Медична реформа: комплексний підхід очима медичної спільноти

Відкриваючи круглий стіл, Ігор Найда, відповідальний координатор УМЕС, Всеукраїнська інноваційна освітня платформа «Сходи в майбутнє», наголосив на тому, що кожна людина, яка проживає в Україні, незалежно від того, якої вона нації, має право на кращу медичну допомогу ніж таку, як зараз.

Комплексний підхід до реформування охорони здоров’я

Олександр Толстанов, проректор Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, УМЕС, зазначив, що УМЕС — це об’єднання експертів на абсолютно добровільних засадах, які мають погляд на розвиток системи охорони здоров’я. Цей круглий стіл розпочинає практичну дискусію стосовно того, як і яким чином зорієнтуватися політикам, очільникам і керівникам галузі на різних рівнях, та найголов­ніше, як зорієнтуватися людині, яка є громадянином України. Немає ніякого секрету в тому, що розвиток країни та суспільства залежить від розвитку економіки. Від того, яким чином розвинута економіка, яким є обсяг ВВП, відштовхуються всі інші складові. Тому очевидно, що система охорони здоров’я — це не лише кількість лікарів, медсестер, будівель і обладнання. Система охорони здоров’я на сьогодні — це високотехнологічна і, напевно, найбільш високовартісна система, єдиною метою діяльності якої є життя та здоров’я людини. Адже все інше, чого людство досягло і що виробляє, призначене саме для людини, щоб вона жила довше і краще. Ідея проведення цього круглого столу полягала в тому, що у країні зараз є певна політична воля щодо проведення змін у системі охорони здоров’я, розпочалася певна її модернізація і робляться деякі реформаторські кроки. Але необхідно у середовищі експертів, із залученням усіх небайдужих чітко з’ясувати і розставити крапки, чи в потрібному напрямку рухаються ці реформаторські зміни? Які на сьогодні існують ризики? І якщо вони є, то як їх здолати для того, щоби не робити помилок?

Чому саме експертне середовище? Тому що починаючи з перших років незалежності України на території нашої держави проводилося дуже багато різних заходів щодо модернізації саме первинної, екстреної і вторинної медичної допомоги. І кожний цей експеримент або спроба мали свої як позитивні, так і негативні наслідки. І саме середовище експертів, яких об’єднує УМЕС, володіє не тільки цифровими даними щодо цих проектів, а і відповідним досвідом, як і яким чином зробити це для всієї країни, щоб знову не відбувалися помилки. Необхідно чітко відпрацювати ті індикатори, завдяки яким можна буде побачити, які зміни відбудуться і в результаті яких кроків. В основі надання медичної допомоги має лежати класична тріада: своєчасність, якість і доступність.

І саме на підставі цієї класичної тріади УМЕС формує цілі, а саме: збільшення тривалості та якості життя, забезпечення рівності і справедливості щодо доступності самої системи охорони здоров’я та забезпечення чутливості до потреб громадян. Тому що ті потреби, які існували 10 років тому, відрізняються від нинішніх.

Не секрет, що наступний рік — це рік виборів — рік серйозних випробувань для українського народу. Тому необхідно підготувати для політичної спільноти і для людей в Україні бачення розвитку системи охорони здоров’я не так, як це комусь забажається, як нам рекомендують ті чи інші надавачі грантів, а таке бачення, яке базується на доказових принципах, на досвіді проектів, що вже відбулися в Україні, враховуючи ментальність наших людей, і дати рецепт, як і яким чином ми повинні рухатися в подальшому.

Цей рецепт прописаний у вигляді відповідної Концепції. Ця Концепція була вперше за історію незалежної України сконцентрована, випрацювана і прийнята на колегії Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України у липні 2016 р. Вона була погоджена повним складом Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, члени якого є представниками усіх парламентських фракцій. Також цей документ опрацьований на теренах Кабінету Міністрів України. Суть документа коротко полягає в тому, що повинна бути створена така система охорони здоров’я, яка б комплексно враховувала всі складові, які є єдиним можливим рушійним моментом для забезпечення довгого якісного життя і доступності медичної допомоги. Це однакове врахування розвит­ку і зміни системи фінансування охорони здоров’я, кадрового потенціалу, електронного здоров’я, комунікативної складової, науки, медичної допомоги.

