Антибіотикорезистентність клінічних штамів Escherichia coli в хірургічних стаціонарах України у 2010 р.

Вступ

Резистентність до антимікробних препаратів, яка негативно впливає на результат лікування хворих, є актуальною проб­лемою для всіх країн. Останнім часом у світі спостерігається ріст антибіотикорезистентності штамів Escherichia coli (E. coli) (Gaynes R. et al., 2005; Lautenbach E. et al., 2005), які є одними з провідних збудників нозокоміальних гнійно-запальних інфекцій (Europian Centre for Disease Prevention and Control, 2007; Салманов А.Г. та співавт., 2009). Причому частота резистентності має значні коливання до різних груп і класів антимікробних препаратів (Europian Centre for Disease Prevention and Control, 2007; 2008).

Аналогічна ситуація спостерігається також в Україні. Проведені у 2008–2009 рр. багатоцентрові дослідження показали, що рівні резистентності клінічних штамів E. coli до антибіотиків відрізняються в різних регіонах і хірургічних стаціонарах України та змінюються з часом (Салманов А.Г., Марієвський В.Ф., Доан С.І., 2010а; б). Це свідчить про те, що для організації та проведення ефективних заходів боротьби з нозокоміальними інфекціями необхідно здійснювати постійний моніторинг мікроб­ної резистентності до дії антибіотиків на локальному, регіональному та національному рівнях.

Отже, успіх стартової антибактеріальної терапії нозокоміальної гнійно-запальної інфекції, викликаної E. coli, залежить від правильного вибору антибіотика, що можливо за наявності даних про його резистентність. У доступній літературі дослідженню антибіотикорезистентності клінічних штамів E. coli — збудників гнійно- запальних інфекцій у хірургічних стаціо­нарах України — присвячено поодинокі публікації, а отримані результати суттєво різняться. Це пов’язано з тим, що тактика застосування антибіотиків в Україні та інших країнах суттєво відрізняється. Оскільки багатоцентрові дослідження на державному рівні не впроваджено, визначити динаміку та масштаби поширення резистентності клінічних штамів E. coli можна на основі даних мікробіологічних лабораторій хірургічних стаціонарів Украї­ни.

Мета роботи — вивчення антибіотикорезистентності клінічних штамів E. coli, виділених у пацієнтів, госпіталізованих у хірургічні стаціонари різних регіонів України.

Об’єкт і методи дослідження

Досліджено 8707 клінічних штамів E. coli, виділених від пацієнтів, госпіталізованих у хірургічні відділення 97 багатопрофільних стаціонарів АР Крим, 24 областей України, а також міст Києва і Севастополя протягом 2010 р. Клінічні штами виділені та ідентифіковані у 83 мікробіологічних лабораторіях різних регіонів України. Дослідження клінічного матеріалу та інтерпретацію отриманих результатів проводили згідно з наказом МОЗ СРСР від 22.04.1985 р. № 535 «Об унификации микробиологических (бактериологических) методов исследования, применяемых в клинико-диа­гностических лабораториях лечебно-­профилактических учреждений». Ідентифікацію виділених штамів мікроорганізмів проводили загальноприйнятими бактеріологічними методами з дотриманням класифікації Бергі (Хоулт Д. и соавт. (ред.), 1997).

Чутливість виділених штамів мікроорганізмів до 37 антибіотиків вивчали дискодифузійним методом згідно з наказом МОЗ України від 05.04.2007 р. № 167 «Про затвердження методичних вказівок «Визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів» відповідно до рекомендованих Інститутом клінічних та лабораторних стандартів США (Clinical and Laboratory Standards Institute — CLSI, у минулому — Національний комітет США із клінічних та лабораторних стандартів (National Committee for Clinical Laboratory Standards — NCCLS)).

Статистична обробка отриманих результатів проведена з використанням загальноприйнятих методів варіаційної та кореляційної статистики. Формування бази даних та їх статистичний аналіз проводили з використанням спеціалізованої комп’ютерної програми Microsoft Excel.

