Поширеність факторів ризику у пацієнтів з урологічною патологією (результати соціологічного дослідження)

Вступ

Декілька груп неінфекційних захворювань (НІЗ), таких як хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, цукровий діабет і хронічні респіраторні захворювання, є головною причиною смертності населення світу та становлять 74,0% у її структурі. Вагомий внесок у розвиток і перебіг цих хвороб роблять спільні для них ключові поведінкові фактори ризику: тютюнопаління, нездорове харчування, низька фізична активність та шкідливе вживання алкоголю, які призводять до надмірної маси тіла та ожиріння, підвищення артеріального тиску й рівня холестерину та, як наслідок, розвитку захворювань [1–3].

Протягом останнього десятиліття національні політики на рівні урядів країн та сфери громадського здоров’я спрямовуються на розробку заходів щодо зниження передчасної смертності, спричиненої НІЗ, шляхом впливу на зазначені основні фактори ризику.

В Україні запроваджено ряд заходів на законодавчому рівні щодо зменшення впливу факторів ризику на розвиток НІЗ. Однак, за даними загальнонаціонального опитування з використанням інструменту Всесвітньої організації охорони здоров’я STEPS [4], у 2019 р. курцями тютюну в Украї­ні було 33,9% населення віком 18–69 років; ⅔ чоловіків і майже половина жінок вживали алкоголь за попередні 30 днів; частка населення, яке не виконувало рекомендації вживати не менше 400 г фруктів і овочів щодня, становила 66,4%; майже половина опитаних (44,9%) завжди або часто додавали сіль або солоний соус до їжі перед або під час їди; близько 10,0% населення продемонстрували один із найнижчих показників аеробної фізичної активності середньої інтенсивності; поширеність надмірної маси тіла (індекс маси тіла, що перевищує або дорівнює 25 кг/м²) становила 59,0%, що є вищим показником серед країн Східної Європи та Центральної Азії; підвищений артеріальний тиск виявлено у 34,8% населення; майже у 1/₄ населення (24,8%) виявлено ожиріння; підвищення рівня глюкози в крові нат­ще — у 7,1%; у 40,7% загальний рівень холестерину в крові становив ≥5,0 ммоль/л або в цей час приймали ліки від підвищеного холестерину. Майже третина (32,8%) населення України мала поєднання 3–5 факторів ризику [5].

Наведені дані вказали на необхідність посилення відповіді з боку державних і галузевих інституцій щодо управління факторами ризику НІЗ в Україні, зокрема у сфері охорони здоров’я — на рівні не лише первинної, але й спеціалізованої медичної допомоги, коли фактори ризику вже реалізувалися, з метою більшого охоплення населення профілактичною допомогою, забезпечення її безперервності та наступності, активнішої інтеграції в лікувальний сектор. Враховуючи вищезазначене, актуальності набувають цільові дослідження факторів ризику НІЗ у контингентів осіб, які спостерігаються у лікарів-спеціалістів (на прикладі пацієнтів з урологічною патологією).

Мета: визначити поширеність факторів ризику у пацієнтів з урологічною патологією.

Об’єкт і методи дослідження

Об’єкт дослідження: фактори ризику НІЗ у пацієнтів, які звернулися по амбулаторну допомогу до лікаря-уролога. Базою наукового дослідження обрано амбулаторне хірургічне відділення Державної наукової установи «Центр інноваційних технологій охорони здоров’я» Державного управління справами, де поруч з науково-дослідницькою та освітньою діяльністю надається багатопрофільна медична допомога населенню, зокрема урологічна.

Предмет дослідження: частота тютюнопаління, вживання алкоголю, надмірної маси тіла, споживання фруктів і овочів, фізичної активності серед досліджуваного контингенту; частота рекомендації лікарів та медичних працівників щодо факторів ризику урологічної патології у пацієнтів.

Методи дослідження: соціологічний, медико-статистичний, аналітичний.

