Проблема насильства в українських родинах
За даними досліджень експертів з Ради Європи, 21% українських дітей, тобто кожна п’ята дитина зазнає різних форм сексуального насильства: від розбещення до зґвалтування. Кожна третя дитина стає жертвою фізичного насильства, а кожна друга — психологічного. Дослідження в різних країнах світу обґрунтовують визнання шкідливими деякі з існуючих виховних та суспільних практик. Багато дітей по всьому світу зазнають негативного впливу не лише внаслідок війн, економічних та політичних негараздів, але також за рахунок віддалених наслідків насильства та нехтування. Останнім часом питанню родинного насилля в Україні приділяється досить уваги, але існує не лише потреба постійної роботи з неблагополучними родинами, а й необхідність залучення медичних працівників до системи виявлення і запобігання випадкам насильства.
Як раніше повідомляло наше видання, Міжнародна громадська організація (МГО) «Міжнародний центр розвитку і лідерства», Офіс Уповноваженого Президента України з прав дитини у партнерстві з Міністерством охорони здоров’я (МОЗ) України в рамках заходу «Дитинство без насильства» провели дводенне навчання (26–27.02.2018 р.) відібраних фахівців та експертів медичної галузі, які долучилися до проекту «Роль працівників медичної сфери у системі виявлення та реагування на випадки насильства над дітьми та підлітками» в ролі національних тренерів, щоб стати провайдерами змін у системі охорони здоров’я України.
Першочергові кроки з погляду фахівців
На брифінгу, що відбувся безпосередньо перед початком першого дня Конференції, доктор Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’я України, зазначила: «Це не перший виступ представників МОЗ України разом із представником адміністрації президента на заходах, присвячених захисту прав дітей. Насильство не має виховного впливу, а лише породжує подальше насильство від тих, хто його зазнав свого часу. Насильство може бути не лише фізичне, а також і психологічне, у формі зневаги, або нехтування потребами дітей. Щороку стаються тисячі випадків насильства над дітьми, які залишаються невикритими».
Конвенція Ради Європи «Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» (Стамбульська конвенція) є реальним інструментом протидії насильству, але в Україні її розгляд перенесено в політичну площину і сприймається як питання гендерної проблематики. «Я закликаю деполітизувати цей інструмент і на рівні своєї держави через певні закони виробити механізми впровадження цієї конвенції в дію. На сьогодні служби, до яких могли би звернутися люди з випадками насильства над дітьми, в Україні знаходяться в зародковому стані. Тому я закликаю лікарську спільноту визнати за собою частину відповідальності за протидію домашньому насильству», — наголошує У. Супрун. На її переконання, великий перший крок до зменшення насильства — це вивільнення дітей із притулків до рук прийомних батьків та відокремлення від біологічних батьків із неблагополучних сімей. Другим кроком є навчання батьків, які мають певні проблеми з вихованням дітей, таким чином, щоб вони могли змінити стосунки в родині. Під наглядом соціальних служб має змінитися також їхнє життя і стан здоров’я.
Інше питання — захист медичних працівників від судової системи, громадського чи особистого тиску тощо. Лікарі повинні розуміти свої права, а керівництву системи охорони здоров’я потрібно запровадити зміни в законодавстві відповідно до запитів медичних працівників. Для злагодженої роботи також слід розібрати всі варіанти взаємодії лікарів з різними державними службами та показати можливість державного регулювання питань насильства над дітьми і підлітками, як вважає У. Супрун.
Працівники «Міжнародного центру з розвитку та лідерства» отримали пропозицію від МОЗ України адаптувати програму, зібрати спеціалістів і розпочати рух захисту від сімейного насильства. До співпраці були запрошені фахівці, які прагнуть започаткувати таку роботу і передавати досвід іншим спеціалістам. Американські партнери наголошують на тому, що необхідно починати саме із системи охорони здоров’я, оскільки медичні працівники зазвичай першими потрапляють на те місце, де дитина потребує допомоги, де потрібно вміти розрізнити випадкові травми від навмисних.
