Ні для кого не було секретом, що протягом зустрічі мова йтиме саме про реформу системи охорони здоров’я, а також про місце і роль кардіологічного напрямку в цьому процесі. Можливо, саме тому заступник міністра почав свою промову зі слів, що якщо відійти від соціальних мереж і, особливо, телевізорів, то слід розуміти, що жодні зміни, трансформації чи реформи медицини не можуть пройти без того, що лікарська спільнота буде її складовою та дієвою частиною. Тому якою б не була команда профільного міністерства, скільки би коштів не виділялося Урядом — якщо немає підтримки та позиції з боку медичної спільноти, то справа приречена на неуспіх. На переконання О. Лінчевського, однією із сьогоденних проблем є недостатня висвітленість подій медичної реформи в інформаційному просторі, зокрема внаслідок неусвідомлення представників засобів масової інформації того, які насправді дивовижні події відбуваються в українській медицині. Прикладів можна навести декілька, але є найяскравіші, як-то створення мережі реперфузійних центрів і, зокрема, програма безкоштовного стентування. Звісно, коли мова заходить про справедливий розподіл стентів і взагалі виконання наказів Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, то виникає і купа запитань, як наголосив урядовець, але сьогодні, на жаль, не всі вони мають відповіді.
За словами О. Лінчевського, профільне міністерство постійно отримує від департаментів показники з кожного регіону, на основі чого приймається рішення щодо розподілення стентів, але водночас фахівці МОЗ України звертають увагу на дані реєстру, хоч поки що він є необов’язковим, і в разі виявлення значних розбіжностей просять пояснень. Заступник міністра наголосив на тому, що немає відповіді і на запитання, як зробити так, щоб у реєстр вносилися виключно чесні дані. Водночас високопосадовець закликав представників медичної спільноти та прес-служб департаментів якомога більше спілкуватися із журналістами, частіше доносити їм актуальну інформацію про свої досягнення та суспільно важливі речі.
Розпочинаючи свою промову вражаючими даними стосовно захворюваності та смертності внаслідок серцево-судинних захворювань, директор Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» Національної академії медичних наук (НАМН) України», президент Асоціації кардіологів України, президент Асоціації ревматологів України, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор Володимир Коваленко наголосив, що Асоціація кардіологів України тісно співпрацює з МОЗ України, НАМН України, департаментами охорони здоров’я та, звичайно, з медичною спільнотою. «Заходи, які сьогодні проводяться за підтримки Уряду нашої держави, вже дали позитивні результати, — зазначив професор. — За останні три роки завдяки активному втіленню інтервенційних технологій вдалося суттєво вплинути на госпітальну летальність пацієнтів із гострим коронарним синдромом, знизивши її більше ніж удвічі в населених пунктах із впровадженою інтервенційною системою». Висловлюючи надію на продовження та інтенсифікацію цієї роботи, академік наголосив на тому, що вибрана стратегія має стовідсотково охопити нашу державу.
Окремим блоком виступу В. Коваленка стало питання реімбурсації лікарських засобів, тобто створення державної системи, в якій медикаменти стають доступнішими для більшої кількості населення. Це надзвичайно актуально, тому що сьогодні важливо не тільки зробити коронарографію чи встановити стент, а й забезпечити фармакотерапевтичну підтримку пацієнтам із перенесеним гострим коронарним синдромом. Принципово важливо запобігти розвитку інфаркту міокарда, в тому числі й серед осіб із підвищеним ризиком його розвитку. Розуміючи поставлені завдання, а саме зниження смертності від серцево-судинних захворювань і продовження тривалості життя населення, Асоціація кардіологів України разом з МОЗ України розробляє відповідні заходи, спрямовані на вирішення цих актуальних медико-соціальних проблем, як резюмував В. Коваленко.
Наступним до слова долучився член правління Асоціації інтервенційних кардіологів України, доктор медичних наук, професор Максим Соколов, відзначивши, що щорічні кількісні зміни вже перейшли в якісні, і це дуже важливий та принциповий момент. Відзначаються певні позитивні зміни, незважаючи на те що в медицині дуже багато негативу, який, на переконання промовця, завжди сприймається краще, адже завжди цікавіше критикувати та наголошувати, що все погано. Однак оратор відзначив зниження летальності від інфаркту міокарда, покращення діагностики гострого коронарного синдрому з елевацією сегмента ST, яка вже наближається до європейського рівня. За словами М. Соколова, з 2017 р. розпочато активну закупівлю ангіографів, і фахівці сподіваються, що у 2019 р. загалом буде встановлено 39 таких нових установок. Спеціально наводячи у приклад дві абсолютно різні країни, Сполучені Штати Америки (США) та Румунію, професор наголосив на тому, що ми не йдемо якоюсь своєю дорогою, як часто буває, а проходимо той самий уторований шлях. Графічно демонструючи збільшення кількості інвазивних процедур при інфаркті міокарда і одночасне зменшення застосування фібринолітичної терапії, М. Соколов вказав на точку перехресту, яку називають реперфузійним парадоксом, після якої дороги назад вже немає. У США це сталося у 2004 р., в Румунії — у 2009 р., в Україні — лише у 2015 р. Тобто наша держава йде правильним шляхом, і саме тому сьогодні ми маємо статистично підтверджене покращення ситуації, як наголосив професор.
