Вплив війни на людину. Зміни психіки та характеру в умовах воєнного стану

10 травня 2023
5594
Резюме

Мета: дослідити перебіг тривожних розладів у внутрішньо переміщених осіб із зони бойових дій.

Об’єкт і методи дослідження. Досліджено 2100 внутрішньо переміщених осіб. Для забезпечення комплексного оцінювання психоемоційного статусу переселенців проводили опитування з використанням індивідуально розробленої анкети, міжнародних шкал та тестів в онлайн- та офлайн-форматах.

Результати. За шкалою Бека депресію виявлено у 53,0% сангвініків, 46,0% холериків, 78,0% меланхоліків та 39,0% флегматиків. Серед осіб, які готові повернутися наразі додому, депресію виявлено у 43,0% та з тих, хто не готовий повертатися, — у 79,0%. За даними тесту Спілбергера — Ханіна, у 53,0% осіб низький, 45,0% — середній та у 2,0% — високий рівень тривоги. Високий рівень тривожності виявлено у 17,0% флегматиків, 48,0% сангвініків та 35,0% холериків.

Висновки. Найбільш схильні серед внутрішньо переміщених осіб до розвитку депресії жінки-меланхоліки, які не готові повертатися додому. Високий рівень тривожності мають особи жіночої статі, які позитивно ставляться до місцевого населення, не мають депресивних симптомів, але відчувають страх за власне життя. До розвитку посттравматичного стресового розладу більш схильні жінки без постійного місця проживання, сангвініки, з легким ступенем депресії та легким/середнім рівнем тривожності.

Вступ

Ми живемо у ХХІ ст., у період значного технологічного прогресу. Україна знаходиться майже в центрі Європи, одного з найпрогресивніших і демократичних регіонів світу. Остання війна в Європі тривала 80 років тому. З того часу багато що змінилося, з’явилися нові цінності, нові можливості, суспільство стрімко прогресувало. Поняття «війна» поступово відходило в минуле, але зовсім не зникло. І ось історія повторюється.

Особливістю сучасних збройних конфліктів є те, що під час військових дій страждає все населення країни, втягнутої в конфлікт. У такій ситуації у людей відбувається переоцінка всіх цінностей, досягнень та здобутків, змінюються психіка і світосприйняття. Вони змушені покидати свої домівки, щоб рятувати життя, шукати прихистку в інших місцях, де у них немає родичів, друзів чи просто знайомих. У людей змінюється ставлення до оточуючих, життя та самих себе. У таких випадках необхідними є вивчення і оцінка психоемоційного стану людей для надання їм кваліфікованої допомоги та запобігання виникненню несприятливих наслідків для їхнього життя.

Мета: дослідити перебіг тривожних розладів у внутрішньо переміщених осіб (ВПО) із зони бойових дій.

Завдання дослідження:

  • дослідити зміни характеру, поведінки та психоемоційного стану у ВПО із зони бойових дій;
  • дослідити динаміку виникнення та перебіг депресивних розладів у ВПО;
  • провести розподіл на групи за рівнем стресу для подальшого їх спостереження та/або надання відповідної допомоги;
  • на основі проведених досліджень запропонувати низку соціальних заходів, які би знизили рівень посттравматичного стресового розладу (ПТСР);
  • створити критерії прогнозу виникнення ПТСР в осіб з різним темпераментом, типом особистості та даними анамнезу.

Об’єкт і методи дослідження

Досліджено 2100 ВПО з різних регіонів України, де ведуться бойові дії: особи різного віку та статі, з різним трудовим анамнезом, але об’єднані одним горем. У багатьох з них війна забрала батьків, дітей, коханих, дім та надію на благополуччя в майбутньому.

Для забезпечення комплексного оцінювання психо­емоційного статусу ВПО проводили опитування з використанням індивідуально розробленої анкети, міжнародних шкал та тестів в онлайн- та офлайн-форматах. Для онлайн-опитування створено електронні опитувальники на платформах Google Forms, Telegram, Viber. Використовували індивідуально розроблену анкету, шкалу депресії Бека, тест Спілбергера — Ханіна, опитувальник симптомів ПТСР, шкалу оцінки впливу травматичної події (ШОВТП), тест Маєрс-Бріггс.

