Міжнародна конференція «Інфекційний контроль. Від вакцинації до лікування»

Відкриття конференції

Зі словами привітання до слухачів конференції звернулися Ольга Барна, професор, голова Всеукраїнської громадської організації (ВГО) «Асоціація превентивної та антиейджинг медицини», та Олександр Дуда, професор, завідувач кафедри інфекційних хвороб НМАПО імені П.Л. Шупика. Спікери зазначили, що сьогодні людство живе в умовах пандемії COVID-19, однак, окрім коронавірусу, залишаються актуальними й інші коморбідні та інфекційні захворювання, тому питання інфекційного контролю та вакцинації стоять дуже гостро. На сьогодні вакцинація є найбільш ефективним і безпечним засобом профілактики небезпечних інфекцій — запобігає потенційно смертельним захворюванням і рятує щонайменше 3 млн життів щороку. У програмі конференції озвучені сучасні вітчизняні та міжнародні рекомендацій щодо вакцинації, включно з особливостями ведення пацієнтів в умовах пандемії COVID-19.

Першим виступив Федір Лапій, кандидат медичних наук, доцент кафедри дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології НМАПО імені П.Л. Шупика, голова Національної Технічної Групи Експертів з питань Імунопрофілактики (НТГЕІ), з доповіддю «Вплив COVID-19 на вакцинацію в Україні та в світі». На початку пандемії COVID-19 багато міжнародних організацій висовували стурбованість щодо рутинної вакцинації населення. Так, у липні 2020 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) разом із ЮНІСЕФ висловлювали стурбованість щодо низького рівня вакцинації в більшості країн світу. При цьому генеральний директор ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейесус зазначив, що відсутність планової вакцинації від хвороб може обернутися куди більш тяжкими наслідками, ніж COVID-19, створюючи загрозу для життя дітей та дорослих. На початку пандемії COVID-19 представництво ВООЗ зазначало, що діти, яким не буде виконана планова вакцинація вчасно, навряд чи зможуть наздогнати календар щеплень. Імовірність того, що дитина, яка народилася сьогодні, пройде повний курс імунізації усіма вакцинами, рекомендованими для застосування на глобальному рівні, до 5 років, становить лише 20%, що свідчить про серйозну проблему для людства. Тому ВООЗ закликає всі країни докласти максимальних зусиль для того, щоб програми вакцинації тривали. Крім того, стурбованість щодо зменшення охоплення населення світу рутинною вакцинацією висловлювали й міжнародні фахові видання, що напряму пов’язано з пандемією COVID-19. Так, у липні в журналі «The Lancet» була опублікована стаття щодо необхідності рутинної вакцинації дітей в Африці. Це пов’язано з тим, що в Африці смертність дітей, яка запобігається рутинною вакцинацією, перевищує ризики смерті від COVID-19 (Abbas K. et al., 2020).

На сьогодні інфекціоністи занепокоєні питанням відсутності рутинної вакцинації від інших інфекційних захворювань, зокрема кору та краснухи. У квітні 2020 р. на сайті ВООЗ була оприлюднена інформація, що більше 117 млн дітей ризикують пропустити вакцинацію проти кору внаслідок карантинних заходів під час пандемії COVID-19 (WHO, 2020а, b). Панамериканська організація охорони здоров’я (The Pan American Health Organization — PAHO) випустила рапорт щодо зниження вакцинації проти кашлюка, правця, кору, краснухи, епідемічного паротиту на 14% порівняно з минулим роком (PAHO, 2020). Таким чином, стає зрозумілим, що спричинена COVID-19 пандемія стала бар’єром для виконання рутинної вакцинації. І на сьогодні кожній країні необхідно зробити індивідуальні оцінки ризиків відсутності вакцинації з урахуванням місцевої динаміки передачі COVID-19, особливостей системи імунізації та охорони здоров’я, як зазначив спікер.

Імунізація — основний напрямок з надання послуг в охороні здоров’я, якому повинні надавати пріоритет для профілактики інфекційних захворювань та забезпечувати її сталість під час пандемії COVID-19. Крім того, необхідно дотримуватися міжнародних рекомендацій щодо вакцинації (рис. 1). Ці рекомендації корисні для керівників національного рівня при прийнятті рішень відносно продовження роботи служб імунізації. Однак необхідно враховувати, що кожна країна має власні особливості щодо системи охорони здоров’я та поширення COVID-19, тож визначити одну оптимальну стратегію для всіх ситуацій неможливо.

