Вступ
Досягнення сучасної медицини, спрямовані на покращення якості життя та продовження його тривалості, пов’язані з ростом частки населення похилого віку. Старіння — біологічний руйнівний процес, який неминуче розвивається з віком та призводить до обмеження адаптаційних можливостей організму і розвитку вікових патологій. Вагомою проблемою охорони здоров’я є підтримка здорового способу життя людей похилого віку, лікування та профілактика захворювань, пов’язаних із віковими особливостями організму (Моложавая О.С. и соавт., 2016а). Процес старіння пов’язаний зі структурно-функціональними змінами на молекулярному, клітинному, органному та системному рівнях, що призводить до зниження адаптаційних реакцій та реактивності організму пацієнтів похилого віку і супроводжується тяжчим перебігом усіх хвороб (Паршиков И.А. и соавт., 2013; Mallory E.K. et al., 2018).
У численних дослідженнях продемонстровано зв’язок адаптаційних реакцій організму з особливостями перебігу та клініко-лабораторними показниками при патологіях респіраторного тракту, різних клінічних формах туберкульозу та хворобах шлунково-кишкового тракту (Егшатян Л.В. и соавт, 2015; Радченко О.М., Пилипів Л.І., 2016; Shondelmyer K. et al., 2018). Актуальним є визначення адаптаційних реакцій та реактивності організму у пацієнтів похилого віку на фоні гострої кишкової інфекції (ГКІ), спричиненої умовно-патогенними мікроорганізмами (УПМ), які вивчені недостатньо. У клінічних умовах для комплексної діагностики адаптаційних реакцій перспективним є використання інтегральних гематологічних показників. Окремі параметри лейкоцитарної формули не дають цілісної уяви про реакцію системи крові та реактивність організму, більш інформативним вважають визначення інтегральних гематологічних показників (Радченко О.М., Пилипів Л.І., 2016). Застосування лейкоцитарних індексів із високим ступенем достовірності допомагає в діагностиці та прогнозуванні змін стану організму.
Доведено, що вікові зміни організму пов’язані з низькою варіабельністю мікроорганізмів та змінами їх співвідношення (Моложавая О.С. и соавт., 2016б; Obata Y., Pachnis V., 2016; Yoo B.B., Mazmanian S.K., 2017). Важливо враховувати можливу втрату толерантності та розвиток резистентності до власних мікроорганізмів серед пацієнтів старшої вікової групи. Встановлено, що порушення мікробіоценозу пов’язані зі змінами імунної системи, що додатково підвищує ризик захворюваності та їх ускладнений перебіг (Mandal S. et al., 2015). Зміни імунного статусу пацієнтів похилого віку в цілому та порушення функціонування в лімфоїдній системі кишечнику зокрема асоційовані з вищою частотою ГКІ, спричинених УПМ.
Зважаючи на високу частоту ГКІ, спричинених УПМ, у пацієнтів похилого віку та пов’язаних із ними дезадаптаційних порушень, визначення інтегральних гематологічних індексів як предикторів оцінки тяжкості ендогенної інтоксикації та активності запального процесу є актуальним і потребує подальшого вивчення.
Мета — оцінити адаптаційні можливості та реактивність організму на основі розрахунку гематологічних інтегральних показників у пацієнтів похилого віку на фоні ГКІ, спричиненої УПМ, з урахуванням провідного етіологічного фактора.
Об’єкт і методи дослідження
Проведено ретроспективний аналіз історій хвороби пацієнтів похилого віку з ГКІ, спричиненими УПМ, які перебували на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні Вінницької центральної районної лікарні в період 2008–2018 рр. У досліджувану групу включено 46 осіб (11 (23,91%) чоловіків та 35 (76,09%) жінок; середній вік — 68,67±6,49 року). Госпіталізували пацієнтів на 3,63±3,88 добу захворювання. Усі лікувально-діагностичні процедури здійснювали за інформованою згодою пацієнтів.
Бактеріологічне підтвердження діагнозу отримано в усіх обстежених. Найчастішим етіологічним чинником ГКІ були ентеропатогенні кишкові палички — 26 (56,52%); представники родини Pseudomonadaceae виділено у 6 (13,04%), Staphylococcus aureus — у 14 (30,43%) пацієнтів. Серед ентеропатогенних кишкових паличок найчастіше виявлено бактерії роду Proteus: Proteus mirabilis — у 11 (23,91%), Proteus vulgaris — у 2 (4,35%) пацієнтів. Citrobacter freundii виділено у 5 (10,87%) пацієнтів, бактерії роду Klebsiella — у 8 (17,39%): Enterobacter aerogenes — у 5 (10,87%) та Klebsiella pneumoniae — у 3 (6,52%) пацієнтів. На основі виділеного збудника усіх пацієнтів розподілили на три групи: до 1-ї включено пацієнтів із ГКІ, спричиненими ентеропатогенними кишковими паличками, до 2-ї — представниками родини Pseudomonadaceae, до 3-ї — Staphylococcus aureus.
