Про оптимізацію системи охорони здоров’я працівників медичної галузі

ВСТУП

Збереження трудової активності працюючих є необхідною умовою для успішного виконання завдань економічного та соціального розвитку держави. Особлива роль у підтримці працездатності виробничого потенціалу країни належить медичним працівникам, які опікуються станом здоров’я громадян, зайнятих у виробництві товарів і послуг. Втім ефективність роботи медичної галузі щодо збереження і відновлення здоров’я працюючих залежить, зокрема, від стану здоров’я самих медичних працівників.

В Україні протягом останніх років реєструється зростання захворюваності медичних працівників, яка досягла у 2005 р. рівня 684,7 календарних дня на 100 працюючих. Найвищі ці показники в Луганській — 854,1, Кіровоградській — 760,0, Київській — 718,0 областях. У м. Києві тимчасова непрацездатність працівників охорони здоров’я за 2007 р. становила 696,41 календарних дня на 100 працюючих, захворюваність медиків столиці зростає щороку більш ніж на 5%, зокрема, на гіпертонічну хворобу, стенокардію, інфаркт міокарда, цереброваскулярні хвороби, вегетосудинну дистонію, цукровий діабет, ревматоїдний артрит, дерматози, розлади психіки та поведінки (Інформація про роботу міської Ради профспілки працівників охорони здоров’я за 2007 рік, 2008).

Типові професійні ризики медичної діяльності, які здійснюють негативний вплив на здоров’я медичного працівника, законодавчо закріплені: за показниками тяжкості й напруженості трудового процесу медична праця належить до шкідливої. Напруженість трудового процесу означає професійно зумовлене навантаження на центральну нервову систему за рахунок інтелектуальних та емоційних чинників (Наказ МОЗ України від 27.12.2001 р. № 528 «Про затвердження Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу»; Мороз В.М. та співавт., 2005). Нозологічна структура захворюваності медичних працівників свідчить саме про стресогенне походження більшості їх хвороб.

Сформована в Україні правова основа з питань запобігання загальної та професійної захворюваності медичних працівників створює умови для зниження чи усунення переважно фізичних, хімічних, біологічних факторів ризику їх розвитку. Чітко визначена стратегія щодо профілактики і обмеження негативного впливу психофізіологічних чинників медичної діяльності на стан здоров’я медичного персоналу відсутня. Разом з тим професійно «виснажені» лікарі працюють зі значно меншим емоційним внеском у спілкування, що одразу ж відчувається пацієнтами та призводить до негативних відгуків у найближчому соціальному оточенні, зниженню іміджу медичної професії в цілому.

Емоційні розлади у медичних працівників вважаються індикатором порушення стану їх здоров’я, про що свідчать світові наукові дослідження. Так, «емоційне виснаження» характерне для 45,3% працівників охорони здоров’я Туреччини та 30,6% медиків Іспанії (Кравчук В.В. та співавт., 2005). У країнах колишнього СРСР прояви ураження емоційної сфери як симптомокомплекс «професійного вигорання» виявлені майже у 80% лікарів-психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів (Михайлов Б.В., Гавриленко М.А., 2001; Гавриленко М.А., 2002; Ронгинская Т.И., 2002; Юрьева Л.Н., 2004), у 61,8% лікарів-стоматологів (Ларенцова Л.И. и соавт., 2002), у 60,6% медичних сестер онкологічних відділень (Материалы VI Российской онкологической конференции 26–28 ноября 2002 г., Москва: http://www.rosoncoweb.ru/library/6th_conf/index.htm; Богучарова О.І., 2004). Авторські дослідження свідчать, що в стані «емоційного виснаження» виконують професійні функції 30% акушерів-гінекологів та 21,1% лікарів-педіатрів амбулаторно-поліклінічних закладів м. Києва.

За таких умов надзвичайно актуальним завданням стає розробка нових, адекватних часові підходів до розв’язання проблеми стану здоров’я медичних працівників, що можливо досягти шляхом оптимізації та вдосконалення відповідного чинного законодавства, розробки ефективних механізмів реалізації його положень, раціональної кадрової політики на державному, територіальному та місцевому рівнях.

