Моніторинг високоактивної антиретровірусної терапії ухворих на ВІЛ-інфекцію: значення вимірів рівнів неоптерину та β2- мікроглобуліну у сироватці крові

2 вересня 2008
2842
Спеціальності :
Резюме

Мета дослідження — визначення ролі динамічних вимірів рівнів неоптерину (N) та β2-мікроглобуліну (β2-МG) у сироватці крові як маркерів ефективності високоактивної антиретровірусної терапії (ВААРТ) та прогресування захворювання. Було обстежено 3 групи осіб віком 3–58 років. 1-ша група — 29 хворих на ВІЛ-інфекцію, які не отримували ВААРТ, 2-га — 52 хворих на ВІЛ-інфекцію, яким застосовували ВААРТ, 3-тя — 12 практично здорових
осіб. Вимірювання рівнів N, β2-MG, CD4+ проводили на початку
дослідження в усіх учасників та повторно через 1–2 міс у 35 пацієнтів 2-ї групи. Встановлено, що у осіб 2-ї групи рівні N (СІ 95% 23,9–34,1 нмоль/л) та β2-MG (СІ 95% 4,3–5,0 мкг/мл) були вірогідно (р<0,01 для обох) нижчими, ніж в 1-й групі (N — СІ 95% 33,1–58,8 нмоль/л; β2-MG — СІ 95% 5,1–6,2 мкг/мл), але значно (р<0,00001 для обох) вищими за рівні у здорових осіб (N — СІ 95% 2,8–4,6 нмоль/л; β2-MG — СІ 95% 1,4–2,3 мкг/мл). Не визначено суттєвих змін рівнів N (T=290; р=0,682) та β2-MG (T=195; р=0,079) впродовж 1–2 міс спостереження у хворих 2-ї групи. Також не виявлено взаємозв’язку між змінами рівнів N (χ2=0,4; р=0,82) та β2-MG (χ2=1,6; р=0,44) і змінами рівнів CD4+ під час проведення ВААРТ. Результати дослідження свідчать, що виміри рівнів N та МG у сироватці крові з інтервалом в 1–2 міс не дозволяють оцінити
ефективність ВААРТ. Вважаємо, що для остаточної визначеності
щодо значущості N та β2-МG як маркерів ефективності ВААРТ необхідні подальші триваліші дослідження.

ВСТУП

Проведення етіотропної терапії — важлива складова в комплексі заходів надання медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію. Результати тривалих наукових досліджень дали підстави вважати, що для ефективного впливу на ВІЛ необхідне застосування етіотропних засобів з різними механізмами впливу на вірус водночас (Hoffmann C. et al. (Eds.), 2006; Chen L.F. et al., 2007). На сьогодні у всьому світі загальновизнаним стандартом лікування ВІЛ-інфекції як дорослих, так і дітей стала високоактивна антиретровірусна терапія (ВААРТ). Поряд з цим зазначено, що досягнення позитивного ефекту від ВААРТ можливе лише за умов її якісного моніторингу, який включає вірусологічний (визначення вірусного навантаження та резистентності ВІЛ), імунологічний (визначення рівня СD4+), клінічний (раннє виявлення та лікування опортуністичних інфекцій) контроль, а також контроль за побічними впливами антиретровірусних лікарських засобів (Hoffmann C. et al. (Eds.), 2006).

На жаль, сьогодні в Україні повний контроль за ВААРТ нездійсненний внаслідок відсутності сучасних високотехнологічних досліджень, які мають значну вартість. У зв’язку з цим пошук альтернативних методів адекватного контролю за ефективністю ВААРТ, які мають достатню інформативність і специфічність, але невисоку вартість, доступність для пацієнтів, а також можливість їх проведення в умовах невисокоспеціалізованих лабораторій виглядає актуальним та практично необхідним.

