Проект концепції Державної програми «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011–2015рр.». | Український Медичний Часопис

На необхідності прийняття концепції цієї програми наголосив під час зустрічі з громадськими організаціями Віктор Лисак, перший заступник міністра охорони здоров’я України.

Повідомлення про оприлюднення

З метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я шляхом підвищення доступу хворих до сучасних високотехнологічних методів лікування та діагностики гематологічних захворювань, робочою групою за участю головного позаштатного спеціаліста з гематології та трансфузіології МОЗ України та провідних спеціалістів НАМН України розроблено «Проект розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення концепції Державної програми « Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011–2015 рр.».

Проект розпорядження, пояснювальна записка, повідомлення про оприлюднення проекту розміщено на сайті Міністерства охорони здоров’я України: moz.gov.ua

Пропозиції та зауваження просимо надсилати на e-mail: [email protected] , контактна особа від МОЗ України Ярошевський В.С. 044 253-82-92

Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва 01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 9/11, e-mail: [email protected].

Пояснювальна записка
до проекту розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення Концепції Державної програми «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011–2015 рр.»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект розпорядження Кабінету Міністрів України про схвалення Концепції Державної програми «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011-2015 рр.» (далі Концепція) підготовлений з метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров’ я щодо створення умов для ефективного та доступного медичного обслуговування хворих з патологією крові, кровотворної та лімфоїдної системи, в т.ч. гемофілією та іншими коагулопатіями.

Незважаючи на значні досягнення в діагностиці захворювань крові, кровотворної та лімфоїдної системи в Україні є низка невирішених проблем як на регіональному, так і державному рівнях, а саме: неефективна система раннього виявлення гематологічних захворювань, недостатній об’єм обстеження гематологічних хворих та незадовільна матеріально-технічна база спеціалізованих відділень; не відповідає сучасним вимогам рівень молекулярно-генетичної, імуногістохімічної та імунологічної діагностики хвороб крові; системно не вирішено питання організації надання високоспеціалізованої медичної допомоги гематологічним хворим; недостатнє медикаментозне забезпечення установ та закладів. Таким чином недостатнє матеріально- технічне та медикаментозне забезпечення унеможливлює впровадження сучасних протоколів та стандартів лікування захворювань крові, кровотворної та лімфоїдної системи. У хворих на гемофілію та інші коагулопатії залишається основним методом лікування та профілактики геморагічних ускладнень і їх наслідків замісна трансфузійна терапія препаратами плазми крові. Ці хворі протягом усього життя повинні бути забезпечені повноцінною трансфузійною замісною терапією, об’єм та тривалість якої залежить від тяжкості захворювання. За даними ВООЗ в середньому річна потреба у факторі VIII (IX) становить 2-4 МО на кожного жителя, або 30000-70000 МО на 1 хворого на гемофілію. Для лікування і профілактики кровотеч та крововиливів при гемофілії та хворобі Віллебранда в Україні, в основному, застосовуються препарати низького ступеня очищення: кріопреципітат і свіжозаморожена плазма. Забезпечення цими препаратами є незадовільним і становить лише 14% від потреби. Рідше використовуються препарати зарубіжного виробництва — концентровані або рекомбінантні VIII і IX фактори зсідання крові, забезпечення якими становить біля 10%. Хворі на гемофілію відносяться до групи підвищеного ризику захворювання на ВІЛ/СНІД, інфекційні гепатити та інші інфекції трансфузійного генезу. У 90-95% хворих виявлено маркери гепатиту С, у 50-70% — гепатиту В, в 10–20% — гепатиту D, а у 5% випадків діагностовано хронічний персистуючий вірусний гепатит. Раннє виявлення, діагностика і своєчасне лікування таких хворих є актуальним завданням, спрямованим на оздоровлення та попередження інвалідизації, перш за все дітей, 80-90% яких до 14 років стають інвалідами. До 50-річного віку доживає тільки кожен четвертий хворий.

