Вступ
Вегетативні порушення — одна з найбільш актуальних проблем сучасної медицини. Вегетосудинна дистонія — клінічний синдром, який може супроводжувати цілу низку захворювань і проявлятися дисфункцією серцево-судинної, дихальної, ендокринної систем, психічної сфери тощо. Практично немає таких патологічних станів, у розвитку й перебігу яких не відіграють суттєву роль вегетативні розлади. В одних випадках вони є істотним чинником патогенезу, в інших — виникають вторинно, у відповідь на пошкодження різних систем організму [1–5].
В основі патогенезу вегетативної дисфункції лежить порушення інтегративної діяльності надсегментарних вегетативних структур (лімбіко-ретикулярного комплексу), в результаті чого розвивається дезінтеграція вегетативних, емоційних, сенсомоторних, ендокринно-вісцеральних співвідношень.
Генез вегетативних порушень складний і включає дисфункцію як центральних, так і периферичних вегетативних структур [2–6]. У результаті вегетативної дисфункції може порушуватися адекватність іннервації внутрішніх органів, що зумовлює появу дискінезій, порушення трофіки тканин шлунково-кишкового тракту (ШКТ) тощо. При пошкодженні і подразненні структур вегетативної нервової системи (ВНС) в різних органах можуть виникати стереотипні патоморфологічні процеси (спазм судин, дистрофія), що пов’язані з нейрогуморальними чинниками, зокрема з виділенням медіаторів (норадреналін, адреналін, серотонін), біологічно активних речовин тощо. Гуморальні зміни, у свою чергу, посилюють вегетативний дисбаланс.
Тривала активація ВНС призводить до порушення кислотоутворення і дезорганізації моторної функції ШКТ внаслідок порушення синтезу регуляторних нейрогормонів [6–8]. Афективні порушення тривожно-депресивного характеру внаслідок їх поєднання з вегетативними і нейроендокринними реакціями зумовлюють порушення вегетовісцеральної шлунково-кишкової регуляції, водночас знижуючи поріг інтрацептивної перцепції та посилюючи суб’єктивні відчуття [4–6]. Вегетативні порушення відмічають у 75–82% пацієнтів із виразкою дванадцятипалої кишки (ВДПК). Вони виникають під впливом різних чинників, можуть передувати розвитку хвороби або бути її наслідком, але завжди впливають на клінічні прояви та особливості перебігу захворювання [2–7]. Будь-який вид вегетативного дисбалансу може стати чинником виникнення рецидиву хвороби. Стан вегетативної дисфункції потребує особливої уваги клініцистів, тому що погіршує перебіг захворювання та якість життя пацієнтів із ВДПК.
Враховуючи вищезазначене, дослідження характеристик стану ВНС у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення та стадії ремісії є актуальним як для удосконалення діагностики, так і оптимізації підходів до терапевтичної практики.
Об’єкт і методи дослідження
Проведено комплексне обстеження 84 пацієнтів із ВДПК у стадії загострення (1-ша група) та 84 — повторно в стадії ремісії захворювання (2-га група), які проходили обстеження та лікування у відділенні гастроентерології та центрі шлунково-кишкових кровотеч Київської міської клінічної лікарні № 12, яка є клінічною базою кафедри неврології № 2 Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика. Вік пацієнтів становив 25–60 років, середній вік — 39,90±1,29 року. Серед учасників дослідження переважали чоловіки — 61 (72,6%). Контрольну групу становили 30 практично здорових осіб без соматичної патології.
Усім пацієнтам проведено дослідження вегетативного статусу. Схема дослідження вегетативних функцій включала застосування опитувальника О.М. Вейна, що дозволяє оцінити вегетативні суб’єктивні й об’єктивні симптоми в балах. Метод дає змогу встановити наявність вегетативних порушень навіть в осіб без активних скарг та оцінити ступінь тяжкості вегетативної дисфункції. Також цей опитувальник дозволяє комплексно оцінити переважання тонусу ВНС — симпатичного чи парасимпатичного.
Тест-опитувальник суб’єктивної оцінки вегетативного статусу заповнювали безпосередньо обстежувані, які підкреслювали відповідь «так» або «ні». Кожен симптом оцінювали відповідною кількістю балів у разі позитивної відповіді на запитання. У нормі загальна сума балів не перевищує 15, більша кількість балів свідчить про наявність синдрому вегетативної дисфункції, результат >30 балів свідчить про наявність виражених вегетативних розладів.
