23 червня 2017 р. у Києві у приміщенні комітетів Верховної Ради України, що за адресою вул. Грушевського, 18/2, відбулося засідання круглого столу на тему: «Реформування первинної медичної допомоги та стан виконання рішення комітетських слухань по сімейній медицині», організатором якого виступив Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (далі — Комітет). До участі у заході були запрошені народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, інших міністерств і відомств, вищих медичних навчальних закладів, обласних департаментів (управлінь) охорони здоров’я та регіональних закладів первинної медичної допомоги, Національної академії медичних наук України, профспілки працівників охорони здоров’я, міжнародних організацій, а також фахівці, науковці, експерти.
Під час круглого столу обговорено нагальні питання подальшого реформування первинної ланки вітчизняної галузі охорони здоров’я та стан виконання Рішення Комітету від 15 червня 2016 р. № 04-25/04-42 «Про Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я на тему: «Сімейна медицина — шанс на здоров’я та значне зменшення особистих витрат на лікування».
З досвіду розвинених країн відомо, що більше 80% проблем зі здоров’ям людини можна вирішувати на первинному рівні охорони здоров’я. Саме тому розвиток первинної медико-санітарної допомоги став для багатьох країн виходом із кризової ситуації в системі охорони здоров’я.
Системи первинної медико-санітарної допомоги в різних країнах відрізняються залежно від історичних умов розвитку, однак усі рухаються в напрямку реалізації власної діяльності за принципами загальної практики — сімейної медицини.
Нині у більшості держав світу частка лікарів загальної практики — сімейної медицини серед усіх лікарів становить 30–50%. Їхня питома вага найбільша у Франції — 54%, а найменша в Іспанії — 15%, у США кількість лікарів загальної практики — сімейної медицини становить 39%. В Європі на 10 000 населення в середньому припадає 6,8 сімейного лікаря (від 47 — в Нідерландах до 115 — у Бельгії).
З метою забезпечення зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення в Україні в 2011 р. розпочато комплексну реформу медичної галузі, провідне місце в якій відведено налагодженню ефективного функціонування системи надання населенню доступної і високоякісної первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини.
Для створення законодавчої та нормативно-правової бази для реалізації реформ розроблено та прийнято значну кількість нормативно-правових актів — законів України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, наказів МОЗ України, низку методичних рекомендацій.
Однак, незважаючи на створене законодавче підґрунтя у цій сфері та вжиті заходи щодо практичної реалізації приписів законодавства, після завершення першого етапу реформування мережа закладів первинної медичної допомоги й досі не сформована належним чином і не забезпечує потреб населення у якісній та доступній первинній допомозі.
Так, за даними МОЗ України, нині в Україні налічується 616 центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, із них: 445 — сільських та 216 — міських (при загальній потребі близько 700).
За матеріалами, наданими Комітетом, первинна медико-санітарна допомога надається у 16 406 закладах загальної практики — сімейної медицини. Лікарями загальної практики — сімейними лікарями працюють 14 435 осіб. Укомплектованість фізичними особами — сімейними лікарями становить 72,2%.
11 травня 2015 р. в Комітеті відбулися слухання на тему: «Сімейна медицина — шанс на здоров’я та значне зменшення особистих витрат на лікування», на яких було широко обговорено нагальні питання реформування первинної ланки вітчизняної галузі охорони здоров’я шляхом впровадженням в Україні інституту сімейної медицини.
Під час проведення слухань їх учасники зазначили, що впровадження сімейної медицини в Україні відбувається повільно і несистемно. Тому в умовах катастрофічного погіршення стану здоров’я народу України та наявних викликів сьогодення, зокрема у вигляді триваючого збройного конфлікту на Сході України, необхідно вжити невідкладних заходів для завершення розпочатого реформування розвитку в Україні первинного рівня медичної допомоги та становлення повноцінного інституту сімейної медицини, що відповідатиме кращим міжнародним стандартам та дасть змогу забезпечити на належному рівні всі потреби населення у первинній медичні допомозі.
За результатами слухань у Комітеті ухвалено відповідні рекомендації (Рішення Комітету від 15 червня 2016 р. № 04-25/04-42), спрямовані на удосконалення умов надання первинної медичної допомоги населенню України та подальше просування реформи української медицини.
