3 листопада 2017 р. у столичному готелі «Русь» відбулася Практична конференція «Захист прав медичних працівників і закладів охорони здоров’я» (далі — Конференція), яка зібрала повну залу представників медичної та юридичної спільноти, громадських організацій, професійних спілок, засобів масової інформації тощо. Організаторами цієї події виступили Консалтингова компанія «Юркрафт Медицина», Асоціація стоматологів України та Український медичний клуб, які поставили за мету позначити найбільш актуальні питання захисту прав медиків та закладів охорони здоров’я, надати учасникам практичну інформацію та запропонувати конкретні кроки щодо вирішення нагальних проблем. Захід проведено за сприяння Асоціації адвокатів України, Агентства медичного маркетингу, Інституту стратегічних досліджень імені Голди Меїр, Асоціації приватних медичних закладів України і Громадської організації «Соціальна справедливість» та інформаційного партнерства видань видавництва «Моріон», журналів «Управління закладом охорони здоров’я», «Довідник головної медичної сестри» та газети «Закон і Бізнес». А музичним лейтмотивом заходу стала відома пісня Scorpions «Maybe I, maybe you», яка створювала настрій учасників і ораторів перед початком конференції.
Протягом Конференції обговорено безліч практичних питань, під різними кутами зору розглянуто напрямки юридичного захисту медиків і складові успішності медичних закладів, а також проблемні аспекти та перспективи обговорюваних питань крізь призму розпочатої в Україні медичної реформи.
Нагадаємо, 12 червня 2017 р. цими ж організаторами проводився воркшоп «Захист прав медичних працівників: практичні рекомендації і стратегічні пропозиції». Наше видання і цього разу не залишається осторонь подібних важливих заходів, тож наші читачі мають змогу ознайомитися з тим, про що йшлося протягом нинішньої Конференції.
Неможливо не погодитися з тим, що питанням захисту прав медичних працівників, на жаль, приділяється набагато менше уваги, ніж ці питання того варті, а тому необхідно надолужувати ці прогалини, плідно та ефективно працюючи на результат. Саме такими словами розпочала роботу Конференції голова Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, керуючий партнер Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина», кандидат юридичних наук, доцент Радмила Гревцова.
Долучився до привітального слова і президент Українського медичного клубу Іван Сорока, який зазначив, що протягом Конференції необхідно напрацювати практичні рекомендації в цій царині, адже, з одного боку, лікарське співтовариство ще не сформовано в юридичній площині, як би того хотілося, а з іншого — є дуже багато правових питань і проблем, які стосуються взаємодії лікаря та пацієнта, лікаря та закладу охорони здоров’я, а також закладу охорони здоров’я та держави, і в цьому напрямку вкрай важливою є допомога юристів. «Лікарська професія має бути не тільки поважною, але і стати основою розбудови економіки України, політики, соціальної політики, тож необхідно зробити все, щоб лікарське співтовариство належно запрацювало», — наголошує І. Сорока.
Наступним модератором Конференції, яка також виступила із вступним словом, стала президент Асоціації стоматологів України, доктор медичних наук, професор кафедри стоматології Національної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика Ірина Мазур. «Сьогодні дійсно є певні зміни в українському суспільстві та в роботі лікарів, тому необхідно належним чином до них підготуватися, задля чого важливою є співпраця з юристами, яка протягом нинішнього заходу надасть нових знань вітчизняним медикам», — наголошує оратор.
«Як кажуть японці: щоб ти жив у часи змін», — цими словами продовжила Конференцію Р. Гревцова, але зміни — не завжди погано, а часом і навпаки, це — новий шанс, і, на сподівання модератора, те, що зараз відбувається в нашій державі, має стати саме таким новим шансом. Передавши вітання від Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України та Громадської ради при МОЗ України, Р. Гревцова надала слово Костянтину Надутому, помічнику-консультанту народного депутата України Олега Мусія, який привітав присутніх від Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. «Саме система охорони здоров’я має захищати права і бути такою, аби позови були непотрібні, щоб правова держава вирішувала питання не в суді, а безпосередньо біля ліжка пацієнта, а також у самій системі організації та забезпечення якості медичного обслуговування, і щоб ці питання вирішувалися не постфактум, коли вже потрібен юрист, а на випередження, причому таким чином, щоб порушень і причин для подальшого правового розбору було якнайменше», — відзначив К. Надутий.