Серед таких альтернативних методів контролю можуть розглядатися визначення рівнів неоптерину (N) та β2- мікроглобуліну (β2-MG) у сироватці крові, які є достатньо інформативними серологічними маркерами активації Т- клітин (Fahey J.L. et al., 1990). Наведені в науковій літературі результати вже проведених досліджень свідчать, що підвищені рівні N та β2-МG є інформативними показниками ВІЛ-інфікованості серед груп ризику (Melmed R.N. et al., 1989; Bethea M., Forman D.T., 1990; Kramer A. et al., 1990), а також розвитку імуносупресії, летальності (Breustedt W. et al., 1989; Fuchs D. et al., 1989; Melmed R.N. et al., 1989; Hofmann B. et al., 1990; Kramer A. et al., 1990) та неврологічних ускладнень (Sonnerborg A.B. et al., 1989) у хворих з ВІЛ-інфекцією, які не отримували антиретровірусної терапії. Поряд з тим обмежена кількість досліджень не дає можливості зробити певних висновків про роль вимірювання рівнів N та β2-МG як маркерів оцінки ефективності етіотропної терапії ВІЛ-інфекції з застосуванням ВААРТ.

Мета дослідження — визначення ролі динамічних вимірів рівнів N та β2- МG у сироватці крові як маркерів ефективності ВААРТ та прогресування захворювання у пацієнтів з ВІЛ- інфекцію.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження проведено на клінічних базах обласного та міського СНІД-центрів міста Дніпропетровська. У всіх пацієнтів (батьків дітей) було отримано усну згоду на участь у дослідженні. Всі особи мали право вийти із дослідження без попередження дослідників та без пояснення причин.

Характеристика контингенту дослідження

У дослідженні взяли участь 93 особи віком від 3 до 58 років, яких залежно від ВІЛ- статусу та отримання ВААРТ було розподілено на 3 групи. До складу 1-ї групи увійшли 29 осіб, хворих на ВІЛ-інфекцію, які під час дослідження не отримували ВААРТ у зв’язку з відсутністю медичних показань або з будь-яких інших причин (ВІЛ без ВААРТ). До 2-ї групи увійшли 52 хворих на ВІЛ-інфекцію, які підлягали проведенню ВААРТ за медичними показаннями (ВІЛ з ВААРТ) та отримували її під час спостереження за однією з нижченаведених схем (табл. 1).

Таблиця 1

ВААРТ

Схема

Частота застосування, n (%)

Зидовудин, ламівудин, ефавіренз (AZT, 3TC, EFV)

16 (31,0)

Зидовудин, ламівудин, нелфінавір (AZT, 3TC, NFV)

8 (15,6)

Зидовудин, ламівудин, невірапін (AZT, 3TC, NVP)

4 (7,7)

Зидовудин, диданозин, ефавіренз (AZT, ddl, EFV)

3 (5,7)

Зидовудин, диданозин, невірапін (AZT, ddl, NVP)

2 (3,8)

Зидовудин, диданозин, нелфінавір (AZT, ddl, NFV)

1 (1,9)

Зидовудин, ламівудин, лопінавір/ритонавір (AZT, 3TC, LPV/r)

2 (3,8)

Зидовудин, ламівудин, ставудин (AZT, 3TC, d4T)

1(1,9)

Диданозин, ламівудин, невірапін (ddl, 3TC, NVP)

3 (5,7)

Диданозин, ламівудин, нелфінавір (ddl, 3TC, NFV)

3 (5,7)

Диданозин, ламівудин, ефавіренз (ddl, 3TC, EFV)

1(1,9)

Ставудин, ламівудин, ефавіренз (d4T, 3TC, EFV)

4 (7,7)

Ставудин, ламівудин, лопінавір/ритонавір (d4T, 3TC, LPV/r)

2 (3,8)

Ставудин, ламівудин, невірапін (d4T, 3TC, NVP)

2 (3,8)

До контрольної (3-ї) групи було включено 12 практично здорових осіб, які під час дослідження не переносили гострих інфекційних захворювань. Детальну характеристику груп наведено в табл. 2.

