Можливості використання ядерно-магнітного резонансу як терапевтичного ад’юванта в лікуванні дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів

Вступ

Остеоартрит — найпоширеніше захворювання опор­но-рухового апарату, яке становить серйозну медико-соціальну проблему системи охорони здоров’я. Хронічний біль, скутість, порушення функціональної активності, інвалідність, які зумовлені захворюванням, значно знижують якість життя пацієнтів, призводять до зміни їх поведінки та порушення психологічного благополуччя [1–3].

У розумінні етіопатогенезу дегенеративно-дистрофічного ураження суглобів залишається багато невивчених питань. Відомо, що при остеоартриті фізіологічний баланс між процесами синтезу та деградації хряща порушується, що призводить до дегенеративних змін хрящової тканини з подальшим залученням у патологічний процес усіх структур суглоба [1]. Як відомо, регенераторний потенціал хрящової тканини обмежений, тому структурні порушення суглоба призводять до його прогресуючої незворотної дисфункції [4–6].

Протягом багатьох років остеоартрит розглядали як стан природного старіння організму, основне лікування якого симптоматичне, а профілактика — взагалі неможлива. На жаль, і сьогодні ситуація не зазнала докорінних змін. Оскільки етіологія остеоартриту та інших дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів залишається невідомою, симптоматичне лікування, яке дозволяє досягнути тимчасового ефекту, все ще є терапевтичним стандартом [1]. Наразі основною метою лікування остеоартриту є зменшення вираженості болю, кульгавості, збереження функції суглоба та профілактика подальшого прогресування захворювання [3]. Консервативне лікування включає застосування нестероїдних протизапальних препаратів, внутрішньосуглобові ін’єкції замінників синовіальної рідини, глюкокортикостероїдів для полегшення болю та запалення, а також використання засобів фізіотерапії для поліпшення функції суглобів [6]. Існуючі дані щодо застосування лікарських засобів, які модифікують хрящову тканину, суперечливі [7]. Використання засобів класичної лікувальної фізкультури при остеоартриті ефективне щодо зниження інтенсивності больового синдрому та покращання щоденної функції лише у 1/3 пацієнтів [8]. У разі ізольованих вад хряща, особливо в осіб молодого віку, дієвими вважають артроскопічні втручання, на пізніх стадіях захворювання єдиним вибором є ортопедична заміна ураженого суглоба [1]. Зважаючи на системний характер захворювання, ендопротезування одного ураженого суглоба не дозволяє відновити функціональна спроможність скелета в цілому, тому більшість хворих продовжують страждати від симптомів остеоартриту протягом всього життя [1, 2].

Незважаючи на широкий варіатив доступних терапевтичних концепцій та можливість їх поєднання з хірургічними методами, ефективних методів лікування та попередження дегенеративно-дистрофічних руйнувань хряща не існує. Проблема лікування остеоартриту не вирішена, рівень захворюваності не має тенденції до зниження, що свідчить про необхідність пошуку нових методів лікування [4, 8]. Сучасним неінвазивним, нефармакологічним терапевтичним засобом, який розглядають як альтернативу доступним способам консервативного лікування або їх доповненням, є ядерна магнітно-резонансна терапія (ЯМРТ) [4, 7].

Мета: провести аналітичний огляд сучасної літератури щодо можливості використання ядерно-магнітного резонансу як терапевтичного ад’юванта в лікуванні дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів.

