Значення факторів ризику, пов’язаних з особливостями перебігу гонартрозу, у прогнозуванні віддалених результатів монокондилярного ендопротезування колінного суглоба

9 лютого 2022
1724
Резюме

Мета: встановити прогностичну цінність факторів ризику, пов’язаних з особливостями перебігу гонартрозу, щодо віддалених результатів монокондилярного ендопротезування колінного суглоба.

Об’єкт і методи дослідження. Проаналізовано віддалені результати монокондилярного ендопротезування колінного суглоба у 99 пацієнтів із гонартрозом з переважним ураженням медіаль­ного відділу — 26 (26,26%) чоловіків та 73 (73,74%) жінки, середній вік — 63,78±8,21 року. Згідно з результатами опитувальника Oxford Knee Score сформовано 4 групи пацієнтів. У 1-шу групу включено 62 (62,63%) пацієнти без проявів прогресування гонартро­зу у віддалений період. Легкі прояви гонартрозу встановлено у 23 (23,23%) хворих 2-ї групи, помірні — у 10 (10,10%) обстежених 3-ї групи, у 4 (4,04%) пацієнтів 4-ї групи — виражені прояви захворювання. Середній результат лікування у віддалений період становив 37,65±7,89 бала. Серед факторів ризику оцінювали патогенетичний варіант остеоартрозу, наявність попередніх операцій в ділянці суглоба, стадію, тривалість захворювання до операції та тривалість післяопераційного періоду. Для статистичного аналізу використовували програму «Statistica 13».

Результати. Встановлено, що тривалість захворювання до операції ≤5 років (відношення шансів (ВШ) 2,70; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,11–6,58; p=0,02) та тривалість післяопераційного періоду ≤5 років (ВШ 5,01; 95% ДІ 1,90–13,20; p=0,0007) підвищують шанси щодо відсутності прогресування гонартрозу у віддалений період. Натомість наявність попередніх опера­цій в ділянці колінного суглоба (ВШ 12,00; 95% ДІ 1,15–125,52; p=0,02) асоційована з прогресуванням захворювання.

Висновок. Доведено високу прогностичну цінність факторів ризику, пов’язаних з особливостями перебігу гонартрозу, щодо оцінки віддалених результатів монокондилярного ендопротезування колінного суглоба.

Вступ

Остеоартроз колінного суглоба (КС) — найбільш поширений патологічний стан у структурі дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів. У більшості пацієнтів із гонартрозом діагностують ізольоване ураження одного з відділів суглоба. Варіантом вибору в таких випадках є використання методики одновиросткової артропластики, яка асоційована з нижчими показниками післяопераційного болю та більш коротким відновним періодом, порівняно з результатами тотального ендопротезування КС. Крім того, в результаті тривалих спостережень доведено достовірно кращі функціональні результати монокондилярного ендопротезування (МКЕ) та вищі показники якості життя пацієнтів порівняно із застосуванням тотальної артропластики.

Зазначимо, що пацієнти у віддалений період після одновиросткової артропластики більш схильні забувати про імплантований штучний суглоб у повсякденному житті, що зумовлено вищою спорідненістю кінематики природного суглоба та одновиростково­го ендопротезу порівняно з тотальним його аналогом. Збереження власних зв’язок КС під час монокондилярної артропластики є ключем до відновлення механіки рухів, схожої до кінематики природного здорового суглоба [1].

Проблема вибору між методами одновиросткової чи тоталь­ної артропластики КС у схемі лікування гонартрозу залишається темою численних дискусій [2]. У багатьох досліджен­нях вказані переваги МКЕ [3–5], однак необхідно зазна­чити і недоліки, пов’язані з цією хірургічною технікою. Незважаючи на швидше відновлення, нижчу частоту ускладнень та кращі функціональні результати, методика одновиростко­вої артропластики пов’язана з високим ризиком ревізійного ендопротезування, частота якого втричі вища порівняно з наслідками тотальної заміни суглобових поверхонь. Високий відсоток невдач пов’язаний з низькою частотою виконання подібних втручань та недотриманням строгих показань до її застосування. У структурі ендопротезування КС частка МКЕ становить лише 5–10%. Крім того, вища частота ревізійного ендопротезування зафіксована у хірургів з низьким досвідом виконання подібних втручань [4, 6]. На противагу цьому деякі дослідники доводять безпеку виконання МКЕ в амбулаторних умовах, що, на їх думку, зумовить серйозні фінан­сові заощадження в системі охорони здоров’я [3].

