Лихоманка Ебола: надзвичайна ситуація міжнародного значення

8 серпня 2014 о 19:52
3503
Спеціальності :

Етіологія, клініка, рекомендації щодо запобігання поширенню інфекціїВсесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнала спалах лихоманки Ебола надзвичайною ситуацією міжнародного значення. Таке рішення експерти ВООЗ ухвалили за підсумками дводенного надзвичайного засідання в Женеві.

Експерти зазначають, що без координування дій на міжнародному рівні неможливо буде зупинити поширення смертельного вірусу.

У заяві ВООЗ йдеться, що Комітет одностайно дійшов висновку, що в зазначеній ситуації наявні всі необхідні умови для оголошення надзвичайної ситуації міжнародного значення у сфері громадської охорони здоров’я.

Тому всі країни, де зафіксовані випадки зараження лихоманкою Ебола, повинні запровадити режим надзвичайного стану, адже можливі наслідки подальшого поширення захворювання у світі особ­ливо серйозні з огляду на високу вірулентність вірусу, інтенсивність його поширення і слабкість державних систем охорони здоров’я в уражених країнах і країнах, де ризик заразитися найвищий.

Генеральний директор ВООЗ Маргарет Чан закликала міжнародну спільноту допомогти країнам, які вражені «найбільш складним спалахом за всі 40 років існування цієї хвороби».

Доктор Чан сказала, що ВООЗ не буде запроваджувати заборону на подорожі до вражених Еболою країн чи якісь торговельні обмеження.

Втім, вона додала, що держави мають бути готові визначати, розслідувати й ізолювати випадки Еболи, серед іншого, і в аеропортах.

Нагадаємо, що за даними ВООЗ, станом на 23 липня 2014 р. всього зареєстрований 1201 випадок хвороби, викликаної вірусом Ебола (ХВВЕ), з них — 672 смертельних випадків.

За інформацією, наданою ДУ ««Інститут епідеміології та інфекційних хвороб імені Л.В. Громашевського» НАМН України», ХВВЕ, раніше відома як геморагічна лихоманка Ебола, є тяжкою, часто смертельною хворобою. Вперше вірус Ебола був виділений у 1976 р. у двох одночасних спалахах хвороби — у Нзаре, Судані, і в Ямбуку (Демократична Республіка Конго). В останньому випадку селище знаходилося поряд із річкою Ебола, звідки хвороба й отримала назву.

Незважаючи на майже сорокарічну історію існування ХВВЕ, властивості збудників та можливі шляхи їх передачі вивчені не повністю, що може бути зумовлено тим, що хвороба досі залишалася ендемічною для певних країн Африки.

Останній спалах ХВВЕ розпочався у лютому 2014 р. у Західній Африці. Перші повідомлення про випадки захворювання надійшли з лісових районів на південному сході Гвінеї. Потім захворювання поширилося на сусідні Сьєрра-Леоне і Ліберії. За оцінкою ВООЗ, нинішній спалах лихоманки Ебола є найбільшим за всю історію з моменту відкриття хвороби. У період 21–23 липня 2014 р. у Ліберії та Сьєрра-Леоне зареєстровано 96 нових випадків хвороби і 7 випадків смерті від неї. За цей же період у Гвінеї зареєстровано 12 нових випадків хвороби і 5 випадків смерті. До цього числа входять прогнозовані, можливі та лабораторно підтверджені випадки. Різке збільшення кількості нових випадків ХВВЕ у Гвінеї після декількох тижнів стабілізації свідчить про наявність невиявлених джерел інфекції серед населення. Міністерство охорони здоров’я Нігерії повідомило про перший можливий випадок ХВВЕ. За повідомленням влади Нігерії, захворів 40-річний ліберійський громадянин, який нещодавно прибув до Нігерії, де він був госпіталізований із симптомами ХВВЕ. За даними ВООЗ, станом на 23 липня 2014 р. всього зареєстровано 1201 випадок ХВВЕ, з них — 672 смертельних випадків.

Етіологія

Вірус Ебола належить до сімейства Filoviridae (філовірусів), в яке, крім нього, входять ще два види: вірус Марбург (Marburgvirus) і вірус Лловіу (Cuevavirus). Існує п’ять підтипів вірусу Ебола:

  • Бундібуджіо (BDBV);
  • Заїр (EBOV);
  • Рестон (RESTV);
  • Судан (SUDV);
  • ТаїФорест (TAFV).

