ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ТА ПОШИРЕНІСТЬ ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ СЕРЕД ПОСТРАЖДАЛИХ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

ВСТУП

Питанню поширеності хронічного гепатиту (ХГ) різної етіології серед населення як в Україні, так і в інших країнах світу, приділяють все більше уваги. Існує значна різниця між рівнями поширеності, які наводяться в офіційних документах, та відповідними показниками, одержаними в результаті цільових обстежень населення або окремих його груп. Ця різниця коливається в межах від декількох разів до 1–2 порядків (Харченко Н.В. и соавт., 2002). За статистичними даними Головного управління охорони здоров’я м. Києва захворюваність на ХГ серед жителів міста протягом 1996–2000 рр. становила 0,29–0,49 на 1 тис. населення, а поширеність цієї патології — 3,23–4,35 на 1 тис. населення (Голов­не управління охорони здоров’я м. Києва, 2001). Проведені серо-епідеміологічні дослідження показали, що сумарна частота виявлення маркерів тільки вірусного гепатиту B — HBsAg та анти-НBс серед пацієнтів лікувальних закладів різного профілю в середньому становить 28,6%, серед донорів крові — 15,3%, а серед медичних працівників — 32,2% (Гураль А.Л., 2004). Істотні розбіжності між офіційно зареєстрованим рівнем поширеності ХГ і результатами вибіркових імунологічних та клінічних досліджень є загально визнаними (Maier K.P., 2000). Отже, дані офіційної статистики не відображають справжній рівень поширеності ХГ, оскільки вони базуються на реєстрації головним чином клінічно виражених форм цього захворювання. Хворі безжовтяничними, субклінічними формами як хронічного, так навіть і гострого вірусного гепатиту, залишаються нерозпізнаними. В офіційну статистику не потрапляють також вірусоносії (Яковлева Э.Б., 2004).

Схожа ситуація і з гепатитом С, при якому значно вищий відсоток незареєстрованих (субклінічних) форм гострого процесу та наступної хронізації захворювання (до 75–80% випадків). До того ж темпи підвищення частоти гепатиту С перевищують аналогічні показники щодо гепатиту В. За офіційними джерелами МОЗ Російської Федерації інфікованість гепатитом С за останні 5 років зросла вдвічі (Харченко Н.В. и соавт., 2001). Зважаючи на широку розповсюдженість, залишаються гострою проблемою токсичні гепатити, в тому числі алкогольної та медикаментозної етіології (Полунина Т.Е., 1988). Останнім часом зростає інфікованість населення іншими гепатотропними вірусами, насамперед вірусом Епштейна — Барр, цитомегаловірусом (Чумак А.А. и соавт., 2005).

Доведено, що населення, яке постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, має багатосторонні порушення функціонування імунної системи, що робить цю категорію осіб особливо схильною як до розвитку гострих вірусних гепатитів, так і до їх хронізації (Bazyka D., Chumak A., Byelyaeva N., 2004).

У зв’язку з викладеним метою дослідження було визначення реальних рівнів захворюваності та поширеності ХГ серед різних категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи на прикладі осіб, які з 1992 р. проходять регулярне диспансерне обстеження в поліклініці радіаційного реєстру Наукового центру радіаційної медицини (НЦРМ) АМН України за науковою програмою клініко-епідеміологічного реєстру (КЕР).

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження ґрунтуються на результатах довго­тривалих спостережень 10 955 дорослих пацієнтів чоловічої статі протягом 1992–2004 рр. Програма КЕР передбачає комплексне клініко-діагностичне обстеження постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС за фіксованим обсягом. В число обстежених за програмою КЕР методом сліпої вибірки включено репрезентативні когорти від п’яти найбільш чисельних категорій населення України постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС, а саме:

• учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1986–1987 рр., які проживають у м. Києві, — 6234 особи;
• ліквідатори-евакуйовані, які в минулому були штатними співробітниками ЧАЕС і мешкали в м. Прип’яті; після евакуації в 1986 р. до м. Києва вони продовжували працювати на ЧАЕС — 1822 особи;
• евакуйовані з м. Прип’яті до м. Києва — 1958 осіб;
• мешканці 3-ї зони радіаційно-забруднених територій (м. Овруч та Овруцький район) — 418 осіб;
• мешканці 4-ї зони радіаційно-забруднених територій (м. Боярка) — 523 особи, які становили групу порівняння.