Тож зараз необхідно врахувати той факт, що в державі на сьогодні є відповідна політична воля, і розпочалася модернізація системи охорони здоров’я. На думку доповідача, акцент на реформування первинної та екстреної медичної допомоги не є хибним. Це абсолютно правильно вибраний пріоритет, але він має бути чітко визначений за індикативними можливостями. Тобто має бути чітко доведено до відома як медичного працівника, так і пацієнта те, що його чекає, які індикатори та інші показники. Крім того, паралельно необхідно розпочинати підготовку до впровадження загальнообов’язкового медичного страхування — системи, яка могла б допомогти розвинути екстрену медичну допомогу (як на догоспітальному, так і на госпітальному етапі — прим. ред.). Таким чином, якщо людині стане зле і вона втратить свідомість, буде гарантовано, що вона безоплатно отримає медичну допомогу.

Люди мають розуміти, що пораду щодо свого здоров’я вони мають отримувати тільки через свого відповідно оснащеного й освіченого сімейного лікаря, а не через плакат на вулиці. І тільки тоді, коли первинка забере на себе цю частину, а екстрена медична допомога працюватиме, як механізм швейцарського годинника, в суспільстві буде розуміння необхідності наявності відповідного страхового фонду, тоді можна поступово приступати до реформування найбільш вартісної та вразливої вторинної і третинної ланки медичної допомоги.

Запропоновано законопроект

Костянтин Надутий, Всеукраїнське лікарське товариство, УМЕС, представив доповідь «Мета і цілі змін в охороні здоров’я — нам є що наслідувати». Він наголосив, що якщо у державі зменшується кількість населення, то перспектив у такої держави немає. А сучасні демографічні тренди в Україні свідчать саме про таку тенденцію.

Усі країни у світі відмінні за кольором шкіри мешканців, кліматом, прапорами, мовами, ментальністю, релігією, станом економіки тощо. Проте є і спільне між різними країнами — ми всі люди, хочемо жити довше і бути здоровими. Тому питання охорони здоров’я — невід’ємна частина Угоди про асоціацію України і Європейського Союзу, і у цілях сталого розвитку ООН третя ціль — охорона здоров’я. І ВООЗ розробило документ «Здоров’я для всіх у ХХІ столітті», який також частково регламентує і дії Українського Уряду як країни — члена ВООЗ. Таким чином, нам є що черпати з досвіду й думки світової спільноти і світових організацій. Також у нас є і власний досвід. Багато речей за допомогою міжнародних партнерів відпрацьовано в Україні, й підвалини для реформи були закладені. Але чи закріплена ця ідея здорового довголіття якимось чином у нашому законодавстві?

У статті 13 Основ законодавства України про охорону здо­ров’я написано, що Верховна Рада України здійснює державну політику зокрема шляхом визначення її мети і головних завдань (цілей).

Проте ніхто не чув, що у державної політики в охороні здоров’я є мета і ціль. І сьогодні відбувається колосальна реформа, колосальні й дуже стрімкі зміни, але вони відбуваються за відсутності мети і цілі. Це якийсь стрімкий броунівський рух. Адже ми не знаємо, куди ми йдемо, і чого ми досягнемо. Хіба хтось казав, що нас сьогодні 40 млн, а через 10 років завдяки реформі охорони здоров’я буде 50? І такі-то кроки забезпечують такі-то досягнення? Хтось казав, що ця реформа забезпечить тривалість життя українців 80+ років? Хіба встановлені якісь подібні орієнтири? Ні. А зміни відбуваються. Чи це не хаос?

