Деякі практичні аспекти застосування опіоїдних анальгетиків негайного та подовженого вивільнення при хронічному больовому синдромі

По-перше, слід зауважити, що хронічний біль (ХБ) може бути як симптомом певного захворювання, так і окремою патологією центральної та периферичної нервової системи. Тому біль слід усувати, навіть якщо його походження не вдається встановити [2].

Також необхідно зазначити, що біль є суб’єктивним феноменом, тому тільки сам пацієнт — вербально чи невербально, може охарактеризувати свій больовий синдром (БС). Виходячи з того, що біль на високому експертному рівні був визнаний «п’ятою життєвою характеристикою», його оцінка стала вимогою належного догляду за пацієнтом, такою ж важливою, як контроль температури тіла, артеріального тиску, частоти дихання та серцевих скорочень.

Нарешті, слід пам’ятати, що лікування БС, як і його походження, є індивідуальним. Воно потребує мультимодального підходу, але оскільки темою цієї статті є опіоїдні анальгетики, зауважимо, що застосування їх під медичним спостереженням, з частою оцінкою болю та титруванням дози не викликає залежності навіть при високому дозовому режимі, наприклад при фантомному болю після ампутації кінцівки [3]. Повідомляють, що частота залежності становить менше 1% у пацієнтів онкологічного профілю, які отримують опіоїди [4].

Навпаки, лікарі, які не досягають контролю болю у своїх пацієнтів, наражають їх на серйозну небезпеку — псевдозалежність. Так називають ятрогенний стан, при якому прагнення отримати чергову, бажано вищу дозу знеболювального підкорює собі усю волю хворого. Цей стан походить від недостатнього лікування болю та тривоги, що із цим пов’язана [3].

Основні сучасні терапевтичні принципи для практичного застосування вітчизняними лікарями містяться в заснованих на доказах клінічних настановах, виданих у березні 2023 р.:

• «Управління хронічним болем»;
• «Хронічний больовий синдром у дорослих та дітей».

Порівняно із Уніфікованим клінічним протоколом паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі (наказ МОЗ України від 25.04.2013 р. № 311), що втратив чинність, у настановах зафіксовано рекомендацію щодо пріоритету пролонгованих форм опіоїдів, а також виключений налбуфін в якості одного з сильних опіоїдів, що можливо призначати при лікуванні хронічного БС.

Нові визначення болю

Біль є однією з найчастіших причин, з якою пацієнти звертаються по медичну допомогу. Міжнародна асоціація з вивчення болю (International Association for the Study of Pain — IASP) у 2020 р. запропонувала таке визначення, переглянувши його вперше із 1979 р. [5]:

«Біль — неприємне сенсорне та емоційне переживання, пов’язане з істинним або потенційним пошкодженням тканини, або описане в термінах такого пошкодження».

Запропоноване IASP визначення ХБ, також перероб­лене, увійшло до Міжнародної класифікації хвороб 11-го перегляду (МКХ-11) [6, 7].

МКХ-11 тепер має 7 основних груп для типових хронічних больових станів: хронічний первинний біль (ХПБ) і 6 категорій хронічного вторинного болю (ХВБ):

• пов’язаний з онкопатологією,
• посттравматичний або післяопераційний,
• НБ,
• вторинний головний або орофаціальний біль,
• вісцеральний,
• біль опорно-рухового апарату.

ХПБ є новою феноменологічною сутністю, основною ознакою якої є біль, «який неможливо краще пояснити іншим хронічним больовим станом» [6]. Тобто біль може бути як симптомом (вторинний), так і окремим захворюванням.

Подібно до того, як численні механізми (наприклад ноцицептивний, ноципластичний і нейропатичний) можуть співіснувати та формувати клінічний стан, також вважають, що діагнози можуть мати більше ніж один «батьківський код» (наприклад біль при злоякісній пухлині та післяопераційний біль або ХПБ та головний біль).

