Як повідомляло наше видання , 16–18 листопада 2011 р. у Києві відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція з питань протидії та контролю над захворюванням на туберкульоз в Україні. Участь у заході взяли провідні фахівці галузі, представники уряду і Міністерства охорони здоров’я України, а також члени громадських організацій та благодійних фундацій.
З першою доповіддю виступила Тетяна Александріна, голова Державної служби з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально-небезпечним захворюванням, яка нагадала присутнім, що щороку у світі понад 6 млн осіб помирають від трьох основних інфекцій: туберкульозу (ТБ), ВІЛ- інфекції та малярії. З них до 2 млн осіб вмирають від ТБ.
Україна входить до 27 країн, які мають найбільший тягар ТБ. У зв’язку з цим Україна взяла на себе зобов’язання до 2015 р. запобігти поширенню ТБ та призупинити розвиток епідемії ВІЛ-інфекції.
11 жовтня 2011 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) повідомила, що кількість хворих на ТБ за останні роки у світі зменшилася з 9,4 млн до 8,8 млн осіб. Кількість померлих від цього захворювання вперше за 10 років зменшилася до 1,4 млн осіб, а смертність за останні 20 років знизилася на 40%. Однак в умовах недостатнього фінансування нинішні досягнення під загрозою.
На сьогодні завершується виконання Загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках, затвердженої Законом України від 8 лютого 2007 р. № 648-V. За період реалізації цієї програми Україна досягла позитивних зрушень епідемічної ситуації щодо поширення ТБ: знизилися рівні захворювання на ТБ та смертності від нього, забезпечено контроль за станом розвитку епідемії серед дітей.
Як недолік реалізації Загальнодержавної програми, перш за все, відчувається соціальне напруження в суспільстві. Залишаються актуальними проблеми поширення мультирезистентного (МР) ТБ та ТБ із розширеною стійкістю (РС) до протитуберкульозних препаратів (ПТП), зростання рівня коінфекції ТБ/ВІЛ, поширення алкоголізму та наркоманії серед контингенту хворих на ТБ.
Поміж основних причин, що не сприяють забезпеченню належного контролю за ситуацією з ТБ, виділяють: відсутність підходу до ведення випадку ТБ, що орієнтований на хворого; неналежний підхід до контрольованого лікування на стаціонарному та амбулаторному етапах; тривале стаціонарне лікування хворих на ТБ та перевага стаціонарного лікування над амбулаторним; низький рівень інфекційного контролю в протитуберкульозних закладах; недосконалий медикаментозний менеджмент ведення випадку МР ТБ, неналежний стан лабораторної мережі та якості діагностики МР ТБ; недосконалий епідмоніторинг, моніторинг за лікуванням хворих та алгоритм розрахунків потреби у препаратах; відсутність психосоціальної підтримки хворих на ТБ.
Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки має за мету подальше поліпшення епідемічної ситуації в напрямку зменшення загальної кількості хворих на ТБ, зниження захворюваності та смертності від ТБ, коінфекції ТБ/ВІЛ, зниження темпів поширення МР ТБ шляхом реалізації державної політики, що ґрунтується на принципах забезпечення загального та рівного доступу населення до якісних послуг із профілактики, діагностики та лікування ТБ.
Для утримання контролю над захворюванням на ТБ необхідні:
- реформування медичної галузі зі зміною форми фінансування закладів охорони здоров’я не на ліжко, а на надання медичних послуг;
- новий підхід до розрахунку потреб у ПТП;
- зміцнення лабораторної бази протитуберкульозних закладів охорони здоров’я;
- зменшення контингентів та термінів перебування на стаціонарному ліжку;
- забезпечення вимог інфекційного контролю у протитуберкульозних закладах;
- забезпечення якісного контрольованого лікування як на стаціонарному, так і на амбулаторному етапі;
- якісне ведення випадків МР ТБ та ТБ РС з ефективним медикаментозним менеджментом;
- залучення додаткових джерел фінансування для лікування хворих на МР ТБ;
- посилення міжсекторальної взаємодії та ширше залучення громадськості на місцевому рівні.