Результати та їх обговорення

Результати аналізу даних про чутливість до антимікробних препаратів свідчать про суттєві відмінності резистентності досліджених штамів E. coli до тестованих антибіотиків різних класів та груп (рисунок).

Рисунок

Резистентність клінічних штамів E. coli до антибіотиків

Аналіз результатів досліджень чутливості до антимікробних препаратів показав, що 28,1±0,1% штамів E. coli були резистентними до всіх тестованих антибіотиків. Резистентність клінічних штамів до окремих груп і класів антимікробних препаратів різняться (таблиця).

Дані таблиці свідчать, що із тестованих β-лактамних антибіотиків найменшою активністю щодо штамів E. coli володіли пеніциліни, резистентність до яких становила в середньому 42,5±0,4%. Встановлено, що до пеніциліну, ампіциліну та інгібіторозахищених пеніцилінів, а саме ампіциліну/сульбактаму та амоксициліну/клавуланату, нечутливими були 66,1±1,0; 48,1±0,7; 33,6±1,1 та 28,3±1,0% досліджених штамів E. coli відповідно. До оксациліну нечутливими були 25,7±1,3% штамів.

Резистентність до тестованих цефалоспоринів різних поколінь варіювала від 25,5±0,8 до 34,7±0,9%, середній показник — 27,1±0,2%.

Резистентність E. coli до цефалоспоринів І покоління становила в середньому 30,3±0,5%. Нечутливими до цефазоліну та цефалексину були 29,8±0,7 і 31,1±0,8% штамів відповідно.

Більше ⅓ досліджених штамів E. coli були нечутливими до цефуроксиму — представника цефалоспоринів ІІ покоління. Резистентність до цього препарату становила 34,7±0,9%.

Препарати групи цефалоспоринів ІІІ покоління до штамів E. coli мали різний ступінь антимікробної активності. Резистентність до препаратів цієї групи в середньому становила 25,4±0,3%. Найнижча резистентність виявлена до цефтріаксону — 22,5±0,5% та цефтазидиму — 26,3±0,6%, найвища — до цефоперазону 29,0±0,7% та цефотаксиму — 26,6±0,6%.

Представник цефалоспоринів ІV покоління цефепім відносно до клінічних штамів E. coli проявив невисоку активність. До цього препарату нечутливими були 25,5±0,8% досліджених штамів.

Серед β-лактамних антибіотиків найвищу антимікробну активність до E. coli виявили карбапенеми, до яких нечутливими були 9,0±0,8% досліджених штамів. Найвищу активність щодо штамів E. coli виявив меропенем, до якого нечутливими були 7,5±0,5% штамів. До іміпенему нечутливими були 10,9±0,6% штамів E. coli.

Рівень резистентності штамів E. coli до тестованих аміноглікозидів (гентаміцин, амікацин і нетилміцин) становив в середньому 22,9±0,4%. Найнижчу частоту резистентності штамів E. coli виявлено до амікацину — 20,2±0,5%, найвищу — до гентаміцину — 25,5±0,5%. До нетилміцину нечутливими були 22,1±1,6% досліджених штамів.

До тестованих макролідів резистентними були 34,3±0,9% досліджених штамів. Найвища резистентність виявлена до кларитроміцину — 48,5±2,0%, найнижча — до еритроміцину — 26,4±1,4% штамів. До азитроміцину нечутливими були 34,0±1,4% досліджених штамів.

Виявлено невисоку активність до клінічних штамів E. coli глікопептидів, а саме ванкоміцину. Нечутливість до цього препарату виявили 24,2±1,3% штамів.

Високу резистентність досліджені штами E. coli виявили до тетрациклінів. До них нечутливими були 38,9±0,9% штамів. Резистентність досліджених штамів до тетрацикліну та доксицикліну становила 39,6±1,5 і 38,5±1,2%.

