Василь Новак, академік Академії наук вищої освіти, завідувач кафедри гематології та трансфузіології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, член Європейської та Американської асоціацій гематологів, доктор медичних наук, професор, зазначив, що незважаючи на значні досягнення в діагностиці та лікуванні хвороб крові, кровотворної та лімфоїдної тканини за кордоном, у вітчизняній гематології нагромадилась низка невирішених проблем як на регіональному, так і на державному рівнях. До них перш за все належать: неефективна система раннього виявлення гематологічних захворювань, недостатній обсяг обстеження гематологічних хворих, зокрема низький рівень молекулярно-генетичної, імуногістохімічної та імунологічної діагностики, недостатнє медикаментозне забезпечення установ та закладів як цитостатичними препаратами, так і препаратами супроводу та незадовільна матеріально- технічна база спеціалізованих відділень, що унеможливлює впровадження сучасних високотехнологічних стандартів діагностики і лікування.
Проблеми в гематологічній галузі, її недостатні темпи розвитку в Україні зумовлені тим, що не сформовано державну політику в цій сфері, а протягом тривалого часу низка важливих питань вирішувалась лише частково. Розвиток гематології як науки, так і практики гальмується через відсутність окремої цільової державної програми розвитку гематологічної служби та трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин, невизначеність низки організаційних питань, таких як порядок надання спеціалізованої медичної допомоги хворим на злоякісні лімфоми, нерозуміння, що гематологія — це окрема галузь медицини, а не розділ внутрішніх хвороб чи онкології. Спроби розв’язати питання підпорядкування галузі без самих гематологів призвели останнім часом до її преколаптоїдного стану, що може завершитися повним розвалом галузі, яку такою тяжкою працею головних фахівців регіонів було сформовано.
В Україні гематологія, як і в Росії та у країнах Західної Європи, це — окремий розділ внутрішніх хвороб, який має свою специфіку в діагностиці (дослідження імунофенотипу лейкемічних та лімфоїдних клітин, цитогенетична та молекулярно-генетична ідентифікація онкомаркерів) та наступному лікуванні (застосування хіміотерапії з автотрансплантацією стовбурових гемопоетичних клітин, препаратів таргетної дії, рекомбінантних факторів згортання крові тощо).
Як окрема галузь гематологія охоплює три основні групи захворювань — злоякісні захворювання кровотворної та лімфоїдної тканин, анемії та розлади в системі згортання крові. У 2010 р. поширеність хвороб крові, кровотворної та лімфоїдної тканин становила 1224 випадки на 100 тис. дорослого населення (загалом 458 642 пацієнтів), а захворюваність становила 198 випадків на 100 тис. населення (усього 74 268 осіб). Захворюваність на злоякісні хвороби крові становила 5196 випадків (13,86 на 100 тис. населення) при поширеності 34,7 тис. пацієнтів. У структурі злоякісних хвороб крові майже третину становлять злоякісні лімфоми, значне місце посідають хронічні лімфопроліферативні захворювання та лейкемії, дещо менший сегмент займають хронічні мієлопроліферативні захворювання та множинна мієлома. Серед спадкових коагулопатій основне місце займають гемофілія А і В, що зумовлені дефіцитом факторів VIІІ, IX згортання крові, та хвороба фон Віллебранда — усього таких хворих налічується 2701 пацієнт.
Структурно гематологічна служба України представлена 35 гематологічними відділеннями для дорослих, з них 16 відділень розгорнуті на базі обласних лікарень, 12 — міських закладів охорони здоров’я, 6 — онкологічних диспансерів і 3 — в інститутах НАМН України. Забезпеченість ліжками у 2010 році становила 0,37 на 10 тис. дорослого населення. Робота гематологічної галузі регламентується наказом МОЗ України від 17.07.1996 р. № 214 «Про заходи щодо поліпшення організації та підвищення якості гематологічної допомоги населенню України», «Стандартами в гематології» (посібник для лікарів, 2002). Накази по гемофілії, які потребують термінового перегляду:
- «О мерах по дальнейшему совершенствованию медицинской помощи больным гемофилией и болезнью Виллебранда» (Приказ МЗ СССР от 07.04.1988 г. № 240);
- «Про планування виробничої діяльності та організації служби крові УРСР» (наказ МОЗ УРСР від 30.12.1988 р. № 240);
- «О мерах по дальнейшему совершенствованию медицинской помощи больным гемофилией и болезнью Виллебранда в Украинской ССР» (наказ МОЗ УРСР від 01.07.1988 р. № 139);
- «Об организации лечебной помощи на дому криопреципитатом» (наказ від 26.09.1989 р. № 201, додаток № 37).
Наказом МОЗ України від 30.06.2010 р. № 647 затверджено Клінічні протоколи надання медичної допомоги хворим зі спеціальності «Гематологія», що стали надзвичайно важливим етапом розвитку гематологічної допомоги.
Спеціалізовану медичну допомогу дорослим хворим гематологічного профілю в Україні надають 186 лікарів-гематологів, з них 88,1% мають кваліфікаційні категорії. Над проблемами гематології в Україні працюють фахівці трьох профільних науково-дослідних інститутів НАМН України (серед яких Державна установа «Інститут гематології та трансфузіології АМН України», Державна установа «Інститут патології крові та трансфузійної медицини АМН України», Державна установа «Науковий центр радіаційної медицини НАМН України») і двох кафедр гематології та трансфузіології.