Результати

Опитано 2100 ВПО різного віку та статі, переважно (77,0%) жінки. 40,0% опитаних — з Київської обл. Майже 80,0% респондентів добре відкликаються про місцеве населення. За типом темпераменту більшість (51,5%) опитаних — сангвініки. 80,0% готові повернутися додому після закінчення бойових дій (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл ВПО за статтю, рівнем освіти, типом темпераменту, ставленням до місцевого населення та готовністю повернутися додому після закінчення бойових дій

Стать, освіта Тип темпераменту Ставлення до місцевого населення Готовність повернутися додому після закінчення бойових дій
23,0% — чоловіки (n=483);

повна середня 49,0% (n=1029)

Сангвінік 51,5% (n=1082) Позитивне 80,0% (n=1680) Готові 80,0% (n=1680)
77,0% жінки (n=1617);

повна вища 40,0% (n=840)

Холерик 30,5% (n=641) Нейтральне 16,0% (n=336) Не готові 20,0% (n=420)
Неповна вища 11,0% (n=231) Флегматик 13,5% (n=284) Негативне 4,0% (n=84)
Меланхолік 4,5% (n=95)

Для оцінки типу особистості використовували тест Маєрс-Бріггс. Відповідаючи на запитання, респондент обирає один із двох варіантів тверджень, які визначають, до яких тенденцій він схиляється. У результаті визначається, до якого з 16 типів особистості належить опитуваний [1] (рисунок).

Рисунок. Тип особистості ВПО за Маєрс-Бріггс

Шкала депресії Бека — один із перших тестів, що вирізняються високою релевантністю та специфічністю, створених для використання у клінічній практиці з метою діагностики та оцінки рівня депресивних розладів. Незважаючи на час розробки, шкала депресії Бека не застаріла і сьогодні широко застосовується в психіатричній та психотерапевтичній практиці [2]. За цією шкалою легку депресію відмічали у 56,0% осіб, депресія відсутня — у 44,0%. За шкалою Бека депресію виявлено у 53,0% сангвініків, 46,0% холериків, 78,0% меланхоліків та 39,0% флегматиків (табл. 2, 3). Тобто найбільш схильні до переходу в деп­ресивний стан меланхоліки, найменш — флегматики. Сангвініки та холерики є відносно стійкими або на схильність до розвитку депресії впливають додаткові фактори навколишнього середовища або риси характеру. Особи чоловічої та жіночої статі майже однаково схильні до депресії, але все ж таки жінки є менш стійкими. Серед тих, хто готовий повернутися наразі додому, депресію виявлено у 43,0%, серед тих, хто не готовий повертатися, — у 79,0% (див. табл. 2). Таким чином, можна зробити висновок, що найбільш схильні до розвитку депресії жінки-меланхоліки, які не готові повертатися додому.

Таблиця 2. Наявність депресії у представників різних типів темпераменту та зв’язок між депресією і готовністю повернутися додому

Тип темпераменту Сангвінік Холерик Меланхолік Флегматик
Виявлено депресію за шкалою Бека, % 53,0 46,0 78,0 39,0
Готовність повернутися додому Готові Не готові
Виявлено депресію за шкалою Бека, % 43,0 79,0

Таблиця 3. Результати опитування за шкалою депресії Бека, тестом Спілбергера — Ханіна та ШОВТП

Шкала депресії Бека Тест Спілбергера — Ханіна ШОВТП
Вторгнення Уникнення Фізична збудливість
56,0% (n=1176) легкий рівень депресії 53,0% (n=1113) низький рівень тривожності Високий 4,5% (n=95) Високий 0% (n=0) Високий 4,5% (n=105)
44,0% (n=924) депресія відсутня 45,0% (n=945) середній рівень тривожності Підвищений 65,5% (n=1376) Підвищений 39,0% (n=819) Підвищений 71,5% (n=1502)
2% (n=42) високий рівень тривожності Середній 30% (n=630) Середній 59,5 (n=1250) Середній 24% (n=462)
Низький 0% (n=0) Низький 1,5% (n=32) Низький 0,5% (n=11)