Понад половину досліджених штамів E. coli були нечутливими до лінкозамідів. Резистентність до цих препаратів у середньому становила 50,3±1,2% та була у ме­жах від 65,4±2,0% (кліндаміцин) до 43,4±1,4% (лінкоміцин).

Нечутливими до рифампіцину були 24,7±1,1% досліджених штамів E. coli.

Помірну антимікробну активність виявляли тестовані фторхінолони (офлоксацин, левофлоксацин, ломефлоксацин, гатифлоксацин, ципрофлоксацин, пефлоксацин та норфлоксацин), нечутливість до яких виявили в середньому 25,7±0,3% клінічних штамів E. coli. Найвищу частоту резистентності штамів E. coli встановлено щодо ломефлоксацину — 33,5±1,5% та левофлоксацину — 30,1±1,0%, найнижчу — до гати­флоксацину — 19,6±0,8%. Резистентність досліджених штамів до офлоксацину, ципрофлоксацину, пефлоксацину та норфлоксацину становила 24,4±0,7; 24,2±0,6; 27,1±1,4 і 29,0±0,9% відповідно.

Високу антимікробну активність до E. coli виявив лінезолід, який належить до оксазолідинів. Нечутливими до нього були 15,0±1,4% досліджених штамів.

Хлорамфенікол до E. coli виявив відносно високу активність. Резистентними до цього препарату були 21,2±1,0% досліджених штамів.

При аналізі даних щодо чутливості штамів E. сoli до тестованих антибіотиків виявлено суттєві відмінності щодо рівня резистентності залежно від регіону, де розташовано хірургічний стаціонар.

Результати проведених нами досліджень свідчать, що частота резистентності штамів E. coli до амінованих пеніцилінів (ампіциліну, амоксициліну, ампіциліну/сульбактаму та амоксициліну/клавуланату) у хірургічних стаціонарах України в 2010 р. становила 39,5±0,5% та варіювала від 10,9 до 100,0%.

Найвищу резистентність E. coli до амінопеніцилінів виявили у хірургічних відділеннях Закарпатської (100,0%), Полтавської (80,1%), Черкаської (79,0%), Волинської (72,4%), Київської (70,5%), Чернігівської (62,5%) областей та АР Крим (70,4%), найнижчу — Івано-Франківської (10,9%), Донецької (17,3%), Херсонської (20,1%) та Дніпропетровської (21,1%) областей. Резистентність досліджених штамів до амінопеніцилінів на рівні від 30,0 до 70,0% виявлена у стаціонарах міст Києва (42,8%) та Севастополя (58,0%), а також Житомирської (57,4%), Запорізької (45,0%), Харківської (53,0%), Хмельницької (34,6%), Львівської (45,7%), Миколаївської (45,6%), Рівненської (57,4%), Сумської (44,0%), Тернопільської (50,0%), Чернівецької (51,0%) та Одеської (33,0%) областей. У Луганській області резистентність E. coli становила 29,0%.

Отримані нами результати певною мірою узгоджуються з даними досліджень, проведених мережею Європейської системи нагляду за резистентністю до антимікробних препаратів (European Antimicrobial Resistance Surveillance System — EARSS) у 2001–2007 рр. у 30 країнах. За даними EARSS рівень резистентності клінічних штамів E. coli до амінопеніцилінів за досліджуваний період зріс більше ніж на 30%. Рівень резистентності у 3 країнах становив до 40%: у Швеції — 33%, Фінляндії — 34% та Норвегії — 38%, а у 5 країнах — перевищував 70%: у Туреччині — 78%, Румунії — 77%, на Кіпрі — 73%, у Болгарії — 70% та Ізраїлі — 70% (Europian Centre for Disease Prevention and Control, 2007; 2008). Високі показники у країнах Європи та в Україні свідчать про зростання резистентності E. coli до амінопеніцилінів. Тому ці препарати не можуть бути використані як варіант ефективного емпіричного лікування хворих.

