ЦИНКДЕФІЦИТНІ СТАНИ: СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПРОБЛЕМУ

Цинк належить до найбільш важливих і незамінних для життєдіяльності організму людини мікроелементів. За поширенням в організмі людини цей елемент — на другому місці після заліза. Здатність цинку брати участь у процесах лігандоутворення з органічними молекулами пояснює надзвичайно широкий спектр його участі у різних біологічних системах. Це супроводжується і відносною безпекою цього елемента, особливо відсутністю оксидантних властивостей (на відміну від заліза і міді), що покращує транспорт і метаболізм цинку в організмі та швидке біологічне засвоєння його клітинами. Цинк є незамінним для генної експресії і метаболізму нуклеїнових кислот, а, відповідно, і всіх процесів росту і диференціації клітин. Цинк також є структурним компонентом біологічних мембран, клітинних рецепторів, протеїнів, входить до складу понад 200 ензиматичних систем, що регулюють основні процеси обміну речовин (Prasad A.S. et al., 1976; Risby T.H. et al., 1979). Цинк є структурним компонентом таких ферментів, як РНК-полімераза, ДНК-полімераза, алкогольдегідрогеназа, карбоксипептидаза А і В, піруваткарбоксилаза, супероксиддисмутаза та багатьох інших, що дозволяє зробити висновок про широкий спектр метаболічної активності цього елемента (Risby T.H. et al., 1979).

Оскільки цинк має важливе значення для росту і диференціації клітин, він відіграє особливу роль в різні періоди людського життя, а саме в ранньому дитинстві і в період статевого розвитку.

В організмі людини загалом міститься близько 2 г цинку (у м’язах, кістках та інших тканинах). Найвища концентрація його в еритроцитах. Більша частина цинку у крові (75–85%) зв’язана з карбоангідразою еритроцитів. Цинк є інгібітором формування і трансформації еритроцитів у їх гемолізовані форми, а також стабілізатором клітинних плазматичних мембран проти дії вірусної інфекції і токсинів. Високий вміст цинку у шкірі, волоссі, нігтях, а також у чоловічих репродуктивних органах. Середній вміст цього елемента у сироватці крові становить близько 960 мкг/л; добова потреба у ньому — 0,3 мкмоль/кг, при деяких захворюваннях вона може зростати до 0,7 мкмоль/кг (Sandstead H.H., 1991).

Рекомендована добова доза споживання цинку для дорослих у Канаді (Recommended Nutrient Intake) становить 9–12 мг, що необхідно для адекватного харчування і попередження розвитку хронічних захворювань. Аналогічними є рекомендації щодо споживання цинку у США (12–15 мг), Австралії (12 мг) та інших країнах світу.

Але, за даними National Dietary Survey of Adults (Австралія), споживання цинку у 27% мужчин і 54% жінок Австралії становить менше 70% від рекомендованої добової дози. Дослідження у США також свідчать про загальний дефіцит цинку у харчуванні американців. Є припущення, що й жителі Європи відчувають дефіцит цього мікроелемента. Низьке споживання тваринних білків, геофагія, гемоліз, втрата крові, алкоголізм, захворювання печінки, нирок, опіки, вагітність, пероральний прийом контрацептивів, терапія пеніциламіном, серповидноклітинна анемія, хвороба Крона, ураження важкими металами, злоякісні новоутворення, голодування завжди супроводжуються дефіцитом цинку (Tiber A.M. et al., 1980). Дефіцит цинку розвивається з різних причин при багатьох інших захворюваннях.

Зв’язок між цинком і симптомами його дефіциту визначають в кожному окремому випадку. Проблеми затримки росту і втомлюваності пов’язані з його роллю у синтезі протеїнів та ензимів. Порушення розумового розвитку є наслідком дії цинку та гістаміну як нейротрансміттера у гіпокампусні волоконні структури мозку (Pfeiffer C.С., 1978). Атрофія вилочкової залози є результатом високої потреби у споживанні цинку для нормального її функціонування (Golden M. et al., 1977; Good R.A., 1981).