«Зараз в Україні можна зустріти чоловіків і жінок, які зізнаються, що у дитячому віці зазнавали насильства, але не мали до кого звернутися. Важливо захистити дитину одразу після народження та в перші роки життя, доки вона не почне говорити. Дитина, яка вже оволоділа мовою, повинна знати, до кого звернутися по допомогу. На жаль, переважно діти не довіряють дорослим внаслідок їх ставлення. Потрібні професіонали, які знаються на тому, як виявити факт насилля і захистити дитину, супроводити її і зробити все можливе для її розвитку у безпеці», — наголосив Микола Кулеба, Уповноважений Президента України з прав дитини.
«Лікарі мають розпізнати ознаки насильства незалежно від приводу звернення і знати, кому передати цю інформацію. Звичайно, першими про це мають дізнатися співробітники Національної поліції України, а потім — підрозділу Міністерства соціальної політики України з питань захисту прав дитини. Разом вони вирішують, як допомогти такій дитині, і як допомогти родині? Не всі злочини проти дітей можна пояснити тим, що у них погані батьки. Інколи родинам буває потрібна психологічна і соціальна допомога, щоб вирішити якісь гострі для них питання. Міністерство соціальної політики має розробити програму кризисного втручання в життя родин, які мають маленьких дітей. Минулого року відбулося засідання міжвідомчої комісії з прав дитини дорадчого органу Кабінету Міністрів України, присвячене темі дитячої безпеки. На сьогодні Міністерство соціальної політики України разом з іншими міністерствами, відомствами та учасниками цього процесу розробляє певний стандарт безпеки дитини», — зазначила Олександра Чуркіна, заступник міністра соціальної політики України.
Закон України від 07.01.2018 р. № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» готували майже три роки. До його розробки були залучені експерти з Ради Європи, саме ті фахівці, які свого часу створили Стамбульську конвенцію. «Серед новел, які містить новий закон, — важливість залучення усіх структур: служби у справах дітей, соціальних служб управління соціального захисту, місцевих органів охорони здоров’я, освіти, Національної поліції України. Але без експертної участі лікаря чітко визначити, чи були проти дитини скоєні насильницькі дії, неможливо. Стаття № 16 названого Закону, згідно з якою передбачено створення державного реєстру випадків насильства, підготовлена з дотриманням усіх міжнародних норм і прав конфіденційності. Але ключова ціль цієї статті — це міжвідомча взаємодія заради якнайшвидшого повідомлення про факт насильства і відповідного реагування. Станом на сьогодні Міністерство соціальної політики підготувало кілька підзаконних актів. Серед них — «Положення про механізм міжвідомчої взаємодії», яке потребує врахувати пропозиції медичних працівників. Крім того, підготовлено положення про притулки, спеціалізовані заклади для жертв домашнього насильства», — зазначила Наталія Федорович, заступник міністра соціальної політики України.
На жаль, статистичні дані на сьогодні не відображають реальної ситуації, та дуже багато випадків насилля над дітьми є латентними. Лариса Зуб, начальник управління ювенальної превенції департаменту превентивної діяльності Національної поліції України, розповіла, що всього за минулий рік проти дітей скоєно близько 5 тис. злочинів, з яких 40% пов’язані з насильством в сім’ї. Документування злочинів, скоєних на сексуальному ґрунті, потребує високої компетенції поліцейських і лікарів. Випадки розбещення взагалі неможливо довести до суду без участі лікарів і висококваліфікованого психолога.
У минулому році зі скаргами на насильство в родині майже 1400 дітей в Україні самостійно звернулися до поліції. Зараз відбуваються наради і навчання, для того, щоб поліцейський міг надати більш якісні послуги; напрацьовується новий імідж і методики роботи з цих питань, але відчувається потреба в допомозі з боку інших служб, які займаються дітьми. В одному з районів Києва функціонує «зелена кімната», — один з методів роботи з дітьми та підлітками, які постраждали від насильства. Без участі держави не можна вилучити дитину з неблагополучної родини, але також потрібні програми реабілітації для батьків, щоб зменшити кількість випадків насильства.