Для оцінки адаптаційних можливостей організму використовували індекс адаптації (ІА) за А.Х. Гаркави, згідно з яким виділяли реакції тренування, спокійної активації, напруженої активації та стресу. Серед показників неспецифічної реактивності також оцінено лейкоцитарний індекс (ЛІ), індекс співвідношення нейтрофілів і лімфоцитів (ІСНЛ) та індекс співвідношення нейтрофілів та моноцитів (ІСНМ). Розрахунок інтегральних гематологічних показників виконували усім пацієнтам, додатково проводили міжгруповий аналіз отриманих показників з урахування етіологічного чинника ГКІ.
Відповідно до тесту Колмогорова — Смірнова розподіл досліджуваної вибірки достовірно відрізнявся від нормального (р>0,05). Для оцінки різниці у незалежних сукупностях застосовували непараметричний критерій Краскела — Уолліса. Вірогідність безпомилкового прогнозу встановлювали при р≤0,05. Отримані результати наведені у вигляді середнього арифметичного ± середнього квадратичного (M±SD). Статистичний аналіз отриманих результатів проведений за допомогою програми «Statistica 13».
Результати та їх обговорення
Згідно з оцінкою індексів неспецифічної реактивності організму у пацієнтів, середній рівень ІА становив 0,39±0,12 та відповідав фізіологічним процесам резистентності організму (таблиця). У більшості пацієнтів — 34 (73,91%) — спостерігали фізіологічні реакції тренування, у решти 12 (26,09%) — патологічні реакції: у 7 (15,22%) — патологічні реакції стресу та у 5 (10,87%) — реакції спокійної активації. Середній рівень ІА у пацієнтів 1-ї групи становив 0,37±0,09, що свідчило про формування фізіологічних реакцій тренування. У більшості пацієнтів групи — 21 (80,77%) — ІА відповідав референтним значенням, у 2 (7,69%) — спостерігали ознаки спокійної активації, у 3 (11,54%) — патологічні реакції стресу. Середній рівень ІА у пацієнтів 2-ї групи становив 0,31±0,09. У 3 (50,0%) обстежених виявлено патологічні реакції стресу, у 3 (50,0%) — фізіологічні реакції тренування. У пацієнтів 3-ї групи середній рівень ІА становив 0,45±0,15. У більшості пацієнтів — 10 (71,43%) — спостерігали фізіологічні реакції тренування, у 1 (7,14%) — патологічні реакції стресу, у 3 (21,43%) — реакції спокійної активації. При порівнянні середніх рівнів ІА у групах пацієнтів з урахуванням провідного етіологічного чинника ГКІ встановлено достовірну відмінність між показниками (р=0,02) (рис. 1). Аналізуючи частоту патологічних реакцій стресу в досліджуваних групах, доведено наявність статистично значущої різниці (р=0,04), що свідчить про високу поширеність цього типу реакцій у пацієнтів 2-ї групи. Таким чином, у пацієнтів 2-ї групи переважали інфекційні фактори інтоксикаційного синдрому, а в 3-й групі — аутоімунні чинники.