У подальшому до слова був запрошений Юрій Соколов, професор, член-кореспондент НАМН України, науковий керівник відділу інтервенційної кардіології і рентгенохірургії Державної установи «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України». Пригадуючи слова в.о. міністра охорони здоров’я України про те, що фахівці інтервенційних втручань — це спецназ у кардіології, промовець наголосив, що для формування цього спецназу необхідно зробити декілька важливих кроків. По-перше, спецназівця слід навчити. Ця робота започаткована 10 років тому і триває досі, але й сьогодні, за словами оратора, цього недостатньо. Також дуже важливо визначитися з місцем інтервенційної кардіології серед великої кількості медичних напрямків, тобто у площині прагматичного погляду зробити її, наприклад, субспеціальністю в кардіології, але чітко визнаною, із кваліфікаційними вимогами тощо. На переконання Ю. Соколова, слід чітко окреслити коло необхідних клінічних протоколів і настанов, адже регламентований наказом МОЗ України від 29.12.2016 р. № 1422 підхід, який дозволяє використовувати будь-які гайдлайни, є неправильним. «Наприклад, можна взяти за основу європейські протоколи. Складно їх застосувати в Україні? Так. Але спільнота має їх виконувати, а профільне міністерство — затвердити на офіційному рівні», — вважає професор.
У продовження своєї промови оратор підняв тему повсюдної появи парамедиків. Чому розвивається така ситуація? Наприклад, є такі захворювання, як інфаркт міокарда, діагностувати який може майже кожен лікар, і навіть не лікар, і навіть не медична сестра, а будь-який пожежник, як вважає Ю. Соколов. Адже в чому проблема? Є локалізація болю, є специфічна крива лінія на електрокардіограмі — на основі цих даних можна встановлювати діагноз і рятувати велику кількість людських життів. Більше того, на думку оратора, внаслідок гіподіагностики і недостатнього лікування в подальшому підвищується частота розвитку серцевої недостатності, яка дуже часто і стає причиною летального кінця. І це доволі просте завдання, вирішенням якого є безоплатне (!) проведення коронарографії та стентування як при Q-інфаркті міокарда, так і при non-Q-варіанті, як переконаний Ю. Соколов.
Наступним до слова був запрошений заслужений лікар України, доктор медичних наук Андрій Кланца. Пригадуючи перші стентування при інфаркті міокарда у 2009 р. майже підручними засобами, оратор наголосив: те, що можна бачити зараз — безпрецедентна ситуація, адже сьогодні кожен профільний пацієнт безкоштовно забезпечений усім необхідним, що насправді доволі дивно для України. Більше того, з огляду на таку ситуацію з надлишком стентів, оратор наголосив, що у разі продовження такої тенденції необхідно апелювати до профільного міністерства з проханням розширити сферу діяльності програми безоплатного стентування, щоб до неї можна було включити пацієнтів з non-STEMI (інфаркт міокарда без елевації сегмента ST).
Завершальним етапом зустрічі стали запитання та пропозиції аудиторії, коли кожен охочий міг поспілкуватися із високопосадовцем і розраховувати на відверті відповіді, притаманні заступникові міністра. Лунало безліч ініціатив щодо програми стентування та захисту лікарів у зв’язку з певними проблемами, що часом виникають внаслідок складнощів з її реалізацією, пропозиції стосовно встановлення дефібриляторів у всіх місцях скупчення людей, заміни деяких препаратів у програмі «Доступні ліки» на інші, більш ефективні, на думку запитувачів, залучення волонтерів із застосуванням мобільних додатків тощо. Відповідаючи на запитання щодо програми безкоштовного встановлення стентів, урядовець наголосив, що для того, аби історія продовжувалася, наступний Уряд має боятися відмінити цю ініціативу, розуміючи, які в цілому наслідки матиме припинення фінансування програми. А для цього все суспільство, як медичне, так і немедичне, має горою стояти за цю програму, як зазначив промовець. Не оминаючи тему необхідності суспільного інформування щодо програми безкоштовного стентування, О. Лінчевський натхненно висловив сподівання, що «можливо, з листопада, можливо, за участю Світового банку, можливо, стартуватиме велика комунікаційна компанія».
Заступник міністра зробив наголос на тому, що МОЗ України відверто каже, що сьогодні кошти направлені на порятунок найбільш незахищеної когорти — пацієнтів зі STEMI, а планові стентування — це за рахунок місцевих бюджетів, страхових компаній, власних коштів тощо. Тобто Уряд набрався сміливості й політичного ризику сказати: «За це ми платити не будемо». Резюмуючи відповіді О. Лінчевського, в яких абсолютно чітко простежувався вектор думки, що наступний рік виборів української влади може кардинально змінити ситуацію в медицині, причому в будь-якому непрогнозованому напрямку, можна закінчити на оптимістичній ноті, процитувавши заступника міністра: «Давайте через рік зустрінемося в цій же аудиторії тим же складом і поговоримо про те, як ще один рік пройшов. Це завдання-мінімум».
Олег Мартишин