Матеріали дослідження: основним ресурсом опитування слугувала адаптована під місцевий контекст і складена на основі інструменту STEPS анкета, використання якої дозволяє застосувати простий стандартизований метод для збору та аналізу даних про основні фактори ризику НІЗ, зокрема, такі поведінкові фактори ризику: вживання тютюну, алкоголю, відсутність фізичної активності, нездорове харчування. З ключових біологічних факторів ризику нами визначалися надмірна маса тіла та ожиріння.

Дотримувалися класичної структури анкети: вступ, де містилося звернення до респондента з поясненнями, ким і з якою метою проводиться дослідження, яким чином будуть використані його результати, зобов’язання автора дослідження щодо нерозголошення персональної інформації; основна частина з цільовими запитаннями; соціально-демографічна складова. Здійснювалася нумерація запитань та розташування місць для відповідей у межах встановленої шкали вимірювань.

Усі учасники опитування надали добровільну поінформовану згоду на участь в опитуванні. Участь в опитуванні взяли 122 особи, або 20,0% пацієнтів, які в середньому впродовж місяця відвідують лікаря-уролога.

Результати та їх обговорення

Встановлено, що з усього контингенту опитаних 92 (75,4%) особи були чоловічої статі, решта — 30 (24,6%) — жіночої; середній вік респондентів становив 63,2±13,2 року. Переважання у вибірці осіб чоловічої статі підтвердило результати світових досліджень, якими доведено, що урологічна патологія частіше виникає у чоловіків, зокрема, такі хвороби, як рак сечового міхура, сечокам’яна хвороба, хронічна хвороба нирок [6–8].

Високий віковий ценз учасників дослідження також обумовлений загальними тенденціями захворюваності на урологічну патологію, яка зростає з віком і поєднується з іншими захворюваннями, характерними для людей старших вікових груп [9, 10].

За сімейним станом розподіл опитаних показав, що більшість — 87 (71,3%) осіб — були одруженими, а за рівнем освіти переважна більшість — 103 (84,4%) — мали вищу освіту. За видом зайнятості у вибірці досліджених пенсіонери налічували 65 (53,3%) осіб; серед працюючих 34 (27,9%) респонденти усієї вибірки були недержавними службовцями, 21 (17,2%) особа — державними службовцями, а окремі особи — домогосподарками. Проживали в поселеннях міського типу 110 (90,2%) респондентів, сільського — 12 (9,8%) осіб. Рівень доходу свого домогосподарства як низький визнали 17 (13,9%) осіб, як середній — 87 (71,3%) осіб, як високий — 18 (14,8%) учасників опитування.

На запитання щодо тютюнокуріння значна частка респондентів — 112 (91,8%) осіб — виявилися вільними від цієї залежної поведінки, що відрізняє результати опитування цільової вибірки від загальнонаціонального опитування, але ті, які палять, — 10 (8,2%) осіб — повідомили, що курять тютюн щодня, від 6 до 20 цигарок, залежно від респондента, тобто відзначалася висока інтенсивність куріння. Усі, хто палять, зізналися, що їх сімейний лікар радив їм кинути палити, однак вони цих порад не дослухалися.

Алкоголь протягом останніх 12 міс вживав 101 (82,8%) респондент; серед них 7 (6,9%) респондентів вказали на вживання алкоголю з частотою 3–4 та 5–6 днів на тиждень; 1–2 дні на тиждень вживали алкоголь 26 (25,7%) осіб, 1–3 дні на місяць — 43 (42,6%) особи, менше 1 разу на місяць — 25 (24,8%) опитаних. У цілому впродовж останнього місяця вживали алкоголь 75,2% опитаних, що відповідає даним загальнонаціонального дослідження і вказує на наявність цього ризику для таких захворювань, як доброякісні (гіперплазія передміхурової залози) та злоякісні (рак передміхурової залози та сечового міхура) хвороби сечостатевої системи.

На запитання щодо причини невживання алкоголю отримані відповіді лише від 57 (46,7%) респондентів, з них тільки 5 вказали, що це пов’язано з порадою лікаря, інші зазначили, що це інші причини.

