Урогенітальний розріз vs дерматовенерологічний контекст: де знаходимось — куди рухаємось?

31 січня 2019
1334
Ключові слова :
Резюме

Як ми вже повідомляли, в рамках роботи останнього минулорічного засідання Президії Національної академії медичних наук (НАМН) України, що відбулося 20 грудня 2018 р. у Києві на базі ДУ «Інститут урології НАМН України», з доповіддю «Про стратегічні напрями розвитку наукових досліджень з дерматології та венерології» виступила Яніна Кутасевич, директор ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», професор, заслужений лікар України, а з доповіддю «Стратегії розвитку урологічної служби України та головні напрямки наукових досліджень в галузі урології» — Сергій Возіанов, директор ДУ «Інститут урології НАМН України», член-кореспондент НАМН України, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Сифіліс vs ВІЛ/СНІД: мезальянси антиподів — двобої симбіонтів

Професор Яніна Кутасевич загострила увагу аудиторії на тому суттєвому медико-соціальному значенні, яке має проблема захворюваності на сифіліс в Україні. За останні роки країна стикнулася з труднощами, пов’язаними із соціальною нестабільністю та воєнними діями. Велика кількість внутрішніх мігрантів, військово­службовців, учасники бойових дій, що були на довгий час відірвані від сімей, — все це створює підґрунтя до зростання захворюваності на інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), і, зокрема, сифілісом. Зазначалося, що ІПСШ супроводжуються порушеннями сексуальної та репродуктивної функції —

  • у чоловіків: патоспермія — у 33% (зниження рухливості сперматозоїдів — у 17%, зменшення кількості статевих клітин в еякуляті — у 9%, тератоспермія — у 7%), статеві порушення — у 30% (прискорення еякуляції — у 12%, порушення ерекції — у 9%, зниження лібідо — у 9%);
  • у жінок: безпліддя — у 23%, невиношування та інші види патології вагітності — у 17%, сексуальні порушення — у 68%.

Водночас оратор вказала на суттєві недоліки в реєстрації та обліку хворих на сифіліс та навела результати низки досліджень, якими встановлено, що наявність ІПСШ суттєво підвищує ризик передачі та інфікування ВІЛ статевим шляхом. Так, згідно з даними Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS) «населення, дестабілізоване збройним конфліктом, включаючи біженців, внутрішніх переселенців і особливо жінок і дітей, схильне до підвищеного ризику інфікування ВІЛ». У той же час наявність ІПСШ в особи з ВІЛ підвищує ризик інфікування статевого партнера в 10 разів. Цей, так би мовити, мезальянс — взаємно індуковане послаблення імунної відповіді у ланцюзі «ВІЛ — ІПСШ (сифіліс») — має цілком субстратне підґрунтя: порушення цілісності слизової оболонки, що створює вхідні ворота для інфекції (ВІЛ), → ураження клітин-мішеней, що знаходяться в осередках ураження (слизовій оболонці).

Частка сифілісу зросла з 4,02% у 2008 р. до 10,3% в 2014 р. і до 13,4% в 2017 р. Частка неуточнених форм сифілісу збільшилася з 5,8% у 2008 р. до 8,6% у 2014 р. і до 13,0% в 2017 р. (табл. 1). Захворюваність сільського населення підвищилася; в 10 областях України цей показник серед селян перевищував такий у осіб, які мешкають в містах; у селах відмічали випадки побутового сифілісу.

До груп ризику вертикальної передачі сифілісу на сучасному етапі науковець віднесла вагітних, захворювання на сифіліс яких може виступати чинником передачі від матері до дитини сифілісу, ВІЛ/СНІДу та ін. Сифілітичну інфекцію у вагітної слід розглядати як захворювання двох осіб — матері і плода незалежно від наявності/відсутності об’єктивних ознак внутрішньоутробної інфекції. Водночас нині планується передача спостереження за вагітними (у тому числі щодо профілактики вродженого сифілісу) на первинний рівень медичної допомоги, тобто сімейним лікарям, що руйнує чітку систему запобігання вродженому сифілісу — триразову «вассерманізацію» вагітних (і це при тому, що сама реакція Вассермана, яка не є специфічною, на сучасному рівні мала б бути замінена специфічною).