Під час засідання круглого столу його учасники заслухали тематичні доповіді МОЗ України, представників Української асоціації сімейної медицини (УАСМ), регіональних закладів первинної медичної допомоги, науковців та експертів.
Відкриваючи захід, голова Комітету, народний депутат України Ольга Богомолець привітала присутніх з Днем медичного працівника та підкреслила, що, всупереч поширеній думці про чужорідність і шкідливість справи сімейного лікаря, традиції останньої, навпаки, притаманні власне історії української медицини. Яскравим свідченням тому є особа одного з предків цієї визначної професійної династії, сімейного лікаря Олександра Михайловича Богомольця (1850–1935). Доповідач наголосила, що первинна медична допомога на засадах сімейної медицини має стати фундаментом для всієї системи охорони здоров’я. «Захист власних громадян — обов’язок держави. Професійний лікар має рятувати людям життя, а непрофесійний може допомогти наблизити смерть. Надійна, доступна система охорони здоров’я, що базується на сильній первинній ланці підвищує довіру до держави», — резюмувала О. Богомолець.
Наступним слово взяв заступник голови Комітету, народний депутат України Олег Мусій. Він наголосив на важливості чергового круглого столу в питанні розвитку української медицини взагалі, бо її майбутнє саме за первинною ланкою, сімейною медициною і сімейним лікарем як провідником цього руху. «Подібні ініціативи мають на меті вироблення законодавчих змін в інтересах лікарів і пацієнтів у час, коли існує штучне протистояння з боку МОЗ України», — зазначив народний депутат.
«Конституцією України передбачено надання безоплатної медичної допомоги. Комітет розробив законопроект № 4456, в якому запропоновано механізм забезпечення цієї норми основного закону. Існує вимога щодо держави про фінансування медичної сфери в розмірі мінімум 6% від валового внутрішнього продукту, якої вона не дотримується, тому і грошей вкрай мало. Через недофінансування майже вдвічі система охорони здоров’я ледь підтримує власне існування, не кажучи про необхідний розвиток. Позиція Комітету — вимагати від Уряду закладеного у Конституції рівня фінансування», — поінформував О. Мусій. Він висловив надію, що депутати, незалежно від фракцій, не будуть підтримувати дії влади, яка не виконує основний закон держави.
«Пропозиції від Комітету щодо реформування охорони здоров’я, — підкреслив доповідач, — можуть знайти підтримку фактично всіх політичних сил. Тут є спільність поглядів щодо побудови національної системи охорони здоров’я. Свідчення тому — попередні законопроекти, серед яких десять базових були підписані більшістю депутатів».
Переходячи до наступної частини зібрання круглого столу, О. Мусій надав слово для тематичної доповіді від МОЗ України заступнику міністра охорони здоров’я України Олександру Лінчевському.
Зі слів доповідача, незважаючи на співпрацю із ВООЗ і Всесвітньою спілкою сімейних лікарів (The World Organisation of Family Doctors — WONCA), МОЗ України визнає існування в українській сімейній медицині так званого замкненого кола. «У ситуації, коли є перевантаженість роботою, низька зарплата і, як результат, зниження статусу в медичній ієрархії, робота «сімейника» стає непривабливою для молодих фахівців. У професію приходять вимушено, в країні гінекологів і стоматологів кількісно більше, ніж лікарів первинної ланки. Відсутня мотивація для професійного розвитку, лікар обтяжений «паперовою» роботою, а це вже призводить до зниження кваліфікації. Системні недоліки сукупно спричинили те, що сімейна медицина за 25 років не може втримати фахівців в галузі». О. Лінчевський від себе особисто відзначив наявність героїчного рівня мотивації у тих колег, які, всупереч існуючій системі й попри все зазначене вище, залишаються в сімейній медицині.
«Однак без адекватної реформи сімейної медицини, — зазначив заступник міністра, — не запрацює навіть екстрена, а вторинна буде завалена абсолютно зайвою роботою. Уся медійна й інформативна увага стосовно змін нормативної бази має приділятися саме лікарям первинної ланки надання медичної допомоги».
