Фібриляція передсердь: рекомендації NICE–2021

27 квітня 2021 р. фахівцями Національного інституту охорони здоров’я та удосконалення медичної допомоги (National Institute for Health and Care Excellence — NICE), Велика Британія, опубліковано рекомендації з діагностики та лікування фібриляції передсердь (ФП) у дорослих. Настанова охоплює питання нагляду та лікування пацієнтів з ФП, включаючи оцінку ризиків інсульту та кровотечі [1].

1. Діагностика

1. За умов підозри на розвиток фібриляції передсердь (ФП) провести пальпацію пульсу для оцінки його регулярності. Вказане стосується пацієнтів, які мають будь-який із наступних симптомів:

• задишка;
• тахікардія;
• запаморочення або синкопе;
• дискомфорт у грудній клітці;
• інсульт або транзиторна ішемічна атака.

2. Якщо нерегулярний пульс відмічають в осіб із підозрою на ФП на тлі явної симптоматики або за відсутності клінічних проявів, для діагностики ФП необхідно провести електрокардіографію (ЕКГ) у 12 відведеннях.

3. В осіб з пароксизмальною ФП, не виявленою за допомогою ЕКГ у 12 відведеннях:

• проводити 24-годинний амбулаторний ЕКГ-моніторинг, якщо передбачаються безсимптомні епізоди ФП або періоди між нападами ФП становлять менше 24 год;
• застосовувати амбулаторний моніторинг ЕКГ, реєстратор подій або іншу технологію ЕКГ протягом часу, необхідного для виявлення ФП, якщо інтервал між окремими проявами ФП становить більше 24 год.

2. Оцінка ризику інсульту та кровотечі

Ризик інсульту

1. Використовувати шкалу «CHA2DS2-VASc» для оцінки ризику ішемічного інсульту в осіб з будь-якими наступними проявами:

• симптоматична або безсимптомна пароксизмальна, стійка або постійна ФП;
• тріпотіння передсердь;
• постійний ризик рецидиву аритмії з відновленням синусного ритму після кардіоверсії або катетерної абляції.

Ризик кровотечі

2. Оцінити ризик розвитку кровотечі, якщо:

• прийнято рішення про початок антикоагулянтної терапії у пацієнтів з ФП та
• необхідна переоцінка стану пацієнтів, які вже приймають антикоагулянти.

Використовувати оцінку ризику кровотечі за «ORBIT», оскільки дані свідчать, що дана шкала має вищу точність прогнозування абсолютного ризику кровотечі, ніж інші інструменти аналізу. Точний прогноз підтримує спільне прийняття рішень і має практичні переваги, наприклад, підвищення впевненості та готовності пацієнтів отримувати лікування, коли ризик низький, і спонукання до обговорення зниження ризику, якщо ризик високий.

3. Пропонувати моніторинг та підтримку для зміни впливу факторів ризику кровотечі, включаючи такі, як:

• неконтрольована гіпертензія;
• недостатній контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) у пацієнтів, які отримують антагоністи вітаміну К;
• одночасне застосування інших ліків, включаючи антитромбоцитарні препарати, селективні інгібітори зворотного захоп­лення серотоніну та нестероїдні протизапальні препарати;
• надмірне споживання алкоголю;
• зворотні (набуті) причини анемії.

Обговорення результатів оцінки ризику

4. Обговорити з пацієнтом результати оцінки ризику інсульту та кровотечі, беручи до уваги наявність супутніх захворювань, індивідуальних переваг та інших специфічних чинників.

3. Оцінка функції серця

1. Провести трансторакальну ехокардіографію (ТТЕ) у пацієнтів з ФП, у яких:

• результати початкової ехокардіограми є важливими для планування довготривалої терапії;
• розглядається стратегія контролю ритму, включаючи кардіоверсію (електричну або фармакологічну);
• є високий ризик або підозра на наявність основної структурної або функціональної кардіологічної патології (наприклад серцева недостатність або шум в серці), що впливає на подальше лікування (наприклад вибір антиаритмічного препарату);
• існує потреба в уточненні клінічної стратифікації ризику для призначення антитромботичної терапії.