Таблиця 1. Динаміка пізніх та інших неуточнених форм сифілісу в Україні (за Я.Ф. Кутасевич, 2018)
Частка серед усіх форм сифілісу, % Рік
2008 2014 2017
Пізні форми сифілісу 4,02 10,3 13,4
Неуточнені форми 5,8 8,6 13,0

З огляду на це, професор Я. Кутасевич обстоює необхідність:

  • проведення епідеміологічних досліджень сифілітичної інфекції серед окремих соціально уразливих груп з високим ризиком зараження сифілісом та іншими ІПСШ;
  • розробки системи протидії передачі сифілітичної інфекції від матері до дитини шляхом удосконалення заходів з профілактики сифілісу серед вагітних;
  • визначення найбільш ефективних лабораторних методів діагностики сифілісу серед представників соціально значущих груп населення.

Дерматомікози: комбінована терапія + сучасні технології

Нагадавши основні дерматоскопічні ознаки дерматомікозів (серед яких — нерівномірність окресленості, зміна вільного краю, гіперкератоз, нерівномірність забарвлення, порожнини, тунелі, атрофія), експерт повідомила, що комбіновані методи лікування оніхомікозів (системна терапія + відшарування ураженої нігтьової пластинки + антифунгальні препарати для зовнішнього застосування) покращує результати клінічної і мікологічної ремісії на 8% порівняно з ізольованою системною терапією і чи не удвічі — порівняно з ізольованою місцевою терапією, а також суттєво зменшує тривалість лікування (табл. 2).

Таблиця 2. Порівняльна характеристика різних методів лікування оніхомікозів (за Я.Ф. Кутасевич, 2018)
Схема терапії Ефективність, % випадків Середня тривалість лікування, тиж
Місцева 54,7 17,8±1,4
Системна 83,3 10,5±0,9
Комбінована 91,3 9,2±0,5

Гідним доповненням комбінованих методів терапії слугує використання сучасних технологій, що дозволяє:

  • підібрати нові ефективні активні фармацевтичні інгредієнти антифунгальної дії, до яких гриби ще не мають резистентності;
  • транспортувати антимікотичну речовину з поверхні нігтьової пластинки (лаки) таким чином, щоб забезпечити її надходження по каналах, тунелях і порожнинах;
  • покращувати структуру нігтьової пластинки, що поліпшує результати клінічного видужання.

Фундаментальна наука — клінічній практиці

Викликає неабиякий інтерес і захоплює своєю лаконічністю інтегративно-еволюційна схема, в яку професор Я. Кутасевич вкладає власне бачення впливу фундаментальних наукових досліджень на методологію реальної медичної практики (табл. 3).

Таблиця 3. Як це працює: вплив фундаментальної науки на медичну практику (за Я.Ф. Кутасевич, 2018)
Фундаментальна наука → → Принципово нові ідеї та методичні підходи (відкриття)
→ Визнані ідеї → → З’ясування механізмів
розвитку тих чи інших процесів ↓
→ Доповнення та уточнення
методичних підходів

Так, саме на ґрунті результатів фундаментальних досліджень:

  • методами генної інженерії отримано штам Escherichia coli pRSET/TP-PORIN (продуцент рекомбінантного білка зовнішньої мембрани Treponema pallidum), який може бути використаний для конструювання діагностичних тест-систем;
  • удосконалено антиген для скринінгового обстеження на сифіліс;
  • розроблено методичні рекомендації, що містять як відомості про сучасні методи діагностики сифілісу, так і конкретний алгоритм їх застосування в умовах реформування охорони здоров’я тощо.

Інший ракурс: саме фундаментальні дослідження дозволили обґрунтувати прикладні висновки щодо акне, зокрема:

  • об’єктивізувати оцінку доцільності терапії системними ретиноїдами, довівши, що вона:

впливає на гальмування проліферації епідермоцитів (фолікулярний гіперкератоз — одна з основних клінічних ознак захворювання);
відчутно з самого початку лікування зменшує прояви себореї (ознака симптомокомплексу, патогенетичний фон);
опосередковано впливає на нормалізацію біоценозу шкіри;
визначає тривалість лікування (виражені ознаки покращання гістологічно визначаються через 1,5 міс); тривалість курсу (усунення гістологічних ознак запалення через 3–5 міс від початку лікування); визначення випадків, коли необхідна підтримувальна терапія,

  • а також визначити невідомі раніше дані про особливість запального процесу (інфільтрація Т-супресорами/цитолітиками СD8).