Досі існувала якась система, яка була відрегульована, хоч і погано, практично грошима людей, і на сьогодні це так, зараз ця система не регулюється, держава достатніх коштів не дає, цілі не встановлює, а зміни відбуваються. І в цьому є колосальний ризик для кожного українця. Адже стрімкі зміни розпочалися, а влада в країні може раптом помінятися. І такі невекторні зміни за умови дефіциту медичних кадрів і скорочення набору студентів вищих медичних навчальних закладів за бюджетні кошти можуть призвести до стрімкого погіршення демографічних показників.

Проте вихід є. Ми пропонуємо політикам чітко визначити мету системи охорони здоров’я, яка полягає у поліпшенні здоров’я людей, і головні цілі:

• продовження тривалості здорового життя;
• забезпечення рівності та справедливості у доступі до послуг з охорони здоров’я;
• забезпечення чутливості до потреб громадян в охороні здоров’я.

На сьогодні, на жаль, чутливість до потреб громадян відсутня. На це дуже мало звертають увагу медичні працівники, коли говорять про якість медичного обслуговування. Необхідно запитати перш за все у людини, чого вона прагне, і задовольняти цю потребу.

І Верховна Рада України повинна, виконуючи свою функцію відповідно до діючого законодавства, забезпечити формування державної політики, визначити стратегію, мету і цілі в системі охорони здоров’я. Тож завдання експертної спільноти — допомогти Парламенту виконати свою функцію і надати відповідні пропозиції у вигляді законопроекту.

Брак фінансових ресурсів

Марина Максимчук, експерт Аналітичного центру «Нова соціально-економічна політика», зазначила, що для того, щоб будь-яка реформа здійснилася, по-перше, необхідно мати мету, по-друге — ця мета має бути прийнятна для суспільства. Також досягнення мети має бути розбито на конкретні кроки, які, у свою чергу, мають виражатися в конкретних кількісних і якісних індикаторах.

Також усі ці зміни мають бути добре підготовлені та забезпечуватися відповідним фінансовим ресурсом, тому що реформу без грошей зробити неможливо.

Це все необхідно для того, щоб досягти поставленої мети, не допускати погіршення нинішньої ситуації і, розуміючи, що перехідний період дуже тяжкий для населення і лікарів, пом’якшити цей етап. Для цього, звичайно, потрібні кошти.

Що ж відбувається сьогодні в системі охорони здоров’я? Реформа розпочата в дуже складний для України час. Відомо, що за останні роки економіка країни сильно здала, ВВП знизився, ціни зросли і доходи населення знизилися. Маємо двозначну інфляцію, і Україна, на жаль, опинилася в категорії країн з низьким рівнем доходу. ВВП на душу населення на рік становить за міжнародними оцінками приблизно 2 тис. дол. США.

Але при цьому суспільство, лікарі й держава погодилися з тим, що те, що відбувається в системі охорони здоров’я на сьогодні, не є гарно, і реформу проводити треба. Тож реформа розпочалася.

Стосовно Цілей сталого розвитку тисячоліття ООН спікер зазначила, що вони були адаптовані для України у 2017 р. Міністерством економічного розвитку і торгівлі. Перше завдання в цілі 3, яка називається «Міцне здоров’я і благополуччя», стосується виключно охорони здоров’я. Лише останнє, дев’яте завдання стосується фінансування. Причому ООН визначило фінансову ціль як істотне збільшення фінансування, а Україна визначила свою ціль як здійснення реформи фінансування охорони здоров’я. Стосовно обсягу фінансування охорони здоров’я: Україна не виконує поради ООН, тому рівень фінансування як частки від ВВП постійно знижується. У проекті бюджету на 2019 р. він становить 3,1%, в той час як Законом «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» встановлено мінімальний відсоток від ВВП на фінансування тільки програми медичних гарантій на рівні 5%.