Ніколоз Насідзе, координатор програми боротьби з ТБ, ВІЛ/СНІД та іншими інфекційними захворюваннями, представник Бюро ВООЗ в Україні, зазначив, що з 2005 р. в Європі визначається тенденція до зниження захворюваності на ТБ, але вона не стосується 18 пріоритетних країн, до складу яких входить Україна. У 2009 р. в Європі зареєстровано 330 тис. нових випадків ТБ та рецидивів захворювання, 46 тис. смертельних випадків, більшість з яких (87%) — у 18 пріоритетних країнах. Він також зазначив, що 15 із 27 країн з високим тягарем МР ТБ знаходяться в Європейському регіоні ВООЗ. Кількість хворих в Європі на МР ТБ щорічно становить 81 тис.
Н. Насідзе до основних проблем сфери профілактики та боротьби з МР ТБ відносить:
1. Нездатність системи охорони здоров’я запобігти виникненню і розповсюдженню ТБ із лікарською стійкістю:
- пізню діагностику ТБ;
- неадекватне лікування ТБ та набутої стійкості;
- недостатній інфекційний контроль.
2. Недостатні можливості для лікування МР ТБ:
- економічно невигідні схеми лікування;
- складний доступ до високовартісних препаратів другого ряду;
- відсутність нових лікарських засобів.
ВООЗ розроблено комплексний план на 2011–2015 роки, мета якого полягає у стриманні поширення ТБ РС та МР ТБ в Європейському регіоні шляхом загального доступу до профілактики, діагностики та лікування ТБ у всіх державах — членах Європейського регіону ВООЗ до 2015 р.
Завдяки впровадженню комплексного плану:
- знизити на 20% частку ТБ РС та МР ТБ серед раніше вилікуваних хворих — до кінця 2015 р.;
- діагностувати щонайменше 85% оціночного числа хворих із ТБ РС та МР ТБ — до 2015 р.;
- провести успішне лікування не менше 75% хворих із ТБ РС та МР ТБ — до 2015 р.
План містить 6 стратегічних напрямків:
- виявлення детермінант ТБ РС та МР ТБ та основних факторів ризику і впливу на них;
- зміцнення системи охорони здоров’я з метою поліпшення надання медичних послуг;
- національне, регіональне і міжнародне партнерство;
- міжнародне співробітництво у сфері нових методів діагностики ТБ, розробки лікарських засобів, вакцин;
- раціональне використання наявних ресурсів, мобілізація додаткових ресурсів;
- моніторинг лікарської стійкості мікобактерій туберкульозу (МБТ) і дієвості вжитих заходів.
Світлана Черенько, доктор медичних наук, професор, завідувач відділення фтизіатрії Державної установи «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» (ДУ НІФП), розповіла, що перша настанова про ведення випадку МР ТБ опублікована у 1996 р., але в ній не було чітких відповідей на всі питання, які стосувалися цієї проблеми. Тому в 2006 р. видано нову настанову, в якій визначені всі категорії випадків ТБ із ризиком його виникнення, класифікація ПТП, основні стратегії побудови режимів хіміотерапії та ін.
У новій настанові до 4 категорії класифікації випадків ТБ відносять хворих із лабораторно підтвердженим діагнозом МР ТБ, осіб із ризиком МР ТБ, хворих на хронічний ТБ та з невдачею першого курсу хіміотерапії.
До класифікації ПТП, заснованої на фармакологічній активності, доведеній ефективності та досвіді застосування, включено 5 груп препаратів:
1. Пероральні ПТП.
2. Ін’єкційні ПТП.
3. Фторхінолони.
4. Пероральні бактеріостатичні ПТП другого ряду.
5. Препарати з невстановленою ефективністю (не рекомендовані ВООЗ для рутинного застосування у хворих із МР ТБ).
