Стрепсілс^® Інтенсив спрей у місцевому лікуванні пацієнтів із гострим тонзилофарингітом

Вступ

Запальні захворювання глотки — одна з найпоширеніших патологій ЛОР-органів. Біль у горлі, який зумовлений запаленням, є найчастішою скаргою хворих на гострий тонзилофарингіт (ГТФ). Ця патологія найчастіше виявляється в осіб молодого працездатного віку, значно погіршує якість життя, тому має важливе соціально-економічне значення.

У більшості випадків причиною ГТФ є вірусні збудники (риновірус, коронавірус, респіраторно-синцитіальний вірус, аденовірус, віруси грипу і парагрипу) — близько 70% випадків (Лопатин А.С., 2001; Таточенко М.Н., 2004; Зайцева О.В., 2012; Лучшева Ю.В. и соавт., 2012). Бактеріальна інфекція, а саме β-гемолітичний стрептокок групи А (БГСА), спричиняє не більше 15–30% усіх випадків ГТФ у дітей і у 5–17% у дорослих, близько 10% становлять гриби та мікст-інфекція (Worrall G.J., 2007; Shulman S.T. et al., 2012).ч

Диференційна діагностика між вірусним і бактеріальним ГТФ важлива для вибору тактики лікування. Визначення етіології захворювання на основі окремих клінічних проявів є достатньо суперечливим, оскільки жоден із симптомів, у тому числі наявність нальоту на мигдаликах, не є патогномонічним для бактеріального тонзиліту. Лікування при ГТФ поділяють на етіотропне, патогенетичне і симптоматичне.

На сьогодні, згідно з рекомендаціями американських фахівців Академії отоларингології та хірургії голови та шиї (American Academy of Otolaryngology-Head and Neck Surgery — ААО-НNS) виправданим є призначення загальних антибактеріальних препаратів лише пацієнтам із ГТФ, спричиненим БГСА. Симптоми, що дозволяють запідозрити стрептококову інфекцію, включають персистуючу гарячку, озноб, підвищене потовиділення у нічні години, чутливість лімфовузлів, тонзилофарингеальний ексудат, скарлатиноподібний висип, петехії на піднебінні та набряк мигдаликів.

За останні десятиріччя поширення набула клінічна шкала бальної оцінки вірогідності стрептококової інфекції McIsaac у модифікації Centor, однак досвід її використання також свідчить про відносну неточність. Пацієнти із симптомами, що можуть свідчити про бактеріальну етіологію хвороби, повинні пройти обстеження на БГСА за допомогою швидкого тесту визначення антигену БГСА, специфічність якого досягає 94–97%, посів із горла чи обидва варіанти.

Помилково вважаючи, що системні антибактеріальні препарати мають знеболювальний ефект, пацієнти без консультації з лікарем застосовують антибіотики при лікуванні запальних процесів глотки. Однак больовий синдром не залежить від прийому антибіотиків, а значить, застосування системної антибактеріальної терапії для лікування за наявності больового синдрому є неефективним і необґрунтованим (Таточенко М.Н., 2004).

Невиправдано широке і часто нераціональне призначення антибіотиків хворим на катаральний ГТФ відбувається і за рекомендацією лікарів. З огляду на відсутність можливості проведення бактеріологічних і вірусологічних досліджень, боячись розвитку ускладнень, лікарі призначають антибактеріальні препарати загальної дії без урахування їх впливу на мікрофлору, чутливості до засобів, що спричиняє зростання поширеності резистентних штамів мікроорганізмів і порушує природний мікробіоценоз організму. Також не слід забувати, що застосування антибактеріальних препаратів загальної дії має значний ризик системних побічних впливів на організм людини. Згідно з даними відділу фармакологічного нагляду Державного експертного центру, сьогодні в Україні саме антибіотики найчастіше зумовлюють розвиток побічних реакцій і ускладнень (алергічних, фармакотоксичних, імунобіологічних), частота яких досягає 25,9%. Профілактика ускладнень гострого катарального запалення глотки при гострих респіраторних вірусних інфекціях не є показанням для призначення антибіотиків системної дії, вони можуть застосовуватися лише при їх розвитку. Відповідно до результатів останніх досліджень, вірогідність повторного звернення до лікаря з приводу запалення в горлі в осіб, які приймали антибіотики, вища, ніж у тих, хто їх не застосовував (Del Mar C.B. et al., 2000; Рязанцев С.В., 2007; Limb M. et al., 2009).

