Сучасні аспекти хірургічного лікування та профілактики ускладнень у хворих на остеоартрит колінних суглобів

Вступ

Захворювання кістково-м’язової системи є одними з найбільш поширених хвороб у сучасному постіндустріальному суспільстві [1]. Зростання частоти захворювань кістково-суг­лобового апарату пов’язане зі збільшенням середньої тривалості життя населення в економічно розвинутих країнах, поширеністю гіподинамії, ожиріння, а також низкою інших факторів ризику, що чинять системний та локальний вплив на опорно-руховий апарат. Однією з провідних нозологій, що характеризується прогресуючим перебігом та призводить до стійкої втрати працездатності, є остеоартрит (ОА) великих суглобів нижніх кінцівок [2]. На теперішній час це захворювання розглядають як окрему нозологічну форму, що поєднує дегенеративно-дистрофічні ураження суглобового хряща та субхондральної кісткової тканини на тлі реактивних і компенсаторних змін з боку синовіальної оболонки та навколосуглобових м’яких тканин [3].

З прискоренням старіння населення та збільшенням частки людей із ожирінням, ОА сьогодні є 11-ю основною причиною інвалідності в усьому світі та займає 38-ме місце серед чинників інвалідності, які впливають на тривалість життя [4]. Частота ОА в популяції сягає 16%, з вищою частотою поширення серед осіб похилого віку (близько 70% осіб віком старше 55 років) [5, 6]. Крім того, останнім часом відзначається тенденція до «омолодження» цієї патології — якщо раніше дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів реєструвалися переважно в осіб літнього та похилого віку, то зараз близько 30% хворих на ОА є особами молодого працездатного віку, які ледь переступили 40-річний рубіж [2, 7]. Враховуючи прогресивне старіння населення та збільшення тривалості життя, очікується подальше зростання глобальної поширеності ОА як соціально значущої проб­леми охорони здоров’я. За даними W. Hitzl та співавторів (2022), порівняння вікових пірамід за 2014 та 2019 р. свідчить про продовження старіння населення Європейського Союзу, тому найближчими десятиліттями загальне збільшення кількості пацієнтів з ОА з 2019 до 2080 р. становитиме 38% для чоловіків і жінок [8].

В Україні поширеність захворюваності на ОА становить майже 500 осіб на 100 тис. населення. Серед ОА великих суглобів однією з найактуальніших проблем є, безсумнівно, ОА колінного суглоба (гонартроз). Глобальні тенденції свідчать про збільшення на 114,5% років, прожитих з інвалідністю через ОА, за 1990–2019 рр. [9]. Тому проблема профілактики, своєчасної діагностики та адекватного лікування ОА колінних суглобів набуває особливої медико-соціальної значущості.

Механізми, що лежать в основі розвитку ОА

Розвиток ОА колінного суглоба є наслідком складної взаємодії системних та локальних чинників [9]. Відповідно до сучасних уявлень, провідну роль відіграє тривале функціональне перевантаження суглоба та його структур. Повторювані мікротравми хряща та субхондральної кісткової тканини індукують каскад запальних та деструктивних реакцій. Зокрема, під впливом механічного стресу посилюється експресія прозапальних цитокінів (інтерлейкін-1β, фактор некрозу пухлини-α), матриксних металопротеїназ, що опосередковують руйнування колагенових та протео­гліканових структур хряща. Крім того, активуються проапоптичні сигнальні шляхи, які запускають програмовану загибель хондроцитів. На тлі порушення регенераційних процесів це призводить до незворотної деструкції хрящової тканини з втратою її біомеханічних властивостей. Паралельно відбувається ремоделювання субхондральної кістки та формування кісткових розростань — остеофітів.