Коли приступали до проведення реформи, не була визначена ціна перетворення. Тобто на сьогодні невідомо, скільки взагалі коштуватиме реформа охорони здоров’я, передбачена законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». У фінансово-економічному обґрунтуванні до відповідного законопроекту на 2017 р. було закладено 180 млрд грн., в тому числі 92,5 млрд грн. — неформальні платежі. Тобто держава мала забезпечити 87,5 млрд грн., що становило приблизно 3% ВВП від зведеного бюджету. Інакше кажучи було закладено різницю між реальною вартістю реформи і тим, що виділяє на це держава (різницю фактично було покладено на громадян України — прим. ред.).

На сьогодні вже ясно, що, крім адекватного загального обсягу фінансування, має значення правильний розподіл цих коштів, грамотно організований процес перетворень і відповідне використання коштів. Без цього, за словами доповідачки, будь-яка реформа, на жаль, перетворюється на профанацію. І реформування первинної ланки у 2018 р. про це вже засвідчило.

Теоретично протягом 2018 р. мало бути укладено близько 2400 договорів між Національною службою здоров’я України (НСЗУ) і провайдерами медичної допомоги, і первинка, профінансована за новим механізмом, мала охопити населення у кількості 42 млн осіб. Цього не відбулося, і на вересень 2018 р. підписано 623 угоди між НСЗУ і надавачами медичних послуг, які охоплюють 23 млн пацієнтів, тобто завдання не виконане. Є побоювання, що у 2019 р. ситуація може повторитися.

Відсутність нормальних фінансових розрахунків для первинної медичної допомоги зокрема б’є як по пацієнтах, так і по лікарях. Також багато неоднозначних питань щодо одночасного функціонування «червоних» і «зелених» списків пацієнтів.

Таким чином, щодо фінансування медичної реформи існує дуже багато проблем. Ці проблеми мають бути вирішені. Ставки лікарів мають бути обчислені. Мають бути точно підраховані договори між НСЗУ і постачальниками медичних послуг і чітко відстежуватися, як витрачаються бюджетні кошти.

У ситуації, що складається (загальний дефіцит коштів, неякісні розрахунки витрат і сумнівні договори), є ризики:

• скорочення штату і закриття мережі;
• «дуже скорочений» перелік безоплатних медичних послуг;
• покриття дефіциту коштів за рахунок місцевих бюджетів;
• відсутність позитивних змін для пацієнтів, які змушені будуть сплачувати, як і раніше, за медичні послуги із власної кишені.

Як окремий ризик можна виділити посилення корупційної складової внаслідок відсутності дієвої системи контролю за використанням бюджетних коштів. Загалом мета медичної реформи — покращення якості й доступності медичних послуг для населення — не буде досягнута.

Дискусія

Святослав Ханенко, Київське відділення ГО «Українська асоціація сприяння охорони здоров’я населення», УМЕС, зазначив, що, з точки зору Київського відділення цієї організації, ситуація виглядає так, що є потреба позиціонуватися щодо тих процесів, які відбуваються. Загальний висновок дуже простий: ситуація зайшла у глухий кут, і ті, хто туди зайшли, очевидно, самі звідти не вийдуть. Більше того, вони не усвідомлюють, чи не хочуть усвідомлювати, які ж причини такого стану речей. На наш погляд, причини такі.

1. На превеликий жаль, і ми до цього так чи інакше причетні, в Україні відсутній офіційний документ, який засвідчує національну стратегію охорони здоров’я. Більше того, ВООЗ у своїх офіційних документах говорить про те, що новітня національна стратегія охорони здоров’я має базуватися на об’єктивних показниках моніторингу та аналізу виконання попередньої стратегії. І це потрібно зробити. Ми цього не уникнемо. Рано чи пізно ті, хто візь­муться за виведення країни з глухого кута у сфері охорони здоров’я, мають це зробити. ВООЗ чітко вказує, як це робиться, в тому числі, як формувати нову систему охорони здоров’я. І тут роль та місце політичних і громадських лідерів є визначальною. Окрім цього, необхідно розширювати формат учасників УМЕС. Ми чомусь зосереджені в цих дискусіях переважно у медичній спільноті. А потрібно дати відповідь на дуже просте питання — хто ж замовник медичної послуги? Серйозні офіційні документи кажуть конкретно: ціллю діяльності галузі охорони здоров’я є розвиток трудового і воєнного потенціалу. Все решта — похідні.