Лікар має бути професійно захищеним і впевненим у завтрашньому дні, адже, за словами К. Надутого: «Всесвітня медична асамблея постановила, що головним завданням медика є захист права пацієнта, і ніяка інша інституція не може захистити пацієнта краще, ніж сам лікар. І це його обов’язок, проте така можливість не врегульована державою, не захищені ані соціальні, ані професійні права самих медичних працівників», — наголошує оратор.
Далі до слова був запрошений голова Поважної ради «Ордену Святого Пантелеймона», міністр охорони здоров’я України (2007–2010), заслужений лікар України, голова президії правління Громадської організації «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги», доктор медичних наук Василь Князевич. Оратор наголошує, що вирішення проблем у рамках розпочатої медичної реформи має бути системним і, що не менш важливо, — покроковим.
У продовження заходу слово взяв голова правління Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) Микола Тищук. За словами оратора, на останньому з’їзді ВУЛТ 28 вересня–1 жовтня поточного року прийнято досить важливі рішення, результатом чого стало складання компромісного варіанта Закону «Про лікарське самоврядування», в якому є дуже важливі моменти, що безпосередньо стосуються теми нинішньої Конференції. Як зауважив М. Тищук, запропонована цим законопроектом ідеологія лікарського самоврядування передбачає, що саме лікарська спільнота має брати на себе відповідальність і визначати, як і що має відбуватися у стосунках між лікарями, а також між лікарями та пацієнтами. І саме такі відповідні інституції за допомогою юристів мають бути створені в рамках лікарського самоврядування, що дозволить краще вирішувати певні гострі та складні питання.
Зазначимо, що Конференція відбувалася у форматі пленарних сесій. Перша сесія мала назву «Захист прав медичних працівників і закладів охорони здоров’я: про головне». Її розпочала доповідь голови Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України Р. Гревцової на тему «Медична реформа на марші: як захистити права медика і закладу охорони здоров’я?».
Оратор проаналізувала співвідношення цілей медичної реформи з потребами захисту прав медиків і закладів охорони здоров’я та втілення цих цілей у відповідних законопроектах, насамперед у законопроекті № 6327.
Р. Гревцова звернула увагу на потребу у своєчасній розробці підзаконних актів, потрібних для «запуску» реформи, в тому числі нормативно-правових актів, що необхідні для реалізації Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я».
Далі слово було надано завідувачеві кафедри дерматовенерології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, доктору медичних наук, професору Олександру Літусу, темою доповіді якого стали «Больові точки медичної діяльності і правова допомога: потреби й очікування». На переконання оратора, юристи — це імунна система охорони здоров’я, і співпраця між лікарською та юридичною спільнотами є вкрай важливою. Це стосується як традиційних питань лікарської діяльності, що знаходяться у правовій площині, так і питань, пов’язаних із інформаційними і технологічними новаціями.
Не менш значущим моментом професійної медичної діяльності є постійне удосконалення, причому саме в сучасних умовах, і, до речі, за словами оратора, Україна увійшла до десяти країн світу, які найшвидше розвиваються щодо дистанційних форм навчання, і цей напрямок потрібно й надалі розвивати, як зазначив доповідач. У цьому плані медичній спільноті також знадобиться правова допомога.
Наступним до слова був запрошений директор Україно-ізраїльського інституту стратегічних досліджень імені Голди Меїр, лікар, доктор психології Альберт Фельдман, який висвітлив тему «Медицина майбутнього». Наголошуючи на тому, що медицина майбутнього тісно переплітається саме з концепцією персоніфікованої медицини, доповідач зазначив, що ця взаємодія приведе до появи нових медичних спеціальностей, а акцент охорони здоров’я буде фокусуватися на діагностиці та профілактиці.