У країнах Європи та Північної Америки викликає занепокоєння зростання резистентності клінічних штамів E. сoli до цефалоспоринів ІІІ покоління. За даними EARSS, у 2007 р. резистентність до цих препаратів в окремих країнах Європи досягла до 40% (Europian Centre for Disease Prevention and Control, 2007; 2008).

Наші дослідження показали, що резистентність E. сoli до цефалоспоринів ІІІ покоління у хірургічних стаціонарах України у 2010 р. становила 25,4±0,3% та в окремих регіонах варіювала від 9,4 до 64,1%. Отримані дані певною мірою узгоджуються з результатами досліджень EARSS, проведених у 2001–2007 рр. в 30 країнах, а саме з частотою резистентності, виявленою в 2007 р. у Болгарії (23%), Румунії (28%) і Туреччині (40%) (Europian Centre for Disease Prevention and Control, 2007; 2008). Зростання резистентності E. coli до цефалоспоринів ІІІ покоління доведено також Центрами з контролю та профілактики інфекційних захворювань США (Centers for Disease Control and Prevention — CDC) за результатами моніторингу антибіотикорезистентності збудників нозокоміальних інфекцій, проведеного в період з 1986 по 2003 р. (Europian Centre for Disease Prevention and Control, 2007).

Серед цефалоспоринів ІІІ покоління найвищу активність до клінічних штамів E. coli у хірургічних стаціонарах України виявив цефтріаксон, резистентність до якого становила 22,5±0,5%. Найвищу резистентність до цього препарату спостерігали у Чернігівській (75,8±7,5%) та Житомирській (72,7±13,4%), найнижчу — у Кіровоградській (7,4±1,8%), Дніпропетровській (12,3±0,7%), Херсонській (15,0±1,5%), Луганській (15,4±1,8%), Івано-Франківській (18,9±2,5%) та Одеській (19,4±1,7%) областях. Найвищу резистентність спостерігали до цефоперазону, до якого нечутливими були 29,0±0,7% штамів. Високі показники резистентності до цього препарату виявили у хірургічних стаціонарах Черкаської (63,2%), Тернопільської (54,9%), Одеської (54,7%), Житомирської (51,2%) областей. Резистентність на рівні від 30 до 50% виявлено у Чернігівській (37,8%), Чернівецькій (38,5%), Рівненській (36,4%), Сумській (36,4%), Львівській (39,4%), Харківській (31,1%), Херсонській (31,4%) областях та у місті Києві (41,0%). У Волинській області резистентність до цефаперазону становила 22,2%. Відносно невисокі показники (від 10 до 20%) резистентності виявлено у стаціонарах Кіровоградської (10,9%), Хмельницької (11,6%), Івано-Франківської (12,2%), Дніпропетровської (13,3%), Київської (15,2%), Луганської (15,7%) та Запорізької (16,1%) областей. Резистентність досліджених штамів E. сoli до цефтазидиму становила 26,3±0,6%. Найвищі показники резистентності до цього препарату виявили у хірургічних стаціонарах Сумської (84,2%) та Житомирської (77,8%), найнижчі — Хмельницької (7,9%), Кіровоградської (9,8%), Донецької (10,8%), Дніпропетровської (11,5%) та Івано-Франківської (13,0%) областей. У Полтавській області резистентність становила 19,4%. У переважній більшості областей резистентність досліджених штамів до цефтазидиму варіювала у межах від 20 до 40%, зокрема у Волинській — 35,2%, Запорізькій — 27,1%, Київській — 26,3%, Луганській — 21,8%, Львівській — 27,4%, Рівненській — 31,8%, Тернопільській — 25,4%, Харківській — 35,5%, Херсонській — 26,8%, Черкаській — 34,3% областях та у місті Києві — 28,2%. Високі показники резистентності (від 40 до 65%) спостерігали у стаціонарах АР Крим (52,1%), Одеської (46,5%), Чернівецької (41,2%) та Чернігівської (44,4%) областей.

