Еволюція діагностики в кардіології

Вступ

Еволюцію діагностики в кардіології поділяють на три періоди. Перший період тривав з доісторичних часів до XVII ст. Цей період характеризується відсутністю правильних знань про функціонування серцево-судинної системи і несистемністю діагностики. Другий період почався з відкриттям замк­нутих кіл кровообігу у XVII ст. і завершився в середині ХХ ст. Під час цього періоду відбувся розквіт фізикальних методів діагностики, на основі яких лікарі почали створювати цілісну уяву про нормальну роботу та захворювання серця. Третій період розпочався в середині ХХ ст. і триває досі. У третій період інженери та науковці створюють прилади, які дають можливість прижиттєво спостерігати за станом серця та судин.

Давній період (до XVII ст.)

Від найдавніших часів і до епохи Просвітництва лікарі дізнавалися, що у людини настала хвороба серця, за її скаргами або на підставі симптомів, які отримували найпростішими методами фізикального обстеження [1]. До наших днів збережені оригінали стародавніх текстів, що навіть сьогодні дивують своєю спостережливістю.

Папіруси Древнього Єгипту (4 тисячоліття до н.е.) містять типові скарги при ішемічній хворобі серця: «Якщо ви обстежуєте людину на предмет хвороби серця, а вона має біль у руках, грудях і з боку серця… то це загрожує життю» [2]. У Гіппократа (IV–III ст. до н.е.), в його трактаті «Прогностика» знаходимо картину зниження серцевого викиду і централізації кровообігу: «Якщо голова, руки і ноги холодніють, а живіт і боки теплі, то це віщує недобре. Але якщо все тіло рівномірно тепле і м’яке, то це дуже добре» [3]. Китайський лікар Ван Шу-Хе (ІІ–ІІІ ст. н.е.) в «Книзі про пульс» описав тахікардію і знижену варіабельність пульсу, імовірно, спостерігаючи надшлуночкову тахікардію: «Якщо тип серцебиття стає таким же регулярним, як дзьобання дятла або падіння крапель з даху, пацієнт помре через 4 дні» [4].

Акуратність і точність древніх описів цікаві насамперед тим, що до XVII ст. лікарі не мали правильної уяви про роль серця в життєдіяльності організму. Було зрозуміло, що із зупинкою серця зникає життя, а зміни пульсу можуть вказати на «втому» серця, але механізми цих зв’язків залишалися таємницею. Розглянемо розвиток знань про серце і судини, щоб зрозуміти появу і розвиток досконаліших методів діагностики.

Як відомо, в трупному організмі кров збирається у венах і відсутня в артеріях. Тому стародавні дослідники, які проводили розтини, виявляли, що вени заповнені кров’ю, а артерії — повітрям. Крім того, оскільки у венах біля печінки завжди відмічали згустки, було зроблено висновок про те, що саме печінка викликає рух крові. На підставі робіт попередників і власних спостережень Клавдій Гален (Древній Рим, ІІ ст. н.е.) висунув теорію, що кров утворюється в печінці і з неї по нижній порожнистій вені розноситься до внутрішніх органів. Кров потрапляла до правого шлуночка і звідти, на думку Галена, менша частина текла по легеневій артерії до легень, а більша частина через дрібні отвори в міжшлуночковій перегородці потрапляла до лівого шлуночка, де змішувалася з «життєвою силою». Додамо, що пульсація артерій розглядалася як самостійне явище, не пов’язане із систолою шлуночків [5]. Ця теорія залишалася єдиним дозволеним трактуванням функції печінки, серця, судин і крові протягом наступних 15 століть, що, очевидно, гальмувало розвиток медицини загалом, а особливо вчення про серце.

Можна виділити декілька причин, які змушували кардіологію залишатися на зачатковому рівні. До них відносимо заборони проти проведення розтинів людини в Стародавньому Світі і Середньовіччі та, як наслідок, обмежені знання анатомії серцево-судинної системи. Достатньо вказати, що перший пов­ноцінний атлас анатомії людини належить Андреасу Везалію (Італія, XVI ст.), в якому зі всією очевидністю заперечено існування Галенівських отворів у міжшлуночковій перегородці [6]. Поряд з недосконалою базою фактичних даних не менш вагомою проблемою був спосіб вивчення цього матеріалу, оскільки замість логічного аналізу даних медики користувалися догмами, які часто не мали жодного зв’язку з побаченим.

