Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України пропонує для громадського обговорення проект розпорядження Кабінету Міністрів України (КМУ) «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України», розроблений на виконання положень розділу XVI («Реформа системи охорони здоров’я») Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» у Верховній Раді України восьмого скликання, Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», затвердженої Указом Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015, Плану дій КМУ на 2016 рік, затвердженого розпорядженням КМУ від 16.03.2016 р. № 184-р з урахуванням кращого сучасного світового досвіду реформування систем охорони здоров’я, який підтримують Всесвітня організація охорони здоров’я та інші міжнародні організації, що опікуються проблемами ефективності систем охорони здоров’я в усьому світі.
За часи незалежності Української держави Уряд неодноразово відзначав потребу в реформуванні системи охорони здоров’я, розробленої М.О. Семашком, та успадкованої з радянських часів.
В Україні, незважаючи на задекларовані принципи, досі немає чітко визначеного обсягу державних гарантій щодо забезпечення громадян безоплатною медичною допомогою. Необмежений законом обсяг цих гарантій неможливо покрити лише за рахунок публічних фінансів. Чинна система фінансування охорони здоров’я неспроможна захистити громадян від катастрофічних витрат у разі хвороби.
Неефективна модель фінансового забезпечення цементує структурну неефективність системи в цілому. Попри те, що Україна витрачає на охорону здоров’я значну частку ВВП (7,8% у 2013 р.), більшість медичної інфраструктури — застаріла, а медичні працівники є однією з найменш оплачуваних професій. Державні видатки покривають лише близько половини (54,5% у 2013 р.) всіх витрат на охорону здоров’я, а решту доплачують пацієнти із власних кишень. Це створює значну нерівність у доступі до лікування. За даними дослідження 2015 р. лише 10% респондентів оцінили якість медичної допомоги в Україні як добру — це найнижчий рейтинг у Європі.
За таких умов вся система охорони здоров’я потребує докорінної модернізації.
В Україні кошти на фінансування охорони здоров’я, що збираються за рахунок загальних податків, акумулюються у Державному бюджеті та розділяються на дві частини. Одна з них (менша) спрямовується на фінансування загальнодержавних програм та загальнонаціональних медичних закладів, що перебувають у центральному підпорядкуванні (включаючи заклади МОЗ, Національної академії медичних наук, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та деяких інших відомств). Друга (більша) у вигляді медичної субвенції розподіляється за встановленими КМУ формулою між обласними бюджетами, районними бюджетами, бюджетами міст обласного значення, а починаючи з 2016 р. — і між бюджетами об’єднаних територіальних громад.
Система розподілу коштів між ними, передбачена Бюджетним кодексом, відповідає принципу солідарності, оскільки використовує єдиний для всієї країни фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Однак розпорошення ресурсів поміж сотнями місцевих бюджетів (у 2016 р. їх 793 — обласні, міські, районні бюджети та бюджети об’єднаних територіальних громад) разом із недосконалістю подальшого розподілу коштів між медичними закладами нівелює це позитивне досягнення.
З місцевих бюджетів гроші витрачаються на інфраструктуру, а не фактичні послуги для пацієнтів. У таких умовах медичні заклади — якої б якості вони не були — перетворюються на монополії і не мають стимулів до скорочення непотрібних потужностей чи підвищення ефективності та якості. Послуги між закладами різного підпорядкування часто дублюються, а в системі немає стимулів, щоб їх оптимізувати.
Метою прийняття проекту розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України» є створення нової сучасної моделі фінансування системи охорони здоров’я, яка передбачає чіткі зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у разі хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних ресурсів і скорочення неформальних платежів.
Концепція пропонує практичні кроки, яких необхідно вжити протягом 2016–2020 рр. для забезпечення реформи фінансування охорони здоров’я в Україні як пускового механізму реформи національної системи охорони здоров’я в цілому:
1) запровадження чітко визначеного державного гарантованого пакета (далі — ДГП) медичних послуг, відповідно до пріоритетів в охороні здоров’я та економічного стану країни, що розповсюджуватиметься на всіх без винятку громадян держави і включатиме первинну медичну допомогу, екстрену медичну допомогу, основні види спеціалізованих амбулаторних послуг та планової стаціонарної медичної допомоги за направленням, а також чітко визначений перелік лікарських засобів. Послуги, що не входять до ДГП, передбачають співоплату чи повну оплату отримувачем такої послуги, а пільгові категорії громадян звільняються від такої співоплати чи оплати. До надання ДГП допущені постачальники всіх форм власності;
2) розмежування функцій замовника і постачальника послуг через створення єдиного національного замовника — незалежної інституції з регіональними підрозділами, яка діє в інтересах пацієнтів, закуповуючи медичні послуги з єдиного національного пулу коштів на основі єдиних базових тарифів і вимог до якості та надання бюджетним закладам фінансової та управлінської автономії шляхом перетворення їх на державні та комунальні некомерційні підприємства;
3) впровадження нових механізмів оплати медичної допомоги: «гроші йдуть за пацієнтом» — відмова від фінансування закладів на основі постатейного кошторису (утримання інфраструктури) та переходу до оплати постачальникові фактично наданих послуг (оплата результату). Для первинної медичної допомоги запроваджується змішаний метод оплати на основі нормативу на одного жителя з поправкою на ризики. Для спеціалізованої амбулаторної допомоги використовують різні методи оплати, залежно від виду послуг: фінансування з розрахунку на одного жителя, плата за послугу чи плата за пролікований випадок. Для стаціонарної допомоги використовують метод фінансування на основі оплати за пролікований випадок із застосуванням діагностично-споріднених груп;
4) реорганізацію та спрощення структури переліку бюджетних програм відповідно до ключових функцій системи охорони здоров’я: «Державний гарантований пакет медичних послуг», «Громадське здоров’я», «Реабілітація та медико-соціальна допомога», «Медична освіта, дослідження та підвищення кваліфікації», «Адміністрування, централізовані закупівлі та інші витрати».
Реформу здійснюватимуть у три етапи:
І. Підготовка та перша хвиля впровадження (2016–2017).
ІІ. Національне впровадження (2018–2019).
ІІІ. Інтеграція (2019–2020).
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами http://www.moz.gov.ua/