Сучасною стратегією зменшення необґрунтованого призначення антибіотиків у дорослих та дітей з неускладненими гострими респіраторними інфекціями є відкладене призначення антибіотиків із контролем больового синдрому (Попович В.І., Кошель І.В., 2018). Тому пацієнтам із гострим небактеріальним тонзилітом рекомендовано застосовувати симптоматичну терапію відповідно до національних клінічних рекомендацій (наказ Міністерства охорони здоров’я України від 16.07.2014 р. № 499).

Причиною болю у горлі при тонзилофарингіті є запалення, пов’язане з виділенням прозапальних медіаторів, а саме — простагландинів, внаслідок активації ферменту циклооксигенази-2. Простагландини утворюються при циклооксигеназному шляху метаболізму арахідонової кислоти, яка виділяється з фосфоліпідів плазматичних мембран клітин при їх пошкодженні. Протизапальна й анальгезивна дія нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) пов’язана із пригніченням циклооксигенази-2, що з’являється як при вірусному, так і бактеріальному запаленні. Таким чином, НПЗП блокують каскад медіаторних реакцій, припиняючи синтез простагландинів, перекисне окиснення ліпідів, що веде до купірування основних симптомів запалення, таких як біль, набряк, розширення судин слизової оболонки. Також анальгезивна дія НПЗП пов’язана з їх здатністю пригнічувати сенситизацію ноцицептивних рецепторів простаноїдами. Тому застосування НПЗП є незамінною ланкою патогенетичного і симптоматичного лікування пацієнтів із запальними захворюваннями глотки.

НПЗП поділяють на дві групи:

• активні інгібітори синтезу простагландинів (ібупрофен, флурбіпрофен, диклофенак);
• слабкі інгібітори синтезу простагландинів (індометацин, піроксикам, фенілбутазон), які малоактивні при гострому запаленні, але ефективні при хронічному.

Тому за наявності гострого запалення в ротоглотці перевагу надають НПЗП 1-ї групи.

Більшість НПЗП мають системне пероральне застосування, що не завжди доцільно при болю у горлі, коли важливий місцевий вплив на запалену слизову оболонку. Крім того, застосування НПЗП системної дії пов’язане з можливим ризиком виникнення ускладнень з боку шлунково-кишкового тракту та інших загальних порушень (підвищення артеріального тиску, нефропатія в осіб похилого віку), що є наслідком інгібуючої дії цих засобів на фізіологічну циклооксигеназу-1. Тому згідно із сучасними рекомендаціями для усунення запалення в ротоглотці перевагу надають застосуванню НПЗП місцевої дії, дія яких безпосередньо у вогнищі запалення, уникаючи загальних побічних ефектів.

До активних інгібіторів синтезу простагландинів місцевої дії належить флурбіпрофен — фторована похідна ібупрофену. Флурбіпрофен є добре вивченим НПЗП у ході клінічних досліджень і багаторічного застосування в медичній практиці. Місцеве застосування флурбіпрофену забезпечує швидке настання лікувального ефекту за рахунок проникнення в глибокі шари слизової оболонки у ділянці ураження, а резорбція зі слизових оболонок у загальний кровотік виявляється незначною, що не призводить до появи високих концентрацій речовини у крові й системних побічних впливів. Місцеве застосування флурбіпрофену є безпечним, оскільки частота розвитку пошкодження слизової оболонки ротової порожнини при такому застосуванні флурбіпрофену не відрізняється від такої при прийомі плацебо.