Зважаючи на те що нині близько 34% населення нашої планети мають у кишені мобільні телефони, які по суті вже є потужними комп’ютерами, у великій кількості випадків це може дозволити діагностувати різні захворювання завдяки спеціальним натільним датчикам, і, за словами А. Фельдмана, великі компанії вже інвестують гігантські ресурси на створення та розвиток спеціальних систем контролю функціонування людського організму. І навіть те, що зовсім нещодавно здавалося фантастичним, нині вже активно впроваджується в медичну практику, надаючи медикам надзвичайно великі можливості щодо діагностики та лікування, а пацієнтам — значно покращує якість і тривалість життя.
Технологічна революція, штучний інтелект і прогресивні винаходи, на переконання А. Фельдмана, приведуть до того, що лікарі, по суті значною мірою, стануть посередниками, а технології майбутнього дозволять значно швидше вирішувати ті ситуації, з якими на практиці стикаються медики. У цьому плані велике значення матимуть біоетичні та правові питання, для вирішення яких потрібна взаємодія медиків та юристів.
Далі до слова був запрошений директор «Агентства медичного маркетингу», лікар, економіст, тренер Юрій Чертков, який розкрив тему «Мотиваційний потенціал лікаря». Погоджуючись із думкою про те, що найкращим способом вирішення проблемних питань між лікарями та пацієнтами є прямий діалог, коли вдається уникнути подальшого ускладнення ситуації та не довести справу до розгляду в суді, оратор наголошує на тому, що для медичних працівників дуже важливим є навик комунікації.
Долучився до можливості поділитися з медико-правовою аудиторією своїми думками і головний лікар Першого добровольчого медичного шпиталю імені Миколи Пирогова, кандидат медичних наук Дмитро Вернигор, темою доповіді якого стала «Війна і мир: вибір медика». Перш за все оратор торкнувся питання міграції медичних працівників територією нашої держави внаслідок подій на Сході України, наголошуючи, що кожна людина, в тому числі й медик, має власне право вибору, де і як жити, працювати та реалізовувати себе. На жаль, виникають певні конфлікти між учасниками АТО, тимчасово переселеними особами та пересічними громадянами, і на це теж слід звертати увагу, адже конфлікт існує і може прогресувати навіть у колі представників медичної професії, як зазначив доповідач.
Усі категорії громадян потребують захисту, і часом деякі ситуації неможливо вирішити без участі юристів. Фактично, за словами оратора, учасники бойових дії знаходяться під офіційним правовим захистом держави, а людина, яка за покликом серця долучилася, зокрема як волонтер до допомоги у зоні АТО, таких прав не має. І тут виникає питання: а як захистити медиків, які їдуть як добровольці на допомогу на Схід України? Вирішення цієї проблеми потребує допомоги з боку юристів.
Далі до виступу був запрошений президент Всеукраїнської організації «Національна спілка стоматологів України», кандидат медичних наук, доцент кафедри ортопедичної стоматології Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, заслужений лікар України Мирон Угрин. Темою виступу оратора став «Захист медичних працівників: роль лікарського самоврядування, проблемні питання і перспективи». Оратор акцентував увагу присутніх, що одним із факторів захисту прав медиків є коректне ведення документації, і в деяких ситуаціях навіть фото- або відеофіксація окремих клінічних випадків може стати необхідним запобіжником, що унеможливлює розвиток подальших правових ускладнень.
На переконання М. Угрина, основою врегулювання конфлікту є те, що, як і в усьому світі, цей процес має відбуватися між страховими компаніями та відповідними органами самоврядування, що найчастіше дозволяє вирішувати проблемні питання у досудовому порядку. Підсумовуючи свою доповідь, оратор зазначив, що без лікарського самоврядування не може бути належного захисту прав пацієнтів і лікарів, і саме це підтверджується Всесвітньою лікарською асамблеєю.
Наступним оратором Конференції стала президент Асоціації стоматологів України Ірина Мазур, яка продемонструвала алгоритм дій громадських організацій, що стоять на захисті професійної діяльності лікарів. Відзначаючи потенційний кадровий дефіцит у певних медичних напрямках, який може розвинутися і прогресувати на теренах нашої держави внаслідок виїзду вітчизняних лікарів і медичних сестер за кордон, ораторка окреслила важливі аспекти захисту прав медичних працівників, якими вважає ефективну міжнародну співпрацю, оптимізацію фінансування медичної галузі, реалізацію концепції лікарського самоврядування, страхування від професійних захворювань, співпрацю з юридичними організаціями, запобігання розвитку конфліктних ситуацій, навчання лікарів навичкам комунікації тощо.
