Трансплантація нирки. Ризик розвитку новоутворень

12 січня 2022
1034
Резюме

Чи здатен ритуксимаб підвищувати ризик розвитку раку і смертності у реципієнтів після трансплантації нирок. Дослідження з медичного центру Асан Ульсанського університету, Сеул, Корея.

Актуальність

Трансплантація нирки (ТН) є операцією вибору, що підвищує якість життя тривалого виживання у хворих із термінальною стадією ниркової недостатності [1]. Однак у довгостроковій перспективі на результат виживання реципієнтів суттєво впливає підвищений ризик смертності від злоякісних новоутворень порівняно із частотою розвитку новоутворень у загальній популяції [1, 2, 3]. Вважається, що ризик розвитку раку у реципієнтів зумовлений головним чином необхідністю постійного застосування імуносупресивної терапії та пригніченням Т-клітинного імунітету [4]. Водночас збільшилася частка реципієнтів, яким виконано трансплантацію, серед умовно «несумісних пар» з групами крові А і В та підвищеними титрами людського лейкоцитарного антигену (HLA) [5]. У цієї групи реципієнтів для досягнення позитивного результату пересадки (вони віднесені до групи імунологічно високого ризику) попередньо необхідно провести десенсибілізацію з використанням плазмаферезу, призначенням ритуксимабу та в/в введенням імуноглобуліну та високих концентрацій інгібітора кальциневрину [6]. Водночас така масивна імуносупресія хоч і сприяє кращому виживанню пацієнтів, однак підвищує ризик розвитку різноманітних ускладнень у післяопераційний період, включаючи і смертність [5, 7, 8].

Ритуксимаб, моноклональне антитіло, здатне блокувати рецептор CD20, застосовують останнім часом для передтрансплантаційної десенсибілізації та попередження синдрому відторгнення при ТН у якості супресора В-клітинного імунітету [9]. Окрім цього, В-клітини відіграють важливу роль у формуванні протипухлинного імунітету [3, 10]. Однак досліджень, які б оцінювали вплив ритуксимабу на частоту розвитку раку після ТН, є небагато, а число обстежених є незначним [11, 12, 13]. Разом з тим ритуксимаб підвищує ризик інфекційних ускладнень, викликаних вірусною, бактеріальною та грибковою інфекцією [14, 15]. Так ситуація є доволі характерною при застосуванні імуносупресантів. Водночас це зумовлює підвищення частоти захворювання на саркому Капоші, рак шийки матки, гепатоцелюлярну карциному та вірусний гепатит В (HBV) [16, 17].

Чи є це насправді так і чи здатен ритуксимаб підвищувати ризик розвитку раку і смертності після його застосування при ТН, намагалися з’ясувати автори запропонованого дослідження. Результат оприлюднено у виданні «Хроніки хірургічного лікування та досліджень» («Annals of Surgical Treatment and Research» [18]).

Матеріал. Методи та результати дослідження

У обстеження включено 5 тис. реципієнтів, яким було проведено трансплантацію нирки у відділенні трансплантації нирки та підшлункової залози медичного центру Асан Ульсанського університету, Сеул, Корея. Пацієнтів було розділено на три групи: Г-1, оперовані у 1990–2007 рр.; Г-2, оперовані у 2008–2018 рр.; та Г-2+, оперовані у 2008–2018 рр. і які отримували одноразову дозу ритуксимабу (200–500 мг) у якості десенсибілізаційної терапії за 1–2 тиж до ТН.

5-річні показники захворюваності на злоякісні пухлини після ТН становили 3,1; 4,3 і 3,5% у групах Г-1, Г-2 та Г-2+ відповідно (рисунок). Загальний рівень захворюваності на рак після трансплантації серед 3 досліджуваних груп не продемонстрував суттєвої різниці (р=0,340). Загальний рівень смертності від раку становив 17,1% (53 з 310). Гепатоцелюлярна карцинома (ГЦР) зумовила найвищий рівень смертності (61,5%) і відносний ризик смерті від новоутворень (співвідношення ризику 8,29; 95% довір­чий інтервал 2,40–28,69; р=0,001). Однак достовірного зв’язку між призначенням ритуксимабу і частотою розвитку будь-яких злоякісних новоутворень не встановлено.

