Персоналізована специфічна терапія мігрені: фокус на депресивні розлади

Підготовлено редакцією журналу «Український медичний часопис»

Мігрень — це поширене неврологічне захворювання, що проявляється періодичними нападами інтенсивного головного болю та рядом інших неприємних симптомів. Якщо головний біль турбує пацієнта менше ніж 15 днів на місяць, то мігрень вважається епізодичною (ЕМ). Однак щорічна частка тих, у кого епізодична мігрень трансформується в хронічну, становить до 3% [10]. Хронічну мігрень (ХМ) діагностують, якщо головний біль відмічають 15 або більше днів на місяць, при цьому принаймні протягом 8 діб він має мігренозні ознаки [11]. Супутні неврологічні симптоми можуть виявлятися у вигляді аури або транзиторного фокального неврологічного дефіциту у близько третини пацієнтів. ХМ може бути як з аурою, так і без неї, і хоча для встановлення діагнозу існує вимога, щоб симптоми були наявні протягом 3 міс, більшість пацієнтів страждає протягом багатьох років, перш ніж отримає правильний діагноз.

Мігрень чинить великий вплив на людину та її близьких, нерідко порушуючи сімейне життя, стосунки та кар’єру. Серед інших причин непрацездатності* у світі це захворювання є третім за значущістю у віковій групі 15–49 років, поступаючись лише ішемічній хворобі серця та болю в нижній частині спини [12].

Пацієнти з мігренню мають підвищений ризик ряду захворювань, включаючи неврологічні та серцево-судинні. Серед психічних станів найпоширенішою супутньою патологією є великий депресивний розлад (ВДР), що може бути зумовлено спільними генетичними факторами [13]. Так, у пацієнтів з мігренню ризик розвитку ВДР протягом життя у 2–4 рази вищий, ніж у загальній популяції [14]. Коморбідна депресія в осіб з мігренню є важливим предик­тором надмірного застосування ліків і пов’язана з підвищеним ризиком хронізації [15]. Значну роль при цьому відіграють шкірна алодинія та центральна сенсибілізація, що лежить в її основі.

Недостатній контроль мігрені за допомогою протинападової терапії може бути показанням до призначення превентивного лікування. При призначенні того чи іншого засобу з цих видів терапії слід враховувати їх ефективність, переносимість, комплаєнтність та міжмедикаментозні взає­модії [16]. Зокрема, слід пам’ятати, що:

• понад 20% пацієнтів мають серцево-судинні протипоказання до прийому триптанів [17];
• ще 25% пацієнтів мають принаймні 2 серцево-судинні фактори ризику, щодо яких триптани мають попередження чи застереження;
• понад 80% пацієнтів припиняють прийом пероральних профілактичних препаратів через 12 міс [18].

Недостатня ефективність та неоптимальна переносимість стандартної превентивної терапії здебільшого пов’язані з множинними механізмами дії відповідних препаратів, які спочатку розробляли для лікування інших хвороб [19].

Революцію в превентивному лікуванні мігрені зробило визнання критичної ролі пептиду, пов’язаного з геном кальцитоніну (calcitonin gene-related peptide — CGRP), у центральних і периферичних процесах (сенсибілізація, вазодилатація, запалення та екстравазація білка), що лежать в основі патофізіології міг­рені [20]. Декілька оглядів та метааналізів клінічних досліджень переконливо свідчать, що цільова терапія із застосуванням анти-CGRP мАТ є ефективною та безпечною для профілактики як EM, так і ХM [21, 22].

Але терапевтичні цілі анти-CGRP мАТ не обмежені міг­ренню. Вивчається можливість їх застосування при епізодичному кластерному головному болю, фіброміалгії [23]. Анти-CGRP мАТ, безперечно, відкрили нову еру в лікуванні мігрені, враховуючи їх загалом швидкий і стійкий ефект, також і високий рівень відповіді [24]. Крім того, анти-CGRP мАТ ефективні навіть у пацієнтів з резистентною ХМ та мають профіль переносимості, подібний до плацебо [25]. Досі не отримано жодних знач­них або тривожних сигналів щодо безпеки їх застосування.