Зважаючи на невпинне підвищення частоти дегенеративно-дистрофічних захворювань КС та, відповідно, збільшення потреби у проведенні артропластичних втручань, проблема подаль­шого вивчення методики МКЕ КС є актуальною. Цікавим є дослідження факторів ризику, які пов’язані з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, та визначення їх впливу на віддалені результати лікування.

Мета: встановити прогностичну цінність факторів ризику, пов’язаних з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, щодо віддалених результатів МКЕ КС.

Об’єкт і методи дослідження

Проаналізовано віддалені результати лікування 99 пацієн­тів, яким виконано МКЕ КС з приводу гонартрозу з переважним ураженням медіального відділу. Усі хворі перебували на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомо­ги» в період 2009–2019 рр. У досліджувану групу включено 26 (26,26%) чоловіків та 73 (73,74%) жінки. Середній вік пацієн­тів становив 63,78±8,21 року. Більшість пацієнтів — особи похило­го (60–74 роки) — 60 (60,61%) та середнього (45–59 років) — 30 (30,30%) віку. У досліджувану групу також включено 8 (8,08%) пацієнтів старечого (75–90 років) та 1 (1,01%) — молодого (25–44 роки) віку.

Результати лікування оцінювали за допомогою опитувальника Oxford Knee Score. Згідно з отриманими результатами сформовано 4 групи пацієнтів. У 1-шу групу включено 62 (62,63%) пацієн­ти, прояви прогресування гонартрозу в яких були відсутні. Легкі прояви гонартрозу встановлено у 23 (23,23%) хворих 2-ї групи, помірні — у 10 (10,10%) обстежених 3-ї групи. У 4 (4,04%) пацієн­тів, які включені до 4-ї групи, виявлено виражені прояви дегенеративно-дистрофічного ураження КС. Середній результат лікуван­ня у віддалений період становив 37,65±7,89 бала.

Серед факторів ризику, пов’язаних з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, оцінювали патогенетич­ний варіант остеоартрозу, наявність попередніх оперативних втручань в ділянці досліджуваного суглоба, стадію гонартрозу, тривалість захворювання до операції та тривалість післяопераційного періоду.

Розподіл досліджуваної вибірки згідно з тестом Колмогорова — Смірнова відрізнявся від нормального (р<0,05). При порівнянні показників клінічних груп використовували непараметричний критерій Краскела — Уолліса. Для вимірювання зв’язку між величинами застосовували коефіцієнт ранго­вої кореляції Кендала (τ). Основні фактори ризику, пов’язані з особливостями перебігу дегенеративно-дистрофічного процесу, та їх прогностичну цінність встановлювали, використовуючи статистичну модель логістичної регресії, шляхом розрахунку відношення шансів (ВШ) та 95% довірчого інтервалу (ДІ). Вірогідність безпомилкового прогнозу визначали при р<0,05. Для статистичного аналізу отриманих даних використовували програму «Statistica 13».

Результати та їх обговорення

У більшості пацієнтів встановлено первинний остеоартроз — 83 (83,84%), у 16 (16,16%) — вторинний, у тому числі у 12 (12,12%) — післятравматичний, ще у 4 (4,04%) — гонарт­роз після перенесеного асептичного некрозу виростка стегно­вої кістки (табл. 1).

