56,7% (1999 р.) до 60,6% (2002 р.).

Видатки на поліклініки та амбулаторії (в тому числі сімейної медицини) становили у 2002 р. 18360,2 тис. грн., що на 11193 тис. грн., або в 2,6 раза, більше, ніж у 1999 р. Питома вага цих видатків в загальному обсязі фінансування закладів охорони здоров’я області становила вже у 2001 р. 6,8% (середній показник по Україні — 6,6%) .

Видатки на утримання фельдшерсько-акушерських пунктів у 2002 р. збільшились порівняно з 1999 р. на 2999,7 тис. грн., або у 2 рази. Питома вага цих видатків у загальному обсязі фінансування закладів охорони здоров’я області становила у 2001 р. 2,1% (у середньому по Україні — 1,4%), у 2002 р. — 2,2% (по Україні — 1,6%).

Перерозподіл коштів між напрямками надання медичної допомоги дозволив значно збільшити видатки на фінансування первинної медичної допомоги, насамперед жителям села. Середній розмір витрат на одне відвідування амбулаторії по Львівській обл. у 2002 р. становив 6,31 грн. при середньому показнику по Україні  3,97 грн.

Економія медичних ресурсів в умовах недостатнього бюджетного фінансування, а також можливість використання позабюджетних коштів дозволяє зберегти гарантований обсяг медичної допомоги населенню у Львівському регіоні.

Про медичну ефективність даної системи свідчать розраховані нами коефіцієнти медичної ефективності роботи лікарів загальної практики та терапевтів, які дорівнюють 0,83 та 0,46 відповідно. Зіставлення визначених коефіцієнтів показує, що діяльність лікарів загальної практики за медичними результатами майже вдвічі ефективніша, ніж терапевтів.

Медична ефективність впровадженої системи оптимізації медичної допомоги у Львівській обл. підтверджена також збільшенням за період 1997–2003 рр. кількості відвідувань лікарів загальної практики — сімейної медицини з 2,9 до 4,5 на 1 жителя за рік, обсягу амбулаторної допомоги — з 74,2% у 1997 р. до 88,5% у 2003 р. з максимальним показником 91,0% у 2001 р., що відповідає загальноприйнятим стандартам ВООЗ, скороченням середнього ліжко-дня з 21,8 у 1997 р. до 12,9 у 2003 р., збільшенням обігу ліжка з 13,3 до 22,5 раза, зменшенням тривалості перебування хворих у стаціонарі до операції за рахунок обстеження на амбулаторному етапі з 4,4 до 2,1 доби.

Соціальну ефективність впровадженої системи оптимізації медичної допомоги у Львівській обл. оцінювали на основі відповідного коефіцієнта, розрахованого за даними соціологічного опитування пацієнтів. Як показали розрахунки, коефіцієнт соціальної ефективності роботи лікаря загальної практики (0,72) у 2,6 раза перевищує відповідний коефіцієнт терапевта (0,28).

Ще більш показовим є інтегральний коефіцієнт ефективності, що для лікарів загальної практики становить 0,60, для терапевтів — 0,13, тобто діяльність лікарів загальної практики у медичному та соціальному плані ефективніша, ніж терапевтів, у 4,6 раза.

Необхідно підкреслити, що результати реформування медичного обслуговування у Львівській обл. та їх економічна, медична та соціальна ефективність свідчать про правильний вибір стратегії реформування, а набутий нами досвід може бути успішно використаний медичною службою не тільки Західного, а й інших регіонів України.

ВИСНОВКИ

1. Природний рух населення Львівської обл. характеризується несприятливими особливостями, зокрема низьким рівнем народжуваності (9,6 на 1000 населення) та високою смертністю (13,5 на 1000 населення).

Низький рівень народжуваності означає негативні перспективи в майбутньому стосовно чисельності населення та його структури, що вже констатується сьогодні — збільшується питома вага осіб пенсійного віку (1993 р. — 14,9%, 2003 р. — 18,8 %), і, як наслідок, — постаріння населення.

2. За непрямими показниками забруднення, до яких належать валове споживання окремих видів палива (вугілля, природного газу та пального), а також валові викиди шкідливих речовин в об’єкти довкілля (повітря, ґрунт та водне середовище), Львівська обл. входить у десятку найбільш забруднених областей України.

За прямими показниками рівня забруднення різних об’єктів навколишнього середовища (відсоток проб, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам) рівень екологічної небезпеки в районах області з дуже забрудненим довкіллям на 69% переважав рівень забруднених районів і в 3,7 раза — малозабруднених.