Як свідчать результати досліджень за даними з реальної клінічної практики, застосування анти-CGRP мАТ зменшує потребу у протинападовій терапії, зменшує кількість днів з непрацездатністю та потребу в медичній допомозі [26]. У деяких дослідженнях показано вплив анти-CGRP мАТ й на інші симптоми мігрені: пацієнти відзначають зниження частоти нападів, інтенсивності та тривалості болю, зменшення алодинії, відчуття «туману в голові» під час та між нападами, покращання настрою [27, 28, 29]. За даними проспективного когортного дослідження, пацієнтів із хронічною мігренню застосування анти-CGRP терапії супроводжувалося зниженням частоти появи аури, покращанням таких ней­ропсихіатричних аспектів, як сон, апетит, відчуття напруженості, тривоги, панічні прояви. Такі дані можуть вказувати на здатність цих біологічних препаратів змінювати нейрохімічне середовище в головному мозку пацієнтів з мігренню [30]. Змінюється на краще якість життя: оскільки напади переносяться легше, потреба в ліках зменшується, однієї дози протинападового препарату може бути достатньо, щоб відчути полегшення та відновити працездатність. Це кардинально відрізняється від ситуації, характерної для більшості пацієнтів з тяжкими нападами: надмірне застосування анальгетиків, ефективність яких поступово знижується внаслідок адаптивної модифікації ноцицепції.

Таким чином, анти-CGRP мАТ здатні протидіяти надмірному застосуванню ліків та сприяти поверненню ХМ у ЕМ. При цьому їх з успіхом застосовують у пацієнтів із неефективністю ≥2–4 попередніх схем лікування або пацієнтів з надмірним застосуванням ліків [28, 31]. Дані з реальної клінічної практики також свідчать, що анти-CGRP мАТ є безпечним і ефективним засобом лікування пацієнтів з міг­ренню віком старше 65 років [32].

Важливо, що з клінічної точки зору «важкі для лікування» пацієнти є особливо складними, оскільки характеризуються наявністю великої кількості супутніх психічних захворювань і розладів особистості порівняно з тими, які добре реагують на терапію [33, 34]. Усе більше досліджень стосується ранніх життєвих травм і стресових подій у цих пацієнтів. Ці психосоціальні змінні, ймовірно, здатні посилювати характеристики, пов’язані з головним болем, такі як частота, тяжкість і схильність до хронізації, що може чинити негативний вплив на результат лікування [35]. Пояснення полягає в тому, що, згідно з біопсихосоціальною моделлю, існує складна взаємодія між психологічними, психосоціальними та біологічними аспектами, які взаємно впливають один на одного [36].

Так, деякі люди мають генетичну схильність до підвищеної пильності щодо сенсорних стимулів, що, можливо, забезпечувало еволюційну перевагу [35]. У розвит­ку цього стану, що проявляється, зокрема алодинією (ноцицептивною реакцією на зазвичай безболісні стимули, такі як розчісування волосся), певну роль відіграє CGRP [37]. В якості нейротрансмітера та потужного вазодилататора він бере участь у реакції на стрес, зокрема, попереджаючи ішемію міокарда та мозкових структур. Введення CGRP у шлуночки головного мозку експериментальним тваринам викликає перелякане завмирання, тривожну поведінку, покращує пам’ять та формування нових навичок. При цьому застосування CGRP in vivo перед тривалим стресом чинить антидепресивну дію [38].

Адаптивна роль CGRP втрачається в ситуації ало­статичного перевантаження, коли сприятлива реакція на гост­рий стрес стає дезадаптивною внаслідок хронічного впливу індивідуально значущих чинників (наприклад сенсорних стимулів, різних життєвих подій, психологічних станів тощо). Підвищена чутливість та збудливість нервової системи, що клінічно проявляється як тривожність, поєднується із неможливістю вчасно зупинити реакцію на стрес із наступним виснаженням відповідних патофізіологічних механізмів. Окрім підвищеної тривожності зі схильністю сприймати життєві ситуації як більш стресогенні, для пацієнтів із ХМ та надмірним застосуванням ліків характерна алекситимія — знижена здатність відчувати, визначати та виявляти емоції [35].

Попередження активації рецепторів до CGRP, що є ключовим чинником у патофізіології мігрені, було визнано потенційною терапевтичною мішенню та призвело до розробки низькомолекулярних антагоністів, а також анти-CGRP мАТ. Останні пригнічують передачу сигналів CGRP, потенційно знижуючи алостатичне навантаження та ймовірність нападу мігрені (рис. 1).