Результати

Фізичні механізми дії ЯМРТ

ЯМРТ походить від діагностичної магнітно-резонансної томографії, її дія базується на фізичному принципі ядерно-магнітного резонансу, при якому ядра водню в організмі спочатку поглинають енергію через зовнішні електромагнітні поля, а потім знову віддають її в навколишні тканини організму [1]. Подібно до системи магнітно-резонансної томографії, під час ЯМРТ внаслідок дії постійного магнітного поля відбувається обертання протонів водню, що призводить до формування сумарного тканинного магнітного моменту, вектор якого спрямований паралельно силовим лініям магнітного поля [8, 9]. Під час дії зовнішнього магнітного поля радіочастотний імпульс надсилають з відповідною процесійною частотою за допомогою радіочастотної котушки, що спричиняє виникнення магнітного резонансу, — перехід протонів на вищий енергетичний рівень [9, 10]. Під дією магнітного поля протони водню змінюють свій напрямок і поглинають енергію, а під час релаксації повертаються до свого початкового напрямку та випромінюють її [3, 9]. Енергія, яка передається в навколишні тканини, є терапевтичною [8]. Результати досліджень вказують на те, що резонансна вібрація молекулярних структур хрящової та кісткової тканини стимулює проліферацію хондробластів та остеобластів, індукує синтетичну активність хондроцитів та знижує інтенсивність розпаду протеогліканів [1, 8, 10]. Вважають, що енергія, яка накопичується в клітинах під час ЯМРТ, впливає на клітинний метаболізм — стимулює експресію білків, транспорт через іонні канали, активує каскади сигнальної трансдукції [8].

Система ЯМРТ складається з 12 незалежно керованих систем-котушок, які розташовані ортогонально та призначені для створення тривимірного терапевтичного поля. Разом із окремо існуючим постійним магнітним полем тривимірне терапевтичне поле створює поле ядерного резонансу в центрі магнітної котушки [8, 10]. Магнітна котушка є центральним елементом терапевтичного апарату ЯМРТ, в якій розміщують уражений суглоб. Для створення умов для магнітного резонансу в котушці застосовують 3 різні поля. Статичне головне магнітне поле служить для вирівнювання протонів водню в тканині. Вертикально до нього проходить змінне електромагнітне поле, яке створює магнітний резонанс. Тимчасове синусоїдальне змінне поле забезпечує, паралельно до основного магнітного поля, вирівнювання найменших природно існуючих локально активних магнітних полів. Напруженість основного магнітного поля коливається в межах 0,4–2,35 мТл, що приблизно в 10 тис. разів менше, ніж у полів діагностичної магнітно-резонансної томографії. Частоти радіоімпульсів, що залежать від напруженості основного магнітного поля, які необхідні для створення магнітного резонансу, становлять 17–100 кГц [1, 2]. Напруженість поля змінюється залежно від системи та обраного режиму [7]. Усі параметри терапії, такі як напруженість магнітного поля, резонансна частота та тривалість процедури підбирають індивідуально для кожного пацієнта з урахуванням ступеня дегенеративно-дистрофічного процесу та його локалізації. Запрограмовані параметри вносять до чіп-карт, інформація з яких зчитується окремим блоком керування апарату [3]. Пристрій може генерувати магнітне поле з індукцією від 3,0 мТл до максимум 10 мТл на відстані до 30 см навколо пристрою [8].

ЯМРТ — неінвазивна процедура, яку проводять в амбулаторних умовах. Під час процедури пацієнт лежить на кушетці, в той час як частина пристрою ЯМРТ ковзає вздовж ураженого суглоба. Пристрій при цьому генерує електромагнітні поля, спрямовані на хрящову тканину суглоба. Тривалість процедури становить 60 хв. Залежно від тяжкості захворювання, курс лікування становить 5–10 процедур [6].

Біологічні механізми впливу ЯМРТ

Вплив фізичних характеристик магнітного поля на організм людини вивчали в багатьох роботах, однак дослідження клітинних змін, які виникають під час ядерно-магнітного резонансу, обмежені. Більшість загальновідомих описаних ефектів електромагнітного поля встановлено при дослідженні традиційних пульсуючих електромагнітних полів. Робіт, присвячених вивченню впливу ЯМРТ, обмаль.

Дія електромагнітного поля при ЯМРТ впливає на регуляцію синтезу трансформуючого фактора росту β₁ (TGF-β₁), морфогенетичного протеїну кісток (BMP), мРНК, колагену II типу, протеогліканів [11]. Магнітне поле ядерного резонансу ЯМРТ сприяє реактивації всіх хондроцитів та регенерації пошкоджених клітин [8]. Існують наукові докази, що застосування ЯМРТ сприяє підвищенню проліферації хондроцитів та остеобластів, стимулює їх регенераторний потенціал з подальшим відновленням хрящової та кісткової тканини [2, 3, 7, 8, 11]. N. Huels та співавтори (2020) висловили ідею, що ЯМРТ може мати кращий ефект за наявності меншого пошкодження хряща, оскільки в таких випадках для стимуляції доступно більше неушкоджених клітин [3].