Харчова поведінка опитаних мала наступні особливості: фрукти учасники опитування вживають у середньому 5,2±1,8 дня на тиждень, об’єм порцій дорівнює в середньому 227,0±170,9 г; овочі респонденти їдять в середньому 6,0±1,6 дня на тиждень із середньодобовим об’ємом 256,2±147,6 г. У відсотковому відношенні 65 (53,3%) осіб щодня не їли фруктів, а 48 (39,3%) — овочів; лише 18 (14,8%) учасників опитування вживали рекомендований добовий об’єм фруктів, а 19 (15,6%) — рекомендований або трохи більший добового об’єм овочів.

За даними відповідей респондентів з’ясовано, що 38 (31,1%) осіб завжди додають у їжу сіль або солоний соус, а ще 14 (11,5%) осіб — часто це роблять; 62 (50,8%) опитані додають сіль або солоний соус іноді або рідко; оброблені продукти завжди або часто використовують у їжу 34 (27,9%) особи, іноді — 47 (38,5%) осіб, рідко — 38 (31,1%) опитаних.

На запитання щодо заходів із контролю споживання солі 90 (73,8%) опитаних відповіли, що їх вживають, з них 33 (36,7%) респонденти вказали на використання одного із заходів із переліку варіантів відповідей, а 57 (63,3%) опитаних повідомили, що застосовують кілька заходів конт­ролю. Решта учасників опитування — 32 (26,2%) усієї вибірки — споживання солі не контролюють.

Спектр відповідей за варіантами контролю споживання солі виглядав наступним чином (сума не дорівнює 100%, оскільки враховані відповіді на застосування різних заходів контролю в одного й того ж респондента): 67 (54,9%) усіх опитаних обмежують споживання оброблених харчових продуктів, 28 (22,9%) осіб цікавляться, який вміст солі чи натрію на етикетках харчових продуктів, перш ніж їх купувати, стільки ж респондентів — 28 (22,9%) купують альтернативні продукти з низьким вмістом солі / натрію, 56 (45,9%) опитаних використовують при готуванні страв інші спеції, крім солі, а 50 (40,9%) пацієнтів уникають вживання їжі, приготованої поза домом.

Нераціональна харчова поведінка з обмеженням споживання фруктів і овочів, надмірним і неконтрольованим споживанням солі можуть бути факторами ризику розвит­ку таких хвороб, як хронічна хвороба нирок, сечокам’яна хвороба, онкологічні захворювання передміхурової залози та сечового міхура, а також можуть підтримувати прогресування цих захворювань у пацієнтів лікаря-уролога, як підтверджено науковими даними [11, 12].

Визначення середньої маси тіла досліджуваних за вибіркою показало, що вона дорівнювала 83,6±15,6 кг, а середній зріст — 173,9±7,7 см. Розрахунки середнього індексу маси тіла показали, що цей фактор ризику в середньому за вибіркою становив 27,5±4,2 кг/м². Надмірну масу тіла відмічено у 59 (48,3%) осіб, ожиріння — у 29 (23,8%) опитаних; таким чином, маса тіла в межах норми виявлена лише в 34 (27,9%) респондентів, що перевищує дані, отримані за цією позицією загальнонаціональним опитуванням.

За вибіркою чоловіків середня маса тіла становила 87,2±15,1 кг, а середній індекс маси тіла — 27,9±4,3 кг/м², у жінок, відповідно, — 72,8±12,1 кг та 26,2±3,7 кг/м².

Надмірну масу тіла зафіксовано у 48 (52,2%), ожиріння — у 23 (25,0%) чоловіків; отже, в межах норми маса тіла виявлена лише в 21 (22,8%) респондента чоловічої статі.

Надмірну масу тіла відмічено у 11 (36,7%), ожиріння — у 6 (20,0%) жінок; у межах норми маса тіла визначена в 13 (43,3%) респондентів жіночої статі.