Рисунок 1. Участь CGRP у реакції на повторний стрес та потенційна роль анти-CGRP мАТ у відновленні збалансованої реакції на причинні фактори [39]

Слід зазначити, що у більшості досліджень ефективність превентивного лікування оцінювали за зменшенням кількості днів з мігренню (основна кінцева точка); однак цей показник може неповністю відобразити переваги профілактичного лікування. Так, підтриманню більш обґрунтованих рішень щодо лікування більшою мірою допомагають результати, що стосуються широкого спектра клінічно значущих показників, включаючи покращення якості життя та продуктивності.

Реалізації пацієнтоорієнтованого підходу сприятимуть також клінічні дані, проаналізовані відповідно до окремих категорій пацієнтів (стосовно віку, супутніх захворювань, минулого досвіду терапії тощо). Наприклад, дуже значущим з практичної точки зору є аналіз застосування анти-CGRP мАТ у пацієнтів із депресивними розладами. У такому сенсі особливий інтерес викликає єдиний в Україні препарат цієї групи — Аджові^ТМ (фреманезумаб) (225 мг) у попередньо наповненому шприці.

Дослідження HALO та FOCUS

Основними передреєстраційними дослідженнями ІІІ фази фреманезумабу були HALO CM; ClinicalTrials.gov Identifier: NCT02621931) [40] та HALO EM (NCT02629861) (табл. 1) [41]. Обидва — рандомізовані подвійні сліпі плацебо-контрольовані з паралельними групами, які включали лікування та остаточну оцінку на 12-му тижні (рис. 2). Процес включення учасників відбувся одночасно для обох випробувань залежно від того, діагностована у пацієнтів ХМ чи ЕМ. Загалом 1130 учасників були зареєстровані в HALO CM і 875 — у HALO EM [40, 41].

Таблиця 1. Програма досліджень ІІІ фази фреманезумабу [42]

Рисунок 2. Ефекти фреманезумабу у пацієнтів з ХМ та коморбідною депресією: аналіз підгруп рандомізованого дослідження HALO CM. СКЗ — середньоквадратичне значення; СП — стандартна похибка [42]

Протягом 12-тижневого періоду лікування в підгрупі пацієнтів з помірною або тяжкою депресією (бал за опитувальником щодо стану здоров’я із 9 пунктів (Patient Health Questionnaire — PHQ-9) ≥10) виявлено знач­не зменшення середньомісячної кількості днів із голов­ним болем порівняно з тими, хто отримував плацебо (рис. 2A). Виражені ефекти лікування відмічені вже на 4-му тижні; значно більша частка пацієнтів досягла ≥50% зменшення середньомісячної кількості днів з головним болем принаймні помірної тяжкості при застосуванні фреманезумабу щомісяця (39/96 [40,6%]) та щоквартально (31/78 [39,7%]) порівняно з плацебо (9/67 [13,4%]); обидва p<0,001) протягом 12-тижневого періоду лікування (рис. 2Б).

Підгрупа з помірною та тяжкою депресією продемонструвала зниження середніх показників PHQ-9 від вихідного рівня за 12 тиж при щомісячному дозуванні на –9,8±0,93 бала, тобто на 66,4% і при щоквартальному — на –10,9±1,01 бала, тобто на 77,3%, хоча відмінності не були достовірними порівняно з плацебо.

Ефективність фреманезумабу додатково досліджено в осіб з ЕМ або ХМ, які важко піддаються лікуванню, у 12-тижневому дослідженні ІІІ фази FOCUS (NCT03308968) [2]. Учасники цього рандомізованого подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження з паралельними групами попередньо мали неадекватну відповідь на 2–4 препарати наступних фармакологічних класів: блокатори бета-адренорецепторів, протисудомні засоби, трициклічні антидепресанти, блокатори кальцієвих каналів, антагоністи рецепторів ангіотензину II або онаботулотоксин А. У дослідженні взяли участь 838 учасників [2].

Після завершення досліджень HALO CM і HALO EM учасники мали можливість взяти учать у рандомізованому подвійному сліпому довгостроковому дослідженні ІІІ фази з паралельними групами (HALO LTS; NCT02638103), із включенням нових учасників — усього 1890 [43].

