Рік, що минає, ознаменувався плеядою значущих галузевих подій, заходів та форумів, серед яких помітне місце посів VI Національний конгрес геронтологів і геріатрів України (далі — Конгрес), що відбувся 19–21 жовтня 2016 р. в Києві у форматі трьох пленарних, дванадцяти секційних засідань і трьох симпозіумів за участю 650 фахівців із одинадцяти міст України (Київ, Харків, Одеса, Львів, Дніпро, Івано-Франківськ, Вінниця, Черкаси, Чернівці, Ужгород, Суми), а також із країн СНД і далекого зарубіжжя (Казахстан, Білорусь, США, Німеччина, Великобританія, Австрія, Швейцарія, Португалія, Словаччина, Ізраїль, Бразилія). Привітання на адресу Конгресу надійшли від президента Національної академії наук (НАН) України, академіка НАН України Бориса Патона, Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти та науки України, інших державних установ і громадських організацій. А особисто привітали учасників та гостей почесні співголови оргкомітету Конгресу — голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народний депутат України Ольга Богомолець та президент Національної академії медичних наук (НАМН) України, академік НАМН України Віталій Цимбалюк.
Вітаючи учасників наукового зібрання, Ольга Богомолець подякувала організаторам Конгресу і керівництву НАМН України за наполегливу роботу, що проводиться ними з кінцевою метою зробити життя українців тривалішим за роками і якіснішим за станом здоров’я. Здорова нація, спортивна нація, відповідальна нація, щаслива нація — таким буде народ України: я щиро в це вірю і докладу для реалізації такого стану речей всіх можливих зусиль. Збільшення тривалості гідного і щасливого життя громадян України має стати метою державного будівництва на найближчі 10 років, щоб перетворитися на стиль життя наших дітей та онуків», — наголосила парламентар.
Академік Віталій Цимбалюк назвав Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України перлиною серед академічних установ і тепло пригадав 1972 р., коли на базі закладу проходив 9-й Конгрес Міжнародної асоціації геронтологів — справжнє наукове дійство світового масштабу. «Нині у ході бойових дій на Сході України чи не щодня гинуть молоді люди. І комусь може здатися, що не на часі ставити геронтологічні питання. Але — категорично ні. Дуже на часі. Ми повинні постійно працювати з цією проблематикою. Україна завжди славилася своїми довгожителями, — але це довгожительство повинно бути якісним, повноцінним. І чим більше буде людей старшого віку — тим кращими виростатимуть прийдешні покоління: адже буде кому передавати славні традиції онукам і правнукам, а це можуть зробити лише люди старшого покоління», — переконаний керманич НАМН України.
Владислав Безруков, директор Інституту геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України, академік НАМН України, голова Наукового товариства геронтологів та геріатрів України, голова оргкомітету Конгресу, керував роботою пленарних засідань, у рамках яких і сам виступив із доповіддю стосовно національно-етнічних та біологічних факторів феномену довголіття, а також відзвітував про діяльність Наукового медичного товариства геронтологів та геріатрів України за період 2011–2015 р.
До факторів, що визначають феномен довголіття на Кавказі, віднесено:
- сприятливі соціально-середовищні фактори;
- сприятливі етнопсихологічні фактори та особливості особистості;
- «здоровий» тип харчування;
- висока рухова активність;
- низький рівень захворюваності на серцево-судинну патологію в осіб похилого віку та довгожителів;
- конституційно-генетичні особливості біоелектричної активності головного мозку та хромосомного поліморфізму.
Також було озвучено 9 факторів у середньому віці, що сприяють довголіттю (за Willcox D.C., 2007):
- худорлява статура;
- низький рівень артеріального тиску;
- низький рівень глюкози в сироватці крові;
- низький рівень холестерину в сироватці крові;
- помірне вживання алкоголю;
- відсутність тютюнопаління;
- значна сила кисті;
- вищий рівень освіти;
- наявність сім’ї.
На тлі зазначених факторів вкотре підтверджується той факт, що тривалість життя людини прямо корелює зі станом її здоров’я, — і в розглядуваному контексті ця кореляція, на жаль, не на користь України (рис. 1).