Маса тіла у чоловіків (надмірна маса тіла та ожиріння відмічені у 71 чоловіка, або 77,2% від усіх осіб чоловічої статі) перевищувала аналогічний показник у жінок (відповідно 17 жінок, або 56,7% осіб жіночої статі) на статистично достовірному рівні (р<0,05).

Отже, надмірна маса тіла виявлена у більшості осіб вибірки, а за статевим розподілом у чоловіків індекс маси тіла визначений як достовірно вищий, ніж у жінок. Таким чином, у пацієнтів лікаря-уролога, незважаючи на контакти із закладом охорони здоров’я з приводу захворювання, зберігається такий фактор ризику, як надмірна маса тіла і ожиріння, який може, як свідчать світові дослідження, посилювати і підтримувати подальший розвиток хронічної хвороби нирок, сечокам’яної хвороби, доброякісної гіперплазії передміхурової залози, онкологічних хвороб передміхурової залози та сечового міхура [13, 14].

Пацієнти з такими хворобами та надмірною масою тіла не можуть очікувати з високою вірогідністю позитивних результатів консервативного та/або оперативного лікування. Отримані результати в когорті чоловіків були значно вищими від даних загальнонаціонального опитування.

Аналіз відповідей респондентів щодо їх фізичної активності показав наступні результати: на запитання «Чи передбачає ваша робота або інша повсякденна діяльність інтенсивну активність, яка спричиняє значне прискорення дихання або серцебиття, наприклад перенесення або підняття важких вантажів, копання чи будівельні роботи?» 27 (22,1%) респондентів надали стверджувальні відповіді, з них 24 (88,9%) опитані зазначили, що така інтенсивна активність триває впродовж 1 год щодня, а реш­та пацієнтів відповіли, що 2–4 год протягом дня.

На запитання щодо діяльності з помірною інтенсивністю, яка спричиняє незначне прискорення дихання або серцевого ритму, наприклад швидку ходьбу або носіння легких вантажів, 49 (40,2%) респондентів відповіли ствердно; з них у 24 (48,9%) пацієнтів така активність зазвичай триває впродовж 1 год кожного дня, у 20 (40,8%) опитаних — упродовж 2 год щодня, у 5 осіб — 3–4 год щоденно.

Повсякденну ходьбу пішки або їзду на велосипеді підтвердили своїми відповідями 94 (83,9%) респонденти, з них щоденно у 14 (14,9%) опитаних така фізична активність триває до 30 хв, у 22 (23,4%) осіб — 30–40 хв, у 34 (36,2%) респондентів — упродовж 1 год, а у 24 (25,5%) учасників опитування — >1 год; 23,0% пацієнтів користуються транс­портом і активності шляхом ходьби або їзди на велосипеді не засвідчили.

Фізичну активність респондентів виявляли також шляхом аналізу відповідей на запитання «Скільки часу ви зазвичай проводите сидячи або лежачи у звичайний день?». Пацієнти мали врахувати загальний час, проведений сидячи на роботі, в офісі, квартирі, зокрема читання, перегляд телевізора, використання комп’ютера, рукоділля, відпочинок тощо. Час, витрачений на сон, не враховували. Виявлено, що 17 (13,9%) опитаних проводять 1 год сидячи або лежачи у звичайний день, 26 (21,3%) — 2 год, 20 (16,4%) — 3 год, 59 (48,4%) — ≥4 год. Тобто загалом 79 (64,8%) опитаних проводять звичайний день сидячи або лежачи ≥3–4 год, що вказує на їх недостатню фізичну активність.

Фізична активність разом з надмірною масою тіла, ожирінням, нераціональним харчуванням, є фактором ризику основних НІЗ, отже, може зумовлювати подальший розвиток патології у пацієнтів лікаря-уролога [15].

На ряд запитань стосовно вимірювання коли-небудь лікарем або іншим медичним працівником артеріального тиску (АТ), рівня глюкози і холестерину в крові більшість пацієнтів відповіли ствердно — 118 (96,7%), 116 (95,1%) та 110 (90,2%) опитаних відповідно. Відвідування лікаря чи іншого медичного працівника протягом останніх 12 міс засвідчили 112 (91,8%) респондентів.