Протягом 12 міс лікування щомісячне введення фреманезумабу забезпечувало стійке скорочення середньомісячної кількості днів з мігренню та головним болем принаймні помірної тяжкості для учасників із ХМ або ЕМ [42]. На 12-му місяці середня місячна кількість днів мігрені зменшилася на 7,2–8 днів для учасників із ХМ та на 5,1–5,2 дня для учасників з ЕМ порівняно з вихідним рівнем (рис. 3). Стосовно зменшення кількості днів з мігренню на місяць на ≥50%, ≥75% та 100% (повне припинення) учасники розподілилися наступним чином (рис. 4).

Рисунок 3. Зміна середньомісячної кількості днів з мігренню від вихідного рівня протягом 12 міс в учасників HALO LTS із ХM, EM та підгрупах, що важко піддаються лікуванню [41]

Рисунок 4. Частка учасників HALO LTS із ХM, у яких середньомісячна кількість днів з мігренню зменшилася на ≥50%, ≥75% і 100% протягом 12 міс лікування фреманезумабом [41]

UNITE: ефективність фреманезумабу у пацієнтів з мігренню та депресією

Для оцінки ефективності фреманезумабу у пацієнтів із великим депресивним розладом було проведене дослідження IV фази UNITE (NCT04041284), результати якого представлені 17 червня 2023 р. на щорічній конференції Американського товариства головного болю (American Headache Society — AHS) [44].

У пацієнтів з обома захворюваннями, які були випадковим чином розподілені для прийому фреманезумабу, виявлено статистично значуще зниження як за 17-пунктовою шкалою оцінки депресії Гамільтона (HAMD-17), так і за 9-критеріальним опитувальником здоров’я пацієнта (PHQ-9) порівняно з особами, які отримували плацебо. Тож лікування фреманезумабом було пов’язане зі статистично значущим зменшенням вираженості депресії у пацієнтів із мігренню та великим депресивним розладом протягом 8 тиж, і ефект зберігся на 12-му тижні. Тому лікування фреманезумабом може бути корисним варіантом для зменшення вираженості симптомів і сукупного тягаря мігрені та депресії у тих, у кого діагностовано обидва захворювання. Адже середньомісячна кількість днів з мігренню зменшилася на 5,1 дня у пацієнтів, що приймали фреманезумаб, порівняно зі зменшенням на 2,9 у групі плацебо (р<0,0001) (рис. 5).

Рисунок 5. Зменшення середньомісячної кількості днів з мігренню впродовж 12 тиж подвійної сліпої фази порівняно з 28-денним початковим етапом

Під час подвійної сліпої фази дослідження середня зміна від вихідного рівня в балах HAMD-17 для плацебо становила –4,6 на 8-му тижні та –5,4 на 12-му тижні порівняно з –6,0 для фреманезумабу на 8-му тижні (р=0,0205)) і –6,7 на 12-му тижні (р=0,0228) (табл. 2).

Таблиця 2. Основні параметри дослідження UNITE [45]

Зміна загальної оцінки PHQ-9 порівняно з базовим рівнем на 8-му тижні становила –5,8 для плацебо та –7,1 для фреманезумабу (р=0,0283). На 12-му тижні зміна становила –6,3 для плацебо проти –7,8 для фреманезумабу (р=0,0108).

Зменшення вираженості як депресії, так і мігрені у статистично значущому ступені має велике практичне значення, враховуючи поширену коморбідність обох захворювань. Це також дуже суттєво з огляду на сприятливий профіль безпеки фреманезумабу. Його великі молекули навіть не потрапляють у головний мозок, що вигідно відрізняє цей препарат від низки інших для застосування у пацієнтів із великою депресією.

Трактування результатів цього дослідження залишається дискутабельним. Так, дослідник Р.Б. Ліптон, професор неврології в Медичному коледжі Альберта Ейнштейна та директор Центру головного болю Монтефіоре в Нью-Йорку, схиляється до того, що вираженість депресії зменшилася, тому що зменшилася вираженість мігрені [46].

Дослідження за даними реальної клінічної практикиРезультати застосування фреманезумабу в рутинній клінічній практиці (real-world evidence) доповнюють ті, що отримано у клінічних дослідженнях. Зокрема, у ретроспективному дослідженні за участю 1003 пацієнтів з США було виділено підгрупу осіб із великим депресивним розладом, 82% яких були жінками середнього віку — 40,1 року [47].