Становлення кардіології (XVII–XX ст.)

У XIV ст. міста-держави Відродження почали видавати дозволи на проведення розтинів трупів людей, а з XVI ст. дослідники все частіше вказували на суперечності трактатів Галена. Поряд з цим в Європі настала епоха Просвітництва, яка проголосила віру в розум і науковий метод у вивченні світу. Науковий метод вимагав заперечення надприродного початку, логічну побудову висновків на основі лише доведених спостережень чи експериментів, простий і неупереджений виклад матеріалу. Вільям Гарвей (Англія) у XVII ст. застосував науковий метод, піддав сумніву уявлення Галена, врахував дослідження останніх десятиліть, виконав велику кількість розтинів, провів низку спостережень та експериментів на живих тваринах. Гарвей правильно проаналізував накопичений матеріал і дійшов висновку, що кров повинна послідовно циркулювати через легені, потім через внутрішні органи і повертатися венами до серця. В. Гарвей запропонував тео­рію закритої циркуляції крові з центральною роллю серця в ній у тому вигляді, який прийнято сьогодні. З цього часу фізикальні дані перестали бути знахідками, причини яких залишалися без цілісних пояснень, а почали формувати логічну і зрозумілу систему. Водночас спектр можливих обстежень став на шлях постійного удосконалення й розширення.

Пальпація була відома ще з древніх часів, проте тепер її роль для обстеження серця оцінена заново. У своїй фундаментальній книзі «Про рух серця» (1628 р.) В. Гарвей викрив причину верхівкового поштовху: «Таким чином, наступні події відбуваються разом або одночасно: серце напружується, вдаряє верхівкою, що відчувається ззовні грудної стінки ударом… і з силою виштовхує кров скороченням шлуночків» [7].

Пульсація вен шиї, яка до цього часу взагалі ігнорувалася, вперше описана у пацієнтів з недостатністю трикуспідального клапана Джовані Ланчізі (Італія) у XVII ст., більш глибоко вивчена в ХІХ–ХХ ст. Сучасні принципи аналізу венозного пульсу розробив Джеймс МакКензі (США). У своїй книзі «Дослідження пульсу» (1902 р.) він пояснив: «Вивчаючи венний пульс, ми часто отримуємо в руки інструмент спостереження тих процесів, які відбуваються під час систоли і діастоли правого передсердя, а також систоли і діастоли правого шлуночка… можна судити про такі нюанси хворого, які не чинять видимого впливу на артеріальний тиск» [8].

Аускультація серця, яка сьогодні посідає чи не центральне місце в підготовці лікарів, відома з древніх часів у вигляді так званої безпосередньої аускультації, коли лікар прикладав вухо до грудної стінки пацієнта. Аускультація отримала суттєвий поштовх до розвитку від Рене Лаеннека (Франція) у 1816 р.: «Я щільно згорнув аркуш паперу, один кінець якого приставив до ділянки серця, а інший до вуха. Я був настільки ж здивований, як і втішений тим, що міг чути удари серця набагато голосніше та точніше, ніж це мені уявлялося при безпосередньому прикладанні вуха» [9]. Лаеннек сконструював дерев’яний стетоскоп із змінними насадками різного діаметра та запропонував термін цього приладу. Вже в 1851 р. Артур Леард (Ірландія) удосконалив модель від однопросвітної трубки до бінаурального стетоскопа, який застосовують досьогодні [10].

Карл фон Вірордт (Німеччина) у 1855 р. висловив думку, що тиск, з яким треба стиснути артерію, відповідає тиску всередині артерії. Він створив апарат, який стискав променеву артерію людини з дозованою силою. У наступні десятиліття запропоновані різні модифікації таких приладів, найуспішніший з яких належав Сципіоне Ріва-Роччі (Італія, 1896 р.): «Сфігмоманометрія побудована на принципах Вірордта… Сфігмоманометр накладають на одну з великих гілок аорти, а саме плечову. Оскільки плечова артерія є прямим продовженням підключичної… то замір відповідає тиску в самій аорті (якщо обрана ліва рука) або плечоголовному стовбурі (якщо обрана права рука)» [11]. Під час вимірювання тиску лікар пальпував променеву артерію і в такий спосіб дізнавався про систолічний артеріальний тиск. Сфігмоманометрія Ріва-Роччі мала лише один значущий недолік, а саме неможливість вимірювання діастолічного тиску. Цю проблему вдалося вирішити Миколі Короткову у 1905 р., який представив аускультативні феномени в артерії під час вимірювання артеріального тиску за Ріва-Роччі: «Нарешті всі звуки зникають. Час зникнення звуків вказує на вільне проходження потоку крові; іншими словами, в момент зникнення чи значного приглушення тонів найнижчий тиск в артерії зрівнявся з тиском у манжеті» [11].