2. Не виконувати ТТЕ планово виключно з метою подальшої стратифікації ризику інсульту в осіб із ФП, для яких необхідність початку антикоагулянтної терапії вже узгоджена з відповідними клінічними критеріями.

3. Проводити трансезофагеальну ехокардіографію (ТЕЕ) у пацієнтів з ФП:

• і наявністю відхилень за результатами ТТЕ (наприклад ознаки клапанної хвороби серця), які потребують подальшого детального обстеження;
• якщо виконання ТТЕ є технічно складним та/або сумнівної якості, і коли необхідно виключити наявність серцевих аномалій;
• для яких розглядається проведення кардіоверсії під конт­ролем ТЕЕ.

4. Індивідуальний пакет послуг та інформація

1. Пропонувати пацієнтам з ФП індивідуальний задокументований пакет послуг, який охоплює:

• обізнаність про інсульт та заходи профілактики;
• контроль пульсу;
• оцінку симптомів для контролю серцевого ритму;
• інформацію про те, до кого звертатися за порадою у разі необхідності;
• інформацію з психологічної підтримки за необхідності;
• сучасну та всебічну інформацію, яка містить:

− причини, наслідки та можливі ускладнення ФП;
− контроль пульсу та ритму;
− антикоагулянтну терапію;
− практичні алгоритми з антикоагулянтної терапії відповідно до порад щодо обізнаності та підтримки осіб, які отримують антикоагулянти,
− рекомендації NICE з діагностики та лікування пацієнтів з венозною тромбоемболією [2];
− мережі підтримки (наприклад благодійні організації для осіб із захворюваннями серцево-судинної системи).

2. Дотримуватися рекомендацій щодо спільного прийняття рішень згідно з відповідною настановою NICE (CG138, 2012).

Досягнення терапевтичного комплаєнсу та його оптимізація

3. Підтримуючи прихильність пацієнта до лікування і створюючи умови безпечного та ефективного застосування ліків, дотримуватися рекомендацій, наведених у відповідній настанові NICE (CG76, 2009).

5. Направлення на лікування до фахівців вторинної ланки

1. Якщо призначене лікування не дозволяє контролювати симптоми ФП і пацієнт потребує більш спеціалізованого лікування, негайно направити його до фахівців вторинної ланки. Вказане має бути виконано протягом 4 тиж після констатації неефективності лікування або рецидиву ФП після кардіоверсії.

6. Профілактика інсульту

Антикоагулянтна терапія

1. Обговорюючи переваги та ризики антикоагулянтної терапії, при виборі лікування спиратися на профіль клінічного ризику та переваги для пацієнта. Обговорити наступне:

• для більшості людей користь антикоагулянтної терапії перевищує ризик кровотечі;
• для осіб із підвищеним ризиком кровотечі користь антикоагулянтного лікування не завжди може перевищувати ризик кровотечі, тому важливий ретельний клініко-лабораторний контроль.

2. Обираючи варіант лікування антикоагулянтами:

• оцінити ризики та переваги різних препаратів, дотримуючись рекомендацій щодо спільного прийняття рішень;
• дотримуватися рекомендацій про участь пацієнтів у прийнят­ті рішень із призначення лікарських засобів відповідно до настанови про безпеку та ефективність застосування ліків (NG5, 2015);
• враховувати будь-які протипоказання для кожного препарату та дотримуватися вказівок Британського національного формуляра (British National Formulary) щодо пероральних антикоагулянтів прямої дії, зокрема рекомендацій з дозування у пацієнтів із порушеннями функції нирок, призначень антидотів та лікарського моніторингу.