2. В Україні на сьогодні відсутні дієздатні асоціативні об’єд­нання як лікарів, так і менеджерів і роботодавців охорони здоров’я, і це виклик для УМЕС. Цьому треба давати раду. Тому очевидним є виклик, який диктує необхідність формування лідерських команд по всіх 6 компонентах системи охорони здоров’я. Ми почали цю роботу, в тому числі з іншими партнерами, а саме роботодавці, страховики та науковці.

3. Проблема української медичної науки, яка має бути поєднана на паритетних умовах з українською медичною освітою, це один із ключових інструментів для формування наукового обґрунтування трансформації системи охорони здоров’я. Без наукового обґрунтування — немає перспектив. На ці всі виклики може і має відреагувати тільки громадське середовище — як представники виборців, які делегували у владу нинішніх і делегуватимуть майбутніх політиків. І саме громадське середовище на першому етапі повинне сказати вирішальне слово, яке має бути професійним, науково обґрунтованим, з відповідними посиланнями на світовий досвід провідних систем охорони здоров’я.

4. Щодо фінансування аксіоматичним є загальні податки, обов’язкове медичне страхування, добровільне медичне страхування і легальні платні послуги.

5. Щодо трудових ресурсів — катастрофа є, вона поглиблюється, і потрібні надзвичайні засоби для того, щоби спрямувати ситуацію в адекватне русло. Відбувається відтік молодих кадрів, руйнування медичної освіти одночасно з наукою — це ті речі, на які необхідно реагувати жорстко і негайно.

6. Система управління. Тут взагалі нема про що говорити за відсутності національної стратегії. Немає ресурсної бази для управління.

На завершення С. Ханенко зазначив, що в сучасному світі інформаційних технологій електронна охорона здоров’я має стати стрижнем і ядром цих процесів. Те, що НСЗУ поки не запроваджує цей процес, свідчить про неспроможність реалізувати ті завдання, які перед нею поставлені. Немає інструментарію. І дискусії навколо того, якою має бути українська електронна система охорона здоров’я, на наш погляд, ведуться підкилимно і кулуарно, і ті підходи, які декларуються керівництвом МОЗ України, не відповідають класиці міжнародних вимог.

Віталій Усенко, науковий радник ПАТ «Фармак», зазначив, що в Україні не використовується такий ресурс, як долікарняна допомога чи фармацевтична опіка. На цей ресурс звертає увагу і ВООЗ, його широко використовують у країнах Європейського Союзу.

Хворі частіше звертаються до аптек, ніж до лікарів. Коли людина звертається до аптеки, то завдання фармацевтичної опіки або фармацевтичної допомоги — виявити симптоматику, яка може бути небезпечною, і направити людину до лікаря первинної ланки. І на цьому етапі надати симптоматичну допомогу, щоб зменшити страждання хворого і підвищити якість його життя до того, як він потрапить до лікаря.

Це породжує дуже багато непорозумінь, коли плутають методи лікування або лікарські засоби, призначені для різних ланок медичної допомоги. Наприклад, дуже часто можна побачити публікації щодо того, що безрецептурні ліки та деякі лікарські засоби з добре вивченим медичним застосуванням неефективні, а симптоматичне лікування нічого не лікує. Дійсно, безрецептурні лікарські засоби не спрямовані на патогенетичне лікування, їх завдання інше — забезпечити проведення долікарняної допомоги в рамках фармацевтичної опіки та покращити якість життя і полегшити симптоми до того, як хворий потрапить до лікаря. Ця ланка поки що не охоплена медичною реформою в Україні.