Попри свою значущість і в сучасній кардіології, всі фізикальні методики мають спільний недолік — вони не показують, як насправді працює серце і в чому саме полягають зміни серцевих структур. Замість цього дані фізикального обстеження ставлять лікаря на початок індуктивного пошуку, в кінці якого належить створити уявлення про такий стан серця, який найімовірніше міг викликати виявлені симптоми. Методи, які дозволили візуалізувати серце та судини, розроб­лені завдяки інтенсивному розвитку природничих наук.

Променева діагностика (ХХ–ХХІ ст.)

У другій половині ХІХ ст. фізики зацікавилися вивченням властивостей електронів, які випромінюються катодом у вакуумі. Для цього були сконструйовані скляні лампи із запаяними в них електродами. Найвідоміша конструкція такої лампи належала Вільяму Круксу (Англія), розроблена в 1869–1875 рр. Власну модель лампи виготовив Іван Пулюй (Україна) у 1881 р. і, користуючись нею, поглиблено дослідив катодні промені та світло, яке вони випромінюють, опублікувавши свої результати в 1880–1883 рр. Одну або кілька зі своїх ламп І. Пулюй надав у користування Вільгельму Рентґену (Німеччина). В. Рентґен виявив, що з газорозрядної лампи виходять промені, які проникають крізь дерево і папір, але затримуються металами. Згодом ним виявлено, що невідомі, або «ікс»-промені, затримуються скелетними кістками. Рукопис відкриття і перша рентгенограма представлені Рентґеном у 1895 р. [12]. Проте в кардіологічних дослідженнях особливо корисною виявилася не рентгенологічна тінь серця у прямій і бокових проєкціях, а технологія ангіографії. Егаз Моніз (Італія) у 1927 р. виконав першу ангіографію, на ній візуалізовані артерії головного мозку. Вернер Форсманн (Німеччина) у 1929 р. ввів сечовий катетер у своє праве передсердя під рентгеноконтролем, а в 1931 р. спробував провести першу контрастну ангіокардіо­графію [13]. У 1960-х роках запропонована селективна коронарографія, а вдосконалення цієї техніки, запропоновані Мелвіном Джадкінсом (США), використовують досьогодні [14].

У середині ХХ ст. в арсеналі дослідників з’явилися електронно-обчислювальні машини і способи швидшого обчислення математичних даних з великою кількістю невідомих. Годфрі Хаунсфілд (Англія) розробив систему, яка подавала Х-промені в одну ділянку під різними кутами і одночасно приймала пропущені промені. При цьому отримані показники поглинання Х-променів розраховувалися комп’ютером і видавалися у вигляді зображення, яке відповідало аксіальному зрізу тіла. Годфрі Хаунсфілд представив комп’ютерний томограф в 1971 р., а перша комп’ютерна томографія (КТ) серця з електрокардіографічною синхронізацією виконана Йо Ічіроу Умегакі (Японія) в 1976 р. У томографах ранніх поколінь сканер покроково рухався над пацієнтом, при цьому зображення серця мало відносно невисоку якість [15]. Наприкінці 1980-х років томографи отримали сучасний вигляд, а саме порт у вигляді тунелю, в який завдяки технології контактних кілець вмонтовані рухома катодна трубка і детектор (обертаюча кільцеподібна установка має назву «гентрі»). У томографах, виготовлених у 1990-х роках, для прийому зрізу від одного оберту гентрі в детекторі була одна прийомна доріжка. Пізніше завдяки зменшенню розмірів елементів детектора та удосконаленню обчислювальної техніки для одного зрізу в детектор вдалося вмістити 2 (1992 р.), 4 (1998 р.), 16 (2001 р.), 64 (2004 р.), 128 (2007–2008 рр.), 256 (2007–2008 рр.) і 320 (2007–2008 рр.) доріжок. Частота зрізів важлива тим, що з її зростанням зменшується час обертання гентрі, що дає можливість швидше сканувати серце, яке рухається, а також зменшити товщину зрізу, що особливо важливо для візуалізації детальної анатомії. Перші достовірні КТ серця були можливі на 16-зрізових томографах, але для досить якісного зображення серця і коронарних артерій сьогодні вимагається томограф не менше 64 зрізів [14, 15]. Останніми досягненнями КТ серця є фазне контрастування (1994 р.), визначення індексу коронарного кальцію (1990-ті роки), резерв коронарного кровоплину (англ. fractional flow reserve, 1993 р.), КТ-коронарографія (1999 р.), КТ з двома катодними трубками (2005 р.), визначення ступеня послаб­лення інтенсивності сигналу вздовж просвіту коронарної артерії (англ. transluminal attenuation gradient, 2010 р.), міокардіальна перфузія (2010-ті роки), фотонний підрахунок (2015 р.) і КТ з надвисоким розрішенням (2018 р.) [15–19].