Ще однією проблемою, що потребує невідкладного вирішення, є питання забезпечення хворих високотехнологічними методами лікування, що включають високодозову хіміотерапію з наступною трансплантацію стовбурових гемопоетичних клітин (ТСГК). Особливо тісно питання ТСГК пов’язане з розвитком гематології та трансфузіології, оскільки для пацієнтів з хворобами крові, кровотворної та лімфоїдної системи ТСГК (як автологічна, так і алогенна) стала практично безальтернативним методом лікування, що дозволяє добиватись повної ерадикації злоякісного клону і привести до повного одужання. Це особливо важливо, враховуючи те, що переважна більшість хворих — працездатні особи молодого та середнього віку. Україна значно відстає за кількістю авто-та алотрансплантацій стовбурових гемопоетичних клітин від країн Європи, де здійснюється 200 трансплантацій на 10 млн. населення на рік. За 8 років роботи в Київському центрі трансплантації кісткового мозку виконано 252 операції, за 4 роки роботи Центру дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку Національної спеціалізованої дитячої лікарні «Охматдит» виконано 57 трансплантацій, з них — 24 алогенні від сумісних родинних донорів. Алогенна трансплантація від неродинних донорів в Україні взагалі не проводилась через відсутність Національного реєстру донорів СГК. Водночас у нашій країні для досягнення середньоєвропейського рівня за кількістю окремих видів трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин необхідно виконувати до 1000 операцій на рік, у тому числі: 600–700 автологічних; 200–400 алогенних від родинних гістоідентичних донорів та 100–200 алогенних трансплантацій від неродинних гістоідентичних донорів. Розрахункова потужність існуючого центру трансплантації СГК у дорослих в Україні становить 50–60 трансплантацій на рік. Разом з тим, щорічно наша держава виділяє кошти для проведення ТСГК за кордоном, де було проведено лікування 36 громадян України — 14 дітей та 22 дорослих. З останньої групи успішно проведена ТСГК 5 хворим, 10 пацієнтів померло, причому троє з них — в процесі очікування операції. Висновок очевидний — державні кошти використовуються нераціонально. Для подальшого розвитку служби трансплантації СГК в Україні, в тому числі від алогенних неродинних донорів, потрібно здійснити додаткові заходи в рамках єдиної комплексної державної програми.

Високий рівень смертності та інвалідності серед хворих на злоякісні хвороби крові, кровотворної та лімфоїдної системи, а також на гемофілію та інші коагулопатії, соціальна напруженість, що склалась з питанням забезпечення хворих ТСГК виводить окреслені проблеми за рамки суто галузевого значення. Для їх вирішення потрібно втручання на загальнодержавному рівні із залученням ресурсів всіх регіонів України.

2. Мета і шляхи її досягнення завдання прийняття акта

Проект Концепції розроблено з метою удосконалення та підвищення ефективності надання медичної допомоги хворим з пухлинними та непухлинними захворюваннями кровотворної та лімфатичної систем, у тому числі хворим на гемостазіопатії вродженого та набутого ґенезу, шляхом впровадження протоколів та стандартів лікування на основі нових сучасних діагностичних, лікувальних та реабілітаційних методологій; підвищення рівня доступу хворих до трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин в Україні; підвищення рівня виживання та одужання, покращення якості життя хворих на злоякісні та незлоякісні хвороби крові.

Досягнення мети передбачається наступними шляхами:

удосконалення нормативно-правової, соціальної та економічної бази охорони здоров’я пацієнтів з хворобами крові, кровотворної та лімфоїдної систем, в тому числі хворих на гемофілію та інші коагулопатії;
створення ефективної системи надання первинної, спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги цієї категорії хворих;
організація високотехнологічних центрів для надання медичної допомоги хворим гематологічного профілю;
забезпечення гематологічних хворих високоефективними цитостатичними препаратами та препаратами супроводу, хворих з коагулопатіями — високоочищеними вірусінактивованими препаратами факторів зсідання крові, за рахунок коштів бюджетів різних рівнів;
ефективне використання потужностей уже існуючих центрів трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин, створення мережі нових центрів для проведення інтенсивної терапії з автотрансплантацією стовбурових гемопоетичних клітин; впроваджен- ня усіх видів алогенної ТСГК в Україні;
підвищення кваліфікації та рівня підготовки лікарів-гематологів, приведення системи їх підготовки до вимог Євросоюзу;
забезпечення достатнього рівня фінансування наукових програм, реабілітаційних та соціально-економічних заходів.

3. Правові аспекти

Проект розпорядження Кабінету Міністрів України розроблено відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, затвердженої Указом Президента України від 17 грудня 2000 року № 1313/2000, доручення Кабінету Міністрів України №37536/1/1-05 до доручення Президента України від 19.05.2005 р. № 440/22405-01, листів на ім’я Міністра охорони здоров’я, Голови Секретаріату президента від 14.02.2009 р. № 02-02/501 та від 01.09.2009 р. №20-02/2945, а також подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини « Про забезпечення права на належний медичний захист громадян, хворих на гемофілію» від 23.07.2004 р. № 1423/34.3-АОО5427.04-14.