В Україні є свої напрацювання щодо долікарняної допомоги, зокрема протоколи провізора і фармацевта (див. Наказ МОЗ України від 11.10.2013 р. № 875 «Про затвердження протоколів провізора (фармацевта)»). І долікарняна допомога або фармацевтична допомога описані не в протоколах лікування, а саме у протоколах провізора і фармацевта. Тому говорити, що безрецептурні лікарські засоби та лікарські засоби з добре вивченим медичним застосуванням неефективні, оскільки їх немає у протоколах лікування, не зовсім коректно, тому що ці лікарські засоби знаходяться в інших протоколах, тобто у протоколах провізора та фармацевта.

У Великобританії домедична фармацевтична допомога є ланкою Національної системи охорони здоров’я.

Крім того, якщо держава не приділяє потрібної уваги домедичній фармацевтичній допомозі, то аптеки перетворюються на звичайні торговельні точки замість того, щоб бути елементами системи охорони здоров’я. І відповідно, ефективність усієї системи охорони здоров’я буде падати. Буде поширюватися безвідповідальне самолікування, або хворий звертатиметься до лікаря дуже пізно, замість того, щоб бути направленим відповідно зорі­єнтованим провізором чи фармацевтом. Тому в резолюцію необхідно включити і це питання.

Ще одне питання — це результативність лікування та оцінка технологій охорони здоров’я. Теж є багато публікацій, деякі не зовсім коректні. Існує дві системи забезпечення якості медичної допомоги, і якщо брати Європейський Союз, то там є таке поняття, як реєстрація лікарського засобу — це мінімальні вимоги до ефективності, безпеки та якості. І є наступна ланка — це оцінка технологій охорони здоров’я, яка дає відповідь на запитання, чи є те чи інше лікування результативним. Якщо відповідна агенція визначає на основі критеріїв доказовості, що це ефективно, результативно й економічно доцільно, тоді це лікування реімбурсується. Але це не означає, що інші лікарські засоби, які не потрапили до цього списку, не є ефективними, і потрібно заборонити їх реєстрацію. Вони існують на ринку, але не реімбурсуються. Тобто необхідно звернути увагу на створення незалежної від системи реєстрації агенції (або державного підприємства — форму визначать законодавці) з оцінки якості медичних технологій. Це вирішить дуже багато питань з приводу того, які ліки є ефективними, а які — неефективними, і що підлягає реімбурсації, а що ні.

Ірина Мазур, Асоціація стоматологів України, УМЕС, зазначила, що, по-перше, наразі в Україні немає актуальних і об’єктивних епідеміологічних досліджень, немає реальної статистики. Сьогодні для того, щоб визначити інфра­структуру медичних заходів, вкрай необхідна об’єктивна статистика, затверджені протоколи лікування. Тоді експерти зможуть підрахувати, скільки коштує лікування кожного окремого пацієнта і скільки необхідно коштів на охорону здоров’я на загальнонаціональному рівні. На думку оратора, країні необхідна національна програма з профілактики основних стоматологічних захворювань, і на першому етапі слід провести епідеміологічні дослідження. В Україні є потужні науково-дослідні інститути та центри, які можуть це зробити, але необхідна грантова підтримка. У центрі уваги медичної реформи має бути лікар і пацієнт. Лікаря необхідно забезпечити сучасним робочим місцем, гідною заробітною платою і соціальним пакетом. Поки цього не буде зроблено, ні про яку якість медичної допомоги говорити не можна.

По-друге, сьогодні є концепція професійного ліцензування лікарів. Для лікаря це означає, що відповідальність за судовим позовом може сягати і мільйона гривень. Проте відсутній механізм страхування професійної відповідальності лікарів. А він є необхідним, щоб захистити і лікаря, і щоб пацієнт міг отримати грошову компенсацію у разі лікарської помилки. Тож сьогодні слід подумати про захист професійної діяльності лікаря.

По-третє — захист професії лікаря, честі й гідності. Необхідно зробити таку програму, щоб якщо у медійному просторі чи юридичній площині виникає якійсь виступ або наклеп на медичну діяльність, можна було б дати гідну відповідь.