Для оцінки рівня тривожності використовували тест Спілбергера — Ханіна, оскільки більшість із відомих методів оцінки рівня тривожності дають змогу оцінити тільки або особистісну тривожність, або поточний стан тривожності, або більш специфічні реакції. Єдиним способом, що може диференціювати тривожність і як особистісну властивість, і як стан, є методика, запропонована Спілбергером [3]. За результатами цього тесту низький рівень тривоги виявлено у 53,0%, середній — у 45,0%, високий — у 2,0% респондентів (див. табл. 3). Щодо кореляції між рівнем тривожності і статтю, середній або високий рівень тривожності майже однаково часто виникає у жінок (46,0%) та чоловіків (42,0%), однак робити такий висновок не можна через великий розрив у кількості опитаних жінок та чоловіків, що, ймовірно, пов’язане з тим, що багато чоловіків залишилися на територіях, охоплених військовими діями, у складі Збройних сил України або територіальної оборони.

За даними тесту Спілбергера — Ханіна, високий рівень тривожності виявлено у 17,0% флегматиків, 48,0% сангвініків та 35,0% холериків. За типом особистості за тестом Маєрс-Бріггс певної кореляції не відзначено, оскільки майже рівномірно визначено різні типи особистості. Виявлено, що жінки (75,0%) більш схильні до розвитку реактивної тривожності, ніж чоловіки (25,0%). 100,0% цих осіб позитивно ставляться до місцевого населення. Найбільшою проблемою на цьому етапі життя 54,0% визначають страх за власне життя. ПТСР розвинувся у 25,0% випадках.

Отже, ВПО з високим рівнем тривожності — переважно жінки, які позитивно ставляться до місцевого населення, не мають депресивних симптомів, але відчувають страх за власне життя або непокояться через відсутність постійного місця проживання, сангвініки або холерики. Саме такі особи мають високий рівень виникнення ПТСР.

Для оцінки впливу травматичної події використовували ШОВТП. Перший її варіант опублікований у 1979 р. L.M. Horowitz [4]. Опитувальник складається з 15 пунктів, ґрунтується на самозвіті і виявляє переважання тенденції уникнення або вторгнення (нав’язливого відтворення) травматичної події. Наступний етап досліджень полягав у виявленні, клінічному описі та перевірці протистояння цих двох тенденцій у процесі короткої терапії. Результати досліджень дали змогу висловити теоретичні уявлення про існування двох найбільш загальноприйнятих специфічних категорій переживань, що виникають у відповідь на вплив травматичних подій.

Особливої уваги потребують ВПО, в яких рівень вторгнення та уникнення за ШОВТП високий. Високий рівень вторгнення відмічали переважно у жінок (77,0%). 88,0% з таких осіб морально не були готові втікати. За типом темпераменту 55,0% — сангвініки, 45,0% — холерики, за типом особистості переважно (33,0%) «цілителі». Найбільша проблема на цьому етапі у 45,0% опитаних — страх за власне життя, у 45,0% — відсутність постійного місця проживання. Високий рівень збудження виявляли тільки у жінок (100,0%), 90,0% морально не були готові втікати, 40,0% — сангвініки, 40,0% — холерики. Найбільшою проблемою на цьому етапі у 40,0% був страх за власне життя, у 40,0% — відсутність постійного місця проживання.

Отже, портрет людини з можливим ПТСР: жінка без постійного місця проживання, сангвінік, з легким ступенем депресії та легким/середнім рівнем тривожності.

Обговорення

Війна в Україні негативно вплинула на різні аспекти життя суспільства. У багатьох людей виник стан безнадійності, безпорадності та депресії. На цьому фоні можуть відмічатися психологічні порушення, в тому числі ПТСР.

ПТСР небезпечний тим, що в людини можуть виникати дисоціативні флешбеки.

І стадія — шок (триває до 1-ї доби). Людина не розуміє, як могли статися такі жахливі події, що зараз взагалі відбувається. Людина не вірить у те, що відбувається, заперечує його.