Таблиця 2

Характеристика груп дослідження

Показник

Група

1-ша

2-га

3-тя

Кількість, n

29

52

12

Стать: ч, n (%)/ж, n

15 (51,7)/14

28 (53,8)/24

7 (58,3)/5

Вік, років

інтервал

5–49

3–58

12–39

M±m

31,7±10,1

35±11,1

22,2±7,6

95% СІ

27,8–35,5

31,9–38,1

17,3–27

Стадії ВІЛ, n (%)

І

6 (20,2)

ІІ

6 (20,2)

9 (16,4)

ІІІ

17

37 (67,3)

IV

9

Тривалість ВААРТ, міс

інтервал

0–26

M±m

6,1±6,1

95% СІ

4,4–7,8

Усім хворим до початку дослідження було встановлено діагноз ВІЛ-інфекції, який ґрунтувався на визначенні сумарних антитіл до ВІЛ-1 у відповідний термін (для дітей) та був остаточно підтвердженим при повторних тестуваннях зразків у Національній референс- лабораторії з ВІЛ.

Клінічну стадію ВІЛ-інфекції хворого визначали відповідно до прийнятої в Україні класифікації ВІЛ- інфекції дорослих та дітей (ВООЗ, 2002) на підставі динамічного нагляду за станом пацієнта та визначенням у нього наявності, а також тяжкості будь-яких опортуністичних захворювань.

Дизайн дослідження

Це було відкрите порівняльне дослідження. Вимірювання рівнів N, β2-MG та CD4+ проводили на початку дослідження в усіх учасників та повторно через 1–2 міс у пацієнтів, які входили до 2-ї групи дослідження.

Методики лабораторних досліджень та інтерпретація результатів

Забір венозної крові для аналізу здійснювали шляхом венепункції з 8 до 10 годин ранку натще. Для визначення рівня CD4+ цільну кров в об’ємі 3 мл у дорослих та 1,5 мл у дітей відбирали до вакутайнера з ЕДТА, яку доставляли на аналіз в лабораторію при температурі 18–25 °С не пізніше ніж через 6 год після забору. Для визначення рівнів N та β2-MG цільну кров в об’ємі 5 мл у дорослих та 3 мл у дітей відбирали до чистої пробірки, після чого відділяли сироватку крові шляхом центрифугування, розміщували її в епіндорфи і заморожували при температурі 21 °С. У замороженому вигляді зразки доставляли до лабораторії.

Визначення рівнів N та β2-MG проводили за методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням стандартних тест-систем (для визначення N — «Neopterin ELISA», «ОRGENTEC Diagnostica GmbH», Німеччина та для визначення β2-MG — «β2- Microglobulin ORG 5 BM», «IBL- Hamburg GmbH», Німеччина). Отримані величини порівнювали з нормативами, наведеними виробниками.

Кількісне визначення субпопуляції Т-лімфоцитів (CD4+) у крові проводили методом проточної лазерної цитофлуорометрії з застосуванням моноклональних антитіл з подвійною міткою («IOTest Conjugated Antibodies», «Immunotech, Beckman Coulter Company», Франція). Вірогідною зміною (підвищенням чи зниженням) рівня CD4+ в динаміці вважали різницю, що становила 30% початкового рівня.

Статистична обробка

Статистичну обробку даних проводили непараметричними методами аналізу за допомогою комп’ютерної програми «Statistica+ 2005» (Ver. 3,5, Олексій Сімачов, 2005). Порівняння показників здійснювали за методами Манна — Уїтні (U) та Вілкоксона (Т), кореляційну залежність між показниками визначали за методом нормальної кореляції Пірсона (r) та Йєтса (χ2). Вірогідними вважали результати при p≤0,05.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Усі 29 пацієнтів 1-ї та 12 осіб 3-ї груп повністю закінчили дослідження. Також всі 52 пацієнти 2-ї групи пройшли первинне обстеження (1-й візит), повторні забори крові (2-й візит) були проведені 35 пацієнтам цієї групи.

