Рецензія на книгу «Нейрореабілітація: основи теорії і практики» за авторства О.Л. Сіделковського

13 вересня 2022
1454
Резюме

Олексій Леонович Сіделковський — директор Клініки сучасної неврології «Аксімед» (Київ), невролог, кандидат медичних наук, доктор юридичних наук, професор, авторитетний вчений і практик, автор фундаментальних робіт (у тому числі монографій) у сфері неврології і медичного права. Книга «Нейрореабілітація: основи теорії і практики» написана на основі аналізу даних вітчизняних і зарубіжних вчених і практиків у сфері медицини, нейропатології, реабілітації (відновлення втрачених функцій), а також власного досвіду роботи Клініки сучасної неврології «Аксімед».

Книга присвячена одній із найактуальніших проблем сучасної медицини — відновленню порушених або втрачених функцій нервової системи та опорно-рухового апарату. Робота тим більше цінна сьогодні, коли в нашій країні йде повномасштабна війна із великою кількістю поранених і контужених військових і цивільного населення.

П’ятнадцятирічний досвід роботи Клініки сучасної нев­рології «Аксімед» відображає всі сучасні вимоги й організацію комплексного лікування хворих неврологічного і ортопедо-травматологічного профілю з використанням новітніх методик і підходів відновного лікування, що дало можливість отримувати найкращі результати у відновленні порушених або втрачених функцій центральної і периферичної нервової системи й опорно-рухового апарату.

Книга цінна й тим, що базується на передових наукових знаннях співробітників Клініки сучасної неврології «Аксімед», підтверджених систематичним проведенням тренінгів, семінарів, майстер-класів відомих експертів як у стінах цієї медичної установи, так і на клінічних базах профільних європейських госпіталів і кафедр.

Практичне спрямування книги дасть можливість спеціалістам оперативно реалізувати у своїй роботі дуже скрупульозно викладені та проілюстровані методики нейро­реабілітації хворих в амбулаторних і стаціонарних умовах.

Автор не тільки уміло представив обширний матеріал, що стосується проблеми лікування цієї категорії пацієнтів, але й в академічній формі виклав анатомічні і патофізіологічні основи функціонування організму в умовах патологічного процесу. Всебічно висвітлено актуальні питання нейропластичності як фундаменту, на якому базується стратегія відновної терапії. Разом з тим показано переваги використання тієї чи іншої реабілітаційної методики. Надано клінічну характеристику, діагностику захворювань центральної і периферичної нервової системи.

Книга викладена на 592 сторінках, містить 9 розділів, 30 підрозділів, додаток, що має 6 підрозділів, перелік літератури з 165 джерел і предметний покажчик.

У 1-му розділі «Нариси історії сучасної нейрореабілітації» автор висвітлює коротко, але ґрунтовно сучасний етап історії становлення і розвитку нейрореабілітації як наукового, так і практичного спрямування у сфері неврології. Дає визначення медичної реабілітації як системи переважно немедикаментозного лікування і профілактики порушених функцій організму шляхом застосування фізичних вправ у форматі індивідуальних вправ, факторів природи, а також переформованих джерел енергії при дотримуванні правил здорового способу життя.

У медичній науці термін «нейрореабілітація» почали широко застосовувати в ХХ ст., коли на полях боротьби двох світових воєн і локальних конфліктів отримали поранення сотні тисяч військових, і важливим завданням було їх відновлення і повернення на фронт. Сьогодні ця тема в Україні вкрай актуальна.

У 1980 р. експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я визначили термін «нейрореабілітація» як дії, що мають забезпечити особам із порушеними внаслідок хвороб, травм і вроджених вад функціями пристосування до нових умов життя в суспільстві.