ІІ стадія — адреналіновий період (розвивається через 1 добу і триває 1 тиж). Людина вважає, що вона може все. У цей період люди активно допомагають одне одному, їм здається, що вони непереможні. Але мозку енергетично важко працювати в такому стані, на постійній межі своїх можливостей, тому він вмикає функцію захисту: згодом людина відчуває спустошення, виснаження.

ІІІ стадія — спустошення. Рівень адреналіну знижується, людина впадає у відчай, вона не може контролювати свої почуття, з’являється паніка. Але з часом настає період плато.

ІV стадія — плато. У цей період людина найбільш ефективна. Вона усвідомлює, що ситуація швидко не зміниться і до неї треба адаптуватися, виконувати рутинну роботу.

V стадія — ненависті, що становить небезпеку для тих, хто вже живе мирним життям, і небезпеку в майбутньому.

Особам, які підходять під портрет особи з високою ймовірністю виникнення ПТСР, слід звернутися за професійною допомогою до спеціаліста з психічного здоров’я для проходження курсу терапії та, за необхідності, призначення медикаментозного лікування.

Найбільш ефективні психотерапевтичні методи при ПТСР — когнітивно-поведінкова терапія та метод десенсибілізації та репроцесуалізації травми за допомогою руху очей (Eye Movement Desensitization and Reprocessing). Ці два методи рекомендовані сучасними протоколами допомоги при ПТСР.

Перший етап психотерапії доцільно комбінувати із застосуванням анксіолітичних засобів, але небензодіазепінового ряду, зокрема фенібутом (Ноофен®). Він є корисним для роботи головного мозку, пам’яті, швидкості та точності реакції. Аналог нейротрансмітера гамма-аміномасляної кислоти (ГАМК) — речовина, що сприяє проведенню нервових імпульсів у головному мозку, — фенібут, згідно із задумом виробника мав бути безпечною альтернативою лікам із серйозними побічними ефектами. Натомість на сьогодні немає досліджень, що підтверджували би ефективність цього препарату, зазначали б оптимальне дозування та можливі побічні ефекти. Ноофен® високоефективний для лікування цефалгії напруги, яка часто виникала в обстежуваних пацієнтів [5, 6].

Ще один препарат, який рекомендовано застосовувати як у гостру фазу тривоги при стресі, так і для профілактики її виникнення, а також в комбінації з психотерапією, — Адаптол®. За своєю хімічною структурою Адаптол® є біциклічним похідним сечовини, тобто близький до природних метаболітів організму — сечовини і навіть пуринів, тобто не є ксенобіотиком — чужорідною для організму сполукою, що, виходячи з максимальної фізіологічності ефектів, апріорі підвищує його безпеку. Хоча формально Адаптол® належить до представників денних анксіолітиків, його фармакологічні властивості є набагато різнобічнішими. Головна його відмінність від класичних препаратів анксіолітиків — поєднання системних нейромедіаторних та клітинних механізмів дії. Серед основних нейромедіаторних ефектів препарату — його центральна ГАМК-ергічна, серотонінергічна та менш виражена холінергічна дія на тлі значної адренолітичної активності та антиглутаматергічної дії. Є підстави припускати наявність у цього препарату прямого міметичного ефекту щодо ГАМК-рецепторів (відмінного від бензодіазепінів) та М-холінорецепторів. Загалом ГАМК-ергічною дією переважно і пояснюється наявність у препарату Адаптол® протитривожних властивостей. Однак якщо розглядати центральні ефекти препарату в цілому, слід насамперед підкреслити його нормалізувальний вплив на баланс активності різних нейромедіаторних систем у головному мозку, а саме — активувальний щодо гальмівного медіатора — ГАМК, та послаблювальний — щодо збуджувальних нейротрансмітерів — норадреналіну та глутамату, а також нормалізація взаємовідносин адрено- та серотонінергічного впливу. Саме дисбаланс в активності зазначених нейромедіаторних систем (у співвідношенні збудливого та гальмівного впливу) лежить в основі патогенезу різних форм неврозів та порушень центральних механізмів регуляції вегетативних функцій [7, 8].