Дефіцит цинку може виникати з багатьох причин, зокрема внаслідок неправильного харчування, порушення процесу всмоктування у слизовій оболонці кишечнику, неадекватного або порушеного зв’язування цинку з альбумінами, поганого засвоєння цинку клітинами, конкурування його з іншими металами (наприклад, з кальцієм або кадмієм), дотримання дієти з високимвмістом клітковини, що погіршує всмоктування цинку, порушень синтезу трансферину, функціонування підшлункової залози, діареї та ін. (Tiber A.M. et al., 1980).

Підвищений ризик розвитку дефіциту цинку у вегетаріанців, хворих на цукровий діабет, осіб, які зловживають алкоголем, а також — у спортсменів.

Основними ознаками дефіциту цинку є: гіпоцинкемія, залізодефіцитна анемія, гепатоспленомегалія, сповільнення росту, затримка статевого розвитку, часткова недостатність надниркової залози, анорексія, сухість і гіперпігментація шкіри, порушення сприйняття смаку і запаху, довготривале загоєння ран, поганий апетит, викривлене сприйняття смаку їжі, порушена імунна відповідь (Prasad A.S., 1991). З дефіцитом цинку пов’язане виникнення:

• ентеропатичного акродерматиту;

• гніздової плішивості та злоякісної алопеції;

• пустульозних та гнійних вугрів;

• алергічних (бронхіальної астми, крупу та ін.), вірусних, онкологічних та багато інших захворювань;

• порушень імунної системи;

• хвороб Вільсона, Альцгеймера, Крона;

• чоловічої неплідності;

• доброякісної гіперплазії передміхурової залози;

• гострої лейкоцитарної анемії;

• невротичної анорексії, булімії;

• застуди;

• алкоголізму;

• синдрому Дауна;

• погане загоювання ран;

• викривленого сприйняття смаку і запаху у старшому віці та при хіміотерапії онкологічних захворювань;

• макулярної дегенерації;

• погіршення гостроти зору вночі.

Одним з найбільш важливих є вплив цинку на імунітет людини. Цинк має широкий спектр дії — від впливу на шкірний захисний бар’єр до генної регуляції лімфоцитів. Результати численних досліджень дії цинку підтвердили, що саме цинк має найбільш специфічний і найвагоміший вплив на стан імунної системи (Dardenne M. et al., 1985).

Основою клітинного імунітету є Т-лімфоцитарна відповідь. Цинк є активатором діяльності Т-лімфоцитів. Клітинний імунітет має життєвоважливе значення для захисту від вірусної, грибкової і протозойної інфекції, як і проти пухлинного росту та аутоімунних реакцій. Навіть незначне зниження рівня циркулюючого в крові цинку супроводжується зниженням продукування Т-лімфоцитами специфічних протеїнів — цитокінів, які регулюють імунну відповідь і діють як фактор росту для імунної системи (Cunningham-Rundles S. et al., 1990). Дефіцит цинку, а також вітамінів А, С, групи вітамінів В призводить до значного порушення процесів клітинного імунітету. Зменшується кількість Т-лімфоцитів, порушується мітоген- та антиген-індукований синтез ДНК, збільшується число 0-клітин, знижується співвідношення Т-лімфоцитів/В-лімфоцитів (кількість В-лімфоцитів не змінюється), підвищується рівень IgE, знижується — IgG, IgA, IgM, залишається незмінним фагоцитоз, знижується рівень трансферину, відбуваються інші порушення у діяльності імунної системи (Reinhertz E.L. et al., 1980).

Оскільки стан імунітету погіршується з віком, проведено дослідження впливу цинку на здорових людей віком старше 70 років. Пацієнти приймали 440 мг цинку сульфату в день. В результаті лікування збільшилось число циркулюючих Т-лімфоцитів, зменшилась кількість шкірних алергічних реакцій і знизилась чутливість до інфекцій (Duchateau J. et al., 1981).