Декілька слів із приводу вже неодноразово піднятої непростої теми самоврядування в охороні здоров’я висловив заступник голови Комітету Асоціації адвокатів України з медичного та фарма-цевтичного права, партнер юридичної компанії «BKB» Максим Баришніков. За його словами, потрібно враховувати різницю між повноваженнями самоврядних і громадських організацій, чітко визначати повноваження центральних і регіональних органів самоврядування.
Далі оратор відкрив наступну сесію, яка присвячувалася юридичним складовим успішності медичного закладу, і розкрив присутнім тему «Інструменти «електронного здоров’я» в діяльності лікаря і медичного закладу: правові аспекти».
То що ж таке IT-технології в медицині? За словами оратора, розвиток співпраці між медициною та сучасними комп’ютерними технологіями йшов доволі складним шляхом, починаючи від встановлення перших комп’ютерів у лікарнях і закінчуючи появою системних адміністраторів. Безумовно, в IT-технологіях є як плюси, так і мінуси для будь-якого лікаря та закладу охорони здо-ров’я, і на цьому доповідач зупинився докладніше.
Позитивними моментами можна вважати автоматизацію процесу, швидкість обміну даними та доступу до них, створення баз даних, формалізацію відносин за допомогою верифікації, зокрема електронним цифровим підписом, уніфікацію документації тощо. Але є і негативні сторони, якими оратор вважає певну проблематику захисту персональних даних, недостатню врегульованість взаємовідносин із приводу використання електронних засобів різними особами, низький рівень комп’ютерної обізнаності, деякі технічні складнощі тощо.
Оратор не обійшов увагою і перспективи IT-технологій у медицині, до яких він відносить диджиталізацію, тобто перехід на електронний рівень, автоматизацію лікувального процесу, коли програмний комплекс автоматично робить за лікаря «паперову» роботу, оптимізуючи при цьому час, більш швидке адміністрування, а також чи не найголовніше для медичних працівників та закладів охорони здоров’я — судовий захист, коли є чітко зафіксований факт, визначені певні дії або бездіяльність осіб за допомогою новітніх комп’ютерних технологій.
Наступним доповідачем стала викладач медичного та фармацевтичного права кафедри патологічної анатомії, судової медицини та права Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, голова Благодійного фонду «Миротворець України» Олена Верлан-Кульшенко, яка висвітлила тему «Стратити не можна помилувати», або Медична документація в роботі лікаря». Вкотре наголошуючи на необхідності правильного ведення медичної документації, ораторка зазначила, що в юридичній площині наявні певні питання, які на сьогодні не врегульовані чинним законодавством. Наприклад, на практиці фіксують випадки, коли пацієнт свідомо і в межах законодавства вибирає лікаря, реалізуючи на це своє право, але документально цього алгоритму роботи з медичним працівником діючим законодавством не визначено.
Інший момент з точки зору економії часу стосується випадків, коли медичний працівник, не маючи можливості відмовити пацієнту в наданні медичної послуги, надає її в таких умовах, які диктує йому сам пацієнт. Наприклад, найчастіше у державній стоматологічній практиці це стосується випадків, коли лікувальний процес відбувається за відсутності рентгенографічного знімка у зв’язку з певними обставинами, а потім це викликає ускладнення, що і стає причиною позовів від пацієнтів.
«Не менш важливою проблемою є запровадження юридичної обізнаності, — вважає оратор, —адже сьогодні ще на рівні навчального процесу в вищих медичних навчальних закладах виявляється вкрай мала кількість лекційних та практичних занять із правової дисципліни, що в подальшому практично унеможливлює належну лікарську практику в правовому полі, особливо у рамках страхової медицини».