Діяльність, пов’язана з трансплантацією, в Україні регулюється Законом України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини». Проте вимоги зазначеного Закону регулюють в основному діяльність, пов’язану з трансплантацією органів, і практично не враховують особливості трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин. Відсутність норм, які б належним чином регулювали трансплантацію стовбурових гемопоетичних клітин, суттєво обмежують кількість трансплантацій в Україні. Проект Програми передбачає: розробку та впровадження комплексу невідкладних заходів щодо удосконалення нормативно-правової, соціальної та економічної бази в галузі трансплантації СГК; забезпечення доступності ТСГК для хворих, що її потребують; підвищення рівня знань медичних працівників з питань надання медичної допомоги зазначеній категорії хворих; розвитку міжнародного співробітництва.

Потреба в реформуванні нормативного забезпечення обумовлена також відсутністю: контролю за установами та закладами, які мають право здійснювати діяльність, пов’язану з трансплантацією СГК; механізмів заохочення донорів СГК периферичної крові (кісткового мозку, кордової крові), протоколів та стандартів передтрансплантаційної підготовки хворих, та визначення нозологій, при яких вона застосовується; уніфікованих механізмів типування донорів та реципієнтів; контролю якості трансплантатів, до та після трансплантаційного моніторингу хворих.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Державної програми «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011–2015 рр.» потребує 5 480 млн. грн. Фінансування здійснюватиметься відповідно до законодавства шляхом виділення коштів за рахунок державного та місцевого бюджетів, а також зацікавлених суб’єктів підприємницької діяльності усіх форм власності, громадських та міжнародних організацій, інших джерел, не заборонених законодавством України.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект направлено на погодження в Міністерстві фінансів України, Міністерстві економіки України, Міністерстві юстиції України, Національній академії медичних наук України.

6. Регіональний аспект

Проект Програми має загальнодержавне значення.

7. Запобігання корупції.

У проекті відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Планується обговорення концепції програми шляхом публікації її на сайті МОЗ України.

9. Позиція соціальних партнерів.

В процесі реалізації програми передбачається співпраця з благодійними фондами, установами соціального захисту, асоціаціями пацієнтів.

10. Прогноз результатів

Виконання Програми дасть змогу:

забезпечити доступність усіх видів гематологічної допомоги населенню України, удосконалити та розвинути структуру гематологічної служби на державному рівні шляхом адекватного бюджетного фінінсування;
забезпечити гематологічну галузь сучасними, відповідно до міжнародних вимог, методами діагностики та лікування пацієнтів із хворобами кровотворної та лімфатичної систем;
розширити в регіонах мережу високоспеціалізованих підрозділів, закладів та установ гематологічного профілю;
забезпечити подальший розвиток ТСГК в Україні, поетапно розширити мережу центрів, які будуть виконувати автологічні та алогенні ТСГК, що зменшить потребу в лікуванні хворих за кордоном;
вирішити питання надання медичної допомоги хворим із порушеннями системи гемостазу вродженого та набутого ґенезу в Україні та підвищити роль держави у вирішенні цієї медико-соціальної проблеми;
підвищити рівень загального виживання (одужання) хворих гематологічного профілю до середньоєвропейських показників;
зменшити інвалідизацію хворих з гематологічними захворюваннями серед працездатного дорослого населення;
підвищити рівень реабілітаційних та лікувальних заходів для гематологічних хворих з метою зниження смертності серед даної категорії осіб.

Міністр охорони здоров’я України

З.М. Митник

Проект
СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2010 р. №

КОНЦЕПЦІЯ
Державної програми
«Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011-2015 рр.»