Таблиця 1. Характеристика частоти факторів, зумовлених захворюванням, з урахуванням віддалених результатів лікування

Фактор ризику Група
1-ша (n=62), n (%) 2-га (n=23), n (%) 3-тя (n=10), n (%) 4-та (n=4), n (%) р
Етіопатогенетичні фактори
Первинний 50 (80,65) 19 (82,61) 10 (100,0) 4 (100,0) 0,36
Вторинний 12 (19,35) 4 (17,39) 0 (0,00) 0 (0,00) 0,36
Після асептичного некрозу 4 (6,45) 0 (0,00) 0 (0,00) 0 (0,00) 0,48
Післятравматичний 8 (12,90) 4 (17,3) 0 (0,00) 0 (0,00) 0,47
Попередні операції 10 (16,13) 6 (26,09) 3 (30,00) 3 (75,00) 0,04*
Стадія захворювання за Kellgren — Lawrence
ІІ 15 (24,19) 7 (30,43) 2 (20,00) 1 (25,00) 0,92
ІІІ 47 (75,81) 16 (69,57) 8 (80,00) 3 (75,00) 0,92
*Встановлено достовірну відмінність значень при р≤0,05.

Попередні оперативні втручання в ділянці ендопротезованого КС встановлено у 22 (22,22%) пацієнтів. Достовірної відмінності в частоті виявлених патогенетич­них варіантів остеоартрозу з урахуванням прогресуван­ня захворюван­ня не визначено (р>0,05). Попередні операції на КС відмічені в анамнезі у більшості пацієнтів 4-ї групи — 3 (75,0%), 10 (16,13%) обстежених 1-ї, 6 (26,09%) — 2-ї та 3 (30,0%) — 3-ї групи; відмінність між показниками статисти­чно значуща (р=0,04). Крім того, встановлено, що наявність попередніх операцій на КС асоційована зі збільшенням тяжкості гонартрозу у віддалений період, що підтверджено наявністю прямого слабкого кореляційного зв’язку між показниками (τ=+0,21; р=0,002).

У більшості осіб — 74 (74,75%) на момент проведення МКЕ діагностова­но гонартроз III, у решти 25 (25,25%) — ІІ стадії. ІІ стадію дегенеративно-дистрофічного процесу встановлено у більшос­ті осіб 2-ї групи — 7 (30,43%), 15 (24,19%) — 1-ї, 2 (20,00%) — 3-ї та 1 (25,00%) пацієнта 4-ї групи. У 47 (75,81%) пацієнтів 1-ї групи, 16 (69,57%) — 2-ї, 8 (80,00%) — 3-ї та 3 (75,00%) — 4-ї виявлено гонартроз ІІІ стадії. У групах достовірної відмінності у частоті дегенеративно-дистрофічного ураження КС ІІ та ІІІ стадії не встановлено (р=0,92).

Середня тривалість захворювання до проведення МКЕ станови­ла 7,12±4,56 року. У пацієнтів 4-ї групи тривалість дегенеративно-дистрофічного процесу становила 16,25±4,79, у 3-й — 10,10±5,90, у 2-й — 9,22±4,95 року. У хворих 1-ї групи зафіксовано найменшу тривалість захворювання — 5,27±2,50 року. При порівнянні отриманих показників у групах пацієнтів з урахува­нням отриманих результатів лікування встановлено достовірну відмін­ність (р<0,00001). Доведено, що більша тривалість дегенеративно-дистрофічного процесу до проведення МКЕ пов’язана з достовірно гіршими результатами лікування у віддалений період (τ=+0,39; р≤0,000001).

Тривалість дегенеративно-дистрофічного процесу ≤5 років встановлено у 31 (50,0%) — 1-ї, 7 (30,43%) — 2-ї та 3 (30,0%) — 3-ї групи (табл. 2).

Таблиця 2. Характеристика тривалості захворювання та післяопераційного періоду з урахуванням віддалених результатів лікування

Фактор ризику Група
1-ша (n=62) 2-га (n=23) 3-тя (n=10) 4-та
(n=4)
р
Тривалість захворювання до операції
M±SD 5,27±2,50 9,22±4,95 10,10±5,90 16,25±4,79 <0,00001*
≤5 років, n (%) 31 (50,00) 7 (30,43) 3 (30,00) 0 (0,00) 0,10
>5 років, n (%) 31 (50,00) 16 (69,57) 7 (70,00) 4 (100,00) 0,10
Тривалість післяопераційного періоду
M±SD 3,21±1,98 4,35±2,77 5,20±3,39 6,50±2,52 0,04*
≤5 років, n (%) 53 (85,48) 14 (60,87) 5 (50,00) 1 (25,00) 0,003*
>5 років, n (%) 9 (14,52) 9 (39,13) 5 (50,00) 3 (75,00) 0,003*
*Встановлено достовірну відмінність значень при р≤0,05.

