Кінець травня 2019 р. багатьом запам’ятається тим резонансом, який викликало повідомлення про постанову Верховного Суду України від 17.04.2019 р. у справі № 682/1692/17*.
Цим рішенням Верховний Суд визнав цілком законним недопуск до дитячого навчального закладу дитини, яка не має щеплень, що є обов’язковими відповідно до закону.
Нагадаємо, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»:
«Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки закладу охорони здоров’я, в якому дитина перебуває під медичним наглядом. Довідка видається на підставі даних медичного огляду дитини, якщо відсутні медичні протипоказання для її перебування у цьому закладі, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями.
Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється».
Противники вакцинації відразу ж заявили, що це рішення Верховного Суду аж ніяк не вплине ані на їх позицію щодо вакцинації, ані на судову практику, оскільки був розглянутий тільки приватний випадок. Крім того, деякі особи заявили, що спір був програний, оскільки позивачами начебто було вибрано дуже хибні підстави для позову, а тому, якщо вибрати інші підстави, то вони обов’язково виграють аналогічну справу.
Оскільки новина про рішення Верховного Суду була поширена майже усіма засобами масової інформації, що мало наслідком палкі дискусії, то ми (після того як перші емоціональні коментатори заспокоїлися) здійснимо ретельний аналіз зазначеної постанови Верховного Суду.
Чи дійсно перше?
Відразу слід зауважити, що постанова Верховного Суду від 17.04.2019 р. у справі № 682/1692/17 зовсім не перше рішення, яке було ухвалено Верховним Судом у такій категорії справ. Аналогічне рішення було винесено Верховним Судом ще 20.03.2018 р. у справі № 337/3087/17**. В обох справах Верховний Суд відмовив батькам у задоволенні вимог, зазначивши, що недопуск невакцинованої дитини до дитячого навчального закладу є цілком законним.
Щодо аргументів позивачів
Враховуючи твердження про те, що нібито батьки програли справи лише внаслідок того, що вибрали слабкі аргументи, ми зараз здійснимо їх аналіз.
Так, у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі № 337/3087/17 суд зазначив:
«Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що з міркування безпеки здоров’я дитини, неякісної безкоштовної вакцини, наявності фактів дитячої смертності після вакцинації, релігійних міркувань та принципів вона разом із батьком дитини відмовилися від проведення профілактичних щеплень своєму сину ОСОБА_3 та у разі настання негативних наслідків для його здоров’я всю відповідальність з цього приводу взяли на себе. При цьому відмову відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради у наданні направлення дитини для влаштування до дошкільного навчального закладу вважає протиправною, оскільки таке рішення порушує вимоги міжнародного законодавства, що ратифіковане в Україні, вимоги Конституції України, законодавства про освіту, а також вимоги щодо права її дитини на освіту на рівні з іншими дітьми, що ставить її дитину у дискримінаційне положення відносно інших дітей».
А у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 р. у справі № 682/1692/17 доводи позивачів були такими:
«Позовна заява мотивована тим, що 16 червня 2017 року вона привела свого сина ОСОБА_2 до дошкільного навчального закладу після тимчасової відсутності у зв’язку із сімейними обставинами для продовження навчання. Незважаючи на те що дитина була абсолютно здоровою, прийняти її у дошкільний навчальний заклад відповідач відмовився. Для уникнення конфліктної ситуації вона пред’явила довідку про медичний стан здоров’я дитини, в якій вказано, що дитина здорова і може відвідувати садочок, однак сина до групи не прийняли, і вона вимушена була звернутися до завідуючої, яка у грубій формі почала вимагати медичні документи, не передбачені законом, у тому числі висновок лікарсько-консультативної комісії. Вважала, що вказані дії відповідача є неправомірними та такими, що порушують основоположні принципи Конституції України щодо гарантування прав на дошкільну освіту та охорону здоров’я її сина, приписи Закону України «Про освіту». Крім того, на її думку, відповідна позиція відповідача є непрямою дискримінацією і порушує приписи Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Вказувала, що законодавством України передбачено право батьків відмовитися від профілактичних щеплень їхнім дітям. При цьому таке право залишається за батьками незалежно від причин відмови. Її відмова від вакцинації є обміркованим та зваженим рішенням, прийнятим на підставі детального та всебічного вивчення питань, пов’язаних з вакцинацією, можливих наслідків після її проведення, оскільки вона переконана, що вакцинація може негативно вплинути на здоров’я дитини, саме тією вакциною, яка на той час була в наявності у медичних закладах».