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Програма

Гематологія — окремий розділ клініки внутрішніх хвороб, що включає вивчення причин виникнення, особливостей перебігу і проявів захворювань крові, кровотворної та лімфоїдної систем (злоякісні процеси, розлади гемопоезу незлоякісного характеру, аутоімунні захворювання з ураженням кровотворних клітин, вроджені та набуті порушення системи зсідання крові — гемофілії тощо) та надання всебічної медичної допомоги хворим з наявною патологією. Злоякісні хвороби кровотворної та лімфатичної систем за своєю природою відрізняються від солідних пухлин, оскільки від початку свого становлення є системними захворюваннями з первинним пошкодженням кісткового мозку та генералізованим характером проліферативного процесу. Окрім того, частина гематологічних захворювань, які не відносяться за міжнародними класифікаціями до злоякісних, на певних етапах еволюції здатні трансформуватись у злоякісні хвороби системи крові. Особливою групою захворювань, які вирізняються високою частотою та летальністю, є порушення в системі зсідання крові (включаючи стани, які спричиняють тромбози, та хвороби, які, навпаки, характеризуються підвищеною схильністю до кровотеч — гемофілія, хвороба Віллебрандта та ін.). У структурі загальної смертності, з урахуванням набутих тромбофілічних станів, частка їх становить близько 60%, що свідчить про медико-соціальний характер цієї проблеми.

Захворюваність на хвороби крові, кровотворної та лімфоїдної систем в Україні на початок 2010 р. складала 198 випадків на 100 тис. населення (усього 74268 осіб). Поширеність усіх гематологічних захворювань становила 1224 випадки на 100 тис. дорослого населення (загалом 458642 особи). Захворюваність на злоякісні хвороби крові становила 5196 випадків (13,86 на 100 тис. нас.) при поширеності 34, 7 тис. населення. У структурі злоякісних хвороб крові майже третину становлять лімфопроліферативні захворювання, включаючи лімфоми з лейкемізацією, значне місце посідають лейкемії, дещо менший відсоток займають хронічні мієлопроліферативні захворювання та множинна мієлома. Окрім цих захворювань, значна частка в структурі захворюваності належить порушенням різних ланок системи зсідання крові, в т.ч. тромбоцитопеніям та тромбоцитопатіям. Основне місце серед спадкових коагулопатій займають гемофілія А і В та хвороба Віллебранда, у 2009 р. на ці захворювання страждали 2563 хворих. Не менш важливою соціальною проблемою залишається питання діагностики, лікування та реабілітації хворих на анемії. Станом на 01.01.2010 р. на обліку у лікарів- гематологів знаходилось 812 хворих на апластичну анемію, близько 5 тис. хворих з аутоімунними анеміями, найбільший відсоток складали хворі на мегалобластні та залізодефіцитні анемії (захворюваність, відповідно, становила 14,47 та 176,56 на 100 тис. населення). Постійно зростає кількість хворих на залізодефіцитні анемії (з 382 тис. у 2008 р. до 450 тис. у 2009 р.).

Основним методом лікування для пацієнтів гематологічного профілю залишається хіміотерапія. Спектр препаратів постійно розширюється і удосконалюється, внаслідок чого досягнуто революційних успіхів у лікуванні низки невиліковних донедавна хвороб кровотворної та лімфатичної систем. Прикладом є безпрецедентна за своєю ефективністю програма забезпечення хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію (ХМЛ) препаратами — інгібіторами тирозинкінази, завдяки якій шанси на виживання отримали до 90% молодих, працездатного віку пацієнтів. Окрім ХМЛ, завдяки впровадженню високоефективних програм лікування з використанням нових препаратів цілеспрямованої (таргетної) дії значного прогресу досягнуто у лікуванні інших злоякісних хвороб крові (множинної мієломи, злоякісних лімфом, гострої лейкемії тощо). Їх незаперечною перевагою, незважаючи на високу вартість, є можливість вилікування або досягнення тривалих ремісій з повним відновленням працездатності, соціальної активності, збереженням задовільних показників якості життя. На даний час в Україні лікуванням інгібіторами тирозинкінази забезпечено лише близько 25% хворих на ХМЛ, а іншими препаратами високої вартості — лише 5-10% профільних хворих.