Найбільшу кількість резистентних до цефотаксиму штамів E. coli виділено від хворих хірургічних стаціонарів Житомирської (87,5%) та Чернігівської (68,2%) областей, найменшу — Хмельницької (5,9%), Луганської (12,3%), Івано-Франківської (14,0%), Дніпропетровської (16,3%), Донецької (17,3%), Тернопільської (19,7%) областей та міста Севастополя (16,7%). Резистентність на рівні від 20 до 40% виявлено у Волинській (36,3%), Запорізькій (27,2%), Київській (31,8%), Львівській (39,1%), Миколаївській (35,6%), Полтавській (27,6%), Рівненській (32,5%), Сумській (39,4%), Чернівецькій (27,6%) областях та місті Києві (33,1%). Високі показники резистентності виявлено у Харківській (48,6%), Одеській (44,9%), Черкаській (49,0%) областях та АР Крим (53,1%).

У хірургічних стаціонарах України частота резистентності E. coli до аміноглікозидів у середньому становила 22,5±0,4%, у тому числі до гентаміцину — 25,5±0,5%, амікацину — 20,2±0,5%, нетилміцину — 22,1±1,6%. Найвищу резистентність E. coli до аміноглікозидів виявили у стаціонарах Волинської (48,3%), Сумської (47,0%), Чернігівської (42,9%) областей та АР Крим (41,9%), найнижчу — Івано-Франківської (9,4%) області. Невисокі рівні (до 20%) резистентності спостерігали також у Дніпропетровській (18,5%), Донецькій (15,3%), Кіровоградській (13,2%), Луганській (17,4%), Миколаївській (13,1%), Хмельницькій (15,6%), Черкаській (17,7%) областях та місті Севастополі (16,3%). На рівні від 20 до 40% резистентність виявлено у стаціонарах Житомирської (36,8%), Запорізької (21,7%), Київської (32,9%), Львівської (25,3%), Полтавської (32,9%), Рівненської (22,3%), Тернопільської (22,1%), Харківської (34,8%), Херсонської (20,9%), Одеської (22,6%), Чернівецької (27,9%) областей та міста Києва (24,7%).

Отримані дані засвідчили, що рівні резистентності до аміноглікозидів клінічних штамів E. coli, виділених від хворих у різних регіонах України, мають значні відмінності, які певною мірою узгоджуються з результатами досліджень EARSS, проведених у 30 країнах Європи в 2001–2007 рр. За даними EARSS, найнижчу (<5%) частоту резистентності E. coli до аміноглікозидів виявлено у Швеції (2%), Фінляндії (3%), Норвегії (3%), Данії (4%) та Нідерландах (5%). У 14 країнах цей показник варіював від 5 до 10%. У східних та південних країнах Європи частота резистентності становила понад 10%: на Мальті — 20%, у Болгарії — 20%, Туреччині — 35% та Румунії — 38% (Салманов А.Г. та співавт., 2010а).

Проведені нами дослідження засвідчили, що карбапенеми порівняно з тестованими антибіотиками інших груп зберігали найвищу активність до клінічних штамів E. coli. У досліджених хірургічних стаціонарах частота резистентності до карбапенемів варіювала від 7,5±0,5% (меропенем) до 10,9±0,6% (іміпенем) і в середньому становила 9,0±0,4%. До іміпенему найвища резистентність E. coli виявлена у Харківській (54,0%), Волинській (16,4%), Миколаївській (15,8%) областях, найнижча — в АР Крим (5,3%), Луганській (2,3%), Київській (3,0%), Житомирській (4,9%), Одеській (5,8%), Чернігівській (5,3%), Львівській (5,9%), Запорізькій (6,3%), Тернопільській (6,4%), Кіровоградській (6,5%), Івано-Франківській (6,7%) областях. Невисоку частоту резистентності до іміпенему спостерігали також у Дніпропетровській (9,7%) області та місті Києві (9,6%). Резистентність до іміпенему у Херсонській та Черкаській областях становила 11,1 і 10,8% відповідно.