Рис. 1. Рекомендації щодо планової вакцинації під час пандемії COVID-19 (WHO, 2020а)

Основоположні принципи для програм імунізації протягом пандемії COVID-19 полягають у дотриманні чинних рекомендацій щодо профілактики поширення COVID-19 під час сеансів проведення імунізації, пріоритезація первинних вакцинальних комплексів, припинення проведення кампаній масової вакцинації до вирішення пов’язаної з COVID-19 ситуації та вакцинація новонароджених у пологових будинках, відповідно до Національного календаря щеплень. Крім того, важливим залишається пріоритезація імунізації сприйнятливих груп населення вакцинами проти пневмококової інфекції та сезонного грипу, а також відтермінування впровадження будь-якої нової вакцини/вакцин до Національного календаря щеплень. На сьогодні необхідним є проведення інформаційних кампаній для населення та медичних працівників щодо доцільності проведення заходів імунізації як одного з пріоритетів служби охорони здоров’я протягом пандемії COVID-19, ризику, пов’язаного з VPDs та переваг вакцинації, як зазначив спікер.

Відповідно до експертної оцінки прогнозу фахівців ВООЗ, в Україні рівень охоплення вакцинацією на кінець 2020 р. становитиме <80% (рис. 2, 3). Ці дані свідчать про значне зниження вакцинації порівняно з показниками 2018–2019 рр. Тож, при такому стані імунізації в Україні, можна очікувати спалахи VPDs в сезон 2020–2021 рр., як стверджує Ф. Лапій.

Рис. 2. Рівень охоплення щепленнями в Україні у 2018–2020 рр.

Рис. 3. Кількість доз вакцин КПК1, Україна січень–липень 2018–2020 рр.

У зв’язку з пандемією COVID-19 у лікарів та пацієнтів з’явилася тенденція відтерміновувати вакцинацію до кращих часів, що в майбутньому призведе до деяких особливостей менеджменту пацієнта. Так, відповідно до Наказу МОЗ України від 18.05.2018 р. № 947 при відтермінуванні введення вакцини БЦЖ, рекомендовано дітям віком <2 міс виконувати вакцинацію без попередньої проби Манту, тоді як дітям віком >2 міс рекомендовано перед виконання вакцинації провести пробу Манту. Вакцинацію проводять за умови негативного результату проби Манту. Відтермінування введення вакцини для профілактики ротавірусного гастроентериту несе вищі ризики, адже вакцина має обмеження за віком до 24 тиж, а курс складається із двох доз, інтервал між якими повинен становити не менше 4 тиж. З рекомендаціями щодо організації заходів з імунізації в умовах пандемії COVID-19 можна ознайомитися в Постанові МОЗ України від 22.04.2020 р. № 13 (МОЗ України, 2020). У цій Постанові зазначено, що роботу закладів охорони здоров’я необхідно організувати з можливістю безперервного здійснення заходів з імунопрофілактики з метою охоплення цільових груп населення профілактичною вакцинацією в період пандемії COVID-19. Подібні рекомендації, також випущені й іншими міжнародними та вітчизняними товариствами, в тому числі Національною технічною групою експертів з питань імунізації (National Immunization Technical Advisory Group — NITAG), громадськими об’єднаннями (ГО) «Всеукраїнська асоціація дитячої імунології» та «Українська академія педіатричних спеціальностей». Американська академія педіатрів (American Academy of Pediatrics — AAP), не стала винятком і випустила гайдлайн щодо імунізації дітей у період пандемії COVID-19, в якому зазначено, що новонародженим необхідно проводити обов’язкову планову вакцинацію відповідно до календаря щеплень, а проведення вакцинації є виправданим візитом до амбулаторії. Крім цього, AAP зазначає, що можна розподілити не лише локацію проведення вакцинації, а й час/день для окремих візитів з метою проведення вакцинації. Рекомендації Центру громадського здоров’я України щодо вакцинації новонароджених у контексті пандемії COVID-19 наведені у табл. 1.