Генетичні дослідження

Нині в усьому світі активно розвивається напрямок генетичних досліджень — не є винятком і Україна. У цій царині, зокрема, поглиблено уявлення про генетично детерміновані дерматози; опановуються можливості виявлення груп ризику щодо розвитку дерматозів, пов’язаних з тими чи іншими особливостями обміну, морфологічною структурою шкіри (приклад — виявлення дефекту гена філагрину). Це вкладається в концепцію персоніфікованої медицини, яка характеризується цільовою діагностикою та лікуванням хворого відповідно до результатів дослідження його генетичного профілю, що є характерним трендом сучасної медицини.

Інший ракурс — асоціація поліморфізму рецепторів, що визначають молекулярний патерн патогенів, з особливостями перебігу урогенітальної патології. Так, у носіїв активного алеля I602 TLR1 переважають більш легкі форми захворювання, в той час як ускладнення частіше відмічають у носіїв неактивного алеля S602 TLR1. Генотипування за цим локусом дозволяє виявити групу підвищеного ризику захворюваності на урогенітальну патологію — уретрит, ендоцервіцит тощо (звернімо увагу, як наочно контурується безпосередній струнко-­логічний місток до урогенітальної клінічної проблематики, окресленої наступним оратором: див нижче — прим. авт.).

ДОВІДКОВО. ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», заснований як Харківський державний інститут по боротьбі з венеричними хворобами наказом Наркомату охорони здоров’я України від 9 серпня 1924 р. № 48 за ініціативою професора О.М. Федоровського, з 1951 р. й понині є єдиною науково-дослідною установою цього профілю в країні. Науковці закладу провели велику роботу щодо ліквідації венеричних та заразних шкірних хвороб у повоєнний період, розробки та випуску гонококової вакцини, антигенів для діагностики сифілісу, впровадження диспансерних методів роботи в західних областях України. Вони ж були піонерами в розробці проблеми хламідійної та низки інших інфекцій. На базі інституту регулярно проводилися всесоюзні та українські з’їзди дерматовенерологів, республіканські наради-семінари завідуючих кафедрами шкірних та венеричних хвороб, науково-практичні конференції для лікарів-дерматовенерологів, урологів та лікарів-лаборантів; відбувся виїзний семінар Всесвітньої організації охорони здоров’я з питань боротьби з венеричними захворюваннями (1965). Інститут є провідною установою з проблем дерматології та венерології, слугує клінічною базою Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, ДП «Державний експертний центр МОЗ України»; активно співпрацює з зарубіжними професійними асоціаціями та міжнародними організаціями дерматовенерологів. Нині наукова діяльність інституту зосереджена головним чином на вивченні проблем поширених тяжких дерматозів, а також захворювань, що передаються статевим шляхом. Проводяться фундаментальні дослідження стану мембранних систем клітин при шкірних та венеричних хворобах, медико-генетичні, медико-математичні, медико-екологічні, медико-соціальні дослідження. Науковцями інституту вивчаються проблеми епідеміо­логії шкірних та венеричних хвороб; розробляються уніфіковані методи діагностики, лікування, реабілітації та профілактики поширених дерматозів, захворювань, що передаються статевим шляхом; здійснюється математичне моделювання захворюваності на дерматози; ведеться розробка дослідних систем із діагностики та профілактики шкірних та венеричних хвороб (зокрема створені віт­чизняні діагностичні тест-системи на основі рекомбінантних антигенів хламідій, гонококу, блідої трепонеми; сконструйовано діагностичні прилади; розроблено живильне середовище для виділення та культивування уреаплазм і трихомонад), препаратів для зовнішнього лікування хворих на дерматози. Серед інших здобутків: з’ясовано динаміку та генетичні підвалини розвитку морфофункціональних змін, колагеноутворення та імунологічних порушень у шкірі хворих на хронічний червоний вовчак та обмежену склеродермію; вивчено морфологію Trichomonas vaginalis, які було виділено від хворих на резистентний трихомоноз (показано вплив трихомонадної інфекції на розвиток плода, пологів та новонароджених; доведено можливість висхідного внутрішньо­утробного інфікування плода). У складі інституту діють клініка з консультативною поліклінікою; відділення дерматології, інфекційних та паразитарних захворювань шкіри; інфекцій, що передаються статевим шляхом; клініко-діагностична лабораторія; лабораторії мікробіології; імунології, патоморфології та молекулярної генетики; серології; біохімії; алергології; відділи вивчення впливу епідемії ВІЛ/СНІДу на проблему інфекцій, що передаються статевим шляхом; науково-аналітичної роботи в дерматології та венерології. З 1991 р. на базі установи діє Спеціалізована вчена рада Д 54.603.01, якій надано право проведення захисту дисертацій за спеціальністю 14.01.20 — «шкірні та венеричні хвороби»; з 1999 р. видається фаховий журнал «Дерматологія та венерологія».

