Персоніфікована терапія депресивних розладів у жінок в період менопаузи

10 листопада 2023
754
УДК:  616.895.8-08-039.76-039.11
Резюме

Мета: оцінка ефективності системи комплексної терапії депресивних розладів у жінок в період менопаузи.

Об’єкт дослідження: депресивні розлади, асоційовані з менопаузою.

Методи дослідження: клініко-психопатологічне та психодіагностичне обстеження з використанням шкали депресії Бека, шкали тривоги та депресії Гамільтона, Госпітальної шкали тривоги та депресії, шкали Simptom Check List-90-Revised.

Результати. Згідно з результатами психодіагностичного дослідження, після проведеного лікування відзначено чітку позитивну динаміку емоційного стану за психодіагностичними шкалами: достовірне зниження показників депресії за шкалою депресії Бека й показників тривоги та депресії за шкалою Гамільтона й Госпітальною шкалою тривоги та депресії. За шкалою Simptom Check List-90-Revised відмічали зниження рівня соматизації, депресії, тривоги та міжособистісної сенситивності. Виявлено хорошу переносимість венлафаксину пролонгованої дії, невисоку вираженість та частоту побічних ефектів, особливо щодо вищих психічних функцій. Побічні дії препарату відзначені у 5,7% хворих, виникали у перші 2 тиж прийому препарату та були представлені зниженням апетиту, незвичними сновидіннями, зниженням лібідо, головним болем, нудотою. У жодному випадку цей факт не спричинив відміни застосування препарату.

Висновок. Отримані в ході дослідження дані свідчать про ефективність застосування венлафаксину пролонгованої дії у терапії депресивних розладів, асоційованих з менопаузою.

Вступ

Для населення України в сучасних умовах повномасштабного вторгнення відбувається паралельне формування як індивідуальної, так і колективної травматизації, що, відповідно, негативно впливає на рівні як індивідуального психосоматичного стану, так і громадського здоров’я [1, 2].

За прогнозами Міністерства охорони здоров’я України, з кожним днем кількість осіб, які будуть відчувати негативні наслідки для власного психічного здоров’я, зростатиме. Навіть на тих, хто стійко впорався в перші місяці повномасштабного вторгнення, чекає ментальне виснаження, тому що адаптація до постійного і тривалого перебування в умовах війни також може досить негативно вплинути на психічне здоров’я [3, 4].

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), депресія є одним із найпоширеніших психічних розладів, які відмічають у практиці лікаря-психіатра. Розуміючи, що ми знаходимося сьогодні в умовах війни, яка відбувається зараз в Україні, ймовірність появи і розвит­ку депресії зростає в рази. Головні причини цього — постійний стрес, страх за власне життя та життя своїх рідних. Моральні і фізичні страждання мирного населення під час бойових дій стають вагомим тригером, що викликає як нові випадки депресії, так і загострення/рецидиви у людей, в яких раніше, ще до початку повномасштабного вторгнення, відмічали епізоди цієї хвороби [5, 6].

Депресія є найпоширенішим психічним розладом та стає причиною непрацездатності частіше, ніж будь-яке інше захворювання, є однією з вагомих причин непрямих та прямих витрат на медичне обслуговування. Зростання важливості проблеми депресії зумовлене її поширеністю та може бути пояснене істотним впливом депресії на такі важливі складові життя, як соціальне функціонування людини та якість життя, а також найвагомішим серед усіх психічних розладів рівнем суїцидів, що скоюють пацієнти із депресивними розладами (ДР) [7, 8].

Також варто зауважити, що ДР мають істотні гендерні особливості, що виявляються у психосоціальній дезадаптації, клініко-психопатологічній феноменології та проявах аутодеструктивної поведінки. Вищезазначене зумовлює необхідність диференційованих психотерапевтичних та лікувально-реабілітаційних втручань [9, 10].

Важливо пам’ятати, що у жінок ДР відмічають в 1,5–2 рази частіше, ніж чоловіків. Згідно з даними ВООЗ, поширеність уніполярної депресії становить 1,9% для чоловіків і 3,2% для жінок; ДР протягом 12 міс виявляють у 5,8 та 9,5% відповідно. ДР у жінок старшого віку нерідко асоційовані з менопаузою, фізіологічний перебіг якої в 18–50% випадків ускладнюється розвитком клімактеричного синдрому, для якого характерні вазомоторні та емоційно-вегетативні прояви [11–13].