Тест-опитувальник об’єктивної оцінки вегетативного статусу заповнював лікар. Він також містив відповіді «так» або «ні», що оцінювалися відповідними балами. Сума балів >25 свідчить про наявність синдрому вегетативної дисфункції, результат >50 балів оцінювали як наявність виражених вегетативних розладів.
Оцінку вираженості тривожності проводили за шкалою Спілбергера — Ханіна з дослiдженням реактивної та особистісної тривожності. Для інтерпретації результатів використовували такі орієнтовані оцінки: 0–30 балів — низький, 31–45 балів — помірний, >45 балів — високий рівень тривожності. Для визначення рівня депресії використовували шкалу депресії Бека.
Для інтерпретації результатів оцінювали кількість балів: 0–9 — відсутність депресивних симптомів, 10–15 — легка, 16–19 — помірна, 20–29 — виражена, 30–63 — тяжка депресія.
Для оцінки самопочуття, активності та настрою використовували методику САН. Середній бал шкали дорівнює 4. Оцінки, що перевищують 4 бали, свідчать про сприятливий, менше 4 — про несприятливий стан випробуваного. Нормальні оцінки стану знаходяться в діапазоні 5,0–5,5 бала.
Дані обчислені з використанням персонального комп’ютера та пакета програм для обробки та аналізу статистичної інформації «Stаtistica 6.0». Кореляційний аналіз здійснювали за допомогою критерію Спірмена. Залежно від величини кореляції слабким вважали зв’язок при r<0,3–0,5, помірним — при r=0,5–0,7, сильним — при r>0,7. Напрямок виявленого зв’язку вказує позитивний або негативний знак коефіцієнта кореляції. Відмінності вважали значимими при р<0,05.
Результати та їх обговорення
При оцінці суб’єктивної шкали опитувальника О.М. Вейна вегетативна дисфункція виявлена у 76 (90,47%) пацієнтів у стадії загострення ВДПК, у 51 (60,7%) — в ремісії та у 6 (20,0%) пацієнтів контрольної групи. Середнє значення кількості балів, отриманих при опитуванні у пацієнтів 1-ї групи, становило (36,9±14,6), що відповідає рівню виражених вегетативних розладів. Цей результат був достовірно вищим, ніж у пацієнтів 2-ї групи (26,1±12,4). Зазначені показники відрізнялися від таких у групі контролю, де середній показник становив 12,3±11,2 та відповідав відсутності вегетативної дисфункції (p<0,05).
За результатами аналізу даних опитувальника виявлено, що схильність до почервоніння чи поблідніння обличчя (при будь-якому хвилюванні) відмічена у 68 (80,9%) пацієнтів 1-ї, 49 (58,3%) — 2-ї групи та 6 (7,1%) — групи контролю. Зміна забарвлення пальців кистей або стоп наявна в 45 (53,5%) пацієнтів 1-ї, 35 (41,6%) — 2-ї групи та 2 (2,3%) — групи контролю. Відчуття серцебиття, «замирання», «зупинки серця» виявлені у 56 (66,6%) пацієнтів 1-ї, 41 (48,8%) — 2-ї групи та 3 (3,5%) — групи контролю. Оніміння чи похолодіння пальців кистей та стоп наявне в 76 (63,8%) хворих 1-ї, у 55 (65,4%) — 2-ї групи та 4 (4,7%) — групи контролю. Підвищена пітливість виявлена у 43 (51%) пацієнтів 1-ї, 30 (35,7%) — 2-ї групи та 4 (4,7%) — групи контролю. Порушення функції травної системи відмічено в 76 (91,6%) пацієнтів 1-ї, 58 (69%) — 2-ї групи та 5 (16,6%) — групи контролю. Відчуття утруднення дихання («нестачі повітря», прискорене дихання) зафіксовано в 43 (36,1%) пацієнтів 1-ї, у 22 (26,1%) — 2-ї групи та 1 (3,3%) — групи контролю. Випадки непритомності або відчуття, що можна знепритомніти, виявлені в 26 (30,9%) пацієнтів 1-ї, у 14 (16,6%) — 2-ї групи та відсутні у пацієнтів групи контролю. Напади головного болю фіксували у 78 (92,8%) учасників 1-ї, 62 (73,8%) — 2-ї групи та 10 (33,3%) — групи контролю. Знижену працездатність та швидку втомлюваність відмічали у 82 (96,7%) хворих 1-ї, 71 (84,5%) — 2-ї групи та 16 (53,3%) — групи контролю. Порушення сну виявили у 81 (96,4%) пацієнта 1-ї, 67 (79,7%) — 2-ї групи та 14 (46,6%) — групи контролю (рис. 1).