Окрім Х-променів, наприкінці ХІХ ст. зроблене ще одне фундаментальне відкриття, яке розширило можливості візуалізації серця. Жак і П’єр Кюрі (Франція) у 1880 р. виявили, що під дією змінного електричного струму деякі кристали здатні деформуватися з дуже високою частотою і в такий спосіб випромінювати ультразвук. Науковці швидко знайшли, як можна практично застосувати відкритий п’єзоелектричний ефект. Наприклад, створені генератори ультразвуку для сканування металу, які виявляли внутрішні деформації у промислових виробах [20]. Інге Едлер (Швеція) і Карл Герц (Німеччина) позичили в компанії «Siemens» такий генератор ультразвуку і просканували ним заповнене водою серце. Так, встановлено, що для ідентифікації неоднорідностей серця найкраще обрати частоту ультразвуку 2,5 МГц. Едлер і Герц використали промисловий 2,5 МГц ультразвуковий генератор і в 1953 р. отримали перше зображення задньої стінки лівого шлуночка в М-режимі [21]. Спочатку цю роботу зустріли досить критично, проте наприкінці 1960-х років методику активно підтримав Гарвей Фейгенбаум (США). Г. Фейгенбаум заснував перші навчальні курси ультразвукової діагностики серця і запропонував термін «ехокардіографія» (ЕхоКГ) (за аналогією з ехоенцефалографією в неврології) [21]. У наступні десятиліття ЕхоКГ збагатилася такими технологіями, як двовимірна ЕхоКГ (1971 р.), кольорова і спектральна допплерографія (1970-ті роки), ЕхоКГ з тривимірними реконструкціями (1974 р.), черезстравохідна ЕхоКГ (1980 р.), ЕхоКГ з контрастним підсиленням (1988 р.), ЕхоКГ напруги (1988 р.), тканинна допплерографія (1992 р.), внутрішньосерцева ЕхоКГ (1993 р.) [20–22].

Явище ядерного магнітного резонансу (ЯМР), описане в 1946 р. Феліксом Блохом і Едвардом Парселом (США), стало ще одним відкриттям, яке забезпечило розвиток візуалізаційних методів діагностики. ЯМР полягає у властивості ядер атомів поглинати чи випромінювати електромагнітну енергію під дією зовнішнього магнітного поля. Виділену енергію можна зареєструвати і перетворити на графічне зображення. Перші ЯМР-томографії фізичних тіл виконані Полом Лаутербуром (США) у 1973 р., через декілька років дослідниками проведено томографію рук і грудної клітки [14, 23]. Попри відсутність опромінювального ефекту, у суспільстві термін «ядерний магнітний резонанс» викликав негативні асоціації з радіоактивністю і тому в 1980-х рр. замінений на «магнітно-резонансну томографію» (МРТ). МРТ-дослідження серцево-судинної системи в нормі і при патології розпочалися у 1983 р. [24]. Перші апарати вимірювали випромінювання енергії в момент часу поздовжньої релаксації Т1, в середині 1990-х років для серцево-судинної системи запропоновано будувати зображення на основі часу поперечної релаксації Т2 [14]. До технік МРТ, які стали невід’ємними при обстеженні серця, належать кінопетля (1988 р.), тегування міокарда (1988 р.), візуалізація потоку крові в кольорі (1991 р.), контрастне підсилення гадолінієм (1994 р.), дифузійно-тензорне зображення (1994 р.), МРТ-коронарографія (2000 р.), оцінка метаболічної активності міокарда (англ. chemical exchange saturation transfer, 2000-ті роки), напруга міокарда (англ. strain, 2010-ті роки) і чотиривимірне сканування з одночасним зображенням структури та кровоплину (2010-ті роки) [14, 25–28].