До основних стратегій побудови режимів хіміотерапії лікування хворих на МР ТБ відносять стандартизований режим хіміотерапії з подальшим переходом на індивідуалізоване лікування залежно від результатів тесту медикаментозної чутливості (ТМЧ) та індивідуалізований режим хіміотерапії за даними ТМЧ.
Через 2 роки, у 2008 р., вийшла нова настанова, яка включала:
- визначення, реєстрацію та ведення випадку ТБ РС;
- алгоритм використання швидких тестів для діагностики МР ТБ;
- нові рекомендації щодо визначення ТМЧ ПТП другого ряду для діагностування ТБ РС;
- переглянуті 5 груп препаратів (вилучений ципрофлоксацин із групи фторхінолонів, внесене сурове застереження щодо застосування гатифлоксацину у зв’язку з його загрозливим побічним ефектом — дисглікемією, введені тіоацетазон та високі дози ізоніазиду до 5-ї групи);
- суворе застереження щодо формування індивідуального режиму хіміотерапії за результатами ТМЧ до препаратів 4-ї та 5-ї груп;
- необхідність керуватися переважно анамнезом попереднього лікування та клінічною ефективністю зазначених препаратів.
На сьогодні виділяють такі актуальні проблеми, пов’язані з МР ТБ:
- недостатній рівень виліковування;
- затримка з початком необхідного лікування у зв’язку з відсутністю чи несвоєчасним діагностуванням МР ТБ;
- підвищення набутої резистентності МБТ до ПТП у процесі лікування;
- смертність від МР ТБ;
- висока частота рецидивів після виліковування МР ТБ та перерви у лікуванні;
- недостатня доступність лікування внаслідок його високої вартості;
- проведення моніторингу в процесі лікування;
- прискорення результатів ТМЧ — швидкі методи діагностики МР ТБ;
- запобігання гіпердіагностиці МР ТБ та непотрібному лікуванні;
- доступність швидких методів діагностики МР ТБ.
Як пріоритетні питання у виданні 2011 р. розглядають:
- виявлення випадків МР ТБ (використання швидких молекулярних тестів, скринінгове обстеження контактних осіб та груп ризику МР ТБ);
- режими лікування МР ТБ та їх тривалість для ВІЛ-негативних та ВІЛ-позитивних пацієнтів;
- моніторинг результатів лікування;
- моделі лікування хворих на МР ТБ.
Наприкінці доповіді С. Черенько виділила ризики, пов’язані із впровадженням нових рекомендацій ВООЗ в Україні. До них відносяться: тривала практика застосування етіонаміду та протіонаміду у минулі роки в Україні, на відміну від циклосерину та пара-аміносаліцилової кислоти, велика кількість хворих на МР ТБ, які отримували ПТП другого ряду при лікуванні вперше діагностованого ТБ, широка практика застосування фторхінолонів для терапії легеневих захворювань, у тому числі під час діагностування ТБ, та велика кількість хворих на ТБ, які періодично «підліковуються» від погіршання до покращання, що підвищує ризик виникнення ТБ РС.
Наталія Литвиненко, старший науковий співробітник відділення фтизіатрії ДУ НІФП, повідомила, що ТБ РС серед хворих на МР ТБ визначається у 21,9% випадків, більшість із них — особи з повторними випадками захворювання.
У хворих на МР ТБ та ТБ РС визначається висока частота резистентності до етамбутолу, аміноглікозидів та етіонаміду. У хворих на МР ТБ основним несприятливим фактором ризику як щодо розвитку ТБ РС, так і неефективного лікування є не саме протитуберкульозне лікування у минулому (навіть незалежно від його тривалості), а факт застосування під час попередніх курсів хіміотерапії ПТП другого ряду.
Підвищення ефективності лікування у хворих на МР ТБ можна досягти шляхом додаткового ззастосування у режимі хіміотерапії до 4 ПТП зі збереженою чутливістю МБТ ще 1–3 ПТП першого — другого ряду слабкої активності, до яких визначена резистентність МБТ, що, перш за все, показано хворим, які раніше не лікувались або лікувались ПТП першого ряду.