Дерматовенерологічна допомога в Україні

За представленими доповідачем результатами вивчення соціального портрету хворих, що госпіталізовані до шкірно-венерологічних закладів у різних областях України, встановлено: значний прошарок госпіталізованих хворих (в різних областях від 28,4% до 56,6%) потребують соціального захисту держави і самостійно неспроможні оплачувати медичні послуги. На цьому тлі динаміку стану дерматовенерологічної допомоги в Україні за період проведених протягом 2008–2017 рр. реформ було охарактеризовано як вкрай негативну. Так, починаючи з 2008 р. кількість профільних диспансерів зменшилася на третину (на 27 одиниць), а дерматовенерологічних кабінетів — на 16,6%; загальна кількість ліжок скоротилася в 2,4 раза, а кількість ліжок для дітей — на 42,4% (причому у 5 областях — Дніпропетровській, Херсонській, Полтавській, Луганській та Харківській — взагалі відсутні дитячі ліжка дерматовенерологічного профілю). Таким чином, у нових умовах перед дерматовенерологічною службою країни постало вкрай складне завдання — забезпечити належний рівень профільної медичної допомоги значно меншими силами та ресурсами.

Стосовно проблематики первинної ланки медичної допомоги зазначалося, що сучасний рівень дерматовенерологічної практики сімейного лікаря дещо покращився, але сімейні лікарі ще неспроможні задовольнити реальні потреби населення у дерматовенерологічній допомозі. На переконання професора Я. Кутасевич, делегування функцій дерматовенеролога на рівень лікаря загальної практики є на даний час необґрунтованим і передчасним, загрожує поширенням шкірних хвороб та ІПСШ. Тому на первинному рівні надання допомоги вона рекомендує залишити:

  • формування уявлення про здоровий спосіб життя;
  • своєчасне направлення до фахівця-дерматовенеролога;
  • проведення протиепідемічних заходів в осередку інфекційного захворювання;
  • проведення деяких видів підтримувальної терапії.

З метою вирішення зазначених задач розроблено відповідні індикатори якості для оцінки роботи лікарів первинної ланки, зокрема:

  • частка пацієнтів зі шкірними хворобами та ІПСШ, виявленими лікарями загальної практики та сімейної медицини, з усіх зареєстрованих захворювань шкіри, підшкірної клітковини та ІПСШ серед населення регіону (за рік, за квартал);
  • частка виявлених хворих на поширені дерматози, зокрема інфекційні та ІПСШ, сімейними лікарями у відсотках від кількості відвідувань сімейних лікарів;
  • частка хворих із підтвердженим діагнозом, що їх виявив сімейний лікар і спрямував на профільну консультацію (показник для оцінки клінічної підготовки сімейного лікаря з питань діагностики шкірних хвороб та ІПСШ).

Важливим підґрунтям для кристалізації та розробки названих індикаторів якості роботи первинної ланки з виявлення хворих на шкірні та венеричні захворювання слугували епідеміологічні дослідження, до переваг цих досліджень науковець віднесла:

  • залучення регіонів з різними соціально-економічними та кліматичними умовами (Київ та Київська обл., Тернопільська, Чернівецька, Харківська, Полтавська, Донецька, Дніпропетровська, Рівненська області);
  • обстеження різноманітних верств населення (за віком, статтю, рівнем освіти, професією, економічним забезпеченням та ін.);
  • можливість порівняння рівнів захворюваності та темпів розповсюдження залежно від особливостей регіонів;
  • можливості математичного моделювання захворюваності шляхом залучення великих обсягів досліджуваних контингентів;
  • можливість використання результатів цих досліджень при прийнятті управлінських рішень.

