Вступ
Остеоартроз колінного суглоба (КС) — найбільш поширений патологічний стан у структурі дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів. У більшості пацієнтів із гонартрозом діагностують ізольоване ураження одного з відділів суглоба. Варіантом вибору в таких випадках є використання методики одновиросткової артропластики, яка асоційована з нижчими показниками післяопераційного болю та більш коротким відновним періодом, порівняно з результатами тотального ендопротезування КС. Крім того, в результаті тривалих спостережень доведено достовірно кращі функціональні результати монокондилярного ендопротезування (МКЕ) та вищі показники якості життя пацієнтів порівняно із застосуванням тотальної артропластики.
Зазначимо, що пацієнти у віддалений період після одновиросткової артропластики більш схильні забувати про імплантований штучний суглоб у повсякденному житті, що зумовлено вищою спорідненістю кінематики природного суглоба та одновиросткового ендопротезу порівняно з тотальним його аналогом. Збереження власних зв’язок КС під час монокондилярної артропластики є ключем до відновлення механіки рухів, схожої до кінематики природного здорового суглоба [1].
Проблема вибору між методами одновиросткової чи тотальної артропластики КС у схемі лікування гонартрозу залишається темою численних дискусій [2]. У багатьох дослідженнях вказані переваги МКЕ [3–5], однак необхідно зазначити і недоліки, пов’язані з цією хірургічною технікою. Незважаючи на швидше відновлення, нижчу частоту ускладнень та кращі функціональні результати, методика одновиросткової артропластики пов’язана з високим ризиком ревізійного ендопротезування, частота якого втричі вища порівняно з наслідками тотальної заміни суглобових поверхонь. Високий відсоток невдач пов’язаний з низькою частотою виконання подібних втручань та недотриманням строгих показань до її застосування. У структурі ендопротезування КС частка МКЕ становить лише 5–10%. Крім того, вища частота ревізійного ендопротезування зафіксована у хірургів з низьким досвідом виконання подібних втручань [4, 6]. На противагу цьому деякі дослідники доводять безпеку виконання МКЕ в амбулаторних умовах, що, на їх думку, зумовить серйозні фінансові заощадження в системі охорони здоров’я [3].
Зважаючи на невпинне підвищення частоти дегенеративно-дистрофічних захворювань КС та, відповідно, збільшення потреби у проведенні артропластичних втручань, проблема подальшого вивчення методики МКЕ КС є актуальною. Цікавим є дослідження факторів ризику, які пов’язані з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, та визначення їх впливу на віддалені результати лікування.
Мета: встановити прогностичну цінність факторів ризику, пов’язаних з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, щодо віддалених результатів МКЕ КС.
Об’єкт і методи дослідження
Проаналізовано віддалені результати лікування 99 пацієнтів, яким виконано МКЕ КС з приводу гонартрозу з переважним ураженням медіального відділу. Усі хворі перебували на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» в період 2009–2019 рр. У досліджувану групу включено 26 (26,26%) чоловіків та 73 (73,74%) жінки. Середній вік пацієнтів становив 63,78±8,21 року. Більшість пацієнтів — особи похилого (60–74 роки) — 60 (60,61%) та середнього (45–59 років) — 30 (30,30%) віку. У досліджувану групу також включено 8 (8,08%) пацієнтів старечого (75–90 років) та 1 (1,01%) — молодого (25–44 роки) віку.
Результати лікування оцінювали за допомогою опитувальника Oxford Knee Score. Згідно з отриманими результатами сформовано 4 групи пацієнтів. У 1-шу групу включено 62 (62,63%) пацієнти, прояви прогресування гонартрозу в яких були відсутні. Легкі прояви гонартрозу встановлено у 23 (23,23%) хворих 2-ї групи, помірні — у 10 (10,10%) обстежених 3-ї групи. У 4 (4,04%) пацієнтів, які включені до 4-ї групи, виявлено виражені прояви дегенеративно-дистрофічного ураження КС. Середній результат лікування у віддалений період становив 37,65±7,89 бала.
Серед факторів ризику, пов’язаних з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, оцінювали патогенетичний варіант остеоартрозу, наявність попередніх оперативних втручань в ділянці досліджуваного суглоба, стадію гонартрозу, тривалість захворювання до операції та тривалість післяопераційного періоду.
