Поширеність тривожних та депресивних розладів у військових лікарів

23 травня 2017
2556
Резюме

Проведено анонімне опитування 102 військових лікарів: 1-ша група — 42 особи віком 35–76 років, які працюють у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» і Луцькому військовому госпіталі, 2-га група — 60 осіб віком 23–28 років, які навчаються в Українській військово-медичній академії. Для виявлення тривожних і депресивних розладів використовували Клінічну шкалу тривоги та депресії. Депресивні та/чи тривожні розлади виявлено загалом у 24,5±4,3% обстежених, що значно перевищує популяційні показники (8–10%). У жінок тривожні розлади визначені достовірно частіше порівняно з чоловіками — 27,1±5,3 та 6,3±4,3% відповідно (р0,05). Висока поширеність тривожних та/чи депресивних розладів у військових лікарів потребує подальшого аналізу та проведення лікувально-профілактичних заходів, зокрема щодо набуття вмінь психологічної самодопомоги та профілактики негативного впливу стресу.

Вступ

Результати численних наукових досліджень засвідчили значне зростання тривожних та депресивних розладів у сучасному суспільстві, відзначаючи велику роль соціальних, стресових факторів у їх виникненні (NICE, 2010; Мороз Г.З., 2011). В Україні на сьогодні ситуація погіршена у зв’язку з бойовими діями на Сході країни. Негативний вплив хронічного стресу реалізується зростанням непсихотичних психічних розладів, зокрема тривожних і депресивних розладів, як серед військовослужбовців, так і населення в цілому (Волошин П.В. та співавт., 2014). Проте наукові дані щодо поширеності тривожних і депресивних розладів у військових лікарів практично відсутні.

Мета дослідження — визначити частоту виявлення тривожних та депресивних розладів у військових лікарів.

Об’єкт і методи дослідження

Методом випадкової вибірки проведено анонімне опитування 102 військових лікарів. До 1-ї групи увійшли 42 особи (12 чоловіків, 30 жінок) віком 35–76 років, які працюють у Клініці амбулаторної допомоги Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» і Луцького військового госпіталю, до 2-ї — 60 осіб (20 чоловіків, 40 жінок) віком 23–28 років, які навчаються в Українській військово-медичній академії (УВМА). Для виявлення тривожних і депресивних розладів використовували Клінічну шкалу тривоги та депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale — HADS). Остання включає 14 питань, 7 з яких визначають рівень тривоги та 7 — рівень депресії. Вибрані відповіді переводять у бальну шкалу, де 0–7 балів — норма, 8–10 — субклінічні прояви тривоги/депресії, ≥11 — клінічно виражена тривога/депресія.

Для формування бази даних і статистичної обробки результатів використовували програму «Microsoft Excel 2007». Математична обробка включала розрахунок первинних статистичних показників та виявлення відмінностей між групами за статистичними ознаками. Для змінних найменувань та рангових змінних первинна обробка включала розрахунок відсотків (Р). Для кількісних змін визначали критерій Стьюдента (t).

Результати та їх обговорення

За результатами проведеного опитування депресивні та/чи тривожні розлади виявлено загалом у 24,5±4,3% обстежених, що значно перевищує популяційні показники (8–10%) (Юзвишина О.В., 2007). Розподіл військових лікарів за наявністю депресивних та/чи тривожних розладів наведено в табл. 1.

Таблиця 1. Тривожні та депресивні розлади у військових лікарів, згідно з результатами анкетного опитування за шкалою HADS

Характеристика тривоги та депресії за шкалою HADS Виявлено у військових лікарів (n=102)
Абсолютне число Р±m
Субклінічна тривога 17 16,7± 3,7
Клінічно виражена тривога 4 3,9±2,9
Субклінічна та клінічно виражена тривога 21 20,6±4,0
Субклінічна депресія 8 7,8±2,7
Клінічно виражена депресія 3 2,9±1,7
Субклінічна та клінічно виражена депресія 11 10,8±3,1
Поєднання тривожних та депресивних розладів 7 6,9±2,5

Потребує уваги факт виявлення високої частоти тривожних розладів у 20,6±4,0% військових лікарів. Наукові дослідження також засвідчують, що лікарі відносяться до групи ризику розвитку психічних розладів (Tillett R., 2003). Високий рівень захворюваності на психічні розлади визначають на всіх етапах лікарської діяльності, що зумовлено комплексом факторів. Професійна діяльність військових лікарів пов’язана з додатковими психоемоційними перенавантаженнями, що спричиняє розвиток хронічного стресу. Стресові ситуації часто стають підґрунтям формування психосоматичних та психопатологічних розладів, при цьому важливу роль відіграють індивідуальні психофізіологічні особливості (Сыропятов О.Г. (ред.), 2008). За результатами нашого дослідження депресивні та/чи тривожні розлади виявлено у 12,5±5,8 та 31,4±5,5% військових лікарів чоловічої та жіночої статі відповідно (р<0,05). У жінок достовірно частіше виявляли субклінічну тривогу (табл. 2). Отримані нами результати зіставні з результатами інших дослідників, які зазначають, що лікарі-жінки становлять групу підвищеного ризику щодо розвитку психопатологічних розладів (Tillett R., 2003).