Результатом вивільнення гістаміну, гепарину, повільнореагуючої субстанції та кінінів із гранулоцитів є алергічна реакція. В гранулах базофільних гранулоцитів і мастоцитів знаходиться цинк (Barrett J.T., 1978), іони якого стабілізують клітинні мембрани і попереджують дегрануляцію мастоцитів за рахунок утворення меркаптидів з тіоловими групами протеїнів плазматичних мембран і інгібування ферментів аденозинтрифосфатази і фосфоліпази А2, що контролюються цинком. Цинк у концентрації 10–6М–10–4 сповільнює вивільнення гістаміну із гранулоцитів. Дані клінічних досліджень свідчать, що прийом 50 мг цинку разом з їжею має позитивий ефект при алергічних реакціях І типу (кропив’янка, еритема та ін.), якщо рівень цинку в організмі хворого знижений (65% від норми) (Bor N.M., 1980).

Дефіцит цинку відіграє також роль етіологічного фактора у розвитку гострої лімфоцитарної анемії. Припускають, що зниження рівня цинку призводить до збільшення кількості вільного аспарагіну, підвищення рівня кортикостероїдів і зміни генетичної потреби лімфоцитів у цьому елементі. Всі ці явища є першими ознаками розвитку прелейкемічного стану та лейкемії. В лейкемічних клітинах вміст цинку становить 10% від його вмісту у лімфоцитах в нормі, плазматичний рівень цинку знижений, у багатьох випадках знижується і рівень трансферину — білка, що зв’язується з цинком і транспортує його. Отже, для проведення успішної комплексної терапії необхідно призначати цинк у дозі 1–1,5 мг/фунт (50 мг цинку) у поєднанні з L-аспарагіназою (Stout M.G. et al., 1981).

Залежність між низьким вмістом цинку у крові і підвищеною сприйнятливістю до інфекцій досліджувала д-р Ананда Прасад. Вона прийшла до висновку, що харчування, яке в основному складається з продуктів злакових (з високим вмістом клітковини і фітатів), перешкоджає нормальному всмоктуванню цинку із травного тракту (Prasad A.S., 1991). На основі проведених дослідів встановлено, що розвиток інфекційних захворювань може бути наслідком блокування процесу абсорбції цинку в кишечнику і ураження основного органа імунної системи — тимусу. Захворюванням, пов’язаним з ураженням загрудинної залози, є ентеропатичний акродерматит. Цю патологію виявляють у дітей з дефіцитом цинку. Основними симптомами ентеропатичного акродерматиту є важка діарея, а також ураження шкіри, втрата волосся та загальна слабкість. Внаслідок порушення всмоктування цинку в кишечнику значно знижується імунітет, розвиваються інфекційні захворювання, які часто стають причиною загибелі дітей. Під час патологоанатомічного дослідження виявляють ураження саме тимусу — «барометра харчування», який у дітей з протеїн-калорійною недостатністю і ентеропатичним акродерматитом був, як правило, надзвичайно маленьких розмірів (Neldner K.H., Hambidge K.M., 1975). Усі симптоми ентеропатичного акродерматиту можна усунути шляхом введення препаратів цинку, відновивши його нормальний рівень в організмі.

Широко застосовують цинк у дерматології. У переважної більшості пацієнтів виникнення звичайних вугрів супроводжується дефіцитом цинку. Цей елемент відіграє важливу патогенетичну роль, пригнічує діяльність сальних залоз, знижує фосфатазну активність нейтрофільних гранулоцитів (Hillstrom L. et al., 1977). Результати комплексної терапії, яка включає препарати цинку, добрі навіть у хворих без ознак дефіциту цього елемента. Також досить ефективне місцеве застосування цинку в поєднанні з антибіотикотерапією при вугрях звичайних — цинк діє як протизапальний засіб. Крім того, цинк можна ефективно застосовувати для лікування хворих з гніздовою і злоякісною алопецією, з приводу генералізованого свербіння після відміни довготривалої кортикостероїдної терапії. Результати досліджень свідчать, що поява пушкового волосся та початок росту волосся відзначають через кілька місяців після початку терапії. Цей період може збільшуватися в осіб, яким раніше проводили системне або місцеве лікування глюкокортикостероїдними засобами. Курс лікування пацієнтів із злоякісною алопецією може тривати 3–4 роки.