Аналіз даних свідчить, що у всіх здорових осіб рівні N та β2-MG коливались у межах від 0,98 до 5,22 нмоль/ л та від 0,8 до 3,0 мкг/ мл відповідно і не виходили за рамки референтних значень, встановлених виробниками тест-систем, що надає можливості їх використання для подальшого порівняльного аналізу.

Встановлено, що у 28 (96,6%) пацієнтів 1-ї та 50 (96,2%) 2-ї груп дослідження були підвищені рівні N, а підвищені значення β2-MG було визначено у 27 (93,1%) та у 45 (86,5%) хворих 1-ї та 2-ї дослідних груп відповідно. Результати порівняльного аналізу свідчать, що рівні N та β2-MG в сироватці крові пацієнтів 1-ї та 2-ї груп дослідження вірогідно переважають показники, зафіксовані в осіб групи контролю. Також визначено, що у пацієнтів 2-ї групи рівні N та β2-MG у сироватці крові вірогідно нижчі порівняно з 1-ю групою (рис. 1).

Аналіз залежності рівнів N і β2-MG у сироватці крові, з одного боку, і тривалості ВААРТ у пацієнтів 2-ї групи — з іншого, свідчить про вірогідний зворотний кореляційний взаємозв’язок між ними як для N, так і для β2-MG (рис. 2).

Проведене порівняння рівнів N та β2-MG, отриманих у динаміці у пацієнтів 2-ї групи, не виявило вірогідної різниці між ними (рис. 3).

Встановлено, що з 35 пацієнтів 2-ї групи протягом дослідження у 51,4% відбулося підвищення рівнів CD4+, у 14,2% — їх зниження, у решти — рівні CD4+ суттєво не змінилися. Нами не визначено залежності спрямованості змін рівнів як N, так і β2-MG від спрямованості змін рівнів CD4+ (рис. 4).

Як відомо, N та β2-MG є неспецифічними, але достатньо чутливими сироватковими маркерами активації імунної системи, яка відбувається і при ВІЛ-інфекції (Fahey J.L. et al., 1990). Результатами раніше проведених досліджень доведено, що прогресування ВІЛ-інфекції супроводжується підвищенням рівнів N та β2-MG у сироватці крові (Sher R., 1983–1984; Grieco M.H., et al., 1984; Calabrese L.H. et al., 1984–1985; Bagasra O. et al, 1988; Breustedt W. et al., 1989; Reddy M.M., Grieco M.H., 1989; Fahey J.L. et al., 1990), а застосування етіотропної монотерапії зидовудином приводить до зниження рівнів цих маркерів у хворих (Jacobson M.A. et al., 1989; Jacobson M.A. et al., 1991; Bass H.Z. et al., 1992). Залишається остаточно невизначеним вплив ВААРТ на динаміку рівнів N та β2-MG, а також значення їх динамічних вимірів у процесі лікування.

Результати представленого дослідження показали, що у групі хворих на ВІЛ- інфекцію, які отримують ВААРТ, в середньому рівень N вірогідно нижчий, ніж у хворих, які не отримують ВААРТ, що співпадає з даними проведеного раніше дослідження (Amirayan-Chevillard N. et al., 2000). Аналогічні результати отримані щодо β2-MG, проте нами не знайдено жодного повідомлення про вивчення впливу ВААРТ на динаміку рівня β2-MG при застосуванні ВААРТ. Ці дані можна розцінювати як позитивний ефект терапії та пояснювати зниженням вірусного навантаження ВІЛ-1, відновленням функції CD4+ , з одного боку, а також нормалізацією функціонування клітин-попередників під впливом ВААРТ — з іншого (Collier A.C. et al., 1996; Autran B. et al., 1997; Dam Nielsen S. et al., 1998; David D. et al., 1998).