Деструкція хряща при ОА розпочинається в ділянках підвищеного навантаження на суглобові поверхні. На ранніх стадіях відбувається втрата глікозаміногліканів (хондроїтин- та кератансульфатів) хрящовим матриксом, що пов’язано із пригніченням їх синтезу хондроцитами. Це супроводжується морфологічними змінами останніх — появою пікнотичних ядер, підвищенням активності лужної фосфатази, збільшенням кількості безклітинних ділянок (порожніх лакун). На другій стадії відбувається клональне розмноження хондроцитів по периферії тріщин, що розглядається як репаративна реакція на пошкодження. Однак при прогресуванні захворювання кількість клітин в осередках розмноження зменшується, переважають дистрофічні та некротичні зміни з пікнозом ядер та підвищеною активністю кислої фосфатази.

Отже, прогресування ОА колінного суглоба характеризується поступовою втратою регенераторного потенціалу, домінуванням деструктивних та дистрофічних змін у хрящовій тканині. Це зумовлює погіршення біомеханічних властивостей хряща та функціональних можливостей ураженого суглоба. У зв’язку з прогресуючим і незворотним перебігом захворювання вкрай важливими є своєчасна діагностика та адекватна терапія з метою уповільнення деструкції хрящової тканини, зменшення вираженості симптомів, збереження функції суглоба та попередження інвалідизації пацієнтів. Це підкреслює медико-соціальне значення проблеми ОА та важливість застосування ефективних методів терапії (рисунок).

Рисунок. Патогенез та лікування ОА колінного суглоба [4]

Сучасні стратегії лікування: від консервативної терапії до артропластики

Принципи лікування хворих на ОА колінного суглоба на сьогодні достатньо висвітлені в літературі. Немедикаментозна терапія включає освіту пацієнта, зокрема знання про ОА для сприяння позитивному та оптимістичному ставленню до хвороби. Такі заходи, як дотримання здорового способу життя, регулярні фізичні вправи, уникнення важких навантажень і зменшення маси тіла сприяють покращанню самоконтролю та зумовлюють хороший профілактичний і стабілізувальний ефект на етапі реабілітації. Тому медична освіта є важливою для лікування ОА. До групи немедикаментозного лікування також включено лікувальну фізкультуру (ЛФК) та фізіотерапію, які протягом років використання зарекомендували себе як ефективні методи для поліпшення функції суглобів [4]. Фармакологічне лікування показане пацієнтам з початковими клініко-рентгенологічними проя­вами гонартрозу [10]. Європейський альянс ревматологічних асоціацій (European Alliance of Associations for Rheumatology — EULAR) класифікував фармакологічні засоби для лікування ОА на дві основні категорії, а саме: препарати, що модифікують симптоми (нестероїдні протизапальні препарати, антидепресанти) та захворювання (препарати гіалуронової кислоти, хондропротектори та ін.) [11–13].

У разі І–ІІ стадії рекомендовані до застосування нестероїдні протизапальні препарати, хондропротектори, ЛФК, фізіотерапія та препарати, що модифікують симптоми захворювання. Відповідно до рекомендацій Міжнародного товариства досліджень ОА (Osteoarthritis Research Society International — OARSI) програми фізичних вправ і дієтотерапія — найбільш ефективні та безпечні методи лікування для більшості пацієнтів з ОА колінного суглоба, незалежно від супутніх захворювань [14]. Проте відсутність своєчасного консервативного лікування та/або його неефективність призводять до прогресування захворювання.

Хірургічне лікування рекомендовано пацієнтам із прогресуючим ОА, які погано реагують після 6 міс консервативного лікування та пацієнтам, стан яких серйозно впливає на повсякденне життя. Сучасні методи хірургічного лікування гонартрозу включають артроскопію колінного суглоба, навколосуглобові остеотомії й артропластику [15]. Для пацієнтів із ранньою стадією ОА колінного суглоба при пошкодженні менісків або хрестоподібних зв’язок кращим варіантом є артроскопія суглоба, оскільки вона забезпечує малоінвазивність та швидке відновлення. У разі ІІ–ІІІ стадії гонартрозу з осьовими деформаціями запропоновані коригувальні остеотомії, які сприяють розвантаженню ураженого відділу суглоба, усуненню нестабільності, поліпшенню васкуляризації та зниженню пікових навантажень під час ходи. При досягненні IV рентгенологічної стадії ОА колінного суг­лоба, що характеризується значними структурними змінами всіх складових суглоба (хряща, кісткової тканини, зв’язок) та вираженим больовим синдромом і порушеннями функції, методом вибору стає оперативне втручання — тотальне ендопротезування (артропластика). Ця рекомендація відображена в низці міжнародних гайдлайнів, у тому числі клінічних настановах Європейського товариства з клінічних та економічних аспектів остеопорозу (The European Society for Clinical and Economic Aspects of Osteoporosis, Osteoarthritis and Musculoskeletal Diseases — ESCEO), де зазначено, що проведення хірургічного лікування з тотальною заміною колінного суглоба рекомендоване на кінцевій стадії ОА [16].