Розкриваючи зміст свого бачення майбутньої реформи державної системи охорони здоров’я, О. Лінчевський зауважив, що її метою стосовно первинної допомоги є, зокрема, інший спосіб обчислення заробітної плати. За словами доповідача, такий підхід має врахувати всі додаткові години роботи, черги пацієнтів і взагалі змінити алгоритм визначення розміру оплати в бік зростання за принципом «більше працюєш — більше отримуєш». Припущення заступника міністра щодо розміру місячної заробітної плати для лікаря первинної ланки на рівні 50 тис. грн. має відповідне забезпечення в системі фінансування медичної галузі. «Але досі ці кошти використовувалися абсолютно нераціонально — на оплату комунальних послуг великих лікарень, на закупівлю необхідного обладнання», — повідомив О. Лінчевський.
У планах реформи також запровадження коротких міжнародних майстер-класів на заміну діючих курсів підвищення кваліфікації, які, на думку доповідача, принижують лікаря необхідністю підтвердження категорії. «Сімейний лікар має сам обирати ті майстер-класи, тренінги і воркшопи, а також ту безперервну освіту, якої він потребує. Першим кроком, як висловився заступник міністра, до абсолютно «безпаперового життя» сімейного лікаря стане впровадження Міжнародної класифікації причин звернення до лікаря (ICPC-2). Наразі вже проведено два тренінги для фахівців-користувачів і отримано ліцензію на її використання від WONCA.
О. Лінчевський запевнив, що в результаті реформи пацієнти отримають гарантований пакет безоплатних медичних послуг, вільний вибір сімейного лікаря, а лікарі — «природний механізм фінансування первинки», що в кінцевій перспективі забезпечуватиме якість. На цьому заступник міністра охорони здоров’я завершив свою доповідь і залишив аудиторію.
О. Мусій відреагував на тези О. Лінчевського, зазначивши, що бюджет системи охорони здоров’я складається з видатків на постатейну оплату, а тому твердження про достатність коштів абсолютно не відповідає дійсності. «На заробітну плату лікарів припадає 80% бюджету, а на комунальні послуги — лише 7%. Кошти можуть з’явитися тільки за умови 6% відрахувань від внутрішнього валового продукту, а наразі є лише 2,5%. Грошей вистачає тільки на зарплату в розмірі 3200 грн., і якщо навіть скоротити всі комунальні виплати, то вона збільшиться тільки на 3%.
Це ж саме стосується й вільного вибору лікаря. Кількість амбулаторій та кадрове забезпечення не дозволяють цього зробити, а конкуренція в системі надання первинної медичної допомоги — це взагалі неправильний підхід! Його результати вже найближчим часом матимуть незворотний негативний вплив. У такій ситуації потрібна конструктивна і професійна критика, із застосовуванням реальних цифр та інформації, а не красивих слайдів і презентацій», — застеріг О. Мусій.
Далі слово для доповіді «Сімейна медицина — що завтра» було надано Президенту УАСМ, завідувачу кафедри загальної практики — сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика Ларисі Матюсі.
Доповідач зазначила, що за останні 20 років в українській системі охорони здоров’я відбулася низка важливих подій: у 1996 р. впроваджено спеціальну і загальну практику; прийнято багато важливих законів, в яких, зокрема, зазначено, що первинну медичну допомогу надає сімейний лікар — лікар загальної практики; дільничний терапевт працює в такому форматі професії тільки до кінця 2019 р., а далі разом зі своєю командою медичних сестер надаватимуть первинну медичну допомогу.
«Але до прийнятих законів останнім часом було подано певні пропозиції, які нівелюють визначення сімейного лікаря на користь «лікаря, що надає первинну медичну допомогу». Методами доказового менеджменту доведено, що збільшення навіть на одного сімейного лікаря в розрахунку на 10 тис. населення за 7–8 років сприяє зниженню смертності в популяції. Цей зв’язок зберігається навіть після коригування з урахуванням соціодемографічних і соціоекономічних факторів.
Існуюча система надання медичних послуг себе вичерпала. Відсутність доказів щодо збереження переваг педіатричної служби спонукала розробити для сімейних лікарів важливий інструмент ведення дітей віком до 5 років. Програма отримує прихильність серед практиків і високо оцінюється спеціалістами. Неефективність множинних консультацій, коли на первинній ланці працюють декілька спеціалістів, пояснюється статистичним накопиченням помилок в роботі. Один лікар робить 22% помилок, а коли їх чотири і більше — 50%. Крім того, частина пацієнтів звертаються до низки спеціалістів вузького профілю, накопичуючи різні, іноді суперечливі призначення. У принципах роботи сімейного лікаря — консультуватися з усіма спеціалістами стосовно певного випадку, а потім кваліфіковано робити висновки і консультувати свого пацієнта.