У цій підгрупі (n=134) середньомісячна кількість днів з міг­ренню на початку дослідження становила 14,5 (6,1). Середнє (у відсотках) зниження цього показника від вихідного рівня становило 5,4 (37,2%) на 1-му місяці, 6,8 (46,9%) — на 3-му місяці та 9,9 (68,3%) — на 6-му місяці. Частка пацієнтів зі зниженням середньомісячної кількості днів з мігренню на ≥50% зросла з 36,7% протягом 1-го місяця до 81,8% — 6-го місяця (рис. 6). Крім того, у 45,5% пацієнтів знизилася тяжкість великого деп­ресивного розладу за відповідною шкалою.

Рисунок 6. Частка пацієнтів із великим депресивним розладом, що досягли зменшення середньомісячної кількості днів з мігренню на ≥50% протягом 1–6 міс дослідження [47]

У ще одному ретроспективному дослідженні у США оцінили прихильність до лікування, утримання на терапії і потребу у протинападовому та превентивному лікуванні іншими препаратами різних класів [48]. Значне зменшення застосування ліків відмічено в кожній категорії протинападових (триптани, алкалоїди ріжків, нестероїдні протизапальні препарати та опіоїдні анальгетики) і превентивних (протисудомні/протиепілептичні препарати, антигіпертензивні засоби, антидепресанти, онаботулінотоксин А) (рис. 7). Серед пацієнтів із коморбідною депресією загальна кількість пацієнтів, які отримували антидепресанти, значно зменшилася (із 68,6 до 56,4%; р=0,003).

Рисунок 7. Кількість щомісячних призначень ліків перед початком та протягом лікування фреманезумабом [48]

Нещодавно було отримано результати грецького рет­роспективного аналізу, що мав на меті оцінити ефективність фреманезумабу у пацієнтів з ХМ, які важко піддаються лікуванню [49]. Частина з них мала супутні психічні захворювання, головним чином тривогу та/або депресію (n=65). Автори оцінили дані пацієнтів із ХМ із психічними захворюваннями та без них, у яких попереднє превентивне лікування препаратами щонайменше 3 класів не дало позитивного результату та які зрештою отримали щонайменше 3 послідовні місячні дози фреманезумабу в дозі 225 мг. Основний висновок полягав у тому, що як пацієнти з психічними захворюваннями, так і без них отримали порівнянну користь від фреманезумабу зі знач­ним зменшенням кількості днів з мігренню, непрацездатністю та покращанням якості життя. При цьому зниження тяжкості психічних захворювань можна очікувати під час курсу лікування у близько 45% пацієнтів.

Підсумовуючи, слід зазначити, що наведені результати досліджень за даними реальної практики підтверджують висновки аналізу даних рандомізованих досліджень HALO CM, HALO LTS та UNITE, згідно з якими у пацієнтів із депресією від помірної до тяжкої виявлено зниження PHQ-9 у середньому на 9,5–10,5 бала протягом 12 тиж дослідження при лікуванні фреманезумабом [43].

Раніше було запропоновано можливий спільний патогенез мігрені та психічних захворювань з різними патофізіологічними механізмами, які перекриваються або взаємодіють один з одним. Однак залишається нез’ясованим, мігрень викликана психічними захворюваннями чи є причиною останніх. Таким чином, тривога та/або депресія можуть спровокувати напади мігрені, тоді як пацієнти з частими та тяжкими нападами, наприклад із ХМ, мають підвищену сприйнятливість до психічних захворювань. Спільні фактори навколишнього середовища та ожиріння також можуть зумовлювати розвиток як мігрені, так і коморбідної депресії та/або тривоги [49].

Нарешті, рецептори CGRP також беруть участь у ней­рохімічних змінах, що лежать в основі спільної патофізіо­логії між мігренню та психічними захворюваннями через їх активацію. У свою чергу, інгібування рецепторів CGRP за допомогою анти-CGRP мАТ може бути клінічно корисною стратегією для досягнення ймовірного зниження тяжкості як мігрені, так і психічних захворювань [50]. З клінічної точки зору, участь CGRP у патофізіології депресії може пояснити подвійний сприятливий ефект фреманезумабу щодо зниження тяжкості як мігрені, так і психічних захворювань.