На ринку України представлений препарат Стрепсілс^® Інтенсив у формі спрея, що містить флурбіпрофену 8,75 мг в одній дозі (3 розпилення). Результати досліджень свідчать, що ця доза флурбіпрофену є мінімальною для досягнення клінічного ефекту порівняно з іншими НПЗП при збереженні сприятливого профілю безпеки. Форма спрея дозволяє одразу доставляти діючу речовину до вогнища запалення на задній стінці глотки і мигдаликів. Результати клінічних досліджень з вивчення ефективності Стрепсілс^® Інтенсив показали, що препарат зумовлює виражену протизапальну дію як при вірусній, так і бактеріальній інфекції в горлі, швидкий початок дії (з перших хвилин) і забезпечує тривале знеболення. Стрепсілс^® Інтенсив спрей не містить спирту, тому має пом’якшувальний і заспокійливий вплив на пошкоджену слизову оболонку ротоглотки, а також не має у складі цукру, тому може бути рекомендований пацієнтам із супутнім цукровим діабетом. Як свідчать результати експериментальних досліджень, крім протизапальної, флурбіпрофен зумовлює протимікробну дію, зокрема активний щодо епідермофітів, трихофітів, мікроспор (Chowdhury B. et al., 2003).

Нижче представлено результати дослідження, проведеного на базі Київського міського центру ендоскопічної риноларингології та лікувально-діагностичного центру «ADONIS».

Мета — вивчення клінічної ефективності та безпосередньо швидкості дії препарату Стрепсілс^® Інтенсив спрей у лікуванні пацієнтів із гострими запальними захворюваннями глотки.

Об’єкт і методи дослідження

Обстежено 100 пацієнтів із ГТФ віком 18–65 років, 72% з яких належали до вікової категорії 20–35 років, тобто найбільш соціально активної. Тривалість захворювання до моменту звернення становила <48 год. На основі клінічного обстеження й експрес-тесту на наявність стрептококової інфекції ГТФ належав до небактеріального, тобто спричиненого вірусними чинниками.

До основної групи входили 50 пацієнтів, які отримували у монотерапії Стрепсілс^® Інтенсив спрей по одній дозі (3 вприскування) кожні 3–6 год, діюча речовина — флурбіпрофен. Контрольна група поділена порівну: у 1-й (n=25) пацієнтам застосовували місцеве лікування спреєм із бензидаміном гідрохлоридом, у 2-й (n=25) — антисептик у формі спрея згідно з інструкцією виробника. Тривалість лікування становила 5–7 днів.

У дослідження не включали пацієнтів, які на момент огляду мали показання до призначення антибіотиків, або застосовували антибіотики протягом 1 міс до звернення.

Оцінку ефективності лікування проводили на основі суб’єктивних показників та об’єктивних критеріїв. Звертали увагу на місцеві симптоми, а саме біль у горлі у спокої та при ковтанні, фарингеальний дискомфорт (першіння, відчуття печіння, сухості, дертя), а також загальні симптоми інтоксикації (слабкість, втомлюваність, пітливість, головний біль, дискомфорт в очах, сльозотеча, підвищення температури тіла). Суб’єктивні показники оцінювали за 10-бальною візуально-аналоговою шкалою, де 0 балів означає відсутність ознаки, 10 — її максимальне значення. З об’єктивних критеріїв при фарингоскопії звертали увагу на гіперемію, набряк слизової оболонки задньої стінки глотки і піднебінних мигдаликів, м’якого піднебіння. Дані огляду оцінювали за 4-бальною системою: 0 балів — відсутність, 1 — слабка, 2 — помірна, 3 — сильна вираженість симптомів. Суб’єктивні скарги пацієнти відмічали у спеціальному опитувальнику у балах. Динаміку об’єктивних симптомів оцінювали при зверненні пацієнта (1-й візит), через 36–48 год лікування (2-й візит) і на 5-й (3-й візит) день лікування.