Об’єктивні симптоми вегетативної дисфункції зафіксовані у 70 (83,3%) пацієнтів 1-ї, у 45 (53,5%) — 2-ї групи та у 3 (10,0%) — контрольної групи. Загальна сума балів у середньому становила 46,6±13,2 у пацієнтів 1-ї групи та була достовірно більшою, ніж у пацієнтів 2-ї групи (30,2±10,1). Зазначені показники відрізнялися від таких групи контролю, де середній показник становив 16,8±12,9 (рис. 2, таблиця).
Таблиця. Середнє значення кількості балів при оцінці симптомів вегетативної дисфункції за опитувальником О.М. Вейна
Показник | ВДПК в стадії загострення (n=84) | ВДПК в стадії ремісії (n=84) | Група контролю (n=30) |
---|---|---|---|
Опитувальник суб’єктивної оцінки вегетативного статусу | 36,9±14,6 | 26,1±12,4 | 12,3±11,2 |
Опитувальник об’єктивної оцінки вегетативного статусу | 44,6±13,2 | 30,2±10,1 | 16,8±12,9 |
Слід звернути увагу, що у пацієнтів з вегетативною дисфункцією дещо вищі показники за шкалою суб’єктивних симптомів, яку заповнювали самі хворі, порівняно з такими за шкалою об’єктивних симптомів, що опосередковано вказує на вплив психоемоційної складової при оцінці свого стану у пацієнтів із ВДПК.
При оцінці вегетативного тонусу відповідно до опитувальника О.М. Вейна у пацієнтів 1-ї групи об’єктивні та суб’єктивні ознаки відповідали симпатикотонії у 47 (56%), ваготонї у 23 (27%) та ейтонії у 14 (17%) обстежених. У пацієнтів 2-ї групи симпатикотонія виявлена у 34 (40,5%), ваготонія — у 17 (20,2%), ейтонія — у 33 (39,3%) обстежених. Тобто ейтонія відмічається достовірно рідше у пацієнтів із ВДПК в стадії загострення, ніж у стадії ремісії (p<0,05). У пацієнтів із ВДПК як у стадії загострення, так і в стадії ремісії розподіл переважаючого вегетативного тонусу суттєво відрізнявся від такого в контрольній групі. Так, серед осіб контрольної групи у 4 (13,3%) виявлена симпатикотонія, у 2 (6,7%) — ваготонія та у 24 (80%) — ейтонія.
Клінічно симпатикотонія частіше проявлялася тахікардією, підвищенням артеріального тиску, збільшенням частоти дихання, схильністю до підвищення температури тіла, наявністю білого дермографізму, а ваготонія — відповідно зниженням артеріального тиску, брадикардією, пітливістю, наявністю стійкого червоного дермографізму, сповільненням частоти дихання.
За результатами дослідження кореляційного взаємозв’язку наявності ознак вегетативної дисфункції з нейропсихологічними та психометричними показниками, у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення виявлено прямий кореляційний зв’язок між кількістю балів, що отримані за об’єктивною шкалою опитувальника О.М. Вейна, та рівнем особистісної (r=0,61) і реактивної тривожності (r=0,59). Також у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення відмічена кореляція між показниками об’єктивної шкали опитувальника О.М. Вейна та рівнем депресії (r=0,53).
У пацієнтів із ВДПК у стадії загострення з переважанням симпатикотонії встановлено достовірно вищий рівень тривоги, тоді як у хворих з переважанням ваготонії був достовірно вищий рівень депресивних розладів (p<0,05).