За даними досліджень, поширеність ХБ серед дорослих становить 13–50% [8–14]. Вона більша серед осіб похилого віку та жінок порівняно із чоловіками. Помітна тенденція до більшої поширеності в економічно розвинутих країнах із наростаючою динамікою. При цьому інтенсивність болю оцінюють у середньому на 5 із 10 балів за візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), а у близько 50% пацієнтів знижена працездатність.

Чи можливо запобігти хронізації болю

Перехід гострого болю в хронічний пов’язаний зі складною взаємодією між факторами ризику та захисними механізмами біопсихосоціального генезу [15, 16]. Загальновизнано, що такі характеристики, як депресія, тривога, поганий сон і несприятливі соціальні умови, можуть бути результатом ХБ, але менш відомо, що ці фактори також зумовлюють хронізацію болю (рис. 1).

Рисунок 1. Біопсихосоціальна модель болю, що демонструє складну взаємодію між хронічним болем та біологічними, психологічними та соціальними факторами [17]

Найкраще прогностичне значення різних факторів ризику вивчено при двох групах нозологій [18–20]:

1) гостра травма, особливо хірургічне втручання (як зручний для медичного спостереження стан);

2) біль у нижній частині спини (як найбільш поширений різновид ХБ).

Новим визначенням болю від IASP визнано, що біль може виникати за відсутності помітного пошкодження тканини, наприклад, при фіброміалгії. На рис. 2 схематично показано три основні категорії ХБ: ноцицептивний, ней­ропатичний і ноципластичний.

Рисунок 2. Типи болю, включаючи змішаний, та відповідні характерні механізми розвитку [21]

Ноцицептивний біль є наслідком активності нервових шляхів, вторинної відносно фактичних подразників. Це — найпоширеніша форма ХБ, що розвивається при травмах м’яких тканин, артриті, стенокардії, виразці шлунка тощо.

НБ визначається як такий, що спричинений пошкодженням або захворюванням, що уражує соматосенсорну нервову систему. Зазвичай проявляється сенсорними порушеннями, такими як оніміння та алодинія, та має ріжучий і стріляючий характер. Близько 15–25% випадків ХБ належать до нейропатичного, причому найпоширенішими захворюваннями є діабетична нейропатія, постгерпетична невралгія та радикулопатія [15, 21].

Ноципластичний біль виникає внаслідок ненормальної обробки больових сигналів без будь-яких чітких ознак пошкодження тканини або патології соматосенсорної системи. Ці стани, раніше відомі як функціональні БС, включають фіброміалгію, синдром подразненого кишечнику та, можливо, неспецифічний біль у спині. Патофізіологічні механізми, які спричиняють ці розлади, передусім включають посилену сенсорну обробку та ослаблення гальмівних шляхів.

Зростає визнання того, що багато больових станів, особливо хронічні БС, мають змішаний фенотип.

Основи лікування хронічного БС

Широко відомі три основні принципи «сходів знеболювання» ВООЗ: «За годинником, перорально, по сходах». Ступінчастий підхід став стандартом лікування в усьому світі завдяки своїй ефективності в полегшенні болю без значних побічних ефектів. Дослідження показали, що дотримання «сходів знеболювання» ВООЗ може покращити результати лікування пацієнтів, скоротити час перебування в лікарні та покращити якість життя. Крім того, її використання може допомогти зменшити зловживання опіої­дами, гарантуючи, що опіоїди застосовуються лише за необхідності [22].

Сходи знеболювання» ВООЗ також дозволяють титрувати ліки відповідно до потреб пацієнта. Це дає змогу лікарям коригувати дози, щоб забезпечити оптимальне полегшення болю, уникаючи небажаних побічних ефектів. Крім того, передбачено часту оцінку реакції на лікування, щоб гарантувати, що терапевтичний план залишається адекватним.

Принципи фармакотерапії хронічного БС за ВООЗ пояснила Зоя Максимова, асистент кафедри паліативної і хоспісної медицини Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, завідувачка відділення паліативної і хоспісної допомоги ММ «Добробут», керівниця виїзної служби паліативної і хоспісної допомоги БФ «СВОЇ»:

«1. Ліки слід приймати, за можливості, перорально. Дійсно, знеболювальні препарати в нашій країні тепер доступні як у пероральних формах, так і у формі трансдермальних систем».