У наш час сім’ї зі зміненою структурою трапляються все частіше: вдови, сироти, переміщене населення, люди із посттравматичним стресовим розладом — це все пацієнти первинної ланки. ВООЗ, починаючи з 1987 р., постійно нарощує доказовий менеджмент і постійно наголошує, що первинна допомога є базисом медичної галузі, демонструє найкращі показники, найнижчу вартість і найбільшу задоволеність з боку споживача. В Україні зараз створено понад 400 закладів надання первинної медичної допомоги та понад 4 тис. амбулаторій сімейної медицини. Зріс найважливіший показник — доступність.
До дискусій та участі в реформуванні первинної ланки медицини завжди була долучена УАСМ. Відбулися чотири з’їзди, визначено кваліфікаційні характеристики сімейного лікаря, постійно розробляються навчальні програми. Це свідчить про динамізм концентрації сімейних лікарів в країні, який треба підтримувати. У рішеннях Комітету минулого року було зазначено про необхідність забезпечення дієвого контролю залучення сертифікованих сімейних лікарів. Цей пункт не дотримано. Спеціалісти, які закінчують інтернатуру з сімейної медицини, скеровуються на будь-які вільні посади, часто проходять перенавчання на вузьких спеціалістів.
В Україні понад 20 кафедр сімейної медицини, кожна з яких розробила цілу низку тематичних удосконалень. У 2010 р. відкрито наукову спеціальність «Сімейна медицина». Ми вчимося використовувати прості доказові методики. Асоціація за певними угодами отримує досвід планування наукових робіт на первинній ланці від іноземних фахівців. У сімейній медицині Україна досягла значних звершень, і зараз ми повинні вести послідовну державну політику, консультуватися з експертами, лікарями, професійними асоціаціями.
Порівняльні дослідження у розвинених країнах виявили значущий взаємозв’язок між витратами країни на охорону здоров’я громадян і ступенем розвитку первинної допомоги. Отже, чим краще розвинена первинна ланка, тим менше витрат з боку держави. У країнах з розвиненою економікою і міцною первинною ланкою медичної галузі нижчий рівень народжуваності дітей з малою масою тіла, нижчий рівень дитячої смертності, краща діагностика онкологічних захворювань», — розповіла Л. Матюха.
Питання впровадження скринінгу, заради якого в грудні минулого року на конференцію УАСМ були запрошені вісім міжнародних експертів, не зацікавило керівництво МОЗ України. Лікарі продовжують здійснювати диспансеризацію пацієнтів, яка формально є недоказовим інструментом і, за словами Л. Матюхи, «фейковою» звітністю.
Підтримуючи слова доповідача, О. Мусій, зазначив, що майбутнє системи охорони здоров’я — суспільно-державна форма організації з громадським впливом, у тому числі й Української асоціації сімейних лікарів. Зміну монополії держави на управління системою охорони здоров’я треба було обговорити в загальному контексті реформ, бо є необхідність у лікарському самоврядуванні, яке й визначатиме політику підготовки кадрів. Водночас має бути жорстка державна політика обов’язкової підготовки у вищих медичних навчальних закладах сімейних лікарів за державним замовленням. Також необхідно розглянути можливість деконцентрації управлінських і фінансових повноважень Міністерства.
Наступною слово для доповіді «Стан і перспективи розвитку первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини у Київській області» отримала директор Департаменту охорони здоров’я Київської обласної державної адміністрації Алла Арешкович. «Стан первинної допомоги на Київщині та її реальні перспективи мають дуже багато складових», — зазначила доповідач.
Станом на 1 січня 2017 р. укомплектованість посад медичним персоналом була на рівні 83%. Усі лікарі працюють в амбулаторії сімейної медицини районного центру, а деякі села не мають жодного лікаря, враховуючи, що середній вік мешканців становить 75 років. Перше питання, яке цього року постане перед управлінцями області, — розвиток мережі медико-санітарної первинної допомоги з урахуванням географії, соціального і спеціального статусу. Дотаційні райони не зможуть запровадити систему місцевих стимулів, але це наразі перше нагальне питання», — наголосила А. Арешкович.