Таблиця 2. Тривожні та депресивні розлади у військових лікарів чоловічої та жіночої статі, за результатами анкетного опитування за шкалою HADS

Характеристика тривоги та депресії за шкалою HADS Стать
Чоловіча (n=32) Жіноча (n=70)
Абсолютне число % Абсолютне число %
Субклінічна тривога 1 3,1±3,1 16 22,9±5,0*
Клінічно виражена тривога 1 3,1±3,1 3 4,3±2,4
Субклінічна та клінічно виражена тривога 2 6,3±4,3 19 27,1±5,3*
Субклінічна депресія 3 9,3±5,1 5 7,1±3,1
Клінічно виражена депресія 1 3,1±3,1 2 2,9±2,0
Субклінічна та клінічно виражена депресія 4 12,5±5,8 7 10,0±3,6
Поєднання тривожних та депресивних розладів 2 6,3±4,3 5 7,1±3,1
У табл. 2 і 3: *р<0,05.

Проведено порівняльний аналіз щодо поширеності тривожних та депресивних розладів у групах. Депресивні та/чи тривожні розлади, згідно з результатами анкетного опитування, виявлено у 19,0±6,1% осіб 1-ї та у 28,3±5,8% — 2-ї груп (р>0,05). Розподіл військових лікарів 1-ї та 2-ї груп щодо частоти виявлення тривожних та депресивних розладів представлено в табл. 3. Результати дослідження засвідчили достовірно вищу частоту виявлення субклінічної тривоги у 2-й групі (р<0,05) (див. табл. 3).

Таблиця 3. Тривожні та депресивні розлади у військових лікарів різних груп, згідно з результатами анкетного опитування за шкалою HADS

Характеристика тривоги та депресії за шкалою HADS Група
1-ша (n=42) 2-га (n=60)
Абсолютне число % Абсолютне число %
Субклінічна тривога 3 7,1±4 14 23,3±5,5*
Клінічно виражена тривога 2 4,8±3,3 2 3,3±2,3
Субклінічна та клінічно виражена тривога 5 11,9±5 16 26,7±5,7
Субклінічна депресія 5 11,9±5 3 5±2,8
Клінічно виражена депресія 1 2,4±2,4 2 3,3±2,3
Субклінічна та клінічно виражена депресія 6 14,3±5,4 5 8,3±3,6
Поєднання тривожних та депресивних розладів 3 7,1±4 4 6,7±3,2

Також досліджено особливості поширеності тривожних і депресивних розладів у військових лікарів чоловічої та жіночої статі у групах. Статистично значимої різниці щодо поширеності тривожних і депресивних розладів у військових лікарів чоловічої та жіночої статі в 1-й групі не визначено. При опитуванні у 2-й групі у жінок достовірно частіше виявлено тривожні розлади порівняно з чоловіками — 37,5±7,7 та 5,0±4,9% відповідно (р<0,05). При проведенні порівняльного аналізу поширеності тривожних та депресивних розладів у чоловіків 1-ї та 2-ї груп статистично достовірної різниці не визначено, хоча потребує уваги значна поширеність (16,6±10,7%) клінічно вираженої депресії у чоловіків 1-ї групи та поєднання тривожних і депресивних розладів. Проведено порівняльний аналіз поширеності тривожних та депресивних розладів у жінок 1-ї та 2-ї груп. У 2-й групі достовірно частіше виявлено тривожні розлади порівняно з 1-ю. Поширеність депресивних розладів вища у жінок 1-ї групи порівняно з 2-ю, проте різниця статистично недостовірна.

Таким чином, результати проведених досліджень засвідчили значну поширеність тривожних та депресивних розладів у військових лікарів. У жінок 2-ї групи поширеність тривоги достовірно вища порівняно з чоловіками та лікарями-жінками 1-ї групи. Потребує уваги значна поширеність (16,6±10,7%) клінічно вираженої депресії у чоловіків 1-ї групі та поєднання тривожних і депресивних розладів у всіх групах обстежених. Ці особи потребують уточнення тяжкості депресивних розладів з використанням опитувальника Patient Health Questionnaire (PHQ)-9 та проведення лікування відповідно до Уніфікованого клінічного протоколу медичної допомоги «Депресія (легкий, помірний, тяжкий депресивні епізоди без соматичного синдрому або з соматичним синдромом, рекурентний депресивний розлад, дистимія», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25.12.2014 р. № 1003 (МОЗ України, 2014). Важливо зауважити, що проведення такого опитування відноситься до компетенції лікаря загальної практики — сімейної медицини.

Отримані результати дозволяють віднести військових лікарів до групи ризику розвитку тривожних і депресивних розладів. Спосіб життя військових лікарів неспокійний, напружений, вимагає самовіддачі, супроводжується значним психічним навантаженням і є джерелом стресу. Тому дуже важливим є запровадження комплексу заходів щодо запобігання виникненню, діагностики та корекції тривожних і депресивних розладів у військових лікарів. З цією метою необхідно підвищувати поінформованість лікарів щодо набуття вмінь психологічної самодопомоги та профілактики негативного впливу стресу. До ефективних методів психологічної саморегуляції належать техніки аутотренінгу, програми особистісного розвитку, психотерапевтичні методи (арт-терапія, музикотерапія тощо) та ін. (Сыропятов О.Г. (ред.), 2008). Важливо привертати увагу лікарів до виконання засад здорового способу життя, зокрема дотримання режиму праці, відпочинку та сну.

Висновки

1. Депресивні та/чи тривожні розлади виявлено загалом у 24,5±4,3% обстежених, що значно перевищує популяційні показники (8–10%) та дозволяє віднести військових лікарів до групи ризику розвитку тривожних і депресивних розладів.

2. Депресивні та/чи тривожні розлади виявлено у 12,5±5,8% чоловіків та у 31,4±5,5% жінок (р<0,05). У жінок тривожні розлади визначені достовірно частіше порівняно з чоловіками — 27,1±5,3 та 6,3±4,3% відповідно (р<0,05).

3. Депресивні та/чи тривожні розлади, згідно з результатами анкетного опитування, визначено у 19,0±6,1% обстежених 1-ї та у 28,3±5,8% — 2-ї груп (р>0,05).

4. Тривожні розлади частіше відзначали у жінок 2-ї групи (37,5±7,7%) порівняно з 1-ю групою (13,3±6,2%) (р<0,05).

5. Виявлено значну поширеність (16,6±10,7%) клінічно вираженої депресії у чоловіків 1-ї групи та поєднання тривожних і депресивних розладів в обох групах, що потребує подальшого аналізу та проведення лікувально-профілактичних заходів.

6. Одержані результати обґрунтовують необхідність запровадження комплексу заходів щодо запобігання виникненню, діагностики та корекції тривожних і депресивних розладів у військових лікарів.

Список використаної літератури

  • Волошин П.В., Марута Н.О., Шестопалова Л.Ф. та ін. (2014) Діагностика, терапія та профілактика медико-психологічних наслідків бойових дій в сучасних умовах. Метод. рекоменд., Харків, 67 с.
  • Мороз Г.З. (2011) Депресивні та тривожні розлади в терапевтичній практиці: поширеність, діагностика та лікування. Therapia: Укр. мед. вісн., 3: 19–25.
  • МОЗ України (2014) Наказ МОЗ України від 25.12.2014 р. № 1003 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації медичної допомоги при депресії» (http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20141225_1003.html).
  • Сыропятов О.Г. (ред.) (2008) Психосоматическая медицина: базисный курс для врачей и клинических психологов. Науковий світ, Київ, 276 с.
  • Юзвишина О.В. (2007) Клінічні рекомендації для лікарів загальної практики щодо лікування супутніх депресій, тривожних станів і серцево-судинних захворювань. Хмельницький, 28 с.
  • NICE (2010) Тhe treatment and management of depression in adults (updated edition). National Clinical Practice Guideline 90. British Psychological Society & The Royal College of Psychiatrists, London, 705 p.
  • Tillett R. (2003) The patient within — psychopathology in the helping professions. Adv. Psych. Treat., 9(4): 272–279.
> Распространенность тревожных и депрессивных расстройств у военных врачей

Г.З. Мороз, И.В. Седченко, И.М. Ткачук, С.В. Мосур

Резюме. Проведен анонимный опрос 102 военных врачей: 1-я группа — 42 врача в возрасте 35–76 лет, работающие в Национальном военно-медицинском клиническом центре «Государственный военный клинический госпиталь» и Луцком военном госпитале, 2-я группа — 60 лиц в возрасте 23—28 лет, учащихся в Украинской военно-медицинской академии. Для выявления тревожных и депрессивных расстройств использовали клиническую шкалу тревоги и депрессии. Депрессивные и/или тревожные расстройства выявлены в целом у 24,5±4,3% обследованных, что значительно превышает популяционные показатели (8–10%). У женщин тревожные расстройства определены достоверно чаще по сравнению с мужчинами — 27,1±5,3 и 6,3±4,3% соответственно (р<0,05). В 1-й группе депрессивные и/или тревожные расстройства выявлены у 19,0±6,1%, во 2-й — у 28,3±5,8% обследованных (р>0,05). Высокая распространенность тревожных и/или депрессивных расстройств у военных врачей требует дальнейшего анализа и проведения лечебно-профилактических мероприятий, в частности по приобретению навыков психологической самопомощи и профилактики негативного влияния стресса.

Ключевые слова: военные врачи, тревожные расстройства, депрессивные расстройства.

Адреса для листування:
Мороз Галина Зотівна
04050, Київ, вул. Мельникова, 24
Українська військово-медична академія
Міністерства оборони України
E-mail: [email protected]

Одержано 17.04.2017