Одним із високотехнологічних методів лікування, який інтенсивно впроваджується протягом останніх десятиріч, є трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин (ТСГК). Для частини гематологічних пацієнтів ТСГК (як аутологічна — за рахунок власних стовбурових клітин крові, так і алогенна — від HLA гістосумісного донора) стала практично безальтернативним методом лікування, що дозволяє досягати повного знищення (ерадикації) злоякісного клону і одужання пацієнта. Це особливо важливо, оскільки переважна більшість хворих — працездатні особи молодого та середнього віку. За даними реєстру Європейської групи з трансплантації кісткового мозку (ЕВМТ) щорічно у країнах Європи, де функціонує в середньому 1 трансплантаційна одиниця (центр, відділення) на 1 млн. населення, виконується понад 15000 аутологічних та біля 10000 алогенних ТСГК. Враховуючи стандарти ЕВМТ, в Україні є потреба в 47 трансплантаційних одиницях, кожна з яких має виконувати щорічно близько 20 ТСГК, що складатиме до 1000 ТСГК на рік (600 аутологічних та 400 алогенних). На сьогодні в Україні функціонує лише 3 центри трансплантації (1 — для дорослих, 2 — для дітей), два з яких мають досвід виконання алогенної ТСГК. В середньому в Україні виконується близько 50 аутологічних та 10 алогенних ТСГК на рік. Таким чином більшість гематологічних хворих, що потребують ТСГК, не отримують її в Україні і змушені звертатись за медичною допомогою до закордонних клінік, де вартість однієї процедури аутологічної ТСГК становить 50-70 тис. євро, а алогенної ТГСК — 200-250 тис. євро. Незважаючи на суттєві витрати коштів з бюджету, лише незначна частина хворих гематологічного профілю може бути направлена на лікування за кордон вчасно. Лікування у закордонних клініках часто виявляється неефективним у зв’язку із несвоєчасністю проведення цієї операції. Разом з тим, досвід роботи вітчизняних центрів показує, що собівартість процедури аутологічної ТСГК в Україні в середньому становить 160-250 тис. грн. (близько 20 тис. євро), а алогенної — в середньому 500-700 тис. грн. (40-60 тис. євро). Налагодження проведення аутологічних та алогенних трансплантацій дозволило б заощадити значні кошти для бюджету в України.

Невідкладного вирішення на державному рівні потребує проблема лікування хворих з порушеннями в системі гемостазу. Тромбофілії та претромботичні стани вродженого і набутого ґенезу лежать в основі тромбозів — одного з найбезпечніших та найпоширеніших різновидів ускладнень багатьох захворювань, які також притаманні хворим похилого віку. Так, частота лише венозних тромбозів у чоловіків віком до 50 років складає 0,6%, віком 60 років — 1,3%, віком 75 років — 4,5% (відповідно, від 6 до 45 осіб на 1000 чоловіків). Необхідно зазначити, що протягом тривалого проміжку часу за кордоном застосовуються вартісні лікарські засоби антикоагулянтної дії на основі природних антикоагулянтів антитромбіну ІІІ, протеїну С та інших, сучасні алгоритми антикоагулянтної та дезагрегантної терапії, які потребують ширшого впровадження в Україні.

Надзвичайно актуальною проблемою гемостазіології є діагностика та лікування геморагічних діатезів, основну частку серед яких складають коагулопатії та тромбоцитопатії, такі як гемофілія А, гемофілія В та хвороба Віллебранда. Інвалідизація осіб з порушеннями в системі гемостазу виникає, як правило, ще в дитячому віці і становить понад 80% при тяжких формах гемофілії та хворобі Віллебранда (в Україні на даний час нараховується 2531 особа-інвалід). До 50-річного віку доживає тільки кожен четвертий пацієнт, хоча у розвинених країнах тривалість їх життя практично не відрізняється від тривалості життя здорових осіб, а рівень інвалідизації не перевищує 10%. Базовим лікуванням пацієнтів із цією патологією є замісна трансфузійна терапія (ЗТТ) препаратами, що містять дефіцитні протеїни (VIII, IX фактори згортання крові), недостатня активність яких є причиною надмірної кровоточивості. Переважна більшість таких препаратів отримується шляхом виділення з плазми крові на станціях переливання крові (центрах крові), проте забезпечення ними є незадовільним і становить лише 14,0% від потреби. Препарати, які отримують в Україні, не проходять інактивацію шодо вірусів та містять відносно невелику кількість зазначених дефіцитних факторів. При низькій ефективності лікування існує значний ризик передачі трансмісивних інфекцій, у першу чергу — ВІЛ, гепатитів В і С та пріонів. Понад 85% хворих на гемофілію мають супутні інфекційні захворювання внаслідок трансфузій компонентів крові та препаратів плазми крові.