Ламкість нігтів, що розвивається внаслідок дії багатьох чинників, можна усунути за допомогою препаратів цинку. Вважають, що дефіцит заліза і селену порушує форму і структуру нігтьової пластинки, дефіцит цинку зумовлює появу білих плям на нігтях та їх ламкість. Отже, для відновлення нормальної структури нігтів рекомендується приймати препарати цинку (Pfeiffer C.C., 1975).

Цинк пришвидшує процес загоєння операційних ран, пролежнів, опіків. Значно прискорювалось загоєння ран у пацієнтів, які отримували 150 мг цинку сульфату в день. Повністю ці хворі видужували через 5–6 днів, пацієнти контрольної групи — через 80 днів. Але позитивного ефекту досягають не у всіх, оскільки загоєння ран також залежить і від вмісту цинку у пацієнта (Hallbook T., Hedelin H., 1977).

Цинк застосовують як лікувальний засіб у пацієнтів з хворобою Крона. Ця недуга спричинює порушення процесів всмоктування поживних речовин у кишечнику. Цинк, фолієва кислота, вітамін В12, дефіцит яких виникає при хворобі Крона, є необхідними для відновлення структури уражених клітин кишечнику. Рекомендують вживати цинк в дозі 25–50 мг (збалансувавши з 2–4 мг міді, 800 мкг фолієвої кислоти і 800 мкг вітаміну В12) для покращання всмоктування поживних речовин у кишечнику (Imes S. et al., 1987; Mayberry J.F., Rhodes J., 1984).

З віком у хворих порушується сприйняття смаку і запаху, знижується апетит, змінюється сприйняття певних смакових і нюхових відчуттів. Припускають, що дефіцит цинку викликає неприємні смакові відчуття у ротовій порожнині. Ці явища можуть бути наслідком хвороби Крона, хронічної ниркової недостатності, термічних опіків, муковісцидозу, застосування пеніциламіну з приводу хвороби Вільсона — захворюваннях, що супроводжуються дефіцитом цинку. Крім того, препарати цинку широко застосовують у лікуванні пацієнтів з онкологічними захворюваннями голови і шиї, у яких внаслідок радіотерапії були порушені смакові відчуття. На основі проведених дослідів доведено, що прийом цинку сульфату протягом всього курсу радіотерапії попереджує та ефективно коригує вказані симптоми (Ripamonti C. et al., 1998).

Нічна сліпота є першою ознакою дефіциту вітаміну А і цинку, який впливає на діяльність ретинолдегідрогенази — ензиму, необхідного для забезпечення організму вітаміном А і, відповідно, для гостроти зору. Особи з нічною сліпотою і дефіцитом цинку, вживаючи препарати цинку, позбуваються неприємних відчуттів у сутінках. Лікарі радять приймати 15–30 мг цинку в день для підтримки нормальної гостроти зору в темряві. Оскільки тривале застосування цинку може зумовити зниження рівня міді у крові, необхідно одночасно приймати 1–3 мг міді (Sandstrom B. et al., 1987).

Крім того, може виникати ще одне захворювання очей, пов’язане з віковими змінами в організмі і дефіцитом цинку, — макулярна дегенерація, яка призводить до незворотної сліпоти у старечому віці. Оскільки цинк — кофермент двох важливих ензимів, необхідних для функціонування сітківки, було проведено подвійне сліпе клінічне дослідження з використанням 80 мг цинку і плацебо протягом 2 років у пацієнтів з макулярною дегенерацією. Завдяки застосуванню цинку вдалося попередити розвиток сліпоти у 42% пацієнтів. Аналогічні досліди проводили з призначенням 100 мг цинку 2 рази на день у хворих з макулярною дегенерацією. Після 24 міс лікування препаратами цинку розвиток сліпоти було попереджено у переважної більшості пацієнтів. Побічні ефекти були мінімальними (Mares-Periman J.A. et al., 1995). Отже, для уникнення розвитку сліпоти у пацієнтів старшого віку з макулярною дегенерацією необхідно застосовувати цинк.