«Феномен довголіття базується на трьох китах: середовище, генетика і шанс. Перші два фактори від людини залежать мало, натомість третій — вельми значною мірою. Людина здатна поборотися за шанс жити довго, і тут — кожен сам собі коваль власного довголіття, а головна зброя — здоровий спосіб життя», — підсумував академік В. Безруков.
Клінічний вектор Конгресу яскраво відобразився у доповіді «Похилий пацієнт: як лікувати?» професора Лариси Єни, керівника відділу клінічної та епідеміологічної кардіології Інституту геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України, яка розгорнула перед аудиторією розмаїту палітру патофізіологічних міркувань, терапевтичних підходів та клінічних застережень під гаслом мудрої сентенції Матвія Мудрова (1776–1831), ординарного професора патології та терапії Московського університету: «Лікувати не хворобу, а хворого».
Загалом традиційними мішенями лікування є зменшення вираженості симптомів (покращення якості життя) та зниження ризику ускладнень (відповідно, збільшення тривалості життя, зниження інвалідизації тощо). Що ж змінюється у пацієнтів геріатричного профілю? Їм необхідно забезпечити звичний спосіб життя і здатність до самообслуговування. Тому чим старший пацієнт, чим більше він поліморбідний — тим більше пріоритети терапії зміщуються у бік збільшення незалежності, покращення якості життя (причому не в розумінні лікаря, а в розумінні самого пацієнта та членів його сім’ї). Чим старша людина, тим обмеженішими стають її можливості. Також зрозуміло, що у людей старшого віку на перший план виходять вікові зміни. З віком формуються ті види патології, які прийнято називати вікозалежними (age-dependent). Водночас формується поліморбідність — чим старший вік, тим більша кількість захворювань припадає на одного пацієнта. Згідно з наведеними даними, у 80% осіб віком ≥80 років виявляють 5–8 захворювань. Звісно, лікування починається з діагностики — і в геріатрії заслуговує на особливу увагу поняття всебічного геріатричного обстеження, яке включає не лише суто медичні, але й обов’язково немедичні домени. Всебічне геріатричне обстеження покликане оцінити функціональні можливості, фізичне здоров’я, когнітивно-ментальні функції — і для цього необхідний надійний діагностичний інструментарій.
Вікова поліморбідність і відповідна поліфармакотерапія формують так званий геріатричний синдром (Tinetti M.E. et al., 2000). Більшість лікарів звикли до «традиційних» (ізольованих) синдромів (одна причина — багато відповідних проявів) — артеріальної гіпертензії, серцевої недостатності тощо. В геріатрії — все з точністю до навпаки. Приклад: геріатричний синдром падіння — людина падає (один прояв), а причин тому може бути безліч (гіпо- або гіперглікемія, атеросклеротична гіпотензія, артрит, гостре захворювання, побічна дія лікарських препаратів тощо). В результаті цих причин третина людей у віці старше 65 років щорічно переживають падіння, 50% з них — неодноразово; у геріатричній когорті падіння є основною причиною смерті від травм, вони зумовлюють 10% звернень до лікаря, 6% ургентних госпіталізацій. 1 з 10 падінь призводить до серйозних ушкоджень: перелому шийки стегна та інших локалізацій, субдуральних гематом та інших ушкоджень голови, серйозних ушкоджень м’яких тканин. Для уникнення падінь необхідно насамперед встановити етіологічні фактори, а також розглянути можливість перегляду схеми медикаментозного лікування, застосування фізичних методів лікування, за необхідності залучення додаткових пристосувань, забезпечити безпеку вдома. Для геріатричного синдрому характерно:
- мультифокальна етіологія;
- наявність спільних ризик-факторів для різних геріатричних синдромів;
- тісний зв’язок зі зниженням функціональних можливостей;
- чітка асоціація з підвищенням захворюваності та смертності;
- зміщення пріоритетів лікування (синдроми як головна мішень).
Серед основних геріатричних синдромів виокремлено такі, як деменція, деліріум, неутримання, падіння, порушення ходьби, запаморочення, синкопе, порушення слуху, порушення зору, остеопенія, порушення харчування, порушення сну, порушення поведінки, пролежні, дряхлість (останньому науковець надає значення не просто старечого синдрому, а кардинального стану для модифікації всієї служби охорони здоров’я).
Принципи немедикаментозного лікування пацієнтів геріатричної когорти — профілактична і терапевтична спрямованість; основні складові важелі — дієта, фізична та розумова активність. Для людей похилого віку характерною є нездатність переносити будь-які різкі зміни життєвого стереотипу. Але необхідно робити все можливе для активізації пацієнтів, їх стимулювання до корисних дій (вдягання, туалет, харчування), призначати лікувальну фізкультуру тощо. Водночас необхідно всіляко уникати тривалої госпіталізації та суворого постільного режиму: надмірно суворий та тривалий постільний режим — категорично небажаний, оскільки зумовлює високий ризик:
- гіпостатичної пневмонії;
- тромбоемболічних ускладнень;
- порушень з боку сечовидільної системи: зниження тонусу детрузора, міхурово-сечохідний рефлюкс, гідронефроз, прискорення конкрементоутворення, загострення пієлонефриту — «хвороби догляду» (maladie de sorti);
- порушення дефекації: гіпомоторна дискінезія кишечнику, копростаз, утворення калового каміння, дивертикули, ускладнений геморой;
- порушення жовчовиділення: гіпомоторна дискінезія жовчного міхура та сфінктера Одді, прискорене конкрементоутворення, холецистит;
- зниження апетиту і катаболізму: прогресуюча аліментарна дистрофія з невідворотними наслідками;
- збільшення тугорухливості суглобів: прискорення темпу дегенерації хряща, вторинні синовіти, гнійні артрити, прогресуючий остеопороз, асептичні некрози кісток;
- порушення сну і психіки: зміна біоритмів, переплутування дня з ніччю, сплутаність).
«Лікар-геронтолог — більше ніж лікар», — підсумувала свій виступ професор Л. Єна (а тоді запідозримо, що геронтологія — це педіатрія навпаки: саме такий висновок напрошується до її фундаментально змістовної доповіді, яка містить вельми корисну актуальну інформацію не лише для геронтологів, але й терапевтів, сімейних лікарів, кардіологів, ревматологів, лікарів інших спеціальностей та й самих пацієнтів як поважно-повноважних VIP-учасників лікувального процесу. — Прим. авт.).
Підхопив клінічну естафету Конгресу і розвинув її у здебільшого ревматологічній (патогномонічній для геронтологічного контексту) площині професор Владислав Поворознюк, керівник відділу клінічної фізіології опорно-рухового апарату Інституту геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України, президент Української асоціації остеопорозу, президент Української асоціації менопаузи, андропаузи і захворювань кістково-м’язової системи, директор Українського науково-медичного центру проблем остеопорозу. У ролі гасел для своїх наукових доповідей із трибуни Конгресу він вибрав постулати авторства двох корифеїв вітчизняної геронтології, чиї імена вже згадувалися вище:
- «Розвиток експериментальної та клінічної геронтології, нові дані про фізіологію старіючого організму знаходять глибоке відображення і в такому новому розділі медицини, як геріатрична фармакологія та фармакотерапія. Лікар майже кожної клінічної спеціальності повинен знати особливості дії лікувальних засобів на старіючий організм, принципи медикаментозної терапії хворих літнього віку…» (академік Д.Ф. Чеботарьов);
- «Вікові й атрофічні зміни в корі та підкіркових структурах виявляють принципову схожість зі змінами, властивими хворобі Паркінсона та хворобі Альцгеймера. Ці захворювання виростають із проявів старіння, коли додаткові декомпенсуючі фактори перетворюють приховані поточні нейродегенеративні захворювання на маніфестні клінічні синдроми. У результаті — вікові зміни центральної нервової системи полегшують розвиток патологічних процесів і роблять відносно чіткими нозологічні межі в літньому та старечому віці…» (професор М.Б. Маньковський).
Починаючи з макрорівня (таблиця), доповідач навів дані щодо середньої очікуваної тривалості життя у різних країнах (де, як і щодо захворюваності, — див. рис. 1 — Україна, на жаль, виглядає, м’яко кажучи, у не найкращому світлі).