В Україні рідше використовують препарати зарубіжного виробництва — концентровані або рекомбінантні VIII, ІХ, VII фактори зсідання крові, забезпечення якими становить приблизно 10%. За рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров’я в середньому річна потреба у факторі VIII (IX) становить 2-4 МО на кожного жителя, або 30000-70000 МО на 1 хворого на гемофілію на рік. У 2009 р. в Україні показник забезпечення хворих на гемофілію та хворобу Віллебранда становив 5920 МО на одного хворого. На сьогодні вартість лікування гемофілії А становить приблизно 4 грн. за 1 Міжнародну Одиницю (МО) для плазмових факторів та 6 грн. за 1 МО для рекомбінантних препаратів. Виходячи з цього, для лікування лише гемофілії А та хвороби Віллебранда в Україні необхідно 370 — 740 млн. грн. Впровадження поширеного у розвинених країнах профілактичного лікування та лікування в домашніх умовах (наказ МОЗ № 647 від 30.07.2010 р.) дозволить зменшити витрати на 20% за рахунок зменшення числа ортопедичних та хірургічних втручань у цієї групи пацієнтів.

У зв’язку з високою вартістю, надання гематологічним хворим сучасної, відповідно до міжнародних та вітчизняних клінічних протоколів і стандартів, медичної допомоги протягом тривалого часу залишається в Україні проблемним. На даний час забезпеченість гематологічної служби препаратами хіміотерапії першої лінії хворих на лейкемії та інші злоякісні гематологічні захворювання не перевищує 20%, а новими, високоефективними препаратами таргетної дії — менше 8-10%, що є наслідком недостатнього фінансування гематологічної служби. Для реалізації права хворих на високоефективне лікування необхідно впровадити низку системних заходів, що вимагає комплексного програмного підходу на державному рівні.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання програмним методом

Проблеми в гематологічній галузі України зумовлені тим, що не сформовано державну політику в цій сфері, а протягом тривалого часу низка важливих питань вирішувалася частково в рамках програми онкологія. Розвиток гематологічної служби загалом, а також таких її окремих напрямків, як діагностика гематологічних захворювань, хіміотерапія, ТСГК, ЗТТ, ортопедично-хірургічне лікування хворих на геморагічні діатези, лікування і профілактика тромботичних ускладнень, гальмується через відсутність:

державної програми розвитку гематологічної служби;
загального повноцінного реєстру гематологічних хворих;
достатніх матеріальних ресурсів для впровадження високотехнологічних вартісних методів діагностики та лікування;
можливості впровадження в медичну практику клінічних протоколів, підходів до лікування хворих, які надають можливість застосовувати високодозову терапію з наступною ТСГК як необхідних важливих етапів лікування;
адекватної гемостатичної та антитромботичної терапії у пацієнтів з коагулопатіями, патогенетичного лікування аутоімунних захворювань крові з використанням імуноглобулінів;
достатньої кількості високоспеціалізованих гематологічних центрів, до складу кожного з яких інтегровано діагностичну лабораторію із широким спектром сучасних методів щодо виявлення захворювань системи крові, стаціонарне відділення для надання високоспеціалізованої медичної допомоги, відділення хірургічної патології, трансплантаційний центр та інші служби у відповідності до потреб гематологічних хворих;
спеціалізованих лабораторій для диференційної діагностики протромботичних та геморагічних гемостазіопатій, у тому числі інгібіторних форм гемофілії, на рівні обласних закладів охорони здоров’я;
системи спеціалізованої підготовки кадрів з питань ТСГК, всеукраїнського реєстру донорів стовбурових гемопоетичних клітин;
системи закладів (поліклінічного типу) щодо призначення та моніторингу профілактичного лікування, лікування в домашніх умовах та на етапах транспортування хворого на гемофілії, хворобу Віллебранда та інші коагулопатії до стаціонару;
бригад швидкої медичної допомоги для забезпечення надання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги пацієнтам із захворюваннями системи крові, особливо у важкодоступних та віддалених регіонах країни;
системи соціальної, правової та психологічної підтримки гематологічних хворих та їхніх сімей.

Розв’язання цих питань передбачається Державною програмою «Надання медичної допомоги гематологічним хворим в Україні на період 2011-2015 рр.», (далі — Програма).

Мета Програми

Метою Програми є удосконалення та підвищення ефективності надання медичної допомоги хворим з пухлинними та непухлинними захворюваннями крові, кровотворної та лімфоїдної систем, у тому числі хворим на гемостазіопатії вродженого та набутого ґенезу, шляхом впровадження клінічних протоколів та стандартів лікування на основі нових сучасних діагностичних, лікувальних та реабілітаційних методологій; підвищення рівня доступу хворих до трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин в Україні; підвищення рівня виживання та одужання, покращення якості життя хворих на злоякісні та незлоякісні хвороби крові, кровотворної та лімфоїдної системи.