Наявність ДР в період клімактерію пояснюють зниженням рівня моноамінів, моноаміноксидази, ендорфінів, що може бути наслідком вікового зменшення вмісту естрогенів, викликаного, у свою чергу, порушенням регуляції в системі «гіпоталамус — гіпофіз — кора надниркових залоз». Однак виникнення емоційних розладів залежить не тільки від біологічних, а й від психологічних і соціальних факторів [14, 15].

Реалії сьогодення потребують розробки персоніфікованих підходів до терапії ДР, асоційованих з клімактеричним періодом у жінок.

Вищевикладене зумовило актуальність нашого дослідження, мета якого — розробка та оцінка ефективності системи комплексної терапії ДР у жінок в період мено­паузи.

Об’єкт і методи дослідження

Об’єкт дослідження: ДР, асоційовані з менопаузою. У ході роботи використані наступні методи дослідження: комплексне клініко-психопатологічне та психодіагностичне обстеження з використанням: шкали Бека (Веек Depression Inventory), шкали тривоги та депресії Гамільтона (M. Hamilton, 1967), адаптованих до МКХ-10 (Г.П. Пантелеєва, 1988), Госпітальної шкали (Hospital Anxiety and Depression Scale), шкали Simptom Check List-90-Revised (SCL-90-R).

Проведено комплексне обстеження 97 жінок (середній вік 53,6±2,7 року) з ДР, асоційованими з менопаузою.

Результати та їх обговорення

Як свідчать результати дослідження, клінічній картині ДР у обстежених хворих притаманні знижений фон настрою, відчуття смутку, печалі (88,9% жінок), безнадії (67,9%), внутрішньої напруги, тривога (68,7%), відчуття власної непотрібності, малоцінності (65,6%), звуження кола інтересів (58,6%), втрата енергії та занепад сил (65,9%), ангедонія (68,3%), дратівливість (41,2%), підвищена образливість, надмірна чутливість щодо зауважень на свою адресу (31,7%), погіршення пам’яті (36,2%) та концентрації уваги (38,9%), розлади сну (67,1%) у поєднанні з вазомоторними симптомами: «припливами» (76,9%), нічною пітливістю (46,3%), тахікардією (44,7%) та лабільністю артеріального тиску (56,2%).

Клінічна структура ДР представлена тужливим (33,1% обстежених), сенестоіпоходричним (30,5%), тривожним (21,8%) та апатоадинамічним (14,6%) варіантами психопатологічної симптоматики.

Як свідчать результати психодіагностичного дослідження, у обстежених хворих відмічається тяжка (25,1%), виражена (38,4%) та помірна (36,5%) депресія за шкалою Бека (Веек Depression Inventory); тяжкий (41,3%) депресивний та тяжкий (40,9%) тривожний епізоди; помірний депресивний (41,2%) та тривожний (43,5%) епізоди за шкалою тривоги та депресії Гамільтона (M. Hamilton, 1967), адаптованих до МКХ-10 (Г.П. Пантелеєва, 1988); клінічно (61,9%) та субклінічно (38,1%) виражена депресія за Госпітальною шкалою (Hospital Anxiety and Depression Scale). За шкалою SCL-90-R у обстежених хворих відмічено високі рівні депресії (63,4%), тривоги (42,3%), соматизації (51,5%) та міжособистісної сенситивності (38,2%).

На підставі отриманих у ході роботи даних розроблена й апробована комплексна система терапії ДР у жінок в період менопаузи з диференційованим використанням методів психофармакотерапії, психотерапії, психологічної підтримки, психоосвіти, яка, перш за все, базувалася на салютогенному підході та розвитку резилентності.

Психофармакологічна стратегія ґрунтувалася на основі таких клінічних протоколів лікування ДР: Canadian Network for Mood and Anxiety Treatments (CANMAT), Clinical guidelines for the management of adults with major depressive disorder. Section 3. Pharmacological Treatments, 2016; Depression in adults: recognition and management. Guidelines by NICE, 2018; Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги «Депресія» (затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25.12.2014 р. № 1003), відповідно до яких одним із препаратів вибору в лікуванні ДР, асоційованих з менопаузою, є венлафаксин.

Венлафаксин — селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну, який виявив високу ефективність у лікуванні депресії, асоційованої з тривогою та фобічною симптоматикою, сприяє поліпшенню когнітивних показників, підвищенню психофізичної активності пацієнтів.

Венлафаксин пролонгованої дії має унікальний дозозалежний ефект молекули, а саме у низьких дозах (до 150 мг на добу) виявляє властивості селективного інгібітора зворотного захоплення серотоніну; при підвищенні дози до 225 мг включається норадренергічна дія; подальше підвищення дози до 375 мг зумовлює появу дофамінергічного ефекту. Механізм «перемикання», що не потребує заміни препарату і реалізований лише зміною дози, вигідно виділяє венлафаксин серед інших антидепресантів.