3. Пропонувати застосування перорального антикоагулянта прямої дії пацієнтам із ФП та оцінкою за шкалою «CHA2DS2-VASc» 2 бали або вище, враховуючи ризик кровотечі. Апіксабан, дабігатран, едоксабан та ривароксабан рекомендувати як можливі препарати вибору, якщо вони використовуються відповідно до критеріїв, зазначених у рекомендаціях щодо оцінки технологій NICE.

4. Розглянути можливість призначення перорального антикоагулянта прямої дії для чоловіків із ФП та оцінкою за шкалою «CHA2DS2-VASc» 1 бал, враховуючи ризик кровотечі. Апіксабан, дабігатран, едоксабан та ривароксабан рекомендуються як варіанти вибору, якщо препарати застосовують відповідно до критеріїв, зазначених у рекомендаціях щодо оцінки технологій NICE.

5. Пропонувати призначення антагоністів вітаміну К (непрямі антикоагулянти), якщо пероральні антикоагулянти прямої дії протипоказані, погано переносяться або не підходять пацієнтам із ФП.

6. Якщо на тлі прийому антагоністів вітаміну К стан дорослих пацієнтів з ФП є стабільним, варто продовжувати призначене лікування та обговорити можливість заміни терапії при наступному плановому огляді, враховуючи час перебування значень МНВ у терапевтичному діапазоні.

7. Не пропонувати для профілактики інсульту антикоагулянтну терапію особам віком до 65 років з ФП та іншими факторами ризику, окрім їх статі (дуже низький ризик інсульту дорівнює оцінці за шкалою «CHA2DS2-VASc» 0 балів для чоловіків або 1 бал для жінок).

8. Не відмовляти пацієнтам у призначенні антикоагулянтної терапії виключно через їх вік.

Оцінка антикоагулянтної терапії із використанням антагоністів вітаміну К

9. Визначати час перебування значень МНВ у терапевтичному діапазоні під час кожного огляду. При розрахунках вказаного параметру:

• використовувати перевірений спосіб вимірювання, такий як метод Розендаля, для автоматичного комп’ютерного дозування або співвідношення тестів в діапазоні для ручного дозування;
• виключити вимірювання, проведені протягом перших 6 тиж лікування;
• розрахувати зазначений параметр протягом періоду нагляду не менше 6 міс.

10. Переоцінити безпеку та ефективність антикоагулянтної терапії для пацієнтів з недостатньо контрольованими показниками гемостазу, що виявляється будь-якою з наступних ознак:

• 2 значення МНВ >5,0 або 1 значення >8,0 за останні 6 міс;
• 2 значення МНВ <1,5 за останні 6 міс;
• час перебування значень МНВ у терапевтичному діапазоні <65%.

11. Переоцінюючи безпеку та ефективність проведення анти­коагулянтної терапії, брати до уваги і за можливості усувати наступні фактори, які можуть зумовлювати погіршення конт­ролю антикоагулянтного ефекту:

• когнітивні функції;
• дотримання призначеної терапії;
• захворювання;
• міжлікарські взаємодії;
• фактори способу життя, включаючи особливості раціону харчування та вживання алкоголю.

12. За неможливості покращити рівень контролю антикоагулянтної терапії оцінити ризики та переваги альтернативних стратегій профілактики інсульту та обговорити їх із пацієнтом.

Самоконтроль застосування антагоністів вітаміну К

NICE розроблено діагностичні вказівки з самоконтролю стану коагуляції, використовуючи коагулометри, для осіб з ФП і патологією серцевих клапанів — система «CoaguChek XS» (DG14, 2017).

Антитромбоцитарні препарати

Вказівки з антитромбоцитарної терапії для пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда та отримують лікування антикоагулянтами, представлено в настанові NICE з ведення осіб із гост­рим коронарним синдромом (NG185, 2020).

13. Не пропонувати призначення ацетилсаліцилової кислоти як монотерапії виключно для профілактики інсульту у пацієнтів із ФП.