Торкаючись питань оптимізації надання спеціалізованої дерматовенерологічної медичної допомоги, оратор повідомила про перебіг створення центрів з:

  • реабілітації хворих, які лікувалися з приводу ІПСШ (основні задачі: контроль виліковності; корекція порушень статевої функції із залученням андрологів, психотерапевтів тощо; корекція порушень репродуктивної функції, зокрема лікування хворих на «інфекційне безпліддя»);
  • діагностики наявності сенсибілізації до лікарських засобів;
  • лікування тяжких форм вугрової хвороби (серед основних зав­дань — забезпечення поряд з інтенсивним системним лікуванням відповідного косметологічного супроводу, спрямованого, зокрема, на запобігання розвитку та усунення косметичних дефектів, що виникають внаслідок цього захворювання).

Спираючись на констатоване, професор Я. Кутасевич поділився своїми поглядами на найдоцільніші шляхи реформування дерматовенерологічної служби, рекомендуючи наступні кроки в цьому напрямку:

  • удосконалення нормативно-правової бази роботи галузі, зокрема в питаннях позабюджетного фінансування;
  • збереження диспансерного методу роботи (що дозволяє: здійснити санацію епідосередку; простежити виліковність хворих на ІПСШ та заразні дерматози; провести необхідні санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, зокрема організувати виявлення цих захворювань суміжними спеціалістами (акушери-гінекологи, урологи, неврологи, кардіологи, сімейні лікарі загальної практики));
  • оптимізація використання ліжкового фонду (зокрема, широке використання ліжок денного перебування хворих; створення обласних чи навіть міжобласних відділень інтенсивної терапії з боксованими палатами, спеціальним обладнанням (клінітрон) для проведення хворим імуносупресивної терапії (акантолітична пухирчатка та інші пузирні дерматози, артропатичний псоріаз тощо));
  • забезпечення впровадження державних програм застосування імунобіологічної терапії для найбільш тяжких, резистентних до інших методів лікування хворих;
  • розробка заходів стосовно запобігання розповсюдженню сифілісу, особливо його вертикальної передачі (з цією метою: продовжити участь у робочій групі Центру громадського здоров’я (під егідою ЮНІСЕФ) щодо підготовки валідації елімінації передачі ВІЛ та сифілісу від матері до дитини; разом з акушерсько-гінекологічною службою розробити інструкцію з профілактики вродженого сифілісу та неухильно її виконувати із залученням також сімейних лікарів);
  • відновлення системи серологічного обстеження хворих (передбачити навіть при проведенні скринінгових досліджень використання специфічних трепонемних антигенів; організувати функціонування референс-лабораторії з конт­ролю якості серологічних досліджень у країні).

Найважливішим засобом діагностики залишаються очі, але значна частина діагнозів потребує лабораторної та/або інструментальної верифікації. З цією метою спікер обстоює необхідність створення в обласних центрах лабораторно-діагностичних центрів з виявлення збудників захворювань. Такі центри повинні оснащуватися імунологічними та біохімічними підрозділами, що мають використовувати молекулярно-генетичні методи діагностики (зокрема полімеразну ланцюгову реакцію у режимі реального часу) і принаймні 1–2 методи морфологічної, імуноморфологічної, імуногістохімічної діагностики саме уражень шкіри.

Задля сприяння виконанню перелічених вище першочергових кроків, фахівцями ДУ «Інститут дерматології та венерології НАМН України», зокрема, розроблено:

  • проект національної програми «Програма із запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань шкіри та інфекцій, що передаються статевим шляхом, серед населення України в період збільшеної міграції та проведення операції об’єднаних сил»;
  • паспорт спеціальності «дерматовенерологія»;
  • індикатори якості спеціалізованої дерматовенерологічної допомоги населенню України в медичних закладах різного рівня, зокрема І рівня, на якому вона раніше не надавалася (розроблені вперше);
  • а також проаналізовано діяльність закладів ІІ та ІІІ рівнів надання медичної допомоги в різних регіонах і вивчено соціальний портрет хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні.
* * *