Таблиця 1. Рекомендації щодо проведення вакцинації новонароджених під час пандемії COVID-19

Основні положення Спільної офіційної позиції щодо проведення рутинної вакцинації ГО «Всеукраїнська асоціація дитячої імунології» та «Українська академія педіатричних спеціальностей»:

• Для зменшення кратності відвідувань бажано введення одночасно кількох вакцин, у тому числі комбінованих.
• Не обмежувати доступність до вакцинації рекомендованими вакцинами та вакцинації за станом здоров’я.
• При організації проведення вакцинації в закладах охорони здоров’я необхідно суворо дотримуватися правил інфекційного контролю.
• Для забезпечення захисту медичних працівників та осіб, які потребують вакцинації, рекомендується дотримуватися таких правил:

− Обмежити відвідування закладу охорони здоров’я без нагальної потреби. Водночас робоча група вважає, що відвідування медичного закладу з метою отримання вакцинації є виправданим в умовах пандемії COVID-19.

− Мінімізувати до раціонального візити пацієнтів до закладів охорони здоров’я. При цьому рекомендовано використовувати кожний візит до закладу охорони здоров’я для можливості отримання вакцинації.

− Розділяти маршрути осіб, які звернулися до закладу охорони здоров’я з приводу отримання вакцинації, планового огляду, та осіб, що звернулися з інших причин. У разі неможливості забезпечити окремі маршрути пацієнтів рекомендовано визначити години для прийому осіб, що звертаються з приводу гострого захворювання, та осіб, що звернулися для проведення вакцинації.

− Рекомендовано чітко визначати час візиту для проходження вакцинації з метою уникнення скарг у разі черги, рекомендовано дотримуватися фізичного дистанціювання щонайменше одного метра (оптимальною фізичною дистанцією вважається 1,5–2 м).

− Медичний персонал має проводити огляд перед вакцинацією, при проведенні вакцинації обов’язковим є використання засобів індивідуального захисту (медична маска, захисні окуляри/щиток, перчатки, медичний халат/костюм).

− На період проведення карантинних заходів щодо COVID-19 не рекомендовано проводити вакцинацію особам із респіраторними симптомами.

Групи високого ризику тяжкого перебігу COVID-19

• Вік >65 років.
• Особи, які проживають у будинках для людей похилого віку та інвалідів, або перебувають в інших установах для довгострокового догляду
• Люди з хронічною хворобою легень або середньою/тяжкою астмою.
• Люди з серйозними серцево-судинними захворюваннями.
• Імуноскомпроментовані особи, зокрема пацієнти онкологічного профілю.
• Люди з ожирінням (індекс маси тіла (ІМТ) >40).
• Люди з коморбідною патологією, особливо за відсутності контролю над захворюванням (наприклад цукровий діабет, ниркова недостатність або захворювання печінки).

На завершення своєї доповіді Ф. Лапій детально зупинився на рекомендаціях стосовно вакцинації населення від грипу в період пандемії COVID-19. Спікер зазначив, що хоча вакцинація від грипу не запобігає розвитку COVID-19, вона має значення у заходах щодо запобігання поширенню коронавірусу. І чим більша кількість людей буде вакцинована від грипу, тим менше звернень за медичною допомогою щодо грипу або симптомів, які є спільними як для COVID-19, так і для грипу (наприклад кашель, лихоманка). На сьогодні відсутні докази, які б підтверджували те, що вакцина від грипу підвищує/знижує ризик захворювання на різні підтипи коронавірусу, зокрема і COVID-19. На противагу цьому, наявні дані, що свідчать про користь вакцинації проти грипу при пандемії COVID-19.

Наступним спікером стала Віра Сем’янчук, лікар-педіатр, дитячий імунолог-алерголог, кандидат медичних наук, доцент кафедри дитячих хвороб Івано-Франківського національного медичного університету, з доповіддю «Вакцинація дітей із хронічною патологією». Спікер зазначила, що тема вакцинації дітей із супутньою хронічною патологією завжди актуальна, і досі залишаються невирішені питання і тривають суперечки між педіатрами та сімейними лікарями щодо доцільності проведення вакцинації педіатричним пацієнтам, що пов’язано з гіпердіагностикою хронічних захворювань у цій групі та відсутністю достатніх даних доказової медицини. Якщо порівнювати дані зарубіжжя та України, то в нашій державі існує така проблема, як гіпердіагностика хронічних захворювань у дітей, що, відповідно, призводить до того, що майже кожна друга дитина в Україні має хронічну патологію, яка зазвичай є протипоказанням до проведення вакцинації. І тому головним питанням, яке повинен вирішити лікар при менеджменті дітей із хронічною патологією, чи є діагноз дитини справжнім протипоказанням до проведення планової вакцинації. Крім того, проблема також полягає у відсутності знань серед медичних фахівців сучасних рекомендацій та показань щодо вакцинації дітей, що породжує міфи та хибні уявлення і призводить до низького охоплення вакцинацією педіатричних пацієнтів, і внаслідок цього в Україні наявні спалахи VPDs.