З доповіддю «Педіатрія у практиці сімейного лікаря. Інструменти розв’язання проблем» виступила доцент кафедри педіатрії № 2 Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика Валентина Корнєва. Доповідач назвала метод інтегрованого ведення пацієнтів дитячого віку «інструментом, за допомогою якого сімейний лікар, а також фельдшер, медична сестра зможуть реально допомогти, особливо дітям сільської місцевості, там, де є лише один–два фельдшери на декілька сіл».
«Ця програма повинна бути не тільки стандартом ВООЗ, а й нашим стандартом в системі охорони здоров’я. Інтегроване ведення — це дуже сучасна методика для середніх медичних працівників, яка вимагає синдромального підходу, і поширюється на дітей від народження до 5 років», — зауважила В. Корнєва.
Про кадровий потенціал первинної медичної допомоги на Чернігівщині та його перспективи доповідала головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «Загальна практика — сімейна медицина» Управління охорони здоров’я Чернігівської обласної державної адміністрації Барбара Сіваткіна.
Ключовою особливістю області доповідач назвала низьку щільність населення, з переважно «хутірським» розташуванням. «Це суттєво позначається й на медицині. В області працюють 25 центрів надання первинної медико-санітарної допомоги. У 25 амбулаторіях немає жодного медика. У 56 фельдшерсько-акушерських пунктах взагалі немає фельдшерів. Хоча в області діють 4 медичних коледжі, укомплектованість сімейними лікарями знаходиться на рівні 88%. Минулого року практично всі випускники поїхали працювати до Польщі.
Зараз сімейні лікарі вимушені обслуговувати від 1 до 15 сіл, а територія сягає 48 км² на одного лікаря. Наразі вже майже 70% населення обслуговують сімейні лікарі, а 30% — дільничні терапевти і дільничні педіатри. Розглядається перспектива перекваліфікування 70% лікарів на сімейних, ще 180 осіб готуються до інтернатури. За даними 2016 р., очікувалося збільшення кількості сімейних лікарів на 75 працівників, а прийшли тільки 19 осіб. Решта змінили свій вибір на іншу область або просто не вийшли на роботу. За програмою місцевих стимулів протягом 4 років було надано 4 квартири. Скасування державного розподілу призвело до майже безвихідної кадрової ситуації в Чернігівській області. З урахуванням певної інерційності цих процесів ще певний період відбуватиметься спад, а далі — збільшення дефіциту сімейних лікарів. Негайні заходи, спрямовані на збільшення кількості фахівців, за найоптимістичнішими прогнозами, матимуть результат щонайменше за 3 роки», — повідомила Б. Сіваткіна.
Про сімейну медицину на селі доповідав завідувач Боратинської амбулаторії загальної практики — сімейної медицини Луцького центру первинної медико-санітарної допомоги Волинської області Сергій Лемчук. Він розповів, що амбулаторія, в якій він працює, була збудована 7 років тому за гроші громади. «І всі сім років не вдавалося залучити сімейного лікаря. Боратинська амбулаторія є прикладом, коли за наявності умов і робочого оснащення установа не має свого лікаря через відсутність стимулів для працівників. Насправді перспективою у молодого спеціаліста є отримання житла. Крім того, один лікар нічого не зробить, потрібна команда, аби було до кого звернутися за порадою, була заміна під час відпустки, підтримка у разі перевантаженості», — зазначив доповідач. С. Лемчук підтримав ідею запровадження практики замовлень від громади до держави на тих працівників, які закінчують школи в селі, де у них є житло, і де вони будуть працювати після закінчення вищого навчального закладу.
Завідувач амбулаторії сімейної медицини № 5 Центру первинної медико-санітарної допомоги № 4 Дніпровського району міста Києва Юрій Зинчук розкрив тему «Робота сімейного лікаря у великому місті. Проблеми та реалії».
Доповідач відмітив, що був проти запровадження пілотного проекту первинної медицини в Києві, тому що ідеальним майданчиком для сімейної медицини вважав сільську місцевість. «Але коли я приїхав до столиці, то зрозумів, що сімейна медицина повинна бути всюди. Однак розвиток первинної ланки у великому місті теж має свої проблеми. Це, по-перше, відсутність житла і, власне, мотивації, по-друге, низька оплата праці висококваліфікованих спеціалістів, по-третє, низький якісний рівень підготовки сімейних лікарів, особливо в питаннях педіатрії».