У всіх обстежених із ВДПК у стадії загострення виявлений зворотний кореляційний зв’язок (p<0,05) показників за опитувальником САН з показниками опитувальника О.М. Вейна. Тобто підтверджено наявність у пацієнтів із ВДПК взаємозв’язку між зниженням рівня самопочуття, активності і настрою та зростанням балів за опитувальником О.М. Вейна (як об’єктивної, так і суб’єктивної шкал).
Висновки
Для пацієнтів із ВДПК характерними є прояви вегетативної дисфункції як у стадії загострення, так і в стадії ремісії. Порівняння результатів тестування в динаміці (при загостренні ВДПК та в ремісії) дозволили зробити висновок, що в стадії ремісії вираженість вегетативної дисфункції достовірно зменшується (р<0,05).
Виявлено прямий кореляційний зв’язок у пацієнтів із ВДПК в стадії загострення між кількістю балів, що отримані за об’єктивною шкалою опитувальника О.М. Вейна, та рівнем особистісної (r=0,61) і реактивної тривожності (r=0,59). У пацієнтів із ВДПК у стадії загострення відмічена кореляція між показниками об’єктивної шкали опитувальника О.М. Вейна та рівнем депресії (r=0,53). У всіх обстежених з ВДПК у стадії загострення виявлений зворотний кореляційний зв’язок (p<0,05) показників за опитувальником САН з показниками опитувальника О.М. Вейна (як об’єктивної, так і суб’єктивної шкал).
Наявність вегетативних порушень у пацієнтів із ВДПК негативно впливає на перебіг захворювання, позначається на психоемоційному стані, знижує якість життя.
Досліджені характеристики стану ВНС у пацієнтів із ВДПК у стадії загострення та ремісії можуть бути використані як для удосконалення діагностики, так і для оптимізації підходів у терапевтичній практиці щодо пацієнтів із ВДПК.
Конфлікт інтересів
Конфлікту інтересів немає.
Список використаної літератури
- 1. Абдуєва Ф.М. (2012) Вегетосудинна дистонія чи соматоформна дисфункція вегетативної нервової системи серця? Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, № 998, с. «Медицина», вип. 23, с. 102–104.
- 2. Вейн А.М. (ред.) (2003) Вегетативные расстройства: клиника, лечение, диагностика: руководство для врачей. Мед. информ. агенство, Москва, 752 с.
- 3. Заседа Ю.И. (2013) Эволюция представлений о соматоформных расстройствах и психосоматических заболеваниях. Мед. психология, 4: 46–50.
- 4. Малярська Н.В. (2015) Вегетативні симптоми — психосоматичні розлади. Science and Education a New Dimension. Nat. Tech. Sci., 7(58): 21–23.
- 5. Морозова О.Г. (2008) Вегетативные дисфункции в общесоматической практике. Здоров’я України, 3: 51–52.
- 6. Budzyński J., Kłopocka M. (2014) Brain-gut axis in the pathogenesis of Helicobacter pylori infection. World J. Gastroenterol., 20(18): 5212–5225. DOI: dx.doi.org/10.3748/wjg.v20.i18.5212.
- 7. Katoh K., Nomura M., Nakaya Y. et al. (2002) Autonomic nervous activity before and after eradication of Helicobacter pylori in patients with chronic duodenal ulcer. Aliment. Pharmacol. Ther., 16: 180–186.
- 8. Nomura M., Yukinaka M., Miyajima H. et al. (2000) Is autonomic dysfunction a necessary condition for chronic peptic ulcer formation? Aliment. Pharmacol. Ther., 14 (Suppl. 1): 82–86.
Відомості про авторів:
Демидас Олена Василівна — аспірант кафедри неврології № 2 Національного університету охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, Київ, Україна. Ткаченко Олена Василівна — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри неврології № 2 Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика, Київ, Україна. Адреса для кореспонденції:
Демидас Олена Василівна 04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9 E-mail: [email protected] |
Information about the authors:
Demydas Olena V. — PhD student of Neurology Department № 2 of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Tkachenko Olena V. — Full Professor, MD, Dr. Sc., Head of Department of Neurology № 2 of the Shupyk National Healthcare University of Ukraine, Kyiv, Ukraine. Address for correspondence:
Olena Demydas 04112, Kyiv, Dorohozhytska str., 9 E-mail: [email protected] |
Надійшла до редакції/Received: 27.07.2022
Прийнято до друку/Accepted: 16.08.2022