У недавньому дослідженні B. Steinecker-Frohnwieser та співавтори (2021) оцінювали клітинні ефекти застосування ЯМРТ при остеоартриті. Дослідниками виділено мікроРНК (miR) з первинних здорових хондроцитів людини та хондроцитів пацієнтів з остеоартритом. Клітини піддавали впливу ЯМРТ з подальшою їх секвестрацією за допомогою системи «Ion PI Hi-Q™ Sequencing 200». Додатково оцінювали індуковані інтерлейкіном-1β (IL-1β) зміни в експресії рівня РНК і білків у хондроцитах T/C-28a2, вирощених у гіпоксичних умовах. Активність NAD⁺-залежної гістонової деацетилази (HDAC) та співвідношення оксиленової до відновленої форм нікотинамідаденіндинуклео­тиду (NAD⁺/NADH) вимірювали за допомогою люмінесцентного детектування. Дослідниками встановлено, що застосування ЯМРТ попереджує зниження рівнів miR-106a, miR-27a, miR-34b, miR-365a та miR-424 у хондроцитах пацієнтів з остеоартритом. Відомо, що miR-365a-5p безпосередньо впливає на HDAC і ядерний транскрипційний фактор NF-kappa-В (NF-ĸB) [12, 13]. Застосування ЯМРТ, своєю чергою, веде до зниження активності HDAC та співвідношення NAD⁺/NADH у хондроцитах хворих на остеоартрит. В умовах гіпоксії використання ЯМРТ сприяло зміні профілю експресії HIF1, HIF2, IGF2, MMP3, MMP13 і RUNX1. Дослідники дійшли висновку, що ЯМРТ змінює профіль miR, модулює активність HDAC та передачу сигналів NAD⁺/NADH в хондроцитах людини. Автори роботи підкреслили, що ЯМРТ шляхом регуляції активності IL-1β та NF-ĸB знижує процеси катаболізму та запальні механізми при остеоартриті [4].

Таким чином, проблема вивчення клітинних змін під впливом ЯМРТ потребує глибшого аналізу.

Вивчення механізму дії ЯМРТ в експериментальних умовах

Експериментальних досліджень впливу ЯМРТ при дегенеративно-дистрофічних захворюваннях суглобів обмаль, висновки існуючих доволі суперечливі.

H. Jansen та співавтори (2011) оцінювали вплив ЯМРТ на хрящ в експериментальній моделі посттравматичного остеоартриту середнього та тяжкого ступеня. Шляхом пере­різу передньої хрестоподібної зв’язки обох колінних суглобів у 24 статевозрілих новозеландських білих кроликів дослідники моделювали різні стадії остеоартриту. Тварини рандомізовані на 4 групи: кролям 1-ї групи (n=8) проводили ЯМРТ через 6 тиж після операції (магнітне поле 20–40 Гс, інтерферентне поле 2,35 мТл, 100 кГц; «MBST®Device», «MedTec», Німеччина) протягом 1 год 7 днів поспіль; кролі 2-ї групи (n=8) отримували аналогічний курс лікування через 12 тиж після операції; 3-тя група (n=4) виступала як контроль для 1-ї групи; 4-та група (n=4) була контрольною для 2-ї. Кролі контрольних груп не отримували лікування. Через 7 днів після останнього сеансу ЯМРТ суглоб оцінювали макроскопічно, гіаліновий хрящ навантажувальної зони оцінювали гістологічно за допомогою шкали Mankin. У результаті дослідження у кролів 1-ї групи встановлено достовірно кращі макроскопічні характеристики суглоба порівняно з контролем (p<0,01), статистично значущої відмінності зазначених показників у кролів 2-ої групи порівняно з контролем не встановлено (p=0,11). Не доведено й значущої відмінності балів гістологічної шкали Mankin у групах кролів, які отримували ЯМРТ, порівняно з контрольними (1-ша група — p=0,36; 2-га — р=0,81). Дослідники відмітили неоднозначність отриманих результатів, оскільки довели позитивні макроскопічні зміни хряща внаслідок застосування ЯМРТ за відсутності гістологічного підтвердження результату. Науковці відзначили високу ефективність ЯМРТ на ранніх етапах захворювання та відсутність користі від її застосування за наявності вираженого дегенеративно-дистрофічного процесу [11].