У більшості хворих дегенеративно-дистрофічний процес спочатку локалізується в ізольованому відділі (найчастіше внутрішньому, який уражається приблизно в 10 разів частіше порівняно із зовнішнім). ОА колінного суглоба в 87,3% випадків супроводжується варусною деформацією, тому обґрунтованими є вальгізуючі остеотомії великогомілкової кістки. Найчастіше корекцію варусної деформації проводять шляхом надвиросткової клиноподібної остеотомії великогомілкової кістки. Залежно від локалізації деформації розрізняють високі (проксимальніше горбистості), низькі (на рівні та дистальніше горбистості) та діафізарні остеотомії. Найоптимальнішими за травматичністю та біомеханічним обґрунтуванням є високі вальгізуючі остеотомії, які є методом вибору при медіальному ОА. Основні переваги — розташування площини перетину в губчастій кістковій тканині та максимальна близькість до вершини деформації, що забезпечує кращі умови для регенерації. Серед різноманітних способів найбільш поширені медіальна відкрита клиноподібна (плюс-остеотомія), латеральна закрита клиноподібна (мінус-остеотомія) та куполоподібна (циліндрична) остеотомії.

Медіальна відкрита клиноподібна вальгізуюча надгорбкова остеотомія великогомілкової кістки забезпечує корекцію осі та стабільність з одночасною капсуло-зв’язковою рецентрацією на боці деформації. Недоліками є ризик сповільненої консолідації та псевдоартрозу з втратою корекції, хоча це здебільшого залежить від стабільності фіксації. Для корекції використовують ауто- та алотрансплантати, а також синтетичні матеріали, зокрема β-трикальційфосфат, пористу кераміку чи нікелід титану.

До недоліків латеральної закритої клиноподібної вальгізуючої надгорбкової остеотомії великогомілкової кістки належать ризик пошкодження малогомілкового нерва через необхідність резекції головки або остеотомії малогомілкової кістки, розвиток нестабільності та втрати корекції, прогресування патологічного процесу в зовнішньому відділі через гіперкорекцію, низьке положення надколінка та технічні труднощі під час подальшого ендопротезування. За варусної деформації понад 10° для досягнення необхідного ступеня корекції потрібно виконати косу остеотомію малогомілкової кістки або резектувати проксимальне тібіофібулярне зчленування. Безпечна зона для остеотомії становить 40–60 мм дистальніше верхівки малогомілкової кістки.

Куполоподібна (циліндрична) остеотомія дозволяє усунути виражені деформації без видалення кісткового клину, але можливі складнощі зі стабільною фіксацією та низьким положенням надколінка.

При виконанні надгорбкової остеотомії з метою зменшення тиску в стегново-надколінковому зчленуванні окремі автори рекомендують зміщувати дистальний фрагмент допереду або комбінувати надгорбкову остеотомію з вентралізацією горбистості великогомілкової кістки. На думку M.B. Coventry, після звичайної коригувальної остеотомії в результаті нормалізації механічної осі кінцівки відбуваються декомпресія стегново-надколінникового зчленування та зменшення вираженості болю [17]. Найбільш поширеною нині є висока медіальна відкрита клиноподібна остеотомія, яка дозволяє вирішити майже всі технічні складнощі нормалізації осі нижньої кінцівки.