Таким чином, в обох справах позивачі посилалися на ті аргументи, на які зазвичай посилаються всі противники вакцинації, намагаючись відстояти право на відвідування невакцинованими дітьми навчальних закладів:
- Вакцинація шкодить здоров’ю.
- Вакцини неякісні.
- Релігійні мотиви.
- Порушення міжнародних договорів.
- Порушення конституційних гарантій права на безоплатну освіту.
- Відмова у відвідуванні невакцинованої дитини — це дискримінація.
- Відмова від вакцинації — це право батьків.
Як бачимо, всі наведені судом аргументи цілком знайомі усім тим, хто хоча б раз брав участь у дискусіях із противниками вакцинації. Позивачі лише повторили ці доводи. А тому твердження, що позиція позивачів була слабкою та вела до програшу справи, з одного боку, виглядає безглуздо, а з іншого — я вимушений з цим твердження повністю погодитись — усі наведені аргументи дійсно слабкі, оскільки всі вони суперечать базовим принципам регулювання цих відносин, про які я писав раніше, та на які послався Верховний Суд.
Базові принципи
Визнавши законність недопуску до дитячих закладів без обов’язкових щеплень, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 р. у справі № 682/1692/17 зазначив:
«Вимога про обов’язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими…».
При цьому, на рік раніше, Верховній Суд у постанові від 20.03.2018 р. у справі № 337/3087/17 висловив таку саму правову позицію:
«…завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей.
У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти, протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров’я, що, крім іншого, гарантовано ст. 3; 27 та 49 Конституції України».
Наведений висновок Верховного Суду повністю узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, в п.п. 85, 136 рішення ЄСПЛ у справі «Релігійна громада Свідки Єгови м. Москви проти Російської Федерації» суд також прямо зазначив, що «у держави, без сумніву, є інтерес у захисті та охороні життя та здоров’я своїх громадян… в певних випадках ці інтереси мають пріоритет відносно права громадян на самовизначення… держава має право в певних випадках зобов’язати громадян пройти медичні процедури з метою усунення загрози завдання шкоди здоров’ю населення…»
Як бачимо, висновки як ЄСПЛ, так і Верховного Суду досить однозначні — право особи на відмову від лікування (вакцинації тощо) закінчується там, де починаються інтереси держави у захисті життя та здоров’я всього населення. Саме цей принцип і був покладений в основу вищенаведених рішень Верховного Суду.
Що далі?
Супротивники вакцинації стверджують, що нібито рішення Верховного Суду жодним чином не вплине на інші судові справи, які ще розглядаються, оскільки воно стосується окремої справи. Насправді усе виглядає дещо інакше.
По-перше, Верховний Суд ухвалив два рішення, і як ми побачили, за рік позиція не була змінена.
По-друге, всі судові рішення ухвалюються в окремих справах. Проте з кожного окремого випадку можна зробити загальний правовий висновок. Саме ці висновки потім враховують усі інші суди під час розгляду аналогічних справ.
Таким чином, можна стверджувати, що після наведених постанов Верховного Суду всі інші суди також прийматимуть рішення, в яких недопуск невакцинованої дитини буде визнаватися цілком законним.
Олег Юдін,
адвокат, член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики
Національної асоціації адвокатів України
*reyestr.court.gov.ua/Review/81652333?fbclid=IwAR3f95Xpe0owjJ70eO0DKbcUHIFWEt9RtSc2tgUyO8DoEl0Ic4_0yBOhuPs
**reyestr.court.gov.ua/Review/72899510