Цинк є важливим фактором для здорового функціонування чоловічих репродуктивних органів. Цей елемент ще називають «чоловічим мінералом» (masculine mineral). Критичний дефіцит цинку може стати причиною імпотенції. Відомо, що помірний і важкий дефіцит цього елемента спричинює регреважкий дефіцит цього елемента спричинює регресію чоловічих статевих залоз та яєчок. Середній рівень дефіциту цинку призводить до зменшення кількості сперми (Hunt C.D. et al., 1992). У чоловіків з різними формами цинкової недостатності відзначають знижений статевий потяг, апатію, порушення психоемоційного стану, погіршення апетиту та інші симптоми, що виникають внаслідок дефіциту цього елемента в організмі. За результатами численних досліджень, під впливом препаратів цинку підвищується рівень статевих гормонів і фолікулостимулюючого гормону. Цинк і тестостерон тісно пов’язані, але природа цього взаємозв’язку до цього часу не з’ясована (Netter A. et al., 1981). Оскільки вміст цинку в передміхурових залозах високий і концентрація цього елемента зростає в період статевого дозрівання, припускають, що тестостерон є основним фактором регулювання рівня цинку у цій залозі. Однією з функцій цинку є контроль процесів метаболізму тестостерону на клітинному рівні. Прийом препаратів цинку також збільшує кількість сперми, підвищує рівень плазматичного тестостерону. Препарати використовують для посилення потенції у випадку помірної і важкої недостатності цинку в дозі 50–100 мг залежно від віку і стану пацієнта. Але багато форм чоловічої імпотенції мають фізіологічну основу і не залежать від рівня цинку в організмі.

Велику увагу приділяють проблемі чоловічого безпліддя, зумовленого багатьма факторами, зокрема, інфекційними захворюваннями (Ureaplasmа urealyticum), впливом професійних шкідливостей, дією іонізуючого випромінювання. Важливим для процесу сперматогенезу є метаболізм цинку і вітаміну А. Для переходу з однієї фази клітинного циклу до іншої необхідна наявність цинку. У разі зниження його концентрації процес блокується. Цим і пояснюється високий вміст цинку (1900 мкг/г) у сперматозоїдах. Тому актуальним у лікуванні хворих з чоловічим безпліддям є застосування поряд з вітаміном А препаратів цинку (Netter A. et al., 1981).

Цинк зменшує розміри передміхурової залози і полегшує симптоми доброякісної гіперплазії органа. Механізм дії цинку полягає в інгібуванні активності ферменту 5-a-редуктази. B дозі 20–60 мг на день у поєднанні з вітаміном Е в дозі 50–400 ОД/день цинк досить ефективний у лікуванні хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози. Крім того, такий терапевтичний режим знижує ризик виникнення серцево-судинних захворювань у чоловіків, має антиоксидантні властивості. Дані паралельного дослідження з використанням цинку в дозі 50 мг 3 рази на добу підтвердили, що цинк зменшує розміри ураженої передміхурової залози. Результати були перевірені за допомогою ендоскопічного, рентгенологічного досліджень і ректальної пальпації (Bush I.M. et al., 1974).