Сьогодні всі міжнародні медичні товариства випускають власні гайдлайни щодо вакцинації педіатричних пацієнтів, які є у вільному доступі на інтернет-ресурсах цих товариств. Відповідно до вітчизняних рекомендацій (наказ МОЗ України від 16.09.2011 р. № 595; наказ МОЗ України від 11.08.2014 р. № 551; наказ МОЗ України від 11.10.2019 р. № 2017) та міжнародних рекомендацій, в тому числі ВООЗ, вакцинація дітей із супутніми захворюваннями є дозволеною, що підтверджено багатоцентровими плацебо-контрольованими дослідженнями. Абсолютними протипоказаннями до введення вакцин, відповідно до наказу МОЗ України від 11.10.2019 р. № 2070, є наявність в анамнезі анафілактичної реакції на попередню дозу вакцини, гострі захворювання з підвищенням температури тіла до 38,0 ^оС, а вагітність і тяжка імуносупресія/імунодефіцит є протипоказаннями до введення живих вакцин. Наявні на сьогодні дані свідчать, що висока температура тіла не має впливу на формування імунної відповіді та вакцинацію у осіб з гострою хворобою та легким перебігом. Тому такі стани, як прорізування зубів, диспепсія, застуда з/без підвищеної температури тіла, які часто виникають у дітей перших років життя, не є протипоказанням до проведення як планової, так і екстреної вакцинації. Особи з підвищеною температурою тіла >38,0 ^оС можуть бути вакциновані після повного одужання. Винятком є реконвалесценти кору та вітряної віспи, що пов’язано з тимчасовим зниженням клітинно-опосередкованого імунітету і потребує відкладення вакцинації на термін 4 тиж від початку захворювання.

Що стосується інфікування дитини COVID-19, Центри з контро­лю і профілактики захворювань США (Centers for Disease Control and Prevention — CDC) рекомендують відкласти вакцинацію людей із COVID-19, незалежно від наявності/відсутності симптомів, поки особи не відповідатимуть критеріям припинення ізоляції. Хоча при легкому перебігу хвороби вакцинація не є протипоказанням, ця рекомендація створена з метою обмеження поширення COVID-19.

Відомо, що вакцини можуть дуже рідко викликати негайні реакції гіперчутливості (наприклад анафілаксію, ангіоневротичний набряк та/або місцеве ущільнення. У деяких випадках вакцини також можуть викликати значні місцеві реакції набряку/ущільнення у місці ін’єкції внаслідок реакцій гіперчутливості сповільненої дії. Статистичні дані свідчать, що алергічні реакції на вакцини відбуваються приблизно 1:50 000–1 000 000 доз, анафілаксія — 1:100 000–1 000 000 доз. Основні алергічні реакції на компоненти вакцин зазначені у Міжнародному консенсусі про алергічні реакції на вакцини (International CONsensus — ICON) Всесвітньої організації алергії (World Allergy Organization — WAO) (Dreskin S.C. et al., 2016) (табл. 2).

Таблиця 2. Рекомендований підхід до ведення пацієнтів із можливою алергією на компоненти вакцин

Основні компоненти вакцин, здатні спричиняти алергічні реакції

• Курячий білок (вакцина проти кору, паротиту, краснухи, вітряної віспи, жовтої лихоманки грипу).
• Желатин (вакцина проти кору, паротиту, краснухи, вітряної віспи, жовтої лихоманки, тифу, варіцела зостер).
• Казеїн (АКДП, поліомієліт).
• Дріжджі (гепатит В, квадривалентна вакцина проти вірусу папіломи людини).
• Латекс (міститься у поршнях шприців та гумових пробках).
• Алюміній.
• Протимікромбні агенти (гентаміцин, тетрациклін, неоміцин, стрептоміцин, поліміксин В).
• Тімеросал і 2-феноксіетанол.