Наведені в науковій літературі дані про значення вимірів рівнів N та β2-MG у сироватці крові як прогностичних маркерів рівнів CD4+ у хворих на ВІЛ-інфекцію показали суперечливі результати (Hofmann B. et al., 1990; Nordoy I. et al., 1996; Moore D.A. et al., 1998; Gaddi E. et al., 2000). У представленому дослідженні не визначено залежності змін рівнів СD4+ від ступеня і спрямованості (підвищення чи зниження) змін рівнів N та β2-MG в динаміці під впливом ВААРТ. Ці дані дають підставу вважати, що обидва маркери імунної активації не можуть відображати ступінь імуносупресії у хворих на ВІЛ- інфекцію і, ймовірніше за все, є незалежними факторами прогнозування перебігу захворювання.

За результатами нашого дослідженням встановлено, що протягом 1–2 міс спостереження у хворих на ВІЛ-інфекцію, які отримують ВААРТ, не відбувається суттєвих змін у рівнях N та β2-MG у сироватці крові. Попередні спостереження свідчать, що вірогідне зниження рівнів цих маркерів відзначали через 8–12 тиж при монотерапії зидовудином (Jacobson M.A. et al., 1989; Jacobson M.A. et al., 1991; Bass H.Z. et al., 1992), а нормалізацію рівня N — через 6 міс у більшості хворих, які отримували ВААРТ з використанням двох інгібіторів зворотної транскриптази та одного препарату групи інгібіторів протеази (Amirayan- Chevillard N. et al, 2000). Окрім того, нами визначено, що рівень як N, так і β2-MG має негативний кореляційний зв’язок з тривалістю проведення ВААРТ. Не виключено, що відсутність змін рівнів N та β2-MG під впливом ВААРТ, яка встановлена у нашому дослідженні, пов’язана, по-перше, з коротким терміном (1–2 міс) спостереження, по-друге, з тим, що більшість хворих до початку дослідження вже отримувала ВААРТ. Вартими уваги, на наш погляд, є дані невеликого дослідження французьких науковців, результати якого свідчать, що під впливом ВААРТ відбувається зниження рівня N в сироватці крові, а його значення корелюють зі ступенем вірусного навантаження ВІЛ (Amirayan-Chevillard N. et al., 2000).

Протягом спостереження нами зафіксовано 4 випадки загибелі хворих, 3 з яких — у групі пацієнтів, які не отримували ВААРТ, та 1 хворого, який лікувався ВААРТ. Встановлено, що в усіх 4 пацієнтів рівень N становив >100 нмоль/л у сироватці крові, тоді як серед пацієнтів, які протягом дослідження залишались живими, такий рівень N визначено лише в 1 випадку. Ці дані дають підстави вважати, що виміри рівнів N можуть адекватно віддзеркалювати глибину імуносупресії у хворих з ВІЛ-інфекцією в динаміці як природного перебігу захворювання, так і при проведенні ВААРТ та застосовуватись як предиктори летальності. Вважаємо, що проведення подальших досліджень з тривалим терміном спостереження (не менше 1 року) та включенням пацієнтів, які тільки розпочинають ВААРТ, а також проведення паралельного виміру рівнів CD4+, вірусного навантаження ВІЛ та клінічною оцінкою перебігу захворювання дозволять наблизитись до визначеності у питанні щодо ролі вимірів рівнів N та β2-MG у сироватці крові як маркерів ефективності ВААРТ та прогнозування перебігу захворювання.

ВИСНОВКИ

У хворих з ВІЛ-інфекцією, які отримують ВААРТ, середні рівні N та β2-MG нижчі, ніж у хворих з ВІЛ-інфекцією, які її не отримують.