Фінансування галузі здійснюється частково за рахунок загальнодержавної програми «Боротьба з онкологічними захворюваннями на 2007–2016 роки», частково — за рахунок виділення коштів для лікування хворих на гемофілію та забезпечення соціального проекту «Право жити». Як наслідок загалом фінансування гематологічної служби виглядає таким чином. За програмою боротьби з онкологічними захворюваннями для закупівлі хіміопрепаратів та препаратів супроводу на 5 років було передбачено виділити 2 712 593,4 тис. грн., тобто за 3 роки виділено лише 6,2% передбаченої на 5 років суми. Внаслідок цього забезпеченість гематологічних хворих препаратами першої лінії хіміотерапії не перевищувала 20%, а новими, високоефективними препаратами таргетної дії була менше 5–3%. Препарати супроводу, вартість яких у багатьох випадках становить понад 50% вартості базової терапії, закуповувались у вкрай обмежених кількостях. Соціальний проект «Право жити», який визнано щорічним конкурсом «Панацея» кращим соціальним проектом 2010 року, відповідно до якого щорічно виділяється МОЗ України біля 42 млн грн., разом із гуманітарною допомогою компанії «Новартіс» дозволяє забезпечити адекватним лікуванням не більше ¼ хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію (560 пацієнтів). Ще гірша ситуація із забезпеченням хворих гематологічного профілю авто- і алотрансплантацією стовбурових гемопоетичних клітин (СГК) в Україні. У Європі здійснюється 200 трансплантацій на 10 млн населення на рік. За 10 років роботи в Київському центрі трансплантації кісткового мозку виконано лише 363 операції, в тому числі тільки 6 алогенних трансплантацій стовбурових гемопоетичних клітин (кісткового мозку) від родинних донорів. Центром дитячої онкогематол огії та трансплантації кісткового мозку Національної спеціалізованої дитячої лікарні «ОХМАТДИТ» виконано 147 трансплантацій, з них — 49 алогенних від сумісних родинних донорів та 98 автологічних. З 2007 р. налагоджено автотрансплантацію СГК у Національному інституті раку, де проведено понад 40 трансплантацій у дітей. Алогенну трансплантацію від неродинних донорів в Україні взагалі виконати неможливо у зв’язку з відсутністю Національного реєстру донорів СГК. Щорічна ж потреба у автотрансплантаціях лише дорослого населення становить в Україні понад 500–600 та 380–400 алотрансплантацій.
Невирішеною проблемою залишається питання забезпечення лікування хворих на гемофілію. На виконання програми «Централізовані заходи з лікування хворих на гемофілію» у 2008 р. на умовах тендеру за кошти Державного бюджету проведена закупівля препаратів концентрованих факторів згортання крові VІІa, VIII, IX та антиінгібіторного комплексу на 30 млн грн., що дозволило дещо покращити надання спеціалізованої медичної допомоги цим хворим. В середньому вдалося досягти рівня 5786 МО фактора VIII на 1 хворого на гемофілію А, що становить 19,2% мінімального рекомендованого ВООЗ (З0 000 МО на 1 хворого на гемофілію) та 3205 МО фактора IX на 1 хворого на гемофілію В, що становить 10,6% потреби, або 0,3 МО на 1 жителя України на рік. Хоча забезпечення препаратами зросло у 2008 р., у 2009 р. у зв’язку з інфляційними процесами при збільшенні загальної суми фінансування до 36 млн грн., кількість закуплених препаратів концентрату FVНІ зменшилася у 2 рази і становила близько 6–7% потреби. У 2011 р. заплановано обсяги закупівель МОЗ України збільшити до 68 млн грн. Завдяки цьому вперше в Україні стало можливим впровадження профілактичного введення факторів згортання крові хворим дітям із тяжкою формою гемофілії. Разом із тим зменшення майже на 30% фінансування на гемофілію двом профільним інститутам НАМН України унеможливлює надання високоспеціалізованої медичної допомоги, особливо хворим із порушеннями опорно-рухового апарату, при кровотечах та крововиливах у життєво важливі органи і суглоби.
Протягом кількох років тривала робота над концепцією Державної програми «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011–2015 роки», яка пройшла експертизу відповідних міністерств, але так і не отримала подальшого розвитку. Незважаючи на це, актуальними залишаються основні завдання, які має розв’язувати гематологічна галузь. До них належать:
- чіткий облік пацієнтів із хворобами крові, кровотворних органів, із захворюваннями на злоякісні новоутворення лімфоїдної, кровотворної та споріднених їм тканин;
- впровадження сучасних високоінформативних методів діагностики захворювань крові та розладів гемостазу, що базуються на новітніх технологіях;
- розробка і впровадження у практику нових стандартних програм лікування гемобластозів, удосконалення методичних підходів до принципів лікування хворих на коагулопатії та анемії;
- удосконалення амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги і методів диспансеризації гематологічних хворих за місцем проживання;
- підвищення якості підготовки медичних кадрів у галузі гематології;
- розробка перспективних фундаментальних та прикладних наукових напрямків у гематології;
- розвиток матеріально-технічної бази гематологічної галузі, впровадження інформаційних технологій у роботу лікувально-профілактичних закладів і закладів системи МОЗ і НАМН України;
- розвиток наукового співробітництва з провідними гематологічними центрами за кордоном;
- створення мережі референс-лабораторій;
- удосконалення видавничої та методичної діяльності в галузі гематології.
Реалізація цих завдань у рамках єдиної програми з гематології є раціональною з фінансової точки зору, що особливо важливо в період економічних труднощів. Гематологічна галузь як один із важливих розділів сучасної медицини, якому притаманні висока технологічність і позитивна динаміка розвитку, значний науково-практичний потенціал, розробка та впровадження нових технологій не може бути втраченою для України.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