Ю. Зинчук поскаржився на непублічність керівництва МОЗ України і небажання співпраці. Взаємодія зводиться до сухої статистики, звітності, що лише створює вигляд діяльності.
З доповіддю «Управління якістю медичної допомоги: навіщо ускладнювати існуючу проблему?» виступила професор кафедри медичного забезпечення Збройних сил Української військово-медичної академії Алла Степаненко. «Для досягнення мети реформи, — зазначила доповідач, — ми повинні вміти оцінити якість надання медичної допомоги. Перші індикатори для її визначення були надані Україні у 2008 р. в медичних протоколах, і наразі їх використання на практиці набуло сталого розвитку. Українська система надання медичної допомоги в 2012 р. була формалізована з європейською системою розробки протоколів надання медичної допомоги і адаптації клінічних настанов. Індикатори переймалися з найкращої медичної практики, з переходом в уніфіковані клінічні протоколи. Потім їх використовували всі медичні заклади в локальних протоколах медичної допомоги. Наступний крок, який має зробити керівництво, — побудувати систему моніторингу індикаторів. Цей етап виводить якість на економічну, фінансову компоненту. Неможливо розрахувати ресурсну потребу на забезпечення медичними послугами без відповідних протоколів», — підкреслила А. Степаненко.
Також О. Богомолець і О. Мусій вручили нагороди учасникам проекту «Рух за належну практику первинної медичної допомоги — сімейної медицини», в рамках якого велася розробка критеріїв та індикаторів належної практики надання первинної медичної допомоги населенню і якому була присвячена завершальна доповідь круглого столу керівника Департаменту менеджменту УАСМ Костянтина Надутого.
Доповідач ще раз підкреслив важливість розробки індикаторів якості належної медичної допомоги як першого кроку в сучасному розвитку первинної медичної допомоги в Україні. «Такі інструменти є абсолютно в усіх країнах світу. Ми тільки відпрацьовуємо саму методологію: що не зрозуміло, де помилки, що не враховано. Цей інструмент вимагає доопрацювання разом з УАСМ, разом з колегами. У цій єдності відбувалася співпраця за весь час існування Міністерства і УАСМ. Але останні два роки Міністерство не співпрацює з УАСМ.
За світовими критеріями, наша первинна ланка ще дуже далека (лише 50%) за доступністю. Сьогодні немає належного рівня. Насправді тільки співпраця з лікарями і групові практики дозволяють підвищити рівень надання допомоги. Соло-практика цього не дозволяє зробити, і ніяка конкуренція між сімейними лікарями неприпустима. У перспективі це призведе до ще більшого відтоку молодих спеціалістів. Система охорони здоров’я за визначенням — неринкова система, а навпаки, знаходиться під сильним впливом регуляції держави. Скасування розподілу дуже негативно позначиться на становищі сімейної медицини.
Також на засіданні прозвучали доповіді Олега Шекери про кадрове забезпечення первинної ланки медичної допомоги в Україні та Надії Пучкової про розвиток сімейної медицини на Дніпропетровщині за останні 7 років.
За результатами проведеного обговорення винесеного на порядок денний питання учасники засідання круглого столу відзначили, що виконання рекомендацій Комітету щодо розвитку сімейної медицини на місцях є задовільним. Місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування вживаються заходи щодо реформування системи первинної медичної допомоги, зокрема, в усіх регіонах України триває розвиток мережі центрів первинної медико-санітарної допомоги, їх укомплектування медичними кадрами. Також розробляються та виконуються місцеві програми з розвитку первинної медичної допомоги на засадах загальної практики — сімейної медицини. Вживаються заходи з метою покращення матеріально-технічного оснащення закладів первинної ланки, однак матеріально-технічне, кадрове та фінансове забезпечення залишається недостатнім. Учасники заходу наголосили на необхідності продовження розпочатої в Україні у 2011 р. реформи первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини та належного виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування Рішення Комітету від 15 червня 2016 р. № 04-25/04-42 з метою створення в нашій державі повноцінного інституту сімейної медицини.
Олександр Гузій, Олександр Устінов,
фото Сергія Бека