У пацієнтів вивчали стан печінки за наступними показниками та загальноприйнятими лабораторними методами: загальний рівень білків крові — біуретовим методом, білкові фракції — методом електрофорезу на плівках з ацетату целюлози, альбумін — за кольоровою реакцією з бромкрезоловим зеленим, білірубін — калориметричним методом (діазометод) за Єндрашиком, тімолову пробу за методом Хуерго і Поппера, трансамінази — калориметричним кінетичним методом, лужної фосфатази — кінетичним методом, визначення концентрації імуноглобулінів сироватки крові методом радіальної дифузії за Манчіні, визначення Австралійського антигену (поверхневого антигену до гепатиту В) — методом реакції зворотної пасивної гемаглютинації, визначення загальних антитіл до вірусу С — імуноферментним методом за допомогою набору «Діапрофмед» (Україна), визначення антитіл до вірусів Епштейна — Барр, герпесу, цитомегало­вірусу — імуноферментним методом за допомогою наборів «Диагностические системы» (Російська Федерація) та «МПО Векторбест» (Російська Федерація), визначення фібріногену А — ваговим методом за Рутберг, фібріногену В — якісним методом за Комміне і Ліонс.

Ультразвукове дослідження гепатобіліарної системи проводили на апаратах Shimadzу 410B, Aloka-2000, Aloka-650 (виробництва Японії) в В-режимі роботи.

Статистичну обробку одержаних даних проводили за допомогою стандартної програми Microstat на персональному комп’ютері IBM PC/AT.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Зафіксовано значну розбіжність у віковій структурі між пацієнтами різних категорій обстежених (табл. 1). Якщо частка ліквідаторів та ліквідаторів-евакуйованих віком до 20 років на момент аварії серед пацієнтів КЕР чоловічої статі становила відповідно лише 1,51 та 0,71%, то у категоріях мешканців 3-ї та 4-ї зон радіаційно-забруднених територій ця вікова група вже відповідно 45,22 та 49,1%. Серед евакуйованих цей відсоток дорівнює 89,48%, що робить цю категорію наймолодшою. Серед мешканців 4-ї зони радіаційно-забруднених територій число осіб віком 30–39 років більш аніж втричі перевищує число осіб у віковому діапазоні 40–49 років. Сумарна кількість пацієнтів КЕР (графа «Всього») розподілилась за віком досить рівномірно — від 19,81 до 29,43% у перших чотирьох підгрупах. Найменшою загальною віковою підгрупою є обстежені віком 50 років і більше на момент аварії на ЧАЕС — 8,03%.

Різниця у віковій структурі між категоріями обстежених за програмою КЕР могла суттєво вплинути на показники частоти виявлення ХГ.

Було проаналізовано рівень захворюваності на ХГ серед різних категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС в трьох періодах спостереження (табл. 2).

*Групу порівняння становили мешканці 4-ї зони.

В першому періоді (до 1986 р.) рівні захворюваності на ХГ були значно вищими серед ліквідаторів та ліквідаторів-евакуйованих, що обумовлено значно більшим середнім віком обстежених цих категорій, а відповідно вищим ризиком накопиченого впливу причин цього захворювання (вірусні інфекції, вживання алкоголю, медикаментів та інших). В другому періоді (1986–1991 рр.) рівні захворюваності у всіх без винятку категоріях суттєво підвищилися (приблизно в 1,5–2,3 рази). При цьому достовірність розбіжності захворюваності ліквідаторів та лікві­даторів-евакуйованих порівняно з захворюваністю жителів 4-ї зони радіаційно-забруднених територій стала більш чіткою.