На розгляд депутатів Верховної Ради України у травні 2008 р. надано два законопроекти, які передбачають, зокрема, вдосконалення законодавчих підстав для соціального захисту медичних працівників: зміни до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» та «Про соціальний захист медичних та фармацевтичних працівників, працівників галузі охорони здоров’я». Запропонована нами «Концепція оптимізації охорони здоров’я працівників медичної галузі» може розглядатись як варіант громадського обговорення зазначених законопроектів в частині реалізації права медиків на охорону свого здоров’я. За зауваження, доповнення та пропозиції будемо щиро вдячні.

КОНЦЕПЦІЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПРАЦІВНИКІВ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ

Вступ

Концепція оптимізації охорони здоров’я працівників медичної галузі (далі Концепція) спрямована на вдосконалення основних підходів до функціонування системи організації медичного забезпечення медичних працівників, зниження негативного впливу шкідливих професійних ризиків на стан їх здоров’я, збереження і відновлення працездатності.

Необхідність визначення основних напрямків вдосконалення існуючої системи охорони здоров’я працівників медичної галузі зумовлюється:

• складною соціально-економічною і демографічною ситуацією в Україні;
• повільним реформуванням системи охорони здоров’я;
• незадовільним станом використання кадрових ресурсів медичної галузі;
• особливим внеском медичних працівників у підтримку працездатності виробничого потенціалу країни;
• зростанням рівня захворюваності медичних працівників протягом останніх років;
• належністю професії медичного працівника за факторами особливого характеру і напруженості праці до категорії шкідливих;
• активізацією впливу негативних професійних ризиків медичної діяльності на особистість медичного працівника, зокрема психоемоційного напруження;
• законодавчо визначеною зміною характеру стосунків «лікар-пацієнт»;
• підвищеною увагою міжнародних медичних асоціацій щодо стану здоров’я медичних працівників Європейського регіону, порушення якого впливають на якість медико-санітарної допомоги та догляду за хворими, мають незадовільні фінансові наслідки.

Кінцевою метою реалізації Концепції є досягнення таких цілей:

• формування єдиної системи охорони здоров’я та медичної допомоги співробітникам медичної галузі;
• забезпечення доступності медичної допомоги працівникам охорони здоров’я незалежно від профілю та потужності медичного закладу, в якому відбувається їх професійна діяльність;
• удосконалення обліку захворюваності медичних працівників з використанням сучасних інформаційних технологій;
• покращення стану здоров’я медичних працівників, зниження рівня їх первинної та хронічної захворюваності, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, професійної захворюваності, інвалідності внаслідок загальних та професійних хвороб;
• удосконалення мотиваційних механізмів підвищення відповідальності медичних працівників за своє здоров’я;
• запровадження професійної підготовки медичних кадрів на додипломному та післядипломному рівні з питань профілактики впливу шкідливих професійних ризиків на стан їх здоров’я та своєчасної корекції його порушень;
• підвищення позитивного впливу професійної діяльності на особистість медичного працівника;
• підвищення ефективності використання кадрових ресурсів в охороні здоров’я;
• підвищення ефективності надання медичної допомоги, задоволеності пацієнтів від їх взаємодії з медичною системою.

Ідеологія Концепції базується на таких основних положеннях:

1. Вдосконалення чинного законодавства з питань медико-соціальної підтримки медичних працівників

Вдосконалення чинного законодавства спрямовується на забезпечення законодавчої підтримки оптимізації охорони здоров’я та організації надання медичної допомоги медичним працівникам, належного їх матеріального заохочення.

Вдосконалення чинного законодавства передбачає:

1.1. Внесення доповнень до законопроекту про зміни до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 15.05.2008 р.:

Статтю 9 розділу II «Обов’язки громадян у сфері охорони здоров’я» доповнити підпунктом:

• громадяни України зобов’язані з повагою ставитись до спеціалістів медичної галузі, які надають їм профілактичну і лікувально-діагностичну допомогу.

Підпункт д) пункту 1 Статті 88 розділу X викласти в такій редакції:

Медичні та фармацевтичні працівники мають право на гідне ставлення до себе з боку пацієнтів, їх родичів (представників), колег, керівників закладу, де відбувається їх професійна діяльність, судовий захист професійної честі та гідності.

Підпункт й) пункту 1 Статті 88 розділу X викласти в такій редакції:

Медичні та фармацевтичні працівники мають право на першочергове і безкоштовне одержання лікувально-профілактичної допомоги в державних закладах охорони здоров’я; пільгове забезпечення лікарськими та протезними засобами.