На сьогодні підтверджено, що спалах хвороби у 2014 р. вик­ликаний штамом вірусу Ебола з дуже високим ступенем схожості (98%) із Заїр (EBOV).

Джерела інфекції та шляхи передачі збудника

Природним хазяїном вірусу Ебола вважаються кажани сімейства Pteropodidae. Вірус передається людям при контактах з інфікованими кажанами або через проміжних хазяїв, таких як мавпи, примати або свині, які заражаються при контакті зі слиною чи фекаліями кажанів. Люди можуть заражатися при контактах з інфікованими тваринами у процесі забою чи при вживанні крові, молока і сирого або не приготованого належним чином м’яса.

Передача вірусу від людини до людини може здійснюватися при контактах із кров’ю, виділеннями чи іншими рідинами організму інфікованих людей, при контактах із забрудненими голками, іншим медичним обладнанням, предметами побуту. Вірус проникає в організм через ранки на шкірі та слизові оболонки. Заразитися можна як від живих, так і мертвих вірусоносіїв. Лікар-інфекціоніст із Піттсбурзького університету Amesh Adalja каже, що оскільки вірус Ебола був виділений із потових залоз людей, то зараження може відбуватися при тісному контакті зі шкірою (потом) хворої людини. Експерт по вірусу Ебола Thomas Geisbert, професор мікробіології та імунології Інституту інфекційних хвороб Техаського університету, заявляє, що вірус Ебола не передається повітряно-крапельним шляхом, для зараження необхідний дуже тісний контакт із людиною, яка знаходиться на пізніх стадіях хвороби. Заражені люди стають небезпечними тільки тоді, коли у них з’явилися симптоми хвороби. Усі біологічні рідини хворого повинні піддаватися спеціальній обробці.

Клініка

Інкубаційний період при ХВВЕ становить від 2 до 21 дня. Людина, інфікована вірусом Ебола, може залишатися безсимптомним носієм до 3 тиж. Люди залишаються заразними доти, поки їх кров і виділення містять віруси, цей період може тривати до 61 дня після появи симптомів хвороби. У сироватках крові осіб, які одужали після хвороби, тривалий час виявляються антитіла до вірусу. Можливо, секретні сироватки, які зараз успішно використано для лікування хворих у США, якраз і були сироватками перехворілих осіб.

ХВВЕ — тяжка гостра вірусна хвороба, для якої характерна раптова поява лихоманки, сильної слабкості, м’язового та головного болю, нудоти і болю в горлі. Потім з’являються блювання, діарея, порушення функцій нирок і печінки, іноді — внутрішня та зовнішня кровотеча. Геморагічна лихоманка, викликана вірусом Заїр (EBOV), зазвичай призводить до летального результату швидко, на 7–14-й день після появи перших симптомів. Коефіцієнт летальності може досягати 90%. При лабораторних обстеженнях у хворих виявляють лейкопенію і тромбоцитопенію, а також підвищену активність печінкових ферментів. Висока летальність, яка відзначається в Африці, може бути спричинена недоліками в наданні своєчасної медичної допомоги. Складно сказати, якою буде смертність від вірусу Ебола в умовах сучасної лікарні з палатами інтенсивної терапії.

Діагностика

При діагностуванні ХВВЕ необхідно виключити інші, більш поширені хвороби, такі як малярія, черевний тиф, шигельоз, холера, лептоспіроз, чума, рикетсіоз, поворотний тиф, менінгіт, гепатит та інші геморагічні лихоманки.

Остаточний діагноз ХВВЕ базується на результатах лабораторного тестування. Тестування зразків, узятих у пацієнтів, становить надзвичайно високу біологічну небезпеку, тому його можна проводити лише в умовах максимальної біологічної ізоляції.

Діагноз підтверджується на підставі результатів лабораторних досліджень, спрямованих на виявлення специфічних антитіл, антигенів, генетичного матеріалу збудника чи самого вірусу з використанням методів:

  • імуноферментного аналізу;
  • реакції нейтралізації;
  • полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскриптазою;
  • електронної мікроскопії;
  • ізоляції вірусу в клітинних культурах.

