22 вересня 1995 р. перестало битися серце Дмитра Івановича Панченка — видатного вченого, вчителя, лікаря, людини великої душі, прекрасних помислів і дій, людини — легенди буремного часу громадянської війни, Другої світової війни, повоєнних років.
Д.І. Панченко народився 24 лютого 1906 р. в селі Новгородка Кіровоградської області. Закінчив Військово-медичну академію у Ленінграді. Там же у 1938 р. захистив кандидатську, а згодом докторську дисертацію. Під час блокади Ленінграда трудився у клініках академії, займався науковою роботою. У 1943–1944 рр. Д.І. Панченка призначено головним консультантом — невропатологом Ленінградського, а потім Північно-Кавказького та ІV Українського фронтів. Пройшов шлях від України дорогами Кавказу, Карпат, Чехословаччини, Угорщини і до Німеччини. Із фронту повернувся інвалідом.
З 1946 р. протягом 5 років Д.І. Панченко працював ректором Львівського державного медичного університету, де проявив незаурядні організаторські здібності щодо відновлення роботи закладу, його матеріально-технічного забезпечення.
З 1954 р. Дмитро Іванович перейшов працювати в Київський державний інститут удосконалення лікарів завідувачем кафедри нервових хвороб № 1, де розкрились його наукові здібності педагога, вчителя і висококваліфікованого лікаря.
Він продовжував дослідження, розпочаті ще у Військово-медичній академії, про вплив глибини на нервову систему, а згодом — метеофакторів на організм людини, особливо у пацієнтів із гіпертонічною хворобою. У 1960-х рр. на базі Київської обласної лікарні створив уперше в світі «Біотрон» з метою лікування пацієнтів із гіпертонічною хворобою, тим самим для проведення профілактики її ускладнень, особливо інсульту. Це здійснювалося завдяки усуненню впливу нестабільних атмосферних чинників на здоров’я людини. За допомогою «Біотрона» лікувалися пацієнти з наслідками черепно-мозкової травми, полінейропатіями, після перенесеної променевої хвороби, вагітні. У «Біотроні» можна створити клімат, якого не існує в природі. Прототипом «Біотрону» в Москві академіком Борисом Петровським створено барокамери, в яких проводили оперативні втручання за умови оптимальних метеофакторів і оксигенації повітря (іонізації).
Д.І. Панченко виховав велику школу лікарів-невропатологів, вчених, педагогів: професори А.Р. Вінницький, А.А. Ярош, Є.Л. Мачерет, П.Г. Скочій, Є.В. Андрущенко, А.В. Руденко, М.Д. Когут, І.С. Зозуля, Ю.І. Головченко, С.М. Віничук, І.З. Самосюк, В.Г. Ларіонов, Л.П. Лукашевич, В.С. Ткачук, А.Н. Журенко, А.Н. Кухаренко, Т.П. Третяк, М.І. Рубай, І.В. Бойко, Р.Я. Адаменко, А.М. Дембо, Р.К. Новікова, В.Г. Панікарський, В.М. Курляндчиков, Т.С. Мостова та багато інших. Більшість наукових праць стосувалися впливу «Біотрону» на адаптаційні можливості організму, функціональний стан серцево-судинної системи, міокарда і коронарного кровообігу, легень, судинних захворювань головного мозку у пацієнтів із гіпертонічною хворобою, вплив на білково-ліпідний обмін, периферичні судини, зорові та слухові функції, згортувальну систему крові, відновлення порушених функцій при лікуванні «Біотроном», а також при комплексному лікуванні з його застосуванням. Особливу увагу приділяли захворюванням магістральних периферичних нервових стовбурів при атеросклеротичному ураженні судин, цукровому діабеті, травмі, ендартериїті, радіаційних ураженнях. Клінічні, лабораторні дослідження підкріплювались експериментальними, клініко-морфологічними даними. Дмитро Іванович надавав велике значення експерименту, морфологічним даним. Багато років при кафедрі нервових хвороб працювала експериментально-морфологічна лабораторія.
Д.І. Панченко надавав велике значення підготовці лікарів-невропатологів для практичної охорони здоров’я. На кафедрі, яку він очолював, на високому рівні читалися лекції, проводилися практичні та семінарські заняття. Особливу роль Дмитро Іванович надавав вивченню основ неврології (анатомії і фізіології), клінічному мисленню лікаря. Ще в ті давні роки він виділив у клініці три неврологічні відділення: судинно-мозкової патології, захворювань центральної нервової системи і захворювань периферичної нервової системи. При неврологічних відділеннях було відділення реабілітації неврологічних хворих з бальнео-фізіотерапевтичними методами, масажем, свій рентгенівський кабінет. Тобто ще в 1950–1960 рр. Д.І. Панченко запровадив послідовну систему лікування і реабілітації хворих з патологією нервової системи.
Д.І. Панченко був ініціатором впровадження нових технологій діагностики і лікування захворювань нервової системи. З його ініціативи закуплений прямо з виставки перший у колишньому СРСР ехоенцефалограф фірми «Siemens» і впроваджений у практику разом із тодішньою асистентом, кандидатом медичних наук Є.Л. Мачерет. Спільно з Інститутом кібернетики розробляли і впроваджували перші апарати для стимуляції м’язів типу «Міотон», «Міоритм», «Нейротон».
Усі наукові розробки свої та своїх учнів Д.І. Панченко публікував у відомих всьому світу монографіях, наукових статтях: «Влияние пониженного барометрического давлення на некоторые функции нервной системы человека» (1940); «О парадоксальном изменении ритма пульса при понижении атмосферного давления» (1940); «Об инсульт-инфарктном процессе» (1954); «Лечение больных гипертонической болезнью в биотроне» (1962); «Медико-биологическое значение биотрона и его физико-технические ресурсы» (1964); «Эхоэнцефалография в невропатологии» (1975); «Клинико-электрофизиологические изменения при сосудистых заболеваниях головного мозга» (1978) та ін.
Професор Д.І. Панченко протягом 25 років був головним редактором широко відомого і авторитетного журналу «Врачебное дело». На його сторінках друкувалися наукові праці відомих вчених і науковців-початківців. Він давав зелену дорогу молодим вченим. Сьогодні науковці старшого і середнього покоління із глибокою повагою згадують Дмитра Івановича як чуйного і доброзичливого головного редактора, вчителя і наставника.
Минуло 114 років із дня народження видатного вченого, педагога, вчителя, наставника і 25 років, як його немає з нами… Проте він завжди у нашій пам’яті, з нами його ідеї, наукові розробки, настанови, завдання — продовжувати розвивати неврологічну науку, впроваджувати нові технологічні розробки у практику охорони здоров’я, виховувати молоде покоління лікарів і науковців та головне — любити людей, любити хворого. Усе життя це було його головним кредо.
Від імені учнів, друзів, лікарів…
Іван Савович Зозуля,
доктор медичних наук, професор кафедри медицини невідкладних станів
Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика
