КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЛЕНДАЦИНУ (ЦЕФТРІАКСОНУ) У МЕДИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

ВСТУП

ЛЕНДАЦИН (цефтріаксон) — сучасний антибіотик широкого спектра дії з групи цефалоспоринів ІІІ покоління. Він характеризується високою активністю по відношенню до грамнегативних мікроорганізмів (ентеробактерій, нейсерій, гемофілів), а також значною активністю до грампозитивних бактерій (стафілококів, чутливих до оксацину, пневмококів, стрептококів — переважно групи В, чутливих до пеніциліну, порівнюючи з препаратами із попередніх груп цефалоспоринів).

По відношенню до синьогнійної палички чутливість у більшості випадків можна охарактеризувати як помірну. Комбінація цефтріаксону з аміноглікозидами призводить до синергічного ефекту по відношенню до 20–80% штамів синьогнійної палички; значно менш виражена синергідна взаємодія по відношенню до аміноглікозидорезистентних ізолятів та мультирезистентних штамів бактерій.

Популярність цефтріаксону пов’язана з високою клінічною ефективністю, широким антимікробним спектром, незначною кількістю побічних реакцій та низькою токсичністю (Яковлев В.П., 1991).

Основні відмінності властивостей ЛЕНДАЦИНУ (цефтріаксону) у порівнянні з іншими цефалоспоринами ІІІ покоління, що набули також найбільш широкого застосування останніми роками, — цефотаксимом та цефтазидимом зумовлені особливими фармакокінетичними характеристиками: періодом напіввиведення — 8 год, у новонароджених — навіть 16 год, та «подвійним» шляхом екскреції — нирками та печінкою. Значне — до 83–96%, але оборотне зв’язування з білками сироватки крові призводить до того, що високі концентрації цефтріаксону зберігаються у тканинах та крові понад 24 год, що дає можливість вводити препарат 1 раз на добу (Белоусов С.В. и соавт., 1997).

ЛЕНДАЦИНУ (цефтріаксону) властива бактерицидна дія. На активність препарату in vitro мало впливає рН та склад середовища, наявність в ньому сироватки або плазми крові (табл. 1) (Яковлев В.П., 1991).

Результати великої кількості клінічних досліджень свідчать про високу ефективність цефтріаксону в лікуванні пацієнтів різного віку, в тому числі новонароджених, з інфекційними захворюваннями дихальних шляхів, сечостатевого тракту, сепсисом, гнійним менінгітом менінгококової та пневмококової етіології, посттравматичним і післяопераційним менінгітом та менінгоенцефалітом, хірургічними рановими інфекціями різної локалізації, важкими формами госпітальної інфекції (Белоусов С.В. и соавт., 1997; Gilbert D.N. et al., 1998).

Таблиця 1

Порівняльні фармакокінетичні характеристики цефалоспоринів ІІІ покоління

Результати клініко-біологічних досліджень довели можливість ефективного застосування цефтріаксону як базового препарату в лікуванні пацієнтів із стафілококовим та стрептококовим ендокардитом (Демин А.А., Дробышева В.П., 1998).

Особливого значення набуває можливість застосування цефтріаксону в педіатрії та неонатології у пацієнтів з високим ступенем ризику септичних ускладнень, що пов’язане, крім фармакокінетичних можливостей, з активністю по відношенню до більшості потенційних інфекційних збудників у пацієнтів раннього віку, можливістю довготривалих курсів у недоношених дітей, низькою токсичністю та незначно вираженою побічною реакцією (Шабалов Н.П., Маркова И.В., 1993).

Результати досліджень, проведених в Інституті нейрохірургії АМН України, свідчать про ефективність застосування цефтріаксону (ЛЕНДАЦИНУ) під час антибіотикопрофілактики хірургічної інфекції. Так, використання цефтріаксону в комплексі профілактичних заходів у пацієнтів дитячого віку з високим ступенем ризику виникнення інфекційних ускладнень під час проведення нейрохірургічного втручання сприяло зниженню частоти гнійних ускладнень на 33% (за даними клініки дитячої нейрохірургії проф. Ю.О. Орлова).