ОА колінного суглоба з переважним ураженням зов­нішнього відділу та розвитком вальгусної деформації нижньої кінцівки найчастіше потребує застосування коригувальних остеотомій. З-поміж існуючих способів виконання варизуючої надвиросткової остеотомії найбільшого поширення набула закрита клиноподібна медіальна остеотомія; рідше застосовують V-подібну та відкриту клиноподібну латеральну остеотомії.

Сучасною складовою передопераційної підготовки є артроскопія, яка дозволяє призупинити прогресування ОА на ранніх стадіях шляхом видалення внутрішньосуглобових м’якотканинних та кісткових пошкоджень. Крім того, застосовуються спеціальні хондропротекторні технології для лікування локалізованих хрящових вад, у тому числі мікро­фрактурування, аутологічну хондроцитарну транс­плантацію; а також використання біосумісних біоматеріалів.

На теперішній час тотальне ендопротезування колінного суглоба (ТЕКС), відоме в зарубіжній літературі під терміном «артропластика», є одним з найефективніших та загальновизнаних методів лікування вираженого гонартрозу IV стадії [18–21]. Метою цієї операції є усунення або зменшення вираженості больового синдрому, поліпшення функції ураженого суглоба та опороздатності нижньої кінцівки, а отже, покращення якості життя пацієнта. За даними різних авторів, задовільні результати досягаються у більш ніж у 90% випадків протягом 10–20 років, що призводить до збільшення кількості таких операцій. Успіх ТЕКС в поєднанні зі старінням населення та бажанням пацієнтів залишатися активними після виходу на пенсію зумовлює зростаючий попит на ТЕКС. За прогнозами, до 2030 р. попит на первинне ТЕКС у США становитиме майже 3,5 млн щорічно. Кількість ревізійних ТЕКС з часом зростатиме через збільшення обсягу первинних операцій та тенденцію до виконання первинних ендопротезувань колінного суглоба молодшим та активнішим пацієнтам. Прогнозується, що до 2030 р. потреба в ревізійних ТЕКС становитиме 268 200 випадків [22–24].

При первинному ендопротезуванні найчастіше застосовують незв’язані та частково пов’язані моделі ендопротезів [25–28]. Понад 30-річний досвід клінічного використання цих моделей продемонстрував їх високу ефективність щодо відновлення функції суглоба та задовільну виживаність імплантатів у віддалені терміни. Проте у ряді спостережень при первинному ендопротезуванні і, найчастіше, при ревізійних втручаннях, виникає необхідність в імплантації шарнірних ендопротезів, що дозволяють стабілізувати суглоб при неспроможності колатеральних зв’язок і компенсувати великі вади стегнової та великогомілкової кісток.

Триполюсні або тотальні ендопротези залежно від вираженості механічної зв’язки між стегновим і великогомілковим компонентами умовно поділяють на незв’язані (unconstrained) — потребують збереження під час операції обох хрестоподібних зв’язок і нормальної функції колатеральних; частково пов’язані (semiconstrained) — дозволяють у поєднанні з обмеженою мобілізацією зв’язок і капсули суглоба виправляти тяжкі фіксовані деформації (обмеження розгинання до 135–130° і кутові деформації до 20–25°), досягаючи відновлення нормальної осі кінцівки і стабільності суглоба. По відношенню до задньої хрестоподібної зв’язки вони принципово класифікуються на ендопротези, де треба виконувати її збереження (PCL (retaining) і заміщення (PCL (substituting); повністю пов’язані ендопротези (fully constrained) дозволяють здійснювати згинання, розгинання і ротацію, цілком обмежуючи приведення та відведення. Конструктивно ці імплантати з’єднуються між собою за допомогою шарніра, петльового механізму або іншим способом.

Шарнірні ендопротези мають низку недоліків: високий ризик асептичного розхитування, інфекційних ускладнень, значної резекції кісткової тканини тощо. Тому при первинному ендопротезуванні рекомендують надавати перевагу непов’язаним та частково пов’язаним моделям [29–32]. Шарнірні ендопротези за ступенем свободи рухів поділяють на петльові та шарнірні [33, 34]. На нашу думку, показаннями до застосування шарнірних ендопротезів є неможливість збалансувати згинально-розгинальний проміжок; пухлинні ураження стегнової та великогомілкової кісток. В інших випадках слід надавати перевагу незв’язаним та частково пов’язаним ендопротезам.