Протягом останніх років досліджували вплив цинку на перебіг вагітності. В ІІІ триместрі вагітності рівень цинку в організмі різко знижується. Відповідно, потреба в споживанні цинку в період вагітності значно зростає, що вкрай необхідно для нормального розвитку плода. Недостатність цинку в організмі вагітних є фактором ризику, що призводить до патології вагітності, народження недоношених дітей з малою масою тіла та вадами розвитку (Goldenberg R.L. et al., 1995). Проведено дослідження серед вагітних в Америці й Африці, які приймали 25 мг цинку або плацебо. В усіх жінок, які приймали цинк, маса тіла народжених ними дітей була значно більшою, ніж у немовлят, матері яких приймали плацебо. Також значно знизилася кількість випадків народження недоношених дітей (до 32 тиж) і з низькою масою тіла (менше 1500 г). Рекомендована денна доза споживання цинку вагітними у США і Канаді становить 15 мг, а для матерів, які годують груддю, у США — 20 мг, у Канаді — 15 мг. Але не можна зловживати препаратами цинку, оскільки його надмірна кількість може бути токсичною як для плода, так і для матері.

Захворюваннями, які супроводжується дефіцитом цинку, є невротична анорексія і булімія. Для доведення того, що цинк бере участь у патогенезі невротичної анорексії, проведено відкритий дослід у педіатричній клініці м. Гетеборга у Швеції, в якому взяли участь жінки віком від 14 до 26 років. Після детального обстеження, психологічного аналізу і лабораторних досліджень пацієнтки починали приймати 45–90 мг цинку (цинку сульфату) на день. Протягом від 8 до 56 міс у 17 пацієнток із 20 відзначали збільшення маси тіла на 15%, у решти — на 20–24%. У жодної з пацієнток не спостерігали булімії (Safai-Kutti S., 1990). Для підтвердження даних проведено ще кілька дослідів у різних медичних центрах (Ванкувер, Канада; Kyushu, Японія; Лексингтон, Кентуккі, США). Отже, для лікування пацієнток з невротичною анорексією можна використовувати цинк у дозі 50 мг 2 рази на день (Mc Clain C.J. et al., 1992).

Оскільки цинк є конкурентом міді у процесах абсорбції у кишечнику, внаслідок його надто високої концентрації може розвинутися дефіцит міді в організмі. Це можна використовувати з терапевтичною метою у пацієнтів з хворобою Вільсона, яка є спадковою і проявляється у надлишковій кумуляції міді в організмі. Препарати цинку є дуже ефективними і абсолютно нетоксичними, на відміну від пеніциламіну. Рекомендованою лікувальною дозою цинку для початкової терапії у пацієнтів з хворобою Вільсона у доклінічних стадіях або з її неврологічною формою є 50 мг 3 рази на день. Цинк можна використовувати як для монотерапії, так і як доповнення до основної терапії. Надмірне вживання препаратів цинку (у дозі вище 480 мг цинку/добу) може спричинити дефіцит міді навіть у пацієнтів з хворобою Вільсона (Brewer J.G. et al., 1989).

Здатність цинку до хелатоутворення широко використовують під час антидотної терапії. Цинк і кадмій є антагоністами. Тому препарати цинку допомагають екскретувати кадмій, що кумулюється в нирках.

Особливу роль відіграє цинк і в розвитку хвороби Альцгеймера, симптомами якої є втрата пам’яті і здатності до розпізнавання, погана концентрація уваги. При цьому захворюванні відзначають дефіцит вітамінів групи В, фолієвої та лінолевої кислот, цинку та надлишкову кумуляцію алюмінію. Тому необхідно застосовувати тривалентні хелатоутворювачі, а також вітамінні та мінеральні комплекси, що обов’язково містять цинк, який виконуватиме роль антиоксиданта і детоксиканта.

Дефіцит цинку внаслідок поганого його всмоктування у кишечнику і надмірної екскреції нирками спостерігають у хворих на цукровий діабет (Isbir T. et al., 1994).

Цинк відіграє важливу роль у діяльності підшлункової залози, процесах зв’язування інсуліну з гепатоцитами, синтезу ліпопротеїнів. Внаслідок недостатності цього елемента порушується толерантність до глюкози. Також у хворих на цукровий діабет відзначають сповільнення загоєння ран, підвищену чутливість до інфекцій, які також є проявами недостатності цинку. Отже, пацієнтам з порушеним всмоктуванням цього мінералу в кишечнику і надмірним виділенням його нирками необхідно приймати препарати цинку (Garg V.K. et al., 1994).