Олена Рева, лікар-фтизіатр відділення фтизіатрії ДУ НІФП, розповіла про актуальність проблеми діагностики та лікування побічних ефектів ПТП у хворих на МР ТБ та РР ТБ. Побічні реакції (ПР) знижують ефективність лікування внаслідок: перерви в лікуванні та підвищення резистентності МБТ до ПТП, зниження добової дози або розподілення її на 2 прийоми, виключення із режиму хіміотерапії необхідних препаратів, зниження прихильності до лікування та викривлення природної імунної відповіді на ТБ-інфекцію при алергічних і токсичних ПР.
Ця тема актуальна ще й тому, що існує обмежена кількість ПТП, відсутня діагностика внаслідок незнання проявів ПР або їх маскування під інші супутні захворювання та симптоми ТБ, виникають труднощі в ідентифікації препарату, який бере участь у розвитку ПР, що в ряді випадків призводить до відміни хіміотерапії, існує необхідність проведення диференційної діагностики між побічною дією та ПР та між ПР та побічним явищем.
Частота ПР залежить від наявності супутніх захворювань, які посилюють побічну дію препарату, ВІЛ-інфекції, статі (жіноча), наявності дефіциту маси тіла, комбінації препаратів і тяжкості ТБ.
ПР на ПТП бувають алергічними, токсичними та токсикоз-алергічними. Будь-який випадок ТБ необхідно вести, не виключаючи можливість розвитку ПР. Перш за все, необхідно проводити клінічний та лабораторний моніторинг ПР, диференціювати побічну дію та ПР, призначати патогенетичні та симптоматичні засоби, які запобігають виникненню побічної дії та ПР чи зменшують їх вираженість. Ключовим моментом має бути переконання пацієнта у важливості миритися з побічними проявами лікування.
Також обов’язково слід зважувати ризик виникнення ПР після відміни протитуберкульозного лікування та її тяжкості, а також навчати медичних сестер та пацієнтів розпізнавати та купірувати їх.
Ірина Ліскіна, доктор медичних наук, завідувач лабораторії патоморфології ДУ НІФП, розповіла, що на сьогодні МР ТБ легень є однією з основних нерозв’язаних проблем, яка протидіє успішному подоланню високого рівня захворюваності на ТБ та контролю перебігу його епідемії в Україні. Ще на початку 90-х років ХХ ст. у фтизіатрії почали виокремлювати МР ТБ. Мультирезистентні штами МБТ та штами мікобактерій з розширеною медикаментозною резистентністю свідчать про суттєвий вплив на клінічний перебіг та наслідки лікування, зокрема ТБ легень, оскільки застосування стандартних режимів хіміотерапії у цих хворих є малоефективним або взагалі неефективним.
Велика кількість досліджень проблеми МР ТБ присвячена з’ясуванню його епідеміологічних характеристик у різних країнах, вивченню причин розвитку феномену мультирезистентності МБТ, виділенню груп ризику щодо МР ТБ серед населення та можливостям підвищення ефективності його медикаментозного лікування. Проводяться численні дослідження щодо визначення особливостей алгоритму лабораторної діагностики і профілів резистентності МБТ, в основному молекулярно- генетичні та імунологічні дослідження.
Для висвітлення патологоанатомічних особливостей перебігу МР ТБ легень на базі ДУ НІФП проведено дослідження, об’єктом якого стали усі випадки оперативних втручань з приводу ТБ легень за 2008–2010 рр. Протягом зазначеного періоду спостереження виконано 326 оперативних втручань, з них із приводу МР ТБ — 106. У 90 випадках оперативне втручання дозволило провести патоморфологічне дослідження легеневої тканини для уточнення форми МР ТБ легень та визначення ступеня активності специфічного запалення на момент проведення хірургічного втручання. Результати дослідження свідчать, що ступені активності специфічного ТБ запального процесу за основними морфологічними ознаками не пов’язані з характером резистентності різних штамів МБТ та визначаються при морфологічному дослідженні різних форм легеневого ТБ. Для МР ТБ характерна більша вираженість ексудативної фази запалення при його високому ступені активності порівняно з класичними формами ТБ, про що опосередковано свідчать масивні відкладення фібрину в перикавітарних ділянках легеневої тканини.