Таким чином, у дії препарату Адаптол® як «вегетостабілізатора» та адаптогена найважливішу роль відіграє його комплексний вплив на систему взаємозв’язків нейромедіаторних систем головного мозку.

Слід зазначити, що, відповідно до періодизації розвит­ку стресової реакції, Адаптол® показаний, у першу чергу, в початкову — адаптивну — її фазу, яка визначається ще збереженими механізмами адаптації, а на практиці — донозологічною стадією розвитку патологічного процесу або на його початкових клінічних етапах. Це означає цінність препарату Адаптол® саме як інструмента стратегії фармакопрофілактики, спрямованої на максимальну підтримку повноцінної адаптивної реакції та запобігання розвитку конкретної нозології.

Фармакологічні засоби можуть застосовуватися, але їм не слід надавати перевагу перед травмафокусованою когнітивно-поведінковою терапією. Препаратами вибору є селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну: флуоксетин (20–60 мг на добу), пароксетин (20–40 мг на добу), сертралін (50–200 мг на добу) або інгібітор зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну венлафаксин (75–150 мг на добу).

Щодо застосування транквілізатора бензодіазепінового ряду гідазепаму, слід зауважити, що його прийом може погіршувати стан депресії, викликати суїцидальні думки, підвищувати ризик розвитку деменції. Гідазепам може викликати звикання та синдром відміни, чинити негативний вплив на серцево-судинну систему, при його прийомі не рекомендовано вживати алкоголь, виконувати види діяльності, які потребують підвищеної уваги або швидкої реакції [9, 10]. Тому на початковому етапі в гостру фазу тривоги при стресі обґрунтованим призначенням буде Адаптол®. Подальшу терапію необхідно коригувати згідно зі станом пацієнта.

Якщо немає адекватної відповіді на фармакотерапію щодо зменшення вираженості ознак ПТСР, слід провести додаткові консультації з фахівцями, щоб визначити доцільність підвищення дози в межах затверджених лімітів, переведення на альтернативний антидепресант, додавання празозину, рисперидону або оланзапіну як додаткових засобів, перегляду потенціалу для психологічного втручання.

Слід також відмовитися від неправильних методів боротьби зі стресом, таких як зловживання алкоголем, тютюнопаління або вживання наркотиків; залучитися підтримкою близьких; налагодити режим дня; повернути, за можливості, частину рутинних справ, займатися легкою фізичною активністю чи вправами, щоб знизити рівень стресу; не панікувати, а бути обачнішим, втримувати емоційну рівновагу, знаходити новий сенс у житті [11].

Слід зазначити, що ПТСР як один із можливих психологічних наслідків перенесення травматичної події виникає приблизно у 20% осіб (навіть за відсутності фізичного травмування), супроводжуючись як різними психічними розладами, так і психосоматичними порушеннями. Загальні закономірності щодо виникнення та розвитку ПТСР залежать від того, які саме травматичні події стали причиною психологічних і психосоматичних порушень — специфіка травматичного стресора. Провідну роль відіграють екстремальність, вихід за межі звичайних переживань, інтенсивність рівня страху за своє життя, жаху та відчуття безпорадності. Важливими характеристиками є несподіванка, стрімкий темп розвитку катастрофічної події, тривалість дії та повторюваність впродовж життя [12].

Середні показники поширеності ПТСР в умовах воєнного часу становлять 15–30%, цілком дорівнюючи високим показникам ПТСР у жертв злочинів — 15–50%, тоді як загальна поширеність ПТСР після тяжкого стресу в мирний час становить лише 0,5–1,2%.

За різними даними, під час війни у В’єтнамі загинуло >58 тис. американських військових, було близько пів мільйона поранених. Але в наступні післявоєнні 10 років стільки ж людей загинуло за власним бажанням: суїцидом завершили життя майже 60 тис. ветеранів війни. Таку саму ситуацію відмічали й після війни в Афганістані, Іраку.