У плазмі крові хворих на цукровий діабет виявляють значно підвищений рівень міді і знижений рівень магнію. Ці зміни можуть бути пов’язані з резистентністю до інсуліну. Припускають, що нормалізація рівня вказаних мікроелементів (у тому числі й цинку) може покращити перебіг захворювання (Isbir T. et al., 1994).

Результати експериментів, проведених в 1973 р. дослідником Брюсом Корантом, свідчили про здатність цинку до інгібування процесу реплікації вірусів. Стосовно риновірусів цинк є блокатором процесу поліпептидного розщеплення. Застосування цинку в будь-якій фазі вірусної реплікації негайно припиняє формування нового вірусу. Інші метали також були тестовані на антивірусну активність, але лише цинк у нетоксичних концентраціях проявляв пряму антивірусну дію (Korant B.D. et al., 1974). Цинк є інгібітором вірусної продукції і блокатором протеїнового розщеплення прекурсорів риновірусів, ентеровірусів і кардіовірусів. До дії цинку чутливі вірус простого герпесу (Herpes simplex 1,2), вірус енцефаломіокардиту, ентеровірус 70 та інші. Цинк, вивільнений із дегранульованих мастоцитів під час застуди, стимулює Т-ефектори, прискорює процес лімфобластної трансформації, вивільнення інтерферону, блокує процеси поліпептидного розщеплення вірусів. На основі цих даних було проведено дослід з використанням 50 мг цинку для лікування хворих на застуду. Застосування препаратів цинку було дуже ефективним, протягом перших годин захворювання зникали симптоми застуди (Nriagu J.O. еt al., 1980).

Цинк має особливий вплив на розвиток і перебіг багатьох інших захворювань, таких як синдром Дауна, алкоголізм, стенокардія, дисменорея, атеросклероз та ін. Але необхідні подальші більш глибокі дослідження.

Сьогодні на українському фармацевтичному ринку переважають препарати цинку у формі мазі, розчинів для зовнішнього застосування, порошку (цинку оксид, цинку сульфат, цинку хлорид), ін’єкційних розчинів (цинку сульфат), очних крапель (цинку сульфат 0,25%). Єдиний на сьогоднішній день монокомпонентний препарат цинку сульфату для внутрішнього вживання — таблетки «Цинктерал» виробництва АТ Кутнівського фармацевтичного заводу «Польфа» (Польща), який містить 45 мг елементарного цинку.