2. Знеболювальні слід застосовувати «за годинником», через фіксовані проміжки часу, які залежать від періоду напіврозпаду, біодоступності і тривалості дії різних препаратів. Наступну дозу слід приймати завчасно, тобто до моменту, коли ефект попередньої повністю мине.

3. Анальгетики слід призначати, починаючи з кроку 1 (неопіоїдні), і поступово підвищувати дозу в міру необхідності.

«Підбирати дозу слід індивідуально, правильна доза — це та, що знеболює. Не може боліти у всіх однаково, і дозові режими теж різні», — наголошує З. Максимова.

4. Обирати основний анальгетик і коанальгетики слід залежно від інтенсивності болю та його патогенетичного механізму.

Отже, фармакологічні методи слід поєднувати із нефармакологічними, а також інтервенційними методиками.

Оцінку болю можна проводити за багатьма парамет­рами, але найбільш часто використовуваним серед них є інтенсивність. Загальноприйнятими є візуальна числова шкала (із 10 або 100 поділками) та шкала облич.

НБ можна оцінювати за допомогою опитувальника «Douleur Neuropathique en 4 Questions» (DN4) (табл. 1) [23]. Існує DN4 із 10 пунктів (містить як сенсорні дескриптори, так і ознаки, пов’язані з даними об’єктивного обстеження), а також DN4 із 7 пунктів (містить лише сенсорні дескриптори і може використовуватися як скринінг за власними оцінками) [24].

Таблиця 1. Оцінка НБ — опитувальник DN4. 4 із 10 та більше відповідей «так» — НБ

Як зазначила З. Максимова, пацієнти з НБ можуть скаржитися на неможливість вмоститися в ліжку, необхідність часто приймати гарячі ванни, бо це зменшує вираженість дискомфорту.

Особливого підходу потребують пацієнти з демен­цією. Спеціально для застосування при тяжких когнітивних порушеннях застосовують шкалу PAINAD, у якій використано симптоми, які виявляють при огляді (табл. 2) [25]. При цьому сумарна оцінка 1–3 означає слабкий біль, 4–6 — помірний, 7–10 — сильний.

Таблиця 2. Оцінка болю при прогресуючій деменції (Pain Assessment in Advanced Dementia — PAINAD) [25]

«Визначити силу болю може тільки сам пацієнт», — підкреслила З. Максимова. Відповідні запитання слід пропонувати при кожному огляді. Оцінка інтенсивності болю має проводитися окремо при руховій активності та у стані спокою.

Окрім оцінки фонової інтенсивності, для адекватного лікування болю важлива інформація про часовий характер болю, зокрема, її найвищу інтенсивність.

Проривний біль

Проривний біль, який визначається в рекомендаціях Європейського товариства медичної онкології (European Society for Medical Oncology) як «минущий спалах, що виникає на фоні відносно добре контрольованого основного болю», потребує ретельної оцінки та відповідного лікування. Типові епізоди проривного болю мають помірну або тяжку інтенсивність, швидкий початок (хвилини) і відносно коротку тривалість (у середньому 30 хв) [26].

Для розуміння феномену проривного болю важливо усвідомлювати, що він виникає на фоні стабільної терапії опіоїдними анальгетиками в дозах, що дозволяють конт­ролювати біль на рівні слабкого. Щоб правильно оцінити проривний біль, можна скористатися опитувальником ABPAT (Alberta Breakthrough Pain Assessment Tool) — тією з його версій, що розроблена та валідована для клінічної практики [27].

Для купірування проривного болю пацієнти повинні отримувати додаткову, екстрену дозу, окрім регулярних. Вона зазвичай еквівалентна 10–15% загальної добової. Опіоїди з швидким початком знеболення та короткою тривалістю є кращими як рятувальні ліки [ESMO]. Найбільш поширеними типами випадків є біль, спричинений рухом, часто зумовлений захворюванням кісток, і біль, спричинений ковтанням внаслідок мукозиту порожнини рота [28].