Далі слово було надане заступнику директора з організаційної роботи Державної установи «Інститут нейрохірургії імені А.П. Ромоданова Національної академії медичних наук України», кандидату медичних наук, доценту Андрію Гуку, темою доповіді якого стала «Якість медичної допомоги: проблеми, рішення, перспективи». Однією з проблем надання медичної допомоги, за словами оратора, є її системне неякісне надання. Для вирішення цієї проблеми потрібна національна політика, в основу якої має бути покладена саме якість, а не економія бюджетних коштів.
Окремо А. Гук зупинився на проблемі клінічного аудиту, адже він вважає, що в Україні вкрай мало закладів охорони здоров’я, які системно займаються цим питанням. Оптимальним варіантом є поквартальне проведення аудиту, при цьому контроль має бути саме зі зворотним зв’язком, а оцінка — виключно неупередженою. Підбиваючи підсумки, А. Гук зазначає, що наразі є необхідність повернення до програми цільового методу планування і розвитку медичної допомоги, має бути чітка концепція місцевого самоврядування, а також важливим є створення незалежного агентства оцінки якості медичної допомоги.
Наступним до виступу був запрошений член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук Павло Луцюк, темою доповіді якого стала «Адвокатська та судова практика у справах, пов’язаних з наданням медичної допомоги». Окрім іншого, доповідач звернув увагу присутніх на те, що під час судового процесу велике значення мають висновки судово-медичної експертизи, а також поділився практичним досвідом щодо вирішення питання оспорювання цих висновків у суді.
Далі виступила з доповіддю на тему «Застосування нових клінічних протоколів: виклики і відповіді» член правління Всеукраїнської громадської організації «Українська медико-правова асоціація», генеральний директор Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гарант-Фармамед», доктор медичних наук, професор кафедри медичного забезпечення Збройних сил Української військово-медичної академії Алла Степаненко. За словами ораторки, ще 20–30 років тому лікарю було достатньо читати кілька основних журналів зі своєї спеціальності, де публікувалися всі наукові надбання, проте зараз масив інформації такий, що медичні працівники не в змозі відстежувати всю літературу, тому перш за все для лікарів створено спеціальні джерела медичної інформації, такі як клінічні настанови. На основі клінічних настанов у подальшому розробляються клінічні протоколи і медичні стандарти. І якщо раніше не було єдиного методологічного підґрунтя для створення клінічних настанов, то починаючи з 2012 р., після того, як система медичної стандартизації України була гармонізована з європейською, було розпочато створення адаптованих клінічних настанов на основі міжнародних документів.
До того ж, ще у 2009 р. Україна стала членом (на сьогодні єдиним з-поміж країн пострадянського простору) Міжнародної мережі клінічних настанов, яка займається розробкою, адаптацією, поширенням і впровадженням клінічних рекомендацій, що базуються на доказовій медицині.
Маючи прогресивну мету, наказ МОЗ України № 1422, тим не менш, не враховує наявних напрацювань, зроблених з урахуванням міжнародних підходів у сфері стандартизації, а тому потребує змін.
«Слідчі та оперативно-розшукові дії у закладі охорони здоров’я. Відповіді на запити щодо надання інформації про пацієнта» — саме такою стала тема доповіді адвоката АО «OLEH RACHUK Law Firm» Ірини Почерняк. Оратор наголосила, що, згідно з чинним законодавством, інформація про факт звернення, хворобу пацієнта, медичне обстеження та його результати одночасно наділяється статусом, по-перше, лікарської таємниці як різновиду професійної таємниці, а, по-друге — конфіденційної інформації чи інформації з обмеженим доступом та належить до персональних даних про особу.
Загалом запити, які надходять до закладів охорони здоров’я, умовно можна розділити на три типи: адвокатський запит, заява про надання інформації та запит щодо надання персональних даних. При цьому, за словами І. Почерняк, на практиці юристи найчастіше стикаються саме з адвокатськими запитами, які по суті є інструментом отримання адвокатом інформації при наданні правової допомоги своєму клієнтові. Слід зазначити, що до адвокатського запиту мають додаватися такі документи: копія свідоцтва про право займатися адвокатською діяльністю, а також ордер або доручення органу чи установи, уповноваженої законом на надання безоплатної правової допомоги.