Зокрема із прицілом на кісткову тканину було оприлюднено оригінальні дані щодо структурно-функціонального стану кісткової тканини в українських жінок та чоловіків у контексті вікової динаміки; розглянуто кількісні пропорції категорій жінок з нормальними кістками, остеопенією та остеопорозом залежно від віку; параметри мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) різних локалізацій у жінок України в різні періоди життя; індекс міцності кісткової тканини, трабекулярний індекс кістки в українських чоловіків та жінок; особливості кореляції цих параметрів із віком та локалізацією. Найбільша частка остеопоротичних переломів припадає на переломи кісток передпліччя, хребта та стегнової кістки; з віком їх частота підвищується і суттєво превалює у жінок (Kanis J.A., Johnell O., 1999; Cooper C., 2006). Зокрема, наслідки переломів стегнової кістки через 1 рік після перелому розподіляються таким чином (Cooper C. et al., 1997):
- залежність від оточуючих — 80%;
- ходьба зі сторонньою допомогою — 40%;
- інвалідність — 30%;
- смерть — 20%,
причому тривалість госпіталізацій пацієнтів із цим діагнозом перевищує таку для всіх без винятку найпоширеніших захворювань, у тому числі цукрового діабету, ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, раку молочної залози (Atlas of postmenopausal osteoporosis, second edition, Rene Rizzoli CMG 2004; 2005).
Як повідомив професор В. Поворознюк, в Україні започатковано Систему реєсТрації Остеопоротичних Переломів (СТОП), яка організовується Українською асоціацією остеопорозу за підтримки Української асоціації ортопедів-травматологів: протокол дослідження затверджений президією Української асоціації остеопорозу на Науково-практичній конференції «Вторинний остеопороз» (Львів, 12 квітня 2013 р.) і комісією з питань етики при ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України» (протокол від 11 червня 2013 р. № 9). У цьому контексті також було наведено Європейські рекомендації (2012) з діагностики та ведення остеопорозу серед жінок у менопаузальний період (рис. 2).
Окрему увагу приділено FRAX (fracture risk assessment tool) — методу (інструменту) оцінки 10-річного ризику переломів (окремо — переломів стегнової кістки та всіх низькотравматичних переломів: променева кістка, плечова кістка, клінічно виражені переломи тіл хребців), розробленому на підставі використання клінічних факторів ризику переломів із визначенням або без МЩКТ на рівні шийки стегнової кістки у чоловіків і жінок. Цей метод дозволяє розрахувати ризик в осіб віком 40–90 років та передбачає кількісну оцінку сумарного ризику на підставі математичного аналізу вже наявних факторів ризику остеопорозу. На відміну від інших методик скринінгу та оцінки ризику остеопорозу, що дозволяють прийняти рішення лише про необхідність подальшої діагностики, методика FRAX, що припускає розрахунок ризику ускладнень (переломів) остеопорозу, визначає вибір лікарських інтервенцій. Нині цей тест доступний в інтернеті у вільному доступі (http://www.shef.ac.uk/FRAX) тридцяти двома мовами (у тому числі українською) для 53 країн у вигляді 58 моделей.
У контексті вікових особливостей патології хрящової тканини було охарактеризовано частоту остеоартрозу (ОА) та симптоматичного ОА колінних суглобів залежно від віку, а також наведено основні фактори ризику розвитку ОА:
- генетичні: стать (жіноча), спадкова патологія гена колагену II типу, мутація гена колагену II типу, інші спадкові захворювання кісток та суглобів, расова/етнічна приналежність;
- негенетичні: літній вік, надмірна маса тіла, зниження рівня жіночих статевих гормонів (зокрема у постменопаузальний період), патологія розвитку кісток і суглобів, оперативні втручання на суглобах в анамнезі (наприклад меніскектомія);
- екзогенні: професійна діяльність, травма суглоба, інтенсивні заняття спортом.
Зазначалося, що основу ушкодження хряща при старінні та ОА становлять:
- дегенерація та загибель хондроцитів;
- деполімеризація основної речовини, яка утворюється хондроцитами;
- зменшення кількості глікозаміногліканів;
- усі вищенаведені зміни ведуть до зменшення міцності хряща та його дегенерації.