Статтю 88 розділу X доповнити пунктом такого змісту:

• медичні та фармацевтичні працівники мають право отримувати соціально-психологічний супровід за місцем роботи для попередження розвитку емоційного і фізичного виснаження внаслідок професійної діяльності.

1.2. Прийняття нової редакції наказу Міністерства охорони здоров’я України № 78 від 30.03.1998 року «Про заходи по організації системи надання медичної допомоги працівникам охорони здоров’я».

2. Вдосконалення системи охорони професійного здоров’я та організації надання медичної допомоги співробітникам медичної галузі на територіальному і місцевому рівнях

Вдосконалення системи охорони професійного здоров’я та організації надання медичної допомоги співробітникам медичної галузі має за мету створення чіткої організаційної структури системи охорони здоров’я та організації медичної допомоги медичним працівникам на територіальному і місцевому рівнях, забезпечення її пріоритетної спрямованості на профілактику загальних та професійних захворювань, зведення до мінімуму негативного впливу професійних ризиків, здійснення систематичного моніторингу показників стану здоров’я працюючих в медичній галузі як інструменту для розробки управлінських заходів щодо його збереження і відновлення.

Вдосконалення системи охорони професійного здоров’я та організації надання медичної допомоги медичним працівникам має забезпечуватися шляхом:

2.1. Організації кабінетів охорони професійного здоров’я як основної структурної одиниці в системі забезпечення охорони та відновлення здоров’я медичних працівників.

2.2. Функціонування кабінетів охорони професійного здоров’я медичних працівників у складі багатопрофільних амбулаторно-поліклінічних закладів.

2.3. Розповсюдження діяльності кабінетів охорони професійного здоров’я на співробітників медичних закладів, в структурі яких не передбачена їх діяльність, за територіальним принципом.

2.4. Забезпечення загальної диспансеризації медичних працівників як «групи ризику» щодо виникнення психосоматичних захворювань із систематичним проведенням превентивного лікування за бюджетні кошти за місцем роботи.

2.5. Вдосконалення структури комплексних попередніх та щорічних профілактичних медичних оглядів медичних працівників, виходячи з патогенезу дії шкідливих професійних чинників, а саме проведення їх за обов’язковою участю спеціалістів:

• терапевта, кардіолога, ендокринолога, невролога, гастроентеролога, психолога чи психотерапевта (останнього — за згодою медичного працівника), а також хірурга-ортопеда, отоларинголога, стоматолога, гінеколога (для жінок), уролога (для чоловіків); інших спеціалістів — за наявності показань;
• обов’язкове проведення таких параклінічних та функціональних досліджень: загальноклінічних (аналіз крові загальний, аналіз крові на вміст глюкози, аналіз сечі загальний, аналіз калу — на яйця паразитів, копрологічне та бактеріологічне дослідження), електрокардіографічного, ультразвукових обстежень щитовидної залози та органів черевної порожнини; флюорографічного обстеження, інших — за наявності показань.

2.6. Забезпечення лікувальних заходів у разі виявлення гострої чи хронічної патології за результатами профілактичних медичних оглядів з використанням потужностей багатопрофільного лікувально-профілактичного закладу з дотриманням етапності лікування.

2.7. Проведення диспансерних оглядів медичних працівників із хронічною патологією відповідно до індивідуальних планів з подальшим етапним лікуванням.

2.8. Забезпечення наступності в діяльності лікувально-профілактичних закладів I, II, III рівня, санаторно-курортних закладів з питань організації надання медичної допомоги медичним працівникам на принципах її доступності, позачерговості, безкоштовності.

2.9. Здійснення моніторингу стану здоров’я медичних працівників з використанням сучасних інформаційних технологій.

2.10. Вдосконалення структури моніторингу стану здоров’я медичних працівників: здійснення його як за даними загальної диспансеризації, попередніх та періодичних профілактичних медичних оглядів, звернень за медичною допомогою, тимчасової втрати працездатності, так і за самооцінкою стану здоров’я, за даними психологічного тестування (проведеною за згодою медичного працівника).

2.11. Здійснення системного аналізу стану захворюваності та інвалідності медичних працівників за даними моніторингу залежно від спеціальності, характеру професійних ризиків, вікового та статевого факторів з подальшим прийняттям відповідних управлінських рішень.

3. Вдосконалення управління персоналом з питань збереження і відновлення його здоров’я, підвищення змістовності медичної праці

Вдосконалення управління медичним персоналом спрямовано на інтеграцію напрямків управлінської діяльності, які стосуються здоров’я співробітників, гуманізацію медичної праці, підвищення її ефективності та змістовності як важливих факторів збереження і відновлення психічного та фізичного здоров’я працівників медичної галузі.