Порівняно з іміпенемом меропенем проявив до штамів E. coli вищу антимікробну активність. Найбільшу кількість резистентних до меропенему штамів E. coli виділено від хворих у стаціонарах Херсонської (23,6%), Сумської (23,2%), Черкаської (23,2%), Тернопільської (23,1%), найменшу — Львівської (1,4%), Харківської (1,5%), Житомирської (2,2%) і Запорізької (2,5%) областей. Невисокі рівні резистентності виявлено також у стаціонарах АР Крим (6,4%), Донець­кої (4,4%), Дніпропетровської (6,6%), Київської (6,1%), Івано-Франківської (8,7%), Луганської (8,3%), Одеської (9,4%) областей, а також міст Севастополя (6,9%) та Києва (10,8%). Резистентність до меропенему у Волинській, Миколаївській, Полтавській та Чернігівській областях становила 12,7; 15,8; 14,3 і 16,7% відповідно.

За результатами досліджень виявлено невисокі показники антимікробної активності фторхінолонів. Резистентність до цих антибіотиків у досліджених стаціонарах становила 25,7±0,3%. Найвищі рівні резистентності штамів E. coli до фторхінолонів виявлено у стаціонарах Житомирської (65,9%), Сумської (53,9%), Київської (41,7%) областей, найнижчі — Кіровоградської (3,7%) і Львівської (8,9%) областей. Помірну резистентність (до 20%) виявлено у Хмельницькій (12,1%), Чернівецькій (18,6%), Луганській (18,8%) та Івано-Франківській (19,6%) областях. Рівні резистентності E. coli до фторхінолонів від 20 до 30% виявлено у стаціонарах Миколаївської (21,1%), Херсонської (21,6%), Одеської (21,9%), Дніпропетровської (23,9%), Донецької (27,6%), Рівненської (29,6%) областей та міста Києва (27,0%). Показники резистентності клінічних штамів E. coli на рівні від 30 до 40% спостерігали у АР Крим (32,1%), Запорізькій (30,2%), Волинській (35,7%), Полтавській (33,5%), Тернопільській (34,9%), Харківській (34,6%), Чернігівській (34,0%), Черкаській (31,2%) областях та в місті Севастополі (37,9%).

Отримані нами дані значною мірою узгоджуються з даними EARSS щодо показників резистентності клінічних штамів E. coli до фторхінолонів. За цими даними у 2005 р. у 4 країнах Європи резистентність штамів E. coli до фторхінолонів становила до 5%, а у 2007 р. найнижчі показники виявлено в Естонії (7%), Норвегії (7%) та Фінляндії (8%). Високі показники резистентності спостерігали на Мальті (35%), Кіпрі (40%) та в Туреччині (53%). За даними EARSS, у 2007 р. 53% досліджених штамів E. coli в Європі мали множинну резистентність до амінопеніцилінів, аміноглікозидів, цефалоспоринів ІІІ покоління та фторхінолонів (Europian Centre for Disea­se Prevention and Control, 2007; 2008).

Виконана нами робота була подовженням розпочатого у 2008 р. багатоцентрового дослідження антибіотикорезистентності клінічних штамів E. сoli, виділених від пацієнтів із гнійно-запальними інфекціями, прооперованих із приводу гострого хірургічного захворювання у стаціонарах України.

Аналіз даних щодо чутливості клінічних штамів E. coli засвідчив, що показники резистентності до тестованих антибіотиків різних класів у 2010 р. суттєво коливалися залежно від географічного розташування досліджуваного стаціонару. На нашу думку, це пов’язано з місцевими особливостями тактики застосування антибіотиків.

Обсяг проведених нами досліджень штамів, виділених від пацієнтів в окремих стаціонарах, не дає можливості встановити статистично достовірні відмінності у резистентності клінічних штамів E. coli до антибіотиків у різних хірургічних стаціонарах окремих регіонів та розробити рекомендації національного масштабу щодо емпіричної (стартової) антибіотикотерапії нозокоміальних інфекцій. Водночас отримані дані дозволяють оцінити ситуацію за певний період, що склалась у стаціонарах країни щодо рівня антибіотикорезистентності збудників нозокоміальних інфекцій, які будуть корисними для клініцистів та спеціалістів з інфекційного контролю досліджених лікарень.