Юрист рекомендує звернути увагу на те, що копії мають бути належним чином засвідчені, а це означає, що згідно з державним стандартом відмітка про засвідчення копії документів склада-ється зі слів «згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, а також дати засвідчення копії. А зважаючи на це, з формальних підстав внаслідок неправильного оформлення копії, у наданні відповіді на адвокатський запит може бути офіційно відмовлено.
Також слід розуміти, що згідно з чинним законодавством адвокатські запити не можуть стосуватися конфіденційної інформації, а особа, яка все ж таки надає відповідь на подібного роду запити, порушує закон і, за наявності підстав, навіть може нести кримінальну відповідальність за незаконне розголошення конфіденційної інформації, зокрема лікарської таємниці, — наголошує І. Почерняк.
Далі було відкрито останню сесію Конференції на тему «Захист прав медичних працівників: практика і перспективи», а до слова запрошений адвокат, професор кафедри трудового права і права соціального забезпечення юридичного факультету Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, доктор юридичних наук Сергій Вавженчук. Темою доповіді оратора став «Новий Трудовий кодекс: що очікувати медичним працівникам і закладам охорони здоров’я?». За словами С. Вавженчука, загалом Трудовий кодекс має як позитивні, так і негативні сторони, адже він «нашпигований» декларативними положеннями, які є гарними лишень для підручників з юриспруденції, але не для практичного застосування.
Зазначається, що багато норм є доволі загальними, що дозволяє роботодавцю змінювати ряд положень, зокрема розширюючи підстави для звільнення працівника, а це значно погіршує правове становище останнього. До того ж у трудовому законодавстві не існує рівності у трудовому договорі між працівником і роботодавцем, при цьому роботодавець завжди має більше повноважень. А тому задля вирівнення цього правового становища необхідно на імперативному рівні зафіксувати ці трудоправові гарантії, як вважає оратор.
А що ми взагалі маємо на сьогодні? А сьогодні в Україні трудові спори розглядаються не тільки судами загальної юрисдикції, але й господарськими судами, а також в адміністративному процесі, що по суті є нонсенсом. Також потрібне врегулювання дистанційної праці, адже нині існують нові форми, створюються так звані виробничі кластери, тобто певні групи, де декілька юридичних осіб формують новий виробничий кластер, створюють новий продукт, проте це ніяким чином не регламентовано на законодавчому рівні.
Доповідач акцентує увагу на тому, що в проекті Трудового кодексу немає навіть жодної статті, не кажучи вже про розділи або главу, яка б визначала саме структуру та систему захисту трудових прав, які беззаперечно мають бути зафіксовані нормативно. Завершуючи свій виступ, С. Вавженчук зазначив, що з Кримінальним кодексом людина може і не пересікатись, але із Трудовим — майже обов’язково, отже, важливість останнього не може бути недооцінена.
Далі президентом Української асоціації цифрових стоматологічних технологій, кандидатом медичних наук Ларисою Філіппенковою була презентована тема «Безперервна медична освіта і професійний розвиток як складові успішності лікаря і медичного закладу». Відомо, що кожні 5 років медичні працівники мають проходити атестацію та отримувати нову чи підтверджувати наявну кваліфікаційну категорію. Але спонукати працівника до цього мають роботодавці, як вважає оратор, тому що саме роботодавець або заклад охорони здоров’я на сьогодні відповідає перед пацієнтом за шкоду, завдану лікарем у зв’язку з виконанням його професійних обов’язків.
На переконання Л. Філіппенкової, потребує змін сама система кваліфікаційних категорій, адже нині вона відображає насамперед стаж роботи лікаря, а має — рівень компетентності фахівця. Людина молодого віку, відвідуючи різноманітні медичні заходи, в тому числі й за кордоном, вкладаючи в це свої кошти, отримуючи додаткові знання, внаслідок чого маючи високий рівень знань і навичок надання медичної допомоги, не може отримати вищу категорію, оскільки немає стажу. І це питання потребує вирішення, як вважає ораторка.
