Постановою № 410 затверджено два документи, а саме:
- Порядок укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
- Типову форму договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.
Про правову природу договорів
На сайті Національної служби здоров’я України (НСЗУ) з’явилось оголошення про укладення договорів про медичне обслуговування населення від 25.05.2018 р. № 1, отож, важливо розкрити окремі елементи правової природи цих договорів.
Насамперед відзначимо, що заяви про укладення договорів приймаються до 1 червня 2018 р., а вже 5 червня такі договори будуть укладені. Тому незрозумілим залишається, яким чином буде дотримано нормативно визначеної процедури, передбаченої Порядком укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Зокрема, як вміститись у нормативні лекала НСЗУ щодо надання суб’єкту господарювання, який подав заяву та додатки до неї, повідомлення про намір укласти з ним договір, підготувати суб’єкту господарювання проект договору за типовою формою та ще погодити сторонам остаточну редакцію договору.
Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є договором про надання медичних послуг, який укладається на користь третіх осіб. Конструкцію цього договору було запроваджено в законодавчу площину Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» і деталізовано в Постанові Кабінету Міністрів України «Про деякі питання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій» від 25.04.2018 р. № 410. Сторонами договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є надавач медичних послуг (заклади охорони здоров’я та фізичні особи — підприємці, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики) та Уповноважений орган (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення — НСЗУ). Договір про медичне обслуговування може укладатися в письмовій або електронній формі. До істотних умов договору про медичне обслуговування законодавець відносить такі: перелік та обсяг надання пацієнтам медичних послуг і лікарських засобів за програмою медичних гарантій, умови, порядок і строки оплати тарифу, фактичну адресу надання медичних послуг, права та обов’язки сторін, строк дії договору, звітність надавачів медичних послуг і відповідальність сторін.
Юридичний аналіз договору
Проаналізувавши нормативні акти, доходимо висновку:
1) договір про медичне обслуговування за природою є договором про надання послуг;
2) за принципом дихотомії цей договір складається з двох частин:
а) у частині «замовник — надавач» — це договір про надання послуг за державним замовленням;
б) у частині надання медичних послуг надавачем пацієнтові — це договір на користь третіх осіб.
Ця позиція, зокрема, отримала нормативне підтвердження у ст. 8 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та п. 11 Типової форми Договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої Постановою № 410 (договір про медичне обслуговування населення є договором на користь третіх осіб — пацієнтів у частині надання їм медичних послуг);
3) в аспекті обґрунтування позиції щодо договору про надання послуг за державним замовленням відзначимо:
3.1) відповідно до ст. 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19.10.2017 р. та п. 2 ч. 3 Положення про Національну службу здоров’я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 р. № 1101, НСЗУ є замовником медичних послуг і лікарських засобів за програмою медичних гарантій, що становлять державну потребу, спрямовану на виконання соціально-економічних функцій держави; є публічно-правовим утворенням — центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого не перебувають контрагенти (надавачі медичних послуг);
3.2) на нашу думку, договір про медичне обслуговування є цивільно-правовим за природою та характеризується такими ознаками:
а) сторони договору є рівноправними учасниками договірних відносин із нормативно визначеним спектром прав і обов’язків;
б) мета вступу в ці договірні відносини — задоволення державних потреб, пов’язаних із медичним обслуговуванням населення, адже одним з національних пріоритетів держави є гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України), а з-поміж основних напрямів державної політики з питань національної безпеки — створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ (ст. 6, 8 Закону України «Про основи національної безпеки України»). Державна потреба формується на підставі програми державних гарантій медичного обслуговування населення;
в) оплата за надані в межах договору медичні послуги здійснюватиметься за рахунок коштів Державного бюджету України на підставі бюджетного законодавства, що не впливає на цивільно-правовий характер зобов’язань сторін за договором (ч. 4, 5 ст. 18 Закону України «Про основи національної безпеки України»);
г) аби стати контрагентом за договором про медичне обслуговування, суб’єкт господарювання повинен виконати нормативні вимоги, зокрема зареєструватись в електронній системі охорони здоров’я, також зареєструвати своїх медичних працівників, а замовник не має права відмовити в укладенні договору при їх дотриманні та наданні відповідних медичних послуг (у межах програми медичних гарантій).
Проблемні питання
Привернемо увагу до кількох нормативних дисонансів:
1) у ст. 8 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» предметом договору про медичне обслуговування населення є медичні послуги та лікарські засоби за програмою медичних гарантій, а в Постанові № 410 — лише медичні послуги. Тому логічно постає запитання: яким нормотворець бачить практичний бік питання закупівлі лікарських засобів у межах програми медичних гарантій. Видається, що треба внести зміни до типової форми договору, адже в Постанові № 410 є згадка про лікарські засоби (для надання медичних послуг використовувати лікарські засоби та медичні вироби, що дозволені до використання в Україні (п.п. 6 п. 17 Типової форми Договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій)), а відтак, розширювальне формулювання предмета буде проблемним з огляду на характер договору;
2) видається, що положення п.п. 10 п. 17 Типової форми Договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є дискримінаційним, адже закладає нерівність при наданні медичних послуг за ознакою оплати за послуги, що суперечить ст. 1, 2, 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації України».
У цьому положенні, незважаючи на публічний характер договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, передбачено, що пріоритет у наданні медичних послуг матимуть пацієнти, які були записані на прийом до лікаря/у чергу на отримання медичних послуг цього дня за договором у межах програми медичних гарантій, а платні послуги, які пацієнти оплачують за рахунок власних коштів, повинні надаватися пацієнтам тільки після того, як медичні послуги отримали всі пацієнти за програмою;
3) невиправданим видається п. 32 Типової форми Договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, в якому передбачено, що, в разі скарг пацієнта/його законного представника або іншої заінтересованої особи до замовника послуг про вимагання надавачем (залученою особою) від пацієнта винагороди за медичні послуги в будь-якій формі, замовник має право (але чомусь не обов’язок!) поінформувати правоохоронні органи (отже, виникає запитання, якими будуть критерії у НСЗУ при визначенні доцільності скористатися чи не скористатися цим правом). Навіть за умови набрання законної сили вироком суду про притягнення працівника надавача (або залученої особи) до кримінальної відповідальності за порушення права на безоплатну медичну допомогу або за наявності інших достатніх підстав вважати, що така вимога мала місце, замовник має право (але чомусь знову не обов’язок!) в односторонньому порядку відмовитися від цього договору.
Ірина Сенюта —
кандидат юридичних наук, доцент,
голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики
Національної асоціації адвокатів України,
керуючий партнер Адвокатського об’єднання «МедЛекс»,
завідувач кафедри медичного права
Львівського національного медичного університету
імені Данила Галицького,
національний представник Європейської асоціації
медичного права (EAHL) в Україні