Посилання

• 1. Barrett J.T. (1978) Textbook of Immunology (St. Louis: The C.V. Mosby Company), 320.
• 2. Bor N.M. (1980) Zinc and copper deficiency in patients with allergic diseases and treatment with zinc sulfate — preliminary report. New Istanbul Contribution to Clinical Science. 13: 58–59.
• 3. Brewer J.G. et al. (1989) J. Lab. Clin. Med., 114: 633–638.
• 4. Bush I.M. et al. (1974) Zinc and the prostate. Presented at the annual meeting of the American Medical Association Chicago.
• 5. Cunningham-Rundles S. et al. (1990) Physiological and Pharmacological effects of zinc on immune response. Ann. NY Acad. Sci., 587: 113–122.
• 6. Dardenne M. et al. (1985) A zinc dependent epitope of the molecule of the thymulin, a thymic hormone. Proc. Natl. Acad. Sci. USA, 82: 7035.
• 7. Duchateau J. et al. (1981) Вeneficial Effect of Oral Zinc Supplementation on the Immune Response of Old People. Amer. J. Med., 70: 1001–1004.
• 8. Garg V.K. et al. (1994) Hypozincemia in diabetes mellitus, 42: 720–721.
• 9. Golden M. et al. (1977) Effect of Zinc on Thymus of Recently Malnourished Children. The Lancet, Nov., 1057–1059.
• 10. Goldenberg R.L. et al. (1995) J. A. M. A., 274: 463–468.
• 11. Good R.A. (1981) Nutrition and Immunity. J. Clin. Immunology, 1(1): 3–11.
• 12. Hallbook T., Hedelin H. (1977) Zinc metabolism and surgical trauma. Brit. J. Surg., 64: 271–273.
• 13. Hillstrom L. еt al. (1977) Comparison of oral treatment with zinc sulfate and placebo in acne vulgaris. Brit. J. Dermatol., 97: 679–684.
• 14. Hunt C.D. et al. (1992) Effects of dietary zinc depletion on seminal volume and zinc loss, serum testosterone concentrations and sperm morphology in young men. Amer. J. Clin. Nutr., 56: 148–157.
• 15. Imes S. et al. (1987) Іron, folate, vitamin B-12 and copper status in out-patients with Crohn’s disease: effect of diet counseling. J. Amer. Dietet. Ass., 87: 928–930.
• 16. Isbir T. et al. (1994) Zinc, copper and magnesium status in insulin-dependent diabetes, 26: 41–45.
• 17. Korant B.D. et al. (1974) Zinc ions Inhibit Replication of Rhinoviruses. Nature, 248(5449): 588–590.
• 18. Mares-Periman J.A. et al. (1995) Serum antioxidants and age-related macular degeneration in a population-based case-control study. Arch. Ophthalmol, 113: 1518–1523.
• 19. Mc Clain C.J. et al. (1992) Zinc status before and after zinc supplementation of eating disorger patients, 11: 694–700.
• 20. Neldner K.N., Hambidge K.M. (1975) Zinc therapy of acrodermatitis enteropathica. New Engl. J. Med., 292: 879–882.
• 21. Netter A. (1981) Effect of zinc administration on plasma testosterone, dihydrotestosterone and sperm count, Arch. Androl., 7: 69–73.
• 22. Nriagu J.O. et al. (1980) Zinc in the environment. Part II: health Effects (John Wiley& Sons, Inc.), 199–213.
• 23. Pfeiffer C.C. (1975) Mental and Elemental Nutrients. New Canaan, CT: Keats Publishing, 229.
• 24. Pfeiffer C.С. (1978) Zinc and Other Micronutrients (New Canaan, Connecticut: Keats Publishing, Inc.).
• 25. Prasad A. (1991) Discovery of human deficiency and studies in an experimental human mode. Amer. J. Clin. Nutr., 53: 403–412 (review).
• 26. Prasad A.S. et al. (1976) Trace Elements in Human Health and Disease, Vol. I (New York: Academic Press, 1976).
• 27. Prasad A.S. et al. (1963) Zinc metabolism in normals and patients with the syndrome of iron deficiency anemia, hypogonadism and dwartism. J. Lab. Clin. Med., 61: 537.
• 28. Reinherz EL. et al. (1980) Regulation of the Immune Response-Inducer and Supressor T-lymphocyte Subsets in Human beings. New Engl. J. Med., 303(7): 370–373.
• 29. Ripamonti C. et al. (1978) A randomized controlled clinical trial to evaluate the effects of zinc sulfate on cancer patients with taste alterations caused by head and neck irradiation. Cancer, 82: 1938–1945.
• 30. Risby T.H. et al. (1979) Ultratrace metal Analysis Biological Sciences and Environment. Advances in Chemistry Series No 172., Washington D.C. American Chemical Society. Safai-Kutti S. (1990) Oral zinc supplementation in anorexia nervosa, 361: 14–27.
• 31. Sandstrom B. et al. (1987) Zinc status and dark adaptation in patients subjected to total gastrectomy: effect of zinc supplementation, 41: 235–242.
• 32. Sanstead H.H. (1991) Zinc deficiency: A public health problem. Amer. J. Dis. Child., 145: 835–859.
• 33. Stout M.G. et al. (1981) Minerals, Trace Elements and Cancer. Nutrition and Cancer: Etiology and Treatment., Rawen Press, NY, 243–271.
• 34. Tiber A.M. et al. (1980) Clinical Manifestations of Zinc Deficiency. American Family Physician, Vol. 26: 167–172.