3. Львівська обл. забезпечена лікарями на 13,8%, а лікарняними ліжками — на 2,5% менше порівняно з відповідними середніми показниками по Україні. В області є суттєва диспропорція у рівнях забезпеченості як сільського, так і міського населення медичною допомогою: 40% районів та 50% міст мають сумарний рівень забезпечення населення медичною допомогою відповідно на 38 та 20,2% нижче відповідного середнього показника області.

4. Встановлено, що за більшістю хвороб захворюваність серед дорослого й дитячого населення та підлітків Львівської обл. та України за останні роки мала спільну тенденцію — вона підвищувалась.

Разом з тим темпи приросту були різні: загальна захворюваність населення Львівської обл. підвищується більше ніж у 2 рази, а за окремими хворобами і в 3 рази інтенсивніше, ніж по Україні. У середньому захворюваність населення Львівської обл. на 18,6% переважала середньоукраїнський показник; щорічне підвищення захворюваності дітей по Україні становило 4,2%, а у Львівській обл. — 4,7%. В середньому за ці роки захворюваність дітей Львівського регіону перевищувала середній показник по Україні на 6,1%; темпи приросту за більшістю класів хвороб у підлітків області за досліджуваний період також були значно більшими, ніж по Україні.

7. Виявлено суттєві недоліки в роботі міських та сільських поліклінік, зокрема це значна частота госпіталізації непрофільних хворих у 1993 р., що становила 18,2±2,1%, низький рівень відвідувань лікарів поліклініки у 1993–1998 рр. (2,9–3,5 на 1 жителя в рік), високий рівень госпіталізації у Львівській обл. (315,9 на 1000 осіб у 1997 р.), висока частота звернень до лікарів-фахівців, наднормативне завантаження лікарів та ін.

8. Показано, що функціонування запропонованої організаційної моделі діяльності лікаря загальної практики — сімейної медицини сприяло збільшенню видів і обсягів медичної допомоги та її доступності, підвищенню частоти звернень пацієнтів безпосередньо до лікарів загальної практики з 11% у 1998 р. до 93% — у 2003 р., зменшенню необґрунтованих звернень до фахівців у ланці лікар дільниці — обласна, районна поліклініка — лікарня, підвищенню частоти виявлення передпатологічних станів і захворювань під час медичних оглядів лікарями загальної практики — сімейної медицини, зростанню показників використання позастаціонарних форм лікування.

9. Досягнення у 1997–2003 рр. позабюджетного фінансування в межах 36–44% бюджетних видатків дозволило обґрунтувати якісно нову модель комплекс­ного фінансування амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної медичної допомоги з обґрунтуванням оптимальної структури асигнувань на заробітну плату в розмірі 40–42% (на 68% менше моделі, що діяла раніше), на медикаменти — 10–12% (було 10,2%), на медичне обладнання — 22–24% (раніше не виділялись цільовим призначенням), на комунальні послуги — 12–15% (замість системи взаєморозрахунків), на інші витрати — 6–15% (було 8,1%).

10. Соціологічним дослідженням встановлено, що введенню посади сімейного лікаря населенням віддається перевага порівняно з традиційно існуючою системою дільничних терапевтів. Більшість рес­пондентів-лікарів позитивно оцінили медико-організаційні та ме­дико-економічні заходи оптимізації амбулаторно-полі­клінічної допомоги населенню на засадах лікаря загальної практики — сімейної медицини, віддавши перевагу медико-економічним аспектам, що свідчить про правильний вибір напрямків оптимізації медичної допомоги.

11. Про економічну ефективність реалізованої системи оптимізації медичної допомоги міському та сільському населенню свідчить щорічне заощадження в консолідованому бюджеті понад 600 тис. грн. за рахунок скорочення управлінського апарату та підрозділів лікувально-профілактичних закладів, а економія коштів за рахунок використання ліжок денного стаціонару за 1999–2003 рр. становила 2573,3 тис. грн. І як результат проведених медико-організаційних заходів, загальна сума економії в області за період 1997–2003 рр. становила 23769,6 тис. грн.

12. Встановлено, що діяльність лікарів загальної практики за медичними результатами майже вдвічі ефективніша, ніж терапевтів (коефіцієнт медичної ефективності 0,83 та 0,46 відповідно). Коефіцієнт соціальної ефективності роботи лікаря загальної практики (0,72) у 2,6 раза перевищує відповідний коефіцієнт терапевта (0,28), а за інтегральним коефіцієнтом ефективності, що для лікарів загальної практики становить 0,60, а для терапевтів — 0,13, діяльність лікарів загальної практики у медичному та соціальному плані ефективніша, ніж терапевтів, в 4,6 раза.