У низці досліджень зазначено, що ПТСР становить 10–50% медичних наслідків усіх бойових подій. Симптоми ПТСР часто не зникають навіть через 15–20 років після закінчення війни. Симптоми ПТСР відмічали у 29–45% (за різними джерелами) ветеранів Другої світової війни, 25–30% американських ветеранів в’єтнамської війни [13].

Порівнюючи масштаби війн, які відбувалися у ХХ ст. (Друга світова війна, війна у В’єтнамі, війна в Афганістані), і теперішньої війни в Україні, та оцінюючи кількість людей, які зазнали впливу цієї війни, можна стверджувати, що ПТСР, який виник в опитаних ВПО, відповідає середнім значенням і не є критично високим, але особи, в яких він виявлений, повинні отримувати комплексну фармакологічну, психіатричну та психологічну допомогу.

Висновки

1. Найбільш схильні серед ВПО до розвитку депресії жінки-меланхоліки, які не готові повертатися додому.

2. Високий рівень тривожності мають особи жіночої статі, які позитивно ставляться до місцевого населення, не мають депресивних симптомів, але відчувають страх за власне життя.

3. До розвитку ПТСР більш схильні жінки без постійного місця проживання, сангвініки, з легким ступенем депресії та легким/середнім рівнем тривожності.

Список використаної літератури

  • 1. http://www.themyersbriggs.com/en-US/Products-and-Services/Myers-Briggs.
  • 2. Beck A.T., Ward C.H., Mendelson M. et al. (1961) An inventory for measuring depression. Arch. Gen. Psychiatry, 4: 561–571.
  • 3. Spielberger C.D., Gorssuch R.L., Lushene P.R. et al. (1983) Manual for the State-Trait Anxiety Inventory. Consulting Psychologists Press.
  • 4. Horowitz L.M. (1979) On the cognitive structure of interpersonal problems treated in psychotherapy. J. Consult. Clin. Psychol., 47(1): 5–15.
  • 5. Орос М.М., Сабовчик А.Я. (2019) Ефективність використання Ноофену в лікуванні цефалгії напруги. На допомогу практичному лікарю, 5–6: 81–87.
  • 6. compendium.com.ua/info/262/noofen-sup-sup-500-mg/.
  • 7. compendium.com.ua/info/137/adaptol-sup-sup-300-mg/.
  • 8. Гирина О.Н., Скаржевская Н.Л. (2010) Применение дневного транквилизатора «Адаптол» в комплексной терапии пациентов высокого кардиоваскулярного риска: целесообразность, эффективность и безопасность. Укр. тер. журн., 1: 125–128.
  • 9. compendium.com.ua/dec/273792/.
  • 10. Horváth A., Szűcs A., Kamondi A. (2016) Risk Factors of Alzheimer’s Disease: Depression in the Cross Fire. JSM Anxiety Depress., 1(2): 1009.
  • 11. National Institute for Health and Care Excellence (2018) Post-traumatic stress disorder (https://www.nice.org.uk/guidance/ng116).
  • 12. Венгер О.П., Ястремська С.О., Рега Н.І. (2016) Посттравматичний стресовий розлад. Навч. посіб. для студентів вищ. мед. навч. закл. МОЗ України. Тернопіль, ТДМУ, 260 с.
  • 13. Харченко В.Є., Шугай М.А. (2015) Психологічна діагностика та корекція посттравматичного стресового розладу особистості. Метод. посіб., 160 с.
Інформація про автора:

Михайло Михайлович Орос — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри неврології, нейрохірургії та психіатрії Ужгородського національного університету, Ужгород, Україна.

Адреса для кореспонденції:

Михайло Михайлович Орос
88000, Ужгород, пл. Народна, 3

Information about the author:

Oros Mikhailo M. — Doctor of Medical Sciences, Professor, Head of the Department of Neurology, Neurosurgery and Psychiatry, Uzhgorod National University, Uzhgorod, Ukraine.

Address for correspondence:

Mikhailo Oros
88000, Uzhgorod, Narodna Sq., 3

Надійшла до редакції/Received: 27.04.2023
Прийнято до друку/Accepted: 02.05.2023