Розподіл досліджуваної вибірки згідно з тестом Колмогорова — Смірнова відрізнявся від нормального (р<0,05). При порівнянні показників клінічних груп використовували непараметричний критерій Краскела — Уолліса. Для вимірювання зв’язку між величинами застосовували коефіцієнт рангової кореляції Кендала (τ). Основні фактори ризику, пов’язані з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, та їх прогностичну цінність встановлювали, використовуючи статистичну модель логістичної регресії, шляхом розрахунку відношення шансів (ВШ) та 95% довірчого інтервалу (ДІ). Вірогідність безпомилкового прогнозу визначали при р<0,05. Для статистичного аналізу отриманих даних використовували програму «Statistica 13».
Результати та їх обговорення
У більшості пацієнтів встановлено первинний остеоартроз — 83 (83,84%), у 16 (16,16%) — вторинний, у тому числі у 12 (12,12%) — післятравматичний, ще у 4 (4,04%) — гонартроз після перенесеного асептичного некрозу виростка стегнової кістки (табл. 1).
Таблиця 1. Характеристика частоти факторів, зумовлених захворюванням, з урахуванням віддалених результатів лікування
Фактор ризику | Група | ||||
---|---|---|---|---|---|
1-ша (n=62), n (%) | 2-га (n=23), n (%) | 3-тя (n=10), n (%) | 4-та (n=4), n (%) | р | |
Етіопатогенетичні фактори | |||||
Первинний | 50 (80,65) | 19 (82,61) | 10 (100,0) | 4 (100,0) | 0,36 |
Вторинний | 12 (19,35) | 4 (17,39) | 0 (0,00) | 0 (0,00) | 0,36 |
Після асептичного некрозу | 4 (6,45) | 0 (0,00) | 0 (0,00) | 0 (0,00) | 0,48 |
Післятравматичний | 8 (12,90) | 4 (17,3) | 0 (0,00) | 0 (0,00) | 0,47 |
Попередні операції | 10 (16,13) | 6 (26,09) | 3 (30,00) | 3 (75,00) | 0,04* |
Стадія захворювання за Kellgren — Lawrence | |||||
ІІ | 15 (24,19) | 7 (30,43) | 2 (20,00) | 1 (25,00) | 0,92 |
ІІІ | 47 (75,81) | 16 (69,57) | 8 (80,00) | 3 (75,00) | 0,92 |
Попередні оперативні втручання в ділянці ендопротезованого КС встановлено у 22 (22,22%) пацієнтів. Достовірної відмінності в частоті виявлених патогенетичних варіантів остеоартрозу з урахуванням прогресування захворювання не визначено (р>0,05). Попередні операції на КС відмічені в анамнезі у більшості пацієнтів 4-ї групи — 3 (75,0%), 10 (16,13%) обстежених 1-ї, 6 (26,09%) — 2-ї та 3 (30,0%) — 3-ї групи; відмінність між показниками статистично значуща (р=0,04). Крім того, встановлено, що наявність попередніх операцій на КС асоційована зі збільшенням тяжкості гонартрозу у віддалений період, що підтверджено наявністю прямого слабкого кореляційного зв’язку між показниками (τ=+0,21; р=0,002).
У більшості осіб — 74 (74,75%) на момент проведення МКЕ діагностовано гонартроз III, у решти 25 (25,25%) — ІІ стадії. ІІ стадію дегенеративно-дистрофічного процесу встановлено у більшості осіб 2-ї групи — 7 (30,43%), 15 (24,19%) — 1-ї, 2 (20,00%) — 3-ї та 1 (25,00%) пацієнта 4-ї групи. У 47 (75,81%) пацієнтів 1-ї групи, 16 (69,57%) — 2-ї, 8 (80,00%) — 3-ї та 3 (75,00%) — 4-ї виявлено гонартроз ІІІ стадії. У групах достовірної відмінності у частоті дегенеративно-дистрофічного ураження КС ІІ та ІІІ стадії не встановлено (р=0,92).
Середня тривалість захворювання до проведення МКЕ становила 7,12±4,56 року. У пацієнтів 4-ї групи тривалість дегенеративно-дистрофічного процесу становила 16,25±4,79, у 3-й — 10,10±5,90, у 2-й — 9,22±4,95 року. У хворих 1-ї групи зафіксовано найменшу тривалість захворювання — 5,27±2,50 року. При порівнянні отриманих показників у групах пацієнтів з урахуванням отриманих результатів лікування встановлено достовірну відмінність (р<0,00001). Доведено, що більша тривалість дегенеративно-дистрофічного процесу до проведення МКЕ пов’язана з достовірно гіршими результатами лікування у віддалений період (τ=+0,39; р≤0,000001).
Тривалість дегенеративно-дистрофічного процесу ≤5 років встановлено у 31 (50,0%) — 1-ї, 7 (30,43%) — 2-ї та 3 (30,0%) — 3-ї групи (табл. 2).