У гетерогенній за тривалістю етіотропної терапії (0–26 міс) групі хворих з ВІЛ-інфекцією, які отримують ВААРТ, рівні N та β2-MG у сироватці крові, що вимірювали з інтервалом 1–2 міс, вірогідно не змінюються.

Динаміка рівнів як N, так і β2-MG впродовж 1–2 міс при проведенні ВААРТ не має вірогідної кореляції зі змінами рівнів СD4+.

Рівень N>100 нмоль/л у сироватці крові є достатньо чутливим передбачувальним маркером летальності хворих на ВІЛ.

При проведенні ВААРТ значення рівнів N та β2- MG мають зворотну залежність від її тривалості, що свідчить про позитивний вплив терапії та можливу прогностичну значущість вимірів цих білків у динаміці тривалого спостереження.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Amirayan-Chevillard N., Tissot-Dupont H., Obadia Y. et al. (2000) Highly active antiretroviral therapy (HAART) and circulating markers of immune activation: specific effect of HAART on neopterin. Clin. Diagn. Lab. Immunol., 7(5): 832–834.
  2. Autran B., Carcelain G., Li T.S. et al. (1997) Positive effects of combined antiretroviral therapy on CD4+ T cell homeostasis and function in advanced HIV disease. Science, 277(5322): 112–116.
  3. Bagasra O., Fitzharris J.W., Bagasra Т.R. (1988) Neopterin: an early marker of development of pre-AIDS conditions in HIV-seropositive individuals. Clin. Immunol. Newsletter, 9: 197–199.
  4. Bass H.Z., Nishanian P., Hardy W.D. et al. (1992) Immune changes in HIV-1 infection: significant correlations and differences in serum markers and lymphoid phenotypic antigens. Clin. Immunol. Immunopathol., 64(1): 63–70.
  5. Bethea M., Forman D.T. (1990) Beta 2-microglobulin: its significance and clinical usefulness. Ann. Clin. Lab. Sci., 20(3): 163–168.
  6. Breustedt W., Rabe H., Volk D., Porstmann P. (1989) Neopterin — a prognostic marker in HIV infection. Dermatol. Monatsschr., 175(4): 226–231.
  7. Calabrese L.H., Proffitt M.R., Gupta M.K. et al. (1984–1985) Serum beta 2-microglobulin and interferon in homosexual males: relationship to clinical findings and serologic status to the human T lymphotropic virus (HTLV-III). AIDS Res., 1(6): 423–438.
  8. Chen L.F., Hoy J., Lewin S.R. (2007) Ten years of highly active antiretroviral therapy for HIV infection. Med. J. Aust., 186(3): 146–151.
  9. Collier A.C., Coombs R.W., Schoenfeld D.A. et al. (1996) Treatment of human immunodeficiency virus infection with saquinavir, zidovudine, and zalcitabine. AIDS Clinical Trials Group. N. Engl. J. Med., 334(16): 1011–1017.
  10. Dam Nielsen S., Kjaer Ersboll A., Mathiesen L. et al. (1998) Highly active antiretroviral therapy normalizes the function of progenitor cells in human immunodeficiency virus-infected patients. J. Infect. Dis., 178(5): 1299–1305.
  11. David D., Bani L., Moreau J.L. et al. (1998) Regulatory dysfunction of the interleukin-2 receptor during HIV infection and the impact of triple combination therapy. Proc. Natl. Acad. Sci. USA., 95(19): 11348–11353.