Водночас із 122 опитаних 37 (30,3%) вказали, що під час візиту не отримали порад лікаря або іншого медичного працівника стосовно зміни харчової поведінки та/або фізичної активності; із 85 осіб, які отримали поради, 72 (84,7%) особи повідомили про декілька факторів ризику, стосовно яких застерігав лікар, а 13 (15,3%) отримали поради стосовно усунення / профілактики лише одного фактора ризику.

Поради лікаря або медичного працівника кинути вживання тютюну або не починати тютюнокуріння отримали, за їх свідченнями, 20 (23,5%) пацієнтів від усієї кількості тих, хто отримав поради; пораду зменшити кількість солі у своє­му раціоні отримали 37 (43,5%) пацієнтів; їсти щонайменше 5 порцій фруктів та/або овочів щодня — 53 (62,4%) опитані; стільки ж осіб — 53 (62,4%) — отримали пораду зменшити жир у своєму раціоні, а 57 (67,1%) опитаних — розпочати або займатися більше фізичною активністю; 55 (64,7%) із 85 респондентів відповіли, що лікар порадив їм підтримувати здорову масу тіла або худнути, а 46 (54,1%) — зменшити споживання солодких напоїв у своєму раціоні.

Ці відповіді свідчать, що збереження факторів ризику НІЗ, зокрема, у пацієнтів лікаря-уролога, відбувається внаслідок недопрацювання лікарями та/або іншими медичними працівниками профілактичної складової як на рівні первинної, так і спеціалізованої медичної допомоги. Водночас пацієнти мають бути більш схильними до порад лікарів, оскільки частка тих пацієнтів, які не отримували рекомендацій стосовно профілактики факторів ризику (30,3%), хоча і висока, але значно менша за таку тих пацієнтів, які рекомендації отримали, але не враховують їх у своїй подальшій поведінці як складову лікування урологічної патології.

Висновки

Дослідження показало значне поширення факторів ризику НІЗ, зокрема, у пацієнтів лікаря-уролога, незважаючи на постійні контакти пацієнтів з медичними працівниками: вживали алкоголь впродовж останнього місяця 75,2% опитаних; 65 (53,3%) пацієнтів не їдять фруктів щодня, а 48 (39,3%) — овочів; лише 18 (14,8%) учасників опитування вживають рекомендований добовий об’єм фруктів, а 19 (15,6%) — рекомендований або трохи більший добового об’єм овочів; 52 (42,6%) опитані вживають постійно або часто солоні продукти, а 34 (27,9%) особи — оброблені продукти; надмірну масу тіла мають 59 (48,3%) осіб, ожиріння — 29 (23,8%); 79 (64,8%) опитаних проводять звичайний день сидячи або лежачи упродовж ≥3–4 год.

У визначеного контингенту населення, яке постійно спостерігається в закладі, обраному базою дослідження, виявлені певні відмінності в поширенні факторів ризику основних класів хвороб, зокрема, урологічної патології, від результатів загальнонаціонального дослідження (значно нижчий рівень поширення тютюнопаління, але вища частота поширеності надмірної маси тіла та недостатнього вживання фруктів і овочів), що слід враховувати як особливості місцевого контексту при плануванні профілактичних технологій.

Вплив на фактори ризику, спільні для основних класів хвороб, має бути посилений як з боку медичних працівників первинної, так і спеціалізованої медичної допомоги.

Перспективи подальших досліджень

Перспективи подальших досліджень полягають у розробці активних профілактичних технологій інформування пацієнтів та пацієнтоорієнтованого навчання з метою формування лояльності пацієнтів до рекомендацій лікарів та медичних працівників, зниження поширеності факторів ризику в популяції, ризиків прогресування хвороб і підвищення ефективності лікування.

Список використаної літератури

Надійшла до редакції/Received: 25.10.2024
Прийнято до друку/Accepted: 28.10.2024