Таблиця 2. Характеристика тривалості захворювання та післяопераційного періоду з урахуванням віддалених результатів лікування
Фактор ризику | Група | ||||
---|---|---|---|---|---|
1-ша (n=62) | 2-га (n=23) | 3-тя (n=10) | 4-та (n=4) |
р | |
Тривалість захворювання до операції | |||||
M±SD | 5,27±2,50 | 9,22±4,95 | 10,10±5,90 | 16,25±4,79 | <0,00001* |
≤5 років, n (%) | 31 (50,00) | 7 (30,43) | 3 (30,00) | 0 (0,00) | 0,10 |
>5 років, n (%) | 31 (50,00) | 16 (69,57) | 7 (70,00) | 4 (100,00) | 0,10 |
Тривалість післяопераційного періоду | |||||
M±SD | 3,21±1,98 | 4,35±2,77 | 5,20±3,39 | 6,50±2,52 | 0,04* |
≤5 років, n (%) | 53 (85,48) | 14 (60,87) | 5 (50,00) | 1 (25,00) | 0,003* |
>5 років, n (%) | 9 (14,52) | 9 (39,13) | 5 (50,00) | 3 (75,00) | 0,003* |
У більшості обстежених — 58 (58,59%) — тривалість захворювання перевищувала 5 років: у 31 (50,0%) пацієнта 1-ї, 16 (69,6%) — 2-ї, 7 (70,0%) — 3-ї та усіх хворих 4-ї групи — 4 (100,0%). При порівнянні частотних показників поширеності досліджуваних факторів ризику у групах пацієнтів з урахуванням отриманого результату лікування достовірної відмінності не встановлено (р=0,10).
Аналізуючи віддалені результати з урахуванням тривалості післяопераційного періоду, доведено достовірну відмінність значень у групах (р=0,04). Найменшу тривалість післяопераційного періоду зафіксовано у хворих 1-ї групи — 3,21±1,98 року, у 2-й групі цей показник становив 4,35±2,77, у 3-й — 5,20±3,39 року, найвищі значення встановлено в 4-й групі хворих — 6,50±2,52 року. Середній показник по групі становив 3,81±2,49 року. Між показниками тривалості післяопераційного періоду та віддаленими результатами лікування встановлено прямий слабкий кореляційний зв’язок (τ=+0,23; р=0,0007), що свідчить про гірші результати лікування у пацієнтів із більшою тривалістю віддаленого періоду.
Оцінюючи прогностичну цінність таких етіологічних факторів, як патогенетичний варіант остеоартрозу, стадія дегенеративно-дистрофічного процесу у формуванні віддалених результатів лікування, достовірного впливу не встановлено (р>0,05), натомість наявність попереднього оперативного втручання в ділянці досліджуваного КС достовірно підвищує ризик розвитку вираженого гонартрозу у віддалений період після МКЕ (ВШ 12,00; 95% ДІ 1,15–125,52; p=0,02) (табл. 3).
Таблиця 3. Прогностична цінність факторів, зумовлених захворюванням, з урахуванням віддалених результатів лікування
Фактор | Група | |||
---|---|---|---|---|
1-ша (n=62) | 2-га (n=23) | 3-тя (n=10) | 4-та (n=4) | |
Етіопатогенетичні фактори | ||||
Первинний | р=0,25 | р=0,85 | р=0,05 | р=0,23 |
Вторинний | р=0,25 | р=0,85 | р=0,05 | р=0,23 |
Після асептичного некрозу | p=0,049 | p=0,14 | p=0,35 | p=0,56 |
Післятравматичний | p=0,76 | p=0,39 | p=0,10 | p=0,30 |
Попередні операції | p=0,06 | p=0,62 | p=0,55 | ВШ 12,0;
95% ДІ 1,15–125,52; p=0,02* |
Стадія захворювання за Kellgren — Lawrence | ||||
ІІ | p=0,75 | р=0,52 | p=0,68 | p=0,99 |
ІІІ | p=0,75 | p=0,52 | p=0,68 | p=0,99 |
Достовірно вищі шанси щодо відсутності проявів гонартрозу у віддалений період встановлено у пацієнтів з тривалістю захворювання в доопераційний період ≤5 років (ВШ 2,70; 95% ДІ 1,11–6,58; p=0,02), у хворих з більш тривалим періодом шанси відсутності проявів гонартрозу нижчі (ВШ 0,37; 95% ДІ 0,15–0,90; p=0,02) (табл. 4).