Щодо вибору анальгетиків для лікування проривного болю опубліковані різні рекомендації різних організацій. Наприклад, Європейська асоціація паліативної допомоги (European Association for Palliative Care — EAPC) пропонує для епізодів із швидким початком і коротшою тривалістю опіоїди із швидким початком дії [29]. Рекомендації Національного інституту клінічної досконалості (National Institute for Clinical Excellence — NICE) запропонували вважати морфін препаратом першого вибору для проривного болю [30]. Своєю чергою, ESMO рекомендує надавати перевагу опіоїдам із швидким початком дії [26]. Морфін перорально можна давати за 30 хв до початку діяльності, яка, як очікується, викликає біль, що матиме поступовий початок і триватиме кілька годин.

Інша справа із болем, який виникає раптово, і тому не може бути попереджений завчасним прийомом морфіну. У таких випадках стають у нагоді препарати фентанілу, що вводяться через слизову оболонку (не зареєстровані в Україні). Вони забезпечують швидкий анальгезивний ефект протягом 5 –10 хв. Через ризик розвитку побічних ефектів їх намагаються призначати пацієнтам, які отримують не менше 60 мг морфінового еквіваленту (ММЕ) протягом не менш ніж 1 тиж [31, 32]. При цьому накопичуються дані, що найнижча доза фентанілу (наприклад 67 мкг), що вводиться через слизову оболонку, може переноситися навіть пацієнтами, які отримують менше традиційних 60 мг/добу ММЕ.

З’являється впевненість, що пацієнтам із епізодами проривного болю без серйозних супутніх захворювань або слабкості слід призначати дозу, приблизно пропорційну тій разовій, що використовується для лікування фонового болю [28]. «Багато пацієнтів зараз привозять із країн Європи фентаніл для введення через слизову оболонку. Це — сублінгвальні, інтраназальні та пероральні трансмукозальні (схожі на льодяник на паличці) лікарські форми». Їх дія дозволяє конт­ролювати біль близько 4–6 год», — зазначила З. Максимова.

Оновлені «сходи знеболювання» ВООЗ

Якщо із самого початку «сходи» були односпрямованими, то тепер використовують рух «в обидва боки». Так, при гострому болю найсильніший знеболювальний засіб призначають на початку лікування, а потім переходять до менш інтенсивної терапії. У той же час при ХБ можна використовувати поступовий підхід знизу догори. При цьому клініцисти також мають забезпечити деескалацію лікування у разі зникнення ХБ.

Ще один можливий момент стосується різних «точок входу» на сходи залежно від інтенсивності болю. Тобто початок знеболення із 1-ї сходинки не є догмою.

Ще одне обмеження реалізації стратегії стосується послідовності призначення ліків. Так, розміщення нестероїдних протизапальних препаратів в основі сходів може призвести до помилкового переконання, що це найбільш безпечне лікування. Але тривале їх застосування у поєднанні з опіоїдами для лікування помірного болю (другий етап) може призвести до більш серйозних побічних ефектів, ніж ті, що описані для опіоїдів [33].

Слід також зауважити, що опіоїдний анальгетик налбуфін, який є препаратом вибору при гострому БС, також застосовують не за призначенням при хронічному БС внаслідок недоступності морфіну та інших подібних препаратів [34]. У нашій країні зростання споживання налбуфіну має тривожний характер (рис. 3А, Б)

Рисунок 3. Динаміка споживання (встановлені добові дози (defined daily dose — DDD)) морфіну (А) та налбуфіну (Б) у госпітальному та роздрібному сегментах в Україні (2018–2023 рр.) за даними аналітичної системи дослідження ринку «PharmXplorer» компанії «Proxima Research»

«Налбуфін не є препаратом для лікування хронічного БС. Виписується за звичайним рецептом, — підкреслила З. Максимова. — Внаслідок цього існує помилкове уявлення про те, що він не є опіоїдом. Це не так, більше того, налбуфін — сильний опіоїд, тобто належить до 3-ї сходинки знеболення і швидко викликає залежність».