Вдосконалення управління персоналом із зазначених питань має забезпечуватися за такими напрямками:

3.1. Здійснення кадрової політики з позицій оцінки персоналу як найважливішого ресурсу медичної галузі, актуалізації категорії «медичний персонал», подальшого розвитку демократизації управління.

3.2. Впровадження інтеграції управлінських функцій: підбору і розстановки кадрів, їх підготовки і підвищення кваліфікації, матеріального заохочення, охорони здоров’я персоналу, охорони праці, соціального розвитку трудового колективу.

3.3. Проведення заходів щодо економічного і морального заохочення медичних працівників з урахуванням характеру професійних ризиків, навантаження, кваліфікації, тривалості роботи.

3.4. Впровадження соціолого-психологічних форм кадрової роботи.

3.5. Формування позитивної суспільної думки про діяльність галузі охорони здоров’я в засобах масової інформації, самореклама досягнень у галузі медичної науки і практики, презентація провідних лікувально-профілактичних закладів, широке інформування про відомих вчених сучасності в галузі медицини і фармації, про кращих співробітників медичних установ на державному, територіальному, місцевому рівнях.

3.6. Підвищення відповідальності керівників медичних закладів за стан здоров’я та організацію надання медичної допомоги співробітникам.

4. Розробка навчальних програм з підготовки та підвищення кваліфікації медичних кадрів з питань профілактики загальної та професійної захворюваності медичних працівників

Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів з питань профілактики загальної та професійної захворюваності, зниження рівня інвалідності співробітників медичної галузі передбачає розробку наукових програм для додипломного та післядипломного навчання медичних працівників будь-якої спеціальності, а також менеджерів охорони здоров’я з питань здорового способу життя, професійних ризиків медичної діяльності та профілактики їх негативного впливу має за мету виховання у спеціалістів ставлення до свого здоров’я як до особистої та суспільної цінності.

Підвищення кваліфікації медичних кадрів із зазначених питань можливе за умови:

4.1. Забезпечення підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів-профпатологів з питань медичної професійної патології.

4.2. Внесення диференційованих змін до навчальних програм за спеціальністю «Організація і управління охороною здоров’я» з питань організації заходів щодо збереження та зміцнення стану здоров’я кадрового потенціалу.

4.3. Внесення диференційованих змін до навчальних програм по підготовці лікарів та середнього медичного персоналу за усіма медичними спеціальностями за наступними розділами: гігієна і психологія медичної праці, охорона праці та техніка безпеки в медичній діяльності, професійні ризики медичної діяльності, виховання засад здорового способу життя у медичних працівників.

Посилання

• 1. Богучарова О.І. (2004) Здоров’я особистості у психологічній перспективі. КНУ ім. Т.Г. Шевченка, Київ, 283 с.
• 2. Гавриленко М.А. (2002) К вопросу о развитии синдрома «выгорания» у врачей психиатров-психотерапевтов. Архів психіатрії, 4: 192–195.
• 3. Інформація про роботу міської Ради профспілки працівників охорони здоров’я за 2007 рік (2008) Київ, 111 с.
• 4. Кравчук В.В., Кальниш В.В., Єна А.І. (2005) Синдром «професійного вигорання» як індикатор порушення здоров’я працівників окремих спеціальностей. Охорона здоров’я України, 1–2: 28–32.
• 5. Ларенцова Л.И., Максимовский Ю.М., Соколова Е.Д. (2002) Синдром «эмоционального выгорания» (burnout) у врачей-стоматологов. Новое в стоматологии, 2(102): 97?99.
• 6. Михайлов Б.В., Гавриленко М.А. (2001) Синдром «выгорания», его причины и способы коррекции. Архів психіатрії, 4: 32–37.
• 7. Мороз В.М., Сергета І.В., Фещук Н.М., Олійник М.П. (2005) Охорона праці в медицині і фармації. Нова книга, Вінниця, 544 с.
• 8. Ронгинская Т.И. (2002) Синдром выгорания в социальных профессиях. Психологический журнал, 23(3): 85–95.
• 9. Юрьева Л.Н. (2004) Профессиональное выгорание у медицинских работников: формирование, профилактика, коррекция. Сфера, Киев, 272 с.