Пієлонефрит. Оптимальна тривалість антибіотикотерапії

26 березня 2021
1155
Резюме

Наведені результати ефективності короткочасних курсів застосування антибіотиків порівняно з тривалими курсами у дітей з гострим пієлонефритом

Актуальність

Пієлонефрит являє собою ряд гетерогенних захворювань переважно бактеріальної етіології, які об’єднує наявність неспецифічного запального процесу в інтерстиціальній тканині нирок та в системі канальців нирок з одночасним або послідовним виникненням запалення в чашках та мисочках, кровоносних судинах та клубочках. Особливості перебігу пієлонефриту пов’язані зі стадійністю морфогістологічних змін, наявність яких визначає гострий, хронічний та хронічний з рецидивом загострення пієлонефрит. За частотою виникнення у дітей пієлонефрит посідає 2-ге місце після респіраторних інфекцій, а серед інфекцій верхніх сечовивідних шляхів частка пієлонефриту становить до 20% [1]. Консервативне лікування пієлонефриту передбачає емпіричне застосування антибіотиків. Однак нераціональний вибір антибактеріальної терапії є одним з головних чинників, який призводить до хронізації пієлонефриту. Хронічний пієлонефрит зумовлює підвищення рівня коморбідності пацієнта та призводить до негативних соціальних наслідків [2]. Вказане спричинило пошук оптимальних режимів застосування антибактеріальної терапії у дітей з пієлонефритом. Дослідження, проведене групою спеціалістів Університету Ґопкінса, м. Балтимор, США, надало обнадійливі результати негіршої ефективності від застосування антибіотиків впродовж короткого періоду порівняно з традиційними уявленнями про тривалість курсів антибіотикотерапії. З результатами дослідження можна ознайомитися в журналі Американської медичної асоціації (JAMA).

Результати

У дослідження включили 791 дитину, середній вік — 9,2 року, переважно дівчаток, з підтвердженим бактеріальним пієлонефритом, викликаним Escherichia coliKlebsiella pneumoniaeKlebsiella oxytoca або Proteus mirabilis. Курси антибактеріальної терапії ≤8 днів отримали 37,5% пацієнтів, а 62,5% — застосовували антибіотики вподовж 11–12 днів. Первинною кінцевою точкою дослідження було визначено виникнення повторювального загострення хвороби впродовж наступних 30 днів, яке виявляли за наступними ознаками:

  • лейкоцитурія ≥5 в полі зору;
  • температура тіла ˃38 °С;
  • як мінімум 1 симптом: озноб, гіпотензія, біль у животі та/або в хребті, блювання, персистуюча тахікардія, яка потребувала лікування, психоемоційна лабільність.

Вторинною кінцевою точкою зазначили клінічну відповідь на лікування та виявлення резистентної до призначеного антибіотика мікрофлори. Для уникнення упередженості щодо контролю застосування антибіотиків використовували зворотну вірогідність оцінювання лікування. Аналіз надав наступні результати.

  1. Незадовільна клінічна відповідь на лікування виявлена у 10,1% дітей. Додатковий аналіз за підгрупами свідчить, що ризик виникнення рефрактерності до антибактеріального лікування виявися значно вищим у дітей з наявністю вад сечовидільної системи порівняно з варіантом норми – 19,1% проти 7,4% (відношення ризиків (OR) 2,59; 95% довірчий інтервал (ДІ) 1,42–4,7; р=0,03.
  2. Дослідниками не виявлено зв’язку між підвищенням ризику виникнення рефрактерності до лікування у дітей з пієлонефритом та тривалістю застосування антибіотиків (OR=1,22; 95% ДІ 0,75–1,98).
  3. Ефективність застосування антибіотиків у пацієнтів з урогенітальною інфекцією, викликаною резистентною мікрофлорою, та у пацієнтів з повторною інфекцією сечовивідних шляхів становила відповідно 40% проти 64% (OR=0,36; 95% ДІ 0,09–1,43), що, на думку дослідників, не має клінічного значення.

Висновки

Таким чином, дослідники дійшли висновку щодо відсутності переваг подовжених курсів  антибіотикотерапії у дітей із гострим пієлонефритом. Вбачається за доцільне рекомендувати короткочасне застосування антибіотиків, зважаючи на принцип користь/ризик з урахуванням клінічних характеристик пацієнта та особливостей анамнезу.

Список використаної літератури

  1. Shaikh  N., Ewing AL., Bhatnagar S. et al.(2010) Risk of renal scarring in children with a first urinary tract infection: a systematic review. Pediatrics, 126(6): 1084–1091. doi:1542/peds.2010-0685.
  2. Roberts K.B. (2011) Subcommittee on Urinary Tract Infection, Steering Committee on Quality Improvement and Management. Urinary tract infection: clinical practice guideline for the diagnosis and management of the initial UTI in febrile infants and children 2 to 24 months. Pediatrics, 128(3): 595–610. doi:1542/peds.2011-1330.
  3. Fox M.T., Alice J., Hsu A.J. et al. (2020) Comparative Effectiveness of Antibiotic Treatment Duration in Children With Pyelonephritis. JAMA Netw. Open., 3(5): e203951. doi:10.1001/jamanetworkopen.2020.3951. https://jamanetwork.com/journals/jamanetworkopen/fullarticle/2765372

Юлія Жарікова,
редакція журналу «Український медичний часопис»