24 жовтня 2011 р. у готелі «Прем’єр-палас» у Києві відбулося чергове засідання Українського медичного клубу (далі — Клуб), присвячене актуальній в медичних колах темі, а саме — соціальному захисту медичних працівників. Відкриваючи засідання, президент Клубу, радник міністра охорони здоров’я України Іван Сорока повідомив, що з метою надання вагомого поштовху у вирішенні цієї болючої проблеми для обговорення були запрошені поважні гості: народні депутати України, представники Міністерства охорони здоров’я України, провідні науковці, керівники лікувально-профілактичних закладів, представники медичних профспілок і, звичайно, усі члени Клубу. Адже українські медики, які є одними з найбільш соціально активних представників суспільства, на жаль, не завжди турбуються про свій власний соціальний захист.
Іван Парпалей, професор клініки професійних захворювань Національного медичного університету (НМУ)ім. О.О. Богомольця, повідомив, що з ініціативи Київської міської медичної профспілки НМУ ім. О.О. Богомольця протягом 6 років провів велику роботу щодо вивчення стану здоров’я медичних працівників та їх умов праці. Дослідження показало, що рівень захворюваності робітників, які працюють у важких і небезпечних умовах праці (ці категорії врегульовано законодавчо — Прим. ред.), зіставний із рівнем захворюваності медичних працівників. Серед умов праці медиків слід відзначити неоднорідність виробничих факторів, коли, наприклад, лікар-хірург поліклініки і стаціонару має різні виробничі фактори і ступінь навантаження, комбінований вплив фізичних факторів, іонізуючого випромінювання, токсичних, алергізуючих факторів, інфекційного обсіменіння, порушення добового ритму тощо. Але найбільше занепокоєння викликає дія хронічних стресогенних факторів протягом практично всієї професійної діяльності, що пов’язано з почуттям високої відповідальності за результати своєї праці.
Результати проведеного дослідження свідчать, що основними параметрами, які характеризують напруженість праці медичних працівників, є навантаження інтелектуального характеру, емоційні, сенсорні, ступінь ризику для власного життя, характер виконуваної роботи. Отже, враховуючи поєднану дію усіх чинників, умови праці лікарів можна віднести до шкідливих умов праці, а медики потребують відповідного соціального захисту. На жаль, це питання ніяк не врегульоване на нормативно-законодавчому рівні.
Під час обстеження у медиків виявлено порушення нервової системи — у 81% обстежених, з боку органів травлення — у 47%, гінекологічні захворювання — у кожної другої жінки, порушення серцево-судинної системи — у майже 40% працівників. При більш детальному дослідженні змін з боку нервової системи виявлено, що нормальний рівень тривожності спостерігається лише у 8% лікарів, середній — у 52%, високий рівень тривожності — у 40%. При психологічному обстеженні у більшості лікарів виявлено такі симптоми, як емоційне напруження за рахунок тривожності й депресії, відчуття безвихідності, незадоволеність собою, психосоматичні та психовегетативні розлади, деперсоналізація, емоційне відчуження, обмеженість емоційної реакції.
Який же може бути вихід із цієї ситуації? Покращання профілактичної роботи. Профілактична медицина — це система моніторингу стану навколишнього середовища, харчування, умов праці, проживання та заходи загальної диспансеризації від народження громадянина до його старості, спрямовані на збереження якісного працездатного довголіття. Причиною низької ефективності профілактичної роботи серед медичних працівників, на думку І. Парпалея, є прогресуюча індивідуальна, корпоративна, правова, фахова і моральна безвідповідальність.
Якщо умови праці лікарів відносяться до шкідливих, тоді лікарі мають підлягати медичному обслуговуванню не як декретовані контингенти, а як такі, що працюють у шкідливих умовах праці. Для диспансеризації лікарів мають створюватися спеціальні комісії, до складу яких входитимуть лише високодосвідчені професіонали, психологи і психофізіологи. За такою комісією має бути закріплене право на запит гігієнічних характеристик умов праці, вона має виявляти лікарів, в яких виникли певні проблеми зі станом здоров’я і вони не можуть далі працювати в таких умовах. Адже це може вплинути як на стан здоров’я лікаря, так і його пацієнтів.
Сергій Шевчук, народний депутат України (БЮТ), висловив думку, що причиною психологічних порушень, які виявляють у багатьох лікарів, є надзвичайно низька оцінка їхньої праці з боку держави. Тому дуже багато лікарів і медичних сестер їдуть працювати до країн Європейського Союзу, Північної Америки, Австралії і навіть до Росії та Білорусі, де заробітна плата є вищою. Крім географічної міграції, існує ще й міграція професійна, коли лікарі трудяться не за фахом, а працевлаштовуються, наприклад, у фармацевтичні компанії.