Наступна доповідь стосувалася підвищення професійної компетентності як чинника захисту прав лікарів і медичних сестер, а презентував її присутнім доктор медичних наук Микола Панченко. Переважна частина Конференції стосувалася лікарської практики, тому оратор зупинився на деяких питаннях професійної діяльності медичних сестер. На думку М. Панченка, взагалі є специфічні суспільні погляди та уявлення про те, хто ж така медична сестра і чим вона займається.
Українська версія, за словами оратора, свідчить, що медична сестра — особа з середньою медичною освітою, яка працює в сестринській справі під керівництвом лікаря чи фельдшера і, на відміну від останнього, не є самостійною особою і виконує вже зроблені призначення. Однак англомовний варіант зазначає, що медсестринство (nursing) — це професія у галузі охорони здоров’я, яка фокусується на догляді за особами, сім’ями та громадами, а її представники можуть провадити, підтримувати і відновлювати оптимальний рівень здоров’я та якості життя. І це з урахуванням того, що нині в Україні посад «фельдшер» та «акушер» не існує, вони є складовою окремого напрямку — сестринської справи.
Резюмуючи свою доповідь, М. Панченко зазначає, що зараз необхідно узаконити нормальну і прийняту в усьому світі сферу діяльності медичних сестер, а також підвищити їх кваліфікацію шляхом запровадження бакалаврського рівня як необхідного для проведення самостійної та несамостійної сестринської практики.
Наступним до слова був запрошений Дмитро Таранчук, керівник юридичного департаменту Публічного акціонерного товариства «Фармак», із доповіддю на тему «Захист прав споживачів лікарських засобів і медичних послуг». Як вважає оратор, для споживача важливо знати, що його права захищені й гарантуються законом, а також, що обіг лікарських засобів також належним чином регулюється. Щодо захисту прав споживачів медичних послуг, Д. Таранчук акцентує увагу на тому, що з юридичної точки зору всі права цих осіб гарантуються законодавством, але те, наскільки великими є шанси їх практичної реалізації, значною мірою залежить від самих споживачів та від юристів. Доповідач наголошує, що важливим елементом правильного захисту прав споживачів є чітке дотримання процедури, а також звернення до відповідних органів.
Наступною мала змогу виступити адвокат, член правління Асоціації адвокатів України Марина Саєнко з доповіддю на тему «Досудове вирішення спорів. Можливості застосування медіації у медичній діяльності». Загалом медіація — це процедура врегулювання спорів незалежним посередником. Головна відмінність медіації полягає в тому, що, наприклад, коли позивач звертається до суду, то є особа, яка приймає рішення, тобто обидві сторони процесу надають доводи, але рішення залишається за суддею, точніше, за його внутрішнім переконанням, яке може бути доволі мінливим.
Більше того, в результаті судового процесу зазвичай одна сторона залишається незадоволеною. У той час при медіації ніхто не приймає рішень, окрім самих сторін процесу, а завданням медіатора є незалежне посередництво і відповідальність за сам процес. Медіатор створює сторонам комфортні умови завдяки спеціальним технікам задля ефективної праці за столом переговорів і спільного прийняття рішень, які влаштовуватимуть обидві сторони конфлікту. Тобто це не компроміс, не поступки, а саме консенсусне рішення. Фактично медіація розширює поле для переговорів, де жодна зі сторін не програє.
Одним із важливих принципів медіації є добровільність процесу, що означає, що це не примусовий захід і ніхто не може змушувати людину користуватися цією можливістю. До того ж, це не позбавляє людину права на судовий захист і не є замісним механізмом, лише — альтернативним. До речі, добровільність також означає, що учасник може знаходитися у процесі саме стільки, скільки вважає за потрібне, як зазначила ораторка.
Зважаючи на закордонний досвід, де медіаторами бувають працівники профспілки або фінансові омбудсмени, М. Саєнко категорично проти такого підходу, адже в цьому разі порушується принцип нейтральності та незаангажованості медіатора, який не може бути нікому підпорядкований, зважаючи на принцип неупередженості. Щодо конфіденційності доповідачка наголошує, що це досягається шляхом підписання медіаційної угоди перед початком процесу, де зазначається, що жодна зі сторін, включаючи медіатора, не має права розголошувати будь-яку інформацію стосовно цієї справи.