Також у межах програми «Розірви коло» в країні працює гаряча лінія та мобільні бригади швидкого реагування на домашнє насильство. «Кожна дитина та жінка в Україні має право жити без насилля», — заявив на конференції представник Фонду народонаселення ООН Каспар Пік.
Сергій Завадський, Обраний Губернатор дистрикту Ротарі Інтернешнл в Україні та Білорусі, Установчий президент Ротарі клубу «Київ-Сіті», зазначив: «Потрібен системний, якісний підхід у підготовці медиків до виявлення та подолання насильства над дітьми в Україні. Для багатьох громадян є звичайним у вихованні своїх дітей застосовувати фізичні покарання, в шкільному середовищі — випадки цькування та насильства. Жінки часто страждають від насильства на очах своїх дітей. Прийшов час активної протидії, для чого необхідно вчасно виявляти випадки насилля і системно, адекватно та ефективно реагувати на них. Я знаю, що ця програма давно визрівала і нарешті починає реалізовуватися. Маю надію на підтримку потужної світової фундації Ротарі для масштабного впровадження світового досвіду з протидії домашньому насильству в Україні. Сьогоднішня конференція — це не просто візит іноземних експертів, а початок створення нової системи. Свідченням тому є розробка онлайн-курсу для навчання і підвищення кваліфікації лікарів».
Останнім часом відбулося певне переформування органів Національної поліції, що позначилося на якості охорони публічної безпеки і підходах до проблеми дитячого середовища. Костянтин Бушуєв, заступник голови Національної поліції України, зазначив: «В ситуації з насильством не виключені заходи кримінального порядку, але запобігти протиправним діям зазвичай легше, ніж потім долати їх наслідки. Важливим елементом є побудова системних заходів, до структури яких були б долучені правоохоронні органи, лікарі та всі уповноважені державою чи місцевими громадами особи, які розуміють, що ставлення до дітей формує майбутнє держави».
Програмний директор МГО «Міжнародний центр розвитку і лідерства» Дар’я Бондаренко зауважила: «Важливо пам’ятати, що за кожною цифрою статистики стоїть реальна дитина. Потрібен діалог усіх суб’єктів з охорони прав дітей для створення найефективніших методів міжвідомчої взаємодії в питанні виявлення випадків насильства над дітьми. В усьому світі насильство та недбале ставлення до дітей визнані медичними проблемами. У пошуках системного вирішення цих питань в Україні ми звернулися до експертів зі Сполучених Штатів Америки із проханням поділитися досвідом з нашими тренерами, які у своїй роботі вже спілкувалися з дітьми, які постраждали від насильства. Також заплановано запустити онлайн-курс навчання для медичних працівників та запровадження певних матеріалів у програми підвищення кваліфікації лікарів».
Зарубіжний досвід
Навчали майбутніх українських тренерів зарубіжні експерти, Вінсент Палуччі, професор педіатрії Школи медицини Нью-Йоркського університету, та Лорі Фрезієр, професор педіатрії в Пенсильванській державній медичній школі, начальник відділу педіатрії з дитячих адикцій у Пенсильванській державній дитячій лікарні. Експерти підкреслили, що не претендують на визнання їх позиції як абсолютно правильної, а лише прагнуть передати певний досвід. «У США ми просимо лікарів навчати батьків, як виховувати дітей та піклуватися про них. У вас є можливість змінити свою практику, оскільки ви найкраще знаєте власну культуру, реальне ставлення до дітей і є по суті регіональними експертами. З’являється все більше знань, які допомагають спланувати діяльність з метою профілактики фізичних та емоційних ушкоджень дітей, які потім впливали б на них протягом усього життя. Посилюється міжнародний рух підтримки дітей. Фахівці, які працюють із дітьми, мають врахувати у своїй практиці вплив різних культур, підходів до виховання і особливості місцевого законодавства», — зазначив В. Палуччі.
Чотири сесії першого дня Конференції містили розгорнуту інформацію про розвиток проблеми насильства над дітьми в США, роль лікаря в системі захисту дітей та рекомендації, створені спеціально для учасників цієї системи.
Олександр Гузій,
фото Сергія Бека
