Сергій Безшапочний, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри ЛОР-патології Української медичної стоматологічної академії, Полтава, зазначив, що порушення носового дихання призводить до гіперплазії аденоїдних вегетацій — збільшення глоткового мигдалика, яке є фізіологічним для дітей віком 3–5 років. Серед факторів, які спричиняють функціональне навантаження аденоїдів, — часті гострі респіраторні інфекції, які призводять до виникнення гострого назофарингіту. Труднощі лікування зумовлені супроводженням запального процесу алергічною реакцією. Про залишкові наслідки не до кінця редукованих аденоїдів у дорослих свідчить постназальне затікання. З метою диференційної діагностики запального процесу та гіперплазії рекомендовано застосування протизапальних засобів.
Василь Попов присвятив доповідь останнім дослідженням ролі вірусу Епштейна — Барр (ВЕБ) у виникненні патології носоглотки. Відомо, що ВЕБ викликає не лише інфекційний мононуклеоз, а й призводить до лімфопроліферації слизової оболонки носоглотки. В інфікованих осіб приєднується збільшення розмірів селезінки та печінки. У разі гіпертрофії піднебінних мигдаликів та аденоїдних вегетацій рекомендоване двоетапне тестування на ВЕБ з метою обґрунтування лікувальної тактики. Визначення рівня імуноглобулінів підтверджує актуальність проблеми, а позитивний результат полімеразно-ланцюгової реакції свідчить про активацію інфекції. Однак лабораторні методи не є домінуючими, і розглядаються лише в комплексі з клінічними симптомами (Fujiwara S. et al., 2014).
Інна Кошель висвітлила практичні питання діагностики та лікування риносинуситу на прикладі клінічного випадку. При первинному зверненні пацієнта встановлюється діагноз вірусного риносинуситу та призначається лікування згідно з чинними клінічними настановами щодо ведення пацієнта з респіраторною інфекцією, зокрема викликаною коронавірусом. Повторне звернення означає відсутність полегшення симптомів риносинуситу, що потребує від лікаря повторного оцінювання клінічних симптомів з метою визначення вторинного риносинуситу бактеріального походження. Симптоматичне лікування призначається на підставі клінічної картини без попереднього лабораторного дослідження мазків із носоглотки і має за мету покращення якості життя пацієнта (Meltzer E.O., Hamilos D.L., 2011). Виняток становить підозра на наявність β-гемолітичного стрептокока групи А. Доповідач зазначила невелику частку вторинних риносинуситів у загальній структурі патології носоглотки. При призначенні препаратів обов’язковим є дотримання інструкції, яка базується на результатах клінічних досліджень. Зокрема умовою застосування лейкотрієнів є виявлення алергічного ураження як компонента хронічного запалення.
Володимир Березнюк, доктор медичних наук, професор, завідувач ЛОР-кафедри Дніпропетровської медичної академії, висвітлив особливості діагностики та лікування шилопід’язичного синдрому Ігла — Стерлінга як причини хронічного болю в горлі. Патогенетичним механізмом порушення є подовження шилоподібного відростка під’язичної кістки внаслідок вікової зміни еластичності під’язичної зв’язки. Спазм м’язів, що виникає, призводить до порушення ковтання, болю під час розмови, відчуття чужорідного тіла в глотці та тупого болю в шиї з поширенням у щоку, скроню, вухо та грудино-ключичний-соскоподібний м’яз. Часто виникають больові відчуття під язиком. Залежно від підтипу порушення клінічна картина порушення може доповнюватися запамороченням, шумом у вухах, найчастіше — правобічним болем у оці та обличчі. Труднощі діагностики полягають у неспецифічних симптомах, що потребує проведення багатопрофільної диференційної діагностики з невралгією трійчастого нерва, патологією ортодонтичного генезу, вушними хворобами, дисфункцією нижньощелепового суглоба. Синдром Ігла — Стерлінга призводить до судинних ускладнень, зокрема до гострого порушення мозкового кровообігу. Лікування наразі полягає у призначенні глюкокортикостероїдів та знеболюванні шляхом проведення блокад. Однак найефективнішим виявилося хірургічне лікування шляхом фрагментарного видалення відростка (Prasad K.C. et al., 2002).
Іванна Кошель розповіла про сучасний підхід до лікування пацієнтів із синдромом обструктивного апное уві сні (СОАС). Стрімке поширення СОАС, пов’язане з подовженням тривалості життя, набуло характеру епідемії та призвело до формування негативних соціальних наслідків. Порушення нічного сну спричиняє денну сонливість та внаслідок цього — формування залежності від стимуляторів. У результаті хронічної гіпоксії та гіперкапнії виникає вегетативна дисфункція та порушення метаболізму. Гіпоксія спричиняє зниження синтезу соматотропного гормону і тестостерону, внаслідок чого збільшується маса тіла. За рахунок надмірної жирової тканини підвищується рівень вироблення лептину, який у результаті призводить до виникнення інсуліно- та лептинорезистентності клітин. Газовий дисбаланс крові спричиняє депресивні стани та когнітивні порушення. До факторів ризику щодо виникнення СОАС належать порушення носового дихання, макроглосія, гіпертрофія піднебінних та глоткового мигдаликів, стать, період менопаузи, вік, ожиріння, неврологічні розлади, цукровий діабет 2-го типу. Складнощі лікування пацієнтів із СОАС полягають у перехресному взаємозв’язку ожиріння, цукрового діабету 2-го типу та апное. При цьому ожиріння та цукровий діабет формують патологічне коло, в результаті якого виникає СОАС, а апное є незалежним фактором ризику метаболічних порушень. Як ефективний спосіб лікування зарекомендував себе хірургічний метод щодо відновлення носового дихання з подальшою корекцією способу життя (Choi J.H. et al., 2015). Традиційна респіраторна підтримка шляхом подання повітряної дихальної суміші під постійним високим тиском має обмежену лікувальну дію (Lam B. et al., 2007). Вибір лікувальної стратегії залишається на розсуд лікаря та залежить від стадії порушення і коморбідності окремого пацієнта.
Список використаної літератури
- Choi J.H., Lee S.H., Cho J.H. et al. (2015) Five-Year Subjective Outcomes of Obstructive Sleep Apnea Surgery: A Multiinstitutional Study. Clin. Exp. Otorhinolaryngol., 8(4): 370–375. doi: 10.3342/ceo.2015.8.4.370.
- Fujiwara S., Kimura H., Imadome K. et al. (2014) Current research on chronic active Epstein-Barr virus infection in Japan. Pediatr. Int., 56(2): 159–166. doi: 10.1111/ped.12314.
- Lam B., Sam K., Mok W. et al. (2007) Randomised study of three non‐surgical treatments in mild to moderate obstructive sleep apnoea. Thorax, 62(4): 354–359. doi: 10.1136/thx.2006.063644.
- Meltzer E.O., Hamilos D.L. (2011) Rhinosinusitis Diagnosis and Management for the Clinician: A Synopsis of Recent Consensus Guidelines. Mayo Clin. Proc., 86(5): 427–443. doi: 10.4065/mcp.2010.0392.
- Prasad K.C., Karmath M.P., Reddy K.J. et al. (2002) Elongated styloid process (Eagle’s syndrome): a clinical study. J. Oral. Maxillofac Surg., 60(2): 171–175. doi: 10.1053/joms.2002.29814.
Жарікова Юлія