Коли розпочинати та продовжувати терапію опіоїдами?

«По-перше, ми маємо обговорити з пацієнтом ризики та переваги терапії. Що ми розуміємо під перевагами? Пацієнт може приймати велику кількість (15–20) доз нестероїдних протизапальних препаратів одночасно. Таке часто буває, — зазначила лікар. — Наприклад, декскетопрофен кожні 2 год, потім — німесулід, на ніч — анальгін з димедролом, вночі — ін’єкцію кеторолаку тощо. Дуже багато пацієнтів використовують такі «схеми», оскільки бояться «наркотиків». Але, по-перше, опіоїдні анальгетики — це ліки, а не наркотики, по-друге, певні ризики, побічні дії (закрепи, нудота, кропив’янка) є керованими, завдяки чому людина може жити повноцінним життям, не приймаючи десятки препаратів.

Починаємо з опіоїдів з негайним виведенням, щоб знайти найнижчу ефективну дозу. При гострому болю — теж саме». Найнижча початкова доза для пацієнтів, які раніше не приймали опіоїди, часто еквівалентна разовій дозі, що становить близько 5–10 ММЕ, або добовій дозі 20–30 ММЕ/добу (табл. 3). У процесі лікування постійно оцінюємо БС і або знижуємо або підвищуємо дозу.

Таблиця 3. Еквівалентні дози опіоїдів у ММЕ, які зазвичай призначають для лікування болю [32]

Слід уникати одночасного призначення опіоїдів та бензодіазепінів, якщо це можливо, запобігаючи надмірній седації та небажаному впливу на свідомість пацієнта.

Важливо, що якщо раніше пацієнт застосовував опіої­ди, був залежним та має сильний біль, йому слід призначати або бупренорфін, або метадон. Останнє стосується тільки клініцистів, ознайомлених з унікальним профілем ризику метадону, готових навчати своїх пацієнтів та уважно стежити за ними.

Пероральні форми з повільним вивільненням

Якщо пацієнт має сильний тривалий біль, кілька разів на добу приймає додаткові дози знеболювальних засобів з приводу проривного болю, для базового лікування опіоїдами можна застосовувати препарати з повільним вивільненням. Зокрема, у пацієнтів похилого віку або ослаб­лених осіб, які раніше не отримували опіоїдів, і особливо чутливих до лікування опіоїдами, не рекомендується розпочинати лікування трансдермальною системою. У цих випадках лікування краще починати з низьких доз препаратів морфіну негайного вивільнення та призначити препарат пролонгованого вивільнення після визначення оптимального режиму дозування. Слід пам’ятати, що дія фентанілу у формі трансдермальної системи починається через 8 год з початку застосування, що дозволяє стабільно контролювати біль протягом 72 год. Абсорбція та фармакодинаміка трансдермального фентанілу складні, з поступовим підвищенням концентрації у сироватці крові протягом першої частини 72-годинного інтервалу дозування та змінною абсорбцією, на яку впливають такі фактори, як зовнішнє тепло. Декілька досліджень показали, що порівняно з пероральним морфіном уповільненого вивільнення, трансдермальний фентаніл має на 30% нижчу частоту побічних ефектів, таких як запор та седативний ефект (p<0,05) [35].

Пластир має клейкий бік, яким він наноситься на попередньо вимиту, висушену, неушкоджену та здорову шкіру. При цьому слід уникати ділянок із шрамами, висипом або відкритими ранами. Ділянки із густим волоссям потребують стрижки, якщо в цьому місці накладається пластир. Ідеальними ділянками для нанесення пластиру є груди, спина та руки. Можна використовувати кілька пластирів одночасно, не накладаючи один на одний.