Згідно із сучасними уявленнями, при ОА формується патогенетичний каскад:
- продукуються металопротеїнази, які каталізують деградацію протеоглікану та колагену;
- синовіальна оболонка при ОА періодично запалюється та продукує в збільшеній кількості цитокіни: інтерлейкін (ІЛ)-1 і фактор некрозу пухлини (TNF)-β, цитокіни, які спільно індукують утворення оксиду азоту і синтез металопротеїназ;
- ІЛ-6 та механічне навантаження викликають також катаболізм цитокінових рецепторів, що сприяє збільшенню деградації хрящової тканини.
Професор В. Поворознюк торкнувся ще багатьох нозологічних форм, особливо актуальних для когорти людей літнього віку, — саркопенії та болю у спині, гіперурикемії та подагри, — а наостанок навів алгоритм ведення пацієнтів із захворюваннями кістково-м’язової системи та дефіцитом вітаміну D (рис. 3).
РЕЗОЛЮЦІЯ VI НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ ГЕРОНТОЛОГІВ І ГЕРІАТРІВ УКРАЇНИ
19–21 жовтня 2016 року, Київ
Результати проведення VI Національного конгресу геронтологів і геріатрів України свідчать, що за період від попереднього конгресу геронтологів та геріатрів проводилася плідна робота в основних напрямках геронтології та геріатрії.
Доповіді, представлені на конгресі, присвячені вивченню фундаментальних механізмів старіння, передумов формування вікової патології, профілактиці прискореного старіння, аналізу вікових змін фізіологічних систем при старінні, науковому пошуку та вивченню ефективності геропротекторних засобів, медико-соціальним проблемам населення старшого віку. Ці напрямки досліджень мають пріоритетний характер, а отримані результати відповідають сучасному рівню.
Розвиток геронтології та геріатрії в Україні протягом останніх років відбувається в дуже складних умовах, зумовлених як глибокою соціально-економічною кризою, так і війною на Сході України. При цьому у державі склалася несприятлива демографічна ситуація, яка характеризується низькою середньою тривалістю життя населення, великими людськими втратами у працездатному віці, збільшенням кількості людей пенсійного віку, які перебувають у несприятливих соціально-економічних умовах, що призводить до погіршення їх здоров’я, зниження фізичного та психічного стану, зростання захворюваності та смертності.
Зниження доходів, хронічний психологічний стрес, погана екологічна ситуація, вимушений нераціональний спосіб життя зумовлюють прискорене старіння населення та більш ранній розвиток вікової патології. За показниками очікуваної тривалості життя Україна (67 років) відстає від провідних країн світу на 10–14 років.
Конгрес відзначає, що великою проблемою залишається впровадження у практику сучасних наукових результатів. Це призводить до розриву між фундаментальними та прикладними дослідженнями. В Україні поки що не існує ефективної системи надання геріатричної допомоги, відсутня мережа геріатричних медичних закладів, не затверджена на рівні МОЗ України спеціальність «Геріатрія». У країні дуже мало функціонуючих хоспісів та відділень паліативної допомоги невиліковним хворим літнього віку.
Низький рівень оплати праці наукових співробітників, вкрай незадовільне фінансування наукових та медичних закладів, постійне зростання вартості лікарських засобів створюють відставання української геронтології та геріатрії від світового рівня. Вирішення проблем старіння народу України потребує додаткової уваги з боку законодавчої та виконавчої гілок влади.
Конгрес схвалює в цілому роботу правління Українського наукового медичного товариства геронтологів та геріатрів за період, що минув після V Конгресу.
Виходячи з представлених матеріалів та обговорень, що проходили на наукових засіданнях, Конгрес пропонує:
1. У галузі соціальної геронтології та геріатрії:
1.1. Продовжити дослідження регіональних особливостей формування здоров’я населення та його потреб у різних видах медико-соціальної допомоги.