При високому ступені активності запального процесу спостерігали більшу кількість специфічних гістологічних формувань, пов’язаних із клітинною ланкою імунітету. Особливістю МР ТБ є більш уповільнений процес стихання запалення, його більша тривалість, про що свідчить затяжний характер розсмоктування фібринових мас та надмірне інтенсивне формування сполучної тканини в гострий період запального процесу.
Ольга Ніколаєва, кандидат медичних наук, доцент кафедри фтизіатрії і пульмонології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, розповідаючи про основні особливості епідемії ВІЛ та ТБ/ВІЛ в Україні, відзначила такі її характеристики:
- найбільш постраждалою у цьому плані частиною населення є споживачі ін’єкційних наркотиків;
- епідемія розвивається внаслідок переважно парентерального та статевого шляхів передачі ВІЛ;
- кількість нових випадків ВІЛ- інфікування збільшується, а разом з ними і кількість ВІЛ-інфікованої молоді, ВІЛ- інфікованих жінок репродуктивного віку та дітей, народжених від ВІЛ- позитивних матерів;
- кількість смертей, пов’язаних зі СНІДом, збільшується.
Особливості епідемії ТБ/ВІЛ в Україні:
- кожен 3-й пацієнт з ВІЛ/ТБ є споживачем ін’єкційних наркотиків (часте поєднання з хронічним гепатитом В і С);
- щорічно збільшується кількість пацієнтів із соціально благополучних верств населення (необхідно підвищити настороженість щодо пацієнтів із частими бронхолегеневими захворюваннями і тривалою лихоманкою);
- серед пацієнтів із ТБ/ВІЛ велика кількість випадків хіміорезистентного ТБ (група споживачів ін’єкційних наркотиків із МР ТБ і ТБ із розширеною резистентністю МБТ внаслідок низької прихильності до лікування та передачі мультирезистентної інфекції іншим членам спільноти споживачів ін’єкційних наркотиків);
- збільшується кількість хворих, виявлених за клінічними показаннями (пацієнти виявляються з генералізованими формами ТБ, з поєднанням декількох опортуністичних захворювань, що ускладнює діагностику і знижує ефективність лікування).
Марина Погребна, кандидат медичних наук, старший науковий співробітник відділення фтизіатрії ДУ НІФП, присвятила доповідь питанням ефективності лікування хворих на коінфекцію ТБ/ВІЛ на фоні застосування антиретровірусної терапії (АРТ). Вона зазначила, що захворюваність і смертність від ВІЛ-інфекції неухильно підвищується. В Україні за період 2008–2010 рр. захворюваність на ВІЛ-інфекцію підвищилася з 40,9 до 44,7 випадків на 100 тис. населення відповідно. У зв’язку з цим продовжує зростати захворюваність на коінфекцію ТБ/ВІЛ. За останні 2 роки її рівень підвищився на 18,3% (з 4,9 до 6,0 випадків на 100 тис. населення). В Україні ТБ є основною причиною смерті ВІЛ-інфікованих осіб внаслідок несвоєчасного діагностування захворювання та низької ефективності терапії.
При лікуванні ТБ у поєднанні з ВІЛ-інфекцією та СНІДом є необхідність одночасного застосування ПТП і АРТ. На сучасному етапі АРТ є необхідною умовою лікування хворих на коінфекцію ТБ/ВІЛ, незалежно від стадії ВІЛ-інфекції. При поєднанні протитуберкульозної хіміотерапії та АРТ летальність знижується на 70%, рівень СD4 Т-лімфоцитів підвищується у 2–3 рази.
Хоча АРТ покращує стан імунітету, у пацієнтів із коінфекцією визначають велику кількість ПР, які стають причиною відміни протитуберкульозної хіміотерапії та АРТ. У хворих із дефіцитом маси тіла, анемією, ТБ, супутнім вірусним гепатитом частота ПР значно підвищується.