Трансдермальний фентаніловий пластир необхідно видалити через 72 год та замінити новим в іншому відповідному місці. Фентаніл спочатку всмоктується через шкіру, утворюючи вторинний резервуар. Приблизно через 24 год значна кількість фентанілу переходить в епідерміс; лише після накопичення препарату він потрапляє в системний кровотік [36]. Це явище вторинного резервуару забезпечує безперервне поглинання фентанілу. Тривале лікування та час для правильного титрування дози зумовлюють поліпшення профілю побічних ефектів (виключаючи запор) [37].

Оксикодон широко використовується для полегшення гострого болю від помірного до сильного. Він є ефективним знеболювальним засобом при багатьох типах болю. У 2011 р. розроблена форма оксикодону пролонгованого вивільнення [38]. Ця нова формула значно покращила анальгезію у пацієнтів із помірним або сильним ХБ з профілем побічних ефектів, подіб­ним до інших опіоїдів. Продемонстровано її довгострокову безпеку, ефективність для полегшення ХБ та підвищення якості життя [39].

Відомо також, що морфін і оксикодон чинять різну дію на сенсибілізовану систему болю, оскільки оксикодон виявляє більший знеболювальний ефект проти болю шкіри, м’язів і стравоходу. Клінічний досвід застосування оксикодону також свідчить, що він є кращим за морфін у лікуванні деяких больових станів, зокрема, із гіперальгезією [40]. У новому дослідженні нещодавно повідомлено про 5 клінічних випадків, коли оксикодон був ефективним проти болю під час ад’ювантної терапії з приводу раку молочної залози. Інтенсивність болю, виміряна за ВАШ, була знижена до менш ніж 3 із 10 [41]. Результати досліджень за даними реальної практики свідчать про тривалий знеболювальний ефект, задовільний профіль безпеки та помірну потребу в підвищенні дози оксикодону пролонгованого вивільнення протягом 3-річного лікування [42]. Найбільша потреба в титруванні опіоїдів виникає протягом перших 3 міс для більшості пацієнтів зі стабільним станом, після чого подальше підвищення дози може бути поступовим і мінімальним. Досліджено застосування оксикодону із пролонгованим вивільненням також з приводу інших показань, пов’язаних із неонкологічним болем. Наприклад, при ураженні суглобового апарату. Показано, що оксикодон є ефективним і безпечним при лікуванні болю, спричиненого тяжкими виразками шкіри, в той же час це помітно покращило прихильність пацієнта до місцевих процедур догляду за ранами [43].

Таким чином, обґрунтоване з медичної точки зору застосування опіоїдів негайного та пролонгованого вивільнення в комплексній терапії хронічного БС є доцільним та безпечним при правильній організації медичного спостереження.