  12. Fahey J.L., Taylor J.M., Detels R. et al. (1990) The prognostic value of cellular and serologic markers in infection with human immunodeficiency virus type 1. N. Engl. J. Med., 322(13): 166–172.
  13. Fuchs D., Spira T.J., Hausen A. et al. (1989) Neopterin as a predictive marker for disease progression in human immunodeficiency virus type 1 infection. Clin. Chem., 35(8): 1746–1749.
  14. Gaddi E., Laucella S., Balbaryski J. et al. (2000) Prognostic value of soluble intercellular adhesion molecule-1 (s-ICAM-1) in HIV-infected children. Scand. J. Immunol., 52(6): 628–633.
  15. Grieco M.H., Reddy M.M., Kothari H.B. et al. (1984) Elevated beta 2-microglobulin and lysozyme levels in patients with acquired immune deficiency syndrome. Clin. Immunol. Immunopathol., 32(2): 174–184.
  16. Hoffmann C., Rockstroh J.K., Kamps B.S. (Eds.) (2006) HIV-medicine 2006. Flying Publisher, Paris, 826 p.
  17. Hofmann B., Wang Y.X., Cumberland W.G. et al. (1990) Serum beta 2-microglobulin level increases in HIV infection: relation to seroconversion, CD4 T-cell fall and prognosis. AIDS, 4(3): 207–214.
  18. Jacobson M.A., Abrams D.I., Volberding P.A. et al. (1989) Serum beta 2-microglobulin decreases in patients with AIDS or ARC treated with azidothymidine. J. Infect. Dis., 159(6): 1029–1036.
  19. Jacobson M.A., Bacchetti P., Kolokathis A. et al. (1991) Surrogate markers for survival in patients with AIDS and AIDS related complex treated with zidovudine. BMJ, 302(6768): 74–78.
  20. Kramer A., Biggar R.J., Goedert J.J. (1990) Markers of risk in HIV-1. N. Engl. J. Med., 322(26):1886.
  21. Melmed R.N., Taylor J.M., Detels R. et al. (1989) Serum neopterin changes in HIV-infected subjects: indicator of significant pathology, CD4 T cell changes, and the development of AIDS. J. Acquir. Immune Defic. Syndr., 2(1): 70–76.
  22. Moore D.A., Henderson D., Gotch F., Gazzard B. (1998) Reversal of abnormalities of neutrophil adhesion molecule expression in HIV infection following protease inhibitor therapy. AIDS, 12(15): 2083–2084.
  23. Nordoy I., Aukrust P., Muller F., Froland S.S. (1996) Abnormal levels of circulating adhesion molecules in HIV-1 infection with characteristic alterations in opportunistic infections. Clin. Immunol. Immunopathol., 81(1): 16–21.
  24. Reddy M.M., Grieco M.H. (1989) Neopterin and alpha and beta interleukin-1 levels in sera of patients with human immunodeficiency virus infection. J. Clin. Microbiol., 27(9): 1919–1923.
  25. Sher R. (1983–1984) Beta 2-microglobulin levels in homosexual men in Johannesburg, South Africa. AIDS Res., 1(4): 271–274.
  26. Sonnerborg A.B., von Stedingk L.V., Hansson L.O., Strannegård O.O. (1989) Elevated neopterin and beta 2-microglobulin levels in blood and cerebrospinal fluid occur early in HIV-1 infection. AIDS, 3(5): 277–283.
>Мониторинг эффективности высокоактивной антиретровирусной терапии у больных с ВИЧ-инфекцией: значение измерений уровней неоптерина и и β2-микроглобулина в сыворотке крови