1.2. У майбутніх дослідженнях доцільно вивчати вплив хронічного соціально-психологічного стресу, зумовленого умовами соціально-економічної кризи та воєнних дій на Сході України, на стан здоров’я людей літнього віку, а також розробити заходи щодо зменшення негативного впливу соціальних чинників на здоров’я населення старших вікових груп.
1.3. Продовжити комплексні дослідження з раціоналізації способу життя, праці, харчування літніх людей у сім’ї та будинках-інтернатах, медичної, соціальної та професійно-трудової реабілітації працівників старших вікових груп.
1.4. Розвивати дослідження щодо розроблення складу функціональних наборів продуктів та раціонів харчування для людей літнього віку з урахуванням способу життя і стану здоров’я, нових біологічно активних харчових продуктів для людей старшого віку як факторів впливу на процеси старіння.
1.5. Продовжити впровадження програм навчання медичних і соціальних працівників методикам організації та надання хоспісної і паліативної допомоги людям літнього віку. Надавати методичну допомогу в організації та діяльності цих закладів у різних регіонах країни.
1.6. Розробити рекомендації, що спрямовані на підвищення якості надання первинної медико-санітарної допомоги населенню похилого віку, посилення реабілітаційної спрямованості діяльності лікувально-профілактичних закладів, вдосконалення етапності стаціонарного лікування з використанням нових стаціонарзамінюючих форм медико-соціального обслуговування.
1.7. Удосконалити методичні рекомендації щодо нормативного забезпечення населення похилого віку основними видами медичної та соціально-побутової допомоги.
1.8. Брати участь у розробленні програм кооперації діяльності медичних, соціальних установ та громадських організацій з розвитку нових форм медико-соціального обслуговування людей літнього віку.
1.9. Посилити роботу з популяризації результатів науково-дослідної діяльності, з пропаганди серед населення раціонального способу життя.
2. У галузі біології старіння:
Продовжити дослідження з вивчення та розкриття:
2.1. Фундаментальних процесів старіння на різних рівнях життєдіяльності, що визначають старіння цілісного організму, його пристосувальну спроможність і розвиток вікової патології.
2.2. Вікових змін генетичного апарату та його регуляції.
2.3. Епігенетичних механізмів розвитку та старіння.
2.4. Мембранних механізмів старіння і внутрішньоклітинних систем регуляції.
2.5. Вікових зрушень системи імунологічного контролю.
2.6. Нейрогуморальних механізмів старіння.
2.7. Можливостей і меж адаптації при старінні.
2.8. Філогенетичних особливостей старіння організму, причин неоднакової видової тривалості життя.
2.9. Експериментального обґрунтування можливостей впровадження у практику генної та клітинної (з використанням стовбурових клітин), генорегуляторної терапії хвороб, пов’язаних із віком.
2.10. Ефективних засобів експериментального подовження життя і можливостей їх використання у людини.
2.11. Біоетичних аспектів геронтології, які в наш час набувають особливої ваги.
3. У галузі клінічної геронтології та геріатрії:
3.1. Продовжити вивчення взаємозв’язку між старінням і основними формами вікової патології, які є найбільш розповсюдженими у старших вікових групах і зменшують працездатність, здатність до самообслуговування і тривалість періоду активного життя людини.
3.2. Продовжити дослідження причин розвитку прискореного старіння, уніфікувати методи діагностики та заходи його профілактики.
3.3. Продовжити розроблення та впровадження сучасних засобів діагностики, профілактики, лікування та реабілітації при основних захворюваннях, пов’язаних із віком — судинній патології головного мозку, ішемічній хворобі серця, серцевій недостатності, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті, злоякісних новоутвореннях, хронічному обструктивному захворюванні легень, захворюваннях опорно-рухового апарату, сечовидільної системи, екстрапірамідній недостатності, психічних захворюваннях.
3.4. Особливу увагу зосередити на вивченні особливостей процесів старіння організму, розвитку і перебігу асоційованої з віком патології в учасників АТО та осіб, які проживають у зоні проведення АТО. Розробляти методи профілактики, реабілітації та лікування з урахуванням цих особливостей.
3.5. Продовжити проведення епідеміологічних досліджень в різних регіонах України по з’ясуванню регіональних особливостей чинників розвитку вікової патології та визначення стану здоров’я літніх людей.