Список використаної літератури

• 1. McCulloch Gallagher R., Sandbrink F. (2019) The Socioeconomic Burden of Pain From War. Am. J. Public Health, 109(1): 41–45.
• 2. Clauw D.J., Essex M.N., Pitman V. et al. (2019) Reframing chronic pain as a disease, not a symptom: rationale and implications for pain management. Postgrad. Med., 131(3): 185–198.
• 3. Kumar V., Garg R., Bharati S.J. et al. (2015) Long-Term High-dose Oral Morphine in Phantom Limb Pain with No Addiction Risk. Indian J. Palliat. Care, 21(1): 85–87.
• 4. Hartmann L.C., Zahasky R.N., Grendahl D.C. (2000) Management of cancer pain, safe adequate analgesia to improve quality of life. Postgraduate Med., 107: 267–276.
• 5. IASP (2022) IASP Revises Its Definition of Pain for the First Time Since 1979. http://www.iasp-pain.org/wp-content/uploads/2022/04/revised-definition-flysheet_R2-1-1-1.pdf.
• 6. Treede R.D., Rief W., Barke A. et al. (2019) Chronic pain as a symptom or a disease: the IASP Classification of Chronic Pain for the International Classification of Diseases (ICD-11). Pain, 160(1): 19–27.
• 7. Loeser J.D., Butler S.H., Chapman C.R. et al. (Eds.) (2001) Bonica’s Management of Pain, 3rd Ed. Published by Lippincott Williams & Wilkins, Philadelphia, 2178.
• 8. Cohen S.P., Vase L., Hooten W.M. (2021) Chronic pain: an update on burden, best practices, and new advances. Lancet, 397(10289): 2082–2097.
• 9. Mansfield K.E., Sim J., Jordan J.L. et al. (2016) A systematic review and meta-analysis of the prevalence of chronic widespread pain in the general population. Pain, 157(1): 55–64.
• 10. Yong R.J., Mullins P.M., Bhattacharyya N. (2022) Prevalence of chronic pain among adults in the United States. Pain, 163(2): e328–e332.
• 11. Santiago B.V.M., Oliveira A.B.G., Silva G.M.R.D. et al. (2023) Prevalence of chronic pain in Brazil: A systematic review and meta-analysis. Clinics (Sao Paulo), 78: 100209.
• 12. Ekholm O., Diasso P.D.K., Davidsen M. et al. (2022) Increasing prevalence of chronic non-cancer pain in Denmark from 2000 to 2017: A population-based survey. Eur. J. Pain, 26(3): 624–633.
• 13. Sharon H., Greener H., Hochberg U. et al. (2022) The Prevalence of Chronic Pain in the Adult Population in Israel: An Internet-Based Survey. Pain Res. Manag., 2022: 3903720.
• 14. Amjad M.A., Siddiqui A.M., Bashir K. et al. (2023) Prevalence of chronic pain in Pakistan — a national survey. J. Pak. Med. Assoc., 73(6): 1217–1220.
• 15. Bérubé M., Choinière M., Laflamme Y.G. et al. (2017) Acute to chronic pain transition in extremity trauma: A narrative review for future preventive interventions (part 2). Int. J. Orthop. Trauma Nurs., 24: 59–67.
• 16. Meints S.M., Edwards R.R. (2018) Evaluating psychosocial contributions to chronic pain outcomes. Prog. Neuropsychopharmacol. Biol. Psychiatry, 87: 168–82.
• 17. Cohen S.P., Vase L., Hooten W.M. (2021) Chronic pain: an update on burden, best practices, and new advances. Lancet, 397(10289): 2082–2097.
• 18. Stevans J.M., Delitto A., Khoja S.S. et al. (2021) Risk Factors Associated With Transition From Acute to Chronic Low Back Pain in US Patients Seeking Primary Care. JAMA Netw Open, 4(2): e2037371.
• 19. Delitto A., Patterson C.G., Stevans J.M. et al. (2021) Comparing Ways to Treat Low Back Pain and Prevent Chronic Pain and Disability — The TARGET Trial. Washington (DC): Patient-Centered Outcomes Research Institute (PCORI).
• 20. Foster N.E., Dunn K.M., Protheroe J. et al. (2023) Stratified primary care for adults with musculoskeletal pain: the STarT MSK research programme including RCTs. Southampton (UK): National Institute for Health and Care Research.
• 21. Mangnus T.J.P., Dirckx M., Huygen F.J. (2023) Different Types of Pain in Complex Regional Pain Syndrome Require a Personalized Treatment Strategy. J. Pain Res., 16: 4379–4391.
• 22. Guiloff R.J., Angus-Leppan H. (2016) WHO analgesic ladder and chronic pain: the need to search for treatable causes. BMJ, 352: i597.