Далі В. Сем’янчук детально зупинилася на питанні вакцинації дітей. Спікер зазначила, що особливу групу пацієнтів становлять особи, які проходять імуносупресивну терапію. І відповідно до сучасних рекомендацій, пацієнтів, щеплених протягом 14 днів до початку імуносупресивної терапії або під час прийому імуносупресивної терапії, слід вважати неімунізованими та ревакцинувати принаймні через 3 міс після припинення терапії. Пацієнти з лейкемією, лімфомою чи іншими злоякісними захворюваннями у стадії ремісії, які відновили імунокомпетентність, і їм було відмінено хіміотерапію принаймні на 3 міс, можуть отримувати вакцинацію проти живих вірусів. Інактивовані та живі вакцини не рекомендовано вводити принаймні 6 міс після терапії анти-В-клітинними антитілами. На завершення своєї доповіді спікер детально зупинилася на питанні вакцинації дітей під час антибіотикотерапії, що, як відомо, не є протипоказанням до проведення вакцинації (рис. 4).

Рекомендації щодо введення вакцин після трансплантації кісткового мозку (ТКМ)

• Живі вакцини:

− вакцинацію проти вітряної віспи та кору, паротиту, кашлюку можна проводити пацієнтам після ТКМ через 24 міс;

− вакцинації проти БЦЖ, грипу, черевного тифу та ротавірусу не рекомендовані після ТКМ.

• Інактивовані вакцини: більшість вакцин слід вводити через 6 міс після ТКМ.
• Інактивовану вакцину проти грипу слід вводити через 6 міс після ТКМ та щорічно протягом усього життя пацієнта.

Рис. 4. Рекомендації щодо вакцинації при антибіотикотерапії, противірусній терапії

Стани, які не вважаються протипоказанням до проведення вакцинації (рекомендації ВООЗ):

• Незначні прояви інфекції верхніх дихальних шляхів або діареї з підвищенням температури тіла до 38,5 ^оС.
• Алергія, бронхіальна астма чи інші прояви, включно з полінозом та закладеністю носа.
• Недоношеність або недостатня маса тіла при народженні.
• Жовтяниця при народженні.
• Порушення харчування.
• Грудне вигодовування.
• Наявність судом в анамнезі.
• Антибіотикотерапія, низькі дози системних глюкокортикостероїдів або топічних/інгаляційних глюкокортикостероїдів.
• Дерматити, екзема або локалізована шкірна інфекція.
• Хронічні захворювання серця, легень, нирок або печінки.
• Неврологічні захворювання у стабільному стані.

Профілактика та лікування інфекційних захворювань

Юлія Дєєва, доктор медичних наук, професор, розпочала секцію доповіддю «Раціональна терапія захворювань органів дихання. Шляхи підвищення ефективності лікування». Як відомо, основним механізмом, який забезпечує санацію органів дихання, є мукоциліарний кліренс. І захисна функція мукоциліарного секрету напряму залежить від співвідношення слизового та серозного компонентів, за умови ефективної роботи миготливого епітелію. При інфекційно-запальному процесі відбувається посилення секреції слизу келихоподібними клітинами, змінами реології слизу, збільшуючи його в’язкість та порушує роботу війок миготливого епітелію. Усі ці процеси в комплексі призводять до розвит­ку бактеріальної флори на слизовій оболонці дихальних шляхів та подразненню кашльових рецепторів, що і зумовлює клінічну симптоматику захворювань органів дихання. Тому в арсеналі лікарів для подолання неприємних симптомів захворювань дихальних шляхів є як антибактеріальні препарати, так і препарати, які впливають на реологію слизу.

Як відомо, етіологія риносинуситу полягає у трьох чинниках: вірусному, поствірусному та бактеріальному. Причому перші два є превалюючими етіологічними факторами, а бактеріальна етіологія трапляється вкрай рідко. Патогенез розвитку всіх типів риносинуситу полягає у трьох факторах:

• розвиток запального процесу;
• набряк слизової оболонки носа та приносових пазух;
• порушення мукоциліарного кліренсу.

При менеджменті пацієнтів із захворюваннями верхніх дихальних шляхів важливим є питання не призначення антибіотикотерапії, а швидше випадки, коли не потрібно призначати антибактеріальну терапію. Статистичні дані свідчать, що близько 50% всіх антибіотиків у світі призначають не за показаннями, що становить серйозну проблему для системи охорони здоров’я, адже призводить до розвитку антибіотикорезистентної флори, що ускладнює клінічну практику лікарів всіх спеціалізацій. Проблема антибіотикорезистентності на сьогодні є однією з найактуальніших і далеких від вирішення. Інфекції, викликані резистентними штамами патогенів, мають тяжчий перебіг, збільшують тривалість перебування хворого у стаціонарі, потребують використання комбінованої антибіотикотерапії із залученням резервних препаратів.