Таблиця 4. Прогностична цінність тривалості захворювання та післяопераційного періоду з урахуванням віддалених результатів лікування
Фактор | Група | |||
---|---|---|---|---|
1-ша (n=62) | 2-га (n=23) | 3-тя (n=10) | 4-та (n=4) | |
Тривалість захворювання до операції | ||||
≤5 років | ВШ 2,70;
95% ДІ 1,11–6,58; p=0,02* |
p=0,22 | p=0,43 | p=0,04 |
>5 років | ВШ 0,37;
95% ДІ 0,15–0,90; p=0,02* |
p=0,22 | p=0,43 | p=0,04 |
Тривалість післяопераційного періоду | ||||
≤5 років | ВШ 5,01;
95% ДІ 1,90–13,20; p=0,0007* |
p=0,12 | p=0,09 | ВШ 0,11;
95% ДІ 0,01–1,11; p=0,04 |
>5 років | ВШ 0,20;
95% ДІ 0,08–0,53; p=0,0007* |
p=0,12 | p=0,09 | ВШ 9,39;
95% ДІ 0,90–97,54; p=0,04 |
Тривалість післяопераційного періоду ≤5 років асоційована з вищими шансами щодо відсутності проявів гонартрозу у віддалений період (ВШ 5,01; 95% ДІ 1,90–13,20; p=0,0007), більша тривалість періоду достовірно знижує подібні шанси (ВШ 0,20; 95% ДІ 0,08–0,53; p=0,0007).
Висновки
У результаті проведеного дослідження встановлено високу прогностичну цінність таких факторів, як наявність попередніх оперативних втручань в ділянці КС, тривалість захворювання до операції та тривалість післяопераційного періоду щодо оцінки віддалених результатів МКЕ.
До факторів, які підвищують шанси щодо відсутності ознак прогресування гонартрозу у віддалений період, належать тривалість захворювання до операції ≤5 років (ВШ 2,70; 95% ДІ 1,11–6,58; p=0,02) та тривалість післяопераційного періоду ≤5 років (ВШ 5,01; 95% ДІ 1,90–13,20; p=0,0007).
Доведеним фактором, який асоційований з вираженими проявами гонартрозу у віддалений період, є наявність попередніх операцій на КС в анамнезі (ВШ 12,00; 95% ДІ 1,15–125,52; p=0,02).
Конфлікт інтересів
Відсутній.
Список використаної літератури
- 1. Presti M.L., Costa G.G., Cialdella S. et al. (2018) Return to Sports after Unicompartmental Knee Arthroplasty: Reality or Utopia? A 48-Month Follow-Up Prospective Study. J. Knee Surg., 1–6. doi.org/10.1055/s-0038-1635111.
- 2. Sun X., Su Zh. (2018) A meta-analysis of unicompartmental knee arthroplasty revised to total knee arthroplasty versus primary total knee arthroplasty. J. Orthopaed. Surg. Res., 13(158): 1–9. doi.org/10.1186/s13018-018-0859-1.
- 3. Kamenaga T., Hiranaka T., Kikuchi K. et al. (2018) Influence of tibial component rotation on short-term clinical outcomes in Oxford mobile-bearing unicompartmental knee arthroplasty. Knee, 1–9. doi.org/10.1016/j.knee.2018.06.016.
- 4. Murray D.W., Parkinson R.W. (2018) Usage of unicompartmental knee arthroplasty. Bone Joint J., 100–B: 432–435. doi:10.1302/0301-620X.100B4. BJJ-2017-0716.R1.
- 5. Wada K., Hamada D., Takasago T. et al. (2018) Native rotational knee kinematics is restored after lateral UKA but not after medial UKA. Knee Surgery, Sports Traumatology, Arthroscopy, 1–6. doi.org/10.1007/s00167-018-4919-1.
- 6. Campi S., Tibrewal S., Cuthbert R., Tibrewal S.B. (2017) Unicompartmental knee replacement — Current perspectives. J. Clin. Orthop. Trauma, 1–7. doi.org/10.1016/j.jcot.2017.11.013.
Відомості про автора:
Маціпура Максим Миколайович — аспірант кафедри травматології та ортопедії Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Вінниця, Україна. ORCID ID: 0000-0002-5631-8056 Адреса для кореспонденції:
Маціпура Максим Миколайович |
Information about the author:
Matsipura Maxim M. — graduate student of the Department of Traumatology and Orthopedics, National Pirogov Memorial Medical University, Vinnytsia, Ukraine. ORCID ID: 0000-0002-5631-8056 Address for correspondence:
Maxim Matsipura |
Надійшла до редакції/Received: 31.01.2022
Прийнято до друку/Accepted: 03.02.2022