A. Adu, C.L. Armour (1995) запропоновані показання до застосування цефтріаксону (табл. 2).

Таблиця 2

Показання до застосування цефтріаксону

За даними Н.В. Марютина (1998), застосування ефективних сучасних антибіотиків, у тому числі цефтріаксону, сприяє зниженню на 20% загальної вартості лікування хворих з гнійно-септичними ускладненнями при черепно-мозкових травмах (Марютин Н.В. и соавт., 1998).

Мета роботи — вивчити рівень резистентності збудників гнійно-септичних ускладнень різного походження (госпітального, негоспітального) до антибіотиків, які застосовують у практиці нейрохірургічного стаціонару, порівняти спектр резистентності мікроорганізмів до цефалоспоринів, у тому числі до ЛЕНДАЦИНУ (цефтріаксону) виробництва компанії «ЛЕК» (Словенія).

 

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Протягом 1997–1998 рр. у бактеріологічній лабораторії Інституту нейрохірургії АМН України проведені дослідження, спрямовані на визначення рівня резистентності 694 штамів клінічних ізолятів збудників гнійно-септичних ускладнень екстра- та інтракраніальної локалізації різного походження in vitro диск-дифузійним методом (Приказ МЗ СССР 250 от 13.03.1975 г.; Методические указания МЗ СССР 2675–83 от 10.03.1983 г.) до 22 антибіотиків: оксациліну, еритроміцину, лінкоміцину, кліндаміцину, тетрацикліну, доксицикліну, ампіциліну, пеніциліну, хлорамфеніколу; фторхінолону — ципрофлоксацину; аміноглікозидів — канаміцину, гентаміцину, амікацину, нейтраміцину; карбапенему — іміпенему; цефотаксиму, цефтазидиму, цефоперазону, цефтріаксону (останній люб’язно наданий компанією «ЛЕК», Словенія).

Для виділення та ідентифікації досліджуваних мікроорганізмів використовували загальноприйняті методи (Основные методы лабораторных исследований в клинической микробиологии, 1994; Приказ МЗ СССР 535 от 22.04.1985 г.).

Статистичну обробку отриманих результатів проводили із застосуванням Програмного забезпечення Інформаційної сітки Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) — WHONET–4.

 

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

За даними аналізу отриманих результатів бактеріологічних досліджень у структурі збудників, виділених із спинномозкової рідини, ранового вмісту, харкотиння, бронхіального секрету, сечі, у хворих із гнійно-запальними ускладненнями як госпітального, так і негоспітального походження переважають грамнегативні мікроорганізми — ентеробактери, ацинетобактерії та синьогнійні палички. У пацієнтів з посттравматичними гнійними ускладненнями, етіологічно пов’язаними із збудниками негоспітального походження — переважно золотистих стафілококів та грамнегативних мікроорганізмів (ентеробактерій, ацинетобактерів), відзначають збільшення кількості бактеріальних асоціацій — до 7%.

У табл. 3 наведені дані щодо рівня резистентності, чутливості та помірної чутливості клінічних ізолятів ентеробактерій негоспітального походження, виділених переважно у хворих з черепно-мозковою травмою.

Під час аналізу даних антибіотикограм домінуючих грамнегативних збудників негоспітального походження, ізольованих у 1997–1998 рр., визначили значну резистентність до традиційних препаратів — ампіциліну, хлорамфеніколу, канаміцину та гентаміцину (на рівні 44,8–69%) та варіабельну стійкість по відношенню до сучасних антибіотиків.

Таблиця 3

Рівень резистентності та чутливості бактерій родини Enterobaсteriaceae негоспітального походження

Рівень резистентності до цефтріаксону (ЛЕНДАЦИНУ) — 10% — найменший порівняно з таким інших препаратів із групи цефалоспоринів ІІІ покоління (цефотаксиму та цефоперазону) — 12,4 і 17,8% відповідно.

У табл. 4 наведені дані щодо чутливості та стійкості до антибіотиків грамнегативних збудників госпітального походження.

Таблиця 4

Рівень резистентності та чутливості бактерій родини Enterobacteriaceae госпітального походження

Серед грамнегативних збудників госпітального походження визначено значний рівень резистентності (89–100%) до традиційних препаратів — ампіциліну, хлорамфеніколу, канаміцину та гентаміцину. У порівнянні з іншими цефалоспоринами рівень резистентності до цефтріаксону (ЛЕНДАЦИНУ) бактерій цієї родини найнижчий (табл. 4).