Підбиваючи підсумок, з клінічної точки зору, отримані результати свідчать, що фреманезумаб є ефективним засобом превентивної терапії, також може бути корисним для зниження тяжкості супутньої депресії. Продемонстрована ефективність, сприятливий профіль безпеки та переносимість фреманезумабу вказують на його значний терапевтичний потенціал для пацієнтів із ЕМ, ХМ та коморбідною депресією. Рандомізоване дослідження UNITE [44], результати якого ще остаточно не опубліковано, має пролити світло на це клінічно важливе питання.

AJO-UA-00041 EXP 31st of Dec 2025

*4-го рівня у дослідженні Глобального тягаря хвороб (Global Burden of Di­sease — GBD).

Список використаної літератури

• 1. Hong J.B., Lange K.S., Overeem L.H. et al. (2023) A Scoping Review and Meta-Analysis of Anti-CGRP Monoclonal Antibodies: Predicting Response. Pharmaceuticals (Basel)., 16(7): 934.
• 2. Ferrari M.D., Diener H.C., Ning X. et al. (2019) Fremanezumab versus placebo for migraine prevention in patients with documented failure to up to four migraine preventive medication classes (FOCUS): a randomised, double-blind, placebo-controlled, phase 3b trial. Lancet, 394: 1030–1040.
• 3. Reuter U., Goadsby P.J., Lanteri-Minet M. et al. (2018) Efficacy and tolerability of erenumab in patients with episodic migraine in whom two-to-four previous preventive treatments were unsuccessful: a randomised, double-blind, placebo-controlled, phase 3b study. Lancet, 24; 392(10161): 2280–2287.
• 4. Mulleners W.M., Kim B.K., Láinez M.J.A. et al. (2020) Safety and efficacy of galcanezumab in patients for whom previous migraine preventive medication from two to four categories had failed (CONQUER): a multicentre, randomised, double-blind, placebo-controlled, phase 3b trial. Lancet Neurol., 19(10): 814–825.
• 5. Silberstein S.D., Cohen J.M., Seminerio M.J. et al. (2020) The impact of fremanezumab on medication overuse in patients with chronic migraine: subgroup analysis of the HALO CM study. J. Headache Pain., 21; 21(1): 114.
• 6. Dodick D.W., Doty E.G., Aurora S.K. et al. (2021). Medication overuse in a subgroup analysis of phase 3 placebo-controlled studies of galcanezumab in the prevention of episodic and chronic migraine. Cephalalgia, 41(3): 340–352.
• 7. Nahas S.J., Naegel S., Cohen J.M. et al. (2021) Efficacy and safety of fremanezumab in clinical trial participants aged ≥60 years with episodic or chronic migraine: pooled results from 3 randomized, double-blind, placebo-controlled phase 3 studies. J. Headache Pain., 24; 22(1): 141.
• 8. Spierings E.L.H., Ning X., Cohen M. (2021) Efficacy of Fremanezumab in Migraine Patients With Pain or Psychiatric Comorbidities and Documented Inadequate Response to 2–4 Prior Migraine Preventive Medication Classes. International Headache Congress 8–12 September 2021. Cephalalgia; 41(Suppl. 1): 1: 266.
• 9. Barbanti P., Aurilia C., Egeo G. et al.; Italian Migraine Registry study group (2023) Late Response to Anti-CGRP Monoclonal Antibodies in Migraine: A Multicenter Prospective Observational Study. Neurology, 101(11): 482–488.
• 10. Mungoven T.J., Henderson L.A., Meylakh N. (2021) Chronic Migraine Pathophysiology and Treatment: A Review of Current Perspectives. Front Pain Res (Lausanne). 25; 2: 705276.
• 11. Headache Classification Committee of the International Headache Society (IHS) (2018) The International Classification of Headache Disorders, 3rd ed. Cephalalgia, 38(1): 1–211.
• 12. Global Burden of Disease Collaborative Network (2019) Global Burden of Disease Study (GBD 2019) Disease and Injury Burden 1990–2019. Seattle, United States of America: Institute for Health Metrics and Evaluation (IHME), 2020.
• 13. Amoozegar F. (2017) Depression comorbidity in migraine. Int. Rev. Psychiatr., 29(5): 504–515.
• 14. Breslau N., Lipton R.B., Stewart W.F. et al. (2003) Comorbidity of migraine and depression: Investigating potential etiology and prognosis. Neurology, 60: 1308–1312.