Результати та їх обговорення

Дані обстеження пацієнтів із ГТФ перед проведенням лікування свідчать, що вираженість запального процесу була практично однаковою у трьох групах.

Динаміка показників болю у горлі представлена на рис. 1. Більш швидке і значне зменшення вираженості больових відчуттів спостерігали у пацієнтів основної групи, які застосовували препарат Стрепсілс^® Інтенсив спрей. Зменшення вираженості болю у горлі пацієнти відзначали вже через 10–15 хв після початку застосування спрея. Стійке зменшення вираженості болю зберігалося протягом 2–3 год під час проведення наступного контролю. Зменшення вираженості болю і набряку слизової оболонки глотки значно полегшувало ковтання вже протягом 1-ї доби лікування. При цьому ефективність препарату Стрепсілс^® Інтенсив спрей не знижувалася по мірі зменшення вираженості симптомів. Аналогічно спостерігали швидкий регрес таких показників рівня фарингеального дискомфорту, як дертя, першіння в горлі (рис. 2).

Рис. 1.

Інволюція больової симптоматики у пацієнтів із ГТФ

Рис. 2.

Інволюція фарингеального дискомфорту у пацієнтів із ГТФ

Зменшення вираженості больового синдрому підтверджувалося об’єктивно значним зменшенням гіперемії та набряку слизової оболонки піднебінних мигдаликів і задньої стінки глотки при орофарингоскопії у пацієнтів, які отримували Стрепсілс^® Інтенсив спрей, з 2,89±0,78 до 1,56±0,66 бала (на 46,3%) на 2-гу добу лікування, і до 0,62±0,58 бала (на 78,5%) на 5-ту добу (р<0,05), тоді як у 1-й контрольній групі вираженість запальних явищ слизової оболонки на 2-гу добу лікування зменшувалася до 2,16±0,84 бала (на 24,4%), у 2-й контрольній — до 2,65±0,81 бала (на 7,7%) (р<0,05) (рис. 3).

Рис. 3.

Динаміка вираженості об’єктивних показників у пацієнтів із ГТФ

Необхідність призначення загальної антибіотикотерапії на 2-му контрольному огляді виникла лише у 1 (2%) пацієнта основ­ної групи, тоді як у 1-й контрольній — у 3 (12%), у 2-й конт­рольній — у 5 (20%) пацієнтів.

Потреба у додатковому прийомі НПЗП з анальгезивною загальною дією виникла лише у 7 (14%) пацієнтів основної групи, які отримували Стрепсілс^® Інтенсив спрей. Застосування анальгетичного засобу загальної дії було необхідним для 18 (72%) пацієнтів 1-ї контрольної та для 22 (88%) пацієнтів 2-ї контрольної групи (р<0,05). Це свідчить про те, що місцева дія безпосередньо у вогнищі запалення флурбіпрофену, як НПЗП, що міститься у спреї Стрепсілс^® Інтенсив, забезпечує більш ефективне купірування запального процесу, що дозволяє швидко усунути больовий синдром та інші прояви запалення.

Підводячи підсумки, можна стверджувати, що препарат Стрепсілс^® Інтенсив спрей, що містить флурбіпрофен, за анальгезивною дією виявився більш ефективним, ніж препарати груп порівняння (бензидамін гідрохлорид та антисептики) і сприяв швидшому зменшенню вираженості запальних явищ у глотці. Побічних впливів препарату, які вимагали би його відміни, і незадовільних результатів лікування не зареєстровано. У всіх пацієнтів спостерігали хорошу переносимість цього лікарського засобу.

Таким чином, Стрепсілс^® Інтенсив спрей забезпечує швидкий і виражений анальгезивний ефект завдяки протизапальній дії безпосередньо у вогнищі запалення і дозволяє уникнути додаткового застосування НПЗП загальної дії у 86% випадків, покращуючи якість життя і комплаєнс, а також знижуючи вартість лікування.

