Хвороба Лайма: передові дані дослідження стану гуморальної та клітинної відповіді
Дмитро Мальцев, лікар-імунолог вищої категорії, кандидат медичних наук, заступник директора Інституту імунології та алергології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, присвятив доповідь вирішенню питання специфічної діагностики бореліозу, алгоритму лікаря при отриманні псевдонегативного результату серологічного аналізу та надав стислу інформацію щодо лікування пацієнта, залежно від клінічної форми бореліозної інфекції.
Хвороба Лайма — природно-вогнищеве, трансмісивне, інфекційне, полісистемне захворювання, що відрізняється широким поліморфізмом клінічних проявів. Незважаючи на здатність борелій викликати будь-яку клінічну форму хвороби Лайма, існує така асоціація:
- Borrelia burgdorferi + суглобові ураження.
- Borrelia garinii + ураження нервової системи.
- Borrelia afzelii + ураження шкіри.
За словами Д. Мальцева, у Євразії трансмісія борелій відбувається за участю собачого (Ixodes ricinus) і тайгового кліща (Ixodes persulcatus), у Сполучених Штатах Америки — чорноногого (Ixodes scapularis).
До форм хронічного нейробореліоза відносять:
- прогресуючий енцефаломієліт;
- церебральний васкуліт;
- енцефалопатію;
- полірадикулоневропатію;
- полінейропатію;
- хронічний лімфоцитарний менінгіт;
- краніальний поліневрит;
- цервікальний радикулоневрит.
Детально були представлені сучасні можливості діагностики бореліозу, до яких Д. Мальцев відносить:
1. Мікробіологічний/культуральний метод (не використовується).
2. Полімеразну ланцюгову реакцію ліквору (малоінформативий метод у зв’язку з недостатньою валідизацією, адже позитивний результат спостерігається у 50% пацієнтів і лише протягом 1 міс).
3. Серологічні/імунологічні методи (основні):
I. Вестерн-блот дозволяє визначити синтез IgG та М до різних антигенів борелій та верифікувати інфікування. Однак цей метод не надає інформації про локалізацію збудника в конкретній системі організму.
II. Титр інтратекально синтезованих антитіл визначають з метою підтвердження персистенції борелій у центральній нервовій системі. За словами Д. Мальцева, доведено, що співвідношення титру сироваткових та лікворних IgG є інформативнішим порівняно з IgМ та дозволяє уникнути псевдонегативних результатів, ризик яких зростає в умовах первинного (наприклад загальноваріабельного чи дефіциту синтезу IgG) або вторинного (наприклад гіпогамаглобулінемії при застосуванні ритуксимабу) імунодефіциту.
III. Тест секреції гамма-інтерферону лімфоцитами у присутності антигену (квантифероновий тест) слід проводити при підозрі на отримання псевдонегативного результату, оскільки цей тест є більш релевантним у діагностиці нестерильного клітинного імунітету до збудника бореліозу. Іншою метою проведення квантиферонового тесту є контроль ерадикації борелії, що дозволяє абсолютно точно визначити час припинення вироблення гамма-інтерферону у відповідь на персистенцію борелії в організмі.
IV. Концентрація лікворного CXC хемокіну 13 (C-X-C motif chemokine ligand 13 — CXCL13), що також відомий як В-лімфоцитарний хемоаттрактант (B lymphocyte chemoattractant — BLC) та хемокін 1, який залучає В-клітини (B cell-attracting chemokine 1 — BCA-1), є показником запальної реакції в організмі, але у дослідженнях, за словами оратора, у 2018 р. на підставі метааналізу доведено, що саме при бореліозі його кількість суттєво і у 100% випадків підвищується, у той час як при інших інфекційних патологіях підвищення концентрації трапляється не завжди. Тож цей показник може бути додатковим при підтвердженні наявності бореліозу.
V. Тест трансформації лімфоцитів (lymphocyte transformation test — LTT) з бореліозним діагностикумом, як і квантифероновий тест, оцінює клітинний імунітет і дозволяє визначити успішність терапії.
VI. Кількість натуральних кілерів (CD57+ NK-клітин) у крові знижується при наявності бореліозу у пацієнта, тож метод визначення кількості цих клітин є додатковим.
VII. Типування лейкоцитарних антигенів людини (Human Leukocyte Antigens — HLA) дає надзвичайно вагому інформацію відносно діагностики і терапії:
- наявність HLA-DR 2 та 4 свідчить про підвищений на 22% ризик резистентності до терапії, тому такому пацієнту необхідно підвищити дозу специфічного антибактеріального препарату;
- наявність HLA-DR 1 зумовлює серологічну псевдонегативність та необхідність дослідження не гуморального, а клітинного імунітету із застосуванням квантиферонового тесту, тесту трансформації лімфоцитів, визначенням кількості хемокіну CXCL13 та CD57+ NK-клітин.
Д. Мальцев, ґрунтуючись на даних систематичного огляду 2009 р., представив етіотропне лікування пацієнта з бореліозом, залежно від форми ураження:
- Бореліоз без ураження нервової системи (грипоподібний синдром, мігруюча еритема тощо): доксициклін 4 мг/кг, амоксицилін 50 мг/кг, цефуроксим 20–30 мг/кг per os — 14 діб.
- Ранній менінгіт: цефтріаксон 50 мг/кг внутрішньовенно (в/в).
- Раннє ураження периферичної нервової системи: цефотаксим 200 мг/кг в/в.
- Пізній енцефаломієліт: пеніцилін G 0,5 млн МО/кг на 4–6 введень в/в — 14 діб або до клініко-лабораторної ремісії.
У тяжких випадках лікар рекомендує призначати додатково до етіотропної терапії людський імуноглобулін 200–400 мг/кг.
Підсумовуючи сказане, лікар-імунолог наголосив на тому, що спостерігається виражена мімікрія бореліозу під інші захворювання нервової системи (розсіяний склероз, герпесвірусні інфекції, атеросклероз церебральних судин, поліомієліт тощо), що часто ускладнює діагностику та має спонукати лікаря до використання всього відомого арсеналу дослідження стану не лише клітинної, але й гуморальної відповіді на персистенцію борелій в організмі пацієнта.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
Маргарита Марчук, фото Сергія Бека