У подвійному сліпому дослідженні N. Huels та співавтори (2020) вивчали вплив ЯМРТ на перебіг остеоартриту ліктьового суглоба у собак. Обстежено 28 собак із кульгавістю, зумовленою остеоартритом ліктьового суглоба, які були випадковим чином розподілені на дві групи: 14 отримували ЯМРТ, решта 14 — плацебо. Курс лікування становив 7 днів. Візуальний та об’єктивний аналіз ходи проводили до лікування та через 3 і 6 міс після проведеної терапії. У результаті проведеного експерименту у собак досліджуваної групи встановлено статистично значуще поліпшення показників загальної оцінки ефективності лікування через 6 міс після ЯМРТ. Варто відмітити, що через 3 міс після ЯМРТ достовірна відмінність показників була відсутньою. Дослідники дійшли висновку, що ЯМРТ може бути альтернативним терапевтичним підходом відносно традиційної фармакотерапії у лікуванні остеоартриту [3].

Протилежні результати отримано у подвійному сліпому плацебо-контрольованому проспективному дослідженні M. Mucha та співавторів (2017), які оцінювали вплив ЯМРТ на перебіг рентгенологічно підтвердженого остеоартриту у собак. Дослідники повідомили про відсутність достовірної відмінності результатів лікування між досліджуваною та контрольною групами на усіх етапах спостереження. Автори роботи відмітили кращі показники, які характеризували кульгавість у собак досліджуваної групи через 3 міс після ЯМРТ, однак через 6 міс відмінності у зазначених показниках порівняно з контрольною групою не встановлено [3, 14].

Можливо, ефект від ЯМРТ розвивається з часом, однак досліджень, які б оцінювали вплив ЯМРТ при остеоартриті протягом тривалого періоду спостереження, обмаль. Єдиною роботою, яку нам вдалося знайти, є клінічний випадок, описаний D. Krpan (2018). Дослідник виявив позитивний ефект щорічного застосування ЯМРТ протягом 9 років у собаки з дисплазією кульшового суглоба та тяжким хронічним остеоартритом. Автор стверджує, що застосування ЯМРТ дозволило забезпечити високий рівень активності та відсутність болю у собаки з вираженим дегенеративно-дистрофічним процесом [2].

Можливості застосування ЯМРТ в клінічних умовах

Проаналізувавши дані наукометричних баз та електронної бази даних медичних і біологічних публікацій PubMed, нам не вдалося знайти оригінальних клінічних досліджень, присвячених вивченню ролі ЯМРТ при остеоартриті, протягом останніх 5 років, тому наводимо більш ранні публікації, результати яких дуже суперечливі.

У дослідженні K. Kljaić та співавторів (2016) оцінювали ефективність ЯМРТ порівняно з традиційним фізіотерапевтичним підходом на основі результатів лікування 32 пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба. З урахуванням запропонованого методу лікування серед обстежених були сформовані 3 групи: 10 пацієнтам пропонували фізіотерапію у якості основного методу лікування, 14 хворим — ЯМРТ обох колінних суглобів, 8 обстеженим — ЯМРТ одного колінного суглоба. Клінічну оцінку здійснювали з допомогою опитувальника Lequesne, числової шкали оцінки болю (NRS), шляхом вимірювання сили м’язів — розгиначів колінного суглоба та діапазону рухів. Клінічні обстеження виконували в перший день терапії, після її завершення, через 1 та 3 міс. Статистично значущої різниці показників діапазону рухів, сили м’язів — розгиначів колінного суглоба та інтенсивності больового синдрому між досліджуваними групами не виявили. Однак у групах хворих, в яких застосовували ЯМРТ, встановлено достовірно кращі показники функції, визначені з використанням опитувальника Lequesne порівняно з результатами самостійного застосування фізіотерапії [15].