• 15. Buse D.C., Manack A.N., Fanning K.M. et al. (2012) Chronic migraine prevalence, disability, and sociodemographic factors: results from the American Migraine Prevalence and Prevention Study. Headache, 52: 1456–1470.
• 16. Reuter U.A. (2018) Review of monoclonal antibody therapies and other preventative treatments in migraine. Headache, 58 (Suppl. 1): 48–59.
• 17. Dodick D.W., Shewale A.S., Lipton R.B. et al. (2020) Migraine Patients With Cardiovascular Disease and Contraindications: An Analysis of Real-World Claims Data. J. Prim. Care Community Health.,11: 2150132720963680.
• 18. Gracia-Naya M., Santos-Lasaosa S., Ríos-Gómez C. et al. (2011) Factores predisponentes al abandono del tratamiento preventivo en una serie de pacientes con migraña. Rev. Neurol., 53: 201–208.
• 19. Vécsei L., Majláth Z., Szok D. (2015) Drug safety and tolerability in prophylactic migraine treatment. Expert Opin. Drug Saf., 14(5): 667–681.
• 20. Deen M., Correnti E., Kamm K. et al. (2017) Blocking CGRP in migraine patients—A review of pros and cons. J. Headache Pain, 18: 96.
• 21. Haghdoost F., Puledda F., Garcia-Azorin D. et al. (2023) Evaluating the efficacy of CGRP mAbs and gepants for the preventive treatment of migraine: A systematic review and network meta-analysis of phase 3 randomised controlled trials. Cephalalgia, 43(4): 3331024231159366.
• 22. Masoud A.T., Hasan M.T., Sayed A. et al. (2021) Efficacy of calcitonin gene-related peptide (CGRP) receptor blockers in reducing the number of monthly migraine headache days (MHDs): A network meta-analysis of randomized controlled trials. J. Neurol. Sci., 427: 117505.
• 23. Tepper S.J. (2019) CGRP and headache: a brief review. Neurol Sci., 40(Suppl. 1): 99–105.
• 24. Charles A., Pozo-Rosich P. (2019) Targeting calcitonin gene-related peptide: a new era in migraine therapy. Lancet, 394: 1765–1774.
• 25. Sevivas H., Fresco P. (2022) Treatment of resistant chronic migraine with anti-CGRP monoclonal antibodies: a systematic review. Eur. J. Med. Res., 27(1): 86.
• 26. Pavelic A.R., Wöber C., Riederer F. et al. (2022) Monoclonal Antibodies against Calcitonin Gene-Related Peptide for Migraine Prophylaxis: A Systematic Review of Real-World Data. Cells, 12(1): 143.
• 27. Silvestro M., Tessitore A., Orologio I. et al. (2022) Galcanezumab effect on «whole pain burden» and multidimensional outcomes in migraine patients with previous unsuccessful treatments: a real-world experience. J. Headache Pain, 23(1): 69.
• 28. Hyeraci G., Paoletti O., Iannone L.F. et al. (2023) Patterns of anti-CGRP mAbs use and variation of triptan consumption following treatment initiation: A descriptive drug utilization study in the Tuscany region, Italy. Headache, 63(10): 1391–1402.
• 29. Saccà F., Braca S., Sansone M. et al. (2023) A head-to-head observational cohort study on the efficacy and safety of monoclonal antibodies against calcitonin gene-related peptide for chronic and episodic migraine. Headache, 63(6): 788–794.
• 30. Iannone L.F., De Cesaris F., Ferrari A. et al. (2022) Effectiveness of anti-CGRP monoclonal antibodies on central symptoms of migraine. Cephalalgia, 42(13): 1323–1330.
• 31. Tepper S.J., Diener H.C., Ashina M. et al. (2019) Erenumab in chronic migraine with medication overuse. Neurology, 92(20): e2309–e2320.
• 32. Muñoz-Vendrell A., Campoy S., Caronna E. et al. (2023) Effectiveness and safety of anti-CGRP monoclonal antibodies in patients over 65 years: a real-life multicentre analysis of 162 patients. J. Headache Pain, 24: 63.
• 33. Bottiroli S., De Icco R., Vaghi G. et al. (2021) Psychological predictors of negative treatment outcome with Erenumab in chronic migraine: data from an open label long-term prospective study. J. Headache Pain, 22: 114.