Особливо збільшився цей показник серед жителів 4-ї зони радіаційно-забруднених територій (у 8 разів). При цьому якщо в перший період рівень захворюваності на ХГ серед ліквідаторів та ліквідаторів-евакуйо­ваних був в 2–2,5 рази вищий, аніж серед мешканців м. Боярки, то в третій період різниця становила 1,15–1,45 рази. Показники захворюваності на ХГ у третій період (1992–2004 рр.) серед усіх категорій підвищилися у кілька разів, що пояснюється проведенням систематичних поглиблених стандартизованих медичних обстежень в умовах клініки НЦРМ АМН України (табл. 3).

Частка виявлених в період 1992–2004 рр. хворих на ХГ серед всіх категорій перевищує 72%, досягаючи максимуму у мешканців 4-ї зони — 84,16%.

Отримані результати свідчать про те, що у визначенні захворюваності на ХГ (навіть при стертих клінічних формах захворювання) особливу роль відіграють лабораторні (біохімічні та імунологічні аналізи крові, коагулограма) і ультразвукове дослідження гепатобіліарної системи. У хворих на ХГ простежувалась «мозаїчність» відхилень різних печінкових проб. При ультразвуковому дослідженні печінки нерідко єдиним сонографічним маркером цього захворювання були збільшені розміри печінки. Важлива роль у виявленні ХГ відводиться огляду пацієнтів лікарем гастроентерологом, який звертає увагу, поряд з іншими клінічними симптомами, на ознаки можливих позапечінкових проявів цієї патології. Серед постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС такою ознакою найчастіше був астенічний синдром різного ступеня вираженості (у 42,8% хворих).

Комплексне обстеження з періодичністю 1 раз на два-три роки та залучення загальноприйнятих лабораторних й ультразвукового методів діагностики з наступним оглядом гастроентеролога дозволило виявити високу частоту захворюваності на ХГ в період 1992–2004 рр.

ВИСНОВКИ

1. Систематичне обстеження різних категорій постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС в рамках програми КЕР дозволяє здійснити ранню діагностику ХГ.

2. Серед постраждалих виявлені високі рівні захворюваності та поширеності ХГ, в тому числі у осіб молодого та зрілого віку.

3. Враховуючи чинники ризику розвитку ХГ (радіаційні, інфекційні, токсичні, імунологічні, аліментарні), необхідно всі категорії постраждалих внаслідок аварій на Чорнобильській АЕС систематично обстежувати на наявність ХГ із застосуванням лабораторних (біохімічні та імунологічні аналізи крові, коагулограма) та ультразвукового методів дослідження.

ЛІТЕРАТУРА

• Головне управління охорони здоров’я м. Києва (2001) Основні показники здоров’я та медичної допомоги населенню м. Києва в 2000 році. Головне управління охорони здоров’я м. Києва. Київ, 184 с.
• Гураль А.Л. (2004) Эпидемиологическая характеристика гепатита В в Украине: современное состояние и проблемы. VI Всероссийская научно-практическая конференция «Вирусные гепатиты — проблемы эпидемиологии, лечения и профилактики» 24–26.05.2004 г., Москва, 78–80 с.
• Полунина Т.Е. (1988) Диагностика лекарственных гепатитов. Терапевт. архив, 2: 119.
• Харченко Н.В., Анохина Г.А., Опанасюк В.Д. и др. (2001) Хронический вирусный гепатит С. Доктор, 2(6): 28–32.
• Харченко Н.В., Порохницький В.Г., Топольницький В.С. (2002) Вірусні гепатити. Фенікс, Київ, 295 с.
• Чумак А.А., Авраменко И.В., Бойченко П.К. (2005) Цитомегаловирус: радиация и иммунитет. ДИА, Киев, 143 с.
• Яковлева Э.Б. (2004) Вирусный гепатит С: особенности клинического течения, беременность, роды, новорожденные. Мистецтво лікування, 8(14): 18–21.
• Bazyka D., Chumak A., Byelyaeva N. (2004) Immune function in exposed after Chornobyl. Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. Збірник наукових праць, Київ, 10: 231–254.
• Maier K.P. (2000) Hepatitis C — Hepatitisfolgen. Georg Thieme Verlag, Stuttgart — New York, 720 p.

Адреса для листування:
Гасанов Анвер Аждарович
03115, Київ, пр. Перемоги, 119/121
Науковий центр радіаційної медицини
АМН України