3.6. Розширити дослідження щодо створення геріатричних засобів та геропротекторів.
3.7. Розробити і впровадити в практику клінічні протоколи надання медичної допомоги хворим літнього віку з найпоширенішими захворюваннями серцево-судинної, дихальної, центральної нервової системи та опорно-рухового апарату, а також із поєднаною патологією різних систем організму.
4. В організаційній роботі:
4.1. Внести зміни до Статуту наукового медичного товариства геронтологів і геріатрів України та затвердити їх у Міністерстві юстиції України. Ці зміни стосуються можливості проведення товариством господарської та фінансової діяльності для вирішення статутних завдань товариства.
4.2. Спільно з Міністерством соціальної політики та іншими державними органами завершити роботу щодо створення і затвердження Національного плану дій по проблемі старіння. Розпочати його впровадження на загальнодержавному рівні.
4.3. Доручити керівництву ДУ «Інститут геронтології ім. Д.Ф. Чеботарьова НАМН України» звернутися до Міністерства соціальної політики України із пропозицією про створення за участю МБФ «Карітас України» Центру додаткової освіти (ЦДО) з метою запровадження професійного навчання (протягом 6 міс) за спеціальностями: молодша медична сестра по догляду за хворими та соціальний робітник.
4.4. Підготувати проект наказу МОЗ України про шляхи вдосконалення медичного обслуговування населення похилого віку в сучасних демографічних та соціально-економічних умовах.
4.5. Активізувати роботу обласних та міських товариств по залученню фахівців різного профілю (науковців, лікарів, біологів, соціологів, соціальних працівників) у товариства геронтологів та геріатрів, проводити роботу щодо створення нових обласних та районних товариств геронтологів та геріатрів.
4.6. Посилити співробітництво Наукового медичного товариства геронтологів і геріатрів України з національними геронтологічними асоціаціями країн Європи. Увійти до складу Євроазійської геронтологічної асоціації.
4.7. Ініціювати створення та розвиток мережі Клубів старійшин із залученням до їх організації студентської молоді та волонтерів із метою пропагування стилю життя, що спрямований на активне довголіття, духовний розвиток та оздоровлення української нації.
5. У підготовці кадрів:
5.1. Підвищувати рівень знань медичних та соціальних працівників із геронтології та геріатрії, використовуючи для цього існуючі форми перед- та післядипломного навчання фахівців.
5.2. Провести VII Національний конгрес геронтологів і геріатрів України через 5 років. Продовжити практику проведення науково-практичних конференцій з актуальних проблем геронтології та геріатрії.
5.3. Запровадити премії за найкращі роботи в галузі геронтології та геріатрії, в тому числі премії для молодих вчених (аспірантів).
Конгрес вважає, що розкриття механізмів старіння, широке впровадження здорового способу життя, активна соціальна політика, звернена до людей похилого віку, є важливими факторами здоров’я, збільшення тривалості життя і досягнення активного довголіття, що становить завдання державної ваги.
* * *
Поряд із висвітленими вище, в рамках Конгресу розглядалися інші найактуальніші проблеми геронтології та геріатрії — фундаментальні механізми старіння, фактори довголіття, шляхи запобігання передчасному старінню, особливості патогенезу, клініки, діагностики та лікування асоційованої з віком патології, вдосконалення форм медичної та медико-соціальної допомоги людям літнього віку, широке коло питань демографії та герогігієни. Безсумнівно, робота Конгресу сприяла подальшому розвитку вітчизняної геронтології та геріатрії, консолідації досліджень із проблеми старіння серед наукових і практичних центрів України, обміну досвідом між українськими та зарубіжними фахівцями, налагодженню контактів між різними дослідними та науково-практичними колективами, що працюють в цій галузі.
Завершимо огляд роботи Конгресу влучним висловом майже довгожителя Андре Моруа (1885–1967): «Старіння — не більше, ніж погана звичка, на формування якої у зайнятої людини абсолютно немає часу».
Пилип Снєгірьов,
фото Сергія Бека
Повну версію статті див.:
«Український ревматологічний журнал» № 4 (66) 2016