У нашому дослідженні застосовували венлафаксин пролонгованої дії у дозі 75 мг 1 раз на добу.

Психотерапевтичний комплекс включав диференційоване персоніфіковане використання когнітивно-поведінкової терапії, біосугестивної терапії (О. Стражний, 1996), терапії прийняття та прихильності (Acceptance and Commitment Therapy (ACT) та арт-терапії.

Важливою складовою розробленої лікувальної програми була персоніфікована психоосвіта, спрямована на надання пацієнтам знань щодо особливостей ДР та специфіки клімактерію; зниження рівня стигматизованості та самостигматизованості.

Як показали результати дослідження, на тлі проведення розробленої персоніфікованої терапевтичної програми у більшості обстежених на 3-му тижні терапії відмічали позитивну динаміку емоційного стану — редукцію депресивної (у 71,2% обстежених) та тривожної (73,5%) симптоматики, зникнення афекту туги (77,4%), внутрішньої напруги (73,1%), різноманітних страхів і побоювань (66,9%), іпохондричних проявів (66,2%). Відмічали достовірне зниження частоти і тяжкості вазомоторних симптомів, пов’язаних із менопаузою: зменшення «припливів» (61,2%), нічної пітливості (52,2%), стабілізацію артеріального тиску (57,4%) та серцевого ритму (56,3%). Поведінка хворих ставала більш упорядкованою, зростала їх психофізична активність, відновлювався звичний руховий режим. До кінця 9-го тижня прийому препарату помітно покращувалися когнітивні показники з акцентом на позитивну динаміку функцій нейродинаміки, уваги та мислення. Усе вищезазначене сприяло успішнішій психосоціальній адаптації хворих.

Згідно з результатами психодіагностичного дослідження, відзначено чітку позитивну динаміку емоційного стану за психодіагностичними шкалами: достовірне зниження показників депресії за шкалою Бека та показників тривоги та депресії за шкалою Гамільтона та Госпітальною шкалою (таблиця).

Таблиця. Динаміка показників тривоги та депресії за основними психодіагностичними шкалами (%)

Вираженість тривоги і депресії До терапії Після терапії
Шкала депресії Бека
Відсутність депресивних симптомів 0 38,4
Легка депресія 0 36,7
Помірна депресія 36,5 22,9
Виражена депресія 38,4 1,0
Тяжка депресія 25,1 1,0
Шкала Гамільтона
Відсутність тривоги 0 46,2
депресії 0 44,2
Легкий епізод тривоги 15,6 33,3
депресії 17,5 37,8
Помірний епізод тривоги 43,5 19,5
депресії 41,2 17,8
Тяжкий епізод тривоги 40,9 1,0
депресії 41,3 0,8
Госпітальна шкала тривоги та депресії
Відсутність 0 54,5
Субклінічні прояви 38,1 43,4
Клінічні прояви 61,9 2,1

За шкалою SCL-90-R на тлі проведеної терапії отримані наступні зміни: зниження рівня соматизації (з 1,63 до 1,32 бала), депресії (з 1,22 до 0,61 бала), тривоги (з 1,07 до 0,50 бала) та міжособистісної сенситивності (з 1,43 до 1,12 бала).

На 12-му тижні терапії у 87,5% хворих відзначали чітку позитивну динаміку, депресивна симптоматика редукувалася, вазомоторна симптоматика була слабо вираженою, відзначено активацію соціального функціонування, а також можливість подолання ситуацій, які раніше викликали емоційний дискомфорт.

У ході дослідження відмічено хорошу переносимість венлафаксину пролонгованої дії, невисоку вираженість та частоту побічних ефектів, особливо щодо вищих психічних функцій. Побічні дії препарату відзначені у 5,7% хворих, виникали в перші 2 тиж прийому препарату та були представлені зниженням апетиту, незвичними сновидіннями, зниженням лібідо, головним болем, нудотою. У жодному випадку це не спричинило відміни застосування препарату. Решту випадків побічних ефектів можна вважати передбачуваними (типовими для застосовуваного класу препаратів), які в цілому швидко минають при продов­женні лікування і доступні для швидкої корекції.

У сучасній науковій літературі є достатня кількість статей щодо лікування ДР препаратами з групи селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну, а саме венлафаксину. Однак у них розглядають лікування ДР різного ступеня тяжкості [16], також є робота, присвячена лікуванню вазомоторної симптоматики на тлі менопаузи [17]. Однак немає жодної роботи, яка би розглядала питання ДР, асоційованих з менопаузою, на тлі лікування венлафаксином.