У більшості обстежених — 58 (58,59%) — тривалість захворювання перевищувала 5 років: у 31 (50,0%) пацієнта 1-ї, 16 (69,6%) — 2-ї, 7 (70,0%) — 3-ї та усіх хворих 4-ї групи — 4 (100,0%). При порівнянні частотних показників поширеності досліджуваних факторів ризику у групах пацієнтів з урахуванням отриманого результату лікування достовірної відмінності не встановлено (р=0,10).

Аналізуючи віддалені результати з урахуванням тривалості післяопераційного періоду, доведено достовірну відмін­ність значень у групах (р=0,04). Найменшу тривалість післяопераційного періоду зафіксовано у хворих 1-ї групи — 3,21±1,98 року, у 2-й групі цей показник становив 4,35±2,77, у 3-й — 5,20±3,39 року, найвищі значення встановлено в 4-й групі хворих — 6,50±2,52 року. Середній показник по групі становив 3,81±2,49 року. Між показниками тривалості післяопераційного періоду та віддаленими результатами лікування встановлено прямий слабкий кореляційний зв’язок (τ=+0,23; р=0,0007), що свідчить про гірші результати лікування у пацієнтів із більшою тривалістю віддаленого періоду.

Оцінюючи прогностичну цінність таких етіологічних факторів, як патогенетичний варіант остеоартрозу, стадія дегенеративно-дистрофічного процесу у формуванні віддалених результатів лікування, достовірного впливу не встановлено (р>0,05), натомість наявність попереднього оперативного втручання в ділянці досліджуваного КС достовірно підвищує ризик розвит­ку вираженого гонартрозу у віддалений період після МКЕ (ВШ 12,00; 95% ДІ 1,15–125,52; p=0,02) (табл. 3).

Таблиця 3. Прогностична цінність факторів, зумовлених захворюванням, з урахуванням віддалених результатів лікування

Фактор Група
1-ша (n=62) 2-га (n=23) 3-тя (n=10) 4-та (n=4)
Етіопатогенетичні фактори
Первинний р=0,25 р=0,85 р=0,05 р=0,23
Вторинний р=0,25 р=0,85 р=0,05 р=0,23
Після асептичного некрозу p=0,049 p=0,14 p=0,35 p=0,56
Післятравматичний p=0,76 p=0,39 p=0,10 p=0,30
Попередні операції p=0,06 p=0,62 p=0,55 ВШ 12,0;

95% ДІ 1,15–125,52;

p=0,02*

Стадія захворювання за Kellgren — Lawrence
ІІ p=0,75 р=0,52 p=0,68 p=0,99
ІІІ p=0,75 p=0,52 p=0,68 p=0,99
*Встановлено достовірну відмінність значень при р≤0,05.

Достовірно вищі шанси щодо відсутності проявів гонартрозу у віддалений період встановлено у пацієнтів з тривалістю захворюван­ня в доопераційний період ≤5 років (ВШ 2,70; 95% ДІ 1,11–6,58; p=0,02), у хворих з більш тривалим періодом шанси відсутності проявів гонартрозу нижчі (ВШ 0,37; 95% ДІ 0,15–0,90; p=0,02) (табл. 4).

Таблиця 4. Прогностична цінність тривалості захворювання та післяопераційного періоду з урахуванням віддалених результатів лікування

Фактор Група
1-ша (n=62) 2-га (n=23) 3-тя (n=10) 4-та (n=4)
Тривалість захворювання до операції
≤5 років ВШ 2,70;

95% ДІ 1,11–6,58;

p=0,02*

p=0,22 p=0,43 p=0,04
>5 років ВШ 0,37;

95% ДІ 0,15–0,90;

p=0,02*

p=0,22 p=0,43 p=0,04
Тривалість післяопераційного періоду
≤5 років ВШ 5,01;

95% ДІ 1,90–13,20;

p=0,0007*

p=0,12 p=0,09 ВШ 0,11;

95% ДІ 0,01–1,11;

p=0,04

>5 років ВШ 0,20;

95% ДІ 0,08–0,53;

p=0,0007*

p=0,12 p=0,09 ВШ 9,39;

95% ДІ 0,90–97,54;

p=0,04

*Встановлено достовірну відмінність значень при р≤0,05.