Тарас Бебешко, УМЕС, звернув увагу на морально-етичні аспекти. На його думку, цей момент геть зовсім випав з поля зору влади та експертної спільноти. І на сьогодні у стосунках між лікарем і пацієнтом практично не приділяється увага моральному аспекту лікарської професії. В гонитві за комерціалізацією, товаризацією медичної професії та медицини як такої втрачено морально-етичний аспект. На думку доповідача, найголовніше в медицині — це допомога людині й жертовність лікаря, і про це зараз фактично нема мови. На впровадження цього принципу мають бути спрямовані великі зусилля.

Також було зазначено, що у новій парадигмі управління складними і складеними системами людина не є ресурсом. Більше того, медичні послуги не є ресурсом і товаром. У розвинених країнах дискусії щодо цього питання вже вийшли на політичний рівень. Медицина розглядається не як товар і послуга, а як суспільне благо. Західна модель охорони здоров’я зараз знаходиться у процесі переосмислення і змінюється. В Україні нині є унікальна можливість побудувати медицину майбутнього, і бажано, щоб вона була інноваційною і щоб люди перестали бути ресурсом.

Іван Сорока, президент Українського медичного клубу, зазначив, що необхідно спуститися з астрономічних висот і визнати, що охорона здоров’я в Україні на сьогодні не відповідає принципам соціальної справедливості. Також ні в лікарській, ні в пацієнтській, ні в управлінській спільноті, на жаль, немає єдиної думки щодо попередніх досягнень вітчизняної медицини, а також щодо її нинішнього стану та майбутнього. І це є велика проб­лема. Часто цим користуються як нинішні управлінці, так і деякі експерти. На сьогодні в охороні здоров’я ми бачимо багато привабливих ідей і лозунгів, але часто стикаємося з авантюрними методами їх реалізації. І методи управління часто є авторитарними. Тому треба частіше переходити до конкретних дій і подати вже сьогодні якісні конкретні пропозиції.

Костянтин Косяченко, Громадська спілка «Українське агентство з оцінки технологій охорони здоров’я», УМЕС, нагадав про прості механізми, які дають відповідь на запитання, чи можливо в Україні досягти високої якості медичної допомоги, чи ні. Це якість структури, якість процесів і якість результатів. В якість структури входить освіта лікаря, обладнання, фінансування тощо, якість процесу і результату — це оцінка технологій охорони здоров’я. Тож інструменти існують, але ними ніхто не хоче користуватися. А якщо їх не використовувати, то неможливо дати чітку відповідь, скільки системі необхідно коштів. Також було запропоновано застосовувати лобіювання для просування у владу пропозицій експертної спільноти та застосування сучасного інструменту Government Relations з метою вибудовування довгострокової, комфортної, передбачуваної системи відносин між органами влади та іншими стейкхолдерами задля реалізації розробленої експертною спільнотою Стратегії.

Олексій Орлов, Медичний центр «Клініцист», УМЕС, зауважив, що управлінню у сфері охорони здоров’я потрібно навчатися, адже без навчання ніякого ефективного управління та управлінських рішень не буде. З приводу жертовності лікаря зазначено, що вона має бути професією, а не жебрацтвом. Тому необхідно зробити все для того, щоб лікар був забезпечений усім необхідним для повсякденного життя, аби він міг віддати своє життя медицині й думати про здо­ров’я кожного громадянина. Тоді буде виконана ціль щодо забезпечення чутливості до потреб громадян і рівності та справедливості в доступі до послуг охорони здоров’я.

Підводячи підсумки дискусії та обговорення доповідей, К. Надутий визначив дві фрази, які ватро запам’ятати кожному українцю:

1. Реформу, яку не фінансує держава, оплатять люди власними грошима і життями.

2. Реформу, мета якої не визначена, оплатить нація ціною власної перспективи.

Спільна думка учасників круглого столу була сформована у вигляді резолюції.

Олександр Устінов,
фото автора і Сергія Бека