Розлади аутистичного спектру (РАС) у дітей поширені у 43% дитячої популяції віком 12–18 років та належать до провідних чинників психічних розладів дорослих. Відповідно до статистичних даних Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) 50% випадків розладів, які відмічають впродовж життя, дебютують у віці до 14 років. Зважаючи на основну проблематику РАС, яка полягає в негативному впливі на соціальну інтеграцію індивідуума, тяжкість аутистичного розладу визначається не за рівнем інтелекту, а за рівнем адаптованого функціонування особи. На відміну від традиційних уявлень, аутизм не є дитячим розладом. Оксана Назар, к.м.н., лікар-невролог, нагадала, що згідно з узагальненими актуальними рекомендаціями аутизм визначається за певними ознаками та належить до довічних станів. Попри нез’ясованість етіологічних чинників РАС, наразі основну увагу приділяють генетичному фактору, який активується внаслідок мутації генів. Набутий клінічний досвід свідчить про високу частоту РАС та соматичної вродженої або набутої патології, зокрема з синдромом Ретта та туберозним склерозом. До групи ризику щодо аутизму відносять дітей з ранніми проявами депресії (4–8%, переважно дівчатка). Враховуючи трудомісткість діагностики, на перший план виходить надання якісної допомоги пацієнтам з РАС.
Глобальною метою терапії РАС є розвиток та покращення соціальної взаємодії, а основним методом залишається метод психоосвіти. Ефективність продемонструвала поведінкова терапія, особливо такі її види, як АБ-терапія, teach-терапія, сенсорно-інтегративна терапія. З метою покращення набуття навичок самообслуговування, комунікації з однолітками, розвитку моторики до лікування рекомендовано долучати ерготерапевта та фізичного терапевта. Ефективність харчових добавок або дієтичного втручання залишається недоведеною.
Наразі в Україні для дітей віком старше 3 років із захворюваннями нервової системи або дисфункцією опорно-рухового апарату діє пакет реабілітаційних заходів. На першому етапі реабілітації визначають реабілітаційний діагноз, який зумовлює обсяги реабілітаційного дослідження пацієнта. Зокрема, діагноз відображає всі аспекти функціонування особи та закладає основу глобальної, короткострокової та довгострокової мети реабілітації.
Реабілітаційний комплекс обирається на основі визначення дисфункції за критеріями Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я ВООЗ [1]. Тривалість та кількість реабілітаційних послуг залежать від ступеня збереження функціональності дитини і залишаються на розсуд лікаря. Моніторинг ефективності реабілітаційних заходів дозволяє поділити весь курс на цикли та встановити конкретну короткострокову мету. Реабілітація триває 3–6 міс.
У рамках надання амбулаторної допомоги наприкінці кожного циклу рекомендовано обстеження з метою визначення подальших дій та доцільності подальшого спостереження, кількості консультацій того чи іншого фахівця та уникнення надмірного фінансового навантаження. На консультацію до педіатра, психіатра чи невролога направляє сімейний лікар.
Алла Петрів, лікар-психіатр дитячого КЗ «ЛОР Львівського обласного психоневрологічного диспансеру», продовжила висвітлення проблематики аутизму у дітей, детально зупинившись на ознаках сенсорної дезінтеграції, які часто сприймаються батьками та фахівцями психологічної допомоги як поведінкові проблеми. Дослідження та виявлення сенсорних порушень поряд з дослідженням інтелекту у дітей з вадами нейророзвитку спрямовані, перш за все, на створення інклюзивних умов в дошкільному чи шкільному закладі.
Сучасному підходу до ведення пацієнтів з РАС присвятила доповідь Юлія Пакулова-Троцька, к.м.н., доцент кафедри педіатрії № 1 Львівського національного медичного університету ім. Д. Галицького. Поділившись власним досвідом виховання сина з РАС, доповідач розглянула проблему корекції РАС з двох боків — як лікар, і як мама. На думку Ю. Пакулової-Троцької, низька настороженість лікарів первинної ланки пов’язана з інформаційним шквалом щодо аутизму, який спостерігається останні десятиліття, та з високою частотою супутніх соматичних захворювань. Зважаючи на факт сенсорної дезінтеграції на тлі проблем з вербалізацією відчуття у дітей з РАС, забезпечення безпеки для дитини під час прийому дозволяє виявити сенсорні порушення. У разі підозри на РАС наступним кроком буде рекомендація батькам пройти скринінг в онлайн-форматі. За необхідності дитину направляють до центру раннього втручання або в інклюзивний ресурсний центр, який надає допомогу дітям віком >2 років. При підозрі на РАС обов’язкова консультація психіатра. Відповідно до провідних принципів деонтології при повідомленні батькам про виявлені ознаки РАС рекомендовано користуватися методом спіралі Еріки Шухард (Erika Schuchard) або Калгарі-Кембриджською моделлю клінічної бесіди. Якщо виявлені негативні результати, рекомендовано застосування протоколів SPIKES.
Доповідач приділила увагу поширеності соматичної коморбідності у дітей з РАС, звернувши увагу на високу частоту дисфункції шлунково-кишкового тракту, клінічних проявів атопічного маршу, високу частоту гострих респіраторних вірусних інфекцій, вегетативних розладів (головний біль, мігрень), запалення середнього вуха. Зважаючи на традиційно надмірне застосування препаратів та харчових добавок з психотропною дією, у дітей з РАС порівняно з популяцією відмічають вищу частоту побічних ефектів від застосування лікарських засобів з переважанням атипових реакцій на поширені препарати. Щодо актуального питання ефективності дієтичного обмеження при аутизмі, то, незважаючи на доведений факт зв’язку аутизму з генетичними порушеннями, систематизувати їх надзвичайно складно внаслідок виникнення de novo у кожного наступного пацієнта, тому рішення про вибір дієти має розглядатися після обстеження дитини та оцінки харчового раціону. Щеплення у дітей з РАС рекомендовано проводити згідно з Національним календарем щеплень після обстеження дитини з метою виключення тригерного фактора.
Про результати попереднього дослідження оцінки ролі вазопресину та окситоцину у виникненні РАС повідомив Кшиштоф Вілчинський (Krzysztof Wilczyński), лікар відділення психіатрії, психотерапії та порушення розвитку лікарні Іоанна-Павла ІІ, м. Катовіце, Польща. Дослідження розладів нейрогуморальної регуляції у пацієнтів з РАС викликає клінічну цікавість, оскільки гормон задньої частки гіпофізу окситоцин відповідає за збільшення кількості ГАМК-рецепторів в центральній нервовій системі, які впливають на соціальну та репродуктивну поведінку людини. Однак отримані результати дослідження впливу окситоцину на клінічні ознаки РАС виявилися суперечливими, а ефективність від застосування назального спрею з вмістом окситоцину не відрізнялася від ефекту плацебо [2].
Список використаної літератури:
- 1. ICF-based documential tools. http://www.icf-core-sets.org/.
- 2. Parker K.J., Oztan O., Robin A. et al. (2017) Libove Intranasal oxytocin treatment for social deficits and biomarkers of response in children with autism. PNAS, 114(30): 8119–8124. doi.org/10.1073/pnas.1705521114.