Урологія: пріоритети та перспективи

Професор Сергій Возіанов визначив коло основних проблем вітчизняної урології (серед яких назвав злоякісні новоутворення нирки, рак передміхурової залози, рак сечового міхура, сечокам’яну хворобу, уротуберкульоз тощо), а також окреслив перспективи здійснення фундаментальних та прикладних наукових досліджень в ДУ «Інститут урології НАМН України», де у 2018 р. фінішують 10 науково-­дослідних робіт за конкурсом НАМН України (з них 3 фундаментальних, 6 прикладних та 1 ініціативна — «Розробити тактику лікування посттравматичних стриктур та облітерацій уретри у постраждалих в зоні АТО»), а на 2019 р. заплановано виконання 9 науково-­дослідних робіт за конкурсом НАМН України (з них 1 фундаментальна, решта прикладні), а саме:

  • «Особливості канцерогенезу світлоклітинного нирковоклітинного раку після аварії на ЧАЕС в Україні (гістологічні, імуногістохімічні та молекулярно-біологічні дослідження)», 2019–2021рр.;
  • «Оцінка ефективності різних методів лікування чоловіків з синд­ромом хронічного тазового болю», 2019–2021 рр.;
  • «Розробка тактики хірургічної корекції посттравматичних стриктур та облітерацій уретри», 2019–2021 рр.;
  • «Дослідження гострої та відтермінованої токсичності хіміотерапевтичного лікування з метою покращання якості життя у хворих на герміногенні пухлини яєчка», 2019–2021 рр.;
  • «Вивчення анатомо-функціональних характеристик параурет­ральних залоз за наявності запальної хвороби органів малого таза у жінок репродуктивного віку», 2019–2021 рр.;
  • «Розробка алгоритму лікування різних ступенів міхурово-сечовідного рефлексу у дітей шляхом визначення прогностичних чинників його рецидиву та визначення раціональних методик лікування обструктивних ускладнень ендоскопічної корекції», 2019–2021 рр.;
  • «Комплексне вивчення молекулярно-генетичних маркерів у ранній діагностиці раку передміхурової залози», 2019–2021 рр.;
  • «Розробка заходів профілактики післяопераційних ускладнень черезміхурової простатектомії у хворих на доброякісну гіпер­плазію передміхурової залози, інфікованих збудниками захворювань, що передаються статевим шляхом»;
  • «Розробка нових патогенетично обґрунтованих схем протирецидивного лікування ідіопатичного кальцій-оксалатного нефролітіазу на основі вивчення особливостей його клінічного перебігу» (дві останні роботи у 2019 р. підлягають завершенню).