• 34. Driessen M.T., Cohen J.M., Thompson S.F. et al. (2022) Real-world effectiveness after initiating fremanezumab treatment in US patients with episodic and chronic migraine or difficult-to-treat migraine. J. Headache Pain, 23(1): 56.
• 35. Bottiroli S., Galli F., Viana M. et al. (2019) Negative short-term outcome of detoxification therapy in chronic migraine with medication overuse headache: role for early life traumatic experiences and recent stressful events. Front. Neurol., 10: 173.
• 36. Andrasik F., Flor H., Turk D.C. (2005) An expanded view of psychological aspects in head pain: the biopsychosocial model. Neurol. Sci., 26 (Suppl. 2): s87–s91.
• 37. de Vries Lentsch S., van der Arend B.W.H., de Boer I. et al. (2023) Depression and treatment with anti-calcitonin gene related peptide (CGRP) (ligand or receptor) antibodies for migraine. Eur. J. Neurol., 17.
• 38. Hashikawa-Hobara N., Ogawa T., Sakamoto Y. et al. (2015) Calcitonin gene-related peptide pre-administration acts as a novel antidepressant in stressed mice. Sci. Rep., 5: 12559.
• 39. Blumenfeld A., Durham P.L., Feoktistov A. et al. (2021) Hypervigilance, Allostatic Load, and Migraine Prevention: Antibodies to CGRP or Receptor. Neurol. Ther., 2; 10(2): 469–497.
• 40. Silberstein S.D., Dodick D.W., Bigal M.E. et al. (2017) Fremanezumab for the preventive treatment of chronic migraine. N. Engl. J. Med., 377: 2113–2122.
• 41. Dodick D.W., Silberstein S.D., Bigal M.E. et al. (2018) Effect of fremanezumab compared with placebo for prevention of episodic migraine: a randomized clinical trial. J. Am. Med. Assoc., 319: 1999–2008.
• 42. Friedman D.I., Cohen J.M. (2020) Fremanezumab: a disease-specific option for the preventive treatment of migraine, including difficult-to-treat migraine. Emerging Topics in Life Sciences, 4(2): 179–190.
• 43. Lipton R.B., Cohen J.M., Galic M. et al. (2021) Effects of fremanezumab in patients with chronic migraine and comorbid depression: Subgroup analysis of the randomized HALO CM study. Headache, 61(4): 662–672.
• 44. Ciccone I. (2023) Fremanezumab Significantly Reduces in Depression in Patients With Migraine and Major Depressive Disorder. http://www.neurologylive.com/view/fremanezumab-significantly-reduces-depression-patients-migraine-major-depressive-disorder.
• 45. A Study to Evaluate the Efficacy and Safety of Fremanezumab for Preventive Treatment of Migraine in Patients With Major Depressive Disorder (accessed on 1 December 2023) ClinicalTrials.gov ID NCT04041284. clinicaltrials.gov/study/NCT04041284?term=NCT04041284&rank=1.
• 46. Lowry F. (2023) CGRP Offers Relief From Migraine and Comorbid Depression — Medscape, Jun 19, 2023,. http://www.medscape.com/viewarticle/993388.
• 47. Driessen M.T., Cohen J.M., Thompson S.F. et al. (2022) Real-world effectiveness after initiating fremanezumab treatment in US patients with episodic and chronic migraine or difficult-to-treat migraine. J. Headache Pain, 23(1): 56.
• 48. Krasenbaum L.J., Pedarla V.L., Thompson S.F. et al. (2022) A real-world study of acute and preventive medication use, adherence, and persistence in patients prescribed fremanezumab in the United States. J. Headache Pain, 23(1): 54.
• 49. Vikelis M., Dermitzakis E.V., Xiromerisiou G. et al. (2023) Effects of Fremanezumab on Psychiatric Comorbidities in Difficult-to-Treat Patients with Chronic Migraine: Post Hoc Analysis of a Prospective, Multicenter, Real-World Greek Registry. J. Clin. Med., 12(13): 4526.
• 50. Sink K.S., Walker D.L., Yang Y. et al. (2011) Calcitonin gene-related peptide in the bed nucleus of the stria terminalis produces an anxiety-like pattern of behavior and increases neural activation in anxiety-related structures. J. Neurosci., 31: 1802–1810.

Підготовлено за підтримки ТОВ «Тева Україна». Цей редакційний/авторський матеріал містить рекламу лікарського засобу Аджові^ТМ. Сторони підтверджують відсутність конфлікту інтересів.