1 листопада 2011 р. у місті Києві пройшов семінар на тему «Договір про надання медичних послуг. Згода пацієнта на медичне втручання», організований юридичною компанією «Бабич і Партнери» разом із Медико-правовим сайтом «103-law.org.ua».
Участь у семінарі взяли представники адміністративних та юридичних відділів медичних закладів та приватно практикуючі лікарі.
Семінар провели Олена Бабич, адвокат, засновник та керуючий партнер юридичної компанії «Бабич і Партнери», фахівець у галузі медичного права, яка має багаторічний досвід юридичного обслуговування лікувальних закладів різних форм власності, та Олена Беденко-Зваридчук, керівник проекту «Медико-правовий портал «103-law.org.ua», голова комітету з медичного права Асоціації правників України.
Першу частину семінару розпочала Олена Бабич, присвятивши її практичним аспектам укладання договорів на надання платних медичних послуг.
Оскільки медична допомога за своєю суттю належить до сфери надання послуг, то договори у сфері щодо її надання необхідно укладати відповідно до загальноприйнятих вимог до цивільно-правових договорів та з урахуванням умов, передбачених главою 63 Цивільного кодексу України. Серед істотних умов договору є предмет, ціна, строк дії договору, права, обов’язки та відповідальність сторін. Без закріплення зазначених умов договір може бути визнаний неукладеним з подальшими відповідними негативними наслідками для сторін його укладення.
Також слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства дотримання письмової форми договору не є обов’язковим, оскільки можливе укладання й усної його форми, але з обов’язковою видачею пацієнту розрахункового документа (вимога нових Ліцензійних умов та ЗУ «Про захист прав споживачів»).
При укладанні договорів про надання медичних послуг, окрім загальних умов, слід передбачити і закріпити численні аспекти, які супроводжують надання послуг і згодом можуть слугувати вагомим інструментом для захисту у разі виникнення претензій зі сторони пацієнтів.
Як правило, сторонами у договорі про надання медичних послуг є пацієнт і лікувальний заклад, але є випадки, коли договір потребує залучення третьої особи. Це стосується неповнолітніх, де третьою стороною виступає відповідальна особа — батьки чи опікуни, випадків, коли оплату здійснює третя особа, наприклад страхова компанія, та у разі залучення до надання медичних послуг іншого медичного закладу. У договорі необхідно обов’язково прописувати, що лікувальний заклад має право залучати третіх осіб.
У преамбулі договору слід зазначати повну назву медичного закладу, ПІБ та посаду особи, яка уповноважена діяти від імені медичного закладу, та на підставі якого документа (статуту, доручення чи наказу), реквізити діючої ліцензії на медичну практику та ПІБ пацієнта.
Окремий розділ договору про надання медичних послуг необхідно приділити термінології, яка буде використовуватися в договорі. Адже належна поінформованість у доступній та достовірній формі пацієнта — одна з найсуттєвіших умов договору про надання медичних послуг.
У предметі договору слід чітко передбачати весь обсяг медичної допомоги і зазначати всі процедури, маніпуляції та сервісні послуги, які надаватимуться в рамках укладеного договору.
Права та обов’язки сторін не повинні суперечити чинному законодавству. Говорячи про відповідальність сторін, слід зазначити, що лікувальний заклад не несе відповідальності за шкоду, заподіяну здоров’ю пацієнта в результаті неявки пацієнта на заплановані візити, неповідомлення ним в анамнезі історії хвороби істотних відомостей про стан здоров’я та недотримання ним приписів і рекомендацій лікаря.
У договорі обов’язково зазначається вартість медичних послуг, що надаються, ціна яких не може змінюватися після підписання договору, та вартість медикаментів, які входять чи не входять у ціну медичних послуг. Договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань.
Кожна зі сторін має право розірвати договір — з боку пацієнта в будь-який час за власним рішенням, з боку медичного закладу в разі невиконання пацієнтом приписів лікаря або виявлення протипоказань до лікування, або несплати пацієнтом вартості медичних послуг.
При складанні договору обов’язковим є включення в нього банківських реквізитів лікувального закладу, паспортних даних пацієнта, адреси проживання, контактних телефонів. Договір укладається у двох примірниках, один з яких залишається в лікувальному закладі, а другий — віддається пацієнту.
Після надання медичних послуг обов’язковим є складання акта прийому передачі медичних послуг, який засвідчує факт надання послуг та про те, що послуги були надані в належному обсязі та якості.
Найефективнішим механізмом безпеки медичного закладу є належним чином складена медико-правова документація.
Другу частину заходу продовжила Олена Беденко-Зваридчук, яка приділила увагу питанням отримання від поінформованого пацієнта згоди на медичне втручання, яку вимагає чинне законодавство України.
Для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода пацієнта, який відповідно до законодавства має право отримати інформацію, що має відповідати певним вимогам і надаватися хворому в належний спосіб, не порушуючи його прав. Існує два варіанти оформлення згоди на медичне втручання: усна та письмова форма, які мають свої переваги та недоліки.
Переваги письмової згоди полягають в юридично грамотнішому варіанті для обох сторін при доведенні правдивості своєї позиції у ході судових розглядів, можливості пацієнту спокійно прийняти рішення після вивчення формуляра згоди, підвищенні рівня мотивації медичних працівників при проведенні лікування, дисципліні лікарів при здійсненні медичного втручання та мотивації пацієнтів щодо дотримання рекомендацій та приписів лікарів. Основними недоліками письмової згоди є недостатня кількість часу на інформування і укладання згоди та можливе невключення певних видів ускладнень чи несприятливих подій.
На відміну від письмової згоди, усна форма більш проста й не потребує значної кількості часу, також вона формує вищий ступінь довіри між пацієнтом та лікарем. Але при такій формі згоди практично неможливо контролювати обсяг, ступінь та якість інформування пацієнта з боку медичного персоналу — можуть виникнути труднощі при доведенні факту інформування чи його відсутності під час судових розглядів.
Окремо слід зазначити деякі особливості отримання згоди від неповнолітніх осіб, недієздатних та обмежено дієздатних пацієнтів. Відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 43 Основ) медичне втручання щодо таких пацієнтів здійснюється за згодою їх законних представників. Цивільним кодексом України наведено список осіб, які виступають в якості законних представників (ст. 242): батьки (усиновлювачі), опікуни чи інша особа у випадках, встановлених законом.
На сьогодні рекомендації щодо обов’язковості оформлення згоди, її форм, добровільності надання, можливості відмовитися регламентуються в Україні низкою нормативно-правових актів. Зокрема відповідні положення закріплені у таких документах:
- Цивільний кодекс України
- Цивільно-процесуальний кодекс України
- Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я»
- Закон України «Про психіатричну допомогу»
- Наказ МОЗ України від 31.12.2009 р. № 1086
- Наказ МОЗ України від 15.07.2011 р. № 417
Чинним законодавством України передбачено, що лікар має надати повну інформацію про стан здоров’я пацієнта у доступній для нього формі. Необхідною умовою отримання згоди на втручання чи відмови від нього є медична інформація, яка має надаватися з урахуванням психоемоційних і розумових особливостей пацієнта. Наприкінці семінару відбулася дискусія, під час якої учасники отримали змогу розглянути хвилюючі їх питання та одержати практичні поради від організаторів семінару.
Тетяна Харченко