Ліцензованої вакцини проти ХВВЕ досі не існує. Проводяться випробування декількох вакцин, але готові для клінічного викорис­тання вакцини відсутні. Також відсутня специфічна терапія. Хворі потребують інтенсивної терапії, перш за все, дегідратаційної та симптоматичної.

Профілактика

Боротьба з вірусом Ебола серед домашніх тварин передбачає регулярне чищення і дезінфекцію свинарських і мавпячих ферм із застосуванням гіпохлориту натрію чи інших засобів, які вважають ефективними для інактивації вірусу. При підозрі на спалах хвороби територію необхідно негайно закрити на карантин. Для зниження ризику передачі інфекції від тварин до людини може знадобитися забій інфікованих тварин і ретельний контроль за похованням або кремацією туш. Обмеження чи заборона переміщення тварин з інфікованих ферм в інші райони може зменшити масштаби поширення хвороби. Враховуючи той факт, що спалахи захворювання серед свиней і мавп передують випадкам інфікування людей, створення системи активного нагляду за здоров’ям тварин із метою виявлення нових випадків захворювання вкрай важливе для забезпечення раннього попередження ветеринарних служб і органів громадської охорони здоров’я.

За відсутності специфічного лікування і вакцин підвищення інформованості населення щодо факторів ризику інфікування вірусом Ебола та використання індивідуальних заходів захисту — єдиний шлях зниження захворюваності та смертності серед людей.

Рекомендації експертів ВООЗ щодо запобігання поширенню інфекції полягають у нижченаведеному

  • Зниження ризику передачі інфекції від диких тварин людині в результаті контактів з інфікованими кажанами або мавпами/приматами і споживання їх сирого м’яса. Роботу з тваринами слід проводити в рукавичках і захисному одязі. Перед вживанням в їжу продуктів (кров і м’ясо) необхідно піддавати їх ретельній тепловій обробці.
  • Зниження ризику передачі інфекції від людини до людини в окремих спільнотах в результаті тісного контакту з інфікованими особами. При догляді за хворими в домашніх умовах необхідно надягати рукавички і використовувати засоби індивідуального захисту.
  • Підготовка до поховання людей, які померли від хвороби, викликаної вірусом Ебола, також пов’язана з високим ризиком передачі вірусу. Необхідно забезпечувати швидке і безпечне захоронення померлих від цієї хвороби людей, включаючи кремацію.
  • Працівники охорони здоров’я, які здійснюють догляд та лікування пацієнтів із ймовірною чи підтвердженою ХВВЕ, повинні, крім стандартних заходів, використовувати додаткові заходи для запобігання контактів із кров’ю та іншими рідинами організму пацієнтів і з можливо контамінованими об’єктами навколишнього середовища. При тісному контакті (ближче одного метра) із хворим на ХВВЕ медичні працівники повинні захистити обличчя (лицьовим щитком або медичною маскою та окулярами). Лікар має бути одягнутий у халат із довгими рукавами і рукавички (для деяких процедур — стерильні).
  • Лабораторні працівники також піддаються високому ризику інфікування. Зі зразками матеріалу, взятими у тварин і людей з підозрою на ХВВЕ, працює персонал, який пройшов спеціальну підготовку, в належним чином обладнаних лабораторіях. Майже всі випадки передачі вірусу працівникам охорони здоров’я відбуваються в результаті недотримання необхідних заходів перестороги.
  • Усі люди, які знаходилися в районах, де нещодавно зареєстровано випадки ХВВЕ, повинні знати симптоми інфекції і звертатися за медичною допомогою при появі перших ознак хвороби.
  • Лікарям, які приймають пацієнтів, які повертаються із зазначених районів із відповідними симптомами, слід враховувати можливість ХВВЕ. При проведенні диференційної діагностики у цих пацієнтів необхідно виключити малярію, черевний тиф, шигельоз, холеру, лептоспіроз, чуму, рикетсіоз, поворотний тиф, менінгіт, гепатит та інші вірусні геморагічні лихоманки.

ВООЗ рекомендує країнам посилити епіднагляд, включаючи епіднагляд за ХВВЕ.

ВООЗ не рекомендує вводити будь-які обмеження на поїздки або торгівлю в зв’язку з ХВВЕ.

 

Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами http://www.who.int/, http://www.amnu.gov.ua/