Автор в історичному аспекті описує корифеїв, які розпочинали й розвивали нейрореабілітацію: Карл і Берта Бобат (Чехія), які розробили методику Бобат-терапії; Вацлав Войта (Чехія, Німеччина), який відкрив основи ней­рокінезіологічних прийомів обстеження хворих з метою виявлення рухових порушень; Сінге Брунстрем (Швейцарія, США), який у своїй теорії вказував, що перебіг реа­білітації відбувається послідовно таким чином, що пацієнт не може переступити через філогенетично зумовлені фази відновлення, і що ефективність відновлення рухової функції залежить від м’язового тонусу і синергії; професор Л.О. Пелях, який у 1969 р. відкрив кафедру ней­рореабілітації у Київському державному інституті удосконалення лікарів (нині — Національний університет охорони здоров’я (НУОЗ) України імені П.Л. Шупика). Неоціненний внесок у розвиток світової нейрореабілітації зробив Герой України, академік Національної академії медичних наук України, професор В.І. Козявкін (Трускавець), розробник сучасної системи відновного лікування дітей з органічними ураженнями нервової системи. Автор вказує, що основ­ним компонентом цієї системи є біометрична корекція хребта і великих суглобів у поєднанні з комплексом лікувальних методик. Значну роль у розвитку медичної реабілітації відіграв В.Ю. Мартонюк (Київ), завідувач кафедри дитячої неврології і медико-соціальної реабілітації НУОЗ України імені П.Л. Шупика, директор Українського медичного центру реабілітації дітей з органічними ураженнями нервової системи Міністерства охорони здоров’я України, автор оригінальних настанов, монографій і навчальних посібників, які стали настільними книгами для багатьох спеціалістів з дитячої реабілітації.

О.Л. Сіделковський підкреслює, що короткий курс з історії сучасної нейрореабілітації дає можливість оцінити досягнення і можливості та перспективи цієї галузі медицини, яка дозволяє повертати хворих до повсякденної фізичної діяльності, соціальної активності і професійної компетенції.

У 2-му розділі «Функціональна анатомія опорно-рухового апарату» автор приділяє особливу увагу фундаментальним положенням анатомії опорно-рухового апарату людини. У цьому розділі висвітлені надважливі питання анатомо-фізіологічних особливостей опорно-рухового апарату, роль нервової системи в його іннервації і координації. Автор підкреслює, що функціональна анатомія опорно-рухового апарату є складовою частиною нормальної анатомії кісток, суглобів і скелетних м’язів людини, вказуючи, що сучасна анатомія вивчає будову тіла людини в поєднанні з її функцією.

Автор наводить анатомічну термінологію. Так, кінезіологія — це наука про рух людини в усіх його явищах (кінезіологія верхніх та нижніх кінцівок, хребта). Наглядно описово і на малюнках показано об’єм і динаміку рухів у різних частинах тіла (кисть, кінцівки, хребет).

Описано м’язи, які забезпечують основні рухи тіла людини (хребта, тулуба — поверхневі, середні, глибокі шари, м’язи кінцівок), вказуючи на роль поєднання органа і функції. Автор наводить фізіологічну «максиму»: «немає функції — немає органа». Вказує, що ключовою ланкою функціональної анатомії хребта є хребтово-руховий сегмент, а також показує головну роль хребта, що забезпечує вертикальне положення тіла в широких динамічних діапазонах.

3-й розділ висвітлює патологічну фізіологію нервової системи. О.Л. Сіделковський дає визначення патологічній фізіології, вказуючи, що це наука про порушення, що виникають в організмі людини під дією внутрішніх або зовнішніх факторів, про закономірності діяльності хворого організму. У біологічному плані, вказує автор, хвороба є формою пристосування організму до змінених умов життя. Наведено екзогенні й ендогенні фактори, які є причиною гіпоксії, а центральна нервова система, особливо головний мозок, потребує постійного притоку кисню.

Автор наводить визначення Всесвітньої організації охорони здоров’я: «здоров’я — це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів». Вказує, що основ­ними видами патологічного процесу в нервовій системі є порушення гальмування і розгальмування, спінальний шок, порушення інтегративної діяльності нервової системи. У розділі «Деякі аспекти клінічної патофізіології» зазначено, що патологічні стани в нервовій системі найчастіше представлені запальними, дегенеративними, судинними і пухлинними процесами. Описує порушення функції нервових клітин та їх провідників, порушення чутливості, порушення рухової функції нервової системи, локалізацію функцій у корі головного мозку (центральна, постцентральна звивини, функціональну карту поверхні мозку з проєкцією частин людини на ділянку коркового кінця чутливого і рухового аналізаторів). Схематично його представлено у вигляді «гомункулуса» (людини), частини тіла якого пропорційні зонам мозку. Іннервація скелетних м’язів перехресна, а двостороння коркова іннервація забезпечує необхідні умови для збереження функціонування організму в умовах одностороннього ураження півкуль головного мозку. Автор підкреслює, що рефлекс — основна форма діяльності нервової системи. Далі вказує на основні ознаки порушення центрального рухового нейрона, ознаки порушення функції мозочка. Велика увага приділена патофізіології підкіркових відділів нервової системи, екстрапірамідним розладам лімбічної системи, розладам вищих коркових функцій (порушення свідомості, розлади мови, пам’яті і когнітивних функцій, порушення читання, письма, гнозії, праксиса).