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на основі порівняльного аналізу можливих варіантів

Варіант 1. Одним з варіантів розв’ язання проблеми є участь у державній програмі «Боротьба з онкологічними захворюваннями до 2016 року», однак внесені при обговоренні програми пропозиції щодо потреби гематологічної служби в остаточній редакції програми не були враховані. З іншого боку, найбільшим недоліком варіанту 1 є те, що участь у програмі «Онкологія» значно обмежує сферу забезпечення гематологічної служби, оскільки не охоплює спадкові коагулопатії, також не вирішує питання організації осередків трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин периферичної крові та кісткового мозку.

Варіант 2. Часткове розв’язання проблем гематологічної служби може бути досягнуте шляхом реалізації окремих цільових монопрограм. Так, протягом останніх 5–6 років спеціалістами-гематологами проводилась значна робота щодо забезпечення високоефективними препаратами окремих категорій хворих, які були недоступними для пацієнтів у зв’язку з високою вартістю. Для цього було розроблено концепції цільових програм лікування хворих на гемофілію та інші спадкові коагулопатії, а також програма «Право жити» для хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію. Однак поза увагою залишились інші проблеми гематологічної галузі, в т. ч. ало- та аутотрансплантація стовбурових гемопоетичних клітин як етапу лікування при більшості злоякісних та окремих незлоякісних хворобах крові, проблема створення спеціалізованих гематологічних лабораторій та інші, описані вище.

Варіант 3. Найбільш оптимальним вирішенням поставлених проблемних питань з гематології є прийняття єдиної державної програми розвитку гематології на 2011–2015 рр. Виконання програми дасть можливість удосконалити нормативно-правову базу, забезпечити взаємодію лікувально–профілактичних установ та закладів усіх рівнів, розробити для них оптимальні об’єми діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів, впровадити системний підхід щодо лікування усіх захворювань кровотворної та лімфатичної систем. У разі прийняття варіанту 3 з’явиться можливість раціонально використовувати бюджетні кошти, розвивати наукові розробки в галузі гематології, готувати для неї кваліфікованих спеціалістів. Розробка і прийняття єдиної програми з гематології відповідає також рекомендаціям профільної комісії Верховної Ради України та Секретаріату президента України.

Шляхи і способи розв’язання проблеми, строки виконання Програми

Виконання Програми здійснюватиметься за такими напрямками:

створення нормативно-правової, соціальної та економічної бази охорони здоров’я пацієнтів гематологічного профілю;
удосконалення системи діагностики хвороб крові, кровотворної та лімфоїдної систем на різних рівнях надання медичної допомоги за рахунок створення спеціалізованих та референтних лабораторій;
забезпечення лікування гематологічних хворих відповідно до вітчизняних і міжнародних стандартів та клінічних протоколів шляхом надання первинної, спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги з наступною реабілітацією пацієнтів;
забезпечення установ та закладів гематологічного профілю якісними компонентами крові та препаратами плазми крові;
організація і фінансове забезпечення роботи високотехнологічних центрів для надання медичної допомоги хворим гематологічного профілю;
забезпечення ефективного використання існуючих потужностей центрів трансплантації стовбурових клітин кісткового мозку, периферичної та кордової крові в існуючих центрах (Київський ЦКТМ, ЦКТМ при лікарні ОХМАДИТ), створення Республіканського Центру трансплантації кісткового мозку на базі Київського ЦКТМ;
забезпечення функціонування Всеукраїнського реєстру гістотипованих донорів стовбурових клітин периферичної крові та кісткового мозку МОЗ України;
впровадження усіх видів автологічної та алогенної ТСГК в Україні шляхом забезпечення існуючих Центрів трансплантації СГК лікарськими засобами та необхідним устаткуванням для виконання ТСГК;
розробка та впровадження стандартів обстеження донорів СГК, післятрансплантаційного моніторингу за донорами СГК;
підвищення кваліфікації та рівня підготовки лікарів-гематологів, приведення системи їх підготовки до вимог Євросоюзу;
забезпечення достатнього рівня фінансування наукових програм, реабілітаційних та соціально-економічних заходів щодо розвитку гематологічної служби в Україні.

Очікувані результати виконання Програми, визначення її ефективності