Говорячи про особливості лікування ТБ при коінфекціі ТБ/ВІЛ, які суттєво впливають на його ефективність, доповідач виділила:
- тривалість лікування (мінімум 6 міс);
- виникнення ПР при проведенні комбінованої хіміотерапії;
- труднощі виявлення препаратів, застосування яких стало причиною виникнення ПР в умовах поліхіміотерапії.
Проведення повноцінної хіміотерапії, особливо при використанні стандартних курсів, може обмежуватися розвитком ПР, які виникають переважно у перші тижні інтенсивної фази антимікобактеріальної терапії.
У дослідженні, проведеному з метою вивчення частоти ПР у хворих на коінфекцію ТБ/ВІЛ при проведенні одночасно протитуберкульозного лікування та АРТ і вивчення результатів терапії ТБ, всі хворі, включені у дослідження методом підбору за формою та поширеністю ТБ процесу і тяжкістю ВІЛ-інфекції, були розподілені на дві групи: основну (34 хворих, яким на фоні інтенсивної фази хіміотерапії призначено АРТ) та контрольну (34 хворих, які лікувалися лише ПТП). Результати дослідження показали, що у хворих на коінфекцію ТБ/ВІЛ із супутнім вірусним гепатитом з високою частотою виникають ПР під час протитуберкульозної хіміотерапії, у 64,7–55,9% випадках гепатотоксичного та диспептичного характеру. В більшості випадків ПР були нетяжкими та не потребували зміни режиму прийому або відміни протитуберкульозної терапії або АРТ.
Доповідач відзначила, що АРТ не суттєво збільшує кількість ПР (на 13,6%), проте, суттєво підвищує ефективність лікування як за частотою припинення бактеріовиділення (в 1,8 раза), так і за сумарними показниками лікування — розсмоктуванням інфільтративних та вогнищевих змін у легенях та регресією уражених лімфатичних вузлів (в 1,3 раза). АРТ слід призначати під час інтенсивної фази хіміотерапії, що дозволяє суттєво підвищити результати лікування ТБ без вірогідного підвищення частоти ПР під час подвійної терапії.
Олена Рекалова, доктор медичних наук, завідувач лабораторії клінічної імунології ДУ НІФП, розповіла про ефективність застосування імуноферментної системи «TB-LamAg-МБА» для діагностики ТБ у ВІЛ-інфікованих. Відзначивши труднощі лабораторних досліджень ТБ у ВІЛ-інфікованих, вона навела деякі статистичні дані з цього приводу:
- бактеріовиділення — у 18–36% хворих (чутливість мікроскопії становить 67%);
- мікробіологічний метод — у 80–85% хворих;
- реакція ланцюгової полімеризації часто дає хибнопозитивні результати;
- туберкулінові проби позитивні менше ніж у 7% випадків;
- серологічні проби часто хибнопозитивні.
Усі ці труднощі призводять то пізньої діагностики, яка є причиною смерті пацієнта у 45–85% випадків. Тому розроблено новий метод діагностики — проведення якісного визначення LAM-антигену мікобактерій у сечі ВІЛ-інфікованих хворих за допомогою тест-системи «TB-LamAg-МБА». Для дослідження чутливості цього тесту обстежено 60 хворих на ТБ із ВІЛ-інфекцією (1-ша група) та 20 хворих на ТБ (2-га група). Позитивний тест на вміст LAM-антигену в сечі був визначений у 27 (45%) і 1 (5%) хворого 1-ї і 2-ї груп відповідно. Низька чутливість тесту в імунокомпетентних хворих із ТБ пов’язана з виробленням достатньої кількості антитіл для зв’язування LAM-антигену в імунні комплекси, в яких він маскується і не виявляється.