Інфекційні ускладнення

Перипротезна інфекція (ППІ) являє собою одне з найсерйозніших ускладнень тотального ендопротезування великих суглобів, у тому числі колінного [35]. Частота виникнення ППІ після ТЕКС становить 1–2% [36]. Після ревізійного ендопротезування колінного суглоба, незважаючи на успішне хірургічне та антимікробне лікування, що відповідає рекомендаціям, ризик рецидиву ППІ та асептичного розхитування становить 5–20 та 22% відповідно [37], що свідчить про потенційний тривалий вплив ППІ на гомеостаз кісткової тканини.

Незважаючи на вдосконалення технологій асептики та антибіотикопрофілактики, проблема інфікування ендопротезів продовжує залишатися нерозв’язаною. Це зумовлено як збільшенням загальної кількості подібних операцій, так і зростанням частки пацієнтів з факторами ризику (ожиріння, цукровий діабет, імунодефіцитні стани тощо). Клінічно виділяють три форми перипротезної інфекції після ТЕКС: гостру післяопераційну (розвиток у перші 3 міс); гематогенну (гостре інфікування протеза через рік і більше після операції); хронічну (повільно прогресуюча інфекція). Залежно від глибини ураження розрізняють також поверхневі (обмежені шкірою та підшкірною клітковиною) та глибокі перипротезні інфекції, які уражують капсулу суглоба, кістково-металевий інтерфейс та навколосуглобові тканини. Саме останні є найбільш складними для лікування.

Запізніла діагностика або неадекватне лікування перипротезних інфекцій призводять до розвитку хронічного остеомієліту, необхідності видалення імплантату та ревізійної артропластики, функціональних обмежень та інвалідизації пацієнтів. Серед ускладнень найчастішими є рецидивуючий біль, контрактури, патологічні переломи, нориці. При цьому лікування одного випадку перипротезної інфекції обходиться майже в 4–5 разів дорожче, ніж первинне ендопротезування. Наприклад, відповідно до результатів нещодавнього дослідження, пацієнтам з гонартрозом та супутнім значним пошкодженням зв’язкового апарату колінного суглоба, наявністю повної неспроможності бокових стабілізаторів рекомендоване ТЕКС з використанням ендопротеза типу Hinge, що вважається вже складним ендопротезуванням [38].

Реендопротезування колінного суглоба на тлі перенесеної інфекції є складнішим процесом, ніж первинна операція, особливо з погляду на ризик рецидиву інфекційного процесу. Крім того, запальні та деструктивні зміни призводять до порушення функції м’яких тканин, нестабільності суглоба, втрати кісткової маси. Це значно ускладнює імплантацію компонентів ендопротеза та подальшу реабілітацію пацієнтів. Відновлення рухливості та міцності опор­ної функції колінного суглоба після реендопротезування може зайняти тривалий час і потребує застосування фізіо­терапевтичних методик, лікувальної фізкультури. У ряді випадків необхідні додаткові реконструктивно-пластичні операції для відновлення цілісності капсульно-зв’язкового комплексу чи заміщення вад кісткової тканини [39]. Отже, проблема потребує комплексного розв’язання на всіх етапах — від профілактики та забезпечення належного виконання первинної операції, що нівелює можливість розвитку інфекційного процесу, до своєчасної діагностики та раціональної терапії в разі його виникнення. Лише за такого багатопланового системного підходу можливе зниження частоти та негативних наслідків цього ускладнення ТЕКС.

Висновок

ОА — одна з найбільш поширених та соціально значущих ортопедичних хвороб, що призводить до стійкої втрати працездатності. Сучасні підходи до його лікування включають як консервативні заходи, так і оперативне втручання на пізніх стадіях, зокрема ТЕКС.