Оцінка стану осіб із ФП

14. У пацієнтів, яким не призначається антикоагулянтна терапія, переоцінити можливі ризики розвитку інсульту при досягненні ними віку 65 років або якщо вони мають будь-яке з наступних захворювань незалежно від віку:

• цукровий діабет;
• серцева недостатність;
• захворювання периферичних артерій;
• ішемічна хвороба серця;
• інсульт, транзиторна ішемічна атака або системна тромбоемболія.

15. У пацієнтів, які не отримують антикоагулянтну терапію через ризик кровотечі або наявність інших факторів, щорічно переоцінювати ступінь ризику виникнення інсульту та крово­течі, переконуючись, що всі огляди та рішення були задокументовані.

16. Для осіб, які отримують антикоагулянти, переглядати необхідність антикоагулянтної терапії та якість антикоагулянтів, беручи до уваги рекомендації щодо застосування пероральних антикоагулянтів прямої дії, ризику розвитку кровотечі та необхідності контролю функції нирок у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Переоцінку здійснювати щорічно або частіше, якщо виникають клінічно важливі події, що впливають на систему гемостазу або ризик виникнення кровотечі.

Оклюзія вушка лівого передсердя

17. Розглянути можливість оклюзії вушка лівого передсердя (ОВЛП), якщо застосування антикоагулянтів протипоказане або погано переноситься пацієнтом. Обговорити з пацієнтом переваги та ризики ОВЛП. Для отримання додаткової інформації звертатися до настанови NICE з інтервенційних процедур щодо черезшкірної ОВЛП при неклапанній ФП для попередження тромбоемболії (IPG349, 2010).

18. Не пропонувати здійснення ОВЛП як альтернативу антикоагулянтній терапії, якщо остання не протипоказана або добре переноситься.

7. Контроль пульсу та ритму

Контроль пульсу

1. Пропонувати контроль частоти серцевих скорочень (ЧСС) при ФП як стратегію лікування першої лінії за винятком осіб, у яких:

• ФП має зворотні причини розвитку;
• вважається, що розвиток серцевої недостатності викликаний, перш за все, виникненням ФП;
• вперше зафіксовано миготливу аритмію;
• виявляють тріпотіння передсердь з можливістю абляції для відновлення синусного ритму;
• стратегія контролю ритму була би більш доречною, спираючись на клінічну оцінку стану пацієнта.

2. Пропонувати стандартний блокатор бета-адренорецепторів (тобто відмінний від соталолу) або антагоніст кальцію, що впливає на швидкість імпульсації (дилтіазем або верапаміл) як початкову монотерапію з контролем ЧСС пацієнтам з ФП, якщо у них відсутні прояви, описані в пункті 7.4. даної настанови. Обирати препарат на основі клінічної симптоматики, ЧСС, супутніх захворювань та індивідуальних переваг пацієнта.

3. У веденні пацієнтів з ФП та супутньою серцевою недостатністю дотримуватися рекомендацій з використання блокаторів бета-адренорецепторів та уникати застосування антагоністів кальцію (рекомендації NICE з ведення осіб з хронічною серцевою недостатністю — NG106, 2018).

4. Розглянути можливість монотерапії дигоксином для початкового контролю ЧСС у пацієнтів з непароксизмальною ФП, якщо:

• рівень фізичних навантажень дуже низький або
• призначення інших препаратів, які обмежують швидкість проведення імпульсів, унеможливлене наявністю супутніх захворювань або низькою прихильністю до них пацієнта.

5. Якщо призначення монотерапії не дозволяє контролювати клінічну симптоматику і якщо передбачається, що триваючі клінічні прояви викликані незадовільним контролем шлуночкового ритму, розглянути можливість комбінованої терапії з будь-якими із двох наступних лікарських засобів:

• блокатор бета-адренорецепторів;
• дилтіазем;
• дигоксин.

6. Не призначати аміодарон для тривалого контролю ЧСС.

Контроль ритму

7. Розглянути можливість фармакологічного та/або електричного контролю ритму для осіб з ФП, у яких клінічні прояви зберігаються після досягнення контролю ЧСС або для яких стратегія контролю ЧСС була невдалою.

Антиаритмічна медикаментозна терапія

8. Оцінити необхідність медикаментозного лікування для довготривалого контролю ритму, враховуючи переваги пацієнта, супутні захворювання, ризики лікування та ймовірність рецидиву ФП.

9. Не пропонувати антиаритмічні препарати класу 1С, такі як флекаїнід або пропафенон, пацієнтам з відомими ішемічними або структурними змінами серця.

10. За необхідності медикаментозного лікування для тривалого контролю ритму розглянути призначення стандартного блокатора бета-адренорецепторів (тобто відмінного від соталолу) як лікування першої лінії, якщо немає протипоказань.

11. Якщо блокатори бета-адренорецепторів протипоказані або неефективні, оцінити застосування альтернативних препаратів для контролю ритму, беручи до уваги супутні захворювання.

12. Дотримуватися порад щодо дронедарону як другого варіанту вибору в лікуванні для довготривалого контролю ритму після успішної кардіоверсії (рекомендації NICE щодо оцінки дронедарону для лікування непостійної ФП — TA197, 2012).

13. Розглянути можливість призначення аміодарону для осіб із порушеннями функцій лівого шлуночка або серцевою недостатністю.

14. У пацієнтів з рідкісними пароксизмами і незначними клінічними проявами або якщо симптоми викликані відомими преципітатами (такими як алкоголь, кофеїн) дотримуватися та обговорити з пацієнтами стратегію нефармакологічного лікування або стратегію «таблетки в кишені», за якою антиаритмічні засоби приймають лише при розвитку епізоду).

15. При пароксизмальній ФП слід розглянути стратегію «таб­летки в кишені» для тих пацієнтів:

• без дисфункції лівого шлуночка або клапанної або ішемічної хвороби серця в анамнезі;
• з рідкісними симптоматичними епізодами пароксизмальної ФП та
• систолічним артеріальним тиском >100 мм рт. ст. і ЧСС у спокої >70 уд./хв та
• здатних зрозуміти, як і коли приймати ліки.

Кардіоверсія

16. Пацієнтам, яким було проведено кардіоверсію з приводу ФП, що триває більше 48 год, пропонувати електричну, а не фармакологічну кардіоверсію.

17. Розглянути можливість початку лікування аміодароном, яка починається за 4 тиж до і продовжується до 12 міс після електричної кардіоверсії, для підтримки синусного ритму. Обговорити з пацієнтом переваги та ризики застосування аміодарону.

18. Для осіб з ФП тривалістю більше 48 год, яким показана планова кардіоверсія:

• як кардіоверсія під контролем ТЕЕ, так і звичайна кардіоверсія вважається однаково ефективною;
• слід розглянути стратегію кардіоверсії, керовану ТЕЕ, якщо:

− наявні відповідні умови, досвідчений персонал та
− вказаний мінімальний період прекардіоверсійної антикоагулян­тної терапії, враховуючи вибір пацієнта або ризик кровотечі.

Абляція лівого передсердя

19. Якщо медикаментозне лікування є невдалим, непридатним або не переноситься у пацієнтів із симптоматичною пароксиз­мальною або стійкою ФП:

• розглянути проведення радіочастотної точкової абляції або
• якщо радіочастотна точкова абляція оцінюється як непридатна, розглянути кріобалонну абляцію або лазерну балонну абляцію.

20. Розглядаючи питання абляції лівого передсердя, обговорити ризики та переваги, врахувати уподобання людини. Зокрема, пояснити, що процедура не завжди є ефективною і що усунення симптомів може бути нетривалим.

21. Розглянути можливість хірургічної абляції лівого передсердя одночасно з іншим кардіоторакальним втручанням для пацієнтів з симптоматичною ФП.

Запобігання рецидивам після абляції

22. Розглянути можливість терапії антиаритмічним препаратом протягом 3 міс після абляції лівого передсердя для запобігання рецидиву ФП, беручи до уваги переваги пацієнта, а також ризики та потенційну користь.

23. Переоцінити необхідність лікування антиаритмічними препаратами через 3 міс після абляції лівого передсердя.

24. Розглянути можливість проведення стимуляції та абляції атріовентрикулярних вузлів для осіб із постійною ФП із симптомами або дисфункцією лівого шлуночка, яку вважають причиною зростання частоти скорочення шлуночків.

25. Розглядаючи питання стимуляції та абляції атріовентрикулярного вузла, переоцінити симптоми та відповідну потребу в абляції після стимуляції та додатково переглянути призначену фармакотерапію.

26. Розглянути можливість проведення катетерної абляції лівого передсердя перед стимуляцією та абляцію атріовентрикулярного вузла для осіб з пароксизмальною ФП або серцевою недостатністю, спричиненою непостійною (пароксизмальною або стійкою) ФП.

8. Ведення пацієнтів із фібриляцією передсердь

Контроль ЧСС та ритму

1. Виконати екстрену електричну кардіоверсію, не зволікаючи з антикоагулянтною терапією, у пацієнтів з небезпечною для життя гемодинамічною нестабільністю, спричиненою черговим епізодом ФП.

2. У осіб з ФП без гемодинамічної нестабільності, що загрожує життю:

• запропонувати контроль ЧСС або ритму, якщо початок аритмії менше 48 год;
• запропонувати контроль ЧСС, якщо від початку епізоду минуло більше ніж 48 год, або час невизначений.

3. Пацієнти з ФП з декомпенсованою гострою серцевою недостатністю мають оглядатися кваліфікованим спеціалістом для призначення блокаторів бета-адренорецепторів; уникати призначення антагоністів кальцію.

4. Залежно від клінічних обставин розглянути можливість здійснення фармакологічної або електричної кардіоверсії у пацієнтів з ФП, тактика лікування яких буде пов’язана з контролем ритму.

5. Якщо відповідно до клінічних ознак та ресурсних можливостей було обрано тактику проведення фармакологічної кардіо­версії в осіб з вперше зафіксованою ФП, пропонувати:

• вибір флекаїніду або аміодарону для пацієнтів без ознак структурної або ішемічної хвороби серця або
• аміодарону — для пацієнтів із ознаками структурних змін серця.

6. У пацієнтів з ФП і тривалістю аритмії ≥48 год або якщо цей час невідомий, для яких розглядається можливість тактики довготривалого контролю ритму, не застосовувати кардіоверсію, доки не буде досягнуто меж терапевтичного діапазону значень МНВ протягом мінімум 3 тиж. На вказаний період пропонувати відповідний контроль ЧСС.

7. Не пропонувати препарати магнію або антагоністи кальцію для здійснення фармакологічної кардіоверсії.

Антикоагулянтна терапія

8. У пацієнтів з новим епізодом ФП, які не отримують антикоагулянтної терапії або яким призначено антикоагулянти в субтерапевтичних дозах:

• на початку терапії за відсутності протипоказань запропонувати призначення гепарину;
• продовжувати прийом до того часу, поки не буде виконане повне дослідження та не буде розпочата відповідна антитромботична терапія на основі стратифікації ризиків (розділ 2 щодо оцінки ризику інсульту та кровотечі; розділ 6 щодо запобігання інсульту).

9. Особам з підтвердженим діагнозом ФП (менше 48 год з моменту початку) пропонувати пероральну антикоагулянтну терапію, якщо:

• відновлення стабільного синусного ритму є недостатньо ефективним протягом тих же 48 год після початку миготливої аритмії або
• існують фактори, що вказують на високий ризик рецидиву ФП, включаючи невдалу кардіоверсію, структурну хворобу серця, тривалу ФП (більше 12 міс), або попередні рецидиви, або
• це рішення відповідає критеріям, поданим в розділі 2 (оцінка ризику інсульту та кровотечі) та розділу 6 (запобігання інсульту).

9. Початкове лікування інсульту та фібриляції передсердь

1. Інструкції з первинного лікування пацієнтів з інсультом та ФП подано у рекомендації 4.17 настанови NICE щодо діагностики та первинного лікування осіб віком старше 16 років з інсультом та транзиторною ішемічною атакою (NG128, 2019).

10. Профілактика та ведення пацієнтів з післяопераційною фібриляцією передсердь

Запобігання післяопераційній фібриляції передсердь

1. У пацієнтів, які перенесли кардіоторакальні втручання:

• зменшити ризик післяопераційної ФП, пропонуючи одне з наступного:

− аміодарон;
− стандартний блокатор бета-адренорецепторів (тобто відмінний від соталолу);
− антагоніст кальцію, що переважно обмежує швидкість проведення імпульсів (дилтіазем або верапаміл);
− не пропонувати дигоксин.

2. У пацієнтів, які перенесли кардіоторакальні втручання і вже отримують лікування блокаторами бета-адренорецепторів, варто продовжувати призначене лікування за відсутності розвит­ку проявів, які слугують протипоказаннями (наприклад післяопераційна брадикардія або гіпотензія).

3. Не розпочинати терапію статинами у пацієнтів, які перенесли кардіоторакальні втручання, для запобігання післяопераційній ФП.

4. У пацієнтів, які перенесли кардіоторакальні втручання і вже отримують лікування статинами, продовжувати терапію. Додаткові поради із застосування статинів для профілактики серцево-судинних захворювань представлено в настанові NICE щодо оцінки та зниження ризиків у осіб з серцево-судинними захворюваннями, включаючи ліпідомодифікуючу терапію (CG181, 2016).

Ведення пацієнтів з післяопераційною фібриляцією передсердь

Фібриляція передсердь після кардіоторакальних втручань

5. Для початкового лікування пацієнтів з післяопераційною ФП після кардіоторакальних втручань розглянути стратегію контролю ритму або ЧСС.

6. Якщо обрано стратегію контролю ритму, переоцінити необхідність лікування антиаритмічними препаратами у відповідні терміни (зазвичай через 6 тиж).

Післяопераційна фібриляція передсердь, не пов’язана з кардіоторакальним втручанням

7. Ведення пацієнтів з післяопераційною ФП на тлі втручань, які не пов’язані з кардіоторакальним доступом, не відрізняється від такого при ФП з будь-яких інших причин.

Антитромботична терапія пацієнтів з післяопераційною фібриляцією передсердь

8. Для профілактики та лікування післяопераційної ФП використовувати відповідну антитромботичну терапію, коригуючи відомі причини розвитку цього стану (електролітний дисбаланс або гіпоксія).

11. Припинення антикоагулянтної терапії

1. В осіб з діагностованою ФП не відміняти застосування антикоагулянтів лише на основі досягнення нормалізації серцевого ритму та відсутності клінічних проявів ФП.

2. Рішення щодо припинення лікування антикоагулянтами має базуватися на результатах повторної оцінки ризиків виникнення інсульту та кровотечі за допомогою шкал «CHA2DS2-VASc» та «ORBIT», а також враховуючи вибір пацієнта.

Список використаної літератури

• 1. National Institute for Health and Care Excellence (2021) Atrial fibrillation: diagnosis and management. NICE guideline [NG196].
• 2. National Institute for Health and Care Excellence (2020) Venous thromboembolic diseases: diagnosis, management and thrombophilia testing. NICE guideline [NG158].