У ВІЛ-інфікованих осіб із ТБ при зниженні СD4 нижче 50 клітин в 1 мл антитіла практично не виробляються. LAM-антиген в незв’язаному вигляді потрапляє в сечу, де виявляється за допомогою тесту. Чим більше у крові СD4, тим більше антитіл та імунних комплексів.
За даними інших досліджень, чутливість LAM-тесту також залежала від кількості Т-хелперів у крові й коливалася від 38 до 67% при специфічності 88–94%.
Таким чином, незважаючи на формально низький рівень (45%) чутливості LAM-тесту при діагностиці ТБ у ВІЛ-позитивних хворих, він може бути більш чутливим, ніж інші лабораторні тести і використовуватися при виявленні ТБ-інфекції у цих хворих.
Раду Процюк, доктор медичних наук, професор кафедри фтизіатрії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, зазначив, що з 1992 р. захворюваність на ТБ в Україні щорічно зростала на 5%. У 1995 р. ВООЗ визнала епідемію ТБ в Україні.
Він нагадав, що до факторів, які впливають на поширеність ТБ, відносять: рівень економіки країни, кількість хворих на алкоголізм та споживачів ін’єкційних наркотиків, епідемію ВІЛ-інфекції/СНІДу, поширеність хіміорезистентного ТБ, погану екологічну ситуацію. Значна частина випадків смертності від ТБ зумовлена несвоєчасним його виявленням, ростом ВІЛ/СНІД-асоційованого ТБ та поширеністю хіміорезистентного ТБ у структурі хворих.
Погіршенню епідемічної ситуації ТБ в Україні значно сприяє епідемія ВІЛ/СНІДу. Протягом 2010 р. зареєстровано максимальну кількість (20,5 тис.) нових випадків ВІЛ-інфекції, що становить 44,7 на 100 тис. населення. Але, на жаль, офіційні дані не відображають реальних масштабів епідемії. Загалом кількість хворих на СНІД за останні 10 років збільшилася на 85,9%, або в 7,1 раза. У 2010 р. порівняно з попереднім роком цей показник збільшився з 9,7 до 12,8 на 100 тис. населення, або на 24,2%. У 2010 р. від захворювань, зумовлених СНІДом, померли 3096 осіб, в тому числі 19 дітей.
В останні роки в багатьох країнах світу одночасно розвиваються епідемії двох соціально загрозливих хвороб — ТБ та ВІЛ/СНІДу. ВІЛ-інфіковані становлять особливу групу ризику розвитку епідемії ТБ. У 2010 р. ТБ виявлено у 3609 осіб серед 5861 хворого з уперше виявленим ВІЛ- інфікуванням у стадії СНІДу. Ризик захворіти на ТБ у ВІЛ-інфікованих осіб у 20–30 разів вищий, ніж у ВІЛ-негативних. Висока смертність хворих на ТБ, асоційований із ВІЛ/СНІДом, спричинена тяжкістю перебігу ТБ на фоні ВІЛ-інфікування та несвоєчасним виявленням генералізованих форм.
Однією з причин пізньої діагностики ТБ серед ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД є атиповий перебіг ТБ і клінічні особливості асоційованого захворювання. На пізніх стадіях ВІЛ-інфекції ТБ виявляється у кожного 3-го хворого, характеризується схильністю до генералізації та у 10–70% випадках — залученням у процес лімфатичної системи, розвитком перикардиту, плевриту, ТБ головного мозку, печінки, нирок тощо.
Ефективність лікування ТБ, асоційованого з ВІЛ/СНІДом, значно нижча, ніж у ВІЛ- негативних. Вилікування ТБ досягається у 20–30% пацієнтів, у значної кількості відзначається рецидив, інші помирають протягом найближчих років — як від прогресування ТБ, так і від інших опортуністичних інфекцій. Однією з причин низької ефективності лікування цих хворих є висока резистентність МБТ до ПТП першого ряду та мультирезистентність. Тому оптимальним шляхом поліпшення ефективності лікування ТБ, асоційованого з ВІЛ-інфекцією, є проведення АРТ.
Тетяна Харченко,
фото Сергія Бека