Останніми роками результати цих складних операцій суттєво покращилися завдяки вдосконаленню хірургічної техніки, імплантатів та програм реабілітації. Проте подальша оптимізація особливо актуальна у разі тяжких випадків із деформаціями та ураженням навколосуглобових тканин. Певні перспективи відкривають новітні комп’ютерні технології планування та підтримки складних операцій. Зокрема, результати нещодавнього дослідження, проведеного на базі ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», продемонстрували ефективність використання індивідуальних навігаційних систем в ортопедичних оперативних втручаннях [40].

Водночас попередження гнійно-запальних та інших ускладнень залишається пріоритетним завданням. Це потребує уважного передопераційного обстеження пацієнтів, корекції факторів ризику, оптимізації тактики антибактеріальної профілактики, реабілітаційних програм тощо.

Отже, поєднання сучасних хірургічних технологій із ефективними лікувально-профілактичними стратегіями є запорукою успішного лікування хворих на ОА колінних суглобів. Подальші дослідження мають бути спрямовані на розв’язання низки невирішених питань для поліпшення результатів лікування цієї категорії пацієнтів.

Список використаної літератури

• 1. Wang T., Zhao Y.L., Hao L.X. et al. (2019). Prevalence of musculoskeletal symptoms among industrial employees in a modern industrial region in Beijing, China. Chinese medical journal, 132(7): 789–797. doi.org/10.1097/CM9.0000000000000165.
• 2. Осадчук Т.І., Калашников А.В., Хиць О.В. (2022) Гонартроз: поширеність та диференційний підхід до ендопротезування. Укр. мед. часопис, 6(146). DOI: 10.32471/umj.1680-3051.146.222998.
• 3. Primorac D., Molnar V., Rod E. et al. (2020) Knee Osteoarthritis: A Review of Pathogenesis and State-Of-The-Art Non-Operative Therapeutic Considerations. Genes, 11(8): 854. doi.org/10.3390/genes11080854.
• 4. Geng R., Li J., Yu C. et al. (2023) Knee osteoarthritis: Current status and research progress in treatment (Review). Exp. Ther. Med., 26(4): 481. doi: 10.3892/etm.2023.12180.
• 5. Cui A., Li H., Wang D. et al. (2020) Global, regional prevalence, incidence and risk factors of knee osteoarthritis in population-based studies. EClinical Med., 29–30: 100587. doi: 10.1016/j.eclinm.2020.100587.
• 6. WHO (2023) Osteoarthritis. http://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/osteoarthritis.
• 7. Vaidya C., Alvarez E., Vinciguerra J. et al. (2011) Reduction of total knee replacement wear with vitamin E blended highly cross-linked ultra-high molecular weight polyethylene. Proc. Inst. Mech. Eng. H., 225(1): 1–7.
• 8. Hitzl W., Stamm T., Kloppenburg M. et al. (2022) Projected number of osteoarthritis patients in Austria for the next decades — quantifying the necessity of treatment and prevention strategies in Europe. BMC Musculoskelet. Disord., 23(1): 133. doi: 10.1186/s12891-022-05091-5.
• 9. GBD 2019 Diseases and Injuries Collaborators (2020) Global burden of 369 diseases and injuries in 204 countries and territories, 1990–2019: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2019. Lancet, 396(10258): 1204–1222. doi: 10.1016/S0140-6736(20)30925-9.
• 10. Pachowsky M.L., Söllner S., Gelse K. et al. (2024) Primary anterior cruciate ligament repair-morphological and quantitative assessment by 7-T MRI and clinical outcome after 1.5 years. Eur. Radiol., Feb. 12. doi: 10.1007/s00330-024-10603-z.