Таким чином, можна виділити три періоди еволюції діагностики в кардіології. Перший охоплює період з доісторичних часів до XVII ст. Він характеризується відсутністю правильних знань про функціонування серцево-судинної системи і, відповідно, сам підхід до впізнання хвороби серця був несистемним. Другий період почався з відкриттям замкнутого кола кровообігу у XVII ст. і завершився в середині ХХ ст. У цей час відбувся розквіт фізикальних методів діагностики, на основі яких лікарі почали створювати цілісну уяву про захворювання та роботу серця. Третій період розпочався в середині ХХ ст. і триває досі. Йому притаманний розвиток технічних приладів, які візуалізують працююче серце і показують деталі його структур. В останній період, очевидно, доцільно від­окремити перші десятиліття ХХІ ст., оскільки в цей час КТ, МРТ й ЕхоКГ розвиваються особливо швидко за рахунок стрімкого зростання потужності обчислювальної техніки. Завдяки цьому вперше в історії людства прижиттєво візуалізують серце у три- і чотиривимірному функціонуючому стані. Зростаючі технічні можливості роблять діагностику в кардіології більш точною, своєчасною і достовірною [29–30].

Висновок

Фізикальні методи діагностики через дешевизну і клінічну цінність залишаються обов’язковими в кардіологічній діагностиці. У той самий час можна очікувати зменшення частки їх застосування на користь візуалізаційних методів діагностики. Зростаючі можливості і доступність апаратів для проведення КТ, МРТ і ЕхоКГ вимагають від кардіологів володіння навиками проведення цих обстежень або інтерпретації отриманих даних.

Конфлікт інтересів

Відсутній.