Тривалість післяопераційного періоду ≤5 років асоційована з вищими шансами щодо відсутності проявів гонартрозу у віддалений період (ВШ 5,01; 95% ДІ 1,90–13,20; p=0,0007), більша трива­лість періоду достовірно знижує подібні шанси (ВШ 0,20; 95% ДІ 0,08–0,53; p=0,0007).

Висновки

У результаті проведеного дослідження встановлено високу прогностичну цінність таких факторів, як наявність попередніх оперативних втручань в ділянці КС, тривалість захворювання до операції та тривалість післяопераційного періоду щодо оцінки віддалених результатів МКЕ.

До факторів, які підвищують шанси щодо відсутності ознак прогресування гонартрозу у віддалений період, належать трива­лість захворювання до операції ≤5 років (ВШ 2,70; 95% ДІ 1,11–6,58; p=0,02) та тривалість післяопераційного періоду ≤5 років (ВШ 5,01; 95% ДІ 1,90–13,20; p=0,0007).

Доведеним фактором, який асоційований з вираженими проявами гонартрозу у віддалений період, є наявність поперед­ніх операцій на КС в анамнезі (ВШ 12,00; 95% ДІ 1,15–125,52; p=0,02).

Конфлікт інтересів

Відсутній.

Список використаної літератури

  • 1. Presti M.L., Costa G.G., Cialdella S. et al. (2018) Return to Sports after Unicompartmental Knee Arthroplasty: Reality or Utopia? A 48-Month Follow-Up Prospective Study. J. Knee Surg., 1–6. doi.org/10.1055/s-0038-1635111.
  • 2. Sun X., Su Zh. (2018) A meta-analysis of unicompartmental knee arthroplasty revised to total knee arthroplasty versus primary total knee arthroplasty. J. Orthopaed. Surg. Res., 13(158): 1–9. doi.org/10.1186/s13018-018-0859-1.
  • 3. Kamenaga T., Hiranaka T., Kikuchi K. et al. (2018) Influence of tibial component rotation on short-term clinical outcomes in Oxford mobile-bearing unicompartmental knee arthroplasty. Knee, 1–9. doi.org/10.1016/j.knee.2018.06.016.
  • 4. Murray D.W., Parkinson R.W. (2018) Usage of unicompartmental knee arthroplasty. Bone Joint J., 100–B: 432–435. doi:10.1302/0301-620X.100B4. BJJ-2017-0716.R1.
  • 5. Wada K., Hamada D., Takasago T. et al. (2018) Native rotational knee kinematics is restored after lateral UKA but not after medial UKA. Knee Surgery, Sports Traumatology, Arthroscopy, 1–6. doi.org/10.1007/s00167-018-4919-1.
  • 6. Campi S., Tibrewal S., Cuthbert R., Tibrewal S.B. (2017) Unicompartmental knee replacement — Current perspectives. J. Clin. Orthop. Trauma, 1–7. doi.org/10.1016/j.jcot.2017.11.013.
Відомості про автора:

Маціпура Максим Миколайович — аспірант кафедри травматології та ортопедії Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, Вінниця, Україна. ORCID ID: 0000-0002-5631-8056

Адреса для кореспонденції:

Маціпура Максим Миколайович
21032, Вінниця, вул. Чайковського, 13, кв. 81
E-mail: [email protected]

Information about the author:

Matsipura Maxim M. — graduate student of the Department of Traumatology and Orthopedics, National Pirogov Memorial Medical University, Vinnytsia, Ukraine. ORCID ID: 0000-0002-5631-8056

Address for correspondence:

Maxim Matsipura
21032, Vinnytsia, Tchaikovsky str.,13, apt. 81
E-mail: [email protected]

Надійшла до редакції/Received: 31.01.2022
Прийнято до друку/Accepted: 03.02.2022