• 11. Kloppenburg M., Kroon F.P., Blanco F.J. et al. (2019) 2018 update of the EULAR recommendations for the management of hand osteoarthritis. Ann. Rheum. Dis., 78: 16–24. doi: 10.1136/annrheumdis-2018-213826.
• 12. Rausch Osthoff A.K., Niedermann K., Braun J. et al. (2018) 2018 EULAR recommendations for physical activity in people with inflammatory arthritis and osteoarthritis. Ann. Rheum. Dis., 77: 1251–1260.
• 13. Kroon F.P.B., Carmona L., Schoones J.W. et al. (2018) Efficacy and safety of non-pharmacological, pharmacological and surgical treatment for hand osteoarthritis: A systematic literature review informing the 2018 update of the EULAR recommendations for the management of hand osteoarthritis. RMD Open, 4(2): e000734. doi: 10.1136/rmdopen-2018-000734.
• 14. Bannuru R.R., Osani M.C., Vaysbrot E.E. et al. (2019) OARSI guidelines for the non-surgical management of knee, hip, and polyarticular osteoarthritis. Oarsijournal, Jul 3. doi.org/10.1016/j.joca.2019.06.011.
• 15. Xue Y.Y., Shi J.N., Zhang K. et al. (2022) The effects of total knee arthroplasty on knee proprioception of patients with knee osteoarthritis: A meta-analysis. J. Orthop. Surg. Res., 17(258).
• 16. Bruyèreab O., Honvoab G., Veronesec N. et al. (2019) An updated algorithm recommendation for the management of knee osteoarthritis from the European Society for Clinical and Economic Aspects of Osteoporosis, Osteoarthritis and Musculoskeletal Diseases (ESCEO). Semin. Arthritis Rheum., 49(3): 337–350. doi: 10.1016/j.semarthrit.2019.04.008.
• 17. Coventry M.B. (1973) Osteotomy about the knee for degenerative and rheumatoid arthritis. J. Bone Joint Surg. Am., 55(1): 23–48.
• 18. Герасименко С.І. (2008) Ендопротезування суглобів в системі лікування хворих на ревматоїдний артрит. Актуальні проблеми ендопротезування : мат-ли н.-практ. конф. з міжнар. участю. Вінниця, с. 30–31.
• 19. Михальченко О.М., Зазірний І.М., Євсєєнко В.Г. та ін. (2010) Ендопротезований колінний суглоб: кількісна оцінка функціонування за результатами двовимірного радіологічного контролю. Вісник ортопедії, травматології та протезування, 1, с. 66–71.
• 20. Гайко Г.В., Осадчук Т.І., Сулима О.М. та ін. (2022) Бальна оцінка стану колінного суглоба після його тотального ендопротезування. Укр. мед. часопис, 6(152). DOI: 10.32471/umj.1680-3051.152.236389.
• 21. Корж Н.А., Вырва О.Е. (2010) Первичное тотальное эндопротезирование коленного сустава — 10 основных шагов хирургической техники. Збірник наукових праць ХV з’їзду ортопедів-травматологів України (Дн-ськ, 16–18 вер. 2010 р.). Ліра, с. 146.
• 22. Brown M.L., Javidan P., Early S. et al. (2022) Evolving etiologies and rates of revision total knee arthroplasty: a 10-year institutional report. Arthroplasty, 4(1): 39. doi: 10.1186/s42836-022-00134-7.
• 23. Yao J.J., Hevesi M., O’Byrne M.M. et al. (2019) Long-term mortality trends after revision total knee arthroplasty. J. Arthroplasty, 34: 542–548. doi.org/10.1016/j.arth.2018.11.031.
• 24. Boddapati V., Fu M.C., Mayman D.J. et al. (2018) Revision total knee arthroplasty for periprosthetic joint infection is associated with increased postoperative morbidity and mortality relative to noninfectious revisions. J. Arthroplasty, 33: 521–526. doi.org/10.1016/j.arth.2017.09.021.
• 25. Герцен Г.І., Білоножкін Г.Г., Остапчук Р.М. (2012) Одновиросткове ендопротезування колінного суглоба при медіальному остеоартрозі. Малоінвазивна техніка. Вісник ортопедії, травматології та протезування, 4: 19–23.