• 23. Spallone V., Morganti R., D’Amato C. et al. (2012) Validation of DN4 as a screening tool for neuropathic pain in painful diabetic polyneuropathy. Diabet. Med., 29(5): 578–585.
• 24. Hardt S., Bergau S.A., Jacques A. et al. (2023) Short- and long-term test-retest reliability of the English version of the 7-item DN4 questionnaire — a screening tool for neuropathic pain. Scand. J. Pain, 23(3): 494–500.
• 25. Warden V., Hurley A.C., Volicer L. (2003) Development and psychometric evaluation of the Pain Assessment in Advanced Dementia (PAINAD) scale. J. Am. Med. Dir. Assoc., 4(1): 9–15.
• 26. Fallon M., Giusti R., Aielli F. et al.; ESMO Guidelines Committee (2018) Management of cancer pain in adult patients: ESMO Clinical Practice Guidelines. Ann. Oncol., 29(Suppl. 4): iv166–iv191.
• 27. Webber K., Davies A.N., Zeppetella G. et al. (2014) Development and validation of the breakthrough pain assessment tool (BAT) in cancer patients. J. Pain Symptom. Manage, 48(4): 619–631.
• 28. Mercadante S. (2023) Once again… breakthrough cancer pain: an updated overview. J. Anesth. Analg. Crit. Care, 3: 23.
• 29. Davies A.N., Elsner F. (2018) Filbet, et al Breakthrough cancer pain (BTcP) management: a review of international and national guidelines. BMJ Support. Palliat. Care, 8: 241–249.
• 30. NICE (2012) Palliative care for adults: strong opioids for pain relief. Clinical guideline [CG140]. http://www.nice.org.uk/guidance/cg140.
• 31. Davies A.N., Dickman A., Reid C. et al. (2009) The management of cancer-related breakthrough pain: recommendations of a task group of the Science Committee of the Association for Palliative Medicine of Great Britain and Ireland. Eur. J. Pain, 13: 331–338.
• 32. Dowell D., Ragan K.R., Jones C.M. et al. (2022) CDC Clinical Practice Guideline for Prescribing Opioids for Pain — United States. MMWR Recomm Rep., 71(3): 1–95.
• 33. Szeto C.C., Sugano K., Wang J.G. et al. (2020) Non-steroidal anti-inflammatory drug (NSAID) therapy in patients with hypertension, cardiovascular, renal or gastrointestinal comorbidities: joint APAGE/APLAR/APSDE/APSH/APSN/PoA recommendations. Gut, 69(4): 617–629.
• 34. Davis M.P., Fernandez C., Regel S. et al. (2018) Does nalbuphine have a niche in managing pain? J. Opioid Manag., 14(2): 143–151.
• 35. Taylor K.P., Singh K., Goyal A. (2024) Fentanyl Transdermal. 2023 Jul 6. In: StatPearls. Treasure Island (FL). http://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK555968.
• 36. Skaer T.L. (2006) Transdermal opioids for cancer pain. Health Qual Life Outcomes, 4: 24.
• 37. Peng P.W., Sandler A.N. (1999) A review of the use of fentanyl analgesia in the ma­nagement of acute pain in adults. Anesthesiology, 90(2): 576–599.
• 38. Moradi M., Esmaeili S., Shoar S. et al. (2012) Use of oxycodone in pain management. Anesth. Pain Med., 1(4): 262–264.
• 39. Riley J., Eisenberg E., Muller-Schwefe G. et al. (2008) Oxycodone: a review of its use in the management of pain. Curr. Med. Res. Opin, 24(1): 175–192.
• 40. Olesen A.E., Staahl C., Arendt-Nielsen L. et al. (2010) Different effects of morphine and oxycodone in experimentally evoked hyperalgesia: a human translational study. Br. J. Clin. Pharmacol., 70(2): 189–200.
• 41. Inoue K., Nagai S., Kaneko S. et al. (2011) Efficacy of oxycodone against anti-cancer agent-induced pain in breast cancer patients during adjuvant treatment before and after surgery. Gan. To Kagaku Ryoho., 38(7): 1137–1142.
• 42. Portenoy R.K., Farrar J.T., Backonja M.M. et al. (2007) Long-term use of controlled-release oxycodone for noncancer pain: results of a 3-year registry study. Clin J. Pain, 23(4): 287–299.
• 43. Giuggioli D., Manfredi A., Colaci M., Ferri C. (2010) Oxycodone in the long-term treatment of chronic pain related to scleroderma skin ulcers. Pain Med., 11(10): 1500–1503.