ДОВІДКОВО. ДУ «Інститут урології НАМН України» був заснований 22 червня 1965 р. як Київський науково-дослідний інститут захворювань нирок та сечовивідних шляхів. За півсторіччя витримав низку перепідпорядкувань, перейменувань та реорганізацій, втім, незмінно виконував функцію головної в Україні установи з проблеми «урологія». Основні напрямки наукової діяльності: сечокам’яна хвороба (патогенез, метафілактика, комплексне лікування); запальні захворювання нирок, сечовивідних шляхів і чоловічих статевих органів (етіологія, патогенез, комплексне лікування); розробка та удосконалення методів лікування вроджених аномалій розвитку, вазоренальної гіпертензії; злоякісні новоутворення: рання діагностика, пошуки засобів і методів лікування з мінімальною побічною дією; діагностика та лікування репродуктивної патології подружньої пари; особливості перебігу та лікування основних урологічних захворювань у дорослого та дитячого населення; медико-соціальні та епідеміологічні проблеми в урології. За роки існування інституту його співробітниками виконано ряд пріоритетних наукових розробок, які стали важливим внеском у теоретичну та практичну медицину: створена протеолізно-йонна теорія каменеутворення, визначені фактори ризику нефролітіазу. Розроблена методика метафілактики сечо­кам’яної хвороби (прилад для ультразвукового та ударно-хвильового дроблення каменів сечового міхура «Урат-1» став прототипом усіх сучасних апаратів екстракорпоральної літотрипсії). Вперше розроблена гістологічна класифікація передпухлинних станів передміхурової залози та сечового міхура, схема морфогенезу раку передміхурової залози та операція радикальної простатектомії. Встановлена роль інфекції в етіології захворювань сечових і статевих органів. Розроблено новий методологічний підхід до прогнозування та діагностики безпліддя в шлюбі. Встановлено патогенез порушень уродинаміки у дітей з обструктивними уропатіями, визначені конкретні показання до їх хірургічної корекції, консервативного лікування та післяопераційної реабілітації дітей з вродженими вадами сечоводів. Встановлено генетичну нестабільність уротелію до утворення мутацій і хромосомних аберацій у хворих на хронічний цистит; визначена залежність між морфологічними та імуногістохімічними змінами епітелію передміхурової залози і сечового міхура та частотою мутацій гена р53 і величиною показників забруднення сечі радіонуклідами. Розроблена методика ілеонеоцистопластики при раку сечового міхура. Пріоритетність одержаних результатів підтверджена понад 250 патентами на винаходи і відзначена 4 державними преміями. Клініка інституту налічує 230 ліжок урологічного профілю на основній базі та 250 ліжок — на різних лікувальних базах м. Київ. Більше 5 тис. хворих на рік одержують стаціонарне лікування; виконується близько 6 тис. операцій, з яких 90% — малоінвазивні (ендоурологічні, лапароскопічні, дистанційна літотрипсія). У консультативній поліклініці інституту, розрахованій на 150 відвідувань на день, щорічно надається висококваліфікована медична допомога майже 20 тис. пацієнтів з урологічною патологією. Завдяки зусиллям працівників інституту в Україні створені та невпинно вдос­коналюються урологічна, уроонкологічна та сексологічна служби. Видаються численні монографії, методичні рекомендації, інформаційні листи, наукові статті; регулярно проводяться науково-практичні конференції, а також форуми з міжнародною участю, зокрема європейські школи урологів, сексологів, імунологів та патоморфологів. З 1977 р. на базі установи функціонує кваліфікаційна Спеціалізована вчена рада, де захищено понад 50 докторських і 350 кандидатських дисертацій за фахом «урологія».

Під егідою низки провідних міжнародних фармацевтичних компаній-оригінаторів на базі інституту проводяться клінічні випробування лікарських засобів, зокрема:

  • мультинаціональне рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження ІІІ фази з вивчення ефективності та безпеки ODM-201 у чоловіків з неметастатичним кастрат-резистентним раком передміхурової залози високого ризику;
  • відкрите багатоцентрове рандомізоване дослідження ІІІ фази атезолізумабу (анти-PD-L1-антитіло) в якості ад’ювантної терапії у пацієнтів з уротеліальною карциномою з проникненням у м’язо­вий шар з високим рівнем ризику після хірургічного видалення;
  • багатоцентрове рандомізоване плацебо-контрольоване подвійне сліпе дослідження ІІІ фази атезолізумабу (анти-PD-L1-антитіло) в якості ад’ювантної терапії у пацієнтів з нирково-­клітинною карциномою з високим ризиком розвитку метастазів після нефректомії;
  • рандомізоване подвійне сліпе багатоцентрове дослідження ІІІ фази для оцінки ефективності, безпеки та переносимості комбінації препаратів цефепім-АА1101 у порівнянні з піперациліном/тазобактатом для лікування ускладнених інфекцій сечових шляхів, включаючи гострий пієлонефрит, у дорослих пацієнтів;
  • терапія BNO 1045 у порівнянні з терапією антибактеріальними засобами (фосфоміцин трометамол) в лікуванні гострої не­ускладненої інфекції сечових шляхів у жінок;
  • багатоцентрове рандомізоване подвійне сліпе дослідження препарату ZTI-01 у порівнянні з піперациліном/тазобактамом для лікування ускладнення інфекцій сечовивідних шляхів тощо.
* * *

Численні запитання до доповідачів і жива фахова дискусія довкола окреслених кіл медичної проблематики засвідчили неабияку зацікавленість учасників засідання Президії НАМН України в отриманій науково-практичній інформації. А ми, зі свого боку, й надалі відстежуватимемо перебіг цих регулярних засідань, які — як поодинці, так і особливо у сукупності, — слугуватимуть для наших читачів широкого кола медичних спеціальностей тим фахово корисним автентичним першоджерелом, що дасть змогу не лише тримати руку на пульсі вітчизняної медичної науки, але й ознайомлюватися з опанованими в Україні актуальними напрямами та сучасними методами передової клінічної практики.

Пилип Снєгірьов,
фото автора