4-й розділ присвячено Міжнародній класифікації функціонування, недостатності життєдіяльності і здоров’я (далі — МКФ), яка запропонована медичній спільноті на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я в травні 2001 р. У 2007 р. продемонстрована її версія для дітей та підлітків, а у 2011 р. затверджена повна версія. Описуються структура МКФ, категорії, які складаються з доменів, а кожен домен — із категорій, які є одиницями класифікації. Домен — це сфера ознак здоров’я або хвороби. Застосування результатів МКФ дає розуміння понять «здоров’я» та «інвалідність» у новому аспекті — з урахуванням недостатньої життєдіяльності. Відповідно до МКФ автор дає визначення реабілітаційного потенціалу — можливість хворого при окремих умовах у роботі реабілітаційних служб і суспільства приводити в дію свої біологічні і соціально-психологічні механізми, спрямовані на відновлення порушеного здоров’я і професійної компетентності.

У 5-му розділі висвітлено питання нейропластичності. Автор вказує, що нейропластичність — здатність нервової системи до відновлення, яка зумовлена збільшенням кількості нейронів у структурній перебудові нейрональних сіток, утворенні нових синапсів і зміні синаптичної передачі. На IV Міжнародному конгресі (2008 р.), присвяченому проблемі пластичності нервової системи, розроб­лена єдина точка зору, що розглядає нейропластичність як складову єдиного, постійно триваючого фундаментального біологічного процесу. Автор відзначає, що ней­ропластичність — процес, який триває все життя. Мозок дорослої людини генерує нові нейрони протягом усього життя, але з віком ця можливість зменшується. Зміна синаптичних зв’язків є однією з основних форм нейропластичності, яка здійснюється постійно протягом життя людини і є найважливішим механізмом когнітивних функцій. Автор описує діашиз і деякі особливості нейропластичності у хворих, що перенесли інсульт.

6-й розділ присвячено організації і функціонуванню сучасного центру нейрореабілітації. О.Л. Сіделковський в історичному плані показує зародження та розвиток нейро­реабілітаційних клінік (1950 р. — Німеччина, 1990 р. — Великобританія, Скандинавські країни). У 1990 р. в Німеччині розроблена фазова модель нейрореабілітації (А, В, С, Д, Е). У 1970 р. впроваджена методика Бобат, в 1992 р. — метод Войта; описано сучасні роботизовані технології (lokomat-терапія).

Автор підкреслює, що важливим етапом у розвитку національної системи реабілітаційного напрямку в комплексному лікуванні хворих в Україні є Закон України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я» № 1053-ІХ, який регламентує функціонування сучасної системи реабілітації у сфері охорони здоров’я (health-relayed rehabilitation), висвітлює умови для якісної реабілітаційної допомоги в лікувальних закладах різних форм власності.

Наведено 3D-план розміщення центру реабілітації в умовах Клініки сучасної неврології «Аксімед».

7-й розділ присвячено етіології, патогенезу, клініці, діагностиці і принципам відновного лікування захворювань центральної і периферичної нервової системи. Розділ починається із судинних захворювань нервової системи (хронічна недостатність мозкового кровообігу, гострі порушення мозкового кровообігу — транзиторна ішемічна атака, гостра гіпертонічна енцефалопатія, ішемічний інсульт, геморагічний інсульт, субарахноїдальний крововилив, спінальний інсульт); описано принципи відновного лікування хворих із судинними захворюваннями центральної нервової системи.

Далі висвітлено інфекційно-запальні захворювання нервової системи (менінгіт, енцефаліт, нейробореліоз, нейросифіліс, ураження нервової системи при сказі, туберкульозі нервової системи, дифтерії, ревматизмі, нейро-СНІДі, ВІЧ-інфекції, вірусних захворюваннях нервової системи) та принципи реабілітації цієї категорії хворих. Скрупульозно описано аутоімунні демієлінізуючі захворювання (гострий розсіяний енцефаломієліт, розсіяний склероз, гостра запальна полірадикулонейропатія), принципи реабілітації.