| Гематологічний індекс | Група | р | ||
|---|---|---|---|---|
| 1-ша | 2-га | 3-тя | ||
| ІА | 0,37±0,09 | 0,31±0,09 | 0,45±0,15 | 0,02* |
| <0,3 | 3 (11,54) | 3 (50,0) | 1 (7,14) | 0,04* |
| 0,3–0,5 | 21 (80,77) | 3 (50,0) | 10 (71,43) | 0,3 |
| 0,5–0,7 | 2 (7,69) | – | 3 (21,43) | 0,28 |
| ІСНЛ | 3,05±0,91 | 3,87±1,36 | 2,58±0,83 | 0,01* |
| <1,82 | 1 (3,85) | – | 3 (21,43) | 0,13 |
| 1,82–3,12 | 15 (57,69) | 1 (16,67) | 9 (64,28) | 0,13 |
| >3,12 | 10 (38,46) | 5 (83,33) | 2 (14,29) | 0,01* |
| ІСНМ | 32,22±14,01 | 45,76±25,81 | 33,94±23,01 | 0,23 |
| 10,52–13,14 | 1 (3,85) | – | 3 (21,43) | 0,13 |
| >13,14 | 25 (96,15) | 6 (100,0) | 11 (78,57) | 0,13 |
| ЛІ | 0,71±0,17 | 0,55±0,07 | 0,81±0,19 | 0,004* |
| <0,79 | 20 (76,92) | 6 (100,0) | 6 (42,86) | 0,02* |
| 0,79–1,08 | 5 (19,23) | – | 6 (42,86) | 0,09 |
| >1,08 | 1 (3,85) | – | 2 (14,28) | 0,36 |
Аналізуючи процеси неспецифічної та специфічної резистентності організму у пацієнтів, виявлено, що середній рівень ІСНЛ становив 3,01±1,01 та відповідав референтним межам норми у більшості — 25 (54,35%) пацієнтів. Порушення резистентності зареєстровано у 21 (45,65%), підвищення ІСНЛ — у 17 (36,96%), зниження — у 4 (8,69%) пацієнтів. Середній рівень ІСНЛ у пацієнтів 1-ї та 3-ї груп відповідав нормі — 3,05±0,91 та 2,58±0,83 відповідно. У пацієнтів 2-ї групи спостерігали підвищення ІСНЛ — 3,87±1,36, що свідчить про переважання інфекційного генезу у розвитку ендогенної інтоксикації. При міжгруповому аналізі середніх рівнів ІСНЛ у групах пацієнтів встановлено достовірну відмінність між показниками (р=0,01) (рис. 2). У більшості пацієнтів 1-ї та 3-ї груп — 15 (57,69%) та 9 (64,28%) відповідно — і лише в 1 (16,67%) — 2-ї групи порушення резистентності не спостерігали; достовірної відмінності не встановлено (р=0,13). Натомість у більшості пацієнтів 2-ї — 5 (83,33%), а також 10 (38,46%) — 1-ї та 2 (14,29%) — 2-ї групи спостерігали підвищення ІСНЛ; встановлено статистично значущу різницю (р=0,01). Отже, у пацієнтів 2-ї групи переважали інфекційні фактори у формуванні інтоксикаційного синдрому та спостерігали ознаки напруженості гуморальної ланки імунітету. Порушення неспецифічної резистентності організму, що зумовлювало зниження ІСНЛ, відзначено у 1 (3,85%) пацієнта 1-ї та у 3 (21,43%) — 3-ї групи, у 2-й групі цих проявів не виявлено; достовірної відмінності не встановлено (р=0,13).
Середній рівень ІСНМ становив 34,51±18,87, що значно перевищувало показники референтних значень як в цілому по вибірці, так і при аналізі по групах (32,22±14,01 — у 1-й; 45,76±25,81 — 2-й та 33,94±23,01 — 3-й); достовірної відмінності не встановлено (р=0,23) (рис. 3). У 42 (91,30%) пацієнтів (25 (96,15%) — 1-ї, 6 (100,0%) — 2-ї та 11 (78,57%) — 3-ї групи) спостерігали ознаки активізації моноцитарно-макрофагальної системи та підвищення фагоцитарної активності макрофагів; достовірної відмінності не встановлено (р=0,13). Лише у 4 (8,70%) пацієнтів ІСНМ відповідав межам референтної норми — у 1 (3,85%) 1-ї та у 3 (21,43%) — 3-ї групи; достовірної відмінності не виявлено (р=0,13).
Середній рівень ЛІ по вибірці становив 0,72±0,18 та відповідав референтним показникам норми. У пацієнтів 2-ї групи середній рівень ЛІ найнижчий — 0,55±0,07, у пацієнтів 1-ї групи — теж нижче референтних меж — 0,71±0,17, у 3-й — відповідав нормі (0,81±0,19); встановлено достовірну відмінність показників (р=0,004) (рис. 4). Зниження ЛІ спостерігали у 32 (69,57%) пацієнтів: в 6 (100,0%) — 2-ї, 20 (76,92%) — 1-ї та 6 (42,86%) — 3-ї групи; встановлено достовірну відмінність (р=0,02). Таким чином, у більшості пацієнтів превалювали інфекційні чинники ендогенної інтоксикації. Збереження ЛІ в межах референтних значень спостерігали у 11 (23,91%) пацієнтів: у 6 (42,86%) — 3-ї та 5 (19,23%) — 1-ї групи; у пацієнтів 2-ї групи не спостерігали (достовірної відмінності не встановлено — р=0,09). Підвищення ЛІ, що свідчило про активність імунних механізмів у формуванні ендогенної інтоксикації, відзначали у 3 (6,52%) пацієнтів: 2 (14,28%) — 3-ї та 1 (3,85%) — 1-ї групи; достовірної відмінності не встановлено (р=0,36). Підвищення ЛІ зумовлено незавершеністю фагоцитозу та є проявом гіперчутливості сповільненого типу.
Висновки
1. На основі розрахунку гематологічних інтегральних показників доведено відмінності адаптаційних можливостей та реактивності організму пацієнтів похилого віку на фоні ГКІ, спричиненої УПМ, з урахуванням провідного етіологічного фактора.
2. За всіма досліджуваними параметрами у пацієнтів 2-ї групи з ГКІ, спричиненою представниками родини Pseudomonadaceae, інтоксикаційний синдром мав переважно інфекційний генез, спостерігали ознаки напруження гуморальної ланки імунітету та посилення факторів неспецифічної реактивності організму.
3. У 3-й групі, де основним етіологічним збудником був Staphylococcus aureus, переважали аутоімунні чинники формування інтоксикаційного синдрому, виявляли ознаки незавершеності фагоцитозу та гіперчутливості сповільненого типу.
Список використаної літератури
- Егшатян Л.В., Ткачева О.Н., Кафарская Л.И. и др. (2015) Изменения кишечной микрофлоры, ассоциированные с возрастом и образом жизни. Ожирение и метаболизм, 12(2): 3–9.
- Моложавая О.С., Ивахнюк Т.В., Макаренко А.Н. (2016а) Влияние физиологического старения организма на микрофлору желудочно-кишечного тракта. Акт. пробл. сучасної медицини, 16(1): 304–313.
- Моложавая О.С., Ивахнюк Т.В., Макаренко А.Н., Брозь Р.В. (2016б) Функции кишечной микрофлоры организма в норме и при патологии. Акт. пробл. сучасної медицини, Т. 16, 4(56): 333–340.
- Паршиков И.А., Полтавцев А.М., Осьмак Г.Ж. (2013) Влияние старения на микрофлору кишечника (литературный обзор). Молодой ученый, 11: 201–204.
- Радченко О.М., Пилипів Л.І. (2016) Гематологічні параметри у хворих на хронічне обструктивне захворювання легень з дистресом та еустресом. Акт. пробл. сучасної медицини, Т. 16, 4(56): 175–179.
- Mallory E.K., Acharya A., Rensi S.E. et al. (2018) Chemical reaction vector embeddings: towards predicting drug metabolism in the human gut microbiome. Pac. Symp. Biocomput., 23: 56–67.
- Mandal S., Van Treuren W., White R.A. et al. (2015) Analysis of composition of microbiomes: a novel method for studying microbial composition. Microb. Ecol. Health Dis., 26: 27663.
- Obata Y., Pachnis V. (2016) The effect of microbiota and the immune system on the development and organization of the enteric nervous system. Gastroenterol., 151(5): 836–844.
- Shondelmyer K., Knight R., Sanivarapu A. et al. (2018) Ancient thali diet: gut microbiota, immunity, and health. Yale J. Biol. Med., 91(2): 177–184.
- Yoo B.B., Mazmanian S.K. (2017) The Enteric network: interactions between the immune and nervous systems of the gut. Immunity, 46(6): 910–926.
Резюме. Цель — оценить адаптационные возможности и реактивность организма пациентов пожилого возраста на фоне острой кишечной инфекции (ОКИ), вызванной условно-патогенными микроорганизмами (УПМ), с учетом ведущего этиологического фактора. Объект и методы исследования. Проанализированы данные историй болезни 46 пациентов пожилого возраста с ОКИ, вызванными УПМ. На основании выделенного возбудителя сформировано три группы пациентов: 1-я (n=26) — ОКИ, вызванные энтеропатогенными кишечными палочками, 2-я (n=6) — представителями семейства Pseudomonadaceae, 3-я (n=14) — Staphylococcus aureus. Для оценки адаптационных возможностей организма использовали индекс адаптации, лейкоцитарный индекс, индекс соотношения нейтрофилов и лимфоцитов, индекс соотношения нейтрофилов и моноцитов. Результаты. У пациентов 2-й группы интоксикационный синдром имел преимущественно инфекционный генез, отмечены признаки напряжения гуморальной цепи иммунитета и усиление факторов неспецифической реактивности организма. В 3-й группе преобладали аутоиммунные факторы формирования интоксикационного синдрома, отмечены признаки незавершенности фагоцитоза и гиперчувствительности замедленного типа. Выводы. Доказано достоверное отличие адаптационных возможностей и реактивности организма пациентов пожилого возраста на фоне ОКИ, вызванной УПМ, с учетом ведущего этиологического фактора.
Ключевые слова: пациенты пожилого возраста, острая кишечная инфекция, условно-патогенная флора, реактивность организма, адаптационные возможности.
Адреса для листування:
Шостацька Марія Олександрівна
21000, Вінниця, вул. Пирогова, 56
Вінницький національний медичний
університет імені М.І. Пирогова,
кафедра інфекційних хвороб з курсом епідеміології
E-mail: [email protected]
Одержано 25.09.2019