Проте, незважаючи на виключно позитивні сторони подібного роду взаємодії та вирішення конфліктних ситуацій, М. Саєнко наголошує, що успіх процесу насамперед залежить від бажання і сприяння сторін досягненню позитивного результату. Звичайно, медіація не є панацеєю і не може вирішити усіх проблем, але прозорість, гнучкість і комфортність процесу, під час якого обидві сторони досягають бажаних результатів, а також фінансова вигода разом зі значною економією часу для обох сторін порівняно із судовим процесом є ефективнішим підходом, який до того ж дозволяє зберегти стосунки, довіру та репутацію сторін.
Наступним доповідачем став Сергій Кубанський, заступник голови Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я. Оратор презентував аудиторії тему «Особливості регулювання трудових правовідносин з медичними працівниками», з самого початку зазначивши, що правове регулювання фактично починається з Конституції України, яка забезпечує і гарантує право на працю кожному громадянину нашої держави, і закінчується підзаконними нормативно-правовими актами або нормативними актами центрального органу виконавчої влади, який регулює державну політику в галузі, зокрема охорони здоров’я.
Загальновідомо, що фактично трудовий договір є угодою між власником підприємства/організації/установи або фізичною особою — підприємцем і працівником, який зобов’язується виконувати цю угоду та певну роботу згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець — виплачувати винагороду та створювати умови для виконання цієї роботи на рівні, визначеному законодавством.
Зазначимо, що 1 листопада 2017 р. набрали чинності зміни до класифікатора професій, в якому змінилися також і медичні посади, а саме були введені нові професійні назви: «лікар внутрішньої медицини», «асистент ерготерапевта», «асистент фізичного терапевта», «парамедик», «екстрений медичний технік», «інструктор з надання догоспітальної допомоги» та «інструктор з надання першої допомоги», що, на думку оратора, є доволі дискусійним питанням і може мати безпосередні негативні наслідки для закладів охорони здоров’я, особливо приватної форми власності.
На думку оратора, система трудових договорів потребує оновлень і змін, але проект нового Трудового кодексу не передбачає подібної гнучкості.
Передостанньою крапкою Конференції стала доповідь «Фінансування закладів охорони здоров’я: організаційно-правові питання», яку презентував Сергій Козін, голова правління Фонду публічно-приватного партнерства в охороні здоров’я. За словами оратора, багато розмов точиться навколо заробітної плати, бюджету, потреб фінансування, але не менш важливим є залучення позабюджетних коштів, того існуючого ресурсу, який необхідно використовувати.
Такими джерелами можуть бути гранти, меценати, державне приватне партнерство, кредитування та спільна діяльність, але останні три варіанти практично недоступні для бюджетних закладів. У будь-якому разі задля отримання позабюджетних коштів, на переконання оратора, потрібно залучати відповідних фахівців та створювати при закладі охорони здоров’я спеціалізовані ради, які займатимуться пошуком і контактуванням із донорами, які можуть надавати фінансову допомогу. При цьому не менш важливим є вивчення засобів проектного фінансування та чесний публічний звіт щодо руху фінансів, як наголосив доповідач.
Завершуючи свій виступ, С. Козін наголошує на необхідності опанування фінансової грамотності та впровадження її в діяльність охорони здоров’я.
Фіналізуючи, І. Сорока зазначає, що цього разу лікарі та юристи зібралися задля того, щоб визначити елементи своєї співпраці та виокремити її ключові вектори. Але на цьому не можна спинятися, адже необхідно звертатися до органів виконавчої влади з висловленими пропозиціями і боротися за свої ідеї, адже в цей надзвичайно складний і звитяжний час розбудови української державності, охорони здоров’я та юриспруденції лише спільними зусиллями можна досягти своєї мети.
Завершуючи Конференцію, Р. Гревцова подякувала її учасникам та зазначила, що усі пропозиції до Резолюції конференції будуть обов’язково враховані, а її текст оприлюднено найближчим часом.
Прес-служба «Українського медичного часопису»,
фото Сергія Бека