• 26. Осадчук Т.І., Калашніков А.В., Хиць О.В. (2022) Порівняльні результати ендопротезування колінного суглоба у хворих на гонартроз із застосуванням та без застосування джгута. Укр. мед. часопис, 1–2 (147–148). DOI: 10.32471/umj.1680-3051.147.228648.
• 27. Євсєєнко В.Г. (2010) Мініендопротезування дефектів медіального виростка стегнової кістки як метод вибору лікування остеоартрозу колінного суглоба. Збірник наукових праць ХV з’їзду ортопедів-травматологів України (Дн-ськ, 16–18 вер. 2010 р.). Ліра, с. 124.
• 28. Магомедов О.М., Осадчук Т.І., Костогриз О.А. та ін. (2024) Зміни біохімічних показників крові у хворих на остеоартроз колінного суглоба IV стадії двох вікових груп. Укр. мед. часопис, 2(160).
• 29. Новиков Н.В. (2011) Эндопротезы суставов человека : материалы и технологии : монография (Под ред. Н.В.Новикова, О.А. Розенберга, Й. Гавлика), Киев: ИСМ им. В.Н. Бакуля НАН Украины, 528 с.
• 30. Aglietti P., Lup D., Cuomo P. et al. (2007) Total knee arthroplasty using a pie-crusting technique for valgus deformity. Clin. Orthop. Relat. Res., 464: 73–77. doi: 10.1097/BLO.0b013e3181591c48.
• 31. Hussain S.M., Wang Y., Muller D.C. et al. (2014) Association between index-to-ring finger length ratio and risk of severe knee and hip osteoarthritis requiring total joint replacement. Rheumatology (Oxford), 53(7): 1200–1207. doi: 10.1093/rheumatology/keu021.
• 32. Brennan S.L., Lane S.E., Lorimer M. et al. (2014) Associations between socioeconomic status and primary total knee joint replacements performed for osteoarthritis across Australia 2003-10: data from the Australian Orthopaedic Association National Joint Replacement Registry. BMC Musculoskelet. Disord., 15: 356. doi: 10.1186/1471-2474-15-356.
• 33. Burnett R.S., Boone J.L., Rosenzweig S.D. et al. (2009) Patellar resurfacing compared with nonresurfacing in total knee arthroplasty. A concise follow-up of a randomized trial. J. Bone Joint Surg. Am., 91(11): 2562–2567. doi: 10.2106/JBJS.H.00109.
• 34. Chang C.W., Lai K.A., Yang C.Y. et al. (2011) Early mechanical complications of a multidirectional mobile-bearing total knee replacement. J. Bone Joint Surg. Br., 93(4): 479–483. doi: 10.1302/0301-620X.93B4.25864.
• 35. Kienzle A., Walter S., Palmowski Y. et al. (2021) Influence of gender on occurrence of aseptic loosening and recurrent PJI after revision total knee arthroplasty. Osteology, 1(2): 92–104.
• 36. Delanois R.E., Mistry J.B., Gwam C.U. et al. (2017) Current epidemiology of revision total knee arthroplasty in the United States. J. Arthroplasty, 32(9): 2663–2668.
• 37. Kienzle A., Walter S., von Roth P. et al. (2020) High rates of aseptic loosening after revision total knee arthroplasty for periprosthetic joint infection. JB JS Open Access, 5(3): e20.00026. doi: 10.2106/JBJS.OA.20.00026.
• 38. Осадчук Т.І., Костогриз О.А., Хиць О.В. (2023) Алгоритм первинного ендопротезування колінного суглоба у хворих на гонартроз залежно від тяжкості ураження. Укр. мед. часопис, 2(154). DOI: 10.32471/umj.1680-3051.154.240684.
• 39. Костогриз О.А., Осадчук Т.І., Колов Г.Б. та ін. (2023) Перипротезна інфекція: сучасні концепції та перспективи. Укр. мед. часопис, 4(156). DOI: 10.32471/umj.1680-3051.156.243675.
• 40. Осадчук Т.І., Гайко Г.В., Галузинський О.А. та ін. (2022) Застосування індивідуальних 3D-надрукованих навігаційних систем при коригуючій остеотомії стегнової кістки у хворих на остеоартрит колінного суглоба. Укр. мед. часопис, 5(151). DOI: 10.32471/umj.1680-3051.151.234683.

Надійшла до редакції/Received: 22.02.2024
Прийнято до друку/Accepted: 26.02.2024