Важлива роль приділена дегенеративним захворюванням нервової системи (хвороба Паркінсона, хвороба Вільсона — Коновалова, хвороба Гентінгтона, мультисистемна атрофія, деменція, кортикобазальна дегенерація, хвороба Альцгеймера, боковий аміотрофічний склероз) та принципам реабілітації цих хворих. Вказано, що протокол лікування розробляється мультидисциплінарною командою спеціалістів з урахуванням персоніфікованих особливостей перебігу захворювання і домінування тих чи інших симптомів.

Автор розглядає пухлини головного і спинного мозку (гістологічну класифікацію, супратенторіальні, субтенторіальні пухлини, екстра- та інтрамедулярні пухлини спинного мозку) та принципи реабілітації, вказуючи, що часто хворі з пухлинними процесами потрапляють у реабілітаційні відділення після проведення оперативних втручань (нерідко паліативних). Реабілітація цієї категорії хворих проводиться з урахуванням домінування того чи іншого синдрому, характеру оперативних втручань, з індивідуальним підходом до пацієнта.

Висвітлено основні принципи реабілітації при травмі центральної і периферичної нервової системи (черепно-мозкова травма, спінальна травма) та принципи реабілітації цієї категорії хворих. Зазначено, що найбільш відповідальний етап відновного лікування — гострий період перенесеної травми. Автор звертає увагу на ранній відновний період, вказуючи, що це час максимальної реабілітаційної активності пацієнта і лікаря та період максимально можливих позитивних результатів. Підкреслено, що пацієнти, які перенесли черепно-мозкову і спінальну травму, потребують якісної професійної адаптації.

Значну увагу приділено захворюванням периферичної нервової системи, вертеброгенному синдрому, міофасціальному больовому синдрому (невралгія трійчастого нерва, неврит лицьового нерва, тунельний синдром, неврит окремих нервів, плексит). Висвітлено полінейропатії (аксональні, демієлінізуючі), вказано, що важливим принципом у цих випадках є формування індивідуальних програм лікування для кожного пацієнта з урахуванням особливостей перебігу захворювання, наявності супутньої патології, протипоказань до застосування тих чи інших методик. Автор виділяє психогенні больові синдроми в спині, де біль провокується м’язовою напругою. Наводить ознаки верифікації депресії. Описує міофасціальний синдром, його причини й ознаки, «великі» і «малі» критерії, принципи патогенетичної терапії та найважливіші аспекти профілактики.

О.Л. Сіделковський підкреслює, що перед початком лікування і реабілітації хворих з ураженням периферичної нервової системи, вертеброневрологічними синдромами та міофасціальним больовим синдромом повинні бути сформовані мультидисциплінарні бригади спеціалістів, куди входять невролог, ортопед, нейрохірург, фізичний терапевт, ерготерапевт, масажист, психолог, психіатр (за показаннями), психотерапевт (за показаннями). Комплексний системний підхід з боку медичного персоналу і доступність пацієнта у виконанні лікувальних рекомендацій — основа швидшого вилікування пацієнта.

Висвітлюються нервово-м’язові захворювання (пірамідні й екстрапірамідні хвороби, прогресуючі м’язові дистрофії, спінальні та невральні аміотрофії, вроджені непрогресуючі міопатії, нервово-м’язові захворювання з міотонічним синдромом, пароксизмальні міотонії, факоматози, міастенія), представлено особливості клінічної картини, діагностику, методи лікування і реабілітації.

8-й розділ присвячено реабілітації хворих з окремими клінічними синдромами. Автор наводить методики реабілітації з доказовою ефективністю (функціональна терапія, спрямована на навчання конкретним завданням або видам діяльності, лікування рухами тощо), методики реабілітації з можливою ефективністю (методики біологічного зворотного зв’язку, гідрокінезіотерапія) та неефективні (пасивні методики рухової терапії, ідеомоторні (в думці) рухи, масаж, гомеопатія).

Скрупульозно описано порушення функції мови — основи взаємодії і комунікації між людьми, що забезпечує реалізацію особистісних потреб людини, функцію ковтання, порушення статики, координації рухів і ходьби. Автор вказує, що на ранніх етапах реабілітації, особливо в гост­рий період тяжкої черепно-мозкової травми або інсульту, важливою задачею є профілактика контрактур шляхом надання кінцівці, особливо стопам, фізичних протиспастичних положень. Описуються типи порушень ходи при різних захворюваннях, вестибулярні порушення і реабілітаційні заходи при них. Дається реабілітація при когнітивних порушеннях (зниження пам’яті, швидке виснаження, зниження уваги, звуження кола інтересів).