Висновок

Запальні процеси глотки найчастіше викликаються вірусною інфекцією і супроводжуються вираженим больовим синдромом. Антибіотики не впливають на вірусний агент і не забезпечують анальгезивної дії. Застосування препарату місцевої дії Стрепсілс^® Інтенсив спрей, який містить флурбіпрофен, забезпечує потужний протизапальний ефект як при вірусному, так і бактеріальному запаленні глотки, і за рахунок цього стійкий анальгезивний ефект порівняно із застосуванням інших НПЗП або антисептиків у формі спрея. Тобто застосування Стрепсілс^® Інтенсив спрей є патогенетично і симптоматично зумовленим. Це дає змогу уникнути необґрунтованого застосування системних антибіотиків у хворих на катаральний ГТФ з їх можливими побічними впливами і розвит­ком антибіотикорезистентності. Але навіть у тих випадках, коли застосування загальної антибіотикотерапії показане, пацієнт все одно потребує призначення місцевого НПЗП для підвищення ефективності лікування та підвищення якості життя. Отже, як свідчать результати проведеного дослідження, таким засобом може бути флурбіпрофен у формі спрея Стрепсілс^® Інтенсив, який ефективно позбавить від болю в горлі. Висока ефективність, швидке і тривале знеболення, зручна для застосування форма, високий профіль безпеки дозволяють рекомендувати Стрепсілс^® Інтенсив спрей до широкого застосування як препарат першої лінії у пацієнтів із запальною патологією глотки.

Список використаної літератури

• Зайцева О.В. (2012) Острый ринофарингит в педиатрической практике. Леч. врач, 10.
• Лопатин А.С. (2001) Лечение острого и хронического фарингита. РМЖ (Русский медицинский журнал), 9: 16–17.
• Лучшева Ю.В., Кунельская Н.Л., Изотова Г.М. (2012) Местная терапия при различных формах фарингитов. Мед. совет, 20: 92–95.
• Міністерство охорони здоров’я України (2014) Наказ МОЗ України від 16.07.2014 р. № 499 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при грипі та гострих респіраторних інфекціях».
• Попович В.І., Кошель І.В. (2018) Контроль болю при гострому тонзиліті як стратегія відкладеного призначення антибіотиків. Оториноларингология. Восточная Европа, 8(4): 442–453.
• Рязанцев С.В. (2007) Терапия острых фарингитов. Метод. рекоменд. Санкт-Петербург, 40 с.
• Таточенко М.Н. (2004) Терапия ОРЗ у детей. РМЖ (Русский медицинский журнал), 21: 21–24.
• Chowdhury B., Adak M., Bose S.K. (2003) Flurbiprofen, a unique non-steroidal anti-inflammatory drug with antimicrobial activity against Trichophyton, Microsporum and Epidermophyton species. Lett. Appl. Microbiol., 37(2): 158–161.
• Del Mar C.B., Glaszion P.P., Spinks A.B. (2000) Antibiotics for sore throat. Cochrane Database Syst. Rev., 2: CD 000023.
• Limb M., Connor A., Pickford M. et al. (2009) Scintigraphy can be used to compare delivery of sore throat formulations. Int. J. Clin. Pract., 63(4): 606–612.
• Shulman S.T., Bisno A.L., Clagg H.W. et al. (2012) Clinical practice guideline for the diagnosis and management of group A streptococcal pharyngitis: 2012 update by the Infections Diseases Society of America. Clin. Infect. Dis., 55(10): 1279–1282.
• Worrall G.J. (2007) Acute sore throat. Can. Fam. Physician., 53(11): 1961–1962.



Адреса для листування:
Біль Богдан Назарович
04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9
Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика,
кафедра отоларингології

Одержано 09.04.2020