Відмінні результати отримано у проспективному рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому дослідженні N. Gökşen та співавторів (2016), які оцінювали ефективність ЯМРТ при остеоартриті колінного суглоба легкого або середнього ступеня тяжкості на основі аналізу результатів лікування 97 пацієнтів віком 30–75 років. Рандомізацію здійснювали за допомогою сліпих чіп-карт (1:1). Курс лікування пацієнтів досліджуваної групи становив 10 сеансів ЯМРТ по 1 год 10 днів поспіль, хворі конт­рольної групи отримували ЯМРТ-плацебо. Усі пацієнти пройшли клінічне обстеження на початку дослідження, через 2 та 12 тиж після завершення терапії. Встановлено достовірне поліпшення клінічних показників за опитувальниками WOMAC та SF-36 порівняно з вихідними даними в усі моменти спостереження, незалежно від запропонованого методу лікування. Достовірної відмінності між досліджуваними клінічними характеристиками та значеннями товщини хряща за результатами ультразвукового дослідження та магнітно-резонансної томографії у групах не встановлено. Жодних побічних ефектів не зафіксовано. Дослідники дійшли висновку, що методика ЯМРТ є безпечною, але її ефективність щодо покращання клінічних або візуалізаційних параметрів у якості 10-денного курсу при лікуванні остеартрозу колінного суглоба легкого та середнього ступеня тяжкості не перевершує плацебо [16].

Більш перспективні та багатообіцяючі результати використання ЯМРТ оприлюднено у роботі B. Auerbach, Chr. Melzer (2003), які повідомили про результати лікування 59 пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба після 5 послідовних сеансів ЯМРТ тривалістю 1 год. Результати лікування оцінювали через 6 міс з допомогою наступних опитувальників: візуальної аналогової шкали (VAS), Lysholm, WOMAC та шляхом розрахунку індексу Lesquesne. Варто відмітити, що 1 пацієнт вибув з дослідження у зв’язку зі зміною місця проживання, на початку терапії досліджувана група налічувала 50 пацієнтів. Середній вік хворих становив 48,57 року. До групи включено 29 чоловіків та 31 жінку. За класифікацією Outerbridge у обстежених зафіксовано наступний розподіл ступеня пошкодження хряща: І ст. (n=1), ІІ ст. (n=7), ІІІ ст. (n=19) та IV ст. (n=6). При рентгенологічній оцінці ступеня гонартрозу за Kellgren і Lawrence розподіл був наступним: II ст. (n=7), III ст. (n=12), IV ст. (n=8). Встановлено достовірне покращення усіх досліджуваних показників протягом 6 міс після проведеної терапії. Зокрема, вдалося знизити інтенсивність больового синдрому, визначеного за WOMAC, на 40%, показники VAS у спокої — на 39%, при рухах — на 35%, скутість за WOMAC — на 40%, значення індекс Lequesne — на 37%, покращити функціональну спроможність за WOMAC на 38% та за показником Lysholm — на 33%. Усі пацієнти повідомили про відсутність побічних ефектів від проведеного лікування.

Дослідники дійшли висновку, що ЯМРТ є ефективним засобом лікування остеоартриту, який дозволяє досягнути позитивного ефекту за короткий час навіть при значних структурних змінах суглоба, та може бути рекомендований на пізніх етапах захворювання. Зважаючи на простоту застосування, значний терапевтичний ефект та відсутність побічних реакцій, використання ЯМРТ можна розглядати як доступну альтернативу інвазивним процедурам, зокрема внутрішньосуглобовим ін’єкціям та хірургічному лікуванню [10].

Цікавим є дослідження впливу ЯМРТ у пацієнтів із хронічним болем у попереку, зважаючи на те, що природа дегенеративно-дистрофічного процесу, який виникає у хребті та суглобах має спільні патофізіологічні характеристики. У подвійному сліпому плацебо-контрольованому рандомізованому дослідженні W. Kullich та співавторів (2006) вивчали ефективність комплексного застосування ЯМРТ та фізіотерапії на основі результатів 62 пацієнтів з хронічним болем у попереку. Серед обстежених сформовано досліджувану та контрольну групи. Подвійну сліпу рандомізацію проводили за допомогою кодованих чіп-карт. Курс ЯМРТ налічував 5 процедур по 1 год кожна протягом 5 днів. Загальна тривалість терапії становила 5 год. У контексті концепції мультидисциплінарної реабілітації спінальних синдромів усі пацієнти брали участь у стандартизованій стаціонарній програмі фізіотерапії, яка включала гімнастику, механотерапію, масаж, аплікації парафіну, гідроелектротерапію. Результати оцінювали на початковому етапі, через 1 тиж і через 3 міс після ЯМРТ. У пацієнтів обох груп встановлено достовірне зниження інтенсивності больового синдрому відповідно до VAS порівняно з первинними даними. Встановлено й значуще поліпшення загального результату в обох групах згідно з опитувальником Roland Morris, однак показники пацієнтів досліджуваної групи були кращими. Через 3 міс позитивний ефект від застосування ЯМРТ щодо загального результату залишався значущим (p<0,00001), тоді як у групі плацебо достовірних відмінностей не виявлено. У результаті дослідження науковцями встановлено, що ЯМРТ є ефективним засобом в комплексі зі стаціонарними програмами реабілітації у пацієнтів з хронічним болем в попереку та дозволяє достовірно покращити результат лікування протягом 3 міс [8].

J.K. Schmidt та співавтори (2021) аналізували дані наявної літератури щодо ефективності ЯМРТ в лікуванні пацієнтів з остеоартритом. Дослідники відмітили, що більшість доступних досліджень одностайні щодо часу проведення процедури протягом 1 год; що стосується тривалості лікування — існують протиріччя: загалом пропонують курс лікування 5–10 процедур. Значущий позитивний клінічний ефект ЯМРТ підтверджено у всіх розглянутих 7 джерелах. Зменшення вираженості суб’єктивних характеристик, таких як біль, функція суглобів, якість життя, зафіксовано у 6 дослідженнях, ще в 1 роботі встановлено поліпшення структурних характеристик суглобів за результатами ультра­звукового дослідження. Дослідники дійшли висновку, що використання ЯМРТ в лікуванні остеоартриту сприяє покращенню показників, які характеризують інтенсивність больового синдрому, функцію суглобів, якість життя, а також ультразвукових характеристик регенерації хряща [17].

Висновок

Таким чином, зважаючи на багатообіцяючі результати розглянутих експериментальних та клінічних досліджень, високий профіль безпеки методики, використання ЯМРТ є новим перспективним напрямком лікування дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів. Крім того, ЯМРТ можна розглядати як доповнення до фармакологічного та фізіотерапевтичного лікування. Однак варто відмітити, що більшість доступних наукових праць мають ряд недоліків — короткий період спостереження, відсутність єдиного погляду на фізичні характеристики електро­магнітного поля, малі досліджувані групи. Роботи, які б обґрунтовували доцільність застосування ЯМРТ на клітинному рівні, взагалі одиничні. Отже, необхідні подальші дослідження для поглиблення знань у питаннях механізму дії ЯМРТ при остеоартриті та розумінні можливостей застосування цього методу на практиці.