9-й розділ висвітлює основні концепції, методики і підходи в нейрореабілітації. Автор підкреслює, що комплекс­ний підхід у реабілітації прийнято вважати єдиним правильним рішенням.

Автор описує Бобат-концепцію як одну з давніх і авторитетних, що базується на нейрофізіологічних принципах і принципах цілісності; концепцію пропріоцептивної нейром’язової фасилітації — сучасну методику відновного лікування, мобілізацію невикористаного потенціалу організму; терапію Войта, в основі якої — полегшення рухової активності, зниження м’язового тонусу, підтримка досягнутих ефектів лікування; концепцію Брунстрем, яка застосовується у пацієнтів із підвищеним м’язовим тонусом і спастичністю; систему інтенсивної нейрофізіологічної реа­білітації (метод В.І. Козявкіна), в основі якої — принцип полімодальності, цілісності і безперервності лікувального процесу, найважливішим компонентом методики є біомеханічна корекція хребта і великих суглобів у поєднанні з комплексом терапевтичних заходів (рефлексотерапія, кінезіотерапія, лікувальний масаж, ритмічна гімнастика, механотерапія, апітерапія), її застосовують з метою правильного формування стереотипу рухів, у тому числі з використанням лікувального костюма «Спіраль».

Автор описує метод динамічної пропріоцептивної корекції К.Л. Семенової, основні завдання якого — правильна корекція пози і рухів хворого за допомогою неосновних опорних рухів, що регулюються, механічних засобів і руйнування патологічних стереотипних рухів з формуванням нових рефлекторних зв’язків. Використання навантажувального костюма спрямоване на досягнення нормалізації тонусу м’язів, профілактику і лікування контрактур, збільшення сили м’язів, зменшення вираженості трофічних розладів (атрофій і гіпотрофій м’язів кінцівок), покращення координації рухів і орієнтації у просторі, розвиток предметно-маніпуляційної моторики рук, дихальної та інших систем.

Описано показання до проведення мануальної терапії, протипоказання, основні технічні прийоми. Дано оцінку методиці Шрот-терапії, мета якої — навчання хворого самостійно правильно приймати скориговане положення тіла без дзеркал і підтримувати його протягом усього дня. Описано окремі правила Шрот-терапії.

Автор описує основні принципи ерготерапії як комплексу реабілітаційних заходів, спрямованих на максимальне відновлення щоденної активності пацієнта. Зазначено, що щоденно у кожної людини повинна бути як розумова, так і фізична діяльність (лікування зайнятістю, щоденною активністю в повсякденному житті й на роботі), а також продуктивна діяльність під час відпочинку.

Автор описує окремі методики фізичної терапії (метод Аффолтера, дзеркальна терапія, метод Перфетті, апаратні методи реабілітації, роботизовані комплекси зворотного зв’язку, ботулінотерапію, основи рефлексотерапії в ней­рореабілітації, приватну рефлексотерапію, а також додаткові допоміжні технічні засоби нейрореабілітації (тростини, опори, поручні, ортези, протипролежневі матраци). Описано принципи організації харчування хворих у відділенні нейрореабілітації.

10-й розділ — «Додатки», в ньому наведено вітчизняні та зарубіжні шкали, карти для діагностики нервових хвороб, а також оцінки ефективності реабілітації. Представлені принципи позиціонування хворих у реабілітології; комплексна оцінка м’язового тонусу і м’язової сили з методикою тестування основних м’язових груп. Описані основні симптоми і синдроми в неврології.

Наприкінці описуються медичні терміни, які найчастіше використовують у неврології і нейрореабілітології, а також короткий російсько-англійський розмовник.

Таким чином, представлена книга є фундаментальним мультидисциплінарним підручником з нев­рології, нейрореабілітології, корисним для фізіологів, патофізіологів, морфологів, нейрохірургів, терапевтів, фізіотерапевтів, дієтологів, соціологів, організаторів охорони здоров’я.

Книга надасть велику допомогу в підготовці спеціалістів як додипломного, так і післядипломного навчання.

Книга «Нейрореабілітація: основи теорії і практики» заслуговує на затвердження Міністерством освіти і науки України і Міністерством охорони здоров’я України як національний підручник із рубрики «Медицина» з рекомендацією щодо використання в медичних університетах з додипломного та післядипломного навчання, а також заслуговує на висунення на конкурс «Національна премія України».

Рецензент:

Іван Савович Зозуля, доктор медичних наук,
професор кафедри медицини невідкладних станів НУОЗ України імені П.Л. Шупика,
заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки