Психосоматична практика: ревматологія

2 квітня 2021
1905
Резюме

31 березня в сучасному форматі відбувся науково-практичний вебінар на тему «Психосоматична практика: ревматологія».

31 березня відбувся вебінар, присвячений впливу нейро­психічних порушень на соматичний стан пацієнтів із ревматичними захворюваннями, модератором якого виступив Олег Чабан, завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Провідні спеціалісти висвітлили сучасні погляди на діагностичні та лікувальні алгоритми, рекомендовані для застосування в практиці сімейного лікаря. Нижче викладені найбільш цікаві моменти доповідей.

Ірина Головач, доктор медичних наук, професор, керівник центру ревматології клініки «Феофанія», розповіла про нейроревматологію, новий напрямок в лікуванні ревматичних захворювань. Новий науково-практичний підрозділ медицини, який досліджує виникнення неврологічних та психіатричних симптомів у пацієнтів з ревматичними захворюваннями, виник на межі двох клінічних дисцип­лін — ревматології та нейропсихіатрії. До психосоматозів, в патогенезі яких психологічні фактори відіграють провідну роль, відносять бронхіальну астму, виразковий коліт, есенціальну гіпертензію, нейродерміт, ревматоїдний артрит (РА), виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки, гіперфункцію щитоподібної залози. Психічним ланцюгом в патогенезі РА наразі вбачають дисфункцію гіпоталамусу та зміну активності нейротрансмітерних систем, особливо серотонінергічної, яка зумовлює зсув в імунній системі. У результаті виникає емоційно залежне напруження в білясуглобових тканинах. Доповідач зазначила, що пацієнтам з РА притаманний певний тип особистості з виразним тяжінням до самообмеження, конформізму, консерватизму, моралізму, високої вимогливості, надмірної ригідності мислення та з підвищеною потребою у фізичній роботі. Відсутність навички виявляти негативні емоції, особливо злість, зумовлює труднощі у спілкуванні зі значущими людьми. Зважаючи на тривалий преморбідний період РА, психічним факторам відведена провокативна роль з подальшим впливом на ефективність лікування. За результатами попереднього дослідження, до 40% пацієнтів з РА мають тривожно-депресивну коморбідність. А частота виникнення депресивних розладів у пацієнтів з РА вища за частоту депресії у пацієнтів з цукровим діабетом та хворобою Паркінсона. Встановлено кореляцію тяжкості тривожно-депресивних розладів з активністю аутоімунного процесу, вираженістю больового синдрому та кількістю болючих суглобів, високим індексом за шкалою індексу активності захворювання DAS28. Депресивні розлади негативно впливають на досягнення ремісії, оскільки підвищують частоту перемикань у лікуванні та тривалість часу досягнення терапевтичної мети. Крім того, наявність депресивного розладу знижує лікувальну ефективність біосимілярів. Практичне значення від визначення фенотипу суглобового болю базується на його змішаному характерію, який зумовлює виникнення позитивних та негативних нейросенсорних симптомів, особливо зміни чутливості. Останнім часом особливу увагу привертає нейропатичний компонент болю, виявлення та оцінка якого впливають на вибір знеболювальної стратегії. Успішність знеболювання залежить ще від одного фактора — наявності алекситимії у пацієнтів з РА, яка полягає в недостатній регуляції та переробці відчуття, що ускладнює ідентифікацію болю та призводить до викривлення скарг. Враховуючи, що у близько 40% пацієнтів з РА відмічають алекситимію, а ще 25% пацієнтів знаходяться на нижній межі, оцінювання рекомендовано проводити за опитувальником Торонтської алекситимічної шкали TAS 20. Таким чином, розширення доступних діагностичних можливостей зумовлює індивідуальний підхід до вибору адекватного комбінованого патогенетичного лікування та досягнення ремісії у пацієнтів з РА.

Олена Хаустова, доктор медичних наук, професор кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії медико-психологічного факультету Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, розповіла про сучасний погляд на лікувальну стратегію фіброміалгії. Фіброміалгію, поширеність якої становить 2–4% популяції, переважно відмічають у жінок. Етіологія порушення залишається наразі нез’ясованою, незважаючи на існування кількох гіпотез його виникнення — хронобіологічної, імунної, генетичної, нейросоматичної, ноцицептивної та гормональної. До основних факторів ризику розвитку фіброміалгій відносять тривалий фізичний та психосоціальний стрес, посттравматичний синдром. Сприятливим тлом для виникнення фіброміалгій стають рання відповідальність, соціальна депривація, незадоволеність взаємовідносинами, всі види насилля, несприятливі життєві події. Тригерним фактором виникнення фіброміалгії найчастіше стають незадовільні сімейні стосунки, порушення сну або звичка катастрофізувати події. Ранній дебют, найчастіше у віці 20–50 років, знижує якість життя та призводить до негативних соціальних наслідків. Враховуючи умови пандемії, очікується неуклінне підвищення частоти фіб­роміалгій у популяції. Основним діагностичним інструментом для виявлення фіброміалгії залишаються опитувальники, застосування яких допомагає встановити тяжкість патології та вплив на життя пацієнта. Диференційна діагностика проводиться з больовим міофасціальним синдромом. Лікувальна стратегія фіброміалгії містить 4 етапи і починається із встановлення контакту з пацієнтом з метою оцінки стану та подальшого прогнозу. Наступним кроком є прийняття рішення щодо вибору монотерапії прегабаліном або комбінованої терапії прегабаліном та дулоксетином. На третьому етапі обговорюється можливість фізичного навантаження та використання можливостей психотерапії. На четвертому етапі за бажанням пацієнта обговорюється можливість проведення сеансів акупунктури або застосування інших методів альтернативної медицини.