Медичну ефективність впровадженої системи оптимізації медичної допомоги у Львівській обл. підтверджено також збільшенням за період 1997–2003 рр. кількості відвідувань лікарів загальної практики — сімейної медицини з 2,9 до 4,5 на 1 жителя на рік, обсягу амбулаторної допомоги — з 74,2% у 1997 р. до 88,5% у 2003 р. з максимальним показником 91,0% у 2001 р., що відповідає загальноприйнятим стандартам ВООЗ, скороченням середнього ліжко-дня з 21,8 у 1997 р. до 12,9 у 2003 р., збільшенням обігу ліжка з 13,3 до 22,5 раза, зменшенням тривалості перебування хворих у стаціонарі до операції за рахунок обстеження на амбулаторному етапі з 4,4 до 2,1 доби.

ЛІТЕРАТУРА

• Артеменко Т., Горбаніс Л. (2002) За кожен мільйон тонн вугілля — п’ять життів. Науковий світ, 11: 8–9.
• Галдеєва І.А. (2005) Вплив забруднення атмосферного повіт­ря на здоров’я населення Краматорська за даними досліджень 2001–2005 рр. В кн.: Актуальні питання гігієни та екологічної безпеки України (Перші Марзеєвські читання). Матеріали наук.-практ. конф., 21–22 квітня 2005 р., Київ, с. 30–31.
• Гребняк Н.П., Витрищак С.В. (2004) Состояние здоровья детского населения мегаполиса. Гиг. и сан., 2: 50–53.
• Иванова С.В. (2004) Влияние химических веществ, загрязняющих атмосферный воздух городов, на репродуктивное здоровье (обзор). Гиг. и сан., 2: 10–13.
• Климчук М.А. (2005) Стан навколишнього середовища та його вплив на здоров’я населення Львівської області. Дов­кілля та здоров’я, 3(34): 43–48.
• Корнієць Н.Т. (2000) Сучасний стан проблеми екологічного здоров’я в умовах промислового регіону Донбасу. Укр. мед. альманах, 3(2): 2001–2003.
• Лупандин В.М. (1989) Социально-экономическая концепция здоровья. Вестник АМН СССР, с. 8–12.
• Молчанова Л.Ф. (1990) Влияние условий и образа жизни семьи на здоровье детей. Педиатрия, 3: 72–77.
• Молчанова Л.Ф. (1990) Образ жизни семьи и здоровье. Советское здравоохранение, 10: 25–30.
• Онищенко Г.Г. (2003) Влияние состояния окружающей среды на здоровье населения. Нерешенные проблемы и задачи. Гиг. и сан., 1: 3–10.
• Програма розвитку ООН (2000) Людський розвиток: Звіт ПРООН. Київ, 96 с.
• Сердюк А.М., Бердник О.В. (2004) Концептуальна модель управління здоров’ям дитячого населення, що проживає у несприятливих екологічних умовах. В кн.: Гігієнічна наука та практика на рубежі століть. Матеріали XIV з’їзду гігієністів України, 19–21 травня 2004 р., Дніпропетровськ, АРТ-ПРЕС, Т. 1, с. 284–288.
• Стешенко В., Сичкар Е., Бочкова Л. и др. (2000) Эпидемия ВИЧ/СПИДа в Украине: социально-демографический аспект. ПРООН, Киев, 52 с.
• Тархов П.В., Пликус И.И. (1990) Прогноз уровня общей заболеваемости в зависимости от ожидаемого загрязнения атмосферы в конкретном регионе страны. В кн.: Проблемы и опыт охраны окружающей среды в республике. Материалы Респ. науч.-техн. конф., 14–16 ноября 1990 г., Днепропетровск, с. 54–56.
• Федоренко В.І., Денисюк О.Б., Мудра І.Г. та ін. (2004) Динаміка стану здоров’я населення Львівської області за 1987–2002 рр. В кн.: Гігієнічна наука та практика на рубежі століть. Матеріали XIV з’їзду гігієністів України, 19–21 травня 2004 р., Дніпропетровськ, АРТ-ПРЕС, Т. 1, с. 315–318.
• Хижняк М.І., Бідненко Л.І. (2003) Екологія. СВМІ ім. Нахімова, Київ, 401 с.

Адреса для листування:
Хобзей Микола Кузьмович
03049, Київ, вул. Курська, 13А
Українська військово-медична академія МО України