Рисунок. Частота розвитку раку після трансплантації нирки

Отримані результати дозволили авторам ствердно відповісти на поставлені запитання:

  • призначення одноразової дози ритуксимабу для десенсибілізації не підвищує ризику розвитку злоякісних новоутворень та захворюваності або смертності від раку у реципієнтів після ТН;
  • водночас розвиток гепатоцелюлярної карциноми асоційований з найвищою смертністю, а її частота значно зростала в місцях, ендемічних для захворювання на вірусний гепатит В.

Список використаної літератури

  • 1. Wolfe R.A., Ashby V.B., Milford E.L. et al. (1999) Comparison of mortality in all patients on dialysis, patients on dialysis awaiting transplantation, and recipients of a first cadaveric transplant. N. Engl. J. Med.; 341: 1725–1730.
  • 2. Kiberd B.A., Rose C., Gill J.S. (2009) Cancer mortality in kidney transplantation. Am. J. Transplant.; 9: 1868–1875.
  • 3. Jackson-Spence F., Gillott H., Tahir S. et al. (2018) Mortality risk after cancer diagnosis in kidney transplant recipients: the limitations of analyzing hospital administration data alone. Cancer Med.; 7: 931–939.
  • 4. Opelz G., Naujokat C., Daniel V. et al. (2006) Disassociation between risk of graft loss and risk of non-Hodgkin lymphoma with induction agents in renal transplant recipients. Transplantation; 81: 1227–1233.
  • 5. Kwon H., Kim Y.H., Choi J.Y. et al. (2016) Analysis of 4000 kidney transplantations in a single center: across immunological barriers. Medicine (Baltimore); 95: e4249.
  • 6. Echterdiek F., Latus J., Schwenger V. (2020) Immunosuppression in sensitized recipients. Curr. Opin. Organ. Transplant.; 25: 80–85.
  • 7. Speer C., Kälble F., Nusshag C. et al. (2019) Outcomes and complications following ABO-incompatible kidney transplantation performed after desensitization by semi-selective immunoadsorption: a retrospective study. Transpl. Int.; 32: 1286–1296.
  • 8. Kim J.M., Park H., Jang H.R. et al. (2014) High pretransplant HBV level predicts HBV reactivation after kidney transplantation in HBV infected recipients. Ann. Surg. Treat Res.; 86: 256–263.
  • 9. Genberg H., Hansson A., Wernerson A. et al. (2007) Pharmacodynamics of rituximab in kidney transplantation. Transplantation; 84, 12 Suppl.: S33–S36.
  • 10. Mata M., Gerken C., Nguyen P. et al. (2017) Inducible activation of MyD88 and CD40 in CAR T cells results in controllable and potent antitumor activity in preclinical solid tumor models. Cancer Discov.; 7: 1306–1319.
  • 11. Bachelet T., Visentin J., Davis P. et al. (2021) The incidence of post-transplant malignancies in kidney transplant recipients treated with Rituximab. Clin. Transplant.; 35: e14171.
  • 12. Yang C.Y., Lee C.Y., Yeh C.C. et al. (2016) Renal transplantation across the donor-specific antibody barrier: graft outcome and cancer risk after desensitization therapy. J. Formos Med. Assoc.; 115: 426–433.
  • 13. Schrezenmeier E., Budde K., Staeck O. et al. (2017) Incidence of infectious disease and malignancies after rituximab therapy in kidney transplant recipients: results from a cohort in Germany. Transplant. Proc.; 49: 2269–2273.
  • 14. Kamar N., Milioto O., Puissant-Lubrano B. et al. (2010) Incidence and predictive factors for infectious disease after rituximab therapy in kidney-transplant patients. Am. J. Transplant.; 10: 89–98.
  • 15. Kim Y.H., Kim J.Y., Kim D.H. et al. (2020) Pneumocystis pneumonia occurrence and prophylaxis duration in kidney transplant recipients according to perioperative treatment with rituxi­mab. BMC Nephrol.; 21: 93.
  • 16. Kasiske B.L., Snyder J.J., Gilbertson D.T. et al. (2004) Wang C. Cancer after kidney transplantation in the United States. Am. J. Transplant.; 4: 905–913.
  • 17. Kanaan N., Raggi C., Goffin E. et al. (2017) Outcome of hepatitis B and C virus-associated hepatocellular carcinoma occurring after renal transplantation. J. Viral. Hepat.; 24: 430–435.
  • 18. Lee Y., Kim H.H., Lim S.J. et al. (2022) Hepatocellular carcinoma and cancer-related mortality after kidney transplantation with rituximab treatment. Ann. Surg. Treat. Res.; 102(1): 55–63. English.