Список використаної літератури

• 1. Phoon C.K.L. (2000) Must doctors still examine patients? Perspect. Biol. Med., 43(4): 548–561. doi.org/10.1353/pbm.2000.0050.
• 2. Boisaubin E. (1988) Cardiology in ancient Egypt. Tex. Heart Inst. J., 15(2): 80–85. pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/15227256/.
• 3. Hippocrates (2016) The book of prognostics. The Big Nest. http://www.scribd.com/book/382439502/The-Book-of-Prognostics.
• 4. Cheng T.O. (2000) Decreased heart rate variability as a predictor for sudden death was known in China in the third century A.D. Eur. Heart J., 21(24): 2081–2082. doi.org/10.1053/euhj.2000.2232.
• 5. Aird W.C. (2011) Discovery of the cardiovascular system: from Galen to William Harvey. J. Thromb. Haemost., 9(1S): 118–129. doi.org/10.1111/j.1538-7836.2011.04312.x.
• 6. Barr J. (2015) The anatomist Andreas Vesalius at 500 years old. J. Vasc. Surg., 61(5): 1370–1374. doi.org/10.1016/j.jvs.2014.11.080.
• 7. Carty J.A. (Ed.) (2016) On the motion of the heart and blood in animals. Eugene: Wipf and Stock Publishers.
• 8. Mackenzie J. (1902) The study of the pulse: arterial, venous, and hepatic, and of the movements of the heart. Edinburgh: Pentland Press. wellcomecollection.org/works/r29u5ba4.
• 9. Roguin A. (2006) Rene Theophile Hyacinthe Laënnec (1781–1826): The man behind the stethoscope. Clin. Med. Res., 4(3): 230. doi.org/10.3121/cmr.4.3.230.
• 10. Montinari M.R., Minelli S. (2019) The first 200 years of cardiac auscultation and future perspectives. J. Multidiscip. Healthc, 12: 183. doi.org/10.2147/JMDH.S193904.
• 11. Booth J. (1977) A short history of blood pressure measurement. Proc. R. Soc. Med., 70(11): 793–799. http://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC1543468/.
• 12. Pidvalna U., Plyatsko R., Lonchyna V. (2021) Ivan Puluj and the discovery of X-rays. Proceeding of the Shevchenko Scientific Society Medical Sciences, 64(1): 180–190. [In Ukrainian]. mspsss.org.ua/index.php/journal/article/view/388.
• 13. Forssmann-Falck R. (1997) Werner Forssmamn: a pioneer of cardiology. Am. J. Cardiol., 79(5): 651–660. doi.org/10.1016/s0002-9149(96)00833-8.
• 14. de Roos A., Higgins C.B. (2014) Cardiac radiology: centenary review. Radiology, 273(2 Suppl.): S142–S159. doi.org/10.1148/radiol.14140432.
• 15. Hurlock G.S., Higashino H., Mochizuki T. (2009). History of cardiac computed tomography: single to 320-detector row multislice computed tomography. Int J Cardiovasc Imaging, 25 (Suppl 1): 31–42. doi.org/10.1007/s10554-008-9408-z.
• 16. Kwan A.C., Pourmorteza A., Stutman D. et al. (2021) Next-generation hardware advances in CT: cardiac applications. Radiology, 298(1): 3–17. doi.org/10.1148/radiol.2020192791.
• 17. Heseltine T.D., Murray S.W., Ruzsics B., Fisher M. (2020) Latest advances in cardiac CT. Eur. Cardiol. Rev., 15. doi.org/10.15420/ecr.2019.14.2.
• 18. van der Bijl N., Geleijns J., Joemai R.M.S. et al. (2011). Recent developments in cardiac CT. Imaging in Medicine, 3(2). doi.org/10.2217/iim.11.7.
• 19. Tian X.W., Ma A.L., Zhou R.B. et al. (2020) Advances in cardiac computed tomography functional imaging technology. Cardiology (Switzerland), 145(10). doi.org/10.1159/000505317.
• 20. Kaproth-Joslin K.A., Nicola R., Dogra V.S. (2015) The history of US: from bats and boats to the bedside and beyond. Radiographics, 35(3): 960–970. doi.org/10.1148/rg.2015140300.
• 21. Singh S., Goyal A. (2007) The origin of echocardiography: a tribute to Inge Edler. Tex. Heart Inst. J., 34(4): 431. pmc/articles/PMC2170493/.
• 22. Maleki M., Esmaeilzadeh M. (2012) The evolutionary development of echocardiography. Iran J. Med. Sci., 37(4): 222–232.
• 23. Pohost G.M. (2008) The history of cardiovascular magnetic resonance. JACC Cardiovasc. Imaging, 1(5): 672–678. doi.org/10.1016/j.jcmg.2008.07.009.
• 24. Herfkens R.J., Higgins C.B., Hricak H. et al. (1983) Nuclear magnetic resonance imaging of the cardiovascular system: normal and pathologic findings. Radiology, 147(3): 749–759. doi.org/10.1148/radiology.147.3.6601813.
• 25. Prince M.R. (1994) Gadolinium-enhanced MR aortography. Radiology, 191(1): 155–164. doi.org/10.1148/radiology.191.1.8134563.
• 26. Riederer S.J., Wright R.C., Ehman R.L. et al. (1991) Real-time interactive color flow MR imaging. Radiology, 181(1): 33–39. doi.org/10.1148/radiology.181.1.1887053.
• 27. Lee S.E., Nguyen C., Xie Y. et al. (2019). Recent advances in cardiac magnetic resonance imaging. Korean Circ. J., 49(2): 146. doi.org/10.4070/KCJ.2018.0246.
• 28. Salerno M., Sharif B., Arheden H. et al. (2017) Recent advances in cardiovascular magnetic resonance techniques and applications. Circ. Cardiovasc. Imaging, 10(6). doi.org/10.1161/CIRCIMAGING.116.003951.
• 29. Udelson J.E. (2020) Testing our tests: the evolution of evidence for cardiac imaging. Trans. Am. Clin. Climatol. Assoc., 131: 25–32.
• 30. Choi A.D., Geske J.B., Lopez-Mattei J.C. et al. (2020) Cardiovascular imaging through the prism of modern metrics. JACC Cardiovasc. Imaging, 13(5): 1256–1269. doi.org/10.1016/J.JCMG.2020.03.003.

Надійшла до редакції/Received: 07.02.2023
Прийнято до друку/Accepted: 10.02.2023