Шостакович-Корецкая Людмила Романовна, Чергинец Артем Валериевич, Турчин Н А, Братусь Е В, Петрик Н Н

Резюме. Цель исследования —определение роли динамических
измерений уровней неоптерина (N) и β2- микроглобулина
(β2-МG) в сыворотке крови в качестве маркеров эффективности высокоактивной антиретровирусной
терапии (ВААРТ) и прогрессирования заболевания. Обследованы 3 группы лиц в возрасте 3–58 лет. 1-я группа — 29 больных с ВИЧ-инфекцией, которые не получали ВААРТ, 2-я — 52 больных с ВИЧ-инфекцией, у которых применяли ВААРТ, 3-я — 12 практически здоровых лиц. Измерение уровней N, β2-MG, CD4+ проводили в начале исследования у всех участников и повторно через 1–2 мес у 35 пациентов 2-й группы. Установлено, что у лиц 2-й группы уровни N (СІ 95% 23,9–34,1 нмоль/л) и β2-MG (СІ 95% 4,3–5,0 мкг/мл) были достоверно (р<0,01 для обоих) ниже, чем в 1-й группе (N — СІ 95% 33,1–58,8 нмоль/л; β2-MG — СІ 95% 5,1–6,2 мкг/мл), но значительно (р<0,00001 для обоих) выше , чем у здоровых лиц (N — СІ 95% 2,8–4,6 нмоль/л; β2-MG — СІ 95% 1,4–2,3 мкг/мл). Не определены существенные изменения уровней N (T=290; р=0,682) и β2-MG (T=195; р=0,079) в течение 1–2 мес наблюдения у больных 2-й группы. Также не выявлена взаимосвязь между изменениями уровней N (χ2=0,4; р=0,82) и β2-MG (χ2=1,6; р=0,44) и изменением
уровней CD4+ во время проведения ВААРТ. Результаты
исследования свидетельствуют, что измерения уровней N и β2-МG в сыворотке крови с интервалом в 1–2 мес не позволяют оценить эффективность ВААРТ. Считаем, что для окончательной определенности относительно
значении N и β2-МG как маркеров эффективности
ВААРТ необходимы дальнейшие более длительные
исследования.

Ключевые слова: ВИЧ-инфекция, высокоактивная антиретровирусная терапия, неоптерин, β2- микроглобулин,
оценка эффективности, сыворотка крови

>Highly active antiretroviral therapy monitoring in patients with hiv-infection: the role of serum neopterin and β2-microglobulin measurements

Shostakovich-Koretskaya Ludmila R, Cherginets Artem V, Turchin M O, Bratus O V, Petric N M

Summary. The purpose of the study was to determine the role of serum neopterin (N) and β2-microglobulin (β2-MG) measurements
in dynamics as markers of the highly active antiretroviral
therapy (HAART) efficacy and disease progression. The 3 groups of subjects aged 3–58 years were examined. The first group consisted of 29 patients with HIV infection, who did not receive HAART; the second group included 52 patients with HIV infection received HAART; the third group included
12 virtually healthy subjects. N, β2-MG and CD4+ levels measurement was performed at the beginning of the study at all participants and repeatedly in 1–2 months at 35 patients from the second group. It was revealed that in the second group the levels of N (CІ 95% 23,9–34,1 nmol/l) and β2-MG (CІ 95% 4,3–5,0 mkg/ml) were significantly (p<0,01 for both) lower than in the first group (N — CІ 95% 33,1–58,8nmol/l; β2-MG — CІ 95% 5,1–6,2 mkg/ml), but significantly (p<0,00001 for both) higher in comparison with the healthy subjects (N — CІ 95% 2,8–4,6 nmol/l; β2-MG — CІ 95% 1,4–2,3 mkg/ml). No significant changes in the levels of N (T=290; p=0,682) and β2-MG (T=195; p=0,079) during 1–2 months of observation in the patients from the second group were revealed. Also no correlation between the changes of the N (χ2=0,4; p=0,82) and β2-MG (χ2=1,6; p=0,44) levels and the changes of CD4+ levels during the HAART performance was revealed. Study results showed that the measurement of the N and β2-МG serum levels with the interval 1–2 months do not allow to evaluate the HAART efficacy. We consider that for making the final decision about the significance of N and β2-МG as markers of HAART efficacy
further more long-term studies are required.

Key words: HIV infection, highly active antiretroviral therapy, neopterin, β2-microblobulin, efficacy evaluation, serum

Адреса для листування:
Шостакович-Корецька Людмила Романівна
49044, Дніпропетровськ, вул. Дзержинського, 9
Дніпропетровська державна медична академія,
кафедра факультетської педіатрії та дитячих інфекційних хвороб
E-mail: [email protected]