Список використаної літератури

• 1. Levers A., Staat M., van Laack W. (2011) Analysis of the Long-term Effect of the MBST® Nuclear Magnetic Resonance Therapy on Gonarthrosis. Orthopedic Practice, 47(11): 521–528. DOI:10.21269/302.
• 2. Krpan D. (2018) MBST — Nuclear Magnetic Resonance Therapy in the Treatment of Osteoarthritis, the Long-Term Follow Up — Case Report. Biomed. J. Sci. Tech. Res., 11(2): 8373–8375. DOI: 10.26717/BJSTR.2018.11.002068.
• 3. Huels N., Harms O., Keim D. et al. (2020) Treatment of the Clinical Symptoms of Osteoarthritis in the Elbow Joints of Dogs Using Nuclear Magnetic Resonance Therapy: A Randomized, Double-Blinded Trial. Front. Vet. Sci., 7: 500278. doi: 10.3389/fvets.2020.500278.
• 4. Steinecker-Frohnwieser B., Lohberger B., Eck N. et al. (2021) Nuclear Magnetic Resonance Therapy Modulates the miRNA Profile in Human Primary OA Chondrocytes and Antagonizes Inflammation in Tc28/2a Cells. Int. J. Mol. Sci., 22(11): 5959. doi.org/10.3390/ijms22115959.
• 5. Martel-Pelletier J., Barr A.J., Cicuttini F.M. et al. (2016) Osteoarthritis. Nat. Rev. Dis. Primers, 2: 16072. doi.org/10.1038/nrdp.2016.72.
• 6. Magnetic resonance therapy for knee osteoarthritis [IPG702] (2021) Interventional procedures guidance. NICE guidance National Institute for Health and Care Excellence, 1–5. http://www.nice.org.uk/guidance/ipg702.
• 7. Krpan D., Kullich W. (2017) Nuclear magnetic resonance therapy (MBST) in the treatment of osteoporosis. Case report study. Clin. Cases Miner. Bone Metab., 14(2): 235–238. doi: 10.11138/ccmbm/2017.14.1.235.
• 8. Kullich W., Schwann H., Walcher J., Machreich K. (2006) The effect of MBST®-NuclearResonanceTherapy with a complex 3-dimensional electromagnetic nuclear resonance field on patients with Low Back Pain. J. Back Musculoskeletal Rehab., 19(2–3): 79–87. doi:10.3233/bmr-2006-192-307.
• 9. Ковальський О.В., Мечев Д.С., Данилевич В. П. (2017) Радіологія. Променева терапія. Променева діагностика, 2-ге вид. Нова Книга, 512 с.
• 10. Auerbach B., Melzer Chr. (2003) Evaluation of the effectiveness of MBST®-NuclearMagnetic Resonance Therapy. Waldkrankenhaus Bad Dueben, Clinic for Orthopaedics, 1–7. medtec.co.il/wp-content/uploads/2021/01/Effectivity_Research.pdf.
• 11. Jansen H., Frey S.P., Paletta J., Meffert R.H. (2011) Effects of low-energy NMR on posttraumatic osteoarthritis: observations in a rabbit model. Arch. Orthopaed. Trauma Surg., 131(6): 863–868. doi.org/10.1007/s00402-010-1205-1.
• 12. Choi M.C., Jo J., Park J. et al. (2019) NF-κB signaling pathways in osteoarthritic cartilage destruction. Cells, 8: E734.
• 13. Khan N.M., Haqqi T.M. (2018) Epigenetics in osteoarthritis: Potential of HDAC inhibitors as therapeutics. Pharmacol. Res., 128: 73–79.
• 14. Mucha M., Virac I., Lang C. et al. (2017) Treatment of the clinical symptoms caused by osteoarthritis using nuclear magnetic resonance (MBST®) in dogs-a randomized trial. Wien Tierarztl Monatsschr., 104: 109–115. doi: 10.1186/s12917-016-0840-3.
• 15. Kljaić K., Kiseljak D., Krpan D. (2016) Rehabilitation of knee osteoarthritis — comparison study: Nuclear magnetic resonance therapy (MBST) versus conventional physiotherapy». Fiz. Rehab. Med., 28(3–4): 364–365. hrcak.srce.hr/234807.
• 16. Gökşen N., Çaliş M., Doğan S. et al. (2016) Magnetic resonance therapy for knee osteoarthritis: a randomized, double blind placebo controlled trial. Eur. J. Phys. Rehabil. Med., 52(4): 431–439.
• 17. Schmidt J.K., Debess J.E., Møller L. (2021) Magnetic resonance therapy in the treatment of osteoarthritis: A scoping review. Radiography (Lond.), 27(3): 968–975. doi.org/10.1016/j.radi.2021.02.011.

Надійшла до редакції/Received: 05.12.2023
Прийнято до друку/Accepted: 17.12.2023