Представники грампозитивних мікроорганізмів різного походження (госпітального і негоспітального) були виділені з клінічного матеріалу в 8,5–23,2% випадків.

У табл. 5 наведені дані про рівень резистентності грампозитивних мікроорганізмів — золотистих стафілококів та стрептококів.

Таблиця 5

Рівень резистентності грампозитивних збудників різного походження до протимікробних засобів (%)

Як свідчать наведені дані, рівень антибіотикорезистентності грампозитивних збудників — золотистого стафілокока та стрептококів суттєво відрізняється; значно нижча стійкість (порівняно з ентеробактеріями госпітального походження) — у золотистого стафілокока. Рівень резистентності до цефтріаксону (ЛЕНДАЦИНУ) — 8,3% — найнижчий у порівнянні з таким до інших цефалоспоринів — 12,3–28% і ципрофлоксацину, тетрацикліну, оксациліну та еритроміцину — 14,6–27,6%. Рівень резистентності лінкоміцину значно вищий — 49,2%.

 

ВИСНОВКИ

Враховуючи порівняльні дані антибіотикорезистентності бактеріальних збудників, слід вважати ЛЕНДАЦИН (цефтріаксон) антимікробним препаратом, ефективним у лікуванні пацієнтів різного віку з тяжкими формами гнійно-септичних ускладнень, за необхідності комбінуючи антимікробний спектр з аміноглікозидом.

 Особливі фармакокінетичні параметри — створення ефективної антибактеріальної концентрації шляхом введення 1 раз на добу, низький рівень токсичності, «подвійний» шлях екскреції — дозволяють застосовувати ЛЕНДАЦИН (цефтріаксон) у пацієнтів з більшістю бактеріальних інфекцій ЦНС, у нейрохірургічній практиці, неонатології та з приводу патології екскреторних органів.

 Доведене ефективне застосування ЛЕНДАЦИНУ (цефтріаксону) для антибіотикопрофілактики гнійних ускладнень під час нейрохірургічних втручань.

 Застосування ЛЕНДАЦИНУ (цефтріаксону) має значний економічний ефект, сприяє підвищенню ефективності лікування, зменшенню строків перебування хворих у стаціонарі, зниженню летальності, попередженню гнійних ускладнень.

Посилання

• 1. Белоусов С.В., Моисеев В.С., Лепахин В.К. (1997) Клиническая химиотерапия бактериальных инфекций, 148 с.
• 2. Демин А.А., Дробышева В.П. (1998) Цефтриаксон в лечении стафилококкового эндокардита. Антибиотики и химиотерапия, 43: 12–15.
• 3. Марютин Н.В., Кравец С.Г. и др. (1998) Профилактика и лечение гнойно-септических осложнений при черепно-мозговой травме. Материалы Второго съезда нейрохирургов России, с. 52–53.
• 4. Шабалов Н.П., Маркова И.В. (1993) Антибиотики и витамины в лечении новорожденных, 255 с.
• 5. Яковлев В.П. (1991) Антибактериальная химиотерапия в неинфекционной клинике: новые b-лактамы, монобактамы и хинолоны. Итоги науки и техники, ВИНИТИ, 204 с.
• 6. Методические указания МЗ СССР 2675–83 от 10.03.1983 г. по определению чувствительности микроорганизмов к антибиотикам методом диффузии в агар с использованием дисков.
• 7. Основные методы лабораторных исследований в клинической микробиологии (1994) Материалы ВОЗ, 132 с.
• 8. Приказ МЗ СССР 250 от 13.03.1975 г. Об унификации методов определения чувствительных микроорганизмов к химиотерапевтическим препаратам.
• 9. Приказ МЗ СССР 535 от 22.04.1985 г. Об унификации микробиологических (бактериологических) методов исследования, применяемых в клинико-диагностических лабораториях лечебно-профилактических учреждений.
• 10. Adu A., Armour C.L. (1995) Drug utilisation review (DUR) of the third generation cephalosporins. Focus on ceftriaxone, ceftazidime and cefotaxine. Drugs, 50(3): 423–439.
• 11. Gilbert D.N., Moellering R.C., Sande M.A. (1998) The Sanford guide to antimicrobial therapy, 58 р.