Для отримання інформації, необхідної для розроблення і впровадження ефективних підходів до лікування інфекцій, запобігання появі й розповсюдженню мікробної резистентності на локальному, регіональному і національному рівнях необхідно організувати постійний моніторинг за мікробною резистентністю. Отримана інформація дасть змогу оцінити тенденції і спрогнозувати вірогідність виникнення та розповсюдження мікробної резистентності, її наслідків для пацієнта. Аналіз ситуації, що склалася, дасть можливість розробити на відповідному рівні стратегію зі стримування поширення антибіотикорезистентності та вжити належних заходів для боротьби з цим явищем.

Висновки

1. Резистентність нозокоміальних штамів E. coli у хірургічних стаціонарах, що є об’єктом дослідження, є серйозною терапевтичною та епідеміологічною проблемою. Найвищою активністю до клінічних штамів E. coli характеризуються іміпенем, меропенем, лінезолід, гатифлоксацин, амікацин.

2. З огляду на постійні зміни резистентності клінічних штамів E. coli, що спостерігаються в регіонах України, необхідно здійснювати постійний моніторинг за резистентністю до дії антибіотиків у кожному стаціонарі й на основі отриманих локальних даних розробити лікарняний формуляр антибіотиків.

3. Тактика застосування антибіотиків у кожному хірургічному стаціонарі має визначатися залежно від локальних даних резистентності до протимікробних препаратів.

4. Необхідно організувати систему епідеміологічного нагляду за мікробною резистентністю на локальному, регіональному та національному рівнях.

Література

• Салманов А.Г., Марієвський В.Ф., Доан С.І. (2010а) Антибіотикорезистентність клінічних штамів Esherichia coli в хірургічних стаціо­нарах України в 2009 р. Експеримент. і клін. медицина, 3(48): 137–142.
• Салманов А.Г., Марієвський В.Ф., Доан С.І. (2010б) Антибіотикорезистентність нозокоміальних штамів Escherichia coli в хірургічних стаціонарах України в 2008 р. Хірургія України, 4(36): 78–83.
• Салманов А.Г., Марієвський В.Ф., Поліщук О.І., Покас О.В. (2009) Порівняльний аналіз основних збудників інфекцій ділянки хірургічного втручання у стаціонарах м. Києва. Хірургія України, 1(29): 32–35.
• Хоулт Д., Крига Н., Снита П. и др. (ред.) (1997) Определитель бактерий Берджи. Мир, Москва, Т. 2, 368 с.
• European Centre for Disease Prevention and Control (2008) Annual Epidemiological Report on Communicable Diseases in Europe 2008 (www.ecdc.europa.eu/en/publications/Publications/0812_SUR_Annual_Epidemiological_Report_2008.pdf).
• Europian Centre for Disease Prevention and Control (2007) The European Antimicrobial Resistance Surveillance System (EARSS) Annual Report 2007 (www.rivm.nl/earss/Images/EARSS%202007_FINAL_tcm61-55933.pdf).
• Gaynes R., Edwards J.R.; National Nosocomial Infections Surveillance System (2005) Overview of nosocomial infections caused by gram-negative bacilli. Clin. Infect. Dis., 41(6): 848–854.
• Lautenbach E., Metlay J.P., Bilker W.B. et al. (2005) Association between fluoroquinolone resistance and mortality in Escherichia coli and Klebsiella pneumoniae infections: the role of inadequate empirical antimicrobial therapy. Clin. Infect. Dis., 41(7): 923–929.

Адреса для листування:
Салманов Айдин Гурбанович
01601, Київ, вул. Грушевського, 7
Міністерство охорони здоров’я України, Державна санітарно-епідеміологічна служба України