Як же вижити лікарю в Україні? Відомо, що в медицині, як і в інших галузях бюджетної сфери, оплата праці проводиться за єдиною тарифною сіткою. На думку С. Шевчука, чекати радикальних змін у тарифній сітці в напрямку підвищення посадових окладів не приходиться. Найбільше, що реально може забезпечити держава, це не дуже відставати від показників інфляції. Про це, зокрема, свідчить і проект Державного бюджету України на 2012 рік . Тому лікар реально може вижити лише за матеріальної підтримки з боку пацієнтів. Це, в свою чергу, призводить до виникнення цілої низки негативних моментів, серед яких можливість юридичних колізій, гіпердіагностика з подальшим успішним лікуванням неіснуючих захворювань та ін.
Народний депутат також висловив підтримку якнайшвидшого прийняття закону про захист прав пацієнтів, який, на його думку, дасть можливість усім громадянам України зрозуміти, що їх права на медичну допомогу порушуються не на рівні рядового лікаря, а саме на рівні держави.
Рустем Сафігулін, професор, розповів про соціальний захист медичних працівників у Німеччині. Він повідомив, що відповідно до рейтингу ВООЗ Німеччина займає 6-те місце у світі за якістю охорони здоров’я. Її випереджають лише скандинавські країни, Люксембург та Нідерланди. Всього у Німеччині 440 тис. лікарів, і більшість з них займаються лікарською діяльністю. Не займаються безпосередньо лікуванням хворих близько 25% загальної кількості лікарів, які є співробітниками фармацевтичних, консалтингових компаній або працюють у сфері організації охорони здоров’я. 141 тис. лікарів надають амбулаторну медичну допомогу, 143 тис. працюють у стаціонарах. В організації охорони здоров’я задіяна порівняно невелика кількість лікарів, в основному цими питаннями опікуються політики, соціологи, економісти. Закладами охорони здоров’я керують також не лікарі, а менеджери, які мають економічну чи юридичну освіту. Кількість мешканців на 1 лікаря коливається від 180 до 280 залежно від регіону.
Відзначено дуже високий рівень соціального захисту лікарів у Німеччині. Усі лікарі зобов’язані вступати до однієї з лікарських палат, розташованих у кожній Федеральній землі й об’єднаних у загальну Федеральну палату. Це правило стосується і тих лікарів, які не займаються медичною практикою. Членство в цій палаті дає можливість лікарям, по-перше, бути застрахованими на випадок лікарської помилки, по-друге, отримувати досить суттєві компенсації, пов’язані з нанесенням шкоди їх здоров’ю під час професійної діяльності. Слід зазначити, що при цьому вартість медичної страховки для лікарів, яку вони сплачують, значно дешевша, ніж в цілому по виробництву.
Борис Тодуров, головний лікар Київського міського центру серця, вважає, що вирішувати питання соціального захисту медиків як якоїсь окремої категорії працівників, не правильно. У медичній галузі існує низка проблем, до вирішення яких необхідно підходити глобально. Це низький рівень фінансування, неефективне використання коштів, що виділяються, відсутність захисту прав пацієнтів, низький рівень освіти. Результатом всього цього є відсутність мотивації лікаря до якісної праці. Тому щоб вирішувати всі ці проблеми, а разом з тим і питання соціального захисту медиків, підвищення престижності їх праці, необхідне введення загальнообов’язкового державного медичного страхування. Що дасть введення медичного страхування з погляду на соціальний захист медиків? По-перше, з’явиться мотивація до якісного виконання лікарем своєї роботи. З’являться незалежні структури, які контролюватимуть якість лікування. У лікарів виникне бажання і можливість конкурувати один з одним. Зараз в Україні вже є клініки, які могли б успішно конкурувати за іноземних пацієнтів, але у них немає мотивації у зв’язку з відсутністю юридичного механізму заробляння коштів. На сьогодні міська лікарня не може отримати кошти від страхової компанії на законних підставах, навіть якщо пацієнт застрахований за угодою добровільного страхування. Із введенням страхової медицини усі ці бар’єри буде усунено, адже автоматично буде сформовано єдиний медичний простір, і за кожним хворим, до якого медичного закладу він би не звернувся, будуть рухатися гроші страхової компанії, незалежно від того, державна вона чи приватна. Таким чином, на ринку надання медичних послуг виникне прозора конкуренція, що зумовить підвищення лікарями своїх знань та мотивує організаторів охорони здоров’я утримувати у своїх закладах якісних спеціалістів, в тому числі підвищуючи рівень оплати їх праці та поліпшуючи соціальний захист. Це також дозволить раз і назавжди вирішити проблему відомчої медицини. Тому затвердження закону про страхову медицину є на сьогодні нагальною необхідністю і в цьому напрямку, на думку Б. Тодурова, має бути виявлено більше ініціативи як з боку профільного Комітету Верховної Ради України, так і з боку усієї медичної спільноти.
У ході дискусії учасники засідання Клубу дійшли думки, що соціальний захист лікарів на сьогодні в Україні практично відсутній. Навіть ті положення, що прописані в нормативних документах і гарантують, наприклад, рівень заробітної плати медиків не нижче, ніж у середньому по промисловості, на практиці не виконуються. Прийнято рішення, що за результатами обговорення буде розроблено план дій з метою поліпшення соціально-економічного становища медиків.
Олександр Устінов,
фото автора