Раціональна антибіотикотерапія має відповідати декільком правилам, по-перше, спектр дії антибіотиків повинен відповідати імовірному збуднику захворювання, а препарат — мати здатність долати механізми набутої резистентності патогена та повинен створювати необхідну концентрацію препарату для загибелі патогена у вогнищі інфекції. По-друге, і найголовніше, антибактеріальний препарат повинен бути призначений у разі бактеріальної природи захворювання. Тому вибір антибіотикотерапії повинен базуватися відповідно до:

• Спектру антимікробної активності.
• Регіонального рівня резистентності збудників до антибіотика.
• Доведеної ефективності у клінічних дослідженнях.

До ЛОР-захворювань, які потребують призначення антибактеріальної терапії, належать гострий бактеріальний риносинусит, гострий тонзиліт та його ускладнення, гострий бактеріальний отит та гострі бактеріальні захворювання гортані.

Мар’яна Селюк, кандидат медичних наук, професор кафедри терапії Української військової академії, у своїй доповіді підняла вкрай актуальну тему в умовах пандемії, а саме — сучасний стан проблеми пневмонії, спричиненої COVID-19. На сьогодні людство знає про існування семи типів коронавірусу, з яких три типи викликають тяжкі респіраторні захворювання та були причиною трьох епідемій — SARS-COV у 2002 р., MERS-COV — у 2012 р. та SARS–COV-2 (COVID-19) — у 2019 р. Відомо, що вірус SARS-CoV-2 проникає всередину клітин шляхом взаємодії з рецептором ангіотензинперетворювального ферменту 2-го типу (АПФ-2), які знаходяться в епітелії верхніх дихальних шляхів, епітеліоцитах шлунка та кишечнику. Крім того, АПФ-2 наявний і в інших клітинах організму, таких як легенева тканина (альвеоцити ІІ типу), серце, ендотелій, нирки та сечовий міхур. Далі спікер детально зупинилася на клінічній картині, діагностиці та лікуванні пацієнтів із COVID-19 (табл. 3).

Таблиця 3. Антибактеріальна терапія негоспітальної пневмонії (НП) та пневмонії, спричиненої COVID-19

COVID-19 — захворювання вірусної етіології, тому призначення антибіотикотерапії не є рекомендованим варіантом лікування. Винятком є випадки, коли наявна обґрунтована підозра щодо приєднання бактеріальної інфекції (значна консолідація за даними візуалізаційних досліджень, гнійна мокрота, лейкоцитоз, нейтрофільоз, патогенні мікроби в секреті нижніх дихальних шляхів та високі рівні С-реактивного білка (>60–80) та прокальцитоніну.

Список використаної літератури

• МОЗ (2020) Про організацію заходів з імунізації в умовах пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19). Постанова від 22.04.2020 р. № 13.
• Українська Академія Педіатричних Спеціальностей (2020) Спільна офіційна позиція громадських об’єднань «Всеукраїнська асоціація дитячої імунології» та «Українська Академія Педіатричних Спеціальностей» щодо проведення рутинної вакцинації (згідно календаря щеплень) дітей та дорослих в Україні в умовах спалаху COVID-19 та заходів, що скеровані на обмеження поширення на території України випадків захворювань, спричинених новим коронавірусом (SARS-CoV-2) (https://www.uaps.org.ua/vaccovid19).
• Abbas K., Procter S.R., van Zandvoort K. et al. (2020) Routine childhood immunisation during the COVID-19 pandemic in Africa: a benefit–risk analysis of health benefits versus excess risk of SARS-CoV-2 infection. The Lancet, Jul. 17 (https://doi.org/10.1016/S2214-109X(20)30308-9).
• Dreskin S.C., Halsey N.A., Kelso J.M. et al. (2016) International Consensus (ICON): Allergic reactions to vaccines. World Allergy Organization Journal, Sep. 16 (https://doi.org/10.1186/s40413-016-0120-5).
• PAHO (2020) COVID-19 Situation Report August 14, 2020. PAHO, Aug. 14.
• WHO (2020a) Guidance on routine immunization services during COVID-19 pandemic in the WHO European Region, 20 March 2020. WHO, Mar. 20 (https://apps.who.int/iris/handle/10665/334123).
• WHO (2020b) More than 117 million children at risk of missing out on measles vaccines, as COVID-19 surges. WHO, Apr. 14.

Анна Хиць