Висновок

Отримані в ході дослідження дані свідчать про ефективність застосування венлафаксину пролонгованої дії у терапії ДР, асоційованих з менопаузою.

UA-LAFA-PUB-102023-017

Список використаної літератури

  • 1. Чабан О.С., Хаустова О.О. (2022) Медико-психологічні наслідки дистресу війни в Україні: що ми очікуємо та що потрібно враховувати при наданні медичної допомоги? Укр. мед. часопис, 4(150). DOI: 10.32471/umj.1680-3051.150.232297.
  • 2. Хаустова О.О. (2022) Тривожно-депресивні розлади в умовах дистресу війни в Україні. Здоров’я України, 4: 22–24.
  • 3. http://www.kmu.gov.ua/news/vpliv-vijni-na-psihichne-zdorovya-kolosalnij-viktor-lyashko.
  • 4. Орос М.М. (2023) Вплив війни на людину. Зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану. Укр. мед. часопис, 2(154): 93–97.
  • 5. vysh.gov.ua/psyhichne-zdorov-ya-ta-stavlennya-ukrayintsiv-do-psyhologichnoyi-dopomogy-pid-chas-vijny/.
  • 6. Юр’єва Л.М., Шустерман Т.Й., Ліхолетов Є.О. (2019) Непсихотичні психічні розлади в осіб, що зазнали психосоціального стресу в умовах військового конфлікту. Медичні перспективи, 24(4): 112–120.
  • 7. Маркова М.В. (2019) Постстресова психологічна дезадаптація: закономірності розвитку і специфіка клінічних проявів дезадаптивних станів у окремих специфічних груп населення, вразливих до дії макросоціального стресу. Харків, «Мадрид», 492 с.
  • 8. Марута Н.О., Панько Т.В., Каленська Г.Ю. (2019) Особливості порушень психічного здоров’я та механізми їх формування у внутрішньо переміщених осіб. Укр. вісн. психоневрол., 27(4(101): 45–51.
  • 9. Охорона психічного здоров’я в умовах війни. У 2-х томах (2017) Пер. з англ. «Наш формат», Київ, Т. 1, 579 с.
  • 10. Evans-Lacko S., Aguilar-Gaxiola S., Al-Hamzawi A. et al. (2018) Socio-economic variations in the mental health treat- ment gap for people with anxiety, mood, and substance use disorders: results from the WHO World Mental Health (WMH) surveys. Psychol. Med., 48(9): 1560–1571.
  • 11. https://www.who.int/publications/i/item/9789241547697
  • 12. Зеленська К.О., Кольцова Г.Г. (2017) Клініко-психопатологічний аналіз сучасних депресивних розладів поеднаних з суїцидальною поведенкою у жінок. ScienceRise: Medical Science, 12(20): 39–42.
  • 13. Baune B.T., Christensen C.M. (2019) Differences in Perceptions of Major Depressive Disorder Symptoms and Treatment Priorities Between Patients and Health Care Providers Across the Acute, Post-Acute, and Remission Phases of Depression. Front. Psychiatr., 10: 335.
  • 14. Татарчук Т. Ф., Де Вільєрс Т. (2016) Національний консенсус щодо ведення пацієнток із клімактеричними розладами. Мед. асп. здоров’я жінки, 2–1(99).
  • 15. Татарчук Т.Ф., Педаченко Н.Ю. (2018) Менопауза: оптимальні методи для покращення якості життя жінки. Медична газета «Здоров’я України».
  • 16. Furukawa T.A., Cipriani A., Cowen P.J. et al. (2019) Optimal dose of selective serotonin reuptake inhibitors, venlafaxine, and mirtazapine in major depression: a systematic review and dose-response meta-analysis. Lancet Psychiatr., 6(7): 601–609.
  • 17. Crandall C.J., Mehta J.M., Manson J.E. (2023) Management of Menopausal Symptoms: A Review. JAMA, 329(5): 405–420.
Відомості про автора:

Кожина Ганна Михайлівна — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та соціальної роботи Харківського національного медичного університету, Харків, Україна.

E-mail: [email protected]

Information about the author:

Kozhyna Наnna М. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Head of the Department of Psychiatry, Narcology, Medical Psychology and Social Work of Kharkiv National Medical University, Kharkiv, Ukraine.

E-mail: [email protected]

Надійшла до редакції/Received: 24.10